Навчальний посібник Вінниця внту 2012




Сторінка4/5
Дата конвертації27.01.2017
Розмір1.04 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5
Тема № 4 Сертифікація продукції
4.1 Стандартизація продукції
Сучасна світова економіка ґрунтується на застосуванні єдиних норм, правил, вимог, показників якості. Єдність розуміння вимог до продукції чи послуг досягається завдяки нормативно-технічним документам, що розробляються як на рівні підприємства, так і на державному рівні.
Згідно із Законом України "Про стандартизацію", – стандартизація – це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.
Орган, що займається стандартизацією, визнаний на національному, регіональному чи міжнародному рівнях, основними функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів, має назву "орган стандартизації". До функцій органу, що займається стандартизацією
(міністерства, відомства та комітети із стандартизації), також належить розробка нормативних документів різного рівня. Однією з функцій органу зі стандартизації є пошук консенсусу між усіма зацікавленими сторонами.
Консенсус – це загальна згода, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень із суттєвих питань у більшості заінтересованих сторін та досягається внаслідок процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору.

72
Стандарти за своїм рівнем можуть бути: міжнародні, регіональні та національні.
Так, міжнародний та регіональний стандарти – це стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації, а національні стандарти – це державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого кола користувачів.
З прийняттям Закону України "Про стандартизацію", крім уже відомих нормативних документів, прийняті нові види, такі як "кодекс усталеної практики" (code of practice) та "технічний регламент".
Найважливішим з документів, що регламентують відносини виробника і споживача, забезпечуючи безпеку споживача, є технічний регламент з підтвердження відповідності – це нормативно-правовий акт, що приймається органом державної влади та встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо або через посилання на стандарти чи відтворює їх зміст. При розробці стандартів прагнуть максимально скоротити кількість типів, видів, моделей виробів до доцільного мінімуму. Для раціонального скорочення номенклатури виробів необхідно розробити стандарти на параметричні ряди цих виробів.
Стандарт – це нормативно-технічний документ із стандартизації, що встановлює комплекс правил, норм, вимог до об'єкта стандартизації й затверджений компетентним органом. Стандарти подаються у вигляді документів, що містять певні вимоги, правила або норми, обов'язкові до виконання. Це також основні одиниці виміру або фізичні константи
(наприклад, метр, вольт, ампер, абсолютний нуль за Кельвіном й под.). До стандартів відносяться всі предмети для фізичного порівняння: державні первинні еталони одиниці довжини, маси, сили й т. д.
Загальною метою стандартизації є захист інтересів споживачів і держави з питань якості продукції, процесів, послуг, забезпечуючи:

безпечність продукції, робіт і послуг для навколишнього середовища, життя, здоров’я і власності;

безпечність господарчих суб’єктів з врахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

обороноздатність і мобілізаційну готовність держави;

технічну та інформаційну сумісність, а також взаємозамінність продукції;

єдиність вимірів;

якість продукції, робіт і послуг відповідно до рівня науки, техніки і технології;

економію всіх видів ресурсів.
Сучасна стандартизація базується на таких принципах: системність; повторюваність; варіантність; взаємозамінність.

73
Принцип системності визначає стандарт як елемент системи й забезпечує створення систем стандартів, взаємопов’язаних між собою сутністю конкретних об'єктів стандартизації. Системність – одна з вимог до діяльності із стандартизації, що припускає забезпечення взаємної погодженості, несуперечності, уніфікації й виключення дублювання вимог стандартів.
Принцип повторюваності означає визначення кола об'єктів, до яких застосовні речі, процеси, відносини, що мають одну загальну властивість – повторюваністю в часі або в просторі.
Принцип варіантності в стандартизації означає створення раціонального різноманіття (забезпечення мінімуму раціональних різновидів) стандартних елементів, що входять у стандартизований об'єкт.
Принцип взаємозамінності передбачає
(стосовно техніки) можливість складання або заміни однакових деталей, виготовлених у різний час і в різних місцях.
Для досягнення соціальних
і техніко-економічних цілей стандартизація виконує певні функції.
1. Функція впорядкування – подолання нерозумного різноманіття об'єктів (роздута номенклатура продукції, непотрібне різноманіття документів), зводиться до спрощення й обмеження.
2. Охоронна (соціальна функція) – забезпечення безпеки споживачів продукції (послуг), виготовлювачів і держави, об'єднання зусиль людства для захисту природи від техногенного впливу цивілізації.
3. Ресурсозбережна функція обумовлена обмеженістю матеріальних, енергетичних, трудових і природних ресурсів і полягає у встановленні в
НД обґрунтованих обмежень на витрату ресурсів.
4. Комунікативна функція забезпечує спілкування й взаємодію людей, зокрема фахівців, шляхом особистого обміну або використання документальних засобів, апаратних систем і каналів передачі повідомлень.
Ця функція спрямована на подолання бар'єрів у торгівлі й на сприяння науково-технічному й економічному співробітництву.
5. Цивілізувальна функція спрямована на підвищення якості продукції й послуг як складова якості життя.
6. Інформаційна функція. Стандартизація забезпечує матеріальне виробництво, науку, техніку й інші сфери нормативними документами, еталонами мір, зразками-еталонами продукції, каталогами продукції, каталогами продукції як носіями цінної технічної й управлінської
інформації.
7. Функція нормотворчості й правозастосування проявляється в узаконюванні вимог до об'єктів стандартизації у формі обов'язкового стандарту (або іншого нормативного документа) і його загальному застосуванні в результаті додання документу юридичної чинності.
Головне завдання стандартизації – створення системи нормативно-

74 технічної документації, що визначає прогресивні вимоги до продукції, виготовленої для потреб народного господарства, населення, оборони країни, експорту, а також контроль за правильністю використання цієї документації. Основними завданнями стандартизації є:
1.
Забезпечення взаєморозуміння між розробниками, виробниками, продавцями й споживачами (замовниками).
2.
Встановлення оптимальних вимог до номенклатури і якості продукції в інтересах споживача й держави, у тому числі таких, що забезпечують її безпеку для навколишнього середовища, життя, здоров'я й майна.
3.
Встановлення вимог із сумісності (конструктивної, електричної, електромагнітної,
інформаційної, програмної тощо), а також взаємозамінності продукції.
4.
Узгодження й ув'язування показників і характеристик продукції,
її елементів, що комплектують вироби, сировини й матеріалів.
5.
Уніфікація на основі встановлення й застосування параметричних
і типорозмірних рядів, базових конструкцій, конструктивно-уніфікованих блоково-модульних частин виробів.
6.
Встановлення метрологічних норм, правил, положень і вимог.
7.
Нормативно-технічне забезпечення контролю (випробувань, аналізу, вимірів), сертифікації й оцінювання якості продукції.
8.
Встановлення вимог до технологічних процесів у тому числі з метою зниження матеріалоємності, енергоємності й трудомісткості, забезпечення застосування маловідходних технологій;
9.
Створення й впровадження систем класифікації й кодування техніко-економічної інформації;
10.
Нормативне забезпечення міждержавних і державних соціально- економічних і науково-технічних програм (проектів) і інфраструктурних комплексів (транспорт, зв'язок, оборона, охорона навколишнього середовища, контроль середовища перебування, безпека населення й под.);
11.
Створення системи каталогізації для забезпечення споживачів
інформацією про номенклатуру й основні показники продукції;
12.
Сприяння реалізації законодавства України методами й засобами стандартизації.
На етапі проектування (або планування) за допомогою стандартизації:
1) установлюються вимоги до якості готової продукції на основі комплексної стандартизації якісних характеристик даної продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів з урахуванням інтересів споживачів і виготовлювачів;
2) визначається єдина система показників якості продукції залежно від призначення виробів в умовах експлуатації;
3) установлюються норми, вимоги й методи проектування продукції

75 для забезпечення оптимальної якості й виключення нераціонального різноманіття виду, марок і типорозмірів;
4) забезпечується високий рівень уніфікації виробництва, механізації й автоматизації виробничих процесів.
На стадії виробництва стандарти підприємств ураховують характер і особливості продукції, що випускається, організаційно-технічний рівень підприємств, кваліфікацію виконавців. Вони встановлюють вимоги до засобів і методів контролю й оцінювання якості продукції, дозволяють забезпечити ритмічність виробництва, скоротити втрати від браку, підвищити якість праці виконавців.
На стадії обігу й реалізації стандартизація спрямована на встановлення вимог порядку й найкращих умов при пакуванні, консервуванні, транспортуванні й складуванні, зберіганні й реалізації продукції, зберігаючи її якість на складах, сховищах і базах, у транспортних підприємствах, збутових і торговельних організаціях.
На стадії споживання й експлуатації стандартизація встановлює однакові вимоги до обслуговування й ремонту продукції (у тому числі гарантійного), до збору й аналізу інформації про її якість при експлуатації, норми її утилізації.
Стандарти поєднують технічні, економічні й правові вимоги.
Технічні вимоги полягають у тому, що стандарти регламентують науково- технічну підготовку виробництва, технологію, організацію й процес праці на всіх стадіях створення й експлуатації виробів.
Економічні вимоги:
1) стандарти є нормативом і масштабом вимірювання якості продукції;
2) стандарти є засобом організації й керування виробництвом;
3) стандарти забезпечують взаємозв'язок між різними ланками народного господарства;
4) стандарти мінімізують витрати на роботи й продукти, тому що однотипні роботи й продукти обходяться завжди дешевше.
Правові вимоги: стандарт – нормативний акт, затверджується державними органами у встановленому законом порядку, містить виклад норм, обов'язкових для дотримання. За порушення стандартів установлені санкції в цивільному, трудовому, карному й адміністративному законодавстві.
Стандарти встановлюються на:

матеріальні предмети, включаючи продукцію, еталони, зразкові за складом або властивостями речовини;

норми, правила й вимоги до об'єктів організаційного, методичного й загальнотехнічного характеру.
Стандарти поділяються відповідно до рівнів стандартизації:

стандарт компанії;

76

галузевий стандарт;

національний;

регіональний (європейський);

міжнародний.
Стандарти компанії розповсюджуються тільки на продукцію, що випускається підприємством. Розробляється такий стандарт з метою:

встановити і декларувати підвищені вимоги у порівнянні з конкурентами;

забезпечити гарантії споживачам.
Національні стандарти розробляються національними органами зі стандартизації. В Україні це держстандарт. Розробляються такі стандарти з метою:

забезпечити захист здоров’я споживачів та навколишнього середовища;

захистити вітчизняного виробника;

забезпечити взаємозамінність виробів.
Міжнародні стандарти приймаються міжнародними організаціями.
Міжнародні стандарти направлені на полегшення торговельних відносин між країнами.
В межах держави застосовуються тільки національні стандарти, не обов’язкові для включення в національні збірники стандартів. Кожна держава вирішує питання про прийняття міжнародного стандарту як національного.
Гармонізований стандарт – це національний стандарт, що відповідає міжнародному.
Розрізняють стандарти:

обов’язкові;

добровільного використання.
Стандарти обов’язкового виконання включають вимоги, що регламентовані законом. Від виконання підприємством цих стандартів залежить: здоров’я людей; безпека; охорона навколишнього середовища; сумісність та взаємозамінність продукції; захист споживача від низькоякісної продукції при відсутності на ринку конкуренції.
Стандарти добровільного виконання включають вимоги рекомендованого характеру. Заява підприємством про дотримання добровільного стандарту використовується для таких цілей:

посилення довіри до якості продукції підприємства (захоплення ринку);

боротьба з конкурентами;

забезпечення реклами.
Після декларування підприємством добровільного стандарту він стає обов’язковим для цього підприємства.

77
4.2 Сертифікація системи якості
УкрСЕПРО – українська національна система сертифікації.
Головною інституцією в системі Державного Комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики із розробки науково-методичних та організаційних засад сертифікації продукції, послуг, систем якості є Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ). УкрНДІССІ здійснює інформаційне забезпечення підприємств і організацій з питань сертифікації.
Організаційну основу системи сертифікації УкрСЕПРО становлять державні стандарти України.
Орган із сертифікації може отримати повноваження за умови, якщо він:

є юридичною особою – резидентом України;

акредитований в порядку, встановленому Законом України "Про акредитацію органів з оцінювання відповідності;

не провадить діяльність, у тому числі консультативну, пов'язану з розробкою, виготовленням, продажем, технічним обслуговуванням, ремонтом, зберіганням, утилізацією продукції, розробкою систем якості
(систем управління якістю), систем управління довкіллям, що є об'єктом підтвердження відповідності;

має аудиторів, які атестовані у встановленому законодавством порядку та працюють на постійних умовах, у кількості, достатній для виконання робіт з підтвердження відповідності;

не використовує частково або повністю фінансові та матеріальні ресурси розробників, виробників (постачальників) продукції;

має власну систему управління якістю;

має необхідне інформаційно-технічне забезпечення робіт з підтвердження відповідності;

має власні випробувальні лабораторії (центри) для проведення випробування продукції, зазначеної в технічному регламенті з підтвердження відповідності, та/або уклав відповідні угоди з іншими акредитованими органами з оцінювання відповідності;

має досвід проведення робіт із сертифікації продукції не менше трьох років;

має фонд нормативних документів та нормативно-правових актів за напрямами діяльності у сфері підтвердження відповідності у контрольованому стані;

веде реєстр виданих сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання;

має страховий фонд (страхову угоду) або кошти у розмірі, достатньому для відшкодування у встановленому законодавством порядку

78 фізичним чи юридичним особам збитків, заподіяних внаслідок провадження ним діяльності як уповноваженого органу із сертифікації;

гарантує нерозголошення конфіденційної інформації, отриманої під час виконання робіт з підтвердження відповідності.
Вимоги до органів зі сертифікації продукції і порядок їхньої акредитації регламентовані положеннями стандарту ДСТУ 3411-96.
Як орган зі сертифікації може бути акредитована організація, що не залежить від розроблювача, виробника, постачальника, споживача і, що має необхідну в заявленій сфері акредитації компетенцію.
Акредитація органу зі сертифікації організовується і проводиться
Держстандартом України (органом з акредитації). Акредитація органу зі сертифікації в системі є офіційним визнанням його права проводити сертифікацію продукції на відповідність вимогам нормативних документів відповідно до області його акредитації. У період дії атестата акредитації й угоди Держстандарт (орган з акредитації) чи інша організація за його дорученням здійснює інспекційний контроль діяльності органу зі сертифікації. У випадку порушення умов акредитації й угоди,
Держстандарт приймає рішення про скасування дії атестата акредитації і розірвання угоди. Орган зі сертифікації у цьому випадку може подати апеляцію в орган з акредитації.
Стандарт ДСТУ 3412-96 встановлює загальні вимоги до випробувальних лабораторій, що акредитуються в системі УкрСепро, права й обов'язки лабораторій, порядок їх акредитації.
Основною функцією випробувальної лабораторії є проведення випробувань у закріпленій області акредитації.
Випробувальна лабораторія повинна мати такий зразковий комплект юридичних, організаційно-методичних, нормативних і інших документів.
1.
Правова документація
Положення про випробувальну лабораторію.
Паспорт випробувальної лабораторії.
Атестат акредитації.
Область акредитації.
2.
Організаційно-методична документація
Комплект організаційно-методичних нормативних документів
Системи сертифікації УкрСЕПРО.
Документи ISO/IEC, стандарти серії ДСТУ EN 45000, що регламентують організаційні і методичні питання акредитації і діяльність акредитованих лабораторій.
3.
Нормативна документація на продукцію, що випробовується
Документація, що регламентує технічні вимоги до продукції, методи
її випробувань і вимірів у сфері акредитації лабораторії, стандарти й інші нормативні документи, настанови ISO, IEC і т. д.
4.
Документація на систему забезпечення якості

79
Настанова з якості випробувальної лабораторії.
5.
Документація на засоби випробувань
Реєстраційні документи на устаткування (журнали, картки, аркуші, порядок і графіки атестації, методики перевірок і т.д.).
6.
Документація щодо персоналу лабораторії
Особисті справи співробітників.
Посадові інструкції.
Матеріали щодо атестації.
7.
Документація на зразки продукції, що випробується: технічні умови, стандарти, на які є посилання в технічних умовах; паспорт, технічний опис і настанова з експлуатації на випробовувані вироби, що містять:

порядок ідентифікації зразків виробів;

порядок перевірки комплектності і роботоздатності зразків під час
їхнього приймання;

вимоги до комплектності документів на зразки виробів;

порядок збереження зразків;

порядок списання, утилізації і (чи) повернення замовнику зразків.
8.
Документація на порядок проведення випробувань і реєстрації даних:

програми і методики проведення випробувань;

документи, що містять порядок розрахунків і розрахункові дані;

робочі журнали, що містять результати випробувань і вимірівювань;

протоколи випробувань;

звіти щодо проведених випробувань;

інструкції з охорони праці і техніки безпеки.
9.
Документація щодо підтримки умов у приміщеннях:

інструкції із забезпечення належного порядку у виробничих приміщеннях;

журнал контролю стану навколишнього середовища в приміщеннях;

експлуатаційна документація на устаткування, що контролює чи підтримує необхідні умови навколишнього середовища в приміщеннях.
10.
Документація щодо веденню архіву.
Інструкція з порядку ведення архіву даних вимірювань і випробувань, робочих журналів, розрахункових даних, протоколів, супровідних документів до зразків і т. д.
Основні вимоги до випробувальних лабораторій: незалежність; технічна компетентність.
Випробувальна лабораторія повинна мати юридичний статус,

80 організаційну структуру, адміністративну підпорядкованість, фінансове положення і систему оплати праці співробітників, що забезпечують необхідну впевненість у тому, що вона визнається об'єктивною і незалежною від розроблювачів, виробників і споживачів із усіх питань оцінювання показників, що підтверджуються під час сертифікації конкретної продукції.
На незалежність може претендувати лабораторія, що є юридичною особою, тобто самостійним підприємством (організацією) і, що має у своїй власності приміщення, випробувальне устаткування
і засоби вимірювальної техніки, чи має довгостроковий договір на оренду приміщення, випробувального устаткування і засобів вимірювальної техніки. Засновники лабораторії не можуть бути розроблювачами, виробниками, постачальниками, споживачами продукції в сфері її акредитації.
Якщо випробувальна лабораторія сама не є юридичною особою, а входить до складу підприємства (організації), вона повинна бути структурним підрозділом цієї організації. Така організація не може бути розроблювачем, виробником, постачальником, споживачем продукції в сфері акредитації лабораторії. У такому випадку повинен бути оформлений відповідний документ (наказ, положення і т. д.), що передбачає повну юридичну і фінансову відповідальність підприємства за діяльність лабораторії з чітким поділом відповідальності між керівництвом лабораторії й адміністрацією підприємства, за об'єктивність результатів випробувань, невтручання адміністрації підприємства в поточну діяльність лабораторії під час проведення сертифікаційних випробувань, а також за надання печатки підприємства для посвідчення підпису керівника лабораторії в документах з результатами випробувань.
Акредитація випробувальних лабораторій складається з таких етапів:

заявки на акредитацію;

експертизи наданих документів;

складання договору з держстандартом на проведення робіт з акредитації;

перевірки випробувальної лабораторії;

ухвалення рішення про акредитацію лабораторії за результатами перевірки;

оформлення, реєстрації і видачі атестата акредитації.

висновка договору з Держстандартом України (органом з акредитації), внесення лабораторії до реєстру Системи.
Кожен наступний етап виконується у випадку позитивного результату попереднього.
Після закінчення процесу акредитації укладається договір з
Держстандартом України на проведення інспекційного контролю. Умови
інспекційного контролю визначаються для кожної конкретної лабораторії

81 під час ухвалення рішення про акредитацію.
Інспекційний контроль передбачає:

періодичні перевірки діяльності лабораторії;

присутність в акредитованій лабораторії представників, призначених Держстандартом;

надання лабораторією регулярної інформації про якість проведених вимірів, про порівняльні виміри (якщо вони проводяться), про результати періодичних внутрішніх перевірок системи забезпечення якості випробувань, про претензії клієнтів і т. д.;

підбір і аналіз інформації від організацій, що здійснюють суспільний і державний контроль якості продукції;

будь-які інші дії контрольного характеру, що можуть забезпечити впевненість у тому, що лабораторія протягом дії атестата акредитації постійно забезпечує відповідність вимогам, що висувалися під час акредитації.
Акредитація лабораторії може бути припинена чи скасована у випадку:

невідповідності лабораторії вимогам, висунутим до акредитованої випробувальної лабораторії;

самостійного рішення лабораторії про дострокове закінчення дії акредитації.
Крім випробувальних лабораторій в сфері сертифікації можуть провадити перевірки експерти-аудитори.
Офіційно визнаними в системі аудиторами можуть бути фахівці різних галузей науки, техніки, промисловості, сфери послуг та інших видів діяльності.
Вимоги до аудиторів.
1. Кандидат в аудитори повинен мати закінчену вищу освіту.
2. Кандидат повинен пройти теоретичну підготовку і стажування, необхідні для забезпечення його компетентності у питаннях, пов'язаних з проведенням вибраних видів робіт зі сертифікації в системі. Він повинен володіти знаннями з таких питань: нормативні документи, на відповідність до вимог яких проводиться сертифікація, акредитація, атестація; основоположні документи Системи; методи проведення перевірок, складання звітів; економічні правові основи ведення робіт зі сертифікації, атестації, акредитації; міжнародні та європейські системи сертифікації і акредитації.
3. Кандидат в аудитори повинен мати щонайменше чотирирічний стаж роботи в одному з таких видів діяльності, як розроблення, виробництво, технологія, будівництво, сфера послуг, управління, економіка.
4. Кандидат повинен бути неупередженим і витриманим, володіти логічним мисленням, мати аналітичний склад розуму, відрізнятися

82 скрупульозністю, бути здатним реально оцінювати ситуацію, вміти розбиратися в загальному механізмі складних процесів, розуміти роль окремих підрозділів у функціонуванні організації.
Аудитори зі сертифікації продукції (послуг) залучаються в Систему до виконання (керівництва виконанням) таких функцій:

перевірка заявок на сертифікацію та прийняття рішень за заявками
(у т. ч. перевірка правильності вибору нормативних документів на відповідність яким буде проводитися сертифікація продукції (послуг); встановлення схеми (моделі) сертифікації; встановлення правил відбирання та ідентифікації зразків продукції для випробувань; визначення видів випробувань та нормативних документів щодо їх проведення; вибір лабораторії для проведення сертифікаційних випробувань);

аналіз одержаних результатів сертифікаційних випробувань та підготовка рішень щодо можливості видачі сертифіката відповідності;

прийняття рішень щодо необхідності проведення повторних або порівняльних випробувань;

підготовка рішень щодо визнання сертифікатів відповідності, виданих в інших країнах або в інших системах сертифікації.
Згідно з вимогами ДСТУ 3418-96 аудитор зобов'язаний:

дотримуватися вимог до проведення робіт зі сертифікації, встановлених у нормативних документах Системи;

підтримувати рівень своєї компетентності щодо проведення вибраних робіт зі сертифікації в Системі, зокрема, знати всі зміни нормативних документів Системи, а також зміни нормативних документів, на відповідність яким здійснюється сертифікація;

забезпечувати об'єктивність та вірогідність результатів перевірок;

у всіх ситуаціях дотримуватися норм етики;

забезпечувати конфіденційність інформації, що отримана під час виконання робіт зі сертифікації (атестації, акредитації);

щорічно до 31 грудня надавати до Національного органу зі сертифікації звіт про свою діяльність в Системі як аудитора, а також повідомляти про зміни і доповнення до даних його особової картки.
Аудитор має право:

знайомитись з необхідною документацією підприємства
(організації), що є об'єктом перевірки;

запитувати додаткову інформацію, необхідну для виконання робіт на всіх етапах проведення сертифікації (атестації, акредитації);

відмовлятись від участі у виконанні робіт, якщо документи об'єкта перевірки викладені не державною мовою, або якщо члени комісії не забезпечені кваліфікованим технічним перекладом на всіх етапах виконання робіт;

звертатись до Національного органу зі сертифікації у випадках

83 тиску з боку зацікавлених сторін або відповідного органу зі сертифікації
(акредитації);

пропонувати Національному органу зі сертифікації або органу зі сертифікації (акредитації) залучення себе до проведення робіт зі сертифікації (акредитації відповідно до спеціалізації, за якою його атестовано.
Підготовка кандидатів в аудитори передбачає теоретичну підготовку
і стажування.
Сертифікація систем якості виробництва продукції в системі
УкрСЕПРО проводиться з метою засвідчення відповідності системи управління якістю вимогам ДСТУ ISO серії 9000 і забезпечення впевненості у тому, що виробник здатний постійно випускати продукцію, яка відповідає вимогам нормативних документів, а продукція незадовільної якості своєчасно виявляється, і, за необхідності, виробник має можливість вжити і вживає заходи для випуску продукції належної якості. Впроваджені вперше у 1987 році в практику світової діяльності міжнародні стандарти ISO серії 9000 стали необхідною і бажаною нормою взаємовідносин на ринках усіх країн світу.
Сертифікація систем якості – перевірка, оцінка та посвідчення акредитованим органом сертифікації систем якості того, що система якості підприємства, яка перевіряється, відповідає вимогам державного або міжнародного стандарту з системи якості.
Сертифікат на систему якості підприємства – документ, виданий згідно з правилами системи сертифікації, який посвідчує, що система якості контрольованого підприємства відповідає вимогам державного або міжнародного стандарту з системи якості. Сертифікат на систему якості видається на певний вид або групу продукції.
За окремих обставин згідно з вимогами контрактів із зарубіжними фірмами сертифікація систем якості може виконуватись на відповідність національним стандартам інших країн.
Наявність сертифіката на систему якості виробника, яка підтверджує
її відповідність ISO серії 9000, стала обов’язковою умовою при укладанні контрактів на постачання продукції, оскільки є своєрідним гарантом якості товарів.
Сертифікація систем якості проводиться згідно з ДСТУ 3419-96 та
ДСТУ EN45012-97 за активної участі підприємства-заявника. Підставами для проведення сертифікації систем якості:
1)
ініціатива виробника продукції;
2)
рішення органу сертифікації;
3)
вимога незалежних організацій (відомств), яким надано державою повноваження на оцінювання систем управлінь якості продукції, що постачається.
Об’єктами оцінювання при сертифікації систем якості є:

84

діяльність з управління і забезпечення якості відповідно до вимог
ДСТУ ISO 9001 (ДСТУ ISO 9002, ДСТУ ISO 9003) та іншої додаткової документації;

стан виробництва з погляду можливості забезпечення стабільної якості продукції, яка підлягає сертифікації;

якість продукції на підставі аналізу інформації з різних джерел.
Сертифікація систем якості здійснюється у чотири етапи.
1.
Попереднє (заочне) оцінювання системи якості.
2.
Остаточна перевірка та оцінювання систем якості.
3.
Оформлення результатів перевірки.
4.
Технічний нагляд за сертифікованою системою якості протягом терміну дії сертифіката.
Попереднє (заочне) оцінювання системи якості запроваджується з метою визначення доцільності продовження робіт зі сертифікації систем якості підприємства. Вона здійснюється комісією органу зі сертифікації з включенням не менше одного аудитора, атестованого у Системі. Орган призначає головного аудитора. Під час попередньої оцінки системи якості проводиться:

аналіз документів та вихідних даних матеріалів (опитної анкети та
інше), наданих підприємством;

збір та аналіз додаткових відомостей про якість продукції (дані територіальних органів Держстандарту, товариств споживачів, окремих споживачів тощо).
При позитивному рішенні Орган надсилає заявнику:

висновок і проект господарчого договору на проведення остаточної перевірки й оцінки системи якості;

програму остаточної перевірки системи якості;

методики перевірки і оцінювання стану виробництва.
При негативному рішенні Орган у своєму висновку наводить причини, усі невідповідності.
Якщо всі невідповідності швидко будуть усунені, підприємство може подати заявку на повторне попереднє оцінювання.
У разі необхідності головний аудитор може направляти свого представника для неофіційного відвідування підприємства.
Специфіка остаточної перевірки та оцінювання системи якості виробництва у тому, що вона здійснюється комісією, яка проводила попереднє оцінювання або іншою комісією, до якої входять експерти, що виконували попереднє оцінювання. До складу комісії обов’язково включають експерта-фахівця з розробки та (або) технології виробництва відповідної продукції.
Програма (план) перевірки та оцінювання системи якості виробництва повинна містити:

85

мету і галузь;

склад комісії;

дату і місце проведення;

перелік документів, на відповідність яким здійснюється перевірка;

перелік структурних підрозділів, що перевіряються;

назву елементів системи якості та виробництва, які підлягають перевірці;

розподіл обов’язків між членами комісії щодо перевірки елементів системи якості і стану виробництва;

джерела інформації про якість продукції;

орієнтовні терміни проведення кожного з основних заходів програми;

вимоги щодо забезпечення конфіденційності інформації, яка є комерційною таємницею;

перелік організацій та осіб, яким надається звіт про перевірку;

робочі документи для реалізації програми (розробляються аудиторами під керівництвом Головного аудитора);

переліки контрольних питань, які використовуються для оцінювання елементів системи якості;

форми для реєстрації спостережень під час перевірки;

форми для документування допоміжних даних, які підтверджують висновки аудиторів.
Сертифікат відповідності системи якості може бути достроково відкликаний після проведення аудиторської перевірки або за підтвердженими рекламаціями чи відомостями про невиконання підприємством вимог до якості продукції.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал