Навчальний посібник Під загальною редакцією Т. А. Васильєвої, Я. М. Кривич Суми двнз "уабс нбу" 2015 (075. 8)



Сторінка18/28
Дата конвертації10.12.2016
Розмір3.5 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   28

4.3 Механізм управління ризиками


Процес ризик-менеджменту є багатоступеневим та таким, що містить цілий ряд етапів. Різні автори виділяють, відповідно, різні етапи побудови системи ризик-менеджменту (рис. 4.2).
6. Цілеспрямований
вплив на ризик

1. Визначення мети


ризику

2. Визначення


ймовірності настання
події

5. Вибір стратегії управління ризиком

3. Оцінка ступеня
та величини
ризику

4. Аналіз оточуючого середовища


Балабанов І. Т.
1. Аналіз ринку (вияв та оцінка ризику)

2. Вияв методів впливу


на ризик

4. Контроль


та корегування результатів

3. Прийняття рішення


Хохлов Н. В.
1. Визначення факторів ризику

2. Вияв ступеня впливу кожного фактора

4. Оцінка доцільності збереження видів діяльності, що генерують ризики

3. Вияв можливості зниження ризику


Уткін Є. А.
5. Страхування
ризиків

Рисунок 4.2 – Етапи побудови системи ризик-менеджменту

Разом з тим можна виділити основні з них: виявлення джерел і причин ризиків, ідентифікація ризиків, оцінка ризиків, вибір методів впливу на ризик, застосування обраних методів, контроль і коректування результатів управління.

Організація ризик-менеджменту безпосередньо залежить від того, якої концепції управління дотримується підприємство.

В даний час склалися дві концепції ризик-менеджменту: традиційна і сучасна. Перша передбачає фрагментарний характер управління ризиками, епізодичний ризик-менеджмент. Друга – інтегрований підхід до управління і безперервний ризик-менеджмент. Дані концепції лежать в основі підходів до побудови системи ризик-менеджменту та організації процесу управління ризиками.

Крім того, у теорії і практиці менеджменту виділяють наступні основні підходи до управління: ситуаційний; процесний; комплексний (інтегрований, системний) підхід.

Ситуаційний підхід до організації ризик-менеджменту полягає у виборі таких методів управління, які найкращим чином відповідають поточній ситуації. Таким чином, даний підхід передбачає фрагментарний, несистематичний характер впливу на ризик. При цьому коло керованих ризиків є обмеженим.

Процесний підхід, на відміну від попереднього, розглядає ризик-менеджмент як безперервну серію взаємопов’язаних управлінських функцій. Втім даний підхід, незважаючи на свою формалізацію, не вирішує питання комплексного проектування системи ризик-менеджменту, надаючи лише опис її процесної структури.

І, нарешті, комплексний ризик-менеджмент характеризується як безперервний процес, що охоплює всі сфери діяльності підприємства, в якому задіяні співробітники на різних рівнях управління. Таким чином, комплексний ризик-менеджмент дозволяє господарюючому суб’єкту досягти поставлених стратегічних цілей та передбачає єдність системи управління ризиками та загального менеджменту господарюючого суб’єкта.

Типовий процес управління ризиками відображений на рис. 4.3.

Основна мета ризик-менеджменту – це зменшення або ліквідація можливих втрат від ризику.

Основними принципами ризик менеджменту є наступні:

принцип масштабності (максимізації) – полягає у прагненні до врахування якомога більшої кількості сфер можливого виникнення ризиків;


Ключові завдання:

- профілактика виникнення ризиків;

- мінімізація збитку, спричиненого ризиками;

- максимізація додаткового прибутку, який отримує підприємство внаслідок управління ризиками



Мета – зменшення або ліквідація можливих втрат від ризику

Принципи
ризик-менеджменту:

масштабності (максимізації);


мінімізації;
адекватної реакції;
розумного прийняття

Функції
ризик-менеджменту:
прогнозування;
організації;
контролю;
регулювання;
координації;
мотивації

МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ

Комплексна система управління ризиками

Контроль та корегування процесу управління

Безпосередній вплив на ризик

Вибір оптимального методу впливу на ризик
Якісний аналіз ризику
(визначення факторів, що викликають ризики;

напрямків та етапів, де виникають ризики; ідентифікація ризиків)

Уникнення ризику

Вирівнювання ризику


Зменшення ризику

Передача ризику

Збереження ризику

Оцінка результатів



Кількісний аналіз ризику
(вибір методів кількісної оцінки ризиків;
оцінка окремих ризиків та їх загальної величини)

Статистичний метод

Метод аналізу доцільності витрат

Експертні методи


Аналітичний метод

Метод аналогій


Нормативний метод

Метод аналізу чутливості

Метод Монте-Карло

Інші методи

Аналіз сценаріїв
1

2

3



4

5

Рисунок 4.3 – Механізм управління ризиками

принцип мінімізації полягає у зменшенні спектра проявів ризиків і ступеня їх впливу;

принцип адекватної реакції полягає у швидкій та ефективній реакції на зовнішні зміни в ризиковій ситуації;

принцип розумного прийняття полягає у прийнятті ризику лише у випадку його обґрунтованої необхідності.

Ризик-менеджмент виконує функції, притаманні будь-якій управлінській діяльності, але при цьому специфіка їх виконання визначається об’єктом управління: прогнозування (планування), організація, контроль, регулювання, координація та мотивація.

Прогнозування в ризик-менеджменті являє собою розробку на перспективу змін стану об’єкта в цілому і його різних частин. Прогнозування – це передбачення певної події.

Прогнозування може здійснюватися за допомогою статистичних (шляхом екстраполяції) та експертних методів (на основі передбачення змін, використовуючи досвід та інтуїцію експертів).

Таким чином, прогнозування може здійснюватися як на основі екстраполяції минулого в майбутнє з урахуванням експертної оцінки тенденцій змін, так і на основі прямого передбачення змін. Ці зміни можуть виникнути зненацька. Управління на основі передбачення цих змін вимагає вироблення в менеджера певного відчуття ринкового механізму та інтуїції, а також прийняття гнучких оперативних рішень.

Функція організації у ризик-менеджменті являє собою формування та реалізацію програми дій, спрямованої на зменшення ризику на основі визначених правил та процедур, які притаманні конкретному підприємству.

Регулювання в ризик-менеджменті являє собою вплив на об’єкт управління, за допомогою якого досягається стан стійкості цього об’єкта у випадку виникнення відхилення від заданих параметрів. Регулювання охоплює головним чином поточні заходи щодо усунення виникаючих відхилень.

Координація в ризик-менеджменті забезпечує узгодженість роботи всіх ланок системи управління ризиком, апарату управління і фахівців.

Мотивація в ризик-менеджменті являє собою процес спонукання суб’єктів до зацікавленості в результатах своєї праці.

Контроль у ризик-менеджменті полягає в перевірці організації робіт по зменшенню ступеня ризику, який потребує аналізу результативності заходів з метою оцінювання ефективності дій.

Розглянемо більш детально алгоритм управління ризиками.

У процесі оцінки ризику прийнято виділяти два рівні (виду) аналізу: якісний і кількісний.

Якісний аналіз передбачає: виявлення джерел і причин ризику, так званих “зон ризику”, тобто етапів і робіт, при виконанні яких потенційно може виникнути ризик, ідентифікацію всіх можливих типів ризику, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків, які можуть виникнути при прийнятті того чи іншого ризикового рішення. Якісний аналіз факторів ризику особливо важливий, тому що саме від повноти його проведення залежить ступінь опрацьованості переліку незапланованих подій. Результати якісного аналізу служать вихідною базою для проведення кількісного аналізу ризику.

Кількісний аналіз передбачає присвоєння кількісних параметрів якісної оцінки. Він дозволяє створити зіставну базу для порівняння всіх видів ризику. Кількісна оцінка ризику передбачає як чисельне визначення окремих видів ризику, так і розрахунок його загального рівня. На цьому етапі визначається ймовірність настання тих чи інших ризикових подій, а також оцінюється ймовірність всіх можливих їх наслідків, розраховуються показники, що кількісно характеризують ступінь ризику, визначаються його граничний і допустимий рівні.

Достовірна кількісна оцінка ступеня будь-якого ризику загальновизнана як виняткова за складністю багатофакторної проблеми, що належить до компетенції системного аналізу. Для здійснення кількісної оцінки ризику необхідний досить потужний інструментарій у вигляді комплексів розрахункових програм, які спираються на бази даних та накопичену інформацію про можливі сценарії зміни економічної системи. При цьому слід пам’ятати, що будь-яка кількісна оцінка відображає лише величину передбачуваного ризику, реальна ж його величина стає відомою лише при фактичному настанні ризикової події.

Кількісна оцінка рівня ризику як така не може дати повну інформацію при виборі того чи іншого управлінського рішення. Більш коректною уявляється процедура порівняння поточного рівня ризику з прийнятим. Слід зазначити, що при цьому на перший план виходять процедури підвищення ефективності прогнозування розвитку ринкових ситуацій. Це обумовлено тим, що ситуація, розвиваючись, може поміняти поточний рівень ризику, зменшивши або збільшивши його, що може послабити управлінський вплив або зробити його непотрібним.

В економічній літературі напрацьована значна кількість методик, що дозволяють визначити напрям дії, силу впливу і ймовірність виникнення ризику. Серед найбільш розповсюджених методів оцінки ризику можна виділити: статистичні методи, експертні методи, метод дерева рішень, метод аналізу чутливості, нормативний метод, аналітичний


метод, метод аналізу сценаріїв, метод аналогій, метод дерева відмов, методи, засновані на теорії ігор, методи, що використовують функції корисності, методи з використанням скорингових моделей та ін.

На основі ідентифікації та оцінки ризиків підприємства приймається рішення щодо застосування відповідних економічних методів зниження ступеня ризику. У світовій практиці напрацьована велика кількість різних і досить оригінальних шляхів та способів зниження ризику. Разом з тим до основних ефективних напрямків регулювання ступеня ризику належать: уникнення, вирівнювання, збереження, зменшення та передача ризику. Ці методи не виключають один одного, тому можуть використовуватись одночасно. Детальна характеристика визначеного кола методів впливу на ступінь ризику буде наведена у наступних розділах.

Стратегія ризик-менеджменту містить у собі правила, на основі яких пропонуються способи вибору варіанта рішення в ситуаціях
ризику:

1. Максимум виграшу.

2. Оптимальна імовірність результату.

3. Оптимальне коливання результату.

4. Оптимальне поєднання виграшу і величини ризику (рис. 4.4).
Правило'>Правило максимуму виграшу полягає в тому, що з можливих варіантів ризикованих вкладень вибирається такий, що дає найбільшу ефективність результату (виграш, дохід, прибуток) при мінімальному чи прийнятному для інвестора ризику

Правило оптимальної ймовірності
результату
полягає в тому, що з можливих рішень вибирається те, при якому ймовірність результату є прийнятною для інвестора,
тобто задовольняє фінансового
менеджера

Правило оптимального коливання результату полягає в тому, що з можливих рішень вибирається те, при якому ймовірності виграшу і програшу для того самого ризикованого вкладення капіталу мають невеликий розрив, тобто найменшу величину дисперсії, середнього квадратичного відхилення, варіації

Правило оптимального поєднання виграшу і величини ризику
полягає в тому, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу і ризику (програшу, збитку) і приймає рішення вкласти капітал у той захід, що дозволяє одержати очікуваний виграш і одночасно уникнути великого ризику

правила СТРАТЕГІЇ РИЗИК- МЕНЕДЖМЕНТУ

Рисунок 4.4 – Правила обрання стратегії ризик-менеджменту

Правила вибору варіанта рішення в ситуаціях ризику доповнюються способами вибору варіанта рішення. Серед них варто виокремити наступні:

1. Вибір варіанта рішення за умови, коли відомі ймовірності можливих господарських ситуацій.

2. Вибір варіанта рішення за умови, що ймовірності можливих господарських ситуацій невідомі, але є оцінки їх відносних значень.

3. Вибір варіанта рішення за умови, що ймовірності можливих господарських ситуацій невідомі, але існують основні напрямки оцінки результатів вкладення капіталу.

Варто відзначити, що існують також окремі, у тому числі і міжнародні стандарти організації системи ризик-менеджменту.

В даний час всі стандарти в галузі управління ризиками можна розділити на міжнародні стандарти; стандарти, розроблені професійними об’єднаннями та стандарти, розроблені національними органами стандартизації (рис. 4.5). Зауважимо, що в межах існуючих стандартів управління ризиками також пропонуються різні підходи до організації системи ризик-менеджменту на підприємствах.
ISO 31000 : 2009

FERMA : 2002

 Стандарти, розроблені професійними об’єднаннями

COSO: 2004

Комітет спонсорських організацій
Комісії Тредвея
(“COSO”)

- Інститут ризик-менеджменту


у Великобританії (IRM);

- Асоціація ризик-менеджменту і страхування;

- Національний форум ризик-менеджменту
в громадському секторі

Стандарти, розроблені та видані національними органами стандартизації

 

Австралія,


Нова Зеландія

AS/NZS 4360:2004

Канада

CSA Q
850 : 1997



Японія

JIS Q2001:2001(E)

Великобританія

BS 31100:2008

 Міжнародні стандарти


Рисунок 4.5 – Світова практика стандартизації управління ризиками

Процес ризик-менеджменту відповідно до стандартів управління ризиками FERMA: 2002, COSO: 2004, ISO 31000: 2009 представлений на рис. 4.6.







Стандарти ризик-менеджменту

Алгоритм управління ризиками

FERMA

COSO

ISO 31000

I. Стратегічні цілі

I. Визначення внутрішнього середовища

I. Визначення середовища

II. Оцінка ризику:

а) аналіз ризику

- ідентифікація ризику;

- аналіз ризику;

- оцінка ризику.



б) кількісна/якісна оцінка ризику

II. Постановка цілей

II. Оцінка ризику:

- ідентифікація ризику;

- аналіз ризику;

- оцінка ризику



III. Визначення подій

IІІ. Вплив на ризик

IV. Оцінка ризику




III. Звіт про ризик

V. Реагування на ризик




IV. Прийняття рішення

VI. Засоби контролю




V. Заходи

VII. Інформація та комунікація




VI. Повторний звіт
про ризики

VIIІ. Моніторинг




Рисунок 4.6 – Стандарти ризик-менеджменту

Зауважимо, що питання управління ризиками постає майже в усіх стандартах, що регулюють сфери діяльності людини. Зокрема, якщо йдеться про управління ризиками у банківській сфері, то використовуються стандарти, що описують діяльність банківської сфери. Якщо йдеться про управління ризиками в безпеці інформації та бізнесі, то інформацію про них слід шукати у відповідних стандартах певної галузі.

Розглянемо більш детально систему управління ризиками у банківській сфері, а саме стандарти, які її регулюють.

Загальний погляд на систему банківського ризик-менеджменту поєднує такі позиції:

ризик є невід’ємною складовою банківської діяльності: процес управління ризиками спрямований на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризику;

залежно від зв’язку між ризиками і доходами ризики поділяють на дві групи: ті, які піддаються кількісній оцінці, тобто фінансові ризики, і ті, які не піддаються кількісній оцінці, тобто нефінансові ризики. Методики кількісної оцінки ризиків мають базуватися на критерії економічної вартості капіталу та потребі підтримання капіталу на рівні, необхідному для компенсації ризиків;

ризики діяльності банку виникають на основі внутрішніх та зовнішніх факторів.

Щодо стандартів регулювання ризиків у банківській сфері, то як приклад можна навести BASEL II (“Міжнародна конвергенція щодо вимірювання та вимог до капіталу: переглянуті підходи”). Цей документ було розроблено та запропоновано Базельським комітетом з банківського нагляду у 2004 р.

Основна мета Basel II – зміцнити надійність і стабільність міжнародної банківської системи на основі впровадження передової практики управління ризиками. Він передбачає обов’язкове управління ризиками і вимагає поліпшити забезпеченість власним капіталом. За допомогою спеціальних рейтингів фінансові установи оцінюють кредитні ризики позичальників. Відповідно до цього визначається величина власного капіталу, яку повинен підтвердити банк.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал