Навчальний посібник Луганськ-2014




Сторінка18/20
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.21 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
Тема 13. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Мета: з’ясувати специфіку методичних практик дослідження ролі партій, визначити фактори та тенденції зміни партійних систем посткомуністичних країн та країн Західної Європи, запропонувати перспективи та шляхи удосконалення ефективності партійної моделі на сучасному етапі.
Ключові слова: індекс агрегації, індекс ефективної кількості партій,
індекс мовно-етнічної фрагментаризації, індекс поляризації (ідеологічної дистанції), індекс урядової відповідальності, індекс урядової участі, індекс фракційності, демократизація, інформатизація, глобалізація.
ЗМІСТОВНИЙ БЛОК

План
1. Умови зародження та зміни ролі сучасних політичних партій
2. Тенденції розвитку сучасних політичних партій
3. Методики дослідження ролі та функціональності політичних партій

1. Умови зародження та зміни ролі політичних партій
Сучасна теорія партій прагне вирішити проблему природного походження сучасних політичних партій одразу в кількох площинах. Дійсно, якщо сучасне суспільство як середовище функціонування партій представляє собою багатовимірну і багаторівневу конструкцію (до того ж не механічну, а органічну і розвивається), то слід припустити, що умови виникнення партій слід розглядати відразу на декількох рівнях. Вочевидь, під рівнями слід розуміти збіг певного стану декількох підсистем суспільства, причому не тільки за можливостями створювати партії, а й готовності людей вступати в них. Тому, на нашу думку, умови зародження сучасних партій слід поділити на:
1) історичні;
2) соціальні, які можуть включати соціально-економічні та соціокультурні;
3) політичні;
4) юридичні гарантії.
Розглянемо докладніше кожну з цих груп умов.
Історичні умови самозародження партій випливають з положень і висновків історії партій про те, що: суспільство в своєму розвитку має пройти певні історичні етапи, на яких можна набути історичного досвіду зародження та діяльності партій як політичних угруповань і партій-фракцій; суспільство повинно мати певний рівень культури, в тому числі політичної, дозволяє йому визнати функціональність партій, а окремим його представникам – створювати та вступати до них; суспільство повинно мати певну систему освіти, що дає можливість його членам реалізовувати себе як партійці і виборці.
Другу групу умов виникнення партій складають соціальні, які, на нашу думку, включають: диференціацію суспільства на основі поділу праці і за соціально- статусною, етнічною, релігійною та ін. ознаками; освіту в будь-якому диференційованому суспільстві групових ідеалів
і класових, етнічних, конфесійних, вікових, гендерних та ін. інтересів; консенсусну інтеграцію, тобто можливість шляхом прийняття загальних принципів (маніфестів, програм, платформ) об’єднання
індивідуумів і груп, створення на цій основі політичних організацій;
інтелектуально-діяльнісний поділ суспільства, де ініціатива створення партійних програм і партійних організацій належить
інтелектуально і соціально активним меншинам, з яких потім формується партійна еліта; більшості суспільства надається можливість участі в партійній роботі (рядовим членам партії) або вибору (виборцями) готової
програми політичної партії, партійного кандидата, партійного лідера, партійних цінностей, символів, ритуалів; систему соціалізації, що дозволяє передавати набутий досвід партійної діяльності наступним поколінням; певний рівень розвитку економіки і соціальної сфери, що дозволяє партійцям і виборцям брати участь в партійній роботі, не думаючи щогодини про механізми задоволення первинних життєво необхідних потреб; поява громадянського суспільства, яка визнає державний устрій, члени якого готові через політичні партії брати участь в управлінні державою.
Третю групу складають політичні умови, які повинні включати: перетворення держави на правову, бо політичні партії можуть нормально функціонувати тільки в рамках закону; поділ влади і дотримання правил, процедур діяльності всіх гілок влади; особливо це стосується прийняття законів про партії та вибори, визначення виборчих округів, призначення виборів і ведення виборчої кампанії, роботи партійних фракцій у парламентах, їх взаємовідносин з виконавчою і судовою владою; встановлення демократичної політичної системи, що дозволяє партіям проявити всі можливості; демократизацію виборчої системи і процедури виборів; значне розширення виборчого корпусу; встановлення загального виборчого права; допомога, в тому числі фінансова, партіям з боку держави.
Нарешті, до четвертої групи умов самозародження сучасних партій входять юридичні гарантії їх діяльності: визнання державою правосуб’єктності партій, тобто на рівних відстоювати в незалежному суді свої права (у тому числі перед державними структурами), що гарантують можливість вільної діяльності; реєстраційний, а не дозвільний характер створення партій; відсутність перешкод з боку влади для діяльності партій на всій території країни; гарантії вільної агітаційно-пропагандистської роботи; гарантії вільних контактів діячів партій із засобами масової
інформації, зарубіжними колегами, представниками інших партій і політичних сил.
Ці історичні, соціальні, політичні умови і юридичні гарантії сприяють створенню того соціально-політичного та правового клімату, в якому зароджуються сучасні політичні партії. Подальша їх діяльність вимагає розвитку та вдосконалення цих умов. Більш того, цьому багато в чому сприяє діяльність партій в уряді та парламенті. Сюди відносяться і вдосконалення правових основ держави, і демократизація державних інститутів, і розвиток громадянського суспільства, і прийняття важливих для діяльності партій
законів тощо. Лише за наявності і при постійному вдосконаленні цих умов можливе нормальне функціонування сучасних політичних партій.
Аналізуючи причини, що зумовлюють зміни у структурі політичних партій, слід трактувати їх передусім як результат впливу суспільного оточення. Зміни у політичному середовищі спричиняють зміни структури та функцій політичних партій.
По-перше, сучасна політична демократія виникла як наслідок організації партій масової мобілізації. Їхнє виникнення пов’язане з процесом розширення демократичних прав організацій. Запровадження загального виборчого права зумовило заміну моделі кадрової партії масовою партією, організованою на основі розвиненої територіальної структури.
Ця якісна трансформація відбувається насамперед з лівими партіями
(соціалістичними, а пізніше комуністичними). Лідери великих суспільних груп, що репрезентують зазвичай ліві програми, сформували політичні партії поза парламентом як інструмент, що давав змогу мобілізувати та зорганізувати прихильників. Спочатку на основі вимог щодо можливості
їхньої участі у виборах, а згодом з метою організації цієї форми політичної участі як більш ефективної в сенсі досягнення поставлених цілей. Це змусило політичну еліту, організовану в межах парламенту, яка репрезентувала праву політичну програму, відкоригувати попередню стратегію ведення виборчої кампанії в напрямі адаптації її до процессу розширенння виборчого права.
Тому загалом процес реорганізації правих партій відбувався в напрямі адаптації моделі масової партії і її більшої відкритості стосовно масового виборця.
По-друге, результатом організаційних можливостей партії нового типу був поступовий процес стабілізації масового електорату. Певні його сегменти
(наприклад, робітничий клас чи релігійний електорат) залишилися виокремленими, захопившись пошуками власної політичної ідентичності. У такий спосіб масові партії стали інструментом структуризації політичних, а надто виборчих інтересів. У результаті наслідком існування масових політичних партій стало формування ситуаційного вибору у стабільну партійну ідентичність.
Інтегративна теорія партійних цілей та партійних змін, створена
К. Джандою і Р. Хармелем, стверджує, що партії консервативними організаціями, що не прагнуть до змін. Партії можуть змінитися лише в результаті зовнішнього або внутрішнього тиску. Внутрішніми факторами еволюції партії може служити боротьба фракцій, боротьба між рядовими партійцями і партійною елітою, боротьба за демократизацію партійного життя. Головним зовнішнім чинником партійних змін виступає поразка партії на виборах. «Поразка, – стверджує К. Джанда, – мати партійних змін».
Іншим зовнішнім чинником змін можуть стати позапартійні структури: молодіжні, жіночі, профспілкові об’єднання, дискусійні клуби, створювані при партіях. Сама партійна еліта не почне змінюватися раніше, ніж
переконається, що, по-перше, зміни нічим не загрожують її положенню в партії, і, по-друге, переваги, отримані від змін, будуть варті витрачених ресурсів. Зміни в партійних правилах і структурах, тобто внутрішньопартійні зміни в статутах, К. Джанда і Р. Хармел назвали владовмотивованими. Зміни в гаслах, стратегії і тактиці партій, тобто зміни програм, вони визначили як цілемотивації. Останні зазвичай викликають багато суперечок, так як спрямовані назовні партії, на виборців, змінюють імідж партії в суспільстві.
Отже, всі політичні партії змінюються. Більше того, ці зміни носять безперервний характер і являють собою один з процесів безперервного партійного життя, партійної боротьби, у свою чергу, вписаних в політичний процес.
В якому напрямку змінюються партії, чи можна виділити ці напрямки і тенденції змін?
По-перше, це напрямки, які визначаються розвитком всього суспільства, серед яких слід виділити:
демократизацію. В американських партіях вона проявляється у введенні праймеріз, у допуску до них представників інших партій; в
європейських партійних організаціях – у відмові і заміні принципу централізму принципом внутрішньопартійної демократії; в розширенні кола
«причетних» до партій за рахунок введення інституту симпатизантів. У всіх сучасних партіях розвинених країн вибори лідера здійснюються не на закритому кокусі, а всіма делегатами з’їзду тощо;
інформатизацію. З використанням партіями мережі Інтернет
(портали, сайти, повідомлення про партійні заходи тощо), нові засоби зв’язку, оргтехніки для проведення виборчих кампаній та повсякденної діяльності значно розширюються їх можливості впливу на виборців;
уніфікацію, що складається в певному стиранні відмінностей між партіями, особливо в партійній організації, і в електораті;
глобалізацію, яка впливає на партії, змінюючи їх зовнішність і надаючи нові можливості співпраці споріднених партій різних країн. У міжнародній партійній діяльності вона проявляє себе, зокрема, і в створенні
інтернаціоналів, інших об’єднань партій.
Глобалізація активує проблему легітимізації політичних інститутів, що змінюються. Тому на противагу глобалізації у другій половині 90-х рр. минулого століття розвивається антиглобалістський рух, представлений різними політичними партіями та організаціями. останні відстоюють інтереси різних, причому широких верств населення, які виступають проти несправедливості в різних сферах суспільства в умовах глобалізації. Вони висувають свої вимоги до урядів та міжнародних організацій.
Антиглобалістський рух відрізняється від соціальних рухів минулих років.
Він висуває альтернативу суспільним формам розвитку, виконуючи функцію агрегації та акумуляції можливих альтернатив. Антиглобалістські політичні партії та організації проводять протестні акції в різних регіонах світу. Але у
той же час ці акції викликають соціальну напругу, загрозу правопорядку і суспільній безпеці в ряді країн.
По-друге, напрями змін всіх сучасних формальних організацій проявляються у: приведенні системи управління до трьох-чотирьох рівнів; відході від
ієрархічних, багаторівневих, бюрократизованих структур; більшої гнучкості, адаптивності організацій до швидких змін; креативної автономії для співробітників, що володіють навичками
інформаційного століття і здатних самостійно вирішувати поставлені завдання; відкритості та транспарентності всіх громадських організацій, у тому числі політичних партій; підтримки, інституціоналізації громадських організацій державою.
Розглянемо блоки тенденційних змін, що демонструють варіативно динамічний розвиток політичних партій.
1.
Загальне зниження ролі партій, як сполучної ланки між громадянським суспільством і державою. Зокрема, це випливає з: підвищення кількості та ролі груп тиску, що діють поза електоральним полем (спілки підприємців, лобістські групи, громадські організації, соціальні рухи, організована злочинність); посилення ролі ЗМІ, особливо електронних; ослаблення ролі партійної печатних видань, яка у XXI ст. стає анахронізмом; зниження ролі партійних науково-дослідних інститутів за рахунок передачі партіями замовлень дослідження незалежним НДІ; зменшення довіри виборців до політичних партій.
2. Зміни взаємовідносин держави і політичних партій, які стають тіснішими і демонструють такі риси: конституціоналізації партій; все більшою інституціоналізації; державного фінансування, все збільшується фінансової залежності партій від держави у зв’язку зі збільшенням вартості виборчих кампаній; розширення державного контролю за партіями, підвищення державної регламентації їх діяльності; появи картельних партій, які домовляються між собою і з державними чиновниками про поділ «здобичі»; зростання корупції в партіях.
3. Зміна такої функції політичних партій, як вироблення урядового курсу, що виявляється в наступному: зниження ролі програм партії як довготривалих і об’ємних документів. З потенційних виборців мало хто читає багатосторінкові партійні програми, розраховані на «перспективу». Тому сучасні партії перейшли на
створення платформ – наборів гасел і установок з актуальних, хвилюючих людей проблем, які затверджуються до кожним виборів; урядовий курс, партійні програми розробляють сьогодні не партійні, а незалежні, авторитетні наукові центри, які часом обслуговують кілька конкуруючих партій. Соціологічні опитування і політологічні дослідження партії також замовляють незалежним приватним службам.
4. Тенденція персоналізації політики змушує партії змінюватися у бік більшої гнучкості та адаптивності, що проявляється в: ослабленні ролі партійних програм, платформ і, взагалі, партійних документів, посиленні ролі публічних виступів лідерів партій в будь-яких формах, але особливо – через ЗМІ; зменшенні значення особистих контактів на лінії «кандидат – виборці»; збільшенні значущості виборчих штабів; відборі кандидатів не тільки партіями, а й (через опитування, праймеріз тощо) виборцями; посилення ролі іміджу кандидатів, професіоналізації його створення.
5. Підвищення значної ваги виборчих технологій в партійній роботі, що тягне за собою подальшу диференціацію праці в партіях, поява таких
«партійних» професій, як іміджмейкер, спічрайтер, менеджер виборчих кампаній, партійний маркетолог, спеціаліст з PR, референт лідера та ін.
6. Посилення взаємовпливу і взаємозалежності партій. З ними відбувається те ж, що і з міжнародними концернами в епоху глобалізації, коли ринки об’єднуються і економічним гігантам доводиться «грати» фактично на загальному полі. Сучасні партії, які прагнуть стати народними, усеохватними, теж опиняються на одному загальному великому електоральному полі. Це збільшує щільність партій, веде до зростання числа і частоти міжпартійних контактів. Крім того: керівництво партій сьогодні головну увагу приділяє зростанню не членства, хоча і це важливо, а чисельності електорату; головне завдання сучасні партії бачать не в розмежуванні з позиції
ідеологічних міркувань, а в боротьбі за голоси виборців; зростає роль коаліційної політики.
7. Зміни організаційної структури партій, як попередньо розглядалось, проявляються в: переході від кадрових, масових і строго централізованих до партій універсальних; зниженні ролі первинних організацій (випливає з пониження значення членства) та підвищенні ролі партійних комітетів; зменшенні значення ідеологій і зростанні значення прагматики, політики вирішення конкретних проблем замість обіцянок; зниження ролі членства та підвищенні ролі електорату;
зниженні значення суворої партійної дисципліни та організації.
8. Підвищення впливу громадянського суспільства на політичні партії.
Тут слід виділити: зростання впливу соціальних рухів і громадських організацій на політичні партії; збільшення числа контактів партій з громадянським суспільством і вдосконалення інформованості один про одного за рахунок розвитку
інформаційних засобів; розвиток прямих людських, неформальних контактів між партіями і населенням. підвищення ролі в політиці організацій, провідних опитувань населення; скорочення дистанції між кандидатом і виборцями за допомогою електронних засобів комунікації; розмивання «свого» електорату кожної партії і формування загального електорального поля практично для всіх парламентських партій, що викликало несподівані і різкі «перетрушування» структури партійних систем наприкінці XX – початку XXI ст. в Японії, Італії, Індії, Мексиці та
інших країнах.
2. Тенденції розвитку сучасних політичних партій

На початку XXI ст. в діяльності партій позначились нові тенденції.
Розглянемо найсуттєвіші з них більш детально.
1. Падіння впливу традиційних, насамперед комуністичних, партій.
Головні причини – бюрократизація їх організаційних структур, догматизм
ідеологічних програмних установок, а також крах соціалістичного ладу
СРСР. Багато партій виявилися нездатними враховувати нові реалії, що з’явилися в політиці внаслідок подолання (або пом’якшення) класових конфліктів, а також висунення на перший план глобальних проблем. Під впливом суспільних змін ряд компартій зійшли з політичної арени, інші пристосувалися за своїми теоретичними поглядами до соціал-демократичної
ідеології. Треті, як і раніше, відстоюють ідеї революційного устрою суспільства.
2. Тенденція до зближення партійних ідеологій і програм соціал-
демократів і консерваторів. Зі зміною соціальної структури суспільства, розвитком середнього класу послабилась прихильність партій до конкретних соціальних групп. Це стало причиною нестійкості соціальної партійної бази, непередбачуваності результатів виборів. Дослідники відзначають зростання
«розщепленого» голосування, коли один і той же виборець на виборах президента і парламенту голосує за представників різних партій. Іншими словами, партії стали втрачати функцію виявлення й узгодження інтересів певних соціальних груп.

3. У зв’язку з ускладненням суспільства, зростанням у ньому ролі ЗМІ,
і особливо телебачення, партії стали втрачати функцію політичної
соціалізації мас. Раніше основними методами їхньої боротьби за виборця були листівки, мітинги та агітація за принципом «від дверей до дверей».
Тепер велика частина виборців дізнається про партії та їх кандидатів з передач телебачення. Відповідно і центр агітації переноситься на телеекрани.
Політологи підкреслюють, що сьогодні функція політичної соціалізації розподілилася в основному між телебаченням, іншими ЗМІ і школою.
4. Підвищення освітнього рівня населення сприяло підвищенню прагнення активних громадян до автономного політичного самовизначення.
Нав’язування партіями зразків мислення (багато в чому застратілих) призводить до надання переваги з боку молоді масових рухам, а не партіям.
Найбільш важливі політичні питання нерідко вирішуються сьогодні саме за рахунок активних зусиль рухів. Тим самим партії поступово втрачають
функцію політичної мобілізації мас. Цьому багато в чому сприяє прагнення рухів по-новому осмислити реалії сучасного світу, висунути оригінальні альтернативні рішення глобальних і деяких інших проблем (екологічних, захисту прав людини, демократії, поліпшення якості життя та ін..)
Альтернативні рухи «зелених», правозахисників, антиглобалістів тощо охоплюють в даний час велику частину світу. Вони набули різних організаційних форм: від неформальних рухів до партійної і парламентської діяльності. Найбільш організованим, на думку вчених, вважається екологічний рух. «Зелені» створили у багатьох країнах свої партії – партії, схожі за організаційним типом до рухів, але які вже набули поза національного статусу, об’єднавшись в міжнародну організацію «Грінпіс».
Сьогодні вона представлена фракцією в Європарламенті.
5. Зміна самого електорату, який орієнтується для визначення своєї позиції для голосування не стільки на посередництвом партій, скільки на телебачення, Інтернет і дані соціологічних опитувань. Це призводить до того, що: дистанція «виборець – кандидат» скорочується; розмивається «свій» електорат кожної партії, яка змушується шукати його на загальному виборчому полі; все це веде до зміщення електорату і перетасування всієї структури партійної системи, що й спостерігається в останній час (Японія, Італія, Індія,
Мексика тощо).
6. Універсальність партії – стає очевидною тенденцією трансформації ролі та призначення партій. Такі партії також набувають організаційних ознак рухів. Вони будуються на децентралізованному механізмі прийняття рішень. Головне в цьому механизмі – жорсткіший контроль знизу за діяльністю керівництва партії, а також її депутатів. Не випадково їх називають партіями «нової хвилі». Формування партійних утвореннь з невизначеною електоральною базою пояснюється тим, що:
партії змушені звертатися до широкого кола виборців, адже вони не можуть розраховувати на підтримку електорату зі сталою партійною прихильністю, тому що за авторитарного правління такої прихильності немає; партії не прагнуть до збільшення членства, бо їхні фінансові ресурси не залежать від кількості членів, а за меншої чисельності зменшується ймовірність викликів партійному керівництву; деполітизовані громадяни посткомуністичних країн не схильні
ідентифікувати себе з ідеологіями й партійними символами, вони радше воліють солідаризуватися із сильними особистостями.
Універсальні політичні партії Т. Шмачкова характеризує через сукупність ознак:
1.
Здатність їх лідера (або групи лідерів) об’єднувати різні слої населення, встановлювати баланс їх інтересів.
2.
Прагматизм їх ідеології, який дозволяє їм співраховувати різні ідеї і які понимають їх позиції.
3.
Прагнення до союзів з багатьма, часто з опозиційними зацікавленими групами.
В різних країнах світу до універсальних партій тяжіють різні традиційні партії. В романських країнах – соціал-демократи; в
Великобританії – консерватори; в США – республіканці. Однак, серед негативних рис універсалізації партій варто відзначити: обмежені можливості «уніфікації» партійних платформ;
універсалізація може відштовхнути твердих прихильників і сприяти втраті образу партії; партії в прагматичної боротьбі гальмують розвиток.
7. Зменшення масштабів впливу ідеологічного чинника на
розвиток політичних партій. Нині відбувається вимивання ідеологічної складової з політичного процесу. Партії активізують ідеологічну роботу лише перед виборами.
Як відомо, принципове значення для типології сучасних партій має їхня класифікація за ідеологічними пріоритетами. Однак у політичній реальності, коли ціннісні орієнтації багатьох партій є досить невиразними, така класифікація має сприйматися з певними застереженнями.
Нині спостерігається тенденція до підвищення ролі неідеологічних і непрограмних чинників у формуванні орієнтацій не лише українських, а й західних виборців. За можливостей, які надають сучасні засоби комунікації, у суспільстві зі складною системою індивідуальних і групових ідентифікацій головними критеріями ставлення до політичної дійсності виявляються прагматизм, прив’язка до контексту конкретних суб’єктів і способів їхньої діяльності.
Політичний прагматизм за всієї його виправданості приховує певні загрози. Він здатний зробити політиків короткозорими, позбавити
політичний проект широкої перспективи, завадити йому стати на рівень із проблемами сучасності. Своєрідною і досить небезпечною імітацією політичної ідеології в цих умовах може виявитися популізм, розрахований на аполітичну й не схильну до рефлексії масу, виховану споживчою поп- культурою.
Результатом недостатнього розвитку ідеологій на теоретичному рівні стає слабкість самих ідеологій, які часто-густо копіюють готові західні зразки, що виникли в зовсім інших історичних умовах і були спрямовані на виконання інших завдань.
8. Новою тенденцією в розвитку політичних партій стало

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал