Навчальний посібник М. М. Заброцький тернопіль навчальна книга богдан



Pdf просмотр
Дата конвертації14.07.2017
Розмір58.8 Kb.
ТипНавчальний посібник

1
ОСНОВИ
ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Навчальний посібник
М.М. Заброцький
ТЕРНОПІЛЬ
НАВЧАЛЬНА КНИГА – БОГДАН
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
(лист № 637 від 07.05.98)

2
Заброцький М.М.
Основи вікової психології. Навчальний посібник. —Тернопіль:
Навчальна книга – Богдан, 2001. — 112 c.
ББК 88.37
З-12
З-12
© Заброцький М.М., 2001
© Навчальна книга – Богдан,
макет, художнє оформлення, 2001
У посібнику розглянуто основні теоретичні концепції провідних вітчизняних та зарубіжних вчених в області індивідуального розвитку людської психіки, охарак- теризовано закономірності її формування від народження до зрілості.
Для студентів, викладачів і всіх, хто цікавиться проблемами вікової психології.
ISBN 966-7924-07-6
ББК 88.37
Головний редактор:
Б.Є. Будний
Охороняється законом про авторське право.
Жодна частина видання не може бути використана чи відтворена в будь-якому вигляді без дозволу автора чи видавництва.
ISBN
966-7924-07-6
Рецензенти:
Максименко С.Д. — доктор психологічних наук, професор
Коломінський Н.Л. — кандидат психологічних наук, доцент

3
ЗМІСТ
Передмова .............................................................................................................. 4
Тема 1. Предмет та методи вікової психології ...................................................... 5 1.1. Предмет вікової психології як науки .................................................... 6 1.2. Загальна характеристика віку ............................................................... 7 1.3. Теоретичні концепції вікової психології .............................................. 8 1.4. Методи вікової психології ................................................................... 15
Тема 2. Загальна характеристика онтогенезу людської психіки ........................ 19 2.1. Розвиток і формування ...................................................................... 20 2.2. Особливості психічного розвитку ...................................................... 21 2.3. Рушійні сили розвитку психіки .......................................................... 23 2.4. Навчання, виховання та розвиток психіки ......................................... 28 2.5. Вікова періодизація психічного розвитку .......................................... 30
Тема 3. Психологічні особливості дошкільного віку .......................................... 33 3.1. Особливості психічного розвитку немовляти ................................... 34 3.2. Початковий розвиток особистості на етапі раннього дитинства ..... 40 3.3. Психологічні особливості розвитку особистості дитини дошкільного віку ............................................................................... 45 3.4. Психологічна готовність дітей до школи. Шестирічні діти ................ 54
Тема 4. Психологічні особливості молодшого школяра .................................... 57 4.1. Загальна психологічна характеристика ситуації розвитку молодшого школяра ......................................................................... 58 4.2. Навчальна діяльність молодших школярів ......................................... 61 4.3. Розвиток пізнавальних психічних процесів....................................... 64 4.4. Формування особистості дитини в початкових класах ..................... 68
Тема 5. Психологічні особливості підлітка ......................................................... 71 5.1. Загальна характеристика підліткового віку ........................................ 72 5.2. Стосунки з однолітками та дорослими .............................................. 76 5.3. Розвиток пізнавальних процесів ......................................................... 80 5.4. Формування особистості підлітка ...................................................... 84
Тема 6. Психологічні особливості юнацтва ........................................................ 91 6.1. Загальна характеристика ранньої юності .......................................... 92 6.2. Взаємини з дорослими та однолітками ............................................. 93 6.3. Пізнавальні процеси і розумовий розвиток ...................................... 98 6.4. Формування особистості в період ранньої юності ......................... 101
Додаткова література .............................................................................. 107
Психологічний словничок ...................................................................... 108

6
Тема 1. Предмет та методи вікової психології
1.1. ПРЕДМЕТ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ
Окремою галуззю психологічної науки є вікова психологія зі своїм специфіч- ним предметом
1
досліджень. Предмет вікової психології — вікова динаміка пси- хіки людини, тобто вікова психологія досліджує закономірності психічного роз- витку особистості на різних етапах її життя.
Отож, вікова психологія вивчає виникнення й розвиток психічних процесів
(відчуттів, сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, уяви, емоцій тощо) i влас- тивостей у дітей, підлітків, юнаків та дорослих; зумовлену віком динаміку співвід- ношень між ними; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці,
спілкування та ін.); формування психічних якостей підростаючої особистості;
вікові можливості засвоєння знань; провідні фактори розвитку та формування особистості та ін.
Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, що з’являються з віком у психічній діяльності людини, знаменуючи собою переходи від нижчих до вищих ступенів її розвитку. Вікова психологія розкриває умови, що визнача- ють процес розвитку, співвідношення у цьому процесі природних (спадковості,
фізіологічного визрівання організму тощо) i суспільних факторів, за допомогою яких (i через які) реалізуються можливості психічного розвитку людини.
Вікова психологія з’ясовує роль історично вироблених суспільством ціннос- тей (мови, досягнень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки тощо)
у формуванні людського індивіда як особистості.
У предмет вікової психології входить вивчення рушійних сил індивідуального розвитку людської психіки, закономірностей переходу від попередніх періодів до наступних, від нижчих стадій до вищих, з’ясування iндивiдуально–типологiчних відмінностей у психічному розвитку дітей, підлітків, молоді та дорослих, встанов- лення факторів, що їх детермінують, тощо.
У загальній структурі вікової психології виділяють дитячу психологію, психо- логію молодшого школяра, психологію підлітка, психологію ранньої юності, пси- хологію дорослої людини та геронтопсихологію.
Після загальної характеристики предмета вікової психології як науки вважає- мо за доцільне зробити деякі зауваження щодо викладу матеріалу в даному посіб- нику. Без сумніву, загальні вікові властивості завжди по–різному проявляються у конкретних соціальних та історичних умовах. Водночас експериментальних до- сліджень цієї проблематики у сучасних умовах із врахуванням статі, місця про-
1
Нагадаємо, що предметом науки є та сторона дійсності, яка вивчається даною наукою.

7 1
Розрізняють фізичний та психологічний вік. Перший характеризує час життя дити- ни у днях, місяцях, роках, що минули з моменту її народження; другий розкриває дося- гнутий на цей момент часу рівень психологічного розвитку. Приміром, п’ятирічна за фізичним віком дитина може досягнути рівня розвитку шести- чи семирічної. Буває й навпаки, коли за психологічним розвитком дитина відстає від свого фізичного віку.
живання, соціального походження тощо надзвичайно мало, що робить висвіт- лення даної теми вимушено фрагментарним, а в ряді випадків таким, що базуєть- ся на дослідженнях, проведених раніше.
I ще одне. Характеризуючи психологічні особливості тієї чи іншої вікової
групи, говоритимемо передусім про найбільш загальні, типові. Водночас наго- лосимо, що існує проблема статевих та індивідуальних особливостей, яку, на жаль, у рамках даної роботи розглянути неможливо. Проте постійно матимемо на увазі, що вікові закономірності, про які йтиметься надалі, завжди проявляють- ся через індивідуальні варіації, а вони, зрозуміло, залежать не лише від середови- ща та умов виховання людини, але й від особливостей її організму та психіки.
1.2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІКУ
Характер розуміння сутності психічного розвитку людини визначає відповідь на запитання, що є вік чи вікова стадія розвитку.
Приміром, вікові стадії можна розглядати як абсолютні константи, уявляючи психічний розвиток як природний біологічний процес. Можна фактично ігнору- вати наявність вікових стадій, розуміючи під розвитком просте накопичення знань та навичок.
У вітчизняній психології послідовно розвиваються сформульовані у свій час
П.П. Блонським та Л.С. Виготським уявлення про історично зумовлений харак- тер вікових періодів розвитку людини. Внаслідок плину історії змінюються за- гальні соціальні умови розвитку особистості, зміст та методи навчання, що, від- повідно, впливає на зміни вікових етапів розвитку. Це дає підстави розглядати вік
1
як якісно своєрідний період фізичного та психологічного розвитку, що характе- ризується рядом особливостей, сукупність яких визначає неповторність струк- тури особистості людини на даному етапі її розвитку.
Наприклад, Л.С.Виготський розглядав вік як цілу епоху, відносно відокремле- ний період, роль якого визначається місцем у загальному циклі розвитку. Перехід від однієї вікової стадії до іншої супроводжується появою нових психічних утво- рень, зміною власне ходу розвитку особистості.
Г.С. Костюк трактував вік у психології як конкретний та відносно обме- жений у часі ступінь психічного розвитку, що характеризується сукупністю
1.2. Загальна характеристика віку

20 2.1. РОЗВИТОК І ФОРМУВАННЯ
Онтогенез людини — цілісний процес, що виражається в окремих і пов’яза- них між собою формах (морфологічній, фізіологічній, психічній i соціальній).
Це — становлення людини як організму, як свідомої суспільної істоти, як особис- тості.
Для розкриття сутності цього процесу використовують передусім поняття
“розвиток” і “формування”, часто як синоніми, хоча кожне з них має свою, до- сить чітко окреслену область, у межах якої його доцільно застосовувати.
Поняття “розвиток” є загальним. Використовують його найчастіше для визначення процесу руху від нижчого (простого) до вищого (складного).
Розвиток
1
— кількісні та якісні зміни живої людської істоти, зміни необхідні, по- слідовні, пов’язані з певними етапами її життєвого шляху, i прогресивні, що харак- теризують її структурне та функціональне вдосконалення.
Поняття “формування” застосовують насамперед для характеристики про- цесу розвитку індивіда під впливом зовнішніх соціальних факторів. У форму- ванні можна виділити стихійний компонент (тобто зміни, що відбуваються під впливом некерованих, випадкових факторів, наприклад, неформальних компа- ній, реклами, моди, музики тощо, характер i наслідки дії яких важко передбачити)
i цілеспрямований процес змін особистості або ж її окремих сторін, якостей вна- слідок спеціально організованих впливів (виховання).
Окрім уже названих, часто використовують поняття “дозрівання” та “ста- новлення”. “Дозрівання” — це насамперед зміни індивіда чи окремих його функцій і процесів унаслідок дії внутрішніх вроджених факторів. Наприклад,
правомірно говорити про дозрівання органічних функцій людини чи її орга- нізму в цілому.
Поняття “становлення” вказує на набуття нових ознак та форм у процесі
розвитку. Можна говорити, приміром, про становлення характеру людини,
її мислення тощо, тобто це поняття доцільно застосовувати, коли йдеться про розвиток якоїсь сторони чи якості особистості як про процес наближення до певного стану.
1
Розвиток людини протікає у трьох напрямках: фізичному (динаміка росту й ваги,
зміни структури мозку, сенсорні можливості та моторні навички тощо); когнітивному
(охоплює зміни, що відбуваються у сприйманні, пам’яті, мисленні, уяві, мовленні тощо)
та психосоціальному (розвиток особистості, зміни Я-концепції, емоцій і почуттів, форму- вання соціальних навичок і моделей поведінки).
Тема 2. Загальна характеристика онтогенезу людської психіки

108
ПСИХОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИЧОК
Адекватність психічних реакцій — відповідність психічних реакцій подразникові.
Акселерація — прискорений фізичний розвиток та статеве дозрівання дітей і підлітків порівняно з попередніми поколіннями.
Афект — максимально можливий за інтенсивністю емоційний короткочасний стан люди- ни (лють, жах, відчай, екстаз тощо), під час перебігу якого знижується ступінь само- владання; дії та вчинки продиктовані логікою емоцій, а не логікою розуму. Перебіг
А. супроводжується виразною мімікою та жестикуляцією, змінами функцій внут- рішніх органів, послабленням роботи кори головного мозку та підвищенням ролі
підкірки.
Безумовний рефлекс — вроджена інстинктивна реакція на подразник.
Відчуття — психічний процес, що полягає у відображенні властивостей предметів та явищ дійсності, а також станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуття.
Воля — психічний процес, що полягає у здатності активно домагатися свідомо поставле- ної мети, долаючи зовнішні та внутрішні перешкоди.
Діяльність — специфічно людська, регульована свідомістю активність, зумовлена по- требами і спрямована на пізнання та перетворення зовнішнього світу та самої людини.
Екстеріоризація — процес переходу внутрішніх, психічних дій у зовнішні, предметні.
Емоції — психічні процеси і стани, пов’язані з інстинктами, потребами й мотивами, які
відображають у формі безпосередніх переживань (задоволення, радості, страху, гні- ву тощо) значимість конкретних ситуацій та явищ для здійснення життєдіяльності
індивіда.
Емпатія — здатність особистості розуміти почуття й емоції інших людей і співпережи- вати їм.
Індивід — людина як представник певного виду живих істот; будь–яка конкретна люди- на, незалежно від її особистих якостей та соціального статусу.
Індивідуальність — неповторність психіки та особистості людини, своєрідне поєднання
її фізичних та психічних особливостей.
Інтеріоризація — перетворення зовнішніх, предметних дій у внутрішні, мислені; іде- альний план формування відповідних психічних структур і уявлень, навичок тощо.
Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання людиною предметів та явищ оточуючої дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях.
Мовлення внутрішнє — мовлення, яке виконує психологічно внутрішні функції (мислен- ня, планування діяльності, розуміння мови інших, підготовка мовного спілкування та
ін.); це мовлення “про себе”, із характерною прихованою артикуляцією мовних звуків,
стислістю, уривчастістю, великим смисловим навантаженням окремих слів тощо.

109
Мотив — спонукальна причина діяльності людини. У ролі М. можуть виступати потре- би, інтереси, емоції, установки, ідеали тощо. Від М. слід відрізняти мотивування,
тобто висловлювання людини, що пояснюють спонукальні причини її дій та вчинків шляхом зазначення тих чи інших об’єктивних та суб’єктивних обставин.
Навчання — цілеспрямований процес взаємодії вчителя й учнів, в ході якого здійснюється передача суспільно–історичного досвіду.
Онтогенез — індивідуальний розвиток організму від зародження до кінця життя.
Особистість — 1) людський індивід як суб’єкт соціальних стосунків та свідомої діяль- ності; 2) системна соціальна якість індивіда, яка формується у спільній діяльності та спілкуванні і визначається його участю у суспільних відносинах.
Пам’ять — закріплення, збереження й відтворення того, що мало місце у минулому досвіді людини.
Перцепція — відображення об’єктів і явищ дійсності у свідомості людини за допомогою органів чуттів.
Поняття — мислене відображення загальних та істотних властивостей предметів і явищ дійсності; одна з основних форм абстрактного мислення.
Почуття — відображення у свідомості людини її ставлень до дійсності, що виникають при задоволенні чи незадоволенні вищих потреб.
Провідна діяльність — вид діяльності, під час якої формуються якісні зміни особис- тості на даному етапі.
Психіка — здатність високоорганізованої матерії (мозку) відображати об’єктивну дійс- ність і на основі сформованого при цьому психічного образу відповідно регулювати діяльність суб’єкта та його поведінку.
Психічні властивості — сталі психічні якості індивіда, що сформувались у процесі
тривалої відображальної діяльності, виховання й самовиховання.
Психічні процеси — різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом об’єктив- ної дійсності. Розрізняють такі основні види П. п.: відчуття, сприймання, пам’ять,
мислення, мовлення, емоції, почуття, увага, воля.
Психічні стани — сталі, тривалі психічні переживання; результат психічної діяльності
за певний період часу; проміжна ланка між короткочасним психічним процесом
і властивістю особистості.
Психічні функції — психічні процеси, які розглядаються з позиції отриманих результатів.
Рефлексія — самопізнання у вигляді роздумів над власними переживаннями, відчуття- ми й думками.
Розуміння — мислений процес, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей,
зв’язків предметів, явищ, подій.
Психологічний словничок

112
Навчальне видання
ЗАБРОЦЬКИЙ Михайло Михайлович
ОСНОВИ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Навчальний посібник
Головний редактор Будний Б.Є.
Редактор Чорненька І.М.
Технічний редактор Козуб І.О.
Комп’ютерна верстка Побережник O.В.
Обкладинка Басалиги В.А.
Підписано до друку 5.04.2001. Формат 60х84/16. Папір газетний. Гарнітура Таймс.
Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 6,51. Умовн. фарбо-відб. 6,51.
Видавництво “Навчальна книга – Богдан”.
46008, м.Тернопіль, вул. Танцорова, 14. А/с 534.
Свідоцтво №24637417 від 13.11.97
тел./факс: (0352) 25-18-09, 43-00-46, 25-37-53, 25-28-41
E-mail: publishing@budny.te.ua;
www.bohdan-books.com

Document Outline

  • untitled


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал