Навчальний посібник Видавничий дім «родовід» Чернівці 2013 ббк 65. 9 (4 Укр) 28 я 73 а 663



Сторінка12/13
Дата конвертації29.12.2016
Розмір2.47 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

РОЗДІЛ 11images
МУНІЦИПАЛЬНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ


    1. Основи проведення муніципального екологічного аудиту.

    2. Планування муніципального аудиту.

    3. Аудиторський процес




    1. Основи проведення муніципального екологічного аудиту.

Методика муніципального екологічного аудиту ґрунтується на схемі екологічного менеджменту й аудиту з використанням Керівництва для муніципального управління Великобританії (НМ8О, 1993) методики аудиту Європейського банку реконструкції та розвитку, стандартів ІSО серії 14000. Обов'язковий варіант муніципального екологічного аудиту визначається загальною схемою екологічного менеджменту й аудиту для муніципального управління (ЕМАS), розробленого у Великобританії. Його можна вважати інструментом управління навколишнім середовищем на муніципальному рівні відповідно до ЕМАS. Муніципальний екологічний аудит дає змогу вирішувати питання, повʼязані зі станом навколишнього природного середовища в містах.

На муніципальному рівні об'єктом аудиту може бути департамент або район міста. На початковому етапі муніципального екологічного аудиту ставлять питання щодо адміністративних особливостей міста, з'ясовують, які з них варто взяти до уваги при проведенні муніципального екологічного аудиту, як організоване управління, чи існують райони з певною мірою автономним управлінням, або чи є воно винятково централізованим.

Обʼєктом екологічного аудиту може бути адміністративна одиниця міста в цілому або будь-який департамент, відділ, секція, сфера діяльності — аж до окремо взятого району. Різні адміністративні рівні можуть переплітатися: наприклад, питання енергозбереження можуть практично вирішуватись на рівні районів, а загальний контроль у сфері енергоспоживання й енергозбереження стосується компетенції муніципальної ради.

Аналізуючи місто з точки зору виконання заходів щодо охорони навколишнього середовища доводиться брати до уваги також і міжнародні аспекти. Вони актуальні при розгляді питань, пов'язаних із трансграничним забрудненням атмосферного повітря, води, а також торгівлею і туризмом тощо.

Аудиторський висновок повинен охоплювати весь комплекс заходів щодо охорони довкілля. Він може бути корисним для всіх рівнів міського управління, включаючи керівний склад. Про недоліки, відзначені при аудиті, і про факти, на яких ґрунтуються висновки, сповіщають осіб, відповідальних за управління навколишнім середовищем. Реалізація програми муніципального екологічного аудиту допомагає довідатися про слабкі місця в управлінні навколишнім середовищем, вказати на необхідність і сутність змін. Насамперед це стосується якості води й повітря, санітарного стану ґрунтів, поведінки з твердими відходами. Громадськість інформується про екологічні проблеми, виконання заходів охорони навколишнього середовища. Виконання програм з охорони довкілля оцінюється на основі огляду стану навколишнього середовища. Аудит дає змогу визначати обсяги впливу підприємств і населення, допомагати в прийнятті управлінських рішень на муніципальному рівні, забезпечувати багаторівневість прийняття рішень з урахуванням суспільної й приватної діяльності.

Аудит підприємств міста проводиться відповідно до діючих стандартів (ІSО, ЕМАS), узгоджується з документами про реєстрацією підприємства, сертифікатами; фіксує економічні показники діяльності підприємства, розпорядження органів влади; включає оцінку системи екологічного менеджменту, систем менеджменту якості на підприємстві та його контрольованого впливу на навколишнє середовище в цілому; дає змогу оцінити сумарний вплив на навколишнє середовище, що супроводжує виробництво продукції; при прийнятті аудиторських рішень оцінюють, зважаючи на економічні аспекти, та обґрунтовують використання сировини і енергоносіїв, прийняття управлінських рішень тощо.
11.2.Планування муніципального аудиту
При екологічному аудиті перевіряють: відповідність законодавству, офіційній політиці в галузі навколишнього середовища; вплив на навколишнє середовище виробничих процесів і методів господарювання; діяльність органів управління, в т. ч. екологічного, моніторинг стану навколишнього середовища, контроль впливу; діяльність виробничих управлінь комунального господарства; землевпорядкування територій міста; зв'язки з громадськістю, освітянськими структурами; природоохоронні заходи, програми, що проводились або заплановані, їх спрямованість, зміст, перспективність та актуальність; економіку природокористування, інвестиційну політику й планування в галузі навколишнього середовища; гласність висновків аудиту.

Здійснюючи попередній огляд стану навколишнього середовища описують та аналізують стан навколишнього середовища на підставі наявної інформації, зважаючи на використання ресурсів, якість вод й атмосферного повітря, обіг твердих відходів, санітарний стан ґрунтів та інші екологічні показники: шум, вібрацію, тепловий, світловий, електромагнітний впливи тощо. Оцінюють організацію й проведення екологічного моніторингу, надійність системи заходів і способів відбору проб, технічний рівень моніторингу, вірогідність отриманої інформації. Якщо моніторингу підлягають системи менеджменту якості, системи екологічного менеджменту, спеціально уповноважені аналітичні лабораторії, відомості про них також рекомендується включати в огляд.

Потім оцінюють екологічну політику міста, його адміністративних структур, процедури планування, прийняття рішень, повідомлення про їх виконання, політику й програми в галузі навколишнього середовища, від повідальність за стан довкілля й використання ресурсів, а також ефективність реагування на надзвичайні ситуації.

Зʼясовують, як організована система управління, у який спосіб розподіляються обов'язки й відповідальність посадових осіб (урядових, муніципальних структур, приватних підприємств), наскільки ефективний інформаційний обмін. Найважливішими вважають сектори управління водними ресурсами, поводження з відходами, забезпечення й витрати енергоресурсів, контролю за транспортними потоками, санітарним станом і безпекою навколишнього середовища. Пріоритетними об'єктами екологічного аудиту є підприємства господарсько-питного водопостачання, зі збору й очищення стічних вод, розміщення й переробки відходів, крім того адміністративні структури: управління з охорони навколишнього середовища, управління з питань міського планування, управління охорони здоров'я.

Загальна поінформованість про проблеми навколишнього середовища формується рівнем компетенції міської адміністрації і населення. Вказують джерела екологічної інформації та їх надійність, дають оцінку й рекомендації з точки зору інформованості адміністрації й населення про стан навколишнього середовища; інформованості населення про політику адміністрації в сфері охорони навколишнього середовища; інформованості адміністрації про ставлення населення до природоохоронних заходів, проведених муніципальними органами. До компетенції муніципального екологічного аудиту не належать підприємства й установи з іншим (не муніципальним) рівнем підпорядкування, але при аудиті враховують вплив усіх підприємств як антропогенних чинників на територію міста.
11.3.Аудиторський процес
До обовʼязків керівника аудиторського процесу входить забезпечення бюджетними й іншими ресурсами для проведення аудиту, контакти із зацікавленими організаціями, наприклад міською комісією з питань охорони навколишнього середовища, відбір і підготовка аудиторського персоналу, коректування аудиторської програми відповідно до попередніх результатів аудиту або наявної інформації, контроль за дотриманням цілей і норм екологічного аудиту. Члени аудиторської команди повинні знати закони й інші нормативні акти щодо природоохоронної діяльності, політику міської адміністрації в сфері охорони природи, процедури вирішення екологічних питань на муніципальному рівні; вони мають ознайомитися зі способами контролю за екологічною й санітарно-епідеміологічною безпекою. На початкових стадіях аудиту оцінюють діяльність муніципальних органів з контролю викидів і скидів, очистки стічних вод. Аудитор повинен практично знати процедури екологічного моніторингу, однак за необхідності до аудиту залучають фахівців з різних галузей.

Аудиторська команда повинна бути незалежною від обʼєкта екологічного аудиту, але ознайомленою з місцевими умовами.

Відповідно до схеми муніципального екологічного аудиту кожен фахівець готовить докладний висновок (текст, графіки, таблиці, додатки), які представляє керівникові аудиторської групи. Керівник поєднує висновки в аудиторський звіт. Фахівці визначають напрями аудиту, пов'язані з їхньою професійною компетенцією, оцінюють виконання організацією, що підлягає аудиту, програм з охорони навколишнього середовища, готують пропозиції з усунення недоліків. Ці висновки становлять основу майбутнього остаточного звіту, у якому визначаються перс пективні елементи екологічної стратегії. Загальні відомості про технічне забезпечення в сфері охорони навколишнього середовища, про практику інших муніципалітетів теж є важливими.

Аудит поділяють на кілька стадій, кожна з них вимагає попередніх робіт, на які зазвичай припадає більше часу, ніж на аудиторську перевірку. Необхідно прогнозувати час, потрібний для власне аудиторської роботи, і період, на який поширюються заходи аудиту. Фахівці повинні планувати свою роботу на кілька місяців вперед, тому що аудит здійснюється в кілька етапів. Поетапне здійснення аудиту диктується тим, що неможливо проводити аудит всіх муніципальних підрозділів (управлінь, комісій) одночасно. Скоротити строк підготовчої роботи дає змогу попередня аудиторська діяльність у місті. До початку аудиту вибирають особу, відповідальну за зв'язки з адміністрацією.

Аудиторська процедура передбачає збирання й оброблення даних залежно від спрямованості аудиту («Огляд стану навколишнього середовища» чи «Виконання програм з охорони навколишнього середовища») у вигляді інтерв'ю, аналізу статистичних даних та матеріалів науковців, дисертаційних досліджень, даних санепідстанцій, галузевих служб, особистих досліджень, переговорів тощо. Доцільно використовувати великі ряди спостережень за станом навколишнього природного середовища, картографічні матеріали, знімки з супутників, дані опитування населення тощо.

Традиційно пріоритетними є такі сфери навколишнього середовища й природокористування: якість води (включаючи водні ресурси, забруднення моря й водотоків), комунальне господарство, очисні споруди; якість повітря (включаючи викиди в атмосферу від пересувних та стаціонарних джерел забруднення); санітарний стан ґрунтів, аналіз земельного кадастру; тверді відходи (включаючи їх утворення), а також полігони, накопичувачі тощо, інші фактори й напрями, важливі для міста. Особливу увагу слід звернути на систему екологічного моніторингу та її ефективність.



Якість води. В екологічному огляді вказують перелік законодавчих і підзаконних нормативних актів з водопостачання; оцінюється екологічний і санітарний стан водних об'єктів, ефективність його моніторингу, концентрації забруднюючих речовин; система очищення води; окреслюють шляхи вирішення проблем, пов'язаних із забрудненням води. Навантаження на водні об'єкти, спричинене промисловим виробництвом, розподіляється й класифікується за джерелами (галузями виробництва) та обсягами забруднення. Особливу увагу приділяють стічним водам, що містять небезпечні речовини. Проблеми, створені промисловими стоками для муніципальної системи очищення води, документують. У звіті оцінюють ефективність моніторингу промислового забруднення. Розглядають забруднення річкових вод (у т. ч. від джерел, що перебувають поза досліджуваною адміністративною територією), зміни річкового стоку. Вказуються відомості про систему забору, транспортування й очищення води, стан каналізаційної системи (включаючи дощові стоки), систему плати за водокористування й забруднення вод. В огляд включають питання, пов'язані з безпекою використання водних ресурсів (об'єктів), наприклад специфіку водних об'єктів, запобігання аварій. У звіті, крім висновків, вказують загальну оцінку й рекомендації з усунення недоліків. Необхідні аналізи питної води і води для потреб промислового споживання, для того щоб виробити стратегію розумного використання підземних і поверхневих вод.

Якість повітря. Збирають інформацію про: всі викиди в атмосферу й забруднення повітря від основних джерел (транспорт, промисловість, електростанції й теплоелектроцентралі, опалення житлових приміщень, спалювання відходів і т. д.); системи очищення й моніторингу забруднення атмосферного повітря; контроль викидів; нормативну базу в сфері охорони атмосферного повітря; вплив забруднення атмосфери міст на здоров'я людей. Вказують методи зниження рівня забруднення атмосфери, інформують про способи усунення шкідливих впливів на навколишнє середовище й здоров'я населення. Огляд ґрунтується на метеорологічне достовірних попередніх даних, інформації про можливу циркуляцію потоків атмосферного повітря, звертають увагу на способи опалення міських приміщень, склад викидів в атмосферу (за районами), системи моніторингу якості атмосферного повітря, склад викидів і характер сировини (для виробників енергії), продуктивність виробництва, споживання й заощадження енергоносіїв. Оцінюють забруднення, дають рекомендації з його усунення. Перевіряється транспортне забруднення, вивчають склад викидів, кількість і тип транспортних засобів (з бензиновими двигунами, дизельними, електричними) за останні кілька років, роль каталітичних нейтралізаторів, неетильованого бензину, прогнози розвитку транспортної галузі, оцінюють забруднення, вказують перелік невідкладних заходів і рекомендацій на майбутнє. При моніторингу якості повітря, пов'язаного з концентраціями забруднюючих речовин, вказують не тільки кількість вимірювальних постів, а й їх місцезнаходження. Іншими важливими факторами забруднення атмосфери й довкілля є шум, електромагнітні поля, вібрація тощо. Вказують оцінку, перелік невідкладних заходів, рекомендації на майбутнє щодо поліпшення якості повітря.

Забруднення ґрунту. Особливу увагу приділяють місцям розміщення відходів, промисловому обладнанню, бензоколонкам, іншим об'єктам з різним періодом експлуатації. Забруднення ґрунтів, як правило, буває наслідком аварій або впливу постійних джерел забруднення. Огляд забруднення ґрунтів завершують аналізом на забруднення нафтою й нафтопродуктами, наявність важких металів і т. д. Обстежують житлові і промислові райони, аналізують ґрунтові води. Аудитор повинен, розглянувши зібрані дані, відповісти на запитання: чи є ризик погіршення якості навколишнього середовища у звʼязку з надлишковим вмістом забруднюючих речовин у ґрунтах.

Тверді відходи. Вказують джерела утворення побутових і промислових відходів (тверді побутові відходи міського господарства, відходи виробництва, небезпечні відходи, наприклад мастила, радіоактивні відходи). Після цього оцінюють ефективність використання матеріалів; споживання відновлюваних і повільно відновлюваних природних ресурсів; використання небезпечних речовин і матеріалів (фреони, важкі метали), якщо це супроводжується утворенням відходів; можливе забруднення поверхневих вод міськими смітниками. Порівнюють утворення відходів внаслідок діяльності приватних підприємств, у сфері послуг, кількість побутових відходів населення із загальним обсягом утворення відходів. Описують характер твердих відходів, непридатних для подальшого використання (пластик, електричні лампочки), що йдуть на переробку (папір, картон, скло, пластики, металобрухт), небезпечних відходів і відходів, підданих біологічному розкладанню. Обовʼязково зʼясовують наявність затверджених лімітів на утворення відходів, аналізують дотримання законодавства підприємствами та установами міста.

Огляд виконання програм з охорони навколишнього середовища. Громадськість обов'язково повинна бути поінформованою про діючі системи і схеми аудиту, всі процедури, що використані в муніципальній практиці, звʼязки між екологічними проблемами й адміністративною структурою міських установ, про галузі, що потребують законодавчого й нормативного регулювання, роль заходів, що проводяться для поліпшення якості навколишнього середовища, та їх ефективність, пропозиції з підвищення ефективності роботи муніципалітетів. В огляді розмежовують сфери муніципальної й державної юрисдикції, відображають досвід спільного рішення проблем на різних рівнях, які підрозділи є в муніципалітеті, як вони пов'язані між собою, як розподіляється відповідальність. Аудитори досліджують екологічну політику і програми, ефективність управління, стан зелених насаджень, біологічну різноманітність, санітарний стан і екологічну поінформованість.



Екологічна політика й програми. Програми, що ґрунтуються на комплексній екологічній політиці міста, повинні бути у будь-якої організації, діяльність якої впливає на навколишнє середовище. Екологічна стратегія міста визначається організаціями й посадовими особами, що займаються питаннями охорони навколишнього середовища та звітують про виконання екологічних програм, при цьому висвітлюють поділ обов'язків і повноважень між урядовими і міськими владними структурами.

Управління муніципальними комісіями і департаментами. Забезпечення населення різними видами послуг є функцією міської адміністрації, яку виконують комісії з культурних, соціальних, екологічних питань, енергопостачання, будівництва й транспорту. Екологічно найважливішими є експлуатація водних ресурсів, організація збору й розміщення відходів, енергопостачання й підвищення ефективності використання енергоносіїв, планування руху транспорту, регулювання біологічної різноманітності, озеленення, екологічна й санітарно-епідеміологічна безпека.



Зелені насадження. Збирають дані про вплив міського господарства, туризму, промисловості й сільського господарства на зелені насадження (включаючи санітарно-захисні зони), вказують об'єкти, що потребують негайних заходів, особливу увагу приділяючи паркам, зонам рекреації, захисним лісовим насадженням, а також відновленню порушених земель.

Біологічна різноманітність. Аналізують біологічну різноманітність, що відноситься до різних сфер моніторингу і виробляють рекомендації щодо проведення профілактичних заходів, аналізують можливість створення комплексних парків, зелених зон з навчальними, рекреаційними функціями

Санітарний стан навколишнього середовища й екологічна безпека. Питання, пов'язані зі здоров'ям населення (безпека праці, рівень шуму, якість питної води й продуктів харчування), можуть стосуватися компетенції органів охорони здоровʼя, а не природоохоронних. Тому вони, як правило, не висвітлюються в регулярних звітах про стан навколишнього середовища (якщо немає особливих обставин). Якщо вони обираються як критерії аудиту, додатково слід досліджувати біологічне забруднення, рослинний пилок, алергени тощо, використовуючи нормативи Всесвітньої організації охорони здоров'я, і аналізувати звітність медичних закладів.

На здоровʼя населення також впливають екологічні ризики й небезпеки. Для запобігання таким небезпекам підприємство виробляє план дій на випадок аварії, включаючи заходи щодо порятунку потерпілих. Для запобігання й зниження ризику екологічно небезпечних аварій необхідно мати плани й програми, розроблені муніципалітетом. Райони забору підземних і поверхневих вод, призначених для господарсько-питного водопостачання, не повинні використовуватися для діяльності, пов'язаної з виробництвом і зберіганням небезпечних або отруйних речовин (матеріалів). Муніципальні органи повинні обирати найбезпечніші й прийнятні для довкілля варіанти завчасно запобігаючи аварійним ситуаціям.



Екологічна поінформованість. Адміністрація міста повинна бути достатньо поінформованою для того, щоб вирішувати поставлені питання в галузях екології, а громадськість має право ознайомлюватися зі всіма міськими програмами в галузі охорони здоров'я. Аналізується зв'язок (формальний чи дієвий) з громадами міста з питань звітування органів влади за виконану роботу в засобах масової інформації, в навчальних закладах тощо.

Аналіз даних. Він демонструє переваги й недоліки системи управління навколишнім середовищем, надійність методів екологічного моніторингу. При аналізі опираються на загальновизнані нормативи, граничне допустимі концентрації, нормативи Всесвітньої організації охорони здоров'я, фонові показники. При складанні висновків аналізують зміни якості навколишнього середовища, які не пов'язані із впливом підприємства, статистичні дані тощо. Якщо система управління навколишнім середовищем неефективна, на цьому наголошують. Аудитори проводять аналіз у межах своєї компетенції, керівник – виконання програм з охорони навколишнього середовища в місті в цілому, окреслює аудиторські висновки.

Аудиторський звіт. Команда експертів готує його після проведення аудиту. Муніципальні службовці, що брали участь у ньому, повинні ознайомитися з аудиторськими оцінками до написання звіту. Звіт надають для ознайомлення муніципальним службовцям, після цього – замовникові, а також клієнтові (організації, що підлягала екологічному аудиту). Про зміст звіту сповіщають як органи міського управління, так і громадськість. Цим започатковується усунення недоліків в екологічній політиці. Аудитори відповідають за складання звіту згідно з використаними критеріями аудиту. У звіті вказують пріоритет необхідних змін (ранжування вирішення проблем), дають чіткі рекомендації органам управління.

Схемою аудиту передбачається відповідальність муніципальних комісій й адміністрації. Аудитори на спільних з муніципалітетом нарадах інформують громадськість про висновки аудиту, можливі способи виправлення недоліків, про координації дій аудиторської команди й міської адміністрації, правомірність висновків аудиту з погляду національного законодавства та муніципальної екологічної політики, екологічного співробітництва в трансграничному контексті.

Екологічний аудит господарських систем та територій, необхідний для з'ясування екологічних ситуацій на адміністративних територіях, окремих підприємствах, у містах, натепер є інновацією екологічного менеджменту. Сформовані висновки екологічного аудиту дають змогу комплексно управляти територіями.
РОЗДІЛ 12 images
ЕКОЛОГІЧНЕ СТРАХУВАННЯ


    1. Умови екологічного страхування.

    2. Світовий досвід екологічного страхування.

    3. Поняття «забруднення» в екологічному страхуванні, класифікація збитків.

    4. Можливості проведення екологічного страхування в Україні



    1. Умови екологічного страхування


Екологічне страхування (ЕС) являє собою страхування цивільної відповідальності підприємств, установ і організацій (страхувальників) за шкоди, заподіяну діяльністю, що створює підвищену екологічну небезпеку.

ЕС здійснюється в двох формах: обовʼязкове і добровільне.



Мета ЕС гарантувати повне чи часткове відшкодування збитку, заподіяного діяльністю страхувальника, за обставинами, що виникають внаслідок заподіяння шкоди життю, здоровʼю чи майну других осіб, включаючи витрати органів державної влади і місцевого самоврядування на відновлення екологічного благополуччя природного середовища, у вигляді обов'язку страховиків по здійсненню страхових виплат зі страхових фондів, сформованих страхувальниками.

Страхування класифікується за такими ознаками:

  • за сферами діяльності;

  • за галузями і підгалузями страхування;

  • за формами проведення;

  • за видами і обʼєктами страхування.

В залежності від сфери діяльності, страхування підрозділяється на внутрішнє і зовнішнє (іноземне).

Внутрішнє страхування здійснюється страховими комерційними організаціями України.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал