Навчальний посібник Під загальною редакцією Т. А. Васильєвої, Я. М. Кривич Суми двнз "уабс нбу" 2015 (075. 8)



Сторінка19/28
Дата конвертації10.12.2016
Розмір3.5 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   28

4.4 Методи та прийоми управління економічними ризиками




4.4.1 Методи управління ризиками


У теорії ризиків існує цілий набір різноманітних методів, що дозволяють знизити ступінь ризику і величину збитку. Самі по собі методи ризик-менеджменту досить різноманітні. Це пов’язано з неоднозначністю поняття ризику і наявністю великої кількості критеріїв їх класифікації.

По-перше, підходи до управління ризиками можна згрупувати як методи мінімізації негативного впливу несприятливих подій:

ухилення від ризику (Risk elimination) – це набір заходів, що приводять до повного уникнення впливу несприятливих наслідків ризикової ситуації шляхом, зокрема, відмови від ненадійних партнерів, постачальників і т.д. Перед тим як суб’єкт господарювання почне реалізовувати програму ризик-менеджменту, важливо подбати про завчасне виявлення ризиків. Це дозволить ефективно застосувати різноманітні методи уникнення потенційних ризиків.

Приклад. У разі можливого значного зсуву термінів виконання проекту через ймовірність зриву поставок обладнання постачальником команда проекту виключає даного постачальника з тендерного списку. Ризикова подія виключається з плану проекту, таким чином команда ухиляється від ризику.

скорочення ризику (Risk reduction, Risk mitigation) – це дії, що призводять до зменшення збитків. В даному випадку господарюючий суб’єкт приймає ризики на себе (Risk retention, Risk assumption);

вирівнювання ризику (alignment of risk) полягає в нейтралізації негативного впливу здійснення ризикових операцій за рахунок паралельного проведення операцій, які дають гарантовано позитивний результат або здійснення розподілу втрат серед суб’єктів, причетних до господарського ризику;

передача ризику (Risk transfer) – це заходи, що дозволяють перекласти відповідальність за наслідки від настання ризиків іншим суб’єктам господарювання (страховим компаніям; передачі ризиків споживачам за рахунок договірних застережень, наприклад, валютне застереження, форс-мажор тощо; одержання фінансових гарантій; хеджування та ін.);

прийняття ризику (Risk acceptance) означає, що суб’єкт господарювання визнає ризик, проте не запроваджує заходів щодо зниження його імовірності або впливу. Даний метод управління є ефективним у таких випадках:


  1. очікувані вигоди від прийняття ризику є надзвичайно високими;

  2. витрати на уникнення або зниження ризику є вищими, ніж витрати, асоційовані із ризиком (наприклад, нераціонально витратити 100 дол. США на вжиття заходів із недопущення ризику, що призведе до втрати 50 дол. США);

  3. неможливість застосування інших методів регулювання ступеня ризику.

У таблиці 4.3 наведена коротка характеристика визначеного кола методів впливу на ризик.

По-друге, усі методи управління ризиками можна класифікувати за співвідношенням часу здійснення керуючих заходів та настання ризикової ситуації:

ті, що передують несприятливій події, плануються та здійснюються завчасно та спрямовані на зміну істотних параметрів ризику (ймовірність настання, розміри збитку). Зазвичай ці методи асоціюються з проведенням превентивних заходів. Сюди можна віднести методи страхування, самострахування, диверсифікацію, попереджувальні організаційно-технічні, юридичні заходи тощо);

ті, що настають після настання несприятливої події і направлені на ліквідацію її наслідків. Ці методи спрямовані на формування фінансових джерел, використовуваних для покриття збитку. В основному це методи фінансування ризику (Risk financing, Risk financing to pay for losses).

По-третє, усі методи управління ризиками можна класифікувати за розташуванням джерела впливу щодо господарюючого суб’єкта:

зовнішні способи зниження рівня ризику (розподіл ризику, зовнішнє страхування, пошук гарантів);

внутрішні способи зниження ризику (лімітування, диверсифікація, створення резервів, профілактичні заходи, збір додаткової інформації, ухилення, локалізація, хеджування);

Таблиця 4.3 – Напрями та методи впливу на ступінь ризику

Напрям
впливу


Характеристика напряму впливу

Метод регулювання ступеня ризику

Уникнення ризику

Заходи, спрямовані на недопущення ризикованих ситуацій

- відмова від ненадійних партнерів, постачальників;

- відмова від прийняття ризикованих проектів, рішень;

- відмова від використання великих обсягів позикового капіталу;

- відмова від використання вузькоспеціалізованого обладнання;

- відмова від здійснення виробничих операцій із високим рівнем ризику


Вирівнювання ризику

Нейтралізація негативного впливу здійснення ризикових операцій за рахунок паралельного проведення операцій, які дають гарантовано позитивний результат або здійснення розподілу втрат серед суб’єктів, причетних до господарського ризику

- вирівнювання ризику в просторі,

- вирівнювання ризику в часі;

- диверсифікація ризиків


Збереження ризику

Відмова від будь-яких дій, спрямованих на компенсацію збитку (без фінансування)

- створення спеціальних резервних фондів у натуральній або грошовій формі (фондів самострахування або фондів ризику);

- залучення зовнішніх джерел (отримання кредитів та позик, державних дотацій для компенсації збитків та відновлення виробництва)



Передача
ризику

Передача відповідальності за наслідки від настання ризиків іншим суб’єктам господарювання

- страхування;

- хеджування;

- фінансові гарантії, доручення;

- інші


Зниження
ризику

Система заходів, спрямованих на завчасне попередження можливих втрат від впливу ризиків, які можуть виникнути внаслідок настання несприятливих подій, а також на компенсацію цих втрат

- диверсифікація;

- здобуття додаткової інформації;

- лімітування

По-четверте, усі методи управління ризиками можна класифікувати за активністю дій:

способи пасивного втручання (стратегія бездіяльності передбачає, що особа, яка приймає рішення, не вживає активних дій для зниження ризику, і обумовлена або наявністю обмежень на використання активних методів регулювання, або системним характером деяких видів ризику). Вони включають страхування, самострахування, хеджування, ухилення, пошук гарантів;

способи активного втручання (лімітування, дисипація, превентивні заходи, наприклад, збір додаткової інформації, локалізація).

Процес вибору між основними методами впливу на економічний ризик може бути представлений у вигляді матриці ризику (рис. 4.7), де вплив певної події, що спричинюється ризиком, корелює з імовірністю його виникнення.
Уникнення
ризику

Збереження|


ризику

Передача
ризику

Зниження
ризику

Дуже висока

Висока

Низька


Дуже низька

Ймовірність

Ступінь впливу

Катастрофічний

Середній

Відсутній

Незначний

Суттєвий


Середня
Рисунок 4.7 – Матриця ризику

Як правило, слід уникати ризиків, що мають високу ймовірність та суттєві негативні наслідки для підприємства. З метою управління ризиками, що мають значний вплив, проте ймовірність їх появи є невисокою, оптимальним буде застосування такого методу, як передача ризиків (наприклад, страхування). Зменшувати їх доцільно у тому випадку, коли ризики потрапляють у квадрант “високий рівень впливу – низький ступінь впливу”. При низькій імовірності та незначних потенційних наслідках ризики можуть бути прийняті або збережені суб’єктом господарювання. Загалом матриця ризику демонструє два напрямки впливу на економічні ризики:



  1. зниження ступеня впливу ризикових явищ (за віссю абсцис);

за)зниження ймовірності подій, що відбуваються (за віссю ординат).

4.4.2 Прийоми зниження ризику


Незважаючи на те, що всі суб’єкти господарювання мають свою специфіку залежно від виду їх діяльності, на практиці можна виокремити універсальні економічні способи мінімізації рівня ризику, які можна виокремити в наступні групи:

здобуття додаткової інформації;

диверсифікація;

лімітування;

самострахування.

Розглянемо особливості застосування даних економічних методів більш детально.



Здобуття додаткової інформації є одним із важливих способів зниження ступеня ризику. У господарській діяльності досить часто бувають ситуації, коли результати вкладення капіталу невідомі і засновані на неповній інформації. В таких умовах підприємці з метою зниження рівня ризику готові заплатити за повну інформацію. Це робить інформацію товаром, причому дуже цінним. А коли так, то вкладання капіталу в інформацію необхідно оцінювати.

Для визначення доцільності придбання додаткової інформації зазвичай використовується наступний критерій:



(4.1)

де – вартість придбання додаткової інформації;



– ймовірність настання j-го сценарію;

– виграш від реалізації проекту при j-му сценарії;

– максимальний з виграшів Bj.
Відзначимо, що використання такого підходу до розрахунку доцільності придбання додаткової інформації значно завищує її вартість.

При використанні збору додаткової інформації для зниження ризику слід прагнути до досягнення оптимального співвідношення між повнотою і якістю інформації, з одного боку, і вартістю її отримання – з іншого, тобто мова йде про економічно оптимальну неповноту інформації.



and9gcsf1ryo71-8uwlfw0jts5nmydxpcbf6kqsp9lgvmtslfzw7hr_xxq

Варто пам’ятати: рішення коштує не більше того, чого
варта інформація, на підґрунті якої воно прийняте

Збір додаткової інформації для управління ризиками має ряд
недоліків, а саме:

отримання повної і достовірної інформації, а також зниження неточності наявної інформації вимагає значних фінансових витрат;

отримання повної і достовірної інформації вимагає прийняття ризикового рішення в умовах дефіциту часу;

багато видів інформації часто становить предмет комерційної таємниці;

інформацію про можливі умови реалізації проекту часто не можна висловити у фіксованій аналітичній або кількісній формі.

Диверсифікація ризиків припускає паралельне проведення різних варіантів підприємницької діяльності з різним рівнем ризиків. Тобто підприємство вкладає кошти не в один вид цінних паперів, а в різні, виготовляє не один вид продукції, а декілька, отримує боргові зобов’язання не в одному банку, а в декількох, здійснює інвестиції не в один проект, а в різні, при цьому рівень сукупного ризику зменшується. Ефект від диверсифікації ризику полягає у можливості компенсації витрат, які виникають в одному із напрямків діяльності за рахунок ефекту від інших напрямків діяльності компанії.

Диверсифікація ризиків – це розподіл капіталовкладень між різноманітними видами діяльності, результати яких безпосередньо не пов’язані

Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності.



Приклад. Придбання інвестором акцій п’яти різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує ймовірність одержання ним середнього доходу в п’ять разів і, відповідно, в п’ять разів знижує ступінь ризику.

З метою забезпечення ефективності застосування цього методу зниження ступеня ризику підприємствам доцільно обирати такий вид проектів, активів або товарів, попит на який змінюється в оберненому напрямку: при зниженні попиту на один вид попит на інший зростає, і навпаки.



Приклад. Одночасне інвестування у бізнес, нерухомість, депозити, цінні папери.

Розрізняють горизонтальну та вертикальну диверсифікацію.



Вертикальна (концентрична) диверсифікація – поповнення асортименту виробами, схожими на товари, які вже випускаються на підприємстві.

Горизонтальна диверсифікація – поповнення асортименту виробами, не схожими на товари підприємства, але цікаві для споживачів.

and9gcsf1ryo71-8uwlfw0jts5nmydxpcbf6kqsp9lgvmtslfzw7hr_xxq

Варто пам’ятати: диверсифікація може не лише зменшувати, але і збільшувати ризики. Збільшення ризиків відбувається у випадку, коли підприємець вкладає гроші в область діяльності, в якій його знання та управлінські здібності
обмежені

Узагальнюючи вищевизначене, можна виокремити наступні напрямки диверсифікації ризиків:

а) диверсифікація різних видів діяльності. Передбачає використання альтернативних можливостей одержання доходу і прибутку від різних видів господарських операцій;

б) диверсифікація постачальників товарів. Передбачає забезпечення різноманітності комерційних партнерів з постачання на підприємство основних груп товарів;

в) диверсифікація асортименту продукції, що випускається;

г) диверсифікація портфеля цінних паперів. Передбачає різноманітність цього портфеля по окремих видах і емітентах цінних паперів (не змінюючи при цьому критеріальних цілей формування цього портфеля);

д) диверсифікація депозитного портфеля. Передбачає розміщення великих сум тимчасово вільних грошових активів підприємства на депозитне зберігання в декількох банках (не змінюючи при цьому істотно умов їх розміщення).

Серед переваг диверсифікації ризиків слід відзначити забезпечення можливості знизити можливі втрати компанії за одну подію; послаблення залежності компанії від негативного впливу факторів зовнішнього середовища, а також від невиконання своїх зобов’язань контрагентами фірми.

Незважаючи на безумовні переваги даного методу, диверсифікація не позбавлена окремих недоліків:

ускладнення організації збутового та закупівельного процесів під час операційної діяльності, збільшення операційних та збутових витрат підприємства;

виникнення додаткових витрат, пов’язаних із диверсифікацією, зокрема на проведення НДДКР, ліцензування, сертифікацію, патенти, підготовку до введення нової продукції, рекламу. У випадку, якщо нова продукція, за рахунок якої планується диверсифікація, є непрофільною, то витрати можуть збільшуватись вдвічі;

зниження ефективності управління зі зростанням кількості об’єктів управління внаслідок диверсифікації активів;

зростання собівартості продукції внаслідок збільшення питомої ваги накладних витрат на одиницю продукції;

зростання кількості різновидів ризику, які необхідно контролювати;

зниження сукупної рентабельності підприємства;

неможливість застосування методу для зниження системних ризиків;

можливість підвищення ризику у випадку, коли підприємство інвестує ресурси у проект, пов’язаний зі сферою діяльності, в якій воно не має достатнього досвіду роботи;

складність використання даного методу невеликими та середніми підприємствами.



and9gcsf1ryo71-8uwlfw0jts5nmydxpcbf6kqsp9lgvmtslfzw7hr_xxq

Варто пам’ятати: диверсифікація не дає можливості повністю уникнути ризику, а тільки знижує його рівень, розподіливши між різними активами або проектами.

Лімітування – встановлення страхових обмежень-лімітів на ризиковані операції. За тими видами господарської діяльності й господарських операцій, які можуть постійно виходити за встановлені межі припустимого ризику, цей ризик лімітується шляхом установлення відповідних економічних і фінансових нормативів.

Система фінансових нормативів, що забезпечують лімітування концентрації ризиків, може включати: граничний розмір позикових коштів, що використовуються у господарській діяльності; мінімальний розмір активів у високоліквідній формі; максимальний розмір товарного (комерційного) або споживчого кредиту, наданого одному покупцеві; максимальний розмір депозитного вкладу, що розміщується в одному банку; максимальний розмір вкладення коштів у цінні папери одного емітента; максимальний період відволікання коштів у дебіторську заборгованість. За рахунок цього фінансового нормативу забезпечується лімітування ризику неплатоспроможності, інфляційного ризику, а також кредитного ризику.



Приклад. Пенсійний фонд наймає інвестиційного менеджера з метою вкласти частину власних ресурсів у корпоративні облігації. Фонд висуває певні вимоги щодо видів активів, в які можуть бути інвестовані ресурси. Крім того, він встановлює наступні ліміти ризику: 1) строковість портфеля має бути менше 7 років; 2) усі облігації повинні мати кредитний рейтинг ВВВ або краще.

Перша умова є прикладом лімітування ринкового ризику; друга –
лімітування кредитного ризику.

Під час лімітування ризику організація повинна визначити три основні показники:

міра ризику (risk measure);

показник оцінки ризику (risk metric);

ліміт ризику (risk limit) – міра ризику, яка не повинна бути порушена.

Як свідчить практичний досвід, одним із найбільш зручних способів лімітування ризиків є встановлення граничних показників щодо фінансових результатів. Так, банк може прийняти рішення, що максимально допустимий рівень збитків становить, наприклад, 250 тис. дол. США. Відповідно, всі ліміти щодо обсягів операцій при інтегрованому розрахунку повинні задовольняти даний показник.



Страхування одночасно є й одним із методів передачі ризиків, здійснюється за допомогою спеціалізованих посередників (страхові компанії, різні фонди), на основі власних засобів (створення резервних і страхових фондів). Самострахування за рахунок власних або позикових джерел, коли суб’єкт господарювання бере на себе відповідальність за настання ризиків, є в чистому вигляді методом зниження ризиків.

Самострахування – це група заходів для внутрішнього страхування ризиків, покликана забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків у процесі розвитку підприємства

У процесі самострахування створюються різні резервні і страхові фонди. Ці фонди залежно від мети призначення можуть створюватися в натуральній чи грошовій формі. Резервні грошові фонди створюються насамперед на випадок покриття непередбачених затрат, кредиторської заборгованості тощо. Створення їх є обов’язковим для акціонерних товариств.




and9gcsf1ryo71-8uwlfw0jts5nmydxpcbf6kqsp9lgvmtslfzw7hr_xxq

Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових ускладнень комерційної
діяльності

Самострахування має ряд переваг у контексті зниження ступеня ризику, а саме: надійність, висока платоспроможність, економія на страхових преміях.

До недоліків самострахування, як методу зниження ступеня ризику, варто віднести те, що така форма страхування є дорогою і нераціональною. Дорога тому, що суб’єкт повинен створити такий фонд, який би в повному обсязі міг покрити можливі збитки, а це, в свою чергу, зменшує його фінансові можливості. Нераціональна – тому, що передбачає вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.

Приклад. Американська хімічна компанія DuPont використовує збалансований підхід до управління ризиками. Вона приймає на себе деякі операційні ризики (пов’язані з безпекою на виробництві) на основі методу самострахування, оскільки впевнена у своєму контролі над цією сферою підприємницької діяльності, що дозволяє їй приймати більш високі ризики.

Переваги та недоліки самострахування у контексті зниження ступеня ризику відображено у табл. 4.4.



Таблиця 4.4 – Переваги та недоліки самострахування у контексті зниження ступеня ризику

Переваги

Недоліки

1) певний рівень самострахування є запорукою того, що підприємець буде проводити технічні та організаційні заходи щодо зниження ризиків;

2) економія на страхових преміях;

3) збереження контролю за коштами страхового фонду фірми


1) величина резерву на покриття непередбачених витрат безпосередньо залежить від точності оцінки вартості проекту,
що висуває додаткові вимоги до процедури бюджетування витрат, в іншому випадку неминуча значна перевитрата коштів;

2) обсяг фонду ризику може виявитися недостатнім для компенсації збитків у повному обсязі з причини недооцінки реального рівня ризику або через поступове його накопичення. Крім того, збитки можуть досягти свого максимального значення ще до того, як фонд ризику досягне запланованих розмірів;

3) додаткові організаційні витрати пов’язані зі створенням служб у рамках фірми для ведення реєстраційних записів, справ за списками, збору та аналізу інформації за минулими збитками;

4) вплив інфляції на фонд ризику




Страхування ризиків, на відміну від самострахування, припускає залучення третіх осіб у процес зниження ризиків. Як правило, страхування полягає в розподілі відповідальності за збиток від ризиків.

Страхування ризику – це форма попереднього резервування ресурсів, призначених для компенсації збитку від очікуваного прояву ризику. З цією метою страхування передбачає сплату страхових внесків

Передбачається, що підприємець приймає рішення понести певні затрати замість ймовірності виникнення суттєво більших втрат у результаті настання ризикової події (страхового випадку) при відсутності страхування. Економічна сутність даного методу зниження ризику полягає у створенні резервного (страхового) фонду, відрахування в який за своєю величиною є значно меншими, ніж потенційний збиток, та, як наслідок, страхового відшкодування. Тобто переважна частка ризику передається від страхувальника до страховика.

Як правило, даний метод використовується у формі майнового страхування, страхування інвестиційних проектів та від нещасних випадків. Так, зокрема страхуванню підлягають:

збитки, в т.ч. неотримання прибутку: через порушення зобов’язань контрагентами за договорами та/або через зупинку виробництва в результаті аварій, стихійних лих чи інших несприятливих випадкових подій тощо);

непередбачені витрати і фінансові втрати некомерційних організацій – в т.ч. і з причин, аналогічних вищеперерахованим для комерційної діяльності);

життя та здоров’я провідних фахівців тощо.



Приклад. У серпні 2013 року ВАТ “Будінвест” застрахувало своє основне виробництво (деревно-стружкових плит) від простоїв. Страхова сума була встановлена в розмірі 250 тис. дол. США. У договорі ВАТ “Будінвест” та страхової компанії було зазначено, що простій виробництва строком до трьох днів не компенсується (умовна франшиза).

У жовтні 2013 року основне виробництво було зупинено через вихід з ладу ключового устаткування в результаті пожежі. Знову виробництво було запущено лише через місяць.

За час простою підприємство зазнало збитків у розмірі 130 тис. дол. США, з яких:

- загальновиробничі і загальногосподарські витрати склали 20 тис. дол. США;

- заробітна плата і соціальні відрахування – 50 тис. дол. США;

- амортизація обладнання – 60 тис. дол. США.

За даними бухгалтерської звітності за останній рік середньомісячний прибуток склав 25 тис. дол. США.

При чіткому дотриманні умов договору та своєчасному сповіщенні страхової компанії про простій виробництва і його причини сума компенсації, яка буде виплачена компанії, складе 155 тис. дол. США (130 тис. + 25 тис.). Оскільки розрахована сума збитку менше встановленої межі виплат за договором страхування, вона повинна бути виплачена повністю.

Переваги та недоліки страхування у контексті зниження ступеня ризику відображено у табл. 4.5.



Розподіл ризику як метод мінімізації його ступеня дозволяє розподілити відповідальність за ризик між учасниками проекту, які більше за всіх здатні оцінювати та контролювати ці ризики. Способом формальної реалізації методу зниження ризику шляхом його розподілу є укладання двосторонніх або багатосторонніх контрактів, у яких чітко регламентуються характер та обсяги відповідальності кожного із учасників відносин, а також розробка фінансового та бізнес-планів. Крім того, в угодах визначаються обсяги компенсацій, які мають бути отримані кожним партнером у випадку негативного впливу потенційних ризиків.

Крім того, розподіл як інструмент управління ризиками може здійснюватись не тільки між учасниками, але й у часовому вимірі. Це є можливим у випадку, коли проект можна розподілити на чіткі послідовні етапи. Після цього для кожного з них розробляються конкретні заходи із мінімізації ризику, що може бути менш витратним та ефективнішим.


Таблиця 4.5 – Переваги та недоліки страхування у контексті зниження ступеня ризику

Переваги

Недоліки

  1. можливість зниження витрат, пов’язаних із необхідністю задоволення претензій з боку учасників проекту у випадку його невдалої реалізації;

  2. надання контрагентам та інвесторам гарантії в отриманні сум відшкодування незалежно від фінансового стану компанії, що є додатковим аргументом для кожного учасника даних відносин при прийнятті ним рішення щодо участі у фінансуванні;

  3. експертиза проекту, що проводиться страховою компанією при укладанні договору страхування, є стимулом до якісної та детальної розробки всіх аспектів проекту;

  4. зменшення невизначеності у плануванні фінансової діяльності суб’єкта господарювання, оскільки непрогнозовані витрати на компенсацію збитків в майбутньому замінюються детермінованими витратами на виплату страхових внесків;

  5. можливість вивільнення частини фінансових ресурсів, які повинні були бути потенційно зарезервовані у фонді ризику для покриття непередбачуваних втрат, а також можливість використання їх для отримання додаткового доходу;

  6. скорочення витрат на управління ризиком, оскільки страхова компанія на основі власного досвіду та бази статистичних даних щодо різноманітних ризиків виконує за підприємця роботу зі збору інформації про ймовірність настання страхових подій, потенційних втрат тощо;

  7. позитивний вплив на фінансовий стан та розвиток бізнесу

  1. наявність великої однорідної групи учасників, що страхуються:

  2. залежність причин втрат від невеликої кількості учасників страхування;

  3. незалежність причин та ступеня втрат від умисних дій страхувальників;

  4. простота ідентифікації та складність імітації втрат від настання ризикових подій;

  5. складність відновлення потенційних втрат, викликаних ризиками;

  6. можливість страхування тільки масових ризиків;

  7. не дозволяє компенсувати збитки, що виникають внаслідок настання страхової події, в повному обсязі;

  8. не дозволяє знизити рівень ризику, а лише надає можливість матеріального відшкодування у випадку настання ризикової події;

  9. при активному застосуванні даного методу мінімізації ризику може виникнути необхідність створення в компанії спеціалізованого департаменту, відповідального за страхування, що спричинює додаткові витрати;

  10. високий рівень транзакційних витрат;

  11. недостатній рівень розвитку страхового маркетингу; переважання на ринку простих та вигідних для страхових компаній послуг;

  12. виникнення необхідності обліку змін вартості об’єкта, що страхується, у часі, що не завжди є можливим;

  13. встановлення особливих вимог до кількісної оцінки ризику та обсягів потенційних збитків

Приклад. Припустимо, якийсь учений відкрив новий засіб для боротьби із застудою. Для розробки, тестування та виробництва йому потрібен мільйон доларів. На даній стадії малоймовірно, щоб цей препарат досягне комерційного успіху. Навіть якщо на банківському рахунку у вченого є необхідний мільйон, він, можливо, не захоче ризикувати такою сумою і вкладати всю її в свої нові ліки. Замість цього він може заснувати компанію для розробки нового лікарського препарату і запросити інших інвесторів розділити ризик і потенційні доходи, пов’язані з його відкриттям.
Структурами, що забезпечують фінансування інвестиційних проектів, є венчурні фонди. Вони мають вбудований механізм розподілу ризику: фонд об’єднує декілька окремих джерел фінансових ресурсів та фінансує незалежні один від одного проекти, які реалізуються у різних сферах, регіонах тощо. За рахунок такого перерозподілу ризиків забезпечується можливість забезпечення фінансової стабільності венчурного фонду. Проте в такому випадку для мінімізації ризиків конкретного проекту необхідно застосовувати й інші економічні методи.

Розподіл дозволяє суттєво знизити потенційні втрати для учасників проекту, що дає можливість залучити додаткові інвестиції.

На практиці може виявитись, що саме та відповідальна особа, яка здійснює оцінку та контроль за рівнем ризику, виявляється фінансово недостатньо надійною, щоб уникнути або мінімізувати негативний вплив ризиків. Так, партнери (наприклад, постачальники, консультанти, субпідрядники), як правило, мають обмежені фінансові ресурси, які можуть бути використані для покриття втрат, що виникають внаслідок виникнення ризикових ситуацій.

Таким чином, незважаючи на переваги розподілу ризиків як методу їх мінімізації, у практичній діяльності підприємств можуть виникати різноманітні операційні та психологічні перешкоди, які суттєво обмежують ефективний розподіл ризиків.

Однією зі специфічних форм страхування ризику є хеджування. Зазвичай під хеджуванням розуміють діяльність, спрямовану на створення захисту від можливих втрат у майбутньому, проте така діяльність передбачає одночасну відмову від отримання додаткового ризикового доходу. Тобто це страхування ціни товару від небажаного для суб’єкта господарювання ризику, а також від зниження чи збільшення ціни, що не є сприятливою для підприємця.

Хеджування (англ. hedging) – заходи, націлені на страхування ризиків на фінансових ринках. Це домовленість купити або продати що-небудь (товар, валюту, ЦП) за певною ціною в майбутньому, з метою мінімізації ризику непередбаченого коливання ринкової ціни на цей об'єкт хеджування в майбутньому. Тобто, знаючи, за якою ціною відбудеться угода в майбутньому, обидва суб'єкти страхують себе від несподіваних коливань ціни. Фінансисти, які страхують або страхуються від ризику, називаються хеджерами

Хеджування реалізується шляхом укладання строкових угод (ф’ючерсів та опціонів), які врівноважують одна одну, внаслідок чого забезпечується перенесення ризику зміни ціни на контрагента. При цьому виокремлюють хеджування покупкою та продажем ф’ючерсних контрактів.

Хеджування продажем, або хеджування на зниження – укладання виробником або дистриб’ютором товару ф’ючерсного контракту з метою страхування від зниження ціни під час продажу в майбутньому продукту, який уже було поставлено, або поставка передбачається у вказаний строк.

Хеджування покупкою, або хеджування на підвищення – укладання ф’ючерсного контракту продавцем або споживачем з метою страхування від несприятливого для нього зростання ціни під час купівлі продукції в майбутньому.

Сучасний ринок строкових угод дозволяє проводити страхування різноманітних ризиків шляхом хеджування різних видів контрактів. Основними учасниками ринку є:


  1. хеджери, які мають на меті здійснення операції на біржі від ризику зміни ціни;

зб)трейдери, які отримують прибуток внаслідок реалізації угод на ринку;

зв)спекулянти – гравці, що приймають на себе ризик з метою отримати більший прибуток при грі на різниці між цінами.

Хеджування відіграє значущу роль у забезпеченні розвитку суб’єкта господарювання, зокрема, знижуючи ризик зростання цін на закупівельні матеріали та сировину, а також на готову продукцію. Іншою перевагою є вивільнення ресурсів підприємства, сприяння зосередженню менеджменту на тих напрямках бізнесу, в яких фірма має конкурентні переваги, внаслідок мінімізації побічних ризиків. Застосування хеджування сприяє зменшенню вартості використання ресурсів, максимізації доходів, що, в кінцевому рахунку, підвищує капіталізацію суб’єкта господарювання.


Історія хеджаhedzh-fond


Перші спроби застрахувати торгові операції (угоди) виникали ще при зародженні торговельних відносин у сільськогосподарській галузі. Наприклад, у середні віки купці, намагаючись застрахуватися від неврожаю, укладали контракти, в яких обмовлялися певні умови.

Втім з часом, коли визначили джерело і розмір ризиків, хеджування почали застосовувати не лише у торгівлі товарами, а й у торгівлі фінансовими інструментами, зокрема курсами валют, цінними паперами. Це зумовлено тим, що підвищення процентних ставок, сплата курсів валют роблять володіння наявними запасами або зобов’язання надати кошти більш ризикованим, ніж на початковому етапі розвитку ринкової економіки.

З виникненням бірж (XVI–XVII ст.) з’явилися термінові (форвардні) контракти, які дозволяли торговцям заздалегідь знаходити контрагента і розраховувати величину можливого прибутку незалежно від коливань ринкових цін. І хоча торгівля реальним товаром з поставкою в строк виникла з метою зниження ризику як для продавця, так і для покупця, тим не менш, принциповий ризик невиконання контракту продавцем або покупцем завжди існував. З іншого боку, швидке зростання світової торгівлі сировиною і продовольством призвело до збільшення запасів цих товарів і, відповідно, до зростання маси капіталу, схильного до ризику несприятливої зміни цін. Виникла гостра необхідність у страхуванні угод з реальним товаром.

Все це призвело до створення спеціальних інструментів страхування від цінових ризиків. У 1865 р з’явилися перші ф’ючерсні контракти, які дозволили торговцям застрахувати свої реальні угоди. При цьому частину ризику брали на себе спекулянти, які розраховують на можливість отримання прибутку.

Протягом більш ніж ста років розвиток ф’ючерсного механізму торгівлі проходив виключно в рамках ринків сировини. Однак 1970-ті роки стали переломними для світової економіки: стара система стабільних валютних курсів була змінена новою, яка передбачала плаваючі курси валют. Це привело до активного росту міжнародних ринків капіталу та розвитку національних фондових ринків.

В результаті абсолютна більшість компаній усвідомила, що вони тією чи іншою мірою схильні до фінансових ризиків. Виникла необхідність у розробці стратегій управління ризиками, що, в свою чергу, привело до приголомшуючого зростання тих сегментів фінансового ринку, які пропонували захист від ризиків. Найбільш яскравим прикладом стала ф’ючерсна торгівля фінансовими активами (валютою, іпотекою, цінними державними паперами, банківськими депозитами і т. д.).


Хеджування дозволяє в повному обсязі захистити від ризику зміни ціни та кон’юнктури ринку, а також захистити від несприятливих змін на ринку зі збереженням можливості отримати вигоду від сприятливих змін.

Для більш глибокого розуміння цієї ситуації розглянемо на конкретних прикладах мотиви участі в хеджуванні різних суб’єктів господарювання.



Приклад. Фермер, зайнятий вирощуванням пшениці, використовує ф’ючерсний контракт для захисту запланованої виручки від реалізації пшениці. Як виробник пшениці він, природно, є учасником реального ринку цієї продукції. Водночас він залежний від можливого зниження ціни на пшеницю на цьому ринку. Операції на ринку ф’ючерсних контрактів на пшеницю захищають його від такого зниження і тим самим зменшують ризик цінових коливань.

Що стосується комерційного банку, то він використовує ф’ючерсні контракти на процентні ставки, при цьому має на меті зменшити тимчасову невідповідність між своїми активами і пасивами. Банк одночасно є кредитором і позичальником і бере участь у бізнесі, що пов’язаний з процентними ставками. Залежно від співвідношення термінів його кредитів і депозитів (довгих, коротких) банк продає або купує ф’ючерси на процентні ставки з метою понизити для себе їх коливання.

Нарешті, вітчизняний імпортер закуповує обладнання у США. Він використовує ф’ючерси для здійснення оплати своєму американському партнеру. Проплату, як і передбачено контрактом, він повинен здійснити в американських доларах. Уявімо, що за час від підписання контракту і до проплати долар різко подорожчає щодо української гривні і йому необхідно витратити на обладнання значно більшу суму в гривні, ніж планувалося. Участь у ф’ючерсних операціях з доларами США зменшує для вітчизняного імпортера ризик коливання курсу і відповідно захищає його від непередбачуваних витрат.
Серед обмежень застосування даного методу мінімізації ризиків слід відзначити те, що, по-перше, хеджування переважно дозволяє захистити від фінансового ризику, не маючи впливу на рівень інших ризиків підприємницької діяльності. По-друге, хеджування не дає можливості повністю уникнути ризику. Його метою є трансформація ризику в прийнятну форму та, як результат, отримання від цього фінансові переваги.

По-третє, хеджування доцільно застосовувати у випадку, коли потенційні втрати, спричинені відмовою від хеджу, є суттєвими. У протилежному випадку підприємцю доцільно утриматися від хеджування.

По-четверте, цей метод мінімізації ступеня ризику може виявитися невигідним, оскільки не завжди можливо негайно придбати або, навпаки, ліквідувати запаси продукції, особливо за умов несприятливої зміни цін на ринку. Залежно від виду підприємницької діяльності, запаси товарів можуть бути суттєвою часткою щоденних виробничих операцій. При цьому залишається необхідність сплачувати орендну плату за використання складів.

По-п’яте, форвардні контракти між принципалами призводять до виникнення кредитних ризиків, які компанії не в змозі оцінити та контролювати. По-шосте, у випадку укладання форвардів за фіксованою ціною ці зобов’язання неможливо відмінити при несприятливій зміні ринкових умов.


Види строкових контрактів

Форвард:

контракт на поставку (продаж) активу у встановлений на дату підписання договору термін

 

Ф’ючерс:

контракт на поставку (продаж) активу
в майбутньому
(усі умови, крім ціни,
є стандартними)
Опціон:

контракт на передачу права купівлі-продажу активу
за фіксованою ціною протягом певного терміну

Опціон на купівлю
(
call)

Опціон на продаж
(
put)

Подвійний опціон (stellage)

Своп:

контракт щодо обміну визначеної кількості активів
на певних умовах
у майбутньому
Рисунок 4.8 – Класифікація видів строкових контрактів

Крім того, серед обмежень необхідно відзначити й недостатню розвиненість вітчизняного ринку строкових контрактів, що є результатом недосконалості законодавчої бази в цій сфері.



Приклад. Ф’ючерсний контракт, у якому зафіксовано ціну на купівлю в майбутньому певної кількості бавовни, захищає покупця від можливого підвищення цін внаслідок зміни співвідношення попиту та пропозиції. Передаючи цей ризик постачальнику товару, покупець в свою чергу бере на власну відповідальність ризик зниження цін на бавовну, який загрожує контрагенту

Об’єднання ризиків орієнтоване на зниження ризику шляхом перетворення випадкових збитків у відносно незначні постійні витрати. Сутність цього методу полягає у залученні партнерів інших підприємств або фізичних осіб, зацікавлених у зниженні ризику підприємства або проекту, з метою розподілу між ними рівня власного ризику та потенційних втрат від його настання. З цією метою можуть створюватись акціонерні товариства, транснаціональні компанії, фінансово-промислові групи, а також об’єднання фірм у формі консорціумів, концернів тощо. Крім того, підприємства можуть обмінюватися акціями, придбавати частки в капіталі один одного. Такі об’єднання проводяться із суб’єктами господарювання, які мають достатні фінансові ресурси, інформацію та досвід щодо функціонування ринку збуту.

Приклад. Є два типи ризикових проектів різних ступенів ризику. Наприклад, вкладення в акції нафтових компаній і вкладення в акції банків. Нехай віддача по кожному з цих цінних паперів складе 4 гривні в період сприятливої економічної кон’юнктури і 2 гривні – в разі несприятливої.
Розвиток сприятливої або несприятливої кон’юнктури в одній галузі не залежить від розвитку в іншій. Отже, значення норми віддачі в цих галузях є незалежними. Вартість акцій однакова. Для спрощення розрахунків розглянемо ситуацію, коли інвестор купує тільки дві акції. При цьому виникають наступні альтернативи:

вкласти всі кошти в акції нафтової компанії;

вкласти всі кошти в акції банку;

купити по одній акції кожного типу.



Розглянемо ці альтернативи докладніше. Якщо інвестор купив дві акції банку, то в розрахунку на те, що ймовірність сприятливої кон’юнктури в банківській справі становить 50 %, він заробить 2х4 = 8 грн. А якщо немає (несприятлива кон’юнктура), то він отримає 2х2 = 4 грн. Аналогічні міркування справедливі і для варіанта покупки двох акцій нафтової компанії. В обох випадках середній дохід становить 6 грн. При цьому ймовірності отримання максимального (8 грн.) та мінімального (4 грн.) доходів будуть однаковими (0,5).

Можливі варіанти віддачі при реалізації третьої альтернативи наведені в таблиці 4.6. Кожна з комбінацій таблиці рівноважна. Ймовірність того, що несприятлива кон’юнктура складеться в обох галузях одночасно, становить 25 %. Ймовірність підйому в одній галузі і одночасно спаду в іншій становить 50 %. Ймовірність сприятливої кон’юнктури одночасно в обох галузях становить 25 %, тобто шанси заробити 4 або 8 грн. дорівнюють 25 %, а 6 грн. – 50 %. Середній дохід дорівнює 6 грн., тобто він той же, що при вкладенні всіх засобів в нафтовидобуток або в банківську справу, але ризик при цьому нижче, тому що ймовірність мінімального доходу знижувалася до 25 %.

Таблиця 4.6 – Варіанти отримання доходу при купівлі різних акцій

Банківська справа

Нафтова промисловість




Спад

Підйом

6

8

Підйом

4

6

Спад

У даному прикладі, безумовно, існує ймовірність того, що в обох галузях одночасно буде спостерігатися несприятлива кон’юнктура або одночасно – сприятлива кон’юнктура. Але при цьому є шанси, що роки економічного спаду в одній галузі компенсують несприятливі роки в іншій, стабілізувавши тим самим дохід.

При об’єднанні підприємства розподіляють не лише потенційні ризики та втрати, але й можливі доходи, що, в підсумку, зменшує сукупну прибутковість компанії.

Метод об’єднання не позбавлений також ряду недоліків, зокрема:

перенесення на підприємство ризиків, притаманних іншим компаніям, з якими проводиться об’єднання;

виникнення ризику поглинання більш крупним підприємством-партнером при об’єднанні;

метод є більш доступним для великих компаній.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал