Навчальний посібник Луганськ-2014



Pdf просмотр
Сторінка4/20
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.21 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
Тема 2. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ
Мета:
визначити причини виникнення політичних партій.
Охарактеризувати основні наукові підходи до визначення політичної партії.
Розкрити сутнісні ознаки політичної партії як політичного інституту.
Проаналізувати роль політичних партій у системі державної влади.

Ключові слова: політична партія, електорат, соціальна база партії, функція, політична влада, первинна організація політичної партії.
ЗМІСТОВНИЙ БЛОК

План
1. Основні підходи до визначення поняття «політична партія»
2. Інституційні ознаки політичної партії
3. Функції політичних партій у політичній системі суспільства
1.

Основні підходи до визначення поняття «політична партія»

Політичні партії є одним із головних елементів політичної системи, тому побудова демократичного суспільства неможлива без їх активної та конструктивної участі. Роль політичних партій особливо підсилюється у зв’язку з трансформаційними процесами минулого десятиріччя. В усіх
країнах в процесі трансформації були створені нові політичні партії, які взяли на себе відповідальність за управління та поглиблення політичного розвитку. Однак недостатній досвід як при проведенні самих демократичних процесів, так і в створенні, ідеологічному та програмному спрямуванні партій приводять до того, що партії та політична еліта не завжди адекватно реагують на проблеми трансформаційного періоду, а інколи навіть стають причиною деструктивних явищ в суспільному житті. Все це надзвичайно актуалізує проблему дослідження та вивчення сутності та ролі політичних партій в сучасному суспільстві.
Політична партія (від лат. рars – частина, група, відділ) – політичний
інститут, що представляє інтереси та цілі різноманітних суспільних груп.
Через цей інститут люди висловлюють свої групові вимоги до держави, спілкуються та взаємодіють з нею.
Політична партія – явище Нового часу, але звичайно, виникла вона не на пустому місці. М. Вебер, наприклад, виділяє три основні історичні
етапи формування політичних партій:
1.
Виникнення аристократичний угруповань, які виявляють собою групи привілейованих громадян, що борються за політичну владу в державі.
2.
Створення політичних клубів, тобто союзів однодумців, які захищають та розповсюджують якусь політичну ідею.
3.
Формування масових політичних партій, які, насамперед, виокремлюються наявністю соціальної бази, тобто частки населення країни, що підтримує програму даної партії та голосує за неї на виборах.
Феномен політичної партії досліджували Г. Бюрдо, К. фон Бойме,
М. Дюверже, Дж. Лапаломбара, Дж. Сарторі та ін.
В політології відсутнє єдине визначення політичної партії. Існує декілька підходів до його формулювання. Політичні партії розглядаються як групи людей, об’єднані спільною ідеологією, або спільними програмами.
М. Вебер під політичною партією розумів громадські організації, що спираються на добровільне прийняття членів, які прагнуть завоювати владу для свого керівництва і забезпечити активним членам певні вигоди (духовні чи матеріальні).
Французький політолог Р.-Ж. Шварценберг вважає, що політична партія – це постійно діюча організація, що існує як на національному, так і на місцевому рівнях, спрямована на отримання та здійснення влади шляхом використання народної підтримки.
Російські дослідники В. Пугачов та О. Соловйов під політичною партією розуміють спеціалізовану організацію впорядкованих груп, що об’єднує найбільш активних прибічників тих чи інших цілей та спрямована на завоювання та виконання влади.
Отже, сучасна політична партія – це добровільне об’єднання людей на ідеологічному та організаційному ґрунті з метою завоювання, утримання та використання державної влади для реалізації інтересів певних соціальних
груп.
Для усвідомлення сутності та ролі політичних партій важливим є визначення їх структурних складових. К. Гаджиєв виділяє три структурні
рівні політичних партій. Перший рівень – це блок виборців, що підтримує дану партію та голосує за неї на виборах (соціальна база партії). Другий рівень – це офіційна партійна організація, первинні осередки партії. Їхнє завдання – мобілізувати виборців на підтримку партійного кандидата.
Сукупність таких організацій створює організації на районному, земельному, штатному та ін. рівнях, а сукупність цих партійних організацій – загальнонаціональну партію.
В структуру партії входить партійний апарат, що представляє собою групу людей, яка професійно займається керівництвом та організаційними питаннями діяльності партії.
Третій рівень – це представники партії в системі правління.
Таким чином, до структури політичної партії входять: лідер партії; партійна бюрократія; мозковий штаб; партійна ідеологія; партійний актив; рядові члени партії.
Підвищення стабільності та функціональності політичних партій пов’язане з розвитком партійної дисципліни. Її відсутність або незначний рівень призводить до існування слабких партій, які то об’єднуються, то роз’єднуються, залежно від особистих бажань лідерів та домінуючих корпоративних інтересів. Суттєве значення партійна дисципліна має в першу чергу для партій, які входять до складу парламенту, що пояснюється необхідністю організованого голосування членів партії у парламентській фракції. За відсутності партійної дисципліни роль партій в політичній системі значно зменшується, вони розглядаються лише як тимчасовий засіб досягнення парламентського мандату. Після виконання цього завдання парламентарі дуже часто забувають про ідеологічні, політичні та організаційні пріоритети, що дозволили їм перемогти в передвиборчій боротьбі. На жаль, партії та партійні блоки можуть бути реально діючими одиницями на виборчій арені і розгубити свою «реальність» у парламентській діяльності.
Для того щоб уникнути цієї негативної ситуації та підвищити дійсно конструктивний вплив партій на діяльність парламенту й уряду, необхідно зміцнювати їх здатність контролювати голосування та політичну діяльність своїх членів. Коаліційний уряд не може управляти без підтримки парламентської більшості, це означає, що партії, які підтримують уряд, повинні реально впливати на голосування своїх представників у парламенті, а це, в свою чергу, потребує існування партійної дисципліни. Звісно, тут не
йдеться про відродження тоталітарних партій, де одностайність думки та залізна дисципліна забезпечувалися безальтернативністю та жорстким примусом. Як вважає Дж. Сарторі, дисципліна голосування не повинна бути результатом примусу та покарання. Він виділяє чотири групи факторів, що
можуть сприяти організованому голосуванню в партійних фракціях
парламенту:
1.
Вплив з боку центрального органа партії.
2.
Соціально-політична, ідеологічна згуртованість членів партії.
3.
Особиста зацікавленість парламентарів, наприклад, у підтримці власного однопартійного уряду.
4.
Наявність шкідливого впливу дисциплінованої партії-конкурента.
У практичній діяльності парламентів, як правило, існують усі ці різновиди партійної дисципліни, в залежності від конкретної ситуації, типу партійного об’єднання тощо.
Наявність чіткої партійної дисципліни здатна значно підвищити послідовність законодавчої політики, якщо, звичайно, партія має реальну програму, а не лише набір передвиборчих закликів, знижує ступінь конфліктності в процесі обговорення законопроектів, послаблює деструктивний вплив вузько корпоративних інтересів та лобістських груп.
Дисциплінована партія стає реальним, конструктивним суб’єктом управління державою, бо організована, згуртована структура важче піддається зовнішнім впливам. Її політика, попри всі спроби тиску, спрямована переважно на виконання партійної програми. Однак в Україні та
інших пострадянських державах формування таких позитивно дисциплінованих, згуртованих та дієздатних партій ще тільки розпочинається
і динаміка цього процесу буде значною мірою впливати на темпи модернізації політичної системи в цілому.
Для визначення загальних рис і конкретних особливостей політичної системи велике значення має з’ясування суспільно-політичного середовища, в якому ці механізми діють. Такі дії відбуваються в межах відносин між партіями, виборцями та парламентом. Основою цих відносин є політичні партії. Партії є своєрідним механізмом зв’язку між відповідними інтересами та їх реалізацією через органи державної влади, в тому числі і парламенті. Ця функція політичних партій за кордоном реалізується завдяки тому, що парламентські фракції мають суто партійний характер. Створення подібних структур за іншими ознаками не припускається, а нерідко навіть забороняється.
Політичні партії повинні складати гармонійну цілісність як у власних межах, так і в зв’язках з електоратом і владою. Життєздатність політичних партій визначається якісними і кількісними характеристиками зв’язку електорату з партійним лідером, партійною структурою та усвідомленням потенційними виборцями партійної програми. Найчастіше провідну роль тут відіграє партійне лідерство, здатне компенсувати низьку ефективність
організаційних, кадрових і програмно-цільових ресурсів партії. Наявність у політичній партії сильного харизматичного лідера створює можливості компенсувати низьку функціональність партії та програми, але, з іншого боку, може сприяти перетворенню всієї структури на систему обслуговування вузько корпоративних інтересів лідера та соціальної групи, що його підтримує.

2. Інституційні ознаки політичної партії
Партії покликані виражати і захищати специфічні інтереси певних груп
і верств суспільства. В цьому розумінні партійні утворення існували уже в
Стародавньому світі. Пов’язано це було з розвитком там суспільних відносин
і появою перших протопартійних угруповань і союзів, які брали активну участь у суспільному житті. Одними з перших вивченням партій займалися
Перікл, Геродот і Пісістрат. Так, Геродот у своїх працях досліджував протиборство між партією праліїв і партією педіонів. Пісістрат, доповнюючи дослідження Геродота, додав третій вид партій – гіперакріїв. У працях
Сократа, Платона, Аристотеля, Цицерона мова йшла про «fakcji» чи «partii»
(об’єднання навколо певного роду), на противагу «amicitia» (шляхетне об’єднання). Останнє поняття розумілося як спілка приятелів, шляхетний союз, таким чином, «fakcjа» чи «partiа» виступала у якості нешляхетного об’єднання. Також часто партійні об’єднання називали «синомосіями», що означало «гурток змовників». Зокрема, про них згадує Аристотель, який виділяє серед громадян Афінської держави партії жителів гори, рівнини і узбережжя.
Аналогічні угруповання існували і в Римі. Саме там вперше виникає термін «партія», що в перекладі з латини означає «частина» – частина певної великої спільноти. Для всіх партій вказаного періоду були характерні такі риси: становий характер, нечисленність, нестійкість (будь-яка зміна ситуації вела до розпаду групи), організаційна неоформленість, слабкий зв’язок з масами (угруповання носили елітарний характер). Аналогічні аморфні угруповання виникали і в період європейського Середньовіччя. Наприклад,
Н. Макіавеллі у своїх роботах описує боротьбу партій гібеллінів (феодалів- нобілей) і гвельфів (багатих міщан) у Флоренції в XI ст.
Буржуазні революції дали імпульс для появи багатьох партій у формі політичних клубів. Вони відрізнялися від аристократичних угруповань більшою організованою оформленістю й ідеологічною спрямованістю. Так, французька революція 1789 р. призвела до формування політичних клубів фельянів, жирондистів та якобінців.
Значний вплив партій на політику почав відчуватися лише з першої чверті XIX ст. У цей час формуються перші масові партії в таких країнах, як
США (1828 р. – Демократична партія, 1854 р. – Республіканська партія) і
Великобританія (1850 р. – Ліберальна партія, 1867 р. – Консервативна
партія). В інших країнах партії з’являються пізніше. Загальною тенденцією розвитку партій у Європі і США було формування спочатку буржуазних і лише потім робітничих партій.
Інша ситуація складалася в Російській імперії. Тут першою виникає робітнича партія (РСДРП). Вона була утворена у 1898 р. Буржуазні партії з’являються лише після царського маніфесту від 17 жовтня 1905 p., що легалізував громадські організації.
Посиленню ролі партій у політичному процесі в XIX-XX ст. сприяло декілька причин: формування елементів демократизму у сфері суспільного управління
– тільки система, що допускає різні думки (ідеологічний плюралізм), могла стати основою для політичних партій; виникнення нових соціальних класів, притаманних індустріальному суспільству; усвідомлення великими соціальними групами
(буржуазія, пролетаріат, селянство, інтелігенція, жителі колоній, нації тощо) спільності своїх внутрішніх інтересів і бажання їх реалізувати; поява інститутів представницького правління – парламентів, органів місцевого самоврядування, та надання їм реальних повноважень в державі; розширення виборчих прав громадян, оформлення політичного плюралізму, а також необхідність проведення виборчих кампаній і агітації за конкретних кандидатів; підвищення рівня політичної соціалізації громадян, рівня їх освіченості.
Природно, не всяку групу організованих інтересів можна назвати партією. Ознаки, що відрізняють партії від інших політичних сил, сформулювали Дж. Лапаломбара і М. Вейнер у роботі «Політичні партії і політичний розвиток».
1. Першою ознакою політичної партії є те, що це організація, тобто досить стійке у часі об’єднання людей. Довготривалість дії організації дозволяє відрізняти її від клієнтели, фракції, кліки, які виникають і зникають разом зі своїми натхненниками і організаторами.
2. Друга ознака – наявність стійких місцевих організацій, що підтримують регулярні зв’язки з національним керівництвом.
3. Третя ознака – існування конкретної мети – завоювання і здійснення влади. Прагнення до влади дозволяє відрізнити партії від груп тиску. Останні не прагнуть до захоплення влади, а намагаються впливати на неї, залишаючись у тіні.
4. Четверта ознака – забезпечення народної підтримки, починаючи від голосування і закінчуючи активним членством в партії. За цією ознакою партії відрізняються від політичних клубів, які не беруть участь у виборах і парламентській діяльності.

Сучасні політологи також доповнюють дані ознаки ідеологічним критерієм: партія є носієм певної ідеології, світосприйняття. Однак і наведене визначення Дж. Лапаломбари і М. Вейнера виявилося досить практичним, щоб пояснити логіку політичних змін на основі тих ролей і функцій, які виконують різні політичні сили, і, перш за все, партії.
М. Дюверже в праці «Політичні інститути та конституційне право» визначає сутність політичних інститутів на відміну від юридичних. На його думку, політичні інститути роблять акцент «на реальну та конкретну організацію суспільств, а не на юридичні настанови, які ми намагаємося на них покласти». «Закон, юридичне установлення, Конституція, – стверджує вчений, – є не вираженням реального, але спробою упорядкування реального, спробою, яка ніколи не вдається повністю». Відповідно, політична партія, на думку М. Дюверже, – це своєрідний інститут, що визначається особливою структурою та організацією.
На базі цієї системи констатуючих елементів деякі науковці виділяють п’ять основних ознак політичної партії, які відрізняють політичні партії від
інших суспільно-політичних організацій і груп тиску:
1. Організаційна оформленість: стійкі внутрішньопартійні відносини і наявність розгалуженої структури на загальнонаціональному, регіональному
і місцевому рівнях (виборні центральні органи і мережа регіональних відділень).
2. Відкрита налаштованість на владу. Ця ознака відрізняє партії не тільки від суспільних рухів, але й від груп тиску. Останні часом володіють реальною владою, але не афішують цього, віддаючи перевагу озвученню своїх інтересів через партійних лідерів.
3. Пошук масової опори: безпосередньо активних членів і виборців. Це вимагає від партій проведення агітаційної роботи, пропаганди своїх доктрин.
4. Ідеологічність партійних доктрин. Правда, у сучасній практиці поширений феномен електоральних партій, в яких ідеологія відступає на задній план, а головними функціями стає висування кандидатів: мобілізація виборців на підтримку кандидата. На думку М. Дюверже, такими є
Демократична і Республіканська партії США – команди спеціалістів з завоювання голосів і адміністративних посад. Але в будь-якому випадку партія пропонує своїм послідовникам певну систему орієнтацій стосовно стратегії розвитку суспільства.
5. Наявність програмної мети – певного проекту розвитку суспільства.
Програма відбиває інтереси окремої соціальної групи або претендує на вираження інтересів більш широких мас.

3. Функції політичних партій у політичній системі суспільства
Сутність політичних партій та їхню роль у політичній системі суспільства можна зрозуміти лише через аналіз виконуваних ними функцій.

У найбільш широкому сенсі функція політичної партії означає основні напрями діяльності, що випливають із цілей і завдань партій, визначають сутність і соціальне призначення цього політичного інституту та реалізуються в передбачених чинним законодавством формах і методах.
Сучасні політичні партії є поліфункціональними організаціями, що зумовлено багатовимірністю інституту партії, яка одночасно виступає як в ролі виразника інтересів частині громадянського суспільства, так і в ролі організації, включеної на відміну від інших громадських об’єднань
(профспілок, молодіжних організацій, екологічних рухів і так далі) в систему владних відносин.
У політичні науці поряд із дослідженням інституту політичних партій протягом тривалого часу аналізувалося й їхнє функціональне призначення.
Проте активізація досліджень у даному напрямку відбулася з 60-х років
ХХ ст. у США з остаточним оформленням структурного підходу, заснованого Р. Мертоном, та системного, презентованого, перш за все,
Д. Істоном. Сьогодні функції політичних партій окрім наукових розробок знаходять своє відображення у спеціальних законах, що регламентують партійну діяльність.
Англійський політолог Дж. Брайс, проаналізувавши діяльність політичних партій США початку ХХ ст., дійшов до висновку, що даний політичний інститут виконує наступні функції: підтримка одностайності між членами політичної партії; набір в партію нових членів, у тому числі з осіб, що нещодавно отримали політичні права; пробудження ентузіазму у виборцях, вказівка в програмах і публічних промовах на численність партії і важливість спільної мети; повідомлення виборцям відомостей про політичні питання, що вимагають рішення, про переваги партійних лідерів і недоліки їхніх конкурентів.
Дослідник відзначав, що саме умови розвитку американського суспільства, а також поширення загального виборчого права ще у 1820-1830- х роках призвели до того, що партії почали відігравати там провідну роль, і саме вони, а не уряд визначали вектор суспільного розвитку.
Американський політолог Г. Алмонд доводив, що в сучасних розвинутих політичних системах, які розуміються як комплекс взаємодіючих ролей, об’єднання політичних інтересів стає найпершою і специфічною функцією політичних партій. І ця функція є «середньої стадією (політичного) процесу», яка покликана перетворити усвідомлені інтереси у «відносно невеликий набір альтернатив політики». В цьому випадку двопартійна система буде найбільш дієвим механізмом, а багатопартійна – менш ефективно сприятиме консолідації. Г. Алмонд підкреслював, що будь-яка політична система виконує певні функції і, зокрема, партії в рамках демократичних політичних систем виконують переважно функції
політичного рекрутування, артикуляції політичних інтересів та їх агрегації.
Партії представляють собою велику складову частину суспільно-політичної
інфраструктури соціуму. Виконуючи роль «посередника» між громадянським суспільством та державними органами, партії справляють істотний вплив на формування громадської думки, позицію громадян. Через своїх представників партії впливають на діяльність парламенту й уряду, представницьких і виконавчих органів влади, нерідко виступають у ролі своєрідних каталізаторів соціальних процесів, коригують діяльність владних політичних структур.
У 70-х роках ХХ ст. американський політолог С. М. Ліпсет у спільному дослідженні з норвезьким науковцем С. Рокканом дали переконливе політологічне обґрунтування функцій європейських партій як політичних виразників глобальних соціальних розколів. Вони назвали чотири «критичні точки» – вирішальні історичні події, що стали певними межами в політичній
історії Європи: Реформація (VIX-VIIX ст.); національні революції (період, починаючи з 1789 р.); промислова революція (XIX-XX ст.); революція в Росії
(1917 р.), і чотири лінії основних розколів, які означають серйозні конфлікти
інтересів усередині кожної політичної системи і критичних точок, що виникають як результат появи, в європейській історії: 1 – між центром і периферією; 2 – між державою і церквою; 3 – між містом і селом; 4 – між працедавцями і робітниками. Саме вони і дали поштовх до появи в Європі політичних партій з різними соціальними базами (регіональними, конфесійними, етнічними, класовими). Таким чином, модель Ліпсета-
Роккана формування політичних партій в Західній Європі укладається в наступну схему: критична точка історії – розкол на певній основі – артикуляція основних проблем – виникнення політичних альтернатив.
З концепції виходить, що в Європі до 20-х рр. ХХ ст. виникло декілька найбільш значних партійних альтернатив: консервативна – що представляє спочатку центральні еліти, а потім і весь клас великих власників; ліберальна
– що виражає спочатку інтереси периферії, а потім радикалів у містах; аграрна – що захищає інтереси землевласників і селян; соціал-демократична
– орієнтована на роботу в робітничому русі та представництво інтересів цього класу; комуністична – що представляє радикальні сили, які не сприймають політичні системи, що склалися, і прагнуть до світової революції. Найчіткіше ця теоретична схема працювала в Скандинавії. В усіх країнах цього регіону склалася двоблокова партійна система: робітничому руху, представленому соціал-демократами і комуністами, протистояли
«буржуазні» партії – консервативні, ліберальні, аграрні, що і дозволяло до певного часу говорити про п’ятипартійну систему скандинавських країн, що повністю відповідало концепції С. Роккана.
Дж. Сарторі, акцентуючи свою увагу на боротьбі партій за політичну владу, виділив такі функції партій:
здійснення добровільної участі громадян у політичному житті і особливо у виборах; соціальна та політична інтеграція різних верств суспільства для досягнення спільної мети; посередництво в представленні інтересів соціальних груп, прагнення домогтися їхнього балансу; залагодження конфліктів або виявлення схильності до них, їхня відповідна нейтралізація; вираження волі більшості громадян; розробка політики та відповідних політичних рішень; підбір і формування політичних лідерів.
Необхідно зауважити, що хоча участь у виборчих процесах не є виключною прерогативою та ексклюзивною функцією політичних партій, саме участь у виборчих перегонах займає провідне місце в діяльності будь- якої партії. Лише беручи участь у виборах та перемагаючи, партія отримує можливість домагатися виконання своїх програмних завдань завдяки післявиборчому розподілу владних посад. Успіх на виборах є одночасно й умовою доцільності подальшого існування партії та мірилом її ефективності, конкурентоспроможності серед інших учасників політичного процесу. Для більшості виборців мірилом позитивної або негативної оцінки діяльності партії, знову ж таки, є результати останньої на виборах. Більше того, американські політологи К. Джанда і Р. Хармела, створюючи інтегративну теорію партійних цілей та партійних змін, вважають партії консервативними організаціями, які не прагнуть до змін. Науковці зазначають, що партії можуть змінитися лише внаслідок зовнішнього або внутрішнього тиску. І якщо внутрішніми факторами еволюції партії може служити боротьба фракцій, боротьба між рядовими партійцями і партійною елітою, боротьба за демократизацію партійного життя, то головним зовнішнім чинником партійних змін виступає поразка партії на виборах.
Російський професор З. Зотова, підсумовуючи сторічний шлях становлення російської багатопартійності, робить висновок, що партії в межах політичної системи виконують наступні функції: стимулювання участі громадян у політичному житті, заміна стихійних форм суспільно-політичної активності населення інституційними, контрольованими формами; виявлення та артикуляція інтересів соціальних верств і груп населення; формування громадської думки, аналіз ситуації, що складається, тенденцій і прогнозування їх можливих змін; розвиток політичної культури громадян та сприяння їх політичній освіченості, виховання громадянськості; висування кандидатів для виборів до органів влади і надання їм підтримки; участь у діяльності представницьких і виконавчих органів влади, структур місцевого самоврядування; підготовка і висування кадрів для державної і муніципальної служби, громадських організацій.

Проте дослідниця відзначає, що виконання цих функцій більш характерно для суспільства з певною стабільністю суспільно-політичного життя і усталеними демократичними традиціями. В умовах, коли відбувається лише становлення демократичної політичної системи, основне призначення політичних партій полягає у тому, щоб перетворити безліч приватних інтересів окремих громадян, соціальних верств, зацікавлених груп у сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника.
Група російських дослідників (Д. Кралєчкін, А. Ашкєров,
М. Бударагін), закладаючи основи теорії політичних партій, визначають наступні їхні функції: електоральна функція – тобто діяльність, спрямована на просування кандидатів на виборні посади в органи представницької та виконавчої влади за допомогою їх висунення і підтримки на виборах; функція політичного рекрутування і соціалізації, за допомогою якої в політичному процесі здійснюється залучення, первинна селекція і наступна циркуляція політично активної частини громадян;
інноваційна функція – вироблення політичними партіями альтернативних пропозицій про можливе рішення тих або інших проблем, а також методів реалізації пропонованих рішень; акумулятивна функція – засвоєння, синтез і подальше політичне вираження інтересів соціальних, етнічних, вікових категорій населення в
ідеологічних доктринах, що розробляються партією, і політичних програмах; конституююча функція – забезпечення інституціональних гарантій
ідеологічного і політичного різноманіття, а також мирного вирішення соціальних протиріч за допомогою діяльності по формуванню політичної волі громадян, участі у формуванні і діяльності органів державної влади;
інтегруюча функція, що виражається в об’єднанні людей на основі спільності цілей і інтересів політичного характеру, у виробленні на цій основі загальнішого групового соціального інтересу, загальної системи поглядів, в об’єднанні громадян в єдину структуру, внаслідок чого з’являється новий колективний суб’єкт публічної політики.
В одній із перших робіт вітчизняних дослідників, присвяченій проблемам розвитку політичних партій, визначаються наступні функції:
1. Представництво
інтересів.
Партії виступають важливими виразниками інтересів соціальних класів, прошарків і груп, трансформуючи велику кількість цих різноманітних і специфічних потреб і вимог у більш системні, зручні для оперування пакети пропозицій. Проте, у той час як групи тиску лише виражають певні інтереси, політичні партії відбирають, раціоналізують і впорядковують інтереси, як правило, різних груп, об’єднуючи їх в єдину систему. При цьому багато з цих вимог відкидаються залежно від їх відповідності партійній ідеології, що пояснюється двостороннім зв’язком політичної партії з її соціальною базою. Таким чином,
політична партія є важливим фактором у визначенні, відборі, систематизації і вираженні суспільних інтересів у політиці.
2. Комунікативна функція. Саме партії значною мірою забезпечують необхідний зв’язок між тими, хто здійснює політичне керівництво, та тими, на кого воно поширюється, тобто практично на всіх інших громадян. Партія, таким чином, виконує роль каналу вираження та формування ідей, цілей, завдань тощо, який спрямований як вгору – до вершини владної піраміди у державі, так і вниз – до найнижчих соціальних верств, та є визначальним для політичного управління у суспільстві. У конкурентних партійних системах висхідний канал комунікації (зв’язку) від керованих до керуючих є досить
інтенсивним і сталим. Однак навіть у таких системах партія функціонує як засіб для вираження і поширення інформації, освіти, впливу на громадську думку.
3. Формування і підбір політичних еліт та соціалізація. Партії служать головним механізмом у комплектуванні та поповненні еліт, через який кандидати на політичні посади готуються і відбираються на всіх рівнях партійної піраміди та через який, зокрема, обирається національне
(державне) політичне керівництво. Відбір кандидатів усередині партій часто
є більш вирішальним етапом, ніж подальші всенародні чи регіональні вибори.
4. Розробка політики та здійснення політичного курсу. У правлячій партії її лідери, що здійснюють політичне керівництво країною, вирішують подвійне завдання по встановленню, впорядкуванню та забезпеченню виконання спільних для всього суспільства цілей, національних інтересів даної держави. Політичні партії були головними рушійними силами у революційних перетвореннях сучасної доби.
5. Функції соціальної інтеграції. Політичні партії, несучи в собі певну систему ідейних цінностей по відношенню до здійснення політичної влади у суспільстві, виступають об’єктами емоційної прихильності (відданості) або протидії (ворожнечі). Справляючи, таким чином, значний вплив на громадську думку та поведінку громадян (виборців), партії відіграють роль своєрідного «лакмусового папірця» – соціального індикатора і відповідно –
інтегруючого фактора для тих чи інших соціальних верств, спільнот і груп, які бачать у конкретній партії виразника своїх політичних потреб та
інтересів, з якою вони пов’язують свої надії на вирішення певних суспільних завдань і розвиток країни, з якою, нарешті, вони ідентифікують себе у ставленні до різних проблем, що існують у суспільстві.
Доктор історичних наук, професор М. Вегеш відзначає, що в сучасній демократії діяльність політичних партій обмежується трьома основними рівнями суспільної системи.
І. Перший із них – сфера суспільних відносин, у якій партії мають свої корені, з якої черпають свої сили і життєздатність. На цьому рівні партія виконує такі функції:
а) формування громадської думки щодо суспільно важливих питань.
Партії фокусують увагу суспільства на важливих проблемах, пропонують можливі варіанти їх розв’язання; б) функція політичної ідентифікації. Партії своєю ідеологією, своїми діями дозволяють окремій особі ідентифікувати свою політичну орієнтацію, визначити свої симпатії у масі різнорідних політичних цінностей; в) артикуляція та інтеграція соціальних інтересів. Партії виявляють найбільш значущі соціальні інтереси, потреби і перетворюють їх у гасла, вимоги, програми і дії політичного характеру. Однак інтереси різних категорій населення є різнорідними, тому партії намагаються якщо не поєднати, то хоча б гармонізувати інтереси різних груп і досягти на цій основі суспільного компромісу навколо певної програми чи ідеї. При вирішенні цієї задачі партії орієнтуються на інтереси великих соціальних прошарків, роблять корекцію стратегії, програмних установок відповідно до змін у суспільстві; г) активізація політичної участі і мобілізація мас. Завдяки різноманітній діяльності (передвиборна агітація, пропаганда, масові акції тощо) відбувається залучення громадян до політичного життя, партії набувають досвід участі у владних відносинах, партії надають громадянам ресурси для політичної діяльності; д) формалізація та інституціоналізація політичної участі громадян.
Через партії і виборчу систему проходить заміна спонтанних, стихійних, неорганізованих форм політичних дій більш прийнятними конвенціональними формами участі.
II. Другий рівень – це рівень самої партії, де здійснюються наступні функції: а) рекрутування нових членів партії і добір політичних лідерів. Саме в партіях майбутні законодавці та керівники виконавчих структур демонструють свої політичні та організаційні здібності, в партії проходить і
їх підготовка до відповідальних посад; б) розробка партійної ідеології, пропаганда.
ІІІ. Третій рівень партійної діяльності – це рівень інституціоналізованої державності. Партії «вторгаються» у сферу державних інститутів і виконують такі функції: а) участь у боротьбі за владу шляхом участі у виборах до представницьких структур. Боротьба різних партій за владу забезпечує конкуренцію і плюралістичний характер політичного процесу; б) функція зв’язку у площині «суспільство – державна влада» і забезпечення легітимності політичної системи. Партії через своїх представників у владі значною мірою забезпечують необхідний зв’язок між тими, хто здійснює політичне управління, та тими, на кого воно поширюється;
в) участь у політичному управлінні. Партія самостійно чи в коаліції з
іншими партіями здійснює управління державою шляхом опанування державних органів влади, або якщо в опозиції – опосередковано впливає на органи, що приймають політичні рішення, контролює їх діяльність.
Український партолог М. Примуш серед основних, притаманних лише політичним партіям, функцій виділяє наступні: боротьба за владу (яка реалізується головним чином у електоральній діяльності, проте не виключено використання непарламентських методів боротьби – страйків, масових демонстрацій тощо); соціальне представництво; соціальна інтеграція; розробка та здійснення політичного курсу; політичне рекрутування.
Підсумовуючи різноманітні підходи до визначення функцій політичних партій, можна виокремити найбільш суттєві, що відбивають специфіку даного політичного інституту: політичні партії мають репрезентувати соціальні інтереси, тим самим виступаючи сполучною ланкою між державою та
інститутами громадянського суспільства; політичні партії виконують функцію акумуляції соціальних інтересів
– у сучасних багатоскладових суспільствах існує велика кількість різноманітних вимог, інтересів, переваг. Завдання партії полягає у виокремленні найбільш соціально значущих інтересів та трансформації їх у відповідні політичні рішення; політичні партії продукують колективні цілі для усього суспільства, використовуючи певні ідеологічні моделі; партії виступають провідним суб’єктом рекрутування політичної еліти та сприяють її політичній соціалізації; найважливішою функцією політичної партією, реалізація якої включає попередні функції, виступає структурування процесу виборів – власне електоральна функція. Таким чином, всі функції партія реалізовує саме на виборчій арені.
На якість реалізації електоральної функції також впливає сукупний потенціал ресурсів, які партія використовуватиме на виборах. Великий словник іноземних слів визначає потенціал як сукупність засобів, необхідних для досягнення чогось. Концентрація організаційних, інтелектуальних, кадрових та фінансових ресурсів дають політичній партії реальний шанс успішно провести виборчу кампанію.
Серед провідних ресурсів, які традиційно задіюють партії на виборах, необхідно назвати наступні: організаційні (роль організації); інформаційні
(тип і розвиненість формальної і неформальної комунікативних мереж); матеріальні (гроші, приміщення, обладнання); стратегічні («репертуар колективних дій»); соціальні (солідарність); наявність лідерів («підприємці» колективних дій). Таким чином, саме сукупність даних ресурсів визначає потенціал партії у виборчому процесі. У більшості країн світу виборці надають перевагу саме тим політичним силам, які володіють потенціалом
успішного проведення виборчої кампанії і здатні її виграти. Отже, пропонуємо використовувати поняття «змагальний потенціал реалізації електоральної функції політичної партії», який може бути визначений як сукупність наявних і тих, що можуть бути мобілізовані, ресурсів для здійснення ефективної та результативної участі у виборчому процесі на конкурентних засадах.
Зазначені функції партій характеризують загальну модель їх діяльності у системі ліберальної демократії. Але в кожній країні є певна специфіка функціонування політичних партій, їхнього місця і ролі в політичній системі.
Обсяг і зміст політичних функцій значною мірою визначаються типом політико-правового режиму, нормами конституційного законодавства, а також характером сформованої в суспільстві партійної системи.

Література основна

1.
Исаев Б. А. Практическая партология. Генезис партий и партийно- политических систем / Б. А. Исаев. ― СПб. : Петрополис, 2010. ― 514 с.
2.
Исаев Б. А. Теория партий и партийных систем : [для студ. вузов] /
Б. А. Исаев. — М. : Аспект Пресс, 2008. — 367 с. — (Серия «Учебное пособие»).
3.
Обушний М. І. Партологія : [навч. посібник] / М. І. Обушний,
М. В. Примуш, Ю. Р. Шведа ; [за ред. М. І. Обушного]. — К. : Арістей, 2006.
— 432 c.
4.
Примуш М. В. Політичні партії: історія та теорія / Микола
Васильович Примуш. — К. : Професіонал, 2008. — 416 с.
5.

Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій і партійних систем : [Навч. посібник] / Шведа Ю. Р. ― Львів : Тріада плюс, 2004. ― 528 с.

Література додаткова

1.
Дюверже М. Политические партии / Морис Дюверже ; [пер. с франц. А. Зиминой]. — М. : Парадигма, 2005. — 544 c. — (Серия
«Концепции»). — (Научное издание).
2.
Мухаев Р. Теория политики / Рашид Мухаев. ― М. : Юнити-Дана,
2005. ― 624 с.
3.
Политическая теория в ХХ веке : [Антология] / [Под ред.
А. Павлова]. ― М. : Территория будущего, 2008. ― 856 с.
4.
Политология : [учебник] / [под ред. А. Мельвиля]. ― М. : Проспект,
2013. ― 624 с.
5.
Политология : [учебник] / [под ред. В. Ачкасова, В. Гуторова]. ―
М. : Высшее образование, 2010. ― 692 с.
6.
Політологія : [Навчальний посібник] / Щедрова Г. П.,
Агафонова Г. С., Барановський Ф. В., Карчевська О. В., Мазур О. Г.,

Михайловська О. Г., Новакова О. В., Пашина Н. П., Пробийголова Н. В. ―
Луганськ : Ноулідж, 2012. ― 372 с.
7.

Теория политики : [учебное пособие] / [под ред. Б. А. Исаева]. —
СПб. : Питер, 2008. — 464 с.

КОНТРОЛЬНО-АДАПТАЦІЙНИЙ БЛОК

Контрольні запитання
1.
Визначить поняття «політична партія».
2.
Назвіть основні ознаки політичних партій.
3.
Коли починають виникати політичні партії? Чим зумовлена їхня поява?
4.
Назвіть основні етапи формування політичних партій.
5.
Проаналізуйте причини популяризації політичних партій на початку ХХ ст.
6.
Які функції виконує політична партія?
Теми доповідей та рефератів
1. Етапи історичного розвитку політичних партій.
2. Джерела та напрями трансформації політичних партій.
3. М. Дюверже про роль організації в діяльності політичних партій.
4. А. де Токвіль про американські політичні партії.
Логічні завдання та проблемні запитання

1. Прокоментуйте вислів М. Дюверже «Режим без партій – це режим без демократії».
2. Порівняйте роль політичних партій у демократичних та недемократичних політичних системах.
3. Визначить, які політичні партії пройшли класичні етапи у своєму розвитку.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал