Навчальний посібник Лекції Дніпровськ 2016 ббк 74. 03я73 (075. 8)



Сторінка3/8
Дата конвертації30.11.2016
Розмір1.4 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8

4. ПЕДАГОГІЧНА ТЕОРІЯ К. Д. УШИНСЬКОГО.

Нові тенденції у педагогічній теорії і практиці зарубіжних країн у кін. XIX – поч. XX ст. (педагогіка “вільного виховання“, експериментальна педагогіка, педагогіка прагматизму, педагогіка “громадянського виховання“ і “трудової школи“, теорія “нового“ виховання і “нових шкіл“).
ПЕДАГОГІЧНА ТЕОРІЯ К. Д. УШИНСЬКОГО

http://az.budclub.ru/img/p/peskowskij_m_l/text_1893_ushinskiy/text_1893_ushinskiy-1.jpg

Ушинський К.

ПЛАН

4.1. Педагогічні погляди К.Д. Ушинського

4.2. Принцип народності виховання

4.3. Дидактичні погляди Ушинського

4.4. Проблема гармонійного розвитку і виховання особистості

4.5. Ушинський про вчителя і його підготовку

4.6. Нові тенденції у педагогічній теорії і практиці зарубіжних країн у кін. XIX – поч. XX ст.

Основні поняття: необхідність всезагальної початкової освіти, антропологічні науки, принцип народності виховання, жіноча освіта, традиції народної педагогіки, функції навчання, принципи навчання, класно-урочна система навчання, типи уроків, структурні частини уроку, моральнвсть дитини, гра, особа вчителя, педагогічні факультети, учительська семінарія, класний керівник.
4.1. Педагогічні погляди К.Д. Ушинського

Ушинський К.Д. (1823-1870 р.р.). Видатний педагог, послідовно відстоював інтереси народу у сфері освіти. Обґрунтовував необхідність всезагальної початкової освіти.

Причини недостатнього розвитку педагогічної науки в Росії Ушинський вбачав у недостатній увазі суспільства до проблем виховання, у вкрай незадовільному стані народної освіти у країні.

Визначаючи предметом педагогіки людину, Ушинський відзначав також недостатній рівень розвитку наук про людину, з яких педагогіка повинна черпати дані для розуміння процесів навчання і виховання.

Ушинський вважав, що педагогіка може стати наукою у повному смислі слова, якщо вона буде тісно пов’язана з життям, виражати потреби суспільства і спиратися на дані наук про людину. Суть педагогіки як науки Ушинський розрізняє у "широкому смислі" – як синтез фактів наук про людину для пояснення педагогічних явищ; у "вузькому смислі" – як зібрання виховних правил або власне теорію виховання. Джерелами теорії педагогіки називав весь комплекс, куди відносив анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, політекономію, історію. Із зазначеного кола наук головне значення надавав психології.

Саме на її основі Ушинський обґрунтував педагогічну науку у своїй фундаментальній праці "Людина як предмет виховання".

Педагогіка без опори на антропологічні науки не може розвиватися і залишиться голою рецептурою. Тільки знання наукових основ педагогіки дає можливість творчо розв’язувати складні проблеми формування людини. Педагогіку, як вказує Ушинський, не можна назвати наукою у строгому значенні цього слова. Їй неможливо навчитись як математиці, хімії, астрономії. Крім знань вона передбачає й уміння застосовувати їх на практиці. Педагогіка не досліджує минулого чи теперішнього, а має на меті створення нового, чого ще не було. У цьому відношенні Ушинський називає педагогіку найвищим мистецтвом.

Вона задовольняє найвищу із потреб людини – удосконалення людської природи: «Вихователь – є художник, вихованець – художній твір; школа – майстерня, де з грубого куска мармуру виникає подібність божества».

Виховання, яке не спирається на педагогічну теорію, порівнює з пустоцвітом, із знахарством у медицині. Найважливішим джерелом педагогічних знань Ушинський називав педагогічну літературу, яка потрібна як для вчителів, так і для батьків.


4. 2. Принцип народності виховання

Ця ідея є центральною у педагогічній системі Ушинського. Термін "народність" Ушинський пояснює як своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя.



Народність – це національна самобутність народу і коріниться вона, на думку видатного педагога, перш за все, у характері народу. Видатний педагог не заперечував використання педагогічного досвіду інших народів, але вимагав, щоб його засвоєння було критичним.

Ушинський виступив проти намагань російського уряду провести шкільні реформи шляхом запозичення якоїсь іноземної системи виховання.



Мета виховання, на його думку, визначається особливою ідеєю про людину, властивою для кожного народу. У кожного народу своя особлива система виховання, і як не можна жити за зразком іншого народу, так само не можна виховуватись за чужою запозиченою педагогічною системою.

У методологічному плані принцип народності виховання виступає як корінна закономірність розвитку системи освіти і виховання у будь-якій країні. Складовою частиною ідеї народності в Ушинського стояло питання про жіночу освіту, без чого він не уявляв суспільної системи виховання.

Ушинський намагається творчо використати традиції народної педагогіки у своїй педагогічній системі. Це особливо добре проглядається у його підручниках "Дитячий світ" і "Рідне слово", де він ознайомлює дітей з народним життям, широко використовує народний фольклор: приказки, загадки, прислів’я, казки, вірші.

Він критикував політику російського царизму в українських школах і наголошував, що навчання у них повинно відбуватися рідною мовою.


4.3. Дидактичні погляди Ушинського

Ряд сформульованих Ушинським дидактичних положень лежать в основі сучасної вітчизняної педагогіки.

Він подолав розбіжності між матеріальною і формальною концепціями про найбільш доцільний характер освіти. Згідно теорії матеріальної освіти функція навчання полягає, передусім, у засвоєнні учнями фактичного матеріалу; згідно теорії формальної освіти – у розвитку розумових сил учнів (їх мислення, пам’яті, уваги тощо).

Ушинський розв’язував питання про функції навчання. Перед навчанням ставив три основні завдання:

1)освітнє;

2)виховне;

3) розвиваюче, які завжди повинні виступати в єдності.

У його творах знайшли обґрунтування такі принципи навчання:



1) наочності

2) свідомості й активності

3) послідовності й систематичності

4) міцності знань

5) зв’язку навчання з життям

6) емоційності

7) поєднання інтересу й відповідальності

У процесі навчання всі принципи не виступають самостійно, а органічно переплітаються і обумовлюють один одного.

Ушинський був прихильником класно-урочної системи навчання і багато зробив для її вдосконалення.

Новим було його вчення про структуру та типи уроків. З урахуванням дидактичної мети він виділив такі типи уроків: – змішаний урок (містить повторення пройденого і пояснення нового); – урок усних і практичних вправ (повторення і закріплення матеріалу); – урок письмових вправ (розвиток навичок писемної мови); – урок оцінки знань;урок повідомлення нових знань.

Структуру уроку виводив із загальних ступенів навчання і пізнання. Таких ступенів Ушинський встановив три: чуттєве сприймання; мислительна переробка; закріплення у пам’яті і звичках.

На основі цього виділив три послідовно пов’язані між собою структурні частини уроку:

1. Здійснення свідомого переходу від пройденого до нового і створення в учнів цілеспрямованості на інтенсивне сприймання матеріалу;

2. Розв’язання основного завдання уроку;

3. Підведення підсумків та закріплення набутих знань і умінь.

4.4.Проблема гармонійного розвитку і виховання особистості

У педагогічній системі Ушинського важливе місце займають питання виховання, у яких він спирався на ідею гармонійного розвитку особистості.

Гармонійно розвинутою вважав людину, у якої поєднані розумова зрілість, моральна досконалість, фізична і естетична розвиненість.

Усі сторони виховання розглядав як єдиний процес. Головним вважав моральне виховання. У своїх працях Ушинський багато уваги присвятив обґрунтуванню засобів та методів морального виховання дітей.

Засоби морального впливу охоплюють сім’ю, школу і середовище, в якому перебуває дитина після класних занять. Основи морального виховання закладаються у сім’ї, де велике значення має устрій сімейного життя, стосунки між батьками тощо. Продовжується моральне виховання у школі, де все, на думку Ушинського, повинно бути моральним, а саме: – зміст навчального матеріалу, що передбачає підбір відповідних творів для читання, речень для розбору, використання прислів’їв, приказок, казок тощо; – особистий приклад учителя як у школі, так і в житті; – розумно влаштована навчальна діяльність дітей.

Першоджерелом формування моральної сторони дитини, рівно як і всіх інших її сторін, у житті і у вихованні виступають засоби природи.

Головне завдання педагога – навчити дітей помічати і спостерігати красу природи. Для цього він радив проводити екскурсії в природу, уроки на лоні природи, де діти пізнають красу і велич рідної землі.

Велике значення на формування моральності дитини справляє гра. У грі діти випробовують свої сили і вчаться самостійності. Через колективну гру здійснюється пізнання і входження у систему суспільних відносин. Основним фактором і засобом виховання Ушинський називає працю (формувати звичку працювати).


4.5.Ушинський про вчителя і його підготовку

Особа вчителя, на думку Ушинського, означає все у справі виховання, тому він повинен бути всебічно підготовленим до вчительської роботи.

Учитель повинен бути високоосвіченою людиною. Йому важливо знати свою справу, чітко уявляти мету педагогічної діяльності, мати високу практичну підготовку, володіти методикою навчання і виховання, уміти викладати свої знання визначено і точно, бути не тільки хорошим викладачем, але й не менш умілим вихователем.

Ушинський наголошував, що учитель повинен бути психологом, знати психологію дитини. Необхідною умовою успіху вчителя є його обізнаність з науковими основами педагогіки і побудова своєї діяльності на передових досягненнях педагогічної теорії.

Якщо народний учитель хоче мати моральний вплив на дітей і їх батьків, його життя не повинно суперечити шкільним настановам.

Ушинський також висловлював пропозиції щодо створення в університетах педагогічних факультетів, де б готували викладачів педагогіки та вчителів для середніх шкіл.

Для підвищення кваліфікації народних вчителів Ушинський пропонував організовувати при семінаріях вищі педагогічні курси, щорічні лекції з педагогіки і психології, він позитивно ставився до проведення вчительських з’їздів, зборів, нарад.

Ушинський розробив проект учительської семінарії, куди радив приймати лише тих, у кому можна передбачити хороших учителів.

Головну діяльність учительської семінарії Ушинський вбачав у практичних заняттях. З метою практичної підготовки майбутніх учителів він вперше запроваджує педагогічну практику для семінаристів.

Ушинський вважав за доцільне запровадити інститут класних ординаріїв, тобто таких старших учителів класу, які, викладаючи у своєму класі якнайбільше уроків, разом з тим стежили б за викладанням всіх інших предметів у класі, а також за успіхами учнів цього класу. По суті Ушинський запропонував ідею введення посади класного керівника. Важливими є думки Ушинського про необхідність надання педагогічної освіти жінкам. Працюючи у Смольному інституті, він відкрив для вихованок педагогічний клас.



Запитання та завдання для самоконтролю.

1. Розкрийте сутність та шляхи реалізації ідеї народності виховання за К.Д.Ушинським.

2. У чому сутність антропологічного розуміння К.Д.Ушинським?

3. Які вимоги до уроку і домашньої самостійної роботи сформулював К.Д.Ушинський?

4. Назвіть групи методів навчання, виділенні К.Д.Ушинським.

5. Які вимоги до особистості вчителя висловлював славетний просвітник?

6. Які навчальні книги підготував К.Д.Ушинський? У чому полягала новизна цих книг?
Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Користуючись роботами К.Д.Ушинського, складіть логічну схему «Система підготовки педагогічних кадрів у творчій спадщині К.Д.Ушинського».

2.Які педагогічні ідеі К.Д. Ушинського можна реалізувати у сучасній музичної освіті?
4.6. Нові тенденції у педагогічній теорії і практиці зарубіжних країн у кін. XIX – поч. XX ст.
ПЛАН

4.6.1.Загальні риси педагогічній теорії і практиці зарубіжних країн у кін. XIX – поч. XX ст.

4.6.2. Педагогіка «вільного виховання»

4.6.3. Експериментальна педагогіка

4.6.4. Педагогіка прагматизму

4.6.5. Педагогіка «громадянського виховання» і «трудової школи»

4.6.6. Теорія «нового» виховання і «нових шкіл»
Основні поняття: період шкільних реформ, обов’язкове навчання, школи державні і безплатні, школи для хлопчиків і дівчаток, активний учень і вчитель-консультант, вікові і індивідуальні особливості дітей, активні методи навчання, порівняльна педагогіка, педологія, соціальна педагогіка, характерологія, педагогіка виховання, профорієнтація, педагогіка вільного виховання, принципи самовиховання і самонавчання, інтереси дитини, експериментальна педагогіка, наукове обґрунтування процесу навчання і виховання, “коефіцієнт розумової обдарованості”, педагогіка прагматизму, ідеї “вроджених здібностей“, теорію спадковості, педагогіка “громадянського виховання“ і “трудової школи“, народна, масова школа, рання професіоналізація, теорія “нового“ виховання і “нових шкіл“, енциклопедичність знань учнів, виховання природовідповідне, “вільні“ і “активні“ методи навчання, дитяче самоврядування.
4.6.1. Загальні риси педагогічній теорії і практиці зарубіжних країн у кін. XIX – поч. XX ст.

На кінець XIX ст. у провідних західноєвропейських країнах з усією гостротою виявилась невідповідність традиційної педагогіки і нових суспільно-економічних умов. Необхідні були нові підходи до теорії і практики освітньої і виховної справи. Ці підходи обумовлювались, передусім, стрімким розвитком виробництва, викликаного прогресом науки і техніки. Перед школою ставляться нові вимоги. Для підприємств, оснащених найновішою технікою, потрібні були робітники нового типу. Прогрес науки і техніки з його тенденцією “одухотворення машинної праці“ вимагав від працівників високого рівня знань. У виробництві збільшується попит на всебічно розвинутого, самостійного, ініціативного, мислячого і винахідливого працівника. Традиційна ж школа, яка за своєю суттю була школою учіння, орієнтувалась на виховання слухняних і виконавських працівників.

На рубежі XIX-XX ст. школа у провідних країнах Заходу переживає кардинальні зміни. Цей період можна назвати періодом шкільних реформ:

1. Вже з другої половини XIX ст. школа і народна освіта починають вважатися справою державної ваги. Школи, і в першу чергу початкові, стають державними і безплатними. У ряді країн запроваджується обов’язкове навчання (Німеччина – 1751; Франція – 1879-1881; Англія – 1870; США у різних штатах по-різному починаючи з 1870; Японія – 1872).

2. З кінця XIX ст. навчання у школах у більшості розвинених зарубіжних країн стає спільним для хлопчиків і дівчаток.

3. У якості альтернативи традиціоналізму у педагогіці з’являються нові реформаторські ідеї (вільне виховання, трудова школа, експериментальна педагогіка, педагогіка прагматизму і т.д.). Педагогіка повертається лицем до дитини, підвищується увага до її особистості.

4. На зміну активному вчителеві і пасивному учню приходять активний учень і вчитель-консультант.

5. Характерним моментом для педагогів-реформаторів було усвідомлення ними необхідності враховувати у процесі навчання і виховання вікові і індивідуальні особливості дітей. Підвищується соціальна функція теорії виховання.

6. Одержали нове трактування методи навчання. Раніше вони розглядались як засоби передачі знань чи сукупність форм і прийомів викладання. Нові ж дидактичні концепції пояснювали їх як шлях учня до знань через роботу власної думки. На зміну пасивним пропонувались активні методи навчання.

7. Завдяки педагогам-реформаторам з’являються ряд нових галузей педагогічних знань: порівняльна педагогіка, педологія, соціальна педагогіка, характерологія, педагогіка виховання, профорієнтація тощо.


4.6.2. Характеристика основних наукових напрямків у зарубіжній реформаторській педагогіці кін. XIX – XX ст.

2.Педагогіка «вільного виховання»

“Педагогіка вільного виховання“ – одна з найбільш загальних концепцій реформаторської педагогіки. Елементи цієї концепції проникають практично в усі інші педагогічні напрямки.

Своїм ідейним джерелом її представники вважають ідеї Руссо та Дістервега про природовідповідність виховання. Своєрідним девізом “педагогіки вільного виховання“ став німецький вислів “Все для дитини, що навколо дитини“.

Кредо цього напрямку пояснив американський педагог і філософ Д.Дьюї: “Відбувається зміщення центрів тяжіння. Дитина стає сонцем, навколо якого обертається виховання.“ Яскравими представниками “вільного виховання“ є Г.Шаррельман, М.Монтессорі.

Засновником цього напрямку у педагогіці стала шведська письменниця і педагог Еленн Кей.

Еленн Кей (1849-1926) – шведська письменниця і педагог, яка висунула ідею самонавчання і самовиховання дітей. На її думку, дітей не треба виховувати спеціально, а дати їм можливість спокійно і поступово виховуватись і розвивати свої здібності самим. А вихователь повинен допомагати цьому, не нав’язуючи своїх думок і вимог. В основу навчання і виховання необхідно класти лише інтереси дитини, її самостійність.

Генріх Шаррельман (1871-1940) – німецький педагог, який поставив перед школою завдання розвивати у кожній дитині її творчі сили, давати вихід дитячій фантазії через самостійний розвиток. У навчанні провідну роль відводив “переживанням“ дітей, накопиченню ними особистого досвіду.

http://www.idelo.ru/img/pic/250_02.jpg

Марія Монтессорі
Марія Монтессорі (1870-1952)- Італійський педагог і лікар, перша в Італії жінка-науковець. Вона займала посаду професора антропології і гігієни у Вищій жіночій школі і в Римському університеті, працювала у психіатричній клініці з розумово відсталими дітьми. Монтессорі вважала, що дитина є активною істотою і за своєю природою здатна до самостійного розвитку і навчання. Завдання ж виховання – створити таке оточення, яке б давало дітям необхідну “поживу“ для самовиховання. В основу вільного виховання вона ставить принцип свободи, протиставляючи йому існуючу у тогочасних школах систему погроз. Монтессорі ставить вимогу вивчення сутності дитини, яку потрібно виховувати. Вона вперше в історії педагогіки запровадила у практику шкіл систематичні антропологічні обстеження дітей. Школи, на її думку, повинні бути лабораторіями, де вивчається психічна діяльність дітей. Проголосивши принципи самовиховання і самонавчання, Монтессорі прагнула реалізувати їх на практиці, створюючи школи за своєю системою.

4.6.3. Експериментальна педагогіка

Педологія на рубежі XIX – XX ст. у ряді європейських країн (Німеччина, Англія, Франція і ін.) та у США створюються лабораторії – спеціальні центри психологічних і педагогічних досліджень. Появою таких центрів ознаменувалось виникнення нового напрямку – експериментальної педагогіки.

Спочатку дослідження присвячувались дитячій психології, а поступово вони витіснялись дослідним вивченням власне педагогічних проблем. У Німеччині такими експериментами зайнялись В.А.Лай, Е.Мейман, у Франції – А.Біне, у США – Е.Торндайк.

Експериментатори ставили своїм завданням за допомогою експериментів знайти нові методи вивчення дитини та науково обґрунтувати процес навчання і виховання. Засновник експериментальної педагогіки і психології у Франції і першої у цій країні психологічної лабораторії А.Біне свого часу писав, що експериментальні дослідження дозволяють висунути на перший план психологію дитини, щоб із цієї психології з математичною точністю вивести виховання, яке повинна отримати саме ця дитина.

Німецький педагог і психолог Ернст Мейман (1862-1915), пояснюючи причини виникнення цього напрямку у педагогіці, стверджував, що вся попередня педагогіка мала абстрактний і нормативний характер і в ній не було найголовнішого – наукового обґрунтування процесу навчання і виховання.

Для різносторонньої роботи з дитиною Е.Мейман вказував на необхідність цілісного синтезованого знання про неї і про способи її підготовки до життя. Таке знання, як він стверджував, можливо отримати синтезувавши дані ряду наук про людину: анатомії, фізіології, психології, патопсихології та ін.

У своїх дослідженнях Е.Мейман визначив основні умови педагогічного експерименту: - щодо можливостей виклику за своїм бажанням процесів, які підлягають дослідженню;

- щодо довільного змінювання процесів досліджень відповідно до намірів експериментатора;

- щодо необхідності в експерименті враховувати кількісні зміни процесів, оскільки це дає можливість точно порівнювати явища за допомогою чисел і сприяє кількісному аналізові.

На базі експериментальної педагогіки, як її напрямок, у кін. XIX ст. у США виникла педологія – наука, що спиралася на визнання фаталістичної зумовленості біологічних і соціальних факторів, вплив яких вважався як щось незмінне. Її основоположником вважають американського психолога Е.Торндайка, який заснував першу педологічну лабораторію.

Головним способом вивчення дітей для педологів виступали тестові випробування на визначення “коефіцієнту розумової обдарованості”  коефіцієнту інтелекту IQ (Ай-К’ю). Цей коефіцієнт запровадив австрійський психолог Вільям Штерн і характеризує відношення розумового віку людини до її хронологічного віку.

У свою чергу французький психолог Альфред Біне розробив метричну шкалу, за якою в експериментальних умовах оцінювався розумовий вік.

Заслугою педагогів-експериментаторів є те, що вони намагались знайти ефективні методи і засоби навчання учнів, знайти закономірності їх фізичного і розумового розвитку на різних вікових етапах, вивчити розвиток психічних якостей і процесів тощо.

Серед найголовніших недоліків у діяльності експериментаторів можна назвати три:

1) наявність “кабінетних експериментів“, які проводились у штучних лабораторних умовах у відриві від соціальних умов і педагогічної практики;

2) хоч експериментаторами і, особливо, педологами було запропоновано цілий арсенал методів психолого-педагогічних досліджень, але більшістю їх діяльність зводилась до використання тестів на вивчення розумового розвитку дітей;

3) негативним було й те, що методологічною основою такого тестування у ряді країн (США, Англія) виявилась теорія вроджених здібностей. Тому тестування за певних умов виступало там засобом соціальної селекції населення.

4.6.4. Педагогіка прагматизму

Педагогіка прагматизму (від грець. pragma – дія) виникла як локальний педагогічний напрямок у США і Англії. Її засновником виявився американський філософ і педагог Джон Дьюї (1859-1952).



http://pedagogic.ru/books/item/f00/s00/z0000049/pic/000021.jpg


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал