Навчальний посібник Лекції Дніпровськ 2016 ббк 74. 03я73 (075. 8)



Сторінка8/8
Дата конвертації30.11.2016
Розмір1.4 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8

10.3. Зародження в Україні фахової музичної освіти у ХYIII –XIXст.

У ХYIII ст. в Україні починає зароджуватися фахова музична освіта. Природна музична обдарованість українців привернула увагу царського двору Росії. Райони Лівобережної й Слобідської України, що входили до складу Російської імперії, стали головними постачальниками співаків для придворної капели в Петербурзі. З метою пошуку талановитих людей з добрими голосами в Україну приїздили досвідчені співаки капели. Відібраних дорослих півчих одразу відпроваджували до столиці, а хлопчики спершу мали пройти відповідну підготовку.

Генеральній військовій канцелярії було вказано відкрити у Глухові спеціальну школу півчих.

Хоча Глухівська школа готувала співаків переважно для Росії, не можна заперечувати її значення у становленні музичної освіти в Україні, оскільки вона була першим спеціалізованим закладом такого типу. Глухівська школа мала свої традиції, там було знайдено методи добору хлопчиків і методи нетривалого навчання співаків, які потім могли бути зараховані і до професійного хору.

Подальшого розвитку у другій половині ХУШ ст. набули елементи музичного виховання в системі освіти Запорізької Січі. Відомо, що крім загальноосвітніх шкіл, тут існували спеціальні школи, де готували співаків і музикантів, «школи вокальної музики й церковного співу».

Музичну підготовку дітей здійснювала також школа, що функціонувала з 1768 р. при Київській капелі (оркестрі).

Навчання мало практичний характер, кожен з вихованців учився грати на кількох інструментах. У школі були такі музичні інструменти: скрипки, віолончелі, флейти, фаготи, кларнети, труби, валторни, литаври, тромбони, альт, контрабас, толомбас. Після закінчення навчання, яке тривало в середньому 5 років, випускники отримували два атестати. Музичну підготовку випускника підтверджував атестат від капельмейстера. Атестат від адміністратора давав право на вступ до капели.

Важливим осередком музично-співацької культури України була Києво-Могилянська академія, створена в 1632 р. спочатку як колегія на основі об'єднання митрополитом Петром Могилою братської Богоявленської та Лаврської шкіл. Музичну освіту в академії здобули Г.Сковорода, М.Березовський, А.Ведель.

Найбільший розквіт Києво-Могилянської академії припадає на кінець ХУШ — початок XIX ст.ст. Саме в цей час запроваджується професійна музична підготовка студентів. У 1799 р. було відкрито нотний клас при Братському монастирі, а в наступному році клас ірмолойного співу в академії. Тут вивчали правила нотного співу і богослужбовий спів, а в 1816 р. було введено також вправи з нотного письма.

На початку XIX ст. в академії було відкрито клас інструментальної музики. Справжньою окрасою академії був студентський хор, який за своїм складом (дисканти, альти, тенори, баси), якістю виконавців та характером репертуару не мав собі рівних у Києві. До відкриття нотних класів хор виконував роль своєрідної школи, де студенти практичним шляхом навчалися нотного співу. Існували також студентські хори при парафіяльних церквах Києва.

Наприкінці ХYII ст. разом з Києвом значну роль у розвитку музичної культури в Україні відігравав Харків. З 1726 р. велику освітньо-педагогічну діяльність провадила Харківська колегія, при якій існував хор і спеціальний нотний клас. Головну увагу тут приділяли вивченню церковного співу та партесних концертів.

З 1773 р. почав функціонувати клас вокальної та інструментальної музики при Харківському казенному училищі. Подібно до Глухівської школи, до нього набирали малолітніх хлопців з хорошими голосами з усієї Слобідської України. Навчання тривало від одного до трьох років залежно від попередньої підготовки і рівня знань учнів. Після підготовки юних співаків і музикантів відправляли до придворної капели в Петербурзі.

У програмі навчання переважала світська й військова музика, вивчався також церковний спів. При училищі був хор і оркестр, які за традицією виступали на обідах, балах, парадах, що їх влаштовував губернатор.

Важливим осередком музичної освіти був Харківський університет, заснований у 1805 р. Хоча тут і не готували професійних музикантів, проте музично-естетичному вихованню студентів приділяли велику увагу. Впродовж 50 років тут безперервно діяв музичний клас та викладалися "вільні мистецтва".

У відкритому в 1834 р. Київському університеті для забезпечення богослужб був створений церковний хор, учасники якого навчалися не тільки хорового співу, а й музичної грамоти.

У той час, коли в Лівобережній та Слобідській Україні відбувалося піднесення культури, на західноукраїнських землях спостерігався її спад. Понад трьохсотрічне перебування під гнітом Польщі негативно відбилось на національно-культурному житті українського населення.

З середини XIX ст. постановка питання музичного виховання становиться предметом, що обговорюється на державному рівні. В закритих установах, наприклад, у жіночих інститутах та пансіонах, викладання музики диктувалося необхідністю підготувати з числа матеріально неспроможних вихованок педагогів-гувернанток, викладачів музики та іноземних мов. Високим рівнем відзначалося музичне виховання в Київському інституті шляхетних дівчат, де з 1876 по 1902 рр. гру на фортепіано викладав М.В.Лисенко. В інших загальноосвітніх закладах — прогімназіях, училищах, початкових школах музично-виховний процес не набув систематичного характеру.

В організації недільної школи як особливої позашкільної форми освіти, у розробці методики занять з малописьменними дорослими видатне місце належить прогресивній діячці-просвітниці Х.Д.Алчевській. Заснувавши в Харкові недільну школу, одну з перших у царській Росії, вона керувала нею впродовж 50 років. У школі навчалось одночасно 500-700 учениць, з якими безкоштовно працювали 80 вчительок. Контингент учнів складався з домашніх служниць, швачок, робітниць промислових підприємств. Хоча музичні заняття передбачали насамперед участь у відповідних музичних вечорах, шкільних святах, ювілейних урочистостях, роль їх була значною.

У різних містах України місцеві відділення Імператорського Російського музичного товариства (ІРМТ) намагалися створити умови для музичної освіти дітей заможних родин.

Поряд з діяльністю місцевих відділень ІРМТ наприкінці XIX ст. активізується робота приватних навчальних закладів: шкіл, класів, курсів. Перша приватна музична школа у Києві була організована К.Ф. фон Фейстом у 1881 р. і мала назву вокально-інструментальної.

Цікавим явищем стало відкриття у 1889 р. в Києві музичної школи та оркестру народних інструментів при Київських головних майстернях місцевого залізничного вокзалу, де керівниками стали інженер В.Пітте та майстер І.Кравчук. Характерним є те, що ці керівники не були професіоналами музики, але їх музична підготовка дозволяла керувати школою 40.

У 1889 р. в Либідській дільниці м. Києва було відкрите елементарне музичне училище. У Харкові здобула визнання спеціальна фортепіанна школа, очолювана талановитим піаністом, учнем Ф.Ліста А.Ф.Беншем. Певні традиції мала музична освіта в Житомирі. Тут у 1871 р. було відкрито елементарне музичне училище, у 1885 р. — музична школа П.Грінберга, а в 90-х рр. виділялась музична школа, очолювана здібним і досвідченим піаністом С.Ружицьким. Аналогічні приватні установи в цей період виникали в інших містах України. Так, в Єлизаветграді було відкрито музичну школу О.М.Тальновського, випускника Варшавської консерваторії; у 1899 р. тут почала діяти школа Г.Нейгауза. В Одесі широко відомими були курси К.Ф.Лаглера, Р.Гельма, класи Д.Ресселя, М.Фідельмана, Г.Рахміля.




10.4. Музична педагогіка в Україні у ХХ ст.

Співи й музика, як відомо, посідали чільне місце в багатьох духовних навчальних закладах (церковноприходських школах, єпархіальних училищах, семінаріях, духовній академії). Музична освіта в них нерідко була основою для подальшого розвитку професіоналізму.

Музично-освітніми справами та питаннями музично-естетичного виховання в УНР займався Музичний відділ при Генеральному секретаріаті Центральної Ради, з роботою якого пов'язана діяльність К.Г.Стеценка. К.Стеценко наполягав на удержавленні музичних шкіл і консерваторій, на перенесенні уваги музично-естетичного виховання на загальноосвітні середні школи. Суть його позицій щодо реорганізації музичної освіти полягала у створенні закладів двох ступенів: музично-технічних (музшкіл) і музично-академічних (консерваторій та музичних факультетів при університетах). А третій ступінь музичної освіти повинна довершувати Академія мистецтв з різними мистецькими та літературними відділами.

На початку 1918 р. у Києві почали діяти різні курси хорового співу, де навчання співаків йшло за усіма вимогами вокального мистецтва.

Водночас з діяльністю окремих структур Центральної Ради по впорядкуванню організації музично-естетичної освіти і виховання у Харкові при Наркомосі створюється Всеукраїнський Музичний Комітет (ВУКМУЗКОМ) на чолі з Л.Собіновим. Діяльність комітету сприяла встановленню суворого державного контролю у галузі мистецтва, зокрема над діяльністю його закладів, що на багато років поставило українське національне мистецтво в межі удержавлення та іноді негативно впливало на його розвиток. Система музичної освіти і виховання з самого початку була зорієнтована на комплексний підхід, концепція якого була викладена у теоретичних розробках теоретиків — Б.Асаф'єва (Б.Глєбова) і Б.Яворського, згідно з цим система музично-естетичної освіти і виховання повинна бути тісно пов'язана з виробництвом. Таким чином, трудящі маси активно залучались до музично-естетичної роботи, брали участь у діяльності аматорських музичних колективів, лекторіях.

Але тільки після закінчення громадянської війни стало реальним здійснення Наркомосом України реформи музично-естетичної освіти й виховання, що було здійснено у 1923-1925 рр.

За ці роки була створена триступенева система музичної освіти в Україні: музична профшкола, музичний технікум, інститут, що відповідало початковій, середній і вищій музичній освіті. За цей період було відкрито шість музичних профшкіл у Києві, які пізніше були об'єднані в музичний технікум.

До жовтневої революції 1917 р. в Україні було три консерваторії (Київ, Харків, Одеса), але вони тільки умовно вважалися вищими закладами, оскільки вони майже повністю виключали загальноосвітній фактор у навчанні і були вузькопрофесійними. З 1923 р., зокрема у Київській консерваторії, яку очолював на той час К.Михайлов, розпочалася реорганізація, яку впроваджувала створена спеціальна комісія під головуванням Ф.Блуменфельда. Реорганізація полягала у поділі консерваторії на три ступені: 1) музична профшкола, яка відокремлювала дитячу музичну освіти від дорослої; 2) технікум з фортепіанним, оркестровим та вокальним факультетами; 3) інститут, що мав факультети: виконавський, педагогічний, науковий і творчий.

Аналогічних змін у 1923 р. зазнали Харківська і Одеська консерваторії, які внаслідок цього були поділені на технікум та інститут.

У 1934 р. Харківський музично-драматичний інститут був реорганізований у Харківську державну консерваторію, яка стала одним з провідних музично-естетичних закладів України.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що музично-естетична освіта й виховання в Україні після 1917 р. мали велике значення у розбудові творчих сил українського народу, що сприяло подальшому виникненню українського національного музичного мистецтва, освіти і виховання.

На основі вищезазначеного становлення та розвиток музичної освіти й виховання дітей та молоді в Україні можна умовно поділити на чотири історичні етапи:



Перший — історико-синкретичний, який тривав від стародавніх часів до ХІ століття, коли вплив музичних явищ на людей характеризувався синкретичністю — невід’ємністю від повсякденного побуту, ґрунтованого на ритуалах і традиціях релігійного та народно-традиційного характеру.

Другий — ортодоксально-секуляризаційний (ХІ ст.—ХІХ ст.), який характеризується впливом культової мережі музичних осередків, які своєю діяльністю поступово поєднували ортодоксальну релігійну спрямованість музичного оформлення культових обрядів з професійним музичним навчанням і вихованням, яке мало світський характер.

Третій — змістовно-визначальний, який охоплює період 60-90-х років ХІХ століття і характеризується становленням самосвідомості передової української інтелігенції, появою перших форм організації, визначенням змісту та основних завдань музичного виховання, побудованого на певній науково-методичній базі, яка до кінця ХІХ ст. набула системного характеру.

Четвертий — педагогічно спрямований, який розпочався наприкінці ХІХ ст. і визначився насамперед цілеспрямованою педагогічною діяльністю видатних українських композиторів та музикантів, побудованою на певних методичних засадах, створенням музично-просвітницьких організацій, музичних навчальних закладів та побутового музикування, що поклало початок створенню системи музично-естетичного виховання дітей та молоді в Україні.

1962 рік – період заснування перших музично-педагогічних факультетів та музичних відділень при педагогічних інститутах, на яких здійснювалася професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів музики і співів. Початок ХХІ ст. завершення реорганізації основних структурних підрозділів музично-педагогічної галузі, створенням музичних і мистецьких факультетів з широким спектром споріднених спеціальностей та заснуванням інститутів мистецтв при педагогічних університетах.

Розвиток музично-педагогічної освіти в Україні у сучасний період характеризується відкриттям нових музично-педагогічних факультетів, зростанням контингенту викладачів і студентів, встановленням зв’язків із науково-дослідними центрами СРСР. Музично-педагогічні факультети поповнювалися науковцями, які захистили кандидатські дисертації. Основна увага зосереджувалася на введенні нових спецкурсів і спецсемінарів, оновленні змісту фахових дисциплін, викладачі та студенти активно долучалися до процесу адаптації нової програми з “Музики”. Підвищенню якості підготовки спеціалістів сприяло проходження студентами суспільно-педагогічної, виконавської та педагогічної практик.

Для узагальнення та запровадження передового педагогічного досвіду було створено опорні кафедри. На новостворених музично-педагогічних факультетах і тих, що вже діяли, виникали художні колективи; колективи фахових кафедр співпрацювали з обласними інститутами вдосконалення вчителів; викладачі проводили відкриті заняття, виїзні засідання кафедр у базовихшколах.


Підготовка вчителів музики згідно з націотворчими та культурологічними засадами відбувалася в процесі створення нової концепції художнього виховання, автором якої була О.Щолокова, переходу музично-педагогічних факультетів на підготовку фахівців за двопрофільною спеціальністю з народознавчих і культурологічних дисциплін. Підготовка науково-педагогічних кадрів здійснювалася через цільову аспірантуру, яку було відкрито на базових музично-педагогічних факультетах. Розроблено нові технології викладання фахових дисциплін, оновлювався зміст проходження фольклорно-етнографічної практики, було створено викладачами фахових кафедр школи-лабораторії, перебудовувався навчально-виховний процес на засадах гуманізації та гуманітаризації музично-педагогічноїосвіти.
Періодизація розвитку музично-педагогічної освіти:

Перший період (1962 – 1970 рр.) – заснування та становлення музично-педагогічних відділень і музично-педагогічних факультетів у структурі педагогічних інститутів, на яких здійснювалася підготовка вчителів музики і співів для середніх і восьмирічних шкіл.

Другий період (1970 – 1980 рр.) – перебудова та реформування музично-педагогічної освіти, реорганізація музично-педагогічних відділень у музично-педагогічні факультети, пошуки нових підходів до вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителів музики і співів.

Третій період (1980 – 1991 рр.) – оновлення змісту музично-педагогічної освіти у зв’язку із запровадженням нової концепції музично-естетичного виховання школярів.

Четвертий період (1991 – 2000 рр.) – цілісний підхід до розв’язання проблем музично-педагогічної освіти, її демократизація, фундаменталізація, гуманізація та гуманітаризація, запровадження нової концепції мистецької освіти.

П’ятий період (2000 – 2015 рр.) – інтеграція вітчизняної музично-педагогічної освіти у світовий освітній простір, поява нових типів навчальних закладів (Інституту культури і мистецтв та інститутів мистецтв). 

Запитання і завдання для самоконтролю

1.Поява музичної педагогіки в Україні у ХУІІ ст.

2.Діяльність Ділецького у напряму розвитку української музичної педагогіки.

3.Етапи становлення і розвитку музичної освіти й виховання дітей та молоді в Україні ХУІІ – перша половина ХХст.

4.Періодизація розвитку музично-педагогічної освіти другої пол. ХХ поч. ХХІ ст.

5. Інноваційна педагогіка в Україні у другій половині ХХ століття й музична освіта.

Контрольні питання
1.Практична і теоретична діяльність Я. А. Коменського.

2.Педагогічні погляди і діяльність Й. Песталоцці.

3.Педагогічні системи А.Дістервега, Йогана Фрідріха Гербарта, Фрідріха Фребеля.

4. Педагогічна теорія К.Д. Ушинського Нові тенденції у педагогічній теорії і практиці зарубіжних країн у кін. XIX – поч. XX ст. (педагогіка “вільного виховання“, експериментальна педагогіка, педагогіка прагматизму, педагогіка “громадянського виховання“ і “трудової школи“, теорія “нового“ виховання і “нових шкіл“).

5.Розвиток освіти й шкільництва в Україні у першій половині XX ст. (педагогічна діяльність С.Русової та ін).

6.Педагогічні погляди і діяльність П.Блонського, Г.Ващенка.

7.Педагогічна діяльність і теоретична спадщина А.Макаренка.

8.Педагогічна діяльність і теоретична спадщина В.Сухомлинського.

9.Гуманізація педагогіки: інноваційна педагогіка в Україні у другій половині ХХ століття (педагогічний досвід Ш.О. Амонашвілі, В.Ф. Шаталова, Є.М. Ільїна, М.П. Щетиніна, І.П. Волкова, М.П.Гузика та ін.).

10. Історія музичної педагогіки України в контексті розвитку загально- педагогічної думки.



Рекомендована література

Основна

1.Антология педагогической мысли Украинской ССР : [антология / сост. Н. Калениченко]. — М. : Педагогика, 1988. - 640 [1] с.

2.Джуринский А.Н. История педагогіки / Александр Наумович Джуринский. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 432 с.

3.Духавнева А.В. История зарубежной педагогики и философия образования / А.Духавнева, Л.Столяренко. – Ростов н/Д.: Феникс, 2000. – 480. [1]с. – (Серия «Учебники, учебные пособия»).

4.Зайченко І.В. Історія педагогіки. У двох книгах. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки: [навч. пос.] / І.В.Зайченко. – К.: Слово, 2010. – 624 с.

5.Зайченко І.В. Історія педагогіки. У двох книгах. Книга ІІ. Школа, освіта і педагогічна думка в Україні: [навч. пос.] / І.В.Зайченко. – К.: Слово, 2010. – 1032 с.

6.Історія педагогіки: [за ред. Гриценка М.]. — К.: Вища школа, 1973. – 447 с.

7.История образования и педагогической мысли за рубежом и в России / [Андреева И.Н., Буторина Т.С., Васильева З.И. и др.]; под ред. З.И.Васильевой. – [2-е изд.]. - М.: Академия, 2005. – 432 с.

8.История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца ХХ в. / Пискунов А.И., Вендровская Р.Б., Кларин В.М. и др.; под ред. А.И.Пискунова. – [2-е изд.]. - М.: ТЦ Сфера, 2001. - 512 с.

9.Історія української школи і педагогіки: хрестоматія / [упоряд. Любар О.О.; ред. Кремень В.Г.]. – К.: Знання, 2003. – 766 с. (Серія «Вища освіта ХХІ століття»). 

10.Коваленко Є.І. Історія зарубіжної педагогіки: хрестоматія [для студ. вищ. навч. зал.] / Є.І.Коваленко, Н.І. Бєлкіна . – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 664 с.

11.Константинов Н.А. История педагогики / Константинов Н.А., Медынский Е.Н., Шабаева М.Ф. – М.: Просвещение, 1982. – 447 с. 

12.Левківський М.В. Історія педагогіки / Михайло Васильович Левківський. – К: Центр навчальної літератури, 2008. – 190 с.

13.Любар О.О. Історія української школи і педагогіки / Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. – К.: Знання, КОО, 2003. – 450 с.

14.Макаренко А.С. Методика виховної роботи / Антон Семенович Макаренко. – К.: Радянська школа, 1990. – 366 с.

15.Мельничук О.С. Історія педагогіки України / Ольга Сергіївна Мельничук. – Кіровоград: КДПУ ім. В.К.Винниченка, 1998. – 169 с.

16.Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики / Алексей Иванович Пискунов. – М.: Просвещение, 1981. – 528 с.

17.Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги: [підручник] / А.М.Бойко, В.Д.Бардінова / Заг. ред. А.М.Бойко. – К.: Професіонал, 2004. – 576 с.

18.Сисоєва С.О. Нариси з історії розвитку педагогічної думки : [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / С.О.Сисоєва, І.В. Соколова. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 308 с.

19.Сухомлинский В.А. Как воспитать настоящего человека (Советы воспитателям) / Василий Александрович Сухомлинский. – К.: Радянська школа, 1975. – 235 с.

20.Сухомлинский В.А. Разговор с молодым директором школы / Василий Александрович Сухомлинский. – М.: Просвещение, 1982. – 206 с.

21.Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям / Василий Александрович Сухомлинский. – К.: Радянська школа, 1969. – 247 с.

22.Українська педагогіка в персоналіях: у 2 т. / [укл. Сухомлинська О.В., Дічек Н.П., Самоплавська Т.О.; за ред. Сухомлинської О.В.]. – К.: Либідь, 2005. – Кн. 1: Х-ХІХ ст. – 2005. – 624 с.

23.Українська педагогіка в персоналіях: у 2 т. / [укл. О.В. Сухомлинська, Н.П Дічек, Т.О.Самоплавська / За ред. О.В. Сухомлинської]. – К.: Либідь, 2005. – Кн. 2: ХХ ст. – 2005. – 552 с.

24.Хрестоматия по истории школы и педагогики в России / [сост. С.Ф.Егоров / Под ред. Ш. Ганелина].– М.: Просвещение, 1974. – 527 с.


Додаткова:
1.Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию / Сергей Гессен. – М.: «Школа-Пресс», 1995. – 322 с.

2.Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / Семен Устинович Гончаренко. – К.: Либідь, 2007. – 376 с. 

3.Смирнов В.З. Очерки по истории прогрессивной русской педагогики ХІХ века / Василий Захарович Смирнов. – М.: Учпедгиз, 1963. – 312 с. 
4.Історія української культури: [за ред. І.Крип’якевича ].–К.: Либідь, 2002– 656,[1] с.

4.Кавалеров В.Л. Феофан Прокопович як методист математики / В.Л.Кавалеров // Науковий вісник Півден-ноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. - Одеса, 1997. - Вип. 10-11. - С. 30-34.

5.Карсавин Л.П. Культура средних веков /Лев Карсавин. – К.: «Символ», 1995.–186 с.

6.Латышина Д. История педагогики / Дарьяла Латышина– М.: Гардарики, 2006. – С.19-21.

7.Монтень М. Об искусстве жить достойно. Философские очерки / Мишель Монтень. – М.: Дет. литература, 1975. – 206 с.

8.Тайлор Э.Б. Первобытная культура / Едуард Бернетт Тайлор. – К.: Политиздат, 1989. – 573 с.

9.Утопический роман XVI-XVII века // Библиотека всемирной литературы. Серия первая. – Т. 34. – М.: Художественная литература, 1971. – 494 с.

10.Хмелюк Р.Л. К.Д. Ушинский об отборе к педагогической деятельности / Р.Л. Хмелюк // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. - Одеса, 1997. — Вип. 10-1. — С. 11-15.

11.Радина К.Д. Лекции по истории педагогики: Учебное пособие, - спб.: РГПУ им. А.И. Герцена, 2011. – 154с.

12.Рерих Н.К. Антология гуманной педагогики М.: Издательский дом Шалвы Амонашвили, 2004, - 224с.

13.История педагогики в таблицах Л, 2012 – 37с.

14.Лещинский В.И. и др. Краткий справочник по курсу История образования и педагогической мысли: Учебн. пособие. – Воронеж, 2004.- 188с.

15.Історія педагогіки: курс лекцій навч. посібник / К., 2004. – 106с.

16.Левківський М.В. Історія педагогіки К.: центр учбової літератури, 2011. – 190 с.

17.Лузан П.Г. Васюк О.В. Історія педагогіки та освіти в Україні: Навч. пос.- 2 ге вид., доп. і перероб. – К., ДАККІН, 2010.- 296с.

18.Варенова Т.В. Краткая история педагогіки. Минск: Асар, 2004. – 129с.

19.Вульферт В.Я. История педагогіки и филисофия образования: Учебное пособие, часть 1. Инженерный інститут, 2007.- 102с.

20.Вульферт В.Я. История педагогіки и филисофия образования: Учебное пособие, часть 2. Инженерный інститут, 2008.- 47с.– 600с.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал