Навчальний посібник Під загальною редакцією Т. А. Васильєвої, Я. М. Кривич Суми двнз "уабс нбу" 2015 (075. 8)



Сторінка14/28
Дата конвертації10.12.2016
Розмір3.5 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   28

3.2.3 Аналітичний метод


Базується на методології дисконтування грошових потоків.

Норма дисконтування – норма складного відсотка, яка застосовується при перерахунку вартості грошових потоків на визначений проміжок часу

Передбачає використання традиційних показників, які частіше за все застосовуються при оцінці ефективності інвестиційних та інноваційних проектів:

чиста теперішня вартість (NPV – net present value);

індекс дохідності (PI – profitability index);

період окупності інвестицій (PP – payback period);

внутрішня норма рентабельності (IRR – internal rate of return).

Про рівень ризику судять за величиною відхилення розрахункових величин цих показників від граничних або рекомендованих значень, а також від значень цих показників по альтернативним проектам.

Чиста теперішня вартість являє собою суму дисконтованих фінансових підсумків за всі роки реалізації проекту, починаючи з дати початку інвестування.



(3.7)

де СFt – грошові надходження від інвестицій у період t;



It – грошові інвестиційні потоки в період t;

r – норма дисконту (необхідна ставка прибутковості інвестицій);

t – період часу;

n – тривалість інвестиційного проекту.
Чим ближче до нуля значення чистої поточної вартості проекту, тим вищий ризик проекту.

Індекс дохідності являє собою співвідношення приведених доходів до приведених інвестиційних витрат:



(3.8)

Чим менше різниця між значенням індексу рентабельності і одиницею (за умови, що індекс рентабельності перевищує одиницю), тим вищий ризик проекту.

Період окупності визначає кількість періодів часу, протягом яких буде повернуто вкладені інвестиції.

РР = n при якому (3.9)

де CFt – приплив коштів у період t;



Io – величина вихідних інвестицій у нульовий період.
Загальна формула для розрахунку PP має такий вигляд:

(3.10)

Але цей показник має один істотний недолік – він не може слугувати за міру прибутковості, оскільки не враховує грошові потоки, які надходять після строку окупності, а також вартість капіталу проекту, тому при використанні цього показника перевага віддається короткостроковим проектам.

Для того, щоб позбавитись цих недоліків, використовують показник дисконтного періоду окупності (Discount payback period – DPB). При цьому розрахунки здійснюються з використанням дисконтних грошових потоків. Формула для розрахунку дисконтованого терміну окупності (DPP) має вигляд:

(3.11)

Чим ближче період окупності проекту до моменту закінчення життєвого циклу інвестицій або до нормативного періоду окупності, тим вище рівень ризику проекту і навпаки.

Внутрішня норма рентабельності являє собою розрахункову ставку відсотка, при якій проект є безризиковим і безприбутковим.

(3.12)

Чим менша різниця між значенням внутрішньої норми прибутку і ставкою дисконту (середньозваженою ціною капіталу, необхідною нормою прибутковості), тим ризик проекту вищий.

На практиці даний метод використовується банками України при розрахунку суми резервів для покриття ризиків по кредитним операціям (постанова НБУ від 27.12.2007 № 481). Зокрема у п. 1.3 даної постанови зазначається, що “банк визначає суму зменшення корисності як різницю між балансовою вартістю фінансового активу (наданого кредиту, розміщеного вкладу (депозиту), дебіторської заборгованості за фінансовими активами) та теперішньою вартістю попередньо оцінених майбутніх грошових потоків за цим активом”. Відповідно до цього ж пункту теперішня вартість попередньо оцінених майбутніх грошових потоків за фінансовим активом (ТВк) оцінюється як:

, (3.13)

де ГПі –  попередньо оцінений майбутній грошовий потік за період t;



Іеф – ефективна ставка відсотка, розрахована під час первісного визнання фінансового активу (первісна ефективна ставка відсотка) або під час останньої зміни номінальної процентної ставки (для фінансових активів із плаваючою процентною ставкою);

tі – тривалість періоду (термін) до виникнення i-го майбутнього грошового потоку; і = 1...n;

n – кількість грошових потоків.
Переваги і недоліки аналітичного методу оцінки ризику систематизовано в таблиці 3.7.

Таблиця 3.7 – Переваги та недоліки аналітичного методу

Переваги

Недоліки

1. Простота розрахунків і доступність цього методу для великого кола користувачів.

2. Витрати на проведення оцінки ризику за допомогою цього методу невеликі



1. Не враховує впливу конкретних чинників ризику
на зростання або зменшення міри ризику проекту
в цілому.

2. Вимагає наявності детальних відомостей


про проект або вид діяльності.

3. Практично відсутня можливість детального обліку усіх чинників ризику


3.2.4 Аналіз чутливості


Метод аналізу чутливості полягає в дослідженні залежності деякого результуючого показника проекту від зміни значення якогось одного параметра (звичайно приймається невеликий діапазон змін – на рівні 5–10 %) при збереженні інших на незмінному рівні. Проведення аналізу чутливості передбачає наступну послідовність операцій:

1. Визначається математичний взаємозв’язок між вихідними і результуючим показниками.

2. Визначаються найбільш імовірні значення для вихідних показників і можливі діапазони їх змін.

3. Розраховується найбільш ймовірне значення результуючого показника.

4. Кожен з досліджуваних вихідних параметрів змінюється на певну величину в допустимому діапазоні, в результаті чого визначається нове значення результуючого критерію (для коректності обчислень рекомендують змінювати вихідні параметри на один і той же відсоток).

5. Всі вихідні параметри ранжуються залежно від впливу на зміну величини зміни результуючого критерію, що дозволяє згрупувати їх залежно від ступеня ризику.

За результатами проведених розрахунків здійснюється експертне ранжування змінних за ступенем їх важливості та прогнозованості.

Далі будується матриця чутливості, яка дозволяє виділити найменш та найбільш ризикові для проекту змінні (рис. 3.2).




Передбачуваність
змінних


Чутливість змінних

Висока

Середня

Низька

Низька

I

I

II

Середня

I

II

III

Висока

II

III

III

Рисунок 3.2 – Матриця чутливості

Перша зона – лівий верхній кут матриці – зона подальшого аналізу чинників, що потрапили в неї, оскільки до їх зміни найбільш чутлива NPV проекту, і вони мають найменшу прогнозованість.

Друга зона співпадає з елементами головної діагоналі матриці і вимагає пильної уваги до змін розташованих в ній чинників (для цього робився розрахунок критичних значень кожного чинника).

Третя зона – зона “найбільшого благополуччя”: ті чинники, які при усіх інших зроблених нами припущеннях і розрахунках потрапили в правий нижній кут таблиці, є найменш ризикованими і не підлягають подальшому розгляду.

Розглянемо суть даного методу на конкретному прикладі.
Приклад 3.4

Здійснити аналіз чутливості інвестиційного проекту, що передбачає організацію виробництва однорідної продукції. Вихідні дані наведені в таблиці 3.8. Структура випуску продукції протягом терміну реалізації проекту не змінюється. Дисконтна ставка – 10 %.



Таблиця 3.8 – Вихідні дані

Інвестиції,
тис. грн.


Надходження за періодами,
тис. грн.


Виплати за періодами,
тис. грн.


Ціна од.
продукції,
грн.


2004

2005

2006

2007

2004

2005

2006

2007




310

300

290

250

350

150

200

180

215

10

Необхідно визначити:

1) критичне значення ринкової ціни одиниці продукції;

2) критичне значення обсягу реалізації продукції;

3) критичне значення обсягу реалізації при зменшенні ціни на 7 %.

Рішення


  1. Визначення критичного значення ціни – мінімальної ціни, при якій проект буде безприбутковим і беззбитковим.

Вихідну формулу (3.7) перетворимо до виду

(3.14)

де Оі і Ці, – відповідно, обсяг виробництва і реалізації, а також ринкова ціна одиниці продукції в і-му періоді.


Виходячи з даних табл. 3.8, визначимо обсяги виробництва та реалізації продукції за періодами реалізації інвестиційного проекту, використовуючи формулу

(3.15)




Підставимо в рівняння (3.14) значення відомих величин, виходячи з припущення, що ціна одиниці продукції в усіх періодах реалізації проекту однакова

Його рішення: Ц = Цкр = 9,52 грн./шт.

Таким чином, мінімально припустимим значенням ціни, при якій проект буде беззбитковим, є 9,52 грн./шт.
2. Визначення критичного значення обсягу виробництва продукції (мінімального обсягу при якому проект буде беззбитковим), виходячи з припущення, що структура виробництва і реалізації продукції за період життєвого циклу проекту буде незмінною.

Вихідну формулу (3.7) перетворимо до виду



(3.16)

де Пі – питомі надходження за проектом в і-му періоді; І0 – первинні інвестиції.


Визначимо значення Пі.



Далі розрахуємо частки виробництва і реалізації продукції кожного року в загальному обсязі.



Підставимо у вихідну формулу (20) значення відомих величин




Розв’язавши це рівняння відносно Oсум , одержимо Окрит = 103 757 шт.

Тобто при зниженні обсягу виробництва і реалізації продукції до 103 757 шт. проект залишиться беззбитковим.


3. Визначимо критичний обсяг виробництва при зниженні ціни на 7 %. Розрахункова формула аналогічна формулі (3.16) з поправкою, яка враховує зниження ціни

(3.17)

Рішення рівняння (3.17) при тих же вихідних даних Окрит = 111 567 шт. Тобто зниження ціни призводить до збільшення критичного обсягу виробництва і реалізації продукції.

З двох альтернативних проектів менш ризиковим є той, що має більший запас міцності, тобто більшу різницю між заданим і критичним значеннями величин. Так, проект із характеристиками Офакт1 = 12 000 шт., Окрит1 – 8000 шт. буде менш ризикованим, ніж проект із характеристиками Офакт2 = 13 000 шт., Окрит2 = 10 000 шт. Однак це справедливо тільки для різних проектів. Якщо ж проекти аналогічні (передбачають виробництво аналогічної продукції), то менш ризикованим вважається проект, який має більш низьке (або більш високе, наприклад, для собівартості продукції) критичне значення відповідного параметра. Наприклад, порівнюючи проекти з характеристиками Цфакт1 = 10 грн./шт., Цкрит2 – 8 грн./шт. і Цфакт2 = 9 грн./шт., Цкрит2 – 7 грн./шт., перевагу варто віддати проекту 2, оскільки при падінні ціни на ринку до 7,5 грн./шт. він усе ще буде приносити прибуток, тоді як проект 1 буде вже збитковим.
До недоліків даного методу варто віднести те, що з його допомогою можна встановити діапазон припустимих змін вхідних величин (“запас міцності”), але якою буде ця зміна насправді – даний метод не дозволяє визначити.

Переваги і недоліки методу аналізу чутливості систематизовані в таблиці 3.9.


Таблиця 3.9 – Переваги та недоліки методу аналізу чутливості

Переваги

Недоліки

1. Об’єктивність.

2. Теоретична прозорість.

3. Простота розрахунків.

4. Економіко-математична природність результатів і наочність їх трактування.

5. Дозволяє виявити зони підвищеного ризику (так звані “вузькі місця”) і зони, де додаткова увага недоцільна, визначити напрями подальших досліджень.

6. Дозволяє визначити запас міцності проекту.

7. Дозволяє обрати найбільш безпечну стратегію діяльності фірми.

8. Не потребує збору великих об’ємів додаткової статистичної інформації



1. Моделі, використовувані для виявлення зв’язку між ключовими змінними, жорстко детерміновані.

2. Метод не дозволяє отримати ймовірнісні оцінки можливих відхилень вихідних і результуючих параметрів.

3. Метод не дозволяє визначити можливий діапазон змін значень змінних.

4. Метод передбачає зміну тільки однієї змінної, тоді як усі інші приймаються незмінними, що порушує і залишає не врахованими кореляційні залежності між ними і ставить під сумнів можливість застосування цього методу як основного або самостійного інструмента оцінки ризику.

5. Метод дозволяє визначити тільки модельну, а не реальну зміну параметрів.

6. У разі, коли змінні, що перевіряються на чутливість, тісно взаємозв’язані і немає можливості вибрати змінні, взаємовплив яких буде мінімальним, ймовірність отримати достовірні результати вкрай мала.

7. За допомогою цього методу можна визначити запас міцності проекту, але визначити, чи не вийдуть реальні значення параметрів за межі цього запасу – не можна

3.2.5 Аналіз сценаріїв


Аналіз сценаріїв – це методика аналізу ризику, яка розглядає чутливість реагування очікуваного прибутку до змін в ключових змінних величинах та можливий інтервал значень цих змінних. Вважається аналогом методу аналізу чутливості, але аналіз чутливості призначений для вимірювання індивідуального ризику кожного фактора, а аналіз сценаріїв – для вимірювання загального ризику проекту.

Різниця між ними полягає в тому, що цей метод, на відміну від методу аналізу чутливості, враховує зміну всіх факторів одночасно, але з урахуванням їх взаємозалежності (кореляції).

При цьому для кожного проекту досліджують три його можливі варіанти розвитку: песимістичний, найбільш ймовірний (або нормальний), оптимістичний.

Для кожного сценарію розвитку розраховуються середні значення результативних показників (з урахуванням ймовірності здійснення кожного сценарію) та визначається розмах їх варіації або середньоквадратичне відхилення.

Із двох порівнюваних проектів більш ризиковим є той, в якого розмах варіації критеріального показника більший або більше значення середньоквадратичного відхилення. 

Практичне застосування даного методу досить розповсюджене, найбільш яскравим прикладом сценарного аналізу є стрес-тестування.

Стрес-тестування широко використовується для оцінки кредитного ризику, ризику ліквідності, валютного ризику, ризику зміни процентної ставки та вартості активів.

Метою стрес-тестування є оцінка ризиків та визначення спроможності протистояти потрясінням на фінансовому та інших ринках.



СТРЕС-ТЕСТУВАННЯ (stress testing) – метод кількісної оцінки ризику, який полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик, та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора – валютного курсу, процентної ставки тощо. Поєднання цих величин дає уявлення про те, яку суму збитків чи доходів отримає банк, якщо події розвиватимуться за закладеними припущеннями.

Методичні рекомендації щодо порядку проведення стрес-тестування


в банках України (Постанова Правління Національного банку України від 06.08.2009 № 460)

Стрес-тестування як правило проводиться для обчислення обсягів збитку/прибутку при трьох (або більше) сценаріях розвитку подій в майбутньому і може застосовуватися як для підприємств реального сектора, так і для банків. У вітчизняній банківській практиці стрес-тестування запроваджене НБУ у 2009 році і на сьогоднішній момент проводиться регулярно для банківської системи з метою оцінки та відстеження системних ризиків.

Найбільш поширеними об’єктами стрес-тестування банку є: різка зміна відсоткових ставок за внутрішніми чи зовнішніми запозиченнями, кредитами, цінними паперами тощо; суттєві коливання валютних курсів; кредитний ризик у кредитних портфелях; різкі зміни в обсягах і структурі капіталу фінансової установи, вартості застави при іпотеці; зниження ліквідності та можливість дефолту банку; ймовірність виникнення системного ризику на основі різкого зниження ліквідності чи втрати капіталу тощо.

Як базові фактори ризиків Національний банк рекомендує використовувати такі: 1) макроекономічні показники: стабільність економічної ситуації (економічний спад, радикальна зміна вектора розвитку економіки, дефолти першокласних компаній-позичальників тощо); значні коливання курсу національної валюти; відкритість і доступність міжбанківського ринку; рівень політичної та міжнародної стабільності; стійкість фінансових ринків, у т.ч. можливість протидіяти спекулятивним атакам; зміни процентних ставок, наприклад, LIBOR, облікової ставки тощо; можливість знецінення майна, яке надано в забезпечення за кредитними операціями банків (зокрема, через падіння цін на ринку нерухомості, кризу окремих галузей економіки тощо); волатильність цін на енергоресурси; 2) мікроекономічні показники: можливість доступу банку до зовнішніх джерел підтримання ліквідності; конкурентна позиція банку (визначена за методикою SWOT-аналізу як узагальнена оцінка).

Переваги і недоліки методу аналізу сценаріїв систематизовані в таблиці 3.10.

Таблиця 3.10 – Переваги та недоліки методу аналізу сценаріїв


Переваги

Недоліки

  1. Дозволяє отримати досить наочну картину для різних варіантів реалізації проекту.

  2. Надає інформацію про чутливість та можливі відхилення.

  3. Не вимагає знання закону розподілу об’єктивної ймовірності зміни основних ринкових чинників, а базується на наявності суб’єктивних ймовірностей, які отримуються за результатами роботи експертів.

  4. Застосування програмних засобів типу Excel дозволяє необмежено збільшувати число можливих сценаріїв і вводити додаткові змінні, за рахунок чого значно підвищити ефективність оцінки ризику.

  5. Відхилення параметрів розраховуються з урахуванням їх кореляції.

  6. Процес розробки сценаріїв дозволяє проектному аналітику отримати більш чітке уявлення про проект, виявити як його позитивні сторони, так і “вузькі місця”

  1. Кожен окремий сценарій повинен допускати можливість досить точного прогнозування, що на практиці не завжди реалізовується.

  2. Процес побудови окремого сценарію лише частково формалізується, оскільки істотна частина висновків і припущень робиться без залучення кількісних інструментів.

  3. Виникає необхідність у побудові декількох моделей, що відповідають кожному сценарію, включають об’ємні підготовчі роботи по відбору і аналітичній переробці інформації.

  4. Виникає необхідність у виявленні зв’язку між змінними.

  5. Достатня невизначеність (розмитість) меж сценаріїв, оскільки при привласненні змінним яких-небудь значень для кожного сценарію допускається деякий волюнтаризм.

  6. Правильність побудови сценарію багато в чому визначається якістю моделі та обсягом початкової інформації, що при недостатньому рівні одного або іншого істотно знижує цінність сценарію для цілей прогнозування.

  7. Кількість сценаріїв обмежена, а, отже, обмежена і кількість можливих комбінацій змінних.

  8. Згідно з цим методом проект слід відхилити, якщо він неефективний хоч би при одному сценарії, навіть якщо цей сценарій малоймовірний, тому необхідна особлива увага при формуванні сукупності даних сценаріїв і обґрунтуванні меж можливих коливань параметрів, що враховуються

Цей метод часто відносять до методів експертної оцінки, оскільки сценарії складаються висококваліфікованими експертами, фінансовими, інвестиційними, інноваційними, страховими, антикризовими та ризик-менеджерами, на підставі думок яких розраховуються суб’єктивні ймовірності настання того чи іншого сценарію, які в подальшому підлягають відповідній математичній обробці за допомогою наукового інструментарію економічної статистики.


3.2.6 Метод Монте-Карло


Метод Монте-Карло (метод статистичних випробувань, метод імітаційного моделювання) використовується в тих випадках, коли виникає необхідність в обліку великої сукупності факторів ризику, що проявляються в різних областях підприємницької діяльності. Для здійснення процесу моделювання заздалегідь фіксується сукупність врахованих параметрів, визначаються діапазони зміни їх значень і кожному параметру присвоюється певна ймовірність. Потім із заданого діапазону довільним чином вибираються значення параметрів і розраховується інтегральний показник ризику. Імітаційне моделювання уможливлює створення випадкових сценаріїв. Результат виражається у вигляді імовірнісного розподілу всіх можливих передбачуваних значень результативних показників. Цей метод використовується в найбільш складних для прогнозування випадках. Багато аналітиків відзначають, що він часто дає більш оптимістичні оцінки, ніж сценарний метод, що пояснюється перебором більшого числа проміжних варіантів.

Вперше на науковому рівні метод Монте-Карло було використано при розробці ядерної бомби, свою ж назву даний метод отримав за назвою міста – європейського центру казино та азартних ігор, де даний метод застосовується найбільш широко. На сьогодні ж метод Монте-Карло використовується практично у всіх сферах науки – від фізики до економіки.

В межах методу Монте-Карло аналіз ризику виконується за допомогою моделей можливих результатів. При створенні таких моделей будь-який фактор, якому властива невизначеність, замінюється діапазоном значень – розподілом ймовірностей. Потім виконуються багаторазові розрахунки результатів, причому кожен раз використовується інший набір випадкових значень функцій ймовірності. Часом для завершення моделювання буває необхідно провести тисячі і навіть десятки тисяч розрахункових операцій – залежно від кількості невизначеностей і встановлених для них діапазонів. Моделювання за методом Монте-Карло дозволяє отримати розподіл значень можливих наслідків.

При використанні розподілів ймовірностей змінні можуть мати різні ймовірності настання різних наслідків. Розподіл ймовірностей являє собою більш реалістичний спосіб опису невизначеності змінних в процесі аналізу ризику. Нижче наведено найбільш розповсюджені типи розподілу ймовірностей.

Нормальний розподіл (або “крива Гауса”). Щоб описати відхилення від середнього значення, дослідник визначає середнє або очікуване значення та стандартне відхилення. Значення, розташовані посередині, поруч із середнім, характеризуються найбільш високою ймовірністю. Нормальний розподіл симетричний і описує безліч звичайних явищ – наприклад, розподіл населення певного віку за розміром взуття, одягу, масою тіла, тощо. До прикладів змінних, які описуються нормальними розподілами, належать темпи інфляції та ціни на енергоносії.

Логнормальний розподіл. Значення мають позитивну асиметрію і на відміну від нормального розподілу несиметричні. Такий розподіл використовується для відображення величин, які не опускаються нижче нуля, але можуть мати необмежені додатні значення. Приклади змінних, що описуються логнормальним розподілом, включають вартість нерухомого майна, ціни на акції та нафтові запаси.

Рівномірний розподіл. Всі величини можуть з однаковою ймовірністю приймати ті чи інші значення, аналітик просто визначає мінімум і максимум. До прикладів змінних, які можуть мати рівномірний розподіл, належать виробничі витрати або доходи від майбутніх продажів нового продукту.

Трикутний розподіл. Аналітик визначає мінімальне, найбільш ймовірне і максимальне значення. Найбільшу імовірність мають значення, розташовані біля точки максимальної ймовірності. В число змінних, які можуть бути описані трикутним розподілом, входять обсяги продажу за минулий період в одиницю часу і рівні запасів матеріальних оборотних коштів.

PERT-розподіл. Аналітик визначає мінімальне, найбільш ймовірне і максимальне значення – так само, як при трикутному розподілі. Найбільшу ймовірність мають значення, розташовані біля точки максимальної ймовірності. Однак величини в діапазоні між найбільш ймовірним і граничними значеннями проявляються з більшою ймовірністю, ніж при трикутному розподілі, тобто відсутній акцент на граничних значеннях. Приклад використання PERT-розподілу – опис тривалості виконання завдання в рамках моделі управління проектом.

Дискретний розподіл. Користувач визначає конкретні значення з числа можливих, а також ймовірність отримання кожного з них. Прикладом може служити результат судового процесу: 20 % імовірність позитивного рішення, 30 % імовірність негативного рішення, 40 % імовірність угоди сторін і 10 % імовірність анулювання судового процесу.

При моделюванні за методом Монте-Карло значення вибираються випадковим чином з вихідних розподілів ймовірності. Кожна вибірка значень називається ітерацією; отриманий з вибірки результат фіксується. В процесі моделювання така процедура виконується сотні або тисячі разів, а підсумком стає розподіл ймовірностей можливих наслідків. Таким чином, моделювання за методом Монте-Карло дає більш повне уявлення про можливі події. Воно дозволяє судити не тільки про те, що може статися, але і про те, яка ймовірність такого результату.

Переваги і недоліки методу Монте-Карло систематизовані в таблиці 3.11.



Таблиця 3.11 – Переваги та недоліки методу Монте-Карло

Переваги

Недоліки

  1. Висока точність прогнозу.

  2. Зниження упередженості при оцінці ризику і суб’єктивізму в оцінках, оскільки сценарії є випадковими і моделюються автоматично.

  3. Сценарії формуються, виходячи з діапазонів можливих змін випадкових величин і підібраних законів розподілу.

  4. Кількість випадкових сценаріїв може бути будь-якою, оскільки процес імітації реалізований у вигляді комп’ютерної програми.

  5. Метод дозволяє отримати форму розподілу ймовірностей ризикової події (профіль ризику).

  6. Аналіз значень результуючих показників при сформульованих сценаріях дозволяє оцінити можливий інтервал їх зміни за різних умов реалізації проекту.

  7. Кореляція між змінними моделюється різними методами і враховується в моделі.

  8. З’являється можливість одночасного моделювання випадкових змін декількох складових проекту з урахуванням умов корельованості

  1. Метод можна використати тільки для прогнозних оцінок.

  2. Може застосовуватися тільки за наявності комп’ютерної підтримки.

  3. Великі витрати часу і ресурсів на підготовку матеріального та інформаційного забезпечення аналізу ризику

3.2.7 Метод аналогій


Метод аналогій передбачає оцінку ризику на основі аналізу бази даних про здійснення аналогічних операцій (проектів) в аналогічних умовах. Найбільше застосування цей метод знаходить при оцінці ризику часто повторюваних проектів, наприклад, у будівництві, оскільки дуже складно підібрати аналог, що повністю відповідає параметрам оцінюваного бізнесу. Часто аналогом виступають підприємства іншої потужності і необхідно перерахувати вартість підприємства однієї потужності на вартість підприємства іншої потужності. Те саме стосується і характеристик ризиків. При перерахунку з однієї потужності на іншу слід враховувати ефект концентрації виробництва, тобто вплив потужності підприємства на його питому капіталомісткість.

Фрактали – це об’єкти, що мають властивість самосхожості, тобто властивість масштабної інваріантності. Це означає, що малий фрагмент об’єкта або процесу є подібний іншому, більш великому фрагменту чи навіть усій структурі в цілому

Однією зі складних модифікацій методу аналогій є фрактальний аналіз. Поняття фракталу походить із теорії хаосу, яка була розроблена Е. Лоренцом та Б. Мандельбротом.

Саме Б. Мандельброт в середині 60-х років розробив фрактальну геометрію, або геометрію природи, основні положення якої виклав у праці “Фрактальна геометрія природи” (The Fractal Geometry of Nature).

Найпростішою фрактальною моделлю є послідовність Фібоначчі, в якій кожне наступне число дорівнює сумі двох попередніх. Відношення, вирахувані з цією послідовністю, мають важливе значення в прогнозуванні окремих економічних процесів.

Однією з ознак фракталів є нецілі виміри. Для вимірювання неправильних фрактальних фігур було введено поняття “фрактальна розмірність”, що означає ступінь заповнення площі або простору об’єктом дослідження. Крім того, вона описує структуру фігури при зміні масштабу фігури.

Фрактальний часовий ряд змінює масштаб статистично в часі. Фрактальна розмірність часового ряду вимірює, наскільки порізаним є часовий ряд. Оскільки пряма змінювала б масштаб згідно з прямим лінійним масштабом, то її фрактальна розмірність дорівнює 1. Проте випадкові блукання мають 50/50 шансів на підвищення або падіння; отже, фрактальна розмірність випадкового часового ряду складає 1,50. Якщо фрактальна розмірність знаходиться між 1 і 1,50, то часовий ряд – більш ніж лінія і менше ніж випадкове блукання. Він більш гладкий, ніж випадкове блукання, але більш порізаний, ніж лінія.

Для менш ніж двовимірних об’єктів, якими є графіки ринкових цін у часі, розрахунок фрактальної розмірності можна здійснити за наступною формулою:

D=logN/log(1/(2r)) (3.18)

де D – фрактальна розмірність;



N – кількість кіл, необхідних для покриття фрактального об’єкта;

r – радіус цих кіл.

Дану формулу можна використовувати для визначення фрактальної розмірності динаміки цін певного активу, в тому числі і валютних курсів. Фрактальна розмірність часового ряду важлива, тому що вона визнає, що процес може бути між детерміністичним (лінія з фрактальною розмірністю 1) і випадковим (фрактальна розмірність 1,50). Фактично фрактальна розмірність часового ряду може знаходитися в межах від 1 до 2. При значеннях 1,50 < D < 2 часовий ряд більш зазублений, ніж випадкова послідовність, або має більше інверсій. Статистика тимчасового ряду з фрактальною розмірністю, відмінною від 1,50, не обов’язково знаходиться в межах нормального розподілу. Чим ближче буде значення розмірності до 1, тим більше графік динаміки курсів буде подібним до прямої лінії, і, навпаки, чим ближче до 2, тим більше зазублин матиме графік.

Метод підрахунку кіл досить виснажливий і неточний для довгого часового ряду, навіть коли він здійснюється з використанням обчислювальної техніки. Існує більш точний метод нормованого розмаху (R/S-аналіз, запропонований Петерсом). Фрактальна розмірність може бути обчислена також іншими методами: RL-аналіз, варіограми, спектрограми (засновані на перетворенні Фур’є), скалограми (засновані на імпульсному перетворенні).

Показник Херста (Н) відображає максимальний розмах цін за визначений період. Значення даного показника завжди коливається в межах від 0 до 1.



H=log(R/S)/log(n/2), (3.19)

де R – розкид відхилень, S – стандартне відхилення;


R=Max(Xt,N)– Min(Xt,N) (3.20)

де Xt,N накопичене відхилення за N періодів.



(3.21)

де eu – курс за певний період часу;



MN – середнє eu за N періодів.
Емпіричне відкриття Херста показало, що цей показник завжди більше 0,5, якщо ж його значення коливається в межах від 0,5 до 1, то це говорить про те, що часовий ряд характеризується стійкими тенденціями.

Отже, індекс фрактальної розмірності може бути використано як один із інструментів для аналізу на валютному ринку. Розрахувавши показник Херста, аналітик може просто перейти до фрактальної розмірності.



D=2–H (3.22)

Використання фрактального методу для дослідження динаміки економічних показників дозволяє моделювати економічні процеси з хаотичною зміною фінансових потоків. Великою перевагою даного методу є можливість виявлення порушення динамічної тенденції процесу. Класифікація часових рядів за показником Херста підвищує адекватність прогнозування поведінки економічних систем.

Слід зауважити, що методом аналогій в цілому та фрактальним аналізом зокрема користуються в тих ситуаціях, коли застосування інших методів неможливе або ускладнене.

Переваги і недоліки методу аналогій систематизовані в табл. 3.12.



Таблиця 3.12 – Переваги та недоліки методу аналогій

Переваги

Недоліки

1) простота;

2) можна використати як засіб попередньої оцінки проектів;

3) невеликі витрати на проведення


1) ігнорування чинника постійного розвитку будь-якого виду діяльності;

2) обов’язковою умовою застосування цього методу є наявність аналогів, які не для усіх проектів можна підібрати;

3) невисока точність оцінки

3.2.8 Експертні методи оцінювання ризику


Методи експертних оцінок застосовують в аналізі економічних ризиків у випадках надзвичайної складності проблеми, її новизни, коли обсяг вихідної інформації є недостатнім для кількісної оцінки ризику, а також неможливості математичної формалізації процесу вирішення.

Методи експертних оцінок ризиків є комплексами психологічних і математичних процедур отримання від фахівців-експертів інформації про ризики, її аналізу та узагальнення (консолідації) з метою вироблення раціональних ризикових рішень

Наведемо деякі приклади завдань, при вирішенні яких можуть використовуватися експертні оцінки:

вибір варіантів технічного та соціально-економічного розвитку господарюючого суб’єкта;

відбір проектів при проведенні тендерів;

відбір заявок на отримання грантів та розробку наукових тем;

формування тематики НДР тощо.

Реалізація методів експертних оцінок в аналізі економічних ризиків відбувається шляхом узагальнення інформації від експертів, якими можуть виступати як працівники підприємства, так і залучені спеціалісти.

Характерними особливостями застосування методів експертних оцінок виступають правильна організація проведення усіх етапів експертизи, а також використання кількісних методів при оцінці суджень експертів та узагальненні результатів.

Технологія експертного оцінювання містить ряд взаємопов’язаних етапів (рис. 3.3).

Формування цілей і завдань експертного оцінювання здійснює ризик-менеджер – посадова особа, що володіє необхідними повноваженнями, знаннями та професійним досвідом управління ризиками в певному виді діяльності, особливо в її конкретних ситуаціях, і, відповідно, несе відповідальність за вирішення її завдань і досягнення її цілей.

При формуванні цілей і завдань експертного оцінювання повинні враховуватися наступні фактори:

надійність і повнота наявної інформації про особливості господарської діяльності в контексті інтегрованої системи менеджменту;

форма подання кінцевих результатів – якісна чи кількісна;

можливі області використання результатів експертного оцінювання ризиків;

терміни проведення експертизи;

наявність ресурсів і можливості залучення експертів.

Формування експертної групи здійснює експертна комісія. Якість роботи останньої є основоположним і критичним фактором для досягнення максимальної об’єктивності та точності експертних оцінок
ризику.

При формування експертної групи рекомендується враховувати наступні критерії:

рівень освіти (теоретичної підготовки);

технологічна компетентність (досвід роботи за напрямом діяльності, яка в ризик-менеджменті виступає об’єктом управління);

досвід роботи у складі експертних комісій та груп;

відсутність особистої зацікавленості експерта в результатах експертизи;

наявність позитивних рекомендацій та відгуків.

Експертні методи поділяються на дві групи:

індивідуальні (інтерв’ю, анкетування, тощо);

колективні (Дельфі, метод бальних оцінок тощо).


https://encrypted-tbn1.gstatic.com/images?q=tbn:and9gcrxckal-acrtq2vsbxukessomzi8o3cwnldpta1zv6a4p02izta

Експертна
комісія

Формування мети експертного оцінювання

Цілі та задачі

Формування експертної групи

Вибір методів збору та обробки експертної інформації
c:\users\ya.krivich\desktop\1227959469_ohuennoe.info_7_people_3d.jpg

Робота експертної
комісії

Результати опитування експертної групи

Обробка та аналіз
результатів

Інтерпретація отриманих результатів

Консолідована експертна оцінка

Отримані результати відповідають


поставленим цілям експертного
оцінювання 

Формування даних для прийняття


ризикового рішення

так

ні

http://avatarko.ru/avatars/risunki/v_galstuke.jpg

Ризик-
менеджер

 https://encrypted-tbn1.gstatic.com/images?q=tbn:and9gcrxckal-acrtq2vsbxukessomzi8o3cwnldpta1zv6a4p02izta



Експертна
комісія


http://avatarko.ru/avatars/risunki/v_galstuke.jpg 

Ризик-
менеджер

 http://avatarko.ru/avatars/risunki/v_galstuke.jpg



Ризик-
менеджер

Рисунок 3.3 – Технологія експертного оцінювання ризику

Індивідуальні експертні методи – це використання незалежних думок експертів, які сформульовані незалежно один від одного.



Колективні експертні методи – це методи, засновані на використанні колективної думки залучених фахівців-експертів.

Наприклад, викладач одноосібно ставить оцінку студенту, а лікар – діагноз хворому. Але в складних випадках захворювання або при загрозі відрахування студента за погане навчання звертаються до колективної думки – симпозіуму лікарів або комісії викладачів.

Переваги індивідуальних методів експертних оцінок полягають у простоті організації обстеження, зрозумілості, врахуванні і використанні набутих знань і досвіду кожного експерта. Тоді як обмеженням застосування індивідуальних методів виступає обмеженість знань, інформації експертів з суміжних сфер діяльності. Враховуючи відзначене, більшого поширення на практиці набули колективні експертні методи, оскільки вважаються більш точними.

Розглянемо детально найбільш поширені методи експертних


оцінок.

Метод Дельфі (дельфійський метод, метод дельфійського оракула) був розроблений Н. Докі та його колегами в 1964 році в мозковому центрі Rand Corporation. Назва методу походить від назви містечка Дельфі, де жили оракули-віщуни при храмі бога Аполлона (Давня Греція).

Реалізація методу зводиться до наступного:



  1. Формується експертна група, члени якої не спілкуються безпосередньо один з одним.

  2. Кожен член групи анонімно висловлює пропозицію відносно проблеми, яка має бути вирішена. Після цього кожен член групи отримує загальний звіт про висловлені припущення. В деяких випадках перераховуються всі пропозиції.

  3. Далі, на підставі отриманого звіту, учасниками знову пропонується висловити свої думки. Подібні цикли повторюються або протягом встановленого часу, або до того часу, поки узагальнений звіт перестане змінюватися, що означатиме, що кожен член групи залишився при своїй думці.

  4. Узагальнення експертних оцінок та розробка рекомендацій щодо досліджуваної проблеми.

Відомо, що використання колективних знань веде до можливості знаходження сильних рішень, проте в процесі обміну думками між учасниками може позначитися вплив авторитету колег і все зведеться до появи популярних відповідей. Особливість методу Дельфі полягає в уникненні суб’єктивізму в оцінках, оскільки експерти не спілкуються між собою, а здійснюються індивідуальні опитування. Зібрані варіанти відповідей піддаються статистичній обробці. Після обробки результатів через зворотний зв’язок, що керується, узагальнений результат доводиться до кожного члена комісії. Практика показує, що зазвичай проводиться три-чотири тури опитувань, оскільки надалі оцінки перестають змінюватися. Основна мета – дозволити ознайомитися з оцінками інших членів комісії, без тиску знання того, хто конкретно виражав ту або іншу оцінку.

Вважається, що метод Дельфі найбільш застосовний, якщо до роботи залучаються експерти, компетентні не по всій проблемі, а у розрізі її складових.

Приймаючи рішення про використання даного методу, варто ретельно розглянути ситуацію, до якої буде застосований метод, та дати відповідь на ряд питань:

хто буде проводити експертизу, і де будуть перебувати її учасники;

як повинен підтримуватися зв’язок між експертами в процесі розгляду існуючої проблеми;

які існують в наявності альтернативні методики та які результати реально можна очікувати від їх застосування.

Перевагою цього методу є те, що кожен член групи може висловлюватись вільно, а також змінювати свою думку, не відчувати незручностей перед опонентом. Крім того, визначений метод забезпечує спокійне і об’єктивне вивчення проблем, які вимагають оцінки.

Недоліком методу є, по-перше, надмірна суб’єктивність оцінок, по-друге, він потребує досить багато часу та організаційних зусиль.



Метод ранжування полягає в тому, що експерт ранжує альтернативи в порядку зростання або зменшення будь-якої характерної для них властивості. Загальний вигляд матриці ранжування представлений на рис. 3.4, де aij – оцінка ознаки експертом, n – кількість ознак, m – кількість експертів. Після ранжування підраховується Si – середнє значення важливості ознаки.
http://habrastorage.org/getpro/habr/post_images/c1c/806/15d/c1c80615de7e62574abdba2a5094b93c.png

Рисунок 3.4 – Матриця ранжування

Метод ранжування рідко використовується в чистому вигляді. Найчастіше він поєднується з іншими методами, що забезпечують більш чітке розходження між альтернативами.

Може застосовуватися в таких ситуаціях:

коли необхідно впорядкувати альтернативи в часі або просторі. Тобто коли цікавляться не порівнянням ступеня вираженості якої-небудь їх якості, а лише взаємним просторовим або тимчасовим розташуванням цих альтернатив;

коли потрібно впорядкувати альтернативи за яким-небудь критерієм, але при цьому не потрібно проводити його точне вимірювання;

коли оцінювана властивість в принципі підлягає кількісній оцінці, проте зараз не може бути виміряна з причин практичного або теоретичного характеру.



Метод попарного порівняння – це встановлення переваги об’єктів при порівнянні всіх можливих пар. Тут не потрібно, як при ранжируванні, впорядковувати всі об’єкти, необхідно в кожній з пар виявити більш значимий об’єкт або встановити їх рівність.

Парне порівняння можна проводити при великій кількості об’єктів, а також у тих випадках, коли відмінність між об’єктами настільки незначна, що практично неможливо здійснити їх ранжування.

При використанні методу найчастіше складається матриця розміром n×n, де n – кількість порівнюваних об’єктів (рис. 3.5).

http://habrastorage.org/getpro/habr/post_images/797/a63/92d/797a6392dd54cca3f5ef303b1ae4340d.png

Рисунок 3.5 – Матриця попарного порівняння

При порівнянні об’єктів матриця заповнюється елементами aij наступним чином (може бути запропонована й інша схема заповнення):

2, якщо об’єкт i переважніше об’єкта j (i > j);

1, якщо встановлено рівність об’єктів (i = j);

0, якщо об’єкт j переважніше об’єкта i (i < j).

У методі парних порівнянь альтернативи порівнюються попарно експертом (експертами), а потім вибирається одна з них, найбільш важлива. У цьому випадку експерт обирає дану альтернативу, хоча вибір не обов’язково буде виражати його перевагу. У загальному випадку експерт може встановити рівність альтернатив або зафіксувати свої переваги на деякій шкалі. За основу беруть результати рангової оцінки альтернатив. Основний елементарний акт – порівняння двох альтернатів A і B одним експертом – можна поширити на випадок, коли кілька експертів розглядають більш ніж дві альтернативи.

Таким чином, метод парних порівнянь має деяку перевагу перед іншими методами упорядкування у випадках, коли альтернатив багато і (або) вони важко помітні.

У межах методу бальних оцінок експертиза ризику здійснюється на підставі узагальнюючого показника, який обчислюється по ряду експертно оцінюваних значень показників ризику. Виокремлюють наступні основні етапи аналізу ризику за методом бальних оцінок:

1) складання переліку факторів, які можуть вплинути на виникнення ризикової ситуації;

2) оцінка впливу кожного фактора на інтегральну оцінку ступеня ризику;

3) формування набору показників, які характеризують рівень ризику при впливі кожного з факторів;

4) складання системи вагових коефіцієнтів для оцінки значущості кожного показника по кожному фактору;

5) розробка шкали оцінок по кожному показнику;

6) формування методики розрахунку інтегральної оцінки рівня ризику.

Переваги і недоліки експертних методів оцінки ризику систематизовано в таблиці 3.13.

Таблиця 3.13 – Переваги та недоліки експертних методів оцінки ризику


Переваги

Недоліки

1. Дані методи можуть використовуватися в умовах дефіциту або навіть відсутності достовірної інформації та статистичних даних.

2. Дані методи дають можливість оцінити ті види ризику, ймовірність настання яких іншими методами оцінити неможливо.

3. Цими методами можна оцінювати ризик до розрахунків ефективності інноваційних або інвестиційних проектів.

4. Дані методи дають можливість врахування специфічних особливостей конкретної ситуації.

5. Дані методи дають можливість індивідуального підбору коефіцієнтів залежно від цілей аналізу.

6. Простота розрахунків і доступність цих методів для великого кола користувачів



1. Коло дійсно компетентних і об’єктивних експертів часто дуже обмежене.

2. Робота висококваліфікованих експертів вимагає високої оплати.

3. Отримані результати носять суб’єктивний характер.

4. Точність і обґрунтованість оцінок дуже залежать від кваліфікації експертів і незалежності їхніх суджень.

5. Практично відсутня можливість детального обліку всіх факторів ризику



3.2.9 Нормативний метод


Нормативний метод заснований на використанні системи офіційно визнаних нормативів, обраних для оцінки ступеня ризику залежно від цілей аналізу (зазвичай оцінку ризику в рамках цього методу проводять на основі фінансових коефіцієнтів: ліквідності, заборгованості, автономії, маневреності, іммобілізації, покриття тощо).

За поточними даними розраховуються значення певних показників, які порівнюються з нормативами і за величиною відхилення визначається вельми умовний ступінь ризику, наприклад: “низький ризик”, “нормальний ризик”, “високий ризик”. Основною проблемою при використанні цього методу є проблема вибору еталона для розрахунку нормативів. Переваги і недоліки нормативного методу оцінки ризику систематизовані в таблиці 3.14.



Таблиця 3.14 – Переваги та недоліки нормативного методу

Переваги

Недоліки

1) простота і оперативність розрахунків;

2) наявність чіткого алгоритму оцінки ризику;

3) метод є гарним засобом для відбракування проектів на початкових стадіях;

4) невеликі витрати на проведення оцінки ризику за допомогою цього методу



1) дає тільки узагальнену оцінку ризику, що не відбиває усіх тонкощів конкретної ситуації;

2) можуть виникати проблеми, пов’язані з вибором еталону для визначення нормативів;

3) не враховує впливу конкретних факторів ризику на зростання або зменшення міри ризику проекту в цілому;

4) застосовний за умови наявності всіх фінансових показників;

5) невисока точність оцінки;

6) виникає проблема вибору набору коефіцієнтів, які найбільш адекватно відображають мету аналізу ризику





3.2.10 Метод “Події – наслідки”


Суть методу “Події – наслідки” (в англомовній літературі має назву HAZOR – Hazard and Operability Research) полягає в критичному аналізі діяльності підприємства на предмет можливих несправностей і виходу з ладу обладнання шляхом розчленовування складних виробничих систем на більш прості окремі елементи, кожен із яких піддається ретельному аналізу з метою виявлення та ідентифікації всіх небезпек і ризиків.

Основні процедури цього методу реалізуються в наступному порядку:

визначається призначення досліджуваного елемента, умови нормального функціонування;

складається перелік можливих відхилень параметрів від нормальних проектних значень. Власне перелік відхилень – це і є, по суті, основне ядро дослідження. Щоб структурувати перелік відхилень, використовуються спеціальні ключові слова;

по кожному відхиленню складається перелік його причин (необхідно перерахувати всі можливі причини, а не тільки найбільш ймовірні або ті, які мали місце в минулому) та можливих наслідків, що дозволяє розробити різні заходи безпеки.

Аналіз наслідків дозволяє розробити різні заходи безпеки. Ці заходи часто починають здійснюватися вже в процесі аналізу ризику, не чекаючи поки закінчиться все дослідження.

Проілюструємо використання методу “Події – наслідки” на прикладі роботи АЗС (автозаправної станції).

Розглянемо підземну ємність для зберігання палива для автомобілів. Ємність обладнана насосом, вентилями і клапанами, а також рівнеміром. Схема всього обладнання наведена на рис. 3.6, на якому зображений підземний бак, з якого паливо подається на поверхню за допомогою насоса. Насос включається, коли бензошланг виймається з гнізда шланготримача. Така схема устрою характерна для більшості АЗС.

Запобіжний клапан

Клапан,
К3

Клапан,
К1

Паливне
сховище

Клапан,
К2

Насос


Гніздо
шланготримача


Рівень землі



Рисунок 3.6 – Приклад використання методу “Події – наслідки”
(схема установки для заправки автомобілів)

Насамперед, з’ясовуємо призначення установки – підземне зберігання бензину і використання його для заправки автотранспорту. Потім складаємо картку, в якій будуть вказані можливі відхилення параметрів, можливі причини таких відхилень, наслідки та необхідні заходи безпеки, а також ключове слово, яке повинно попередити про відхилення від проектного режиму роботи системи.

Отже, у нашому прикладі необхідно визначити, що саме становить тут інтерес: потік палива через систему, тиск або які-небудь інші її характеристики. Більшість установок і систем в процесі роботи характеризується різними параметрами. Такими параметрами можуть бути потік, обсяг, температура, тиск та інші, відхилення значень яких від норми може призвести до аварії або до невиконання установкою свого призначення, а отже, до збитків. Всі важливі для аналізу


характеристики системи повинні бути враховані. У даному випадку основна характеристика, яку необхідно дослідити – це потік бензину зі сховища в автомобіль.

Таким чином, в нашому випадку призначення системи – створення потоку бензину. Тепер слід вибрати ключові слова. Приклади таких слів представлені в табл. 3.15.



Таблиця 3.15 – Опис ключових слів методу “Події – наслідки”

Ключові слова

Значення

Коментарі

Ні або ні

Повне заперечення призначення

Жодна з функцій установки не здійснюється, тобто немає або потоку, або нагріву, або тиску. Ще нічого не сталося, просто не виконується призначення системи

Більше або менше

Більше чи менше значення параметра

Це може бути більша або менша величина потоку. Також це може бути більша або менша температура або тиск

Крім того

Виникають якісь додаткові

властивості



Проектне призначення здійснюється, але щось ще відбувається, наприклад, в систему надходить вода, яка потрапляє в бензосховище, а звідти в бак автомобіля

Частково

Якісне зменшення властивостей

Лише частина призначення здійснюється, а частина не здійснюється. Це не кількісне зменшення (позначається як “менше, ніж”), а зменшення якості

Назад

Логічно протилежне призначення

Приклад такої ситуації – реверсування потоку або замість кипіння рідини – її заморожування

Інше ніж

Повна зміна призначення

Жодна з функцій проектного призначення не здійснюється, або має місце щось зовсім інше. Наприклад, якась кількість іншої рідини потрапляє в бак і потім надходить по трубі в автомобіль

Ключові слова, перераховані в табл. 3.15, призначені для того, щоб підказати користувачу системи різні можливі ситуації, з якими він може зіткнутися в процесі її експлуатації.

Наступний етап – аналіз причин і наслідків. Після того, як призначення системи визначено, необхідно складати перелік можливих відхилень параметрів від нормальних проектних значень. Кожна можлива причина повинна бути пронумерована, і під цим номером повинні бути зазначені можливі наслідки і заходи, які необхідно прийняти. Дуже важливо нічого не пропустити. Щоб уникнути цього, корисно вести спеціальну контрольну картку потоків, яка буде служити керівництвом і провідником у процесі досліджень. Зразок такої картки наведено в табл. 3.16.

Таблиця 3.16 – Картка контролю потоків


Ключові
слова


Відхилення

Причини

Наслідки

Застережні заходи

Ні

Немає потоку

1. Ємність порожня.

2. Вхідний клапан К1 закритий.

3. Не працює насос.

4. Закриті два інші вентилі.

5. Заблоковано гніздо


1-5 Бензин не надходить в автомобіль.

4,5. Бензин просочується з труб



1. Регулярна перевірка бензосховища.

2,4. Щоденна перевірка вентилів.

3. Регулярний профілактичний ремонт насоса


Більше

Більший потік

1. Несправний насос

1. Витік палива

1. Регулярний профілактичний ремонт

Менше

Менший потік

1. Несправний насос.

2. Не повністю відкриті вентилі



1-2 Довше заповнюється бак автомобіля

1-2 Те ж, що у разі
“немає потоку”

Крім

В бензин потрапила вода

1. Вода в бензосховищі

1. Вода потрапляє в баки

1. Регулярне очищення бензосховища

У цій картці просто відзначаються різні етапи дослідження. Її використання дозволяє зменшити можливість пропустити якусь секцію установки або процесу. Після того як весь процес аналізу завершений, на картці робиться помітка, що всі секції і частини системи перевірені. Корисно завести спеціальний щоденник, в якому буде відзначатися виконання заходів щодо запобігання небажаним подіям і поломкам.

Переваги і недоліки методу “Події – наслідки” систематизовано в таблиці 3.17.

Таблиця 3.17 – Переваги та недоліки методу “Події – наслідки”


Переваги

Недоліки

1. Метод дозволяє розчленувати складні системи на більш прості частини, і піддати ретельному аналізу кожну з них з метою виявлення та ідентифікації всього спектра потенційних ризиків.

2. Метод дає можливість здійснити детальний аналіз усіх ризиків



1. Метод вимагає значних витрат часу на проведення повного комплексу досліджень.

2. Метод вимагає значних витрат фінансових ресурсів, оскільки передбачає залучення до роботи не тільки ризик-менеджера, але і висококваліфікованих фахівців-експертів.



3. При складанні принципової схеми системи виникає об’єктивна потреба в її спрощенні, що підвищує ймовірність виключення з розгляду деяких аспектів ризику


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал