Навчальний посібник Луганськ-2014



Pdf просмотр
Сторінка14/20
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.21 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20
Тема 10. ОСНОВНІ МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ДІЯЛЬНОСТІ
ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Мета: визначити сутність партії як суб’єктів електоральної організації виборчих кампаній, проаналізувати роль ЗМІ в електоральній діяльності партій, з’ясувати особливості участі партій у виборчому процесі.
Ключові слова: виборча кампанія, політичний маркетинг, виборча коаліція, засоби масової інформації, виборчий процес, виборча інженерія.

ЗМІСТОВНИЙ БЛОК

План

1.
Партії – головний суб’єкт електоральної організації виборчих кампаній
2.
Засоби масової інформації в електоральній діяльності політичних партій
3.
Участь політичних партій у виборчому процесі: особливості регламентації
1.

Партії – головний суб’єкт електоральної організації виборчих
кампаній

Діяльність політичних партій різноманітна: від представництва
інтересів громадян до формування кадрових аспектів. Втім головне завдання політичних партій на сучасному етапі розвитку суспільства полягає у тому, що вони покликані представляти інтереси окремих електоральних груп, тобто виступати посередником між електоратом і державною владою у процесі формування, агрегації, артикуляції інтересів, їх урахування в політичному рішенні та імплементації цього політичного рішення. Цю функцію партій в партології називають електоральною. Наприклад, партії західного типу в рамках реалізації цієї функції відповідають перед виборцем на чергових виборах за те, чи були взяті до уваги протягом електорального циклу
інтереси тих електоральних груп, на які спиралася партія під час попередніх виборів. Таким чином, у країнах західної демократії однією з основних ознак електорального процесу є те, що партії практично не мають шансів залишитися при владі у разі невиконання пунктів власної програми.
Партії є своєрідними «електоральними машинами», які організовують виборчі кампанії своїх кандидатів, надають їм необхідні для цього ресурси
(гроші, персонал тощо). Тому проведення виборчої кампанії складає окремий напрям діяльності політичної партії. Результат цієї кампанії необхідно розглядати як підсумок багатолітньої роботи партійних організацій. У цей час вся робота партії скоординована на виконання однієї мети – досягти владних позицій для реалізації оформлених вимог виборців та симпатиків.
Виборча кампанія – це можливість створити у виборця певну думку про партію або скоригувати вже існуючу модель в інтересах партії, що проводить свою кампанію.
З кожною політичною партією пов’язаний кластер (В. Мейтус), який складається з трьох елементів:
1. Прошарок керівництва та представників партії у владних структурах.
2. Член партії та пов’язані з партією організації, що створюються для розповсюдження її впливу у суспільстві.
3. Прошарок підтримки: ті, хто приймає участь у реалізації партійних заходів та ті, хто віддає голоси за партію на виборах.
Партійний кластер не має меж, він може постійно змінюватись. Тому основним завданням партії у ході виборчої кампанії стає розширення та
закріплення свого кластера. Звідси, виборча кампанія – це один із засобів укріплення впливу політичної партії та підвищення її потенціалу.
За класифікацією американського спеціаліста С. Коена існують партії, які створюються спеціально для участь у виборах (партія виборів). В таких партіях систематична та постійна партійна робота підмінюється сукупністю політтехнологічних рішень, рекламною кампанією, призначення яких полягає у інформаційному захваті виборця безпосередньо перед виборами та його контролю до моменту як він проголосує. Такі партії, як правило, ведуть агресивну виборчу кампанію, використовуючи всі сучасні комунікативні та мас-медійні засоби, які дозволяють встановлювати безпосередні зв’язки з виборцями. Такі партії можуть вибудовувати свою стратегію за різними сценаріями: від подолання загороджувального бар’єру до відволікання частини виборців від лідерів перегонів.
Виконання завдань партією у ході виборчої кампанії можна поділити на певну кількість блоків:
1.

Фінансовий (пошук спонсорів та засобів на проведення виборчої кампанії).
2.

Кадровий (створення та посилення впливу партійних структур, залучення нових членів, активізація діяльності існуючих організаційних структур).
3.

Інформаційний
(створення
інформаційної системи для забезпечення спостереження та контролю виконання рішень партійних органів, постійний моніторинг їхньої діяльності).
4.

Організаційно-технічний (створення організаційної служби партії – команда, штаб, технічне обслуговування, технологічні дії, моніторинг та корегування роботи учасників виборчої кампанії).
5.
Організаційно-креативний
(організація
інформаційного уявлення про партії, лідерів, планів, програм, імідж партії та її кандидатів,
їхня підготовка кандидатів до участі у виборах).
Менеджмент електоральної діяльності партій на сучасному етапі здійснюється за допомогою застосування цілісної системи методів та засобів залежно від конкретних умов та обставин, конкретного регіону. Серед таких засобів виділяємо:
1.
Залучення до членства в партії певних представників соціальної групи для встановлення взаємного зв’язку партії та електорату у довгостроковій перспективі.
2.
Створення клубів, спільнот, за допомогою яких можна взаємодіяти з представниками окремої соціальної групи.
3.
Проведення концертів, зустрічей, мітингів для встановлення контактів, реклами, запрошення популярних співаків.
4.
Підтримка існуючих громадських організацій, які можуть бути використані для укріплення зв’язків з партією.
5.
Використання релігійних структур, надання їм допомоги.

6.
Створення громадських приймалень для здійснення спрямованої допомоги виборцям у вирішення специфічних питань.
7.
Індивідуальна робота з виборцями, надання їм допомоги.
8.
Використання позитивних моментів діяльності органів влади для посилення впливу партії на виборців (при умові знаходження останньої при владі).
9.
Використання негативних моментів діяльності владних структур
(опозиційна партія).
10.
Використання ЗМІ (безпосередньо як учасника ПР-акцій у боротьбі з конкурентами, участь ЗМІ у тактичних заходах партії) та використання сучасних засобів комунікації для встановлення та стабілізації контактів.
Проведення виборчої кампанії являє собою певну форму політичної конкуренції – боротьби за вплив на потенційних виборців тим чи іншим кандидатом або групою зацікавлених осіб. За своїм характером такі дії є аналогом конкурентному характеру ринкової економіки, а тому мають подібні підходи та технології.
Політичний маркетинг – це різновид некомерційного маркетингу, діяльність, спрямована на створення, підтримання чи зміну поведінки людей щодо конкретних політичних лідерів, організацій, ідей громадського значення. Щодо діяльності політичних партій, то необхідно зазначити, що вдале застосування прийомів маркетингу дозволяє досягати популярності, перемагати на виборах і утриматись на вершині політичного олімпу. Зміст політичного маркетингу у діяльності партій полягає у вивченні існуючої та формуванні бажаної громадської думки щодо образу (іміджу) партійної організації. До найважливіших його функцій слід віднести: вивчення існуючого уявлення людей про політичну партію; визначення характеристик ідеального образу партії, що існує в масовій свідомості; планування та втілення у життя стратегічної програми дій, розрахованих на завоювання розуміння та активної підтримки партії громадськістю.
Маркетинг у політиці означає орієнтацію всієї діяльності партії на задоволення актуальних сподівань та політичних уподобань виборців.
Ширина охвату потрібних електоральних груп визначається специфікою завдань, що стоять перед конкретною партією чи виборчим об’єднанням, а також рівнем та різновидами конкретних виборів чи референдумів.
Політичний маркетинг як філософія та технологія передвиборчої боротьби в системі сучасної розвинутої демократії базується на чотирьох основних принципах: орієнтація на потреби і запити виборців та гнучке реагування на політичну кон’юнктуру; сегментування та стратифікація електорального простору;
глибоке та різнобічне дослідження електорату, його уподобань, стереотипів, схильностей та специфіки реагування й вибору; націленість на конкретний, але стійкий та довгостроковий результат.
Політичний маркетинг у діяльності партій включає такі різновиди передвиборчої діяльності, як: стратегія та планування виборчої кампанії партій; проведення суспільно–політичних, соціологічних та соціально–
психологічних досліджень, опитувань, моніторингу громадської думки і масових настроїв; політичну пропаганду та рекламу; кампанії та акції просування (промоушен) політичних програм партій; пабліситі та політичні РR акції (зв’язки з громадськістю): прес–
конференції, брифінги, масові соціальні та культурні заходи тощо; організація та участь у конкурсах, фестивалях, спортивних змаганнях, меценатство, спонсорські та фінансово–економічні акції.
Політичний та комерційний маркетинг (що орієнтується на прибуток) мають як спільні, так і відмінні риси. Особливість першого зумовлена метою його застосування (наприклад, якщо йдеться про політика, то метою можуть бути голоси виборців, а не гроші). Специфічним є товар, що «просувають на ринку». Проте у практичній політ. діяльності можуть успішно застосовуватись елементи універсальної системи, що включає сукупність чотирьох P – Рrоduct (продукт, товар), Рrісе (ціна), Рlасе (місце, розподіл) і
Рromotion (просування). Виняток для некомерційного маркетингу складає ціна.
Застосування комплексу універсальних маркетингових заходів передбачає розробку та здійснення спеціальних дій, що викликають бажану для політиків реакцію з боку людей. У політиці «товаром» виступає певний образ політика, організації чи ідеї (наприклад, таким чином для політика може бути «свій хлопець», «аристократ», «партократ» або «демократ»).
За допомогою прийомів політичного маркетингу виборцю
«пропонують надію», яка оформлена у вигляді найбільш прийнятного або бажаного образу. Це уявлення про кандидата, політичне об’єднання або ідею називають політичним іміджем. Він або вже існує у свідомості пересічного виборця, або пропонується йому за допомогою політичних та виборчих кампаній.
Сучасне суспільство створило дуже розгалужену систему політичних концепцій, ідеологій і уявлень і на цьому тлі все складніше знайти та відтворити новий оригінальний політичний імідж.
Іміджем політичної партії називається те уявлення про партію, той образ, який складається у індивідів і асоціюється ними з партією при згадуванні її назви, лідерів, дій. Загальна схема побудови іміджу партії є достатньо стандартною:

По-перше, необхідно вирішити, на що партія буде спиратися при формуванні іміджу.
По-друге, які риси, властивості, характеристики повинні бути відображені у іміджі.
По-третє, які засоби повинні бути використані в процесі створення
іміджу.
По-четверте, визначити відмінність іміджу від конкурентної партії.
По-п’яте, перевірити ефективність дії з формування іміджу.
Формування іміджу політичної партії – процес безперервний. В передвиборчий період цей процес активізується і може змінюватись. Стійке уявлення образу вимагає часу для свого створення. Тому його необхідно формувати в період до початку виборів, коли виборець не відчуває тиску з боку інших політичних партій.
Для успіху політичній партії потрібно прагнути чітко виділити себе серед конкурентів, тобто здійснювати «позиціонування товару на ринку».
Суспільна думка є досить консервативною і важко піддається радикальним
інноваціям та змінам. Тому будь–яке нове явище, ідея, образ спочатку порівнюються з вже існуючими, щоб у порівнянні зробити висновок про те чи є цікавим, корисним або небезпечним це нове для конкретної людини, групи, спільноти. Саме тому виникла необхідність у позиціонуванні політичного «товару» або іміджу стосовно вже існуючих, для можливості виборцю (споживачу) побачити та зрозуміти у порівнянні всі його відмінності і переваги.
Важливо також вирішувати, де, в якому місці, яким чином політична партія буде повідомляти громадян про свої наміри, демонструвати своє вміння спілкуватись (по телебаченню, на мітингу тощо).
І нарешті, розробляється ціла низка заходів, до яких входить політична реклама та PR, різні прийоми формування сприятливого враження
(благодійні вчинки, співпраця із засобами масової інформації тощо). Успішне застосування комплексу маркетингу для політичних цілей можливе тоді, коли йому передує сегментування – групування людей за певними ознаками
– і розробка спеціального комплексу маркетингу для кожного електорального сегмента.
Одним із важливіших компонентів не тільки позиціонування партії, блок або кандидата під час виборчої кампанії, а й програм довгострокового політичного маркетингу є соціологічні або маркетингові дослідження.
Політичний ринок – це система взаємодії конкуруючих політичних сил
(суб’єктів політичних відносин), які змагаються за право розпоряджатися часткою політичної влади, яка їм довіряється пересічним громадянином під час виборів. Сегментація політичного ринку – це виділення більш-менш однорідних груп споживачів політичного «товару» – виборців. Сегментом
політичного ринку називають електоральну групу, що характеризуються спільними політичними поглядами, переконаннями та уподобаннями та
відрізняються від інших подібних груп за рядом ознак. Головна мета
сегментації – не просто виділити якісь особливі групи споживачів на ринку, а пошук таких груп, котрі ставлять конкретні вимоги до даного виду політичного «товару», що суттєво відрізняються від вимог інших груп виборців.
Сегментація не разовий процес, а аналітичне завдання маркетингу, що потребує постійної уваги. Сегментування політичного ринку проводиться з урахуванням географічних, демографічних, психографічних та інших факторів, що впливають на поведінку виборця.
Одним із найпоширеніших видів політичного маркетингу, що використовується під час політичної боротьби за мандати виборчої представницької та виконавчої влади, є виборча інженерія. Під останньою розуміють пристосування виборчих процедур до реалізації інтересів правлячої і політичної еліти щодо завоювання та збереження влади в державі
(регіоні, місті тощо). Виборча інженерія – процес адаптації існуючого законодавства та нормативно-правових актів відповідно до інтересів та потреб окремих політичних сил та суспільства в цілому.
Отже, можна назвати такі основні методи виборчої інженерії, що використовуються владною елітою для утримання демократичним шляхом політичної влади: зміна виборчих процедур; стимулювання та переміщення виборців з одних виборчих округів до
інших; маніпулювання кордонами виборчих округів; вибір відповідного часу для проведення виборів; добір лояльного до правлячої еліти складу виборчих комісій.
Агітаційні дії, акції, заходи, виступи в пресі та по телебаченню, використання участі у владних структурах, іміджу людей та груп, що підтримують партію, спрямовуються на створення іміджу партії. Наприклад, спочатку проводиться кампанія, що анонсує проведення даної акції. Потім здійснюють саму акцію, яка отримує широке висвітлення в пресі, телебаченні, по радіо, в Інтернеті. Після проведення акції збираються відгуки, переважно позитивні, побажання, і встановлюється зв’язок індивідів з партією. Ці відгуки і стають частиною загальної програми створення
іміджу, завданням яких є закріплення характеристик, створених на попередніх етапах.
Визначимо декілька важливих напрямків в створенні іміджу. По- перше, політична партія повинна представлятися як сила, якій можна довіряти. По-друге, треба показати, як партія уважно відноситься до будь- яких проблем людини, що в більшості випадків вона прагне вирішити ці проблеми, що в партійну організацію завжди можна звернутися з проханням, яке на залишиться без уваги. По-третє, партія повинна розглядатися як організація, яка здатна реалізувати інтереси суспільства, країни в цілому.

Формування іміджу політичної партії, електоральна діяльність повинні відбуватися з урахуванням певних особливостей, використовувати диференційований підхід до роботи з різними прошарками, врахувати різний ступінь політизації населення. Так, жителі міст та селищ мають різні менталітети. Сільське населення характеризується консерватизмом, високою довірою до ЗМІ, низьким рівнем освіти та інформованості, настороженим ставленням до нововведень. Менталітет міського населення характеризуєтся
індивідуалізмом, прагматизмом, високим рівнем освіти, інформованості, сприйняттям нових проектів. У побудові стратегії партійного розвитку варто звертати увагу на певні закономірності. Чим нижчий рівень політичної свідомості та культури, тим легше суспільство піддається маніпуляції, неправді, міфам. Більш того, тут існує настільки тісний зв’язок, що за показаннями реакції суспільства на суспільно-орієнтовану неправду, можна визначати рівень культури в суспільстві. Чим нижчий рівень культури, тим некритичніше відноситься індивід до технологій масового впливу, тим легше він сприймає неправдиву інформацію з боку ЗМІ, тим більш складно йому вирватися за рамки цінностей та правил, що нагнітаються.
Сучасний демократичний політичний процес акцентує увагу на політичній діяльності партій, яка має спонукальний та мобілізаційний характер. Мобілізаційна діяльність партій з виборцями відбувається у формах: агітації та пропаганди.
Агітація (від лат. «приведення в дію») – усна, друкована та наочна політична діяльність, що впливає на свідомість та настрої мас з метою спонукання їх до прийняття певних рішень або зміни симпатій та вподобань.
Форми агітації виділимо такі: проведення публічних дебатів, дискусій, «круглих столів», прес- конференцій стосовно положень передвиборних програм та політичної діяльності партій (блоків); оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних (електронних) ЗМІ політичної реклами, виступів, інтерв’ю, нарисів, відеофільмів, аудіо- та відеокліпів, інших публікацій та повідомлень; розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих матеріалів чи друкованих видань, в яких розміщено матеріали передвиборної агітації; проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрація фільмів і телепередач або інших публічних заходів за підтримки партії
(блоку), а також оприлюднення інформації про таку підтримку; публічні заклики голосувати за чи проти партії (блоку).
Пропаганда (лат. «розповсюджувати») – поширення та впровадження в суспільну свідомість тих чи інших політичних, наукових та інших ідей, знань.
Агітація відрізняється від пропаганди тим, що остання відокремлює автора повідомлення від джерела повідомлення. Тому що автор повідомлення
виступає часто лише ретранслятором повідомлення, просто людиною, що озвучує певну позицію. Політична пропаганда використовується з метою формування у мас певного світогляду, політичних поглядів, а відтак опосередкованого спонукання до масових дій. Пропаганда здійснюється за допомогою таких методів: цензура, ритуалізація, контроль за всіма сферами життя суспільства. В ній комунікаційний процес носить односторонній характер: від автора повідомлення до мас. І не треба забувати, що пропаганда притаманна тоталітарним суспільствам, тому що монополія на
інформаційний простір складає важливу умову її успішності. В демократичному інформаційному просторі політичні партії користуються агітаційними формами роботи з населенням. А допомагають партіям у створенні образу ЗМІ. Від того як партії зуміють організувати роботу зі ЗМІ і залежить ефективність та результативність здійснення електоральної функції.

2. Засоби масової інформації в електоральній діяльності
політичних партій
Під час виборчих кампаній політичні партії широко користуються засобами масової інформації, насамперед з метою передвиборної агітації.
Одночасно вони прагнуть жорсткіше контролювати всякого роду
інформацію. Це прагнення цілком зрозуміле, оскільки публікації в засобах масової інформації можуть прямо вплинути на процес формування іміджу партії, результати її електоральної діяльності.
Політичний вплив засобів інформації полягає в їх здатності задовольняти комунікативні потреби населення. Чим цінніша інформація, надана мас-медіа, тим більшого значення набуває засіб масової
інформації, підсилюються його політичні позиції, поглиблюється залежність від нього «споживачів». Це положення виведене з теоретичної концепції
«задоволення потреб», яка стверджує, що різні моделі сприйняття і використання засобів масової інформації формуються відповідно до комунікативних потреб населення і того, як воно оцінює здатність мас-медіа задовольняти їхні запити.
Основна публічна активність політичних партій у взаємовідносинах з виборцями спостерігається якраз у так званий період «кульмінації» політичного життя, тобто виборчий період. Тоді партії найактивніше використовують ЗМІ, піар-акції, практикують зустрічі, мітинги, збори тощо.
Водночас актуалізація політичної комунікації партій (виборчих блоків) із виборцями саме в період виборів є помилковою стратегією, що становить загрозу не лише для партійних електоральних здобутків, але й ефективного розвитку самих утворень.
Призначення публікацій у мас-медіа у процесі реалізації
електоральної діяльності партії: висвітлювати події партійного життя; надавати громадськості інформацію про діяльність політичних акторів та їх взаємодію,; описувати широке поле взаємин політичних партій з виборцями.
Роль засобів масової інформації у виборчих процесах і, передусім, їхню активну участь у передвиборній агітації складно переоцінити. Тому практична повсякденна діяльність ЗМІ щодо висвітлення виборів зазнає додаткової правової регламентації положеннями виборчого законодавства.
Разом із тим, недотримання вимог Закону може спричинити серйозні негативні наслідки. Зокрема, проведення передвиборної агітації з використанням ЗМІ на виборах Президента України 2004 р. без дотримання принципу рівних умов та всупереч порядку, встановленому Законом України
«Про вибори Президента України», стало однією з підстав для висновку
Верховного Суду України про порушення принципів виборчого права, передбачених Конституцією України, засад виборчого процесу, визначених
законодавством про вибори, «що виключає можливість достовірно встановити результати виборів…».
ЗМІ приймають активну участь в обговоренні передвиборчих програм політичних партій (блоків партій), особистих якостей кандидатів. Правове регулювання діяльності ЗМІ під час виборчої кампанії у принципі може бути спрямоване на реалізацію двох протилежних концепцій: граничне обмеження участі преси, радіо та телебачення у передвиборній агітації та інформаційній діяльності щодо виборів і, відповідно, поширення лише інформації, яка обумовлена укладеними угодами із суб’єктами виборчого процесу, або: повну свободу ЗМІ у поширенні будь-яких матеріалів, публікацій чи програм щодо перебігу виборів та основних учасників перегонів.
Важливим аспектом передвиборної агітації є питання прав та обов’язків засобів масової комунікації. Якщо розглянути його в міжнародному аспекті, то стає очевидним, що немає однозначних норм у відносинах між державою, кандидатами та ЗМІ. Особливо складною є ситуація з електронними ЗМІ, зокрема з телебаченням, яке в усіх країнах знаходиться під найбільш прискіпливим контролем виконавчої влади.
Існує декілька концептуальних підходів до питання регулювання агітаційної інформації на телебаченні. Так, у Європі (Німеччині й
Великобританії) висвітлення агітаційної кампанії є обов’язковим для каналів суспільного телебачення і комерційних каналів. До того ж ефірний час для купівлі політичної реклами є суворо лімітованим, а у Великобританії платна телевізійна політична реклама заборонена взагалі. У США, де домінує комерційне телебачення, участь телеканалів у висвітленні виборів є добровільною, хоча й базується на принципі надання рівних можливостей для ефіру (відповідно до закону про зв’язок). Пояснюється це тим, що обов’язковість надання ефірного часу обмежує свободу ЗМІ.
У країнах СНД і Східної та Центральної Європи вдалися до змішаного підходу: державні телеканали обов’язково надають ефір для агітаційних матеріалів, а комерційні роблять це на власний розсуд, але «з дотриманням принципу рівності». Щоправда, закони про вибори, зокрема у Албанії, Боснії та Герцеговині забороняють публічному радіо й телебаченню готувати та повідомляти платну політичну рекламу, у
Румунії заборонено використовувати засоби комерційної реклами через ЗМІ для ведення передвиборної пропаганди; у Словаччині ж проведення передвиборної кампанії через приватні радіостанції та телеканали просто забороняється.
Додатково у деяких країнах ЦСЄ, зокрема в Болгарії та Польщі, розподіляється також ефірний час на регіональних і місцевих каналах та станціях.
У кожному разі, «принцип рівності» є досить розмитим поняттям. У
Західній Європі його сприймають не як арифметичну, але як пропорційну рівність, оскільки не можна допускати, щоб дрібні партії отримували стільки
ж ефірного часу, що й великі. Вирішується це в індивідуальному порядку, на основі сталих традиційних уявлень, а також на основі результатів попередніх виборів. Так, наприклад, у Німеччині й Великобританії великі партії отримують по 5 виходів в ефір, а дрібні – по 1-3 виходи. В Україні та Росії безоплатний ефір надається на всезагальній основі, рівними частинами.
Отже, можна цілком прийняти умовну класифікацію щодо відносин між телебаченням, державними органами й учасниками виборів:
1. Надання безплатного ефіру на пропорційній основі з обмеженнями щодо купленої політичної реклами (як у Великобританії).
2. Панування ринкових механізмів з відсутністю державного фінансування безплатного ефіру (США).
3. Змішаний підхід – квотування безплатного ефіру і можливість його необмеженої купівлі (Німеччина, країни СНД, країни ЦСЄ).
ЗМІ мають певні зобов’язання у зв’язку з виборчим процесом. Вони встановлюють розцінки вартості за одиницю друкованої площі та одиницю ефірного часу. При цьому ці розцінки не можуть, як правило, перевищувати плату за комерційну рекламу і не повинні змінюватися впродовж усього виборчого процесу.
Ефективна робота партій з засобами масової інформації – запорука успішного втілення іміджу. Процес взаємовідносин партії і ЗМІ носить двосторонній характер. З одного боку, журналісти самі цікавляться заходами партії, з іншого – партія створює приводи для зацікавлення її діяльністю.
Спілкування ЗМІ з партійними структурами оптимізується за допомогою посади партійного прес-секретаря. Його першочерговими завданнями є
інформування газет, радіо, телебачення про заходи та постанови партії. Саме до нього звертаються журналісти, які мають питання до партії. Увагу з боку суспільства до себе і до своїх переконань партія отримує через застосування таких технологій внутрішньопартійного характеру:
Заяви, повідомлення, комюніке для преси. Такі документи готуються заздалегідь, мають універсальний шаблон для полегшення роботи з цим документом для журналістів.
Проведення прес-конференцій. Щоб залучити якомога більше представників ЗМІ на заплановані заходи, необхідно запропонувати свого роду «маленьку сенсацію». Проведення прес-конференцій заради самих заходів може сприяти виникненню пасиву та незацікавленості ЗМІ до партії.
Організація інтерв’ю та підготовка кандидата від партії до нього. Часто вибори називають добре зрежисованою виставою, де партії виконують різні ролі. І від майстерності акторів залежить успіх вистави. Образ партії у свідомості виборців формується вчинками та висловлюваннями партійних лідерів, тому їх презентабельність, підготовка до спілкування з журналістами
є важливим завданням в роботі інформаційного відділу партії.
Створення партійної газети як джерела постійної інформації для членів партій та населення. Успіх газети залежить від багатьох факторів:
змістовності, оформлення, ступеня залучення до інформаційного матеріалу населення, рівня організації її розповсюдження. (Власний досвід роботи у
СПУ: зміст газети).
Написання навчально-методичної літератури для коректної роботи зі
ЗМІ тощо. Чітко виписані правила роботи партійної прес-служби зі ЗМІ допомагають та полегшують процес формування партійного іміджу. (Робота у прес-службі «Єдиний центр»).
Таким чином, роль ЗМІ в діяльності політичних партій, особливо у виборчий період, вирішальна. За допомогою цього каналу політична партія висвітлює свою стратегію, формує імідж. Вміло побудований стратегічний план партій у роботі зі ЗМІ буде сприяти ефективній його реалізації і мінімізуватиме ризики.
3. Виборчий процес і регламентація участі
політичних партій в ньому
Досвід зарубіжних країн демонструє три моделі участі політичних
партій у виборах:
1.
Суб’єктами висунення кандидатів можуть бути тільки політичні партії (Австрія, Португалія).
2.
Суб’єктами висунення кандидатів можуть бути тільки виборці, а партії не мають такого права (Великобританія, Індія).
3.
Кандидатуру виборчої керівної посади повинні підтримати не тільки виборці, але й певні посадові особи (Франція на президентських виборах).
В основі регламентації виборчих кампаній лежать такі принципи:
1. Забезпечення рівних можливостей для всіх учасників виборчого процесу: обмеження по пожертвуванням від приватних осіб та організацій до виборчого фонду; лояльність у стосунках із суперниками; нейтралітет державного апарату.
2. Законодавче оформлення інституту реєстрації виборців. В розвинених країнах списки виборців автоматично оновлюються при зміні місця проживання.
3. Відповідність кандидатів законодавчим вимогам: мінімальний віковий ценз, ценз осілості, професійна придатність до посади тощо. Так, за
Конституцією США президентом країни може стати американський громадянин за народженням, у віці 35 років, з терміном проживання на території країни не менше 14 років. До участі у виборах встановлений віковий ценз.
У регулюванні політичних партій як головних суб’єктів виборчого процесу слід звернути увагу на наступні моменти.
1. Виборчі закони встановлюють певні умови допуску партій до виборів:
встановлення мінімальної чисельності партії (Чехія, Словаччина –
10 тис. членів); встановлення необхідного терміну реєстрації партії (1 рік до дати голосування – Росія); вимога зареєструвати партію у виборчому органі для участі у виборах (Індія, США).
2. Виборчі закони встановлюють законодавчо оформлені переваги для партій, які мають парламентські фракції (Ізраїль, Польща, ФРН). Так, у ФРН партії, які не представлені в Бундестазі або в одному з ландтагів з моменту проведення виборів як мінімум п’ятьма депутатами, можуть висувати своїх депутатів лише після того, як повідомлять керівника виборів про свій намір брати участь у виборчій кампанії. Певні пільги надано у низці країн партіям національних меншин (Данія, Польща). У цих країнах на партії національних меншин не поширюється вимога збору встановленого числа підписів виборців при висуванні кандидатів у виборчі округи.
Регламентація участі політичних партій у виборчому процесі включає:
1.
Процедура висунення партіями своїх кандидатів та складання списків.
2.
Участь партії у формуванні, діяльності органів виборчої адміністрації та контролю за нею.
3.
Діяльність партії у ході виборчої кампанії.
4.

Фінансування виборчих кампаній партій.
Процедура висунення партіями своїх кандидатів та складання
списків. Складання списків згідно законодавства регламентується наступними положеннями: кількісний склад списку, дозвіл включати у список осіб, що не є членами партії, порядок розміщення кандидатів у списку, його структура, порядок заміщення кандидатів, які вибули з різних причин. Складання списку, порядок розташування кандидатів – є прерогативою внутрішньопартійних відносин. Однак, ми вважаємо, що на сучасному етапі політичного життя існує необхідність втручання держави у сферу внутрішньопартійних відносин. Створення законодавчих обмежень з боку держави пояснюється зацікавленістю держави, яка виробляє певні правила в області партійного будівництва. По-перше, вона зацікавлена в якнайбільш ефективному здійсненні політичними партіями своїх публічних функцій, пов’язаних з організацією влади. По-друге – в утвердженні та виконанні партіями демократичних принципів у внутрішньопартійному житті, тому що «внутрішній устрій партії – це модель її уявлення про організацію та функціонування державної влади. Не може бути, щоб партія, побудована на авторитарному, тоталітарному типі керівництва, свої дії ззовні спрямовувала на реалізацію демократичних принципів» Політичні партії у виборчому процесі можуть виступати як самостійно, так і у коаліціях. Виборча коаліція – це особливого виду об’єднання політичних партій, яке відрізняється за правовим статусом і діяльність яких
регламентується рішенням виборчої комісії. Діяльність політичних партій – законом, парламентських коаліцій – регламентом палати чи законом про фракцію.
Мотивом й умовою формування виборчих коаліцій є усвідомлення декількома суб’єктами виборчого процесу браку власних можливостей
(потенціалу) для досягнення поставленої мети. Названа обставина стимулює
їх активність у напряму пошуку додаткових зусиль й ресурсів для досягнення такої нової якості, яка б дала їм можливість зібрати якомога більше голосів виборців. Політичні партії, які беруть участь у формуванні партійної коаліції, ризикують в межах міжпартійної конфігурації втратити свою
ідентичність, однак переконання, що остаточний результат принесе більше користі, у них переважає. Тож мотивація може мати декілька спрямувань: максимізація електоральної підтримки партії для посилення контролю над урядом ( «гонитва за голосами»); прагнення партій до отримання її представниками посад у виконавчій владі, міністерських портфелів («гонитва за посадами»); прагнення партій до здобуття голосів виборців і урядових посад лише для проведення свого політичного курсу («гонитва за політичним впливом»).
Передвиборні коаліції розділяють на:
Адитивні коаліції – це коаліції, що здобувають таку кількість голосів, яка дорівнює сумі кількостей голосів, зібраних кожним окремим учасником коаліції. Цей тип коаліцій найчастіше пов’язаний з об’єднанням споріднених партій, які борються на виборах за підтримку одного і того ж виборчого сегмента. Їхнє об’єднання не призводить до втрати ними своєї ідентичності, а тому не відбувається відпливу підтримки до інших політичних угруповань.
Субадитивні коаліції – це коаліції, які здобувають меншу частину голосів за сумарну. Характер такої коаліції не відповідає очікуванням виборців. Це відбувається переважно тоді, коли в межах коаліції задіяні такі політичні актори, які порушують програмну цілісність та ідентичність об’єднання, що призводить до відпливу від нього різних виборчих сегментів, які не вважають цю коаліцію своєю.
Суперадитивні коаліції – це коаліції, які здобувають більшу кількість голосів. Третій тип коаліції означає, що її учасники зуміли зберегти свій електорат, а до того ж, додалися голоси тих, хто підтримує. Крім того, спрацьовує психологічний ефект, описаний М. Дюверже, – виборці охочіше голосують за сильніших учасників виборчих змагань. Сам факт порозуміння між політичними силами є явищем позитивним, оскільки засвідчує здатність еліт до гармонізації своїх стосунків заради суспільної користі.
Після закінчення виборів, у яких партії приймали участь в статусі передвиборчих коаліцій з позитивним результатом для всіх учасників, варто говорити про післявиборчі коаліції, які представлені:
парламентськими (утворюються на рівні фракцій або окремих депутатів для підтримки уряду (правлячі) або проти нього (опозиційні)); урядовими (коаліції, які організовуються на рівні міністрів та інших посадовців для реалізації програм діяльності); випадковими (стихійними) (утворюються для реалізації конкретного завдання).
Повернемося до другого, визначеного нами аспекту регламентації участі політичних партій у виборчому процесі – участь партії у
формуванні, діяльності органів виборчої адміністрації та контролю за
нею (участь у формуванні виборчих комісій, інститутів довірених осіб, уповноважених представників від партій). Партії можуть користуватися правом вносити пропозиції до складу комісії. Так, у Німеччині керівники виборчих комісій призначають членів комісії та їх заступників, але при цьому мають враховувати персональні пропозиції партій (кількість таких пропозицій пропорційна кількості голосів, поданих за кожну політичну партію на минулих виборах). Що стосується уповноважених представників, то вони мають право бути присутніми на дільницях, під час підрахунку голосів, отримувати інформацію про всі дії виборчої адміністрації, знайомитися з виборчою документацією.
Наступним моментом регламентації діяльності партій у виборчому процесі є визначене вище положення про діяльність партії у ході виборчої
кампанії (особливо використання ЗМІ). Виборче законодавство регламентує всі форми агітаційної діяльності партій у період проведення виборчих кампаній. У Бразилії, Португалії партії широко користуються своїм правом вільного доступу до ЗМІ в період виборів. Особливості взаємовідносин партії зі ЗМІ проявляються у таких сучасних тенденціях політичного життя: отримання партіями ефірного часу на державних каналах (хоча можуть і не всі отримати); право отримувати ефірний час на комерційній основі.
Окремої уваги у вивченні питання щодо форм та методів електоральної діяльності партій потребує питання парламентських фракцій в діяльності парламенту. Фракції виступають структурною частиною парламенту. Вони є найважливішими органами прийняття рішень у парламентському процесі, що прописано у законодавстві майже усіх країн світу.
Найбільш важливими для роботи парламенту та діяльності у
ньому політичних партій є чотири моменти:
1.
Умови утворення парламентських фракцій.
2.
Правовий статус (у тому числі і парламентської опозиції).
3.
Матеріальне забезпечення роботи фракцій.
4.
Відносини політичних партій та стосунки депутатів.
Розлянемо їх детальніше.
1. Умови утворення парламентських фракцій. Для їх утворення
істотне значення мають два моменти: критерії утворення та кількісний склад
фракцій. Найбільш доцільним критерієм утворення – є партійна приналежність депутатів. В організаційному плані партійна структура фракцій дає можливість політичним партіям брати участь у формуванні органів парламенту, у всіх парламентських процедурах, діючи не розрізнено, а групою, згуртованою дисципліною. У політичному плані така структура сприяє зміцненню партійної дисципліни під час вирішення тих чи інших питань прийняття важливих рішень, налагодженню чіткості у взаємодії партій у парламентській діяльності, перетворенню парламенту на дійсно загальнодержавний орган. Саме тому у більшості країн партійний принцип формування фракцій закріплений юридично, а формування фракцій на іншій основі забороняється (Велика Британія, Болгарія, Грузія, Франція). Таку заборону пояснюють так: створення фракцій на професійній, релігійній тощо основі сприяє перетворенню парламенту на арену боротьби різних угруповань, що лобіюють і відстоюють передусім вузько групові інтереси
2. Правовий статус. Сучасна тенденція розвитку політичного життя демонструє законодавче закріплення парламентських фракцій (Італія, Іспанія,
Грузія, Португалія. Швеція). В одних основних законах таке визнання обмежується згадуванням фракцій у зв’язку з порядком утворення і складом тих чи інших керівних та робочих органів парламенту. Італійська конституція згадує про фракції у зв’язку з формуванням «постійних комісій, що утворюються пропорційно до складу парламентських фракцій. Новою тенденцією у процесі правової регламентації діяльності парламентських фракцій – є конституційне закріплення статусу опозиційних партій, що знаходить прояв у особливому статусі їх парламентських фракцій; прийняття спеціальних законів або положень про фракції (порядок їхз утворення, ліквідації, склад). Згідно законодавчим актам організація та порядок діяльності фракцій визначаються або партійними статутами, або спеціальними регламентами, які ухвалюються самими фракціями.
Відповідно до зарубіжної парламентської практики після створення та реєстрації фракції набувають певних прав, таких, як виступ від імені партії, представництво в колегіальних органах парламенту, матеріально-технічне забезпечення тощо.
4. Взаємовідносини партії з депутатами. Як зазначав М. Дюверже, відносини парламентарів та партії проходять три фази еволюції: влада парламентарів в партії, відносна рівновага між партією та парламентарем, влада партії над парламентарем. Домінування партії над її парламентарями вчений виділяє як особливу форму олігархії, яку можна назвати зовнішньою по відношенню до олігархічної ролі лідерів всередині партії. Він також наголошував, що від депутатів, які відстоюють ідеологічно протилежні позиції, дуже мало суспільної користі. Тому для ефективного здійснення функції представництва парламентом, необхідно, щоб партія була дуже гнучкою, поділялася на різні фракції, відповідні неоднорідності поданих за
неї голосів, інакше її згуртованість внесе елемент штучної єдності в її виборчий корпус; амплітуда розбіжностей буде не зменшена, а спотворена.
Авторський колектив монографії «Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії» наголошує, що саме у фракціях відбувається формування політичної волі. Вони виділяють дві основні
моделі відносин у парламентських фракціях: «британську» і
«американську».
1.

«Британська» модель, поширена у країнах Західної Європи, характеризується тісним зв’язком членів парламентської фракції, жорстким і суворим підпорядкуванням партійній дисципліні.
2.
«Американській» моделі властиві менш тісні партійні зв’язки парламентарів (конгресменів). Волевиявлення депутатів при прийнятті законів не завжди зумовлюється їхньою партійною приналежністю.
Узагальнюючи досвід роботи зарубіжних парламентів, можна зробити висновок про певні правила функціонування фракцій: при визначенні своєї внутрішньої структури повинні керуватися демократичними принципами; загальні збори членів фракції та правління повинні мати обов’язковий характер; структура фракції має ієрархічний характер: орган, який приймає рішення (загальні збори фракції), керівний орган правління фракції на чолі з головою фракції. А між рівнем, на якому приймаються рішення, та керівництвом фракціями повинно знаходитися один або два робочих рівні – робочі комісії та робочі групи. До цього додаються ще численні статутні об’єднання та неформальні групи.
Взаємозв’язок між партіями і фракціями парламенту, на думку авторського колективу навчального посібника «Політичні партії як суб’єкт формування політико-управлінської еліти в умовах політичної модернізації»,
полягає у наступному:
1) керівна еліта партії та фракції складається з одних і тих же осіб, і посада голови фракції та партії, як правило, теж належать одній особі;
2) діяльність партії та фракції підпорядкована одній меті — виборчій рекламі, збільшенню шансів на виборах, переконанню громадськості у своїй згуртованості;
3) спільна участь у формуванні політичного підходу народу: партій через вибори, а фракцій — через діяльність у парламенті та зв’язки із громадськістю, підтримання добрих стосунків із ЗМІ;
4) і партійні, і фракційні статути забезпечують представництво в партійних органах, права участі у прийнятті рішень, взаємну інформацію;
5) депутати фракції як члени партії зобов’язані захищати партійні цілі та принципи.
Домінування політичних партій в організації виборчого процесу і політичного життя в країні визначає і статус партійних фракцій у парламенті.

Яскравим прикладом є Бундестаг Німеччини, де відбувається трансформація передвиборних партійних програм у реальну політику уряду, але тільки за умови, що партійні фракції зможуть порозумітися між собою, утворити правлячу більшість. Бундестаг називають «фракційним парламентом», оскільки саме фракції є найважливішими його підрозділами, що здійснюють керівництво процесом прийняття рішень, стабілізують відносини між урядом, партіями і громадськістю, мають визначальний вплив на волеутворення в парламенті.
Сьогодні в Україні на перший план виходять проблеми демократизації діяльності партійних фракцій. Ознакою демократичності партійної організації виступає, по-перше, закріплене в статуті право партійців об’єднуватися в платформи для відстоювання альтернативних поглядів щодо методів управління партійними структурами, технологій формування керівництва, механізмів їх кадрової ротації. По-друге, право фракцій мати власну назву, бути зареєстрованими у координаційному органі чи контрольно-ревізійній комісії виступає демократичним підґрунтям їхньої діяльності. По-третє, фракція повинна мати право створюватись за підтримки визначеної партійним статутом кількості обласних організацій, виступати на з’їздах з доповідями і мати своїх представників в керівних органах.
Реалізація означених принципів роботи фракцій всередині безпосередньо самої партії забезпечить демократичні основи діяльності фракцій партій в парламенті.
Література основна

1.
Кочубей Л. Виборчі технології : [навч. посіб для студ. вищ. закл.] /
Л. Кочубей. ― К. : Український центр політичного менеджменту, 2008. ―
332 с.
2.
Мейтус В. Политическая партия: стратегия и управление / В. Мейтус,
В. Мейтус. — К. : Эльга, Ника-Центр, 2004. — 404 с.
3.
Обушний М. І. Партологія : [навч. посібник] / [М. І. Обушний,
М. В. Примуш, Ю. Р. Шведа ; за ред. М. І. Обушного]. — К. : Арістей, 2006. —
432 c.
4.
Основы теории политических партий : [учебное пособие] / [под ред.
Заславского С. Е.]. — М. : Европа, 2007. — 264 с.
5.
Партії та громадсько-політичні рухи: світовий досвід і Україна : конспект лекцій до навчальної дисципліни / [уклад. В. А. Ребкало,
Л. В. Гонюкова]. — К. : Вид-во НАДУ, 2004. — 88 c.
6.
Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії : [монографія] / [за заг. ред. д.і.н., проф. А. І. Кучеренка]. —
К. : НІСД, 2007. — 396 с.
7.
Політичні партії як суб’єкт формування політико-управлінської еліти в умовах політичної модернізації : навч. посібник / [Ю. С. Ганжуров, В. В.

Лісничий, О. В. Радченко ; ред. кол. : Є. А. Афонін]. — К. : Парламентське вид-во, 2008. — 416 с. — (Навчальне видання).
8.
Посібник-практикум для спеціалістів з питань інформації :
[навчально-методичні рекомендації]. ― К. : Бібліотека навчально- методичних курсів Єдиного центру, 2009. ― 144 с.
9.
Примуш М. Політичні партії: історія і теорія : [навч. посібник] /
М. Примуш. — К. : Професіонал, 2008. — 416 с.
10.
Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій і партійних систем : навч. посібник / Ю. Р. Шведа. — Львів : Тріада плюс, 2004. — 528 с. — (Навчальне видання).
Література додаткова

1.
Варій М. Й. Політико-психологічні передвиборчі технології /
М. Й. Варій. — К. : «Ельга Ніка-Центр», 2003. — 400 с.
2.
Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн : [Підручник] /
Георгіца А. З. ― Тернопіль : Астон, 2003. ― 432 с.
3.
Гринберг Т. Э. Политические технологии: ПР и реклама : [учеб. пособие] / Т. Э. Гринберг. ― М. : Аспект Пресс, 2005. ― 317 с.
4.
Заславский С. Е. Правовые основы участия политических партий в выборах / Заславский С. Е., Зотова З. М. ― М. : РЦОИТ, 2006. ― 240 с.
5.
Ковриженко Д. Європейський досвід фінансування партій та виборчий кампаній / Денис Ковриженко, Олена Чебаненко, Олександр
Синьоокий // «Часопис ПАРЛАМЕНТ». ― 2009. ― № 2. ― С. 23―64.
6.
Колесников О. Еволюція виборчих технологій у контексті демократичного процесу в Україні / Олексій Колесніков // Вісник
Центральної виборчої комісії. ― 2011. ― № 2. ― С. 56―64.
7.
Малкин Е. Политические технологии / Е. Малкин, Е. Сучков. — М. :
Русская панорама, 2006. — 680 с.
8.
Хесс Х. Практическая работа в Социал-Демократической партии : справочник / Х. Хесс ; [пер. с нем. Л. Борисовой, И. Трутанова]. — К. :
Основные ценности, 2000. — 178 с.
КОНТРОЛЬНО-АДАПТАЦІЙНИЙ БЛОК

Контрольні запитання
1.
Визначить основні ознаки електорального процесу.
2.
Дайте визначення поняттю «виборча кампанія».
3.
В чому полягає специфіка терміну «партія виборів»?
4.
Які завдання повинна виконувати політична партія у ході виборчої кампанії?

5.
Охарактеризуйте методи та засоби менеджменту електоральної діяльності партії на сучасному етапі.
6.
Розкрийте зміст політичного маркетингу партійної діяльності.
7.
Чи є різниця між політичним та комерційним маркетингом?
Відповідь обґрунтуйте.
8.
Дайте визначення поняттям «політичний ринок», «сегментація політичного ринку».
9.
У чому полягає політичний вплив ЗМІ?
10.
Які моделі взаємовідносин ЗМІ та державної влади найбільш повно розкривають демократичну природу розвитку політичних відносин?
11.
Охарактеризуйте принципи регламентації виборчої кампанії.
12.
Що таке виборча коаліція? Які типи виборчих коаліцій існують?
13.
Розгляньте моделі відносин в парламентських фракціях.
Теми доповідей та рефератів

1.
Імідж політичної партії: основні складові та методи просування.
2.
Виборча кампанія: світовий досвід та українські реалії.
3.
Практика використання політичної символіки у діяльності політичних партій.
4.

Методи регулювання ЗМІ та політичних партій.


Логічні завдання та проблемні запитання
1.
Визначить специфіку застосування пропаганди та агітації. Чи використовують сучасні партії у своїх діяльності методи пропаганди?
Оцініть ефективність методів пропаганди та агітації у виборчих кампаніях в сучасній Україні.
2.
Наведіть приклади найбільш вдалих та результативних піар-акцій у роботі партій сучасної України.
3.
Проаналізуйте права та обов’язки ЗМІ у державі: європейський та вітчизняний досвід. Яку роль виконують партійні ЗМІ у діяльності партії?
4.
Займаючи посаду партійного прес-секретаря, Вам необхідно презентувати участь Вашої партії у благодійному проекті. За допомогою яких заходів розкриття цієї теми принесе партії якомога більше політичних дівідендів?



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал