Навчальний посібник Луганськ-2014



Pdf просмотр
Сторінка1/20
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.21 Kb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


Міністерство освіти і науки України
Східноукраїнський національний університет
імені Володимира Даля










Політичні партії:
теорія та
функціональні
практики

Навчальний посібник










Луганськ-2014


УДК 329
ББК 66.6
Відповідальний редактор:
Новакова Олена Вікторівна – доктор політичних наук, професор, професор кафедри політологі та міжнародних відносин Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля
Рецензенти:
Бабкіна Ольга Володимирівна – доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політичних наук Національного педагогічного університету
імені М. П. Драгоманова
Примуш Микола Васильович – доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології Донецького національного університету
Поліщук Ігор Олексійович – доктор політичних наук, професор, професор кафедри соціології та політології Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
Проскуріна Олена Олександрівна – доктор політичних наук, професор, професор кафедри політології та правознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка
Щедрова Галина Петрівна – доктор політичних наук, професор, проректор з науково- педагогічної роботи і гуманізації навчально-виховного процесу, завідувач кафедри політології та міжнародних відносин
Східноукраїнського національного університету
імені
Володимира Даля

Політичні партії: теорія та функціональні практики : [Навчальний посібник] /
Новакова О. В., Агафонова Г. С., Моїсеєва А. С., Струнін П. А. ― Луганськ : Вид-во
СНУ ім..В.Даля, 2014. ― 300 с.
У навчальному посібнику викладено основні аспекти функціонування політичних партій як провідного інституту політичної системи. Автори докладно висвітлюють основні етапи еволюції теорії політичних партій, підходи до визначення їхньої сутності, структури, типологізації. Розглянуто роль політичних партій у процесі державного управління; визначено сутність та роль партійної системи в політичній системі суспільства. Проаналізовано особливості фінансової діяльності політичних партій, використовувані у процесі їхнього функціонування політичні технології.
Для викладачів, студентів, слухачів вищих начальних закладів освіти, політологів, політичних технологів, політичних лідерів, а також тих, хто цікавиться тенденціями розвитку політичних партій.
Новакова О. В. (Вступ; розділи 5, 11, 12); Агафонова Г. С. (розділи 3, 4, 8, 10);
Моїсеєва А. С. (розділи 1, 7, 13); Струніні П. А. (розділи 2, 6, 9).

Рекомендовано до друку Вченою радою
Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля
(протокол № 2 від 18 жовтня 2013 року)






© Новакова О. В., Агафонова Г. С.,
Моїсеєва А. С., Струнін П. А., 2014
© Вид-во СНУ ім. И.Даля, 2014


ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………...………………
Тема 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ
ІНСТИТУТУ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ ……………………………………………
1.1. Еволюція наукових уявлень дослідження ролі політичних партій: класичні школи………………………………………………………..…….
1.2. Сучасні дослідження політичних партій…………………...................
1.3. Внесок українських дослідників у розвиток партології..…………….
Тема 2. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ …………………
2.1. Основні підходи до визначення поняття «політична партія»………..
2.2. Інституційні ознаки політичної партії ………………………………..
2.3. Функції політичних партій у політичній системі суспільства.……...
Тема 3. ТИПОЛОГІЇ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ………………………………….
3.1. Формування системи критеріїв типологізації політичних партій…..
3.2. Функціональний та організаційний виміри класифікаційного поділу політичних партій …………………………………………………………..
3.3. Альтернативні класифікації політичних партій………………………
Тема 4. ТЕОРІЯ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ…………………………………………
4.1. Наукові підходи до трактування феномену «партійна система»……
4.2. Сучасні підходи до типологізації партійних систем….……………...
4.3. Функції партійних систем та їхній взаємозв’язок з виборчою системою.......................................................................................................
Тема 5. ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ…….
5.1. Передумови формування політичних партій……………….…………
5.2. Специфіка та етапізація становлення партійної системи…………….
5.3. Сучасні проблеми та перспективи реалізації партійної моделі..…....
Тема 6. СУЧАСНИЙ
СТАН
ТА
НАПРЯМКИ
ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПАРТІЙ………………………………………..
6.1. Світовий досвід створення законодавчої бази функціонування партій…………………………………………………………………………
6.2. Політико-адміністративні засади діяльності політичних партій в
Україні……………………………………......................................................
6.3. Політичні посади в Україні. Розмежування адміністративних та політичних посад…………………………………………………….……....
Тема 7. ОРГАНІЗАЦІЙНА ПОБУДОВА ПАРТІЇ: НОРМИ ТА ПРИНЦИПИ…
7.1. Структурні особливості побудови партій: зарубіжний та український досвід…………………………………………………………..
7.2. Організаційні моделі політичної партії: класичні та сучасні підходи
7.3. Внутрішньопартійна демократія: сучасні проблеми та тенденції вирішення…………………………………………………………………….
Тема 8. ІДЕОЛОГІЯ ЯК БАЗОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІТИЧНОЇ
ПАРТІЇ………………………………………………………………………………
8.1. Політична ідеологія: різновиди та особливості………………………

8.2. Основні принципи створення партійних програм…..………………..
8.3. Особливості ідеологічної ідентифікації політичних партій в Україні
Тема 9. ФІНАНСУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ………….………………..
9.1. Демократичні стандарти фінансування політичних партій………….
9.2. Основні механізми фінансового контролю та санкцій...……………..
9.3. Досвід фінансової діяльності партій у сучасній Україні……...……...
Тема 10. ОСНОВНІ МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ
ПАРТІЙ……………………………………………………………………………..
10.1. Партії – головний суб’єкт електоральної організації виборчих кампаній……………………………………………………………………...
10.2. Засоби масової інформації в електоральній діяльності політичних партій…………………………………………………………………………
10.3. Участь політичних партій у виборчому процесі: особливості регламентації………………………………………………………………...
Тема 11. ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ ПАРТІЙ..………………
11.1. Специфіка застосування політичних технологій у роботі партій….
11.2. Особливості побудови іміджу політичної партії та її репутації……
11.3. Девіантні технології у діяльності політичних партій……………….
Тема 12. РОЛЬ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У ПРОЦЕСІ ДЕРЖАВНОГО
УПРАВЛІННЯ……………………………………………………………………...
12.1. Особливості взаємодії держави та політичних партій……………...
12.2. Парламентська діяльність політичних партій………………….........
12.3. Роль політичних партій у формуванні виконавчої влади.…….........
Тема 13. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ….……
13.1. Умови зародження та зміни ролі сучасних політичних партій.……
13.2. Тенденції розвитку сучасних політичних партій...………………….
13.3. Методики дослідження ролі та функціональності політичних партій…………………………………………………………………………
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА КАТЕГОРІЇ…………………………………………...



ВСТУП
Сучасна система представницької демократії неможлива без ефективної діяльності політичних партій. Відомий французьський партолог
М. Дюверже писав, що «режим без партій – це режим без демократії». Таким чином, сама ідея демократії вимагає наявність багатопартійності, яка слугує виразником вимог членів плюралістичного суспільства. Отже, визнання політичного плюралізму та функціонування реальної опозиції виступають основою демократичної політичної системи. При цьому сутність представницької влади полягає в тому, що в парламенті повинні бути агреговані вимоги та інтереси значущі для розвитку всього суспільства.
Політичним актором, який якнайкраще виконує дане завдання, виступають політичні партії. Саме вони, беручи участь в електоральному процесі, артикулюють суспільні вимоги та транслюють їх до представницьких органів влади, беручи безпосередню участь у їхньому формуванні.
Аналіз політичних партій і процесу їхньої трансформації дає можливість комплексної оцінки політичного розвитку держави в перспективі, оскільки об’єднує в собі аналіз діяльності основних акторів, що беруть участь в політичній боротьбі, і аналіз прийнятих рішень, спрямованих на зміну умов політичної боротьби, парламентської діяльності, інших прийнятих вищим політичним керівництвом країни рішень. Не тільки українською специфікою
є ситуація, при якій поразка на виборах до парламенту означає фактичну смерть політичної партії – перетворення партії в нерелевантного гравця.
Парламентська партія є реальним учасником політичного процесу, тоді як позапарламентські партії фактично перетворюються на статистів, якщо не зникають з політичної арени.
Таким чином, тема навчального посібника є актуальною з огляду на те, що політичні партії залишаються базовим та фактично безальтернативним на сьогоднішній день елементом демократичного політичного режиму щодо виконання функцій політичного представництва суспільних груп.
Запропонований навчальний посібник «Політичні партії: теорія та функціональні практики» авторського колективу доктора політичних наук
Новакової О. В., кандидатів політичних наук Агафонової Г. С.,
Моїсеєвої А. С., Струніна П. А. спрямований на висвітлення сутнісних, змістовних характеристик інституту «політичної партії» з широким використанням елементів науково-методичної інновації подачі матеріалу та на основі авторських наукових результатів дослідження партійно-політичної проблематики.
Даний начальний посібник складено відповідно навчального плану підготовки фахівців за напрямом 6.030104 «Політологія» та програми навчальної дисципліни «Партологія»; а також відповідно навчального плану підготовки фахівців за спеціальністю 8.15010002 «Державна служба» в
освітній галузі «Державне управління» та програми навчальної дисципліни
«Політологічні аспекти державного управління (Політичні партії)».
Вивчаючи історію та теорію розвитку інститут політичних партій, майбутні фахівці оволодівають навичками проводити аналіз виникнення і трансформації партій, партійних систем, з’ясовувати причинно-наслідкові зв’язки в політичних подіях, аналізувати матеріал в певній системі, порівнювати кількісні показники ефективної діяльності партій окремих країн
і партій сучасної України, пояснювати й критично оцінювати історичні фактори та діяльність осіб.
Структуру навчального посібника складають тринадцять системно пов’язаних тематичних розділів, сукупність запитань та логічних завдань контрольно-адаптаційного комплексу. Перша частина навчального посібника присвячена узагальненню наукових підходів до визначення поняття
«політична партія», «партійна система», інституціоналізації партій, і партій
України зокрема, сучасних аспектів правового регулювання діяльності політичних партій. Основний зміст посібника присвячений аналізу та специфіці різноманітних моделей політичних партій, актуалізації необхідності вирішення проблем їхньої фінансової діяльності, розгляду принципів ефективності та функціональності партійної моделі на сучасному етапі. Авторський колектив дотримується взаємозв’язку у порівнянні діяльності партій сучасної України та партійних систем країн з розвиненою демократією. Визначною особливістю посібника авторського колективу
«Політичні партії: теорія та функціональні практики» є спеціальний розділ, присвячений методикам дослідження ролі та функціональності партій, тенденціям та перспективам еволюції інституту політичної партії. В ньому зроблена спроба систематизувати запропоновані вченими індекси для математичного вимірювання ефективної діяльності партій у парламенті.
Засвоєнню поданого матеріалу сприятимуть запропоновані списки основної та додаткової літератури, розроблений контрольно-адаптаційний блок, який містить контрольні питання, тематику рефератів та доповідей, логічні завдання та проблемні запитання.
Автори щиро вдячні рецензентам – доктору політичних наук, професору, завідувачу кафедри політичних наук
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Бабкіній О. В., доктору політичних наук, професору, завідувачу кафедри політології Донецького національного університету Примушу М. В., доктору політичних наук, професору, професору кафедри соціології та політології Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
Поліщуку І. О., доктору політичних наук, професору, професору кафедри політології та правознавства Луганського національного університету імені
Тараса Шевченка Проскуріній О. О., доктору політичних наук, професору, проректору з науково-педагогічної роботи і гуманізації навчально-виховного процесу, завідувачу кафедри політології та міжнародних відносин

Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля
Щедровій Г. П. – за цінні поради та сприяння у написанні навчального посібника.

Тема 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ
ІНСТИТУТУ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ

Мета: дослідити еволюцію наукових уявлень ролі політичних партій, визначити специфіку класичних та сучасних теоретичних концепцій щодо функціонального призначення партій. З’ясувати специфіку вивчення сутності партій українськими вченими.
Ключові слова: політична партія, електорат, олігархізація, політична влада, партологія.
ЗМІСТОВНИЙ БЛОК

План
1. Еволюція наукових уявлень дослідження ролі політичних партій: класичні школи
2. Сучасні дослідження розвитку досліджень про політичні партії
3. Внесок українських дослідників у розвиток партології

1. Еволюція наукових уявлень дослідження ролі політичних
партій: класичні школи

Сучасну демократію важко уявити без політичних партій, які розглядаються як арена змагання політичних курсів, ідей, що виражають
інтереси різних суспільних груп. Конкуруючи між собою за доступ до державної влади, партії спрямовують свою діяльність на вироблення оптимальних суспільних рішень. Партії – не тільки важливий елемент політичної системи, але й один із основних компонентів громадянського суспільства. Знання про партії як суспільний інститут, їх місце і роль у суспільно-політичному житті мають не лише теоретичне, а й практичне значення.
Еволюція поглядів щодо питання політичних партій, їх ролі, місця, пройшла ряд історичних етапів, які мають свою специфіку. В своєму розвитку партії пройшли шлях від сприйняття їх як негативного інституту через «необхідне зло» до визнання їх позитивної ролі в суспільстві. Відомий німецький державознавець Г. Трипель запропонував таку періодизацію етапів розвитку уявлень про політичні партії:
1) Стадія протидії, протистояння, боротьби з політичними партіями – період існування абсолютистських держав аж до кінця XVIII ст., який характеризується стійкою опозицією з боку держави до будь-якого організованого політичного угрупування.
2) Стадія ігнорування партій – з кінця XVIII ст. до кінця XIX ст., коли буржуазно-ліберальні держави забезпечували умови для такої політичної
ініціативи, яка не порушувала існуючих основ політичного устрою.

3) Стадія визнання і легалізації партій – період розвитку сучасних буржуазно-демократичних держав, в яких партії набирають функцій
«посередника-керівника».
4) Стадія конституційно-правової інкорпорації, специфіка і характерні особливості якої сприяли активізації формування теорії і науки. Партії розуміються як посередники між громадянським суспільством і державою.
Еволюційно-історичний шлях розвитку партій також можна представити наступним чином.
1.
Зародження нової партії в надрах старої державної, законодавчої та політичної системи як відповідна реакція на загострення протиріч у суспільстві.
2.
Боротьба партії за владу: пошук засобів, форм, методів, сил, здатних дестабілізувати та дискредитувати державний лад і правлячу партію; поразка або перемога усіх громадських сил, які стоять за нею і підтримують її.
3.
Конструювання нового державного й законодавчого механізму: проведення кадрової політики, яка б відповідала інтересам правлячої партії, визначення своєї ролі в державному механізмі.
4.
Формування матеріально-технічної бази діяльності партії та фінансових джерел її існування.
5.

Систематична розробка партією головних напрямків її діяльності з одночасним розвитком організаційної структури, форм і методів роботи з метою запобігання загостренню протиріч.
Дж. Лапаломбара та М. Вейнер виникнення політичних партій пов’язують з кризами політичної системи та процесами модернізації:
криза легітимності пов’язана з проблемою носія суверенної влади;
криза інтеграції пов’язана з проблемою територіальної цілісності та з прагненням приєднуватись чи роз’єднуватись;
криза партиципації пов’язана з прагненням певних соціальних груп, які були відсторонені від влади, приймати участь у змаганні за владу як рівноправні партнери. Саме ці кризи, як вважали автори, призвели до створення політичних партій і виступають свого роду каталізаторами створення політичних партій.
М. Педерсен вважає, що у своєму розвиткові партія долає кілька рівнів
– бар’єрів розвитку. Учений виділяє чотири таких бар’єри:
1) бар’єр декларацій. Фактично мова йде про усвідомлені і оголошені
(задекларовані) наміри політичної групи приймати участь у боротьбі за владу. На сучасному етапі декларація намірів відбувається через заяву в пресі чи телевізійний виступ;
2) бар’єр авторизації. На цьому рівні відбувається оформлення правового статусу партії шляхом реєстрації у відповідних органах. У багатьох країнах (наприклад, у Данії) повинна відбутися реєстрація партії, що змушує її зібрати певну кількість підписів громадян, готових підтримати партію на наступних виборах. Часом замість підписів або крім підписів
вимагають внести ще й грошову заставу (Великобританія, Німеччина);
3) бар’єр репрезентації. Якщо партія здобуває перемогу на виборах, вона отримує право бути представленою на рівні законодавчого органу.
Такий бар’єр визначається законом (наприклад, в Данії – 2 %, у Німеччині –
5 % ) і надає статус парламентської партії;
4) бар’єр істотності. Це коаліційний потенціал та потенціал шантажу партії, тобто здатність партії бути учасником урядової коаліції або ж її здатність впливати на процес прийняття політичних рішень, перебуваючи поза нею. Для центристських партій більш характерним є коаліційний потенціал, а для радикальних партій – потенціал шантажу.
Необхідно зазначити, що теоретичні уявлення про політичні партії, їх сутність та роль в державі та суспільстві залежали від реальних умов
існуючої епохи, а також обумовлювались загальним розвитком політико- правової теорії, уявлень про суспільний та державний устрій в різні історичні періоди, розвитком концепцій прямої демократії, парламентського представництва тощо.
Перші згадки про політичні партії зустрічаються ще у мислителів
Стародавнього світу. У цей час поняття «партія» використовувалась для визначення політичної організації. Свідчення цього твердження заходимо в працях Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) та Цицерона (106-43 рр. до н.е.). Так,
Аристотель писав про боротьбу партій жителів морського узбережжя, рівнин та гір. Згодом в Афінах відбувалась боротьба між партією знаті та партією народу. В цей період існування політичних партій сприймалось досить позитивно, оскільки вони забезпечували відображення волі певних кіл громадян на загальнонаціональному рівні в процесі прийняття державних рішень. Негативного забарвлення політичні партії отримують з переходом від республіканської до монархічної форми правління.
Згодом тільки епоха пізнього середньовіччя демонструє існування політичних партій. Так, в ХІІ – ХV столітті в Італії відбувалась боротьба між партією гвельфів – виразниками інтересів торговельно-ремісничих верств населення та партією гібелленів, що відстоювала сильну імперську владу в
інтересах феодалів. Партії античного світу і європейського середньовіччя найчастіше поставали як клієнтели – тимчасові об’єднання для підтримки певних знатних осіб, сімей. Суперництво політичних груп, об’єднаних навколо впливових сімей або популярних лідерів, упродовж багатьох століть було суттєвою ознакою політичної історії.
Прототипи сучасних політичних партій почали з’являтися за часів буржуазних революцій і представляли собою організації буржуазії в боротьбі проти феодалізму. Так, у Франції ця боротьба відбувалась між партіями конституціоналістів, жирондистів, якобінців. Невеликі за чисельністю вони мали характер клубів за елітарним принципом побудови. Організаційно неоформлені партії розгортали діяльність в стінах парламенту та об’єднували в основному депутатів. Коли, в історії розпочався процес усвідомлення
необхідності формування нових політико-правових концепцій, переосмислення ролі існуючих політичних інститутів, італійський вчений
Н. Макіавеллі (1469-1527 рр.) запропонував свою теорію, де він визнає корисність та цілеспрямованість політичних партій в суспільному та політичному житті. Вчений розглядає діяльність «приватних партійних сект» у тісному зв’язку з кризою італійських міст-республік. Він розмежовує абсолютно «шкідливі для республіки суперечки й відносно корисні угруповання». Перші побудовані на принципах патронажу, економічної залежності, обходу законів, діяльність других заснована на принципах взаємно контролюючої та стимулюючої конкуренції. Науковець також розглядає психологічні аспекти добору кандидатів, які стосуються ілюзії вибору рядових членів партії, що свідомо обирають на керівні посади не представників своєї соціальної групи, а представників далекої (як зовсім недавно вони вважали) від розуміння їх потреб політичної еліти. Близький до макіавеллівського прагматизму Ф. Бекон (1561-1626 рр.) вважав, що посилення суперечок між партіями вказує на слабкість держави. Однак, вважав, що партії можна використовувати як засіб суспільного просунення та піднесення для «людей простого звання». Розглядаючи, сутність та призначення партій, автор рекомендує, хоча партії породжують кризу в державі, все ж необхідно сприяти їх політичному розвитку, виробляючи нове помірковане ставлення до цих інститутів.
Визначення специфіки функціонального призначення політичних партій стає темою дослідження багатьох вчених. Так, англійський вчений
Т. Гоббс (1588-1679 рр.) вважав, що основне завдання політичної партії –
«формування народної думки». Однак, визначаючи політичні партії як
«держава в державі», відстоюючи ідею розчинення особистості в державі, автор відмовляється вважати ці утворення носіями приватних інтересів. Тому робить негативний висновок, наголошуючи, що основним обов’язком правителя є розпуск та знищення партій, оскільки в такому разі прийняття законів буде залежати від наявності кількості прихильників тієї чи іншої партії на зборах. А це може призвести до прийняття законів, що суперечитимуть один одному. «Рішення, прийняті монархом, бувають непостійними лише тією мірою, якою це властиво людській природі, а рішення зібрань можуть бути змінені ще й внаслідок чисельності їхнього складу. Бо варто лише, щоб кілька членів, які вважають за потрібне відстоювати колись прийняте рішення, не з’явитись на зборах (а це може відбутись і через недбалість, і через піклування про власну безпеку або випадкові перешкоди) або вчасно з’явились ті, хто дотримується протилежного погляду, і тоді все, що було вирішене вчора, сьогодні буде анульоване». Крім того, Т. Гоббс серед недоліків політичних партій виділяє природну схильність членів опікуватись забезпеченням свого власного блага
і наданням переваги власним інтересам, «адже людські пристрасті, як правило, бувають сильнішими за їх розум». Соціально-економічний та
політичний рівень розвитку країни того часу призводить вченого до висновку, що «зібрання може розходитись у поглядах до такої міри, що породить конфлікт у країні».
Погляди Т. Гоббса поділяв інший англійський вчений


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал