Навчальний посібник Луганськ-2014



Pdf просмотр
Сторінка15/20
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.21 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
Тема 11. ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ ПАРТІЙ

Мета: розкрити сутність, структуру, особливості, класифікацію політичних технологій, специфіку їхнього застосування в практичній діяльності політичних партій, вивчити способи створення технологій іміджу партії, політичної реклами, визначити характерні риси застосування девіантних політичних технологій.
Ключові слова: політична діяльність, політичні технології, політичні антитехнології, імідж, виборчі технології, політична реклама.
ЗМІСТОВНИЙ БЛОК

План
1. Специфіка застосування політичних технологій у роботі партій
2. Особливості побудови іміджу політичної партії та її репутації
3. Девіантні технології у діяльності політичних партій

1. Специфіка застосування політичних технологій у роботі партій

У світовому арсеналі політичних дій нагромаджено чималий досвід використання як позитивних, так і негативних засобів досягнення стратегічних цілей і реалізації завдань політики. Для підвищення ефективності політичної діяльності використовують спеціально розроблені й апробовані на практиці політичні технології.
Політична технологія – це система засобів, технік послідовного досягнення бажаного результату в тій чи іншій сфері політичної діяльності.
До причин появи політичних технологій можна віднести:

1.
Необхідність визначення найбільш раціонального способу реалізації практичних цілей і завдань, що стоять перед різними учасниками політичного процесу.
2.
Потреба в застосуванні економічних засобів управління державним майном, кадровими і технічними структурами.
3.
Необхідність додання стійкості взаєминам учасників того чи іншого політичного процесу.
4.
Прискорення навчання персоналу, співробітників політичних структур, розширення можливостей досягнення цілей великою кількістю людей у різних, але схожих умовах.
5.
Можливість визначення критичних ситуацій, за межами яких суб’єкт втрачає можливість раціонального керування.
Таким чином, основне завданняоптимізація політичної діяльності суб’єктів. Політичні технології можуть розглядатися також як сукупність прийомів і процедур цілеспрямованої діяльності, що закріплюють черговість дій, виробляють певні алгоритми поведінки суб’єктів. Алгоритми – це своєрідна квінтесенція цілеспрямованої активності суб’єкта, наслідок раціоналізації, спрощення та стандартизації прийомів і процедур.
Політичні технології поширюються на всю сферу політичної влади і державного управління, тому вони містять у собі як легальні процеси застосування влади, так і нелегальні, що припускають застосування прийомів
і процедур, прямо заборонених або невідповідних політичним традиціям
(технології підривних акцій, тероризму, проведення фіктивних виборів, маніпулювання суспільною думкою).
Специфіка політичних технологій полягає в тому, що вони є результатом докладання творчих зусиль індивідів до розвитку політичної сфери суспільства, до тих процесів і явищ, що в ній відбуваються.
Політичним технологіям властива принципова складність, висока активність
і динамічність, а отже, діалектичний взаємозв’язок раціонального початку
(розуму, науки, цілепокладання) з ірраціональним (почуттями й емоціями).
Крім того, політичні технології, порівняно з іншими технологіями відрізняються такими принципами, як варіабельність, рухливість, варіативність. Політичні технології існують як визначені інституціональні утворення, що характеризуються реалізованими функціями, нормами і механізмами і які слід розглядати як системи діяльності. Вони наповнюють
інструментальним змістом комунікативний процес соціально-політичної взаємодії, що детермінує особливості їх функціонування. Під цими принципами слід розуміти найбільш загальні правила здійснення технологічної діяльності в політиці. Власне, принцип являє собою вироблену
історично, узагальнену вимогу до діяльності, що додає їй деякої спрямованості, указує шлях здійснення ефективної
У структуру політичних технологій входять три найбільш значні
компоненти:

1.
Технологічні знання.
2.
Конкретні прийоми, процедури, методики дії.
3.
Техніко-ресурсні компоненти.
Специфічна особливість технологічного знання полягає в тому, що в ролі його суб’єкта можуть виступати технолог-аналітик, замовник або виконавець. Зміст технологічного знання полягає в накопиченні свідчень про реальні об’єктивні умови – розміщення сил, актуальні проблеми, інтереси домінуючих соціальних груп.
На основі зібраної інформації та накопичення необхідного масиву знання складається план політичної діяльності. Схема стадій створення
плану включає в себе такі елементи:
1.
Залучення людей, що володіють практичним досвідом чи спеціальними знаннями (5-10 осіб). Обрання лідера, що буде керувати діяльністю команди.
2.
Складання переліку цілей, які треба відробити.
3.
Проведення «мозкового штурму» з метою аналізу результатів дослідження ситуації і поставлених цілей. Створення групи аналітиків, що проаналізують результати мозкового штурму і сформулюють конкретні тези рішення.
4.
Вироблення твердого порядку процедури прийняття рішень і написання плану.
5.
Критичний перегляд написаного першого варіанта плану.
Для виконання останньої вимоги необхідно керуватися чіткими критеріями оцінки плану. До таких критеріїв відносяться:
1.
Повнота (чи охоплює план усі питання і проблеми).
2.
Об’єктивність (чи всі розділи плану базуються на об’єктивних фактах і здоровому глузді).
3.
Можливість контролювати виконання плану (чи сформульовані чіткі часові рамки виконання розділів плану, чи закріплені завдання за конкретними людьми, хто відповідає за контроль реалізації плану).
4.
Реалізм плану (чи всіх цілей плану можна досягти).
5.
Обґрунтованість плану (чи досить ресурсів для його виконання).
6.
Динамізм плану (чи можна буде швидко модифікувати план у випадку зміни політичної ситуації).
7.
Орієнтація на перемогу (чи відзначені в плані реальні дії по досягненню перемоги, чи беруться до уваги дії суперників, чи існує запасний план).
8.
Функціональність (чи можна використовувати план як посібник у повсякденній діяльності, наскільки доступний він у розумінні, чи ефективно в ньому використані ресурси).
9.
Унікальність і своєрідність плану (чи враховуються конкретна ситуація, специфічні інтереси людей, що проживають у цьому регіоні).
На основі плану розробляється програма (платформа) суб’єктів

політики.
Початок розробки програми полягає в знаходженні екстраординарної мети, котра була б актуальною для даного суспільства, відповідала б інтересам більшості і мала б оригінальне звучання. Це досягається за допомогою наступних принципів:
1.
Акумуляційного.
2.
Інноваційного.
3.
Мобілізаційного.
4.
Принципу конкретності і ясності.
5.
Зв’язку з національними традиціями і менталітетом народу.
Акумуляційний принцип полягає в формулюванні таких положень у програмі, що могли б кваліфіковано акумулювати й адекватно відбивати
інтереси різних соціальних груп. Інноваційний принцип потребує висування нових ідей і концепцій, що забезпечують оригінальність і свіжість програми.
Мобілізаційний принцип вимагає, щоб закладені в зміст програми положення мобілізували соціальні групи на реалізацію визначених цілей. Принцип конкретності і ясності передбачає, щоб у програмі були відбиті механізми і шляхи реалізації поставлених цілей.
Наступним елементом політичної технології є тактика діяльності як сукупність способів і методів досягнення локальних, тимчасових результатів.
Складові тактики – політичний маркетинг і менеджмент, виборча інженерія, політична конфліктологія.
Для створення політичних технологій використовуються різноманітні способи. Один ыз них – суб’єктивний спосіб, при використанні якого перевага надається суб’єктивним оцінкам й інтуїції, практичному досвіду, культурно-національним стереотипам та
іншим
індивідуальним особливостям людей, що створюють технологію.
Аналітичний спосіб базується на використанні спеціальних аналітичних методів і процедур. Зміст аналітичного методу формування включає в себе характеристику конкретних учасників, функціонально- рольових і міжособистісних відносин; діючі норми і регламент діяльності, розміщення політичних сил в просторові і тимчасові параметри політичної діяльності, специфіку навколишнього середовища, ресурси і потенціали діючих осіб.
Можна говорити про такі види політичних технологій: технології створення політичного іміджу, політичний РR, електоральні технології, політичний брендінг, регулювання політичних конфліктів, технології лобіювання, проведення політичних переговорів та укладання угод.
Існують також інші класифікації політичних технологій.
функціональні технології (спрямовані на раціоналізацію рольових навантажень різних суб’єктів управління і влади (прийняття рішень, узгодження інтересів тощо));
інструментальні (імітують застосування технік, а насправді мають зовсім інші цілі і прикривають їх).

Технології поділяються також на:
предметні (електоральні, техніки лобіювання, комп’ютерні й
інформаційні технології, переговорні прийоми і процедури)
рівневі (глобальні, континентальні, регіональні, національно- державні, локальні, міжособистісні).
З огляду на характер тривалості: стратегічні; тактичні; одноразові; циклічні.
За критерієм ступеня і характеру регламентації діяльності:
нормативні технології (засоби діяльності, жорстко обумовлені
існуючими у суспільстві законами, нормами, традиціями, звичаями);
девіантні (засоби діяльності, що відхиляються від певних вимог).
Саме девіантні технології в практичній діяльності називають чорними, тіньовими технологіями або антитехнологіям.
Залежно від політичної системи і політичного режиму:
демократичні та недемократичні;
базові (стосуються погляду, дії великих груп або й усього населення країни. Це – опитування громадської думки, референдуми, вибори);
другорядні (технології розробки і прийняття політичних рішень, проведення певних політичних акцій (збори, мітинги, пікетування тощо)).
Політичні технології поділяють також на:
загальні (стосуються максимально великої кількості громадян, суб’єктів політичного процесу);
індивідуальні (властиві окремим суб’єктам політики).
Політична діяльність на рівні владних структур виконує три основні функції: аналітичну (діагностичну), директивну (прийняття і впровадження рішень) та мобілізуючу.
Відповідно можна класифікувати політичні технології на:
аналітичні (технології збирання й аналізу політичної інформації);
директивні (технології прийняття політичного рішення);
мобілізуючі (технології форсування підтримки політичного рішення значними масами населення.
Серед найзагальніших і найпоширеніших є технології прийняття політичного рішення і технології виборчих кампаній.
Технологія прийняття політичного рішення – процес реалізації політичної мети на основі накопиченої інформації.
За спрямованістю на конкретну проблему політичні рішення класифікують: рішення правильне (проблема вирішується відповідно до мети); рішення нейтральне (проблема залишається на попередньому рівні);
рішення неправильне (проблема стає ще гострішою, загальна ситуація погіршується).
За відповідністю правовим нормам суспільства: правові – рішення, прийняті згідно з конституцією, законами та розпорядчими актами конкретної держави; неправові – рішення, прийняті всупереч чинним законам і актам.
За ступенем значущості: значні, або кардинальні; чергові (радикально ситуації не змінюють); нейтральні (прийняті з незначних суспільно-політичних питань, наприклад, утворення різних дорадчих органів, тимчасових комісій, робочих груп тощо).
За термінами дії, виконання, реалізації: довготривалі (різноманітні мораторії); безперервної дії (дія багатьох статей конституції країни); короткотривалі (рішення про заборону мітингу, пікету, страйку тощо).
За суб’єктами прийняття: закони, постанови парламенту, нормативні акти, рішення політичних партій, груп тиску тощо.
За масштабністю цілей: стратегічні (охоплюють загальні й перспективні цілі суспільного розвитку); тактичні (стосуються безпосередньо виконання стратегічних рішень); оперативні (для досягнення поточних політичних завдань).
За ступенем соціальних наслідків: функціональні, які забезпечують стабільність системи; дисфункціональні, що порушують рівновагу політичної системи.
Процес прийняття політичного рішення має кілька етапів: підготовчий (відбір і аналіз інформації); розробки проекту рішення (проекту програми); затвердження і прийняття до виконання рішення; реалізації прийнятого рішення; автономне існування результатів реалізованого рішення, поширення його наслідків.
Технологія підготовки і прийняття політичного рішення розпочинається з аналізу суспільно-політичних відносин у тій сфері, якої воно стосуватиметься. Спершу необхідно вивчити, наскільки предмет майбутнього рішення відповідає реальності, чи не стосуватиметься воно псевдопроблем, удаваних відносин. Відтак необхідно серед багатьох подій і
явищ вирізнити саме тенденційні, а також визначити їх сутнісні особливості.
На цьому етапі важливою є об’єктивність інформації, доступ до її джерел.
На етапі підготовки проекту політичного рішення може працювати одна особа або група осіб. За колективної підготовки проекту є більше шансів серед альтернативних точок зору знайти ту, яка задовольнила б
інтереси багатьох. Особливо важливим є колективне вироблення рішень, що стосуються інтересів великої групи людей – конституцій, меморандумів, програм і заяв політичних партій, об’єднань, груп тощо. На цьому етапі великого значення набуває визначення перспективи рішення (прогностичний аналіз того, наскільки дієвим, результативним буде рішення, як сприятиме воно розв’язанню проблем у суспільстві, між суб’єктами політичного процесу).
Не менш складним є процес затвердження політичного рішення та прийняття його до виконання. Іноді він відбувається в безкомпромісній політичній боротьбі. І хоча в парламентах, окремих політичних партіях відпрацьований певний механізм розгляду і прийняття рішень, боротьба навколо них нерідко триває довго, гостро і не прогнозовано.
Американський психолог А. Джордж дійшов висновку, що є три типові моделі й відповідно три способи прийняття одноосібного рішення:
«формальна», «змагальна» і «колегіальна».
Формальна
технологія прийняття політичного рішення характеризується ієрархічною побудовою системи комунікації, чіткими і відпрацьованими процедурами проходження інформації та прийняття рішень
(була характерною для президентів США Г. Трумена, P. Ніксона, Франції –
Ш. де Голля, лідерів колишнього СРСР).
Змагальна технологія сприяє відкритому обговоренню політичного рішення і появі альтернативних проектів її вирішення (діяльність «мозкового центру» Президента США Ф. Д. Рузвельта).
Колегіальна технологія потребує колективної діяльності в пошуку оптимального рішення (використовувалася Президентом США Дж. Кеннеді).
У практиці прийняття колективних (групових) рішень найчастіше використовують дві технології: технологію консенсусу та технологію
голосування. Використання консенсусу (згоди всіх) як методу досягнення групового рішення можливе лише тоді, коли інтереси учасників суттєво збігаються. Технологія голосування полягає в уточненні різниці в позиціях учасників дебатів, а потім встановлення, за яку з позицій висловиться більшість. Для прийняття оптимального рішення потрібно врахувати як
інтереси зацікавлених груп, так і протилежні інтереси, позицію експертів та безпосередніх виконавців, зовнішні обставини, що можуть вплинути на його впровадження.
Виконання рішення відбувається на рівні адміністративно- управлінських органів, які в цьому процесі використовують легальні засоби примусу (право), агітацію, маніпуляцію громадською думкою тощо.

Упровадження політичних рішень у життя успішне лише за умови доброї організації процесу його імплементації, подолання опору, що неминуче виникає в системі (у політичній особливо), за наявності заготовлених процедур його корегування, умілого використання директивних
і мобілізуючих технологій політичної діяльності.
Здійснення ухваленого політичного рішення є складним, часто тривалим і суперечливим процесом. Воно пов’язане з відповідними змінами соціально-політичної, економічної ситуацій. Тому після прийняття рішення, як правило, ще залишається ймовірність багатовекторності, непрогнозованості розвитку політичного процесу. Це вимагає від усіх, хто причетний до його прийняття, певних зусиль щодо його реалізації. Нерідко виникає необхідність доповнення, радикального доопрацювання уже прийнятого рішення.
Еффективність імплементації політичного рішення передбачає гармонізацію сфери політичних цінностей зі сферою методів, засобів, за допомогою яких змінюють політичну дійсність. Американські дослідники
П. Сабатєр та Д. Мазменіан п’ять умов результативності політичного
рішення:
1.
Проект має базуватися на глибокій теорії відносних змін у цільовій групі, яка своїми діями повинна досягти кінцевої мети рішення.
2.
Статутні чи інші базові політичні рішення мають містити недвозначні політичні директиви. Структура імплементаційного процесу має задовольнити цільову групу, а сам процес сприйматися як бажаний.
3.
Лідер імплементаційного процесу повинен бути професійним керівником, вирізнятися певною політичною майстерністю для здійснення встановлених законом цілей.
4.
Протягом імплементаційного процесу активними прихильниками програми мають бути групи виборців і бодай декілька представників законодавчої влади (або голови виконавчої влади), за умови, що судова влада буде нейтральною або підтримуватиме цей проект.
5.
Важливо, щоб відносні пріоритети статутних цінностей не руйнувалися появою конфліктної громадської політики чи змінами в соціально-економічній політиці, що, натомість, може призвести до руйнування теорії статуту та політичної підтримки.
Розвинуте суспільство й держава за певного рівня політичної культури здатні приймати вагомі, конструктивні рішення на основі пізнаних і осмислених законів суспільно-політичного розвитку.
Більшість політичних технологій, які використовуються у боротьбі за владу, спрямовані на її утримання, розширення і зміцнення. Це – виборчі
технології як сукупність способів впливу на маси з метою вплинути на їх електоральну поведінку та спонукати їх віддати свій голос за певного кандидати чи партію. Особливість виборчих технологій – їх спрямованість на внесення соціально-психологічних механізмів, які регулюють поведінку
виборців, звернення до переконань громадян, їх ціннісних орієнтацій,
інтересів, настроїв, прагнень.
Можна визначити кілька основних напрямів у виборчому процесі: створення гасла, тобто короткого звернення до виборців, яке стає лейтмотивом усієї виборчої кампанії; створення інформаційних приводів; підготовка та поширення політичної реклами; організація виступів кандидата перед виборцями.
У сучасних умовах кандидату та його команді доводиться здійснювати виборчу кампанію в гострій конкурентній боротьбі за голоси виборців, яка відбувається за трьома напрямами: просування позитивного іміджу кандидата та його програми; критика, викриття недоліків суперників; захист недоліків кандидата та його програми від критики з боку суперників.
Під час будь-якої виборчої кампанії доводиться вирішувати питання про співвідношення цих трьох напрямів. Можна побудувати передвиборчу боротьбу на пропаганді своєї програми. Переважно цей шлях обирають партії та кандидати, які перебувають при владі та досягли значних позитивних результатів. Можна обрати основним напрямом критику, викриття конкурентів. Зазвичай, цей шлях обирають опозиційні сили, або кандидати, які перебувають при владі, але не змогли досягти вагомих позитивних результатів. Якщо ж у передвиборчих змаганнях пріоритетним стає третій напрям – захист іміджу, програми, то це вказує на слабкість кандидата та його команди. Учасник передвиборчого змагання, який перейшов до оборони, здебільшого приречений на поразку, бо в масовій свідомості починає працювати стереотип: «якщо виправдовується, отже, винен».
Вироблення иа застосування виборчих технологій починається з формування команди кандидата або іншого суб’єкта політичного процесу.
Команда кандидата на виборах – це групи політичного аналізу, по роботі із засобами масової інформації, підготовки і поширення матеріалів, організації масових заходів, «швидкого реагування». Кожна з груп, маючи конкретні функції, взаємодіє з іншими, працюючи на єдину програму і мету.
Початок передвиборчої кампанії пов’язаний з ґрунтовним аналізом політичної ситуації як у конкретному виборчому окрузі, регіоні, так і в країні. Аналізу підлягають історичні й географічні особливості, соціально- демографічний портрет; соціально-економічна ситуація; політичні сили та політичні орієнтації громадян (виборців); результати попередніх виборів
(розстановка політичних сил); наявність впливових політиків, громадських діячів, неформальних лідерів; особливості засобів масової інформації;
інформація про головних конкурентів тощо.
На основі аналізу передвиборчої ситуації виробляється певна стратегія виборчої кампанії, котру можна визначити як сукупність інформаційних тем,
розкриттю котрих повинна бути підпорядкована вся виборча кампанія. Вибір тих чи інших методів безпосередньо залежить від обраної тактики, тобто сукупності методів та способів дії, які безпосередньо визначаються розвитком ситуації та намірами діючих осіб.
Предметом особливої уваги є програма кандидата на виборах, для якої важливими є: наявність поглядів щодо найактуальніших проблем – соціальних, економічних, політичних, духовних, етнокультурних тощо; чіткість, зрозумілість, логічність; конкретність щодо змісту і строків розв’язання існуючих у регіоні проблем.
Підготовці виборчої програми передує вивчення громадської думки шляхом соціологічних та експертних опитувань.
Існують технології підготовки і виступу перед аудиторією (виборцями), у засобах масової інформації, участі в дискусіях, дебатах тощо. Готуючись, наприклад, до виступу на телебаченні, насамперед слід мати загальне уявлення про конкретну назву, жанр (інформаційна програма, дебати, дискусія, телеінтерв’ю), сценарій, регламент, режим передачі (прямий ефір, запис), склад учасників.
Найчастіше стратегію виборчої кампанії вибудовують так, щоб підтвердити причетність кандидата до політичної сили, партії, блоку, владної структури, авторитетного лідера; створити певний ідеологічний контраст з
іншими кандидатами, сформувати його позитивний імідж на тлі конкурентів, зробити ставку на відповідні суспільно-політичні структури, засоби масової
інформації.
М. Головатий найпоширенішими виборчими технологіями, які системно застосовуються і в українській практиці, називає:

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал