Навчальний посібник Видавничий дім «родовід» Чернівці 2013 ббк 65. 9 (4 Укр) 28 я 73 а 663



Сторінка8/13
Дата конвертації29.12.2016
Розмір2.47 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

3.1 Перша оцінка

3.1.1 Екологічні критерії



  • вразливість,

  • рідкісність,

  • природність,

  • типовість,

  • особлива природоохоронна цінність видів, біотопів тощо

  • розмір

  • різноманіття (біотопів, біологічних груп, видів, екологічних ніш)

  • стабільність або нестабільність

  • замінність — можна пояснити як зусилля (час і ресурси), необхідні для відновлення виду або біотопу на території.

Ця оцінка відображає цінність, яку природний або напівприродний біотоп або угрупування має для охорони природи. Серед категорій можна виділити такі: (1) неможливо замінити — відновлення відповідних фізичних умов потребуватиме понад 50 років, і/або воно навряд чи буде повністю успішним, і/або воно потребує вкладення значних коштів і матиме значний негативний вплив на інші природні умови або угрупування; (2) складно замінити — відновлення можливе, проте територія потребує належного управління принаймні протягом 10-15 років; (3) легко замінити — біотопи або види-індикатори можуть зʼявитися на території без особливих зусиль.

3.1.2 Соціально-економічні критерії

Опишіть економічні аспекти соціальної, сільськогосподарської, лісогосподарської, мисливської або туристичної галузей, що можуть перешкоджати досягненню ідеальних або практичних природоохоронних цілей. Вкажіть всі важливі види діяльності, їх впливи та переваги.



3.1.3 Потенційна цінність

Обміркуйте, чи матиме територія переваги від екологічної та соціально-економічної діяльності. Визначте негативні та позитивні аспекти та опишіть шляхи досягнення прогресу. Розгляньте можливості території за такими напрямами:



  • екологічне покращення

  • покращення ландшафту/місцевості

  • можливості для навчання/досліджень

  • отримання прибутків як для власників території, так і громади

  • демонстрація можливостей для інших землевласників

  • вищий ступінь охорони в рамках законодавства

  • використання для прийому відвідувачів/громадськістю

  • підтримування культурних, соціальних, історичних або традиційних особливостей місцевості.

3.2 Ідеальні цілі для території

Для визначення ідеальних цілей використовують інформацію про існуючі характеристики території і їх стан, а також потенційні можливості території. Ідеальними вважають цілі, яких прагне власник або менеджер території за умов, що він має повний контроль над діяльністю і землекористуванням у межах прилеглих територій. При цьому нехтують будь-якими факторами, що можуть стримувати ідеальні прагнення менеджера. З огляду на це ідеальні цілі не обов'язково будуть практично досяжними або економічно вигідними. Вони є індикаторами можливостей території, для якої передбачають управління. Водночас вони можуть бути досяжними, але в перспективі, що виходить за часові рамки, передбачені планом. У такому випадку їх називають довготерміновими цілями.



3.3 Обмежуючі та модифікуючи фактори

Термін „обмежуючий фактор" слід застосовувати лише до чинників, що мають негативний вплив. Модифікуючими можуть бути чинники, що мають нейтральний, позитивний або невідомий вплив.



3.3.1 Можливі обмежуючі або модифікуючи фактори в межах території:

  • екологічні зміни, наприклад, сукцесії, поширення інвазивних видів тощо,

  • клімат,

  • геоморфологія,

  • фізичні фактори, що впливають на територію, наприклад, рівень води, забруднення тощо,

  • землекористування та економічна діяльність,

  • ресурси/персонал,

  • досвід та знання,

  • технології,

  • законодавство.

3.3.2 Можливі обмежуючі та модифікуючи фактори, що виникають поза межами території

  • землекористування,

  • економічна діяльність,

  • технологічні зміни,

  • досвід або знання,

  • соціальні або культурні зміни,

  • законодавчі чинники,

  • політичні чинники,

  • планування місцевості.

3.4 Друга оцінка

Мета другої оцінки — оцінити вплив виявлених обмежень і модифікаторів на ідеальні цілі й розробити практично досяжні цілі. Дані цілі будуть обмежуватися існуючими або можливими ресурсами, наявними знаннями та технологіями й існуючою місцевою соціальною, економічною та політичною ситуацією. Такі цілі мають назву „робочі цілі".



Під час другої оцінки необхідно розглянути такі питання:

  • Який вплив мають обмежуючі та модифікуючи фактори на ідеальні цілі?

  • Наскільки швидко буде відчутним цей вплив?

  • Наскільки сильним буде цей вплив?

  • Чи можливо змінити обмежуючі й модифікуючи фактори, і якщо так, то що для цього необхідно зробити?

3.5 Робочі цілі

Робочі цілі повинні бути досяжними (з огляду на наявні ресурси), якомога більш конкретними, вимірними (передбачати конкретний результат, який можна виміряти чи оцінити), реалістичними (відповідати умовам і ситуації), визначеними в часі (містити чітку часову перспективу для досягнення цілі). Робочі цілі можна поділити на первинні та вторинні.


Розділ 4. Впровадження

4.1 Стратегії управління

Для кожної з цілей необхідно обрати метод або методи її досягнення та детально їх описати, а також вказати альтернативні варіанти для того, аби шлях досягнення цілі був більш універсальним і гнучким. Окрім того, необхідно вказати часовий термін, упродовж якого повинна бути досягнута ціль, критерії успішності або неуспішності, визначити пріоритети та необхідні ресурси. Стратегії управління можна визначати для таких сфер діяльності, як:



  • Підтримання або покращення стану біотопів/середовищ існування, структури біотопів, різноманіття середовищ існування і видів.

  • Використання території громадськістю, рекреація, створення інфраструктури для відвідувачів, здійснення просвітницької діяльності, проведення досліджень.


4.2 Проекти

Необхідно визначити заходи, які потрібно здійснити для досягнення цілей. Кожен захід має назву „проект" і повинен мати чіткий звʼязок із робочими цілями. Деякі проекти можуть сприяти досягненню кількох робочих цілей одночасно. Проекти – це основа для контролювання та прогнозування витрат, звітування та перегляду виконаної роботи.



4.3 Плани роботи

Визначивши робочі цілі, стратегії, проекти і пріоритети, розробляють робочий план на весь період, передбачений менеджмент-планом, або ж на однорічний період.



Розділ 5. Перегляд

Як правило, перегляд плану роблять щорічно, а більш поглиблений перегляд готують через більш тривалі часові проміжки (наприклад, через п'ять років).




Питання та завдання для самоперевірки images 4

до частини І „Основи екологіного менеджменту”


  1. Поясніть сутність екологічного менеджменту.

  2. Назвіть мету, субʼєкти та обʼєкти екологічного менеджменту.

  3. Охарактеризуйте види діяльності, які передбачає екологічний менеджмент.

  4. Назвіть види знань, що необхідні екоменеджеру.

  5. Назвіть основні принципи екоменеджменту.

  6. Охарактеризуйте організації, що здійснюють екоменеджмент.

  7. Дайте поняття функцій екоменеджменту.

  8. Наведіть класифікацію функцій екоменеджменту.

  9. Поясніть функції попереднього, оперативного і завершального управління.

  10. Поясніть зміст загальних та спеціальних функцій екологічного менеджменту.

  11. Назвіть основні групи функцій екоменеджменту.

  12. Охарактеризуйте методологічні основи екологічного менеджменту.

  13. Наведіть структуру типового прийняття рішень в екологічному менеджменті.

  14. Назвіть умови за яких діяльність підприємства буде збалансованою.

  15. Охарактеризуйте Британський стандарт екологічного менеджменту.

  16. Поясніть стадії розробки і впровадження систем екологічного менеджменту.

  17. Охарактеризуйте систему екологічного менеджменту і аудиювання ЕМАS.

  18. Охарактеризуйте основні компоненти екологічного менеджменту відповідно до вимог ЕМАS.

  19. Охарактеризуйте міжнародні стандарти систем екологічного менеджменту.

  20. Назвіть та охарактеризуте основні законодавчі акти у сфері екологічного менеджменту.

  21. Поясніть мету та завдання у сфері екологічного менедж–менту.

  22. Дайте визначення та характеристику понять екологічної сертифікації та ліцензування.

  23. Охарактеризуйте адміністративно-нормативні інструменти екологічного менеджменту.

  24. Дайте визначення та характеристику поняття „екологічні нормативи”.

  25. Поясніть роль міжнародних стандартів та вимог в екологічному менеджменті.

  26. Зазначте основні передумови від впровадження системи корпоративного екологічного менеджменту.

  27. Назвіть основні принципи створення системи корпоративного менеджменту.

  28. Поясніть передумови і вигоди від впровадження системи корпоративного екологічного менеджменту.

  29. Поясніть особливості попереднього комплексного аналізу екологічних аспектів діяльності корпорації.

  30. Поясніть роль екологічної політики корпорації.

  31. Обгрунтуйте системні вимоги до управлінського персоналу і підготовка кадрів з екологічного менеджменту.

  32. Назвіть основні регламентуючі документи систем корпоративного екологічного управління.

  33. Поясніть особливості здійснення функцій контролю системи корпоративного екологічного управління.

  34. Поясніть особливості проведення інспекторських перевірок за дотриманням природо користувачами вимог законодавства.

  35. Наведіть класифікацію інспекторських перевірок.

  36. Назвіть обовʼязки інспектора у ході проведення інспекторської перевірки.

  37. Охарактеризуйте матеріали, що розглядають в ході перевірки.

  38. Поясніть здійснення екологічного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України.

  39. Охарактеризуйте державний контроль за дотриманнм заповідного режиму на територіях і обʼєктах ПЗФ.

  40. Поясніть особливості проведення документальних перевірок на територіях ПЗФ.

  41. Поясніть особливості проведення натурних перевірок на територіях ПЗФ.

  42. Поясніть проведення державного контролю за охороною НПС в автотранспортних підприємствах.

  43. Поясніть особливості створення менеджмент плану.

  44. Побудуйте структуру менеджмент плану.

  45. Поясніть формат планування управління для природних і напівприродних територій.

  46. Поясніть впровадження менеджмент плану.

ЧАСТИНА ІІ
ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ

images
РОЗДІЛ 7
ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ ЯК СКЛАДОВА ЕКОМЕНЕДЖМЕНТУ


    1. Поняття про екологічний аудит

    2. Мета, завдання і функції екологічного аудиту

    3. Обʼєкти та субʼєкти екологічного аудиту

    4. Принципи і види екоаудиту

    5. План проведення екологічного аудиту



    1. Поняття про екологічний аудит

Концепція сталого (збалансованого) розвитку передбачає посилення екологічного управління економікою, екологічною безпекою; гармонізацію екологічних, соціальних та економічних інтересів суспільства загалом; інтеграцію країн у систему світового ринкового виробництва. Вимоги природоохоронного законодавства зумовлюють пріоритетність розвитку нового напряму інспекційної роботи — екологічного аудиту (ЕА). Його виникнення та виконання зумовлене більш суворими вимогами екологічного законодавства, уніфікацією вимог стандартів у багатьох сферах (у т.ч. і в екології), формуванням єдиної кредитної і фінансованої політики в економічному і екологічному просторах. Екологічний аудит як один з інструментів екологічного менеджменту дає змогу отримати і оцінити екологічну та іншу (виробничу, спеціальну) інформацію про підприємство або інший об’єкт для розробки природоохоронних заходів і прийняття управлінських рішень щодо всіх аспектів діяльності об’єкту аудиту.

Відрізняє аудит від інших видів інспектування та контролю широкий спектр об’єктів, які йому підлягають. Екологічний аудит є невід’ємною складовою механізму управління навколишнім середовищем і природокористуванням, що сприяє зменшенню екологічного, інформаційного і комерційного ризиків, пов’язаних з прийняттям господарських рішень, захищає інтереси споживачів, держави, регіонів.

Екологічний аудит виник на початку 70-х років минулого століття як елемент управління, а вже у 1984 р. Національне агентство з охорони оточуючого середовища США (ЕРА) розробило його концепцію. Натепер процедуру екологічного аудиту використовують багато міжнародних організацій. У Міжнародному банку реконструкції і розвитку створено спеціальний підрозділ з оцінки об’єктів на стадії експлуатації та розроблено методику для встановлення екологічних ризиків при купівлі, інвестуванні окремих підприємств.

Такі авторитетні міжнародні організації, як Світовий банк і Європейський банк реконструкції і розвитку теж використовують екологічний аудит для оцінювання діяльності фінансованих ними фірм та структур. Рішення цих банків про виділення інвестицій приймається з урахуванням отриманих висновків екологічного аудиту і виконання рекомендацій в галузі охорони навколишнього середовища.

У багатьох країнах, починаючи з 90-х років XX ст., приймаються національні стандарти і закони в галузі екологічного аудиту. Основні принципи і положення екологічного аудиту розроблені в Програмі Європейського Союзу з екологічного менеджменту і аудиту, прийнятій у 1993 р. У 1996 р. було прийнято комплекс з шести міжнародних стандартів ІSО серії 14000, що охоплює питання екологічного аудиту і систем екологічного менеджменту. У 2004 р. стандарти були переглянуті у зв'язку з виходом стандарту ІSО 19011, який тепер діє на терторії Україні.

У більшості розвинених країн вже існують системи екологічного менеджменту для різних рівнів, в Україні працює Міністерство екології та природних ресурсів, обласні управління та відділи на підприємствах. Екологічний аудит є елементом системи заходів із забезпечення екологічної безпеки і сталого розвитку на основі регулювання господарської діяльності, екологічної експертизи тощо. Без проведення попереднього екологічного огляду підприємства, місцевості (території) інвестори відмовляються вкладати кошти, оскільки їх ризики дуже зростають. У міжнародній практиці таку екологічну інвентаризацію (огляд, оцінку) теж називають екологічним аудитом.

Отже, необхідність проведення екологічного аудиту зумовлена:



  • потребою користувачів у отриманні інформації про екологічний стан обʼєкта, фірми;

  • конкуренцією на ринку товарів і послуг (випуск екологічно безпечної продукції, що відповідно маркується, наприклад, «екологічно чисто та безпечно», «міжнародний сертифікат на систему менеджменту якості і систему екологічного менеджменту»);

  • оцінюванням витрат на придбання підприємств, земельних ділянок;

  • страхуванням витрат на ліквідацію наслідків можливого забруднення НПС;

  • оцінюванням стану об'єктів, НПС чи забруднення земельних ресурсів, що купуються;

  • необхідністю дозволів на спеціальні роботи тощо.

Екоаудит спрямований на збалансування загальнодержавної екологічної політики з політикою товаровиробника, що забезпечує конкурентоспроможність його продукції і захист довкілля (тобто створення екологічної безпеки для життя людини).

Основними завданнями екоаудиту є:



  • збирання достовірної інформації про виробничу діяльність обʼєкта і формування на основі цієї інформації висновків про його реальний екологічний стан;

  • напрацювання інструментів реалізації і природокористування;

  • сприяння субʼєктам господарської діяльності в регулюванні економічної політики, формування пріоритетів у всіх сферах діяльності;

  • проведення комплексної оцінки об'єкта аудиту як результат отримання достовірної інформації для прийняття управлінських рішень з подальшого функціонування (продаж, інвестування, наявність екологічних проблем, ризики надзвичайних ситуацій тощо); еколого-економічний прогноз екологічних наслідків господарської діяльності; економічна ефективність впровадження природоохоронних заходів; аналіз впливу екологічно небезпечної діяльності на стан НПС і здоровʼя людей та ін.

Активний екоаудит, так само як і активний екологічний менеджмент, з того часу почав поширюватися не тільки серед компаній США, але поступово завойовував усе більшу довіру в європейських фірм. З прийняттям міжнародних стандартів ІSО 14000 і ЕМАS вимога щодо періодичного проведення аудиторських перевірок стала однією з найважливіших умов отримання компаніями відповідного сертифіката.

Екологічний аудит це систематичний документально оформлений процес перевірки екологічних аспектів діяльності організації, а також обʼєктивно одержуваних і оцінюваних даних, з метою визначення відповідності видів і умов економічної діяльності, систем адміністративного управління або інформації про ці обʼєкти нормативно-законодавчим вимогам і критеріям ефективності у сфері ОНС і екологічної безпеки.

У рамках серії стандартів ІSО 14000 вимоги до екологічного аудиту передбачаються такими стандартами: «ISO 14010-98. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Загальні принципи»; «ІSО 14011-98. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Процедури аудиту. Проведення аудиту систем управління якістю навколишнього середовища»; «ІSО 14012-98. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Кваліфікаційні критерії для аудиторів у сфері екології».

Таким чином, основними цілями екоаудиту є: по-перше, надання обʼєктивної інформації про екологічні аспекти діяльності підприємства та її відповідність установленим стандартам, нормативам, вимогам ініціаторів проведення відповідних перевірок; по-друге, вироблення корисних рекомендацій щодо подальшого поліпшення організації екологічного менеджменту, екоконтролінгу тощо, а також підвищення ефективності природоохоронних заходів, які проводяться фірмою.

Основні функції екологічного аудиту:



  • визначення відповідності діяльності фірми екологічному законодавству і декларованій ним політиці у сфері ОНС, а також економічним цілям фірми;

  • визначення ефективності системи екологічного менеджменту організації;

  • надання інформаційного забезпечення менеджменту для ухвалення рішень у сфері ОНС;

  • забезпечення захисту персоналу підприємства, місцевого населення і навколишнього природного середовища від можливих шкідливих дій;

  • аналіз можливості виникнення екологічно небезпечних аварій; визначення реального впливу фірми на навколишнє природне середовище;

  • «підштовхування» організації до вдосконалення екологічної політики і виробничої діяльності з метою підвищення рівня її екологічної безпеки.

Екологічний аудит може проводитися або уповноваженими на те юридичними особами (аудиторськими організаціями), що мають відповідну ліцензію, або фізичними особами (екологами-аудиторами). Усі учасники відносин з екологічного аудиту (аудиторська організація, індивідуальні екологи-аудитори, ініціатор аудиту, організація, яка підлягає перевірці) повинні керуватися рядом принципів.

Згідно зі стандартом ІSО 14010, основними принципами екологічної аудиторської перевірки є:



  1. Чітке визначення мети і обсягу. При цьому цілі аудиторської перевірки задаються її ініціатором, а обсяг і глибина встановлюються з урахуванням цілей.

  2. Обʼєктивність, незалежність і компетентність. Для дотримання цих вимог члени аудиторської групи повинні бути незалежними від діяльності, що перевіряється ними, бути обʼєктивними і вільними від упереджень. Члени аудиторської групи повинні мати відповідні знання, навички і досвід. Повний склад професійних та інших вимог до екоаудиторів міститься в стандарті ІSО 14012.

  3. Належна професійна обережність. Відносини між членами аудиторської групи і клієнтом повинні бути конфіденційними і виваженими. Якщо цього не вимагає закон, члени аудиторської групи не повинні розголошувати інформацію або документи, одержані в процесі аудиту, або остаточний аудиторський висновок ніякій третій стороні без одержаного на те дозволу клієнта (тобто ініціатора аудиту) і, де це доречно, дозволу організації.

  4. Систематичність. Екологічний аудит слід проводити згідно з основними принципами і керівними вказівками, розроблених для відповідного типу перевірок.

  5. Визначення критеріїв аудиту; повна і належна якість аудиторських даних, виходячи з установлених критеріїв.

  6. Надійність результатів і висновків аудиту.

  7. Повнота аудиторського висновку з урахуванням злагоджених цілей і обсягу аудиту.

Екологічний аудит здійснюють спеціалізовані організації (аудитори) на замовлення зацікавленого господарюючого обʼєкта для забезпечення його потреб. Аудитори повинні мати відповідні ліцензії і кваліфікаційні сертифікати, що підтверджують їх спроможність проводити еколого-аудиторську діяльність.

Еколого-аудиторська діяльність процес, який охоплює правове, організаційне, методичне, консультативне, інформаційне та практичне забезпечення проведення екологічного аудиту.

В Україні споріднені з екологічним аудитом функції виконують екологічна експертиза, екологічна інспекція та процедура оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС).



7.2. Мета, завдання і функції екологічного аудиту
Екологічний аудит як складова системи екологічного менеджменту покликаний виконувати певні завдання і функції.

Метою проведення екологічного аудиту є забезпечення дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності.

Екологічний аудит повинен забезпечити розвʼязання таких завдань:


  • отримання достовірної інформації про екологічні аспекти виробничої діяльності об'єкта аудиту та формування на її основі висновків і рекомендацій з покращення діяльності підприємства в цілому;

  • встановлення відповідності об'єктів екологічного аудиту вимогам природоохоронного законодавства та іншим критеріям екологічного аудиту;

  • сприяння суб'єктам господарської діяльності в самостійному регулюванні екологічної політики, формуванні пріоритетів із здійсненням попереджувальних заходів, спрямованих на дотримання екологічних вимог, норм і правил;

  • оцінювання еколого-економічної ефективності, повноти і обґрунтованості заходів, що використовуються для охорони довкілля на об'єктах екологічного аудиту;

  • зменшення ризиків виникнення аварійних, небезпечних та інших ситуацій.

Екоаудит систем екологічного менеджменту також сприяє: оновленню технічного стану обладнання і основних виробничих фондів з метою зниження викидів і скидів забруднюючих речовин в оточуюче середовище; зменшенню споживання енергії, води, сировини; мінімізації утворення відходів; аналізуванню статистичної звітності; поліпшенню еколого-економічних показників виробництва, продукції, іміджу підприємства загалом.

Екоаудит може проводитись у формі абонентського обслуговування клієнта, що передбачає співпрацю протягом певного періоду часу (рік, квартал) та у формі консультацій суб'єктів господарської діяльності.

Для ефективного проведення екологічного аудиту необхідні: доступ до повного комплекту інформації; кооперація з об'єктом аудиту; дотримання методології процедур екоаудиту; незалежні аудитори, що володіють ліцензією на виконання аудиту і атестовані для робіт в такій галузі.

До процедур екоаудиту за потреби можуть бути віднесені задачі коригування, оперативного контролю, стратегічні задачі.

Коригування передбачає, що якщо в результаті аудиту були отримані негативні висновки (загалом або окремої частини), то аудитор за бажанням замовника може розробити рекомендації з їх виправлення.

Задачею оперативного контролю є проведення екоаудиту безпосередньо в процесі діяльності об'єкта для попередження помилок і вибору оптимальних рішень.

Стратегічна задача екоаудиту — обґрунтування оптимальних або альтернативних стратегій і перспективних програм розвитку окремих аспектів та діяльності в цілому відповідно із запланованими заходами.

Проведення екологічного аудиту дає змогу отримати такі переваги у діяльності підприємства:



  • зменшення витрат на сировину, енергоносії за рахунок раціональнішого їх використання;

  • збільшення прибутків шляхом використання прогресивніших технологій і підвищення ефективності технологічного процесу;

  • розширення ринків збуту;

  • отримання інвестицій;

  • поліпшення іміджу фірми;

  • зменшення кількості відходів та витрат на їх переробку, утилізацію.

Екологічний аудит як складова менеджменту при переході економіки на ринкові методи господарювання виконує низку важливих функцій, пов'язаних з реструктуризацією виробництва, процесом приватизації, створенням екологічно конкурентного середовища, програмно-цільовим розподілом фінансових ресурсів, децентралізацією управління, гнучким нормуванням та обкладанням податками з урахуванням екологічних факторів. Ці функції виконують за допомогою таких процедур екологічного аудиту:

  • оцінювання екологічних обставин на підприємстві;

  • екологічний аудит виведення підприємств і виробництв із експлуатації (наприклад, при реструктуризації галузі, підприємства);

  • оцінювання екологічних ризиків при приватизації підприємств;

  • аудиторське оцінювання екологічних затрат, енерго і ресурсозбереження;

  • аудиторське оцінювання захисту корпоративних інтересів, умов страхування, нормативної бази підприємства, технологгічної документації;

  • екологічний аудит систем менеджменту якості, систем екологічного менеджменту або інтегрованих систем.

Екоуадит систем екологічного менеджменту охоплює всі види діяльності підприємства, пов'язані із впливом на довкілля. Розроблений процес розглядає весь комплекс документації підприємства, що регламентує функціонування системи екологічного менеджменту, зокрема управлінський апарат підприємства, який визначає політику підприємства.

Обʼєкти екоаудиту (підприємства, організації, фірми) повинні відповідати таким умовам:



  • наявність своєї екологічної політики, узгодженої з екологічними стандартами;

  • функціонування системи екоменеджменту;

  • навчання, інформування персоналу щодо системи екоменджменту;

  • наявність підготовленого документу (екологічного паспорту), який висвітлює екологічну політику, завдання, заходи з екологічного оздоровлення підприємства;

  • документальне оформлення результатів впливу на стан довкілля та використання його ресурсів (за формами статистичної звітності);

  • встановлення регламентів регулювання виробничих процесів, які впливають на довкілля;

  • систематичне проведення моніторингу на всіх рівнях;

  • виконання робіт з вимірювання стану навколишнього середовища повіреними приладами згідно з метрологічним забезпеченням контролю якості довкілля;

  • впровадження механізмів регулювання відхилень від запланованих заходів;

  • проведення періодичних (за необхідністю повних, спеціальних) та інших видів контролюючої діяльності підприємства, виконання приписів перевірок тощо.

Успішне проведення екоаудиту забезпечує дотримання таких вимог: чітке визначення та фіксування в документах предмета аудиту; узгодження з вищим керівництвом проведення аудиту; надання повної та достовірної інформації аудиторам; надання екологічним аудиторам відповідних повноважень, ресурсів тощо; підтримка екоаудиту з боку виробничого персоналу підприємства, що перевіряється. До початку аудиту також необхідно визначити й вказати його межі, які можуть включати: межі території; перелік технологічних, виробничих процесів; межі в часі; необхідність оцінки впливів за межами ділянки; необхідність відбору проб; характер взаємодії з іншими органами управління; необхідність залучення третьої сторони тощо.

В Європі екоаудит регламентують стандарти Європейського банку реконструкції і розвитку для інвестиційної діяльності та стандарти для систем екологічного менеджменту.

В Україні відсутні власні нормативні документи, що регулюють екологічний аудит. Тому Державним комітетом технічного регулювання і споживчої політики дозволено використовувати стандарти серії ІSО 14000 (ДСТУ ІSО 14010; ДСТУ ІSО 14011; ДСТУ ІSО 14012), ДСТУ ІSО 19011 та інші як добровільні державні стандарти.

При проведенні аудиту використовуються форми державної статистичної звітності: звіт про поточні витрати на охорону природи, екологічні платежі та плату за природні ресурси ( № 1 – екологічні витрати); звіт про утворення, використання та знешкодження токсичних відходів (№ 1 – токсичні відходи); звіт про автотранспорт ( № 1 – ТР («Авто»)); звіт про охорону атмосферного повітря (№ 2 – ТП («Повітря»)); звіт про використання води ( № 2 – ТП («Водгосп»)); звіт про залишки, надходження та витрати палива і використання відпрацьованих нафтопродуктів (№ 2-ТП); звіт про результати використання палива, теплоенергії та електроенергії ( № 11-МТП); звіт про утворення, використання і постановку вторинної сировини і відходів виробництва (№ 14-ТП); звіт про наявність основних фондів (№ 11-ОФ) та ін.; а також нормативи: лімітів на викиди, скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів у навколишньому природному середовищі, платежів за забруднення навколишнього природного середовища; а також діючі проекти граничне допустимих викидів; дозволи на скиди стічних вод у міську каналізацію; комплексні плани заходів з охорони навколишнього середовища та ін.

Отже, реалізація мети та завдань екологічного аудиту потребує вирішення комплексу питань з коригування та оперативного контролю його процедур, узгодження меж аудиту в просторі і часі, обґрунтування інформаційного забезпечення.


    1. Обʼєкти та субʼєкти екологічного аудиту

Екологічний аудит взаємодіє з ринковими механізмами в економіці, виконує функцію захисту безпеки життя, є складовою екологічної і економічної політики, екологічного менеджменту та маркетингу, інвестиційної діяльності.

Екологічний аудит може бути складовою інших процесів, таких як ліцензування, державний екологічний контроль, державна екологічна експертиза, еколого-економічне оцінювання підприємства тощо.

Канадська асоціація стандартів визначає екологічний аудит як системний процес об'єктивного отримання та оцінювання даних, з огляду на екологічні проблеми, зʼясування ступеня відповідності між цим станом та встановленими нормативно-технічними документами і критеріями та доведення результатів цієї роботи до клієнта. Українське законодавство теж визначає сутність та зміст екоаудиту.



Обʼєктами екоаудиту можуть бути:

  1. підприємства, установи, окремі виробництва, господарюючі субʼєкти;

  2. проектна і технічна документація, реалізація якої може негативно впливати на довкілля і здоров'я населення;

  3. екологічні ситуації, що склалися на окремих територіях;

  4. обʼєкти, системи, комплекси загального природокористування і забезпечення очищення стічних вод, зменшення відходів, викидів в атмосферу, скидів стічних вод;

  5. галузеві і місцеві господарські і адміністративні рішення, реалізація яких може призвести до порушення екологічної стабільності довкілля;

  6. екологічно шкідливі об'єкти, у т. ч. військового призначення;

  7. інвестиційні, приватизаційні програми і проекти, кредитні угоди, реалізація яких пов'язана з екологічними ризиками;

  8. сировина, харчова продукція, технологічні процеси їх виготовлення;

  9. виконання чинного законодавства, обов'язкових заходів та нормативно-правових вимог з охорони НПС;

  10. оцінювання екологічних і економічних наслідків господдарської діяльності (прибутки, збитки, плата за ресурси, штрафні санкції тощо);

  11. оцінювання ефективності природоохоронної діяльності;

  12. оцінювання еколого-економічних балансів життєвого циклу продукції;

  13. еколого-економічне оцінювання ризиків зміни форм власності, здійснення інвестиційних проектів;

  14. системи екологічного менеджменту, системи менеджменту якості та інші, в т. ч. інтегровані системи менеджменту.

Субʼєктами екоаудиту є фізичні особи і юридичні аудиторські фірми, які мають право надання екологічних послуг (у формі екоаудиту) підприємствам, фірмам, територіальним органам влади, зокрема:

  1. Замовники: фізичні і юридичні особи; органи місцевого самоврядування, центральні і місцеві органи виконавчої влади; власники господарських обʼєктів.

  2. Виконавці: сертифіковані аудиторські організації з питань екології; сертифіковані екологічні аудитори; фахівці, що залучаються до процедури екоаудиту згідно з договором.

    1. Принципи і види екоаудиту

Ефективність проведення різних типів екологічного аудиту забезпечує дотримання особами і органами, які його проводять, принципів екоаудиту.

Принципи екологічного аудиту, їх поділяють на дві групи: професійної етики і методологічні. Принципи професійної етики є обов'язковими для дотримання при проведенні екоаудиту, а методологічні можуть мати рекомендований характер і визначаються нормативами, обумовлюються в договорі (плані робіт) з екоаудиту.

Основними принципами професійної етики при проведенні екологічного аудиту є такі:



  1. незалежність (відсутність матеріальної зацікавленості екоаудитора в результатах діяльності суб'єкта, що перевіряється);

  2. об'єктивність;

  3. компетентність в питаннях охорони довкілля, специфіки досліджуваного об'єкта, що підтверджується ліцензією на право займатися екоаудитом;

  4. конфіденційність (нерозголошування інформації про обʼєкт екоаудиту);

  5. достовірність (подавання інформації у звіті на основі реальних фактів);

  6. персональна відповідальність за прийняті рішення.

До складу методологічних принципів входять:

  1. планування процедур екоаудиту та вибір методики;

  2. наукова обґрунтованість (аналізування стану обʼєкта аудиту на основі сучасних наукових розробок, методик, стандартів);

  3. визначення критеріїв достовірності;

  4. використання системно-екологічного підходу до процедур екоаудиту;

  5. комплексне аналізування інформації;

  6. дотримання правил оформлення документації, звіту;

  7. інформованість замовника стосовно якості і роботи екоаудиторів.

Комплексне дотримання принципів екоаудиту є необхідною умовою при його проведенні.

Типи аудиту. На практиці використовують обовʼязковий і добровільний екологічний аудит.

Обовʼязковий екологічний аудит проводиться за рішенням державних органів (суд, природоохоронні органи) відповідно до діючого законодавства; при здійснені екологічно небезпечної діяльності; при ліцензуванні видів діяльності в галузі охорони оточуючого середовища; при реалізації міжнародних договорів, конвенцій; при реалізації процедури банкрутства; у випадку передачі або придбання у державну чи комунальну власність; завершенні дії угоди про розподіл продукції відповідно до закону; для екологічного страхування об'єктів.

Добровільний екоаудит проводиться за ініціативою замовника процедури аудиту для отримання конфіденційних висновків про еколого-економічну ситуацію на обʼєкті аудиту та сформульовані шляхи подальшого його функціонування.

Виокремлюють такі типи екоаудиту: екологічна експрес-оцінка інвестиційних ризиків (інвестиційний або фінансовий екоаудит); оцінювання екологічного стану ділянок територій у разі зміни власника в процесі приватизації (наприклад, підприємства); екологічний аудит виробничих підприємств; екоаудит територій адміністративного району, області, міста, басейну річки тощо; технічний аудит на виробничій стадії; екоаудит продукції на стадії маркетингових досліджень; аудит системи екоменеджменту підприємств (управлінський).

Експрес-оцінка здійснюється з метою оцінювання відповідності або ризику, які приймає на себе новий власник або інвестор у звʼязку з ризикованим екологічним станом промислової ділянки при впровадженні приватизаційних програм або інвестиційних проектів.

Експрес-оцінка — спрощений екологічний аудит, який може здійснюватися за регламентом приватизаційного процесу і за вимогами інвесторів (експрес-оцінка інвестиційних ризиків). Вона може бути комплексною або складовою галузевої системи екоменеджменту.

Найпоширенішою методикою експрес-оцінки є визначення екологічної відповідності діяльності об'єктів приватизації вимогам природоохоронного законодавства. Вона проводиться при підготовці розділу «Характеристика екологічного стану» Плану приватизації (Плану розміщення акцій).

Процедурою визначення екологічної відповідності передбачається:



  • аналіз форм державної статистичної звітності та екологічних нормативів обʼєкта приватизації за поточний рік і за три попередні роки;

  • підготовка витягів з первинних матеріалів форм державної статистичної звітності та екологічних нормативів;

  • узагальнення первинних матеріалів державної статистичної звітності;

  • підготовка висновків визначення відповідності діяльності об'єктів, які підлягають приватизації, вимогам природоохоронного законодавства;

  • підготовка особливих умов до висновків;

  • підготовка протоколу визначення відповідності діяльності об'єктів, які підлягають приватизації, вимогам природоохоронного законодавства за встановленою формою;

  • затвердження протоколу визначення відповідності діяльності об'єктів, які підлягають приватизації, вимогам природоохоронного законодавства місцевими органами Мінприроди (у десятиденний термін з дня подання проекту протоколу).

Завершується процедура визначення екологічної відповідності складанням протоколу з додатками у формі витягів з первинних документів. До протоколу вносять висновки щодо необхідності проведення поглибленого екологічного обстеження обʼєктів приватизації (екологічного аудиту).

Комісія з приватизації об'єкта включає подану інформацію у визначеній формі до розділу «Характеристика екологічного стану» плану приватизації.

Метою оцінювання екологічного стану ділянки підприємства є більш повне і достовірне встановлення наявного і потенційного рівня її забрудненості. Для цього проводять історичний огляд існування земельної ділянки, роблять рекогносцирування, натурні обстеження, визначають екологічні ризики, проводять лабораторний аналіз зразків забруднених ділянок, оцінюють можливу відповідальність за порушення та витрати на ліквідацію (усунення забруднень).

Екологічний аудит виробничих підприємств охоплює перевірку діяльності у сфері дотримання нормативів і розпоряджень з охорони навколишнього середовища внаслідок діяльності підприємства, розроблення рекомендацій з природо–охоронних та інших заходів, оцінювання витрат на раціональне природокористування, випуск екологічної продукції та оцінка її конкурентоздатності як в країні, так і на світових ринках.

Екоаудит територій адміністративного району, міста, населеного пункту, басейну річки спрямований на:


  • оцінку природно-кліматичних умов, природно-ресурсного потенціалу, геологічних, гідрологічних умов району з метою вибору оптимальних шляхів використання обʼєктів довкілля у контексті еколого-врівноваженого їх функціонування;

  • вивчення і аналізування кожного з ресурсів за сучасними методиками, в т. ч. інтегрованими (у взаємозв'язку);

  • використання системного, еколого-економічного аналізу стану територій в історичному розрізі;

  • екологічне картографування за сучасними методиками (геоінформаційні технології, дистанційне зондування землі тощо) з метою зʼясування екологічних обставин та формування рекомендацій (розроблення інтегрованих природоохоронних заходів) тощо.

Технічний аудит на виробничій стадії передбачає аналізування діяльності організації як за всіма технологічними циклами (у всіх підрозділах, цехах), так і за окремими завданнями. Наприклад, екоаудит агропромислового підприємства передбачає аудит водовідведення підприємства, перевезення та підготовки сировини (рослинницька продукція, м'ясо, молоко), цеху із виготовлення окремих мінеральних добрив тощо. Але при проведенні екоаудиту окремого підрозділу не завжди витримуються вимоги стандартів ДСТУ ІSО 14000 щодо системного підходу в екології (проблема не має комплексного вирішення).

Екоаудит продукції ,на стадії маркетингових досліджень передбачає з'ясування її життєвого циклу для розроблення заходів з поліпшення її економічних і екологічних показників, розширення ринків збуту, отримання більших доходів.

Наприклад, екоаудит продукції сільськогосподарського виробництва потребує врахування умов вирощування рослинницької продукції, а саме: родючість ґрунту, наявність забруднюючих речовин у ґрунті (радіонукліди, важкі метали, залишки пестицидів та ін.), коефіцієнти переходу радіонуклідів в рослину а в подальшому за трофічними ланцюгами живлення до тварини (м'ясо, молоко), якісні показники (вміст клітковини у зерні або крохмалю у бульбах картоплі) та ін.

Екоаудит системи екологічного менеджменту полягає у визначенні слабких складових управлінських рішень та робіт, зацікавленні працівників у вдосконалені виконання своїх обов'язків з метою отримання сумарного економічного, екологічного, соціального та інших ефектів.

Екологічний аудит допомагає впроваджувати ринкові механізми у всіх галузях економіки, формувати висновки про підтвердження відповідності чинному законодавству, екологічним нормативам, сертифікатам, правилам з розроблення практичних рекомендацій.

У залежності від принципів, еко-аудит може бути як зовнішнім, тобто проводитися за ініціативою, яка виникає поза підприємством, так і внутрішнім, тобто проводиться за рішенням організації, що перевіряється. З урахуванням національного законодавства країн (таке положення має місце в Росії, а в Україні поки перебуває на стадії законодавчого затвердження) можливе також розмежування аудиту на обовʼязковий (проводиться у випадках, прямо встановлених нормативно-правовими актами) та ініціативний (що проводиться з ініціативи самого суб'єкта господарської діяльності). У всіх випадках ініціатор аудиту (він також іменується замовником або клієнтом) укладає з аудиторською організацією відповідний договір, де встановлюються цілі, обсяг аудиторської перевірки, можливо, її періодичність тощо. У разі обовʼязкового аудиту форма договору може бути визначена нормативно-правовими актами відповідної країни.

На практиці застосовуються різні види екоаудиту.

Системний аудит дослідження організації підприємства і його процесів стосовно їх структурної і функціональної дієздатності.

Аудит процесів перевірка певних виробничих процесів і процедур з погляду заходів для захисту навколишнього середовища.

Контрольний аудит наприклад, перевірка виконання законодавчих розпоряджень.

Аудит з особливих приводів, наприклад:


  • аудит обробки спеціальних відходів;

  • аудит впливу виробничого процесу на здоров'я людей;

  • аудит (екологічного життєвого циклу) продукції;

  • аудит якості продуктів;

  • аудит викидів (скидів) підприємства в навколишнє середовище.

Особливе місце серед різних видів аудиторських перевірок належить аудиту систем управління ОНС. Такий аудит передбачений стандартом ІSО 14011. Аудит систем управління навколишнім середовищем призначений для того, щоб допомогти організації встановити і постійно виконувати вимоги, що стосуються її екологічної політики і цілей. Він призначений для організацій будь-якого типу і масштабу, які використовують систему екологічного менеджменту.

Аудиторські перевірки розрізняються за періодичністю. Так, для сценаріїв, що швидко змінюються (як у сфері маркетингу), вони можуть проводитися через короткі проміжки часу; для сфер, які змінюються поволі і лише протягом тривалого часу (наприклад, основні засоби), - через більші часові інтервали.


7.5 .План проведення екологічного аудиту
План проведення еко-аудиту має, як правило, три основні стадії (рис. 1): попередня, стадія власне аудиту, заключна стадія.

  • Попередня стадія охоплює: планування характеру і основних напрямів аудиторської перевірки, встановлення рамкових цілей, завдань і пріоритетів; розробку стратегії їх досягнення, графіка аудиторської перевірки; збір попередньої інформації з вторинних джерел, таких, як результати попереднього аудиту, звіти корпорації; підбір кадрів для аудиторської перевірки з урахуванням того, що команда аудиторів повинна формуватися з висококваліфікованих фахівців не тільки у сфері екології та економіки, але й у сфері інженерних знань, що стосуються виробничих процесів на даном підприємстві (оптимальною є група з трьох – пʼяти спеціалістів); ознайомлення групи аудиторської перевірки з основними характеристиками галузі, у якій функціонує підприємство, типу виробничої системи, прийнятої на ньому, особливостями, які обумовлені географічним положенням підприємства.

  • Стадія власне аудиту включає: аналіз сертифікатів, звітів, ліцензій на викиди тощо; перевірку екологічної політики і програм, прийнятих на підприємстві (аудитори повинні оцінити глибину і прийнятність програм внутрішнього контролю, включаючи контроль за процедурою менеджменту і технологічний контроль, а також ризики, повʼязані з можливістю ослаблення контролю); перевірку ефективності системи менеджменту, персональної відповідальності і компетентності персоналу. До цієї стадії належать конфіденційні інтервʼю з персоналом на всіх рівнях організації з приводу ефективності системи менеджменту і особливо з питань управління зниженням рівня забруднення; інженерний контроль заводського устаткування, у тому числі офісного, організації робочих місць, енергетичних систем і визначення ділянок, особливо небезпечних з погляду витікання отрут та інших рідких, твердих і летких забруднювачів.

  • На заключній стадії: проводиться колегіальна оцінка одержаних результатів і їх обговорення; подається звіт керівництву компанії і вносяться пропозиції про необхідні поліпшення організації системи екологічного менеджменту;

виноситься рішення за списком необхідних поліпшень з покладанням персональної відповідальності на виконавців, складається графік роботи, пропонуються рекомендації для наступної аудиторської перевірки.

За результатами аудиторської перевірки клієнту (яким при зовнішньому аудиті є певний нормативний орган, при внутрішньому - сама організація, що перевіряється) має бути направлений аудиторський висновок. Організація, що перевіряється, повинна одержати копію аудиторського висновку, якщо тільки замовник аудиторської перевірки спеціально не виключив її з переліку розсилки. Для додаткової розсилки висновку за межі організації, що перевіряється, потрібен її дозвіл. Аудиторські висновки є власністю тільки замовника, тому аудитори і всі одержувачі висновків повинні поважати і належним чином зберігати їх конфіденційність.



СТАДІЯ ВЛАСНЕ АУДИТУ

ЗАКЛЮЧНА СТАДІЯ

ПОПЕРЕДНЯ СТАДІЯ


Перевірка звітності

Оцінка результатів

Планування сфери аудиту









Дослідження політики компанії

Підготовка звіту

Підбір кадрів для проведення аудиту






Аналіз напрямків менеджменту

Створення плану дій

Аналіз особливостей галузі


Залучення персоналу




Вибіркове опитування персоналу






Технічне інспектування



Рис.1. Стадії проведення екологічного аудиту



  • обʼєктивності аналізу і можуть подати нові ідеї);

  • застосування екологічного аудиту як елемента системи екоменеджменту;

  • зниження витрат шляхом використання «опитувальника», який детально охоплює основні сфери, що мають підлягати перевірці.

За результатами аудиторської перевірки клієнту (яким при зовнішньому аудиті є певний нормативний орган, при внутрішньому - сама організація, що перевіряється) має бути направлений аудиторський висновок. Організація, що перевіряється, повинна одержати копію аудиторського висновку, якщо тільки замовник аудиторської перевірки спеціально не виключив її з переліку розсилки. Для додаткової розсилки висновку за межі організації, що перевіряється, потрібен її дозвіл. Аудиторські висновки є власністю тільки замовника, тому аудитори і всі одержувачі висновків повинні поважати і належним чином зберігати їх конфіденційність.

Основними чинниками успіху екологічного аудиту вважають наступні:



  • зацікавленість керівництва підприємства і персоналу  план аудиту має розроблятися за участю всього персоналу, а не просто спускатися як директива з рівня вищого менеджменту;

  • кваліфікація аудиторів  частина аудиторів має обиратися з числа персоналу самого підприємства, решту складають сторонні консультанти (зовнішні консультанти необхідні перш за все тому, що вони забезпечують високий ступінь обʼєктивності аналізу і можуть подати нові ідеї);

  • застосування екологічного аудиту як елемента системи екоменеджменту;

  • зниження витрат шляхом використання «опитувальника», який детально охоплює основні сфери, що мають підлягати перевірці.

У міру накопичення досвіду все більше затверджується комплексний підхід до екологічного аудиту, його трактування як засобу реалізації процесу безперервного поліпшення якості екологічного менеджменту. Набуває поширення аналіз усіх сторін організаційного, виробничого процесу і руху продукту з погляду концепції екологічного життєвого циклу, що створює передумови для зміцнення і розширення екологічної відповідальності підприємства і формування екологічно стійких підприємницьких одиниць.

images



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал