Навчальний посібник Лекції Дніпровськ 2016 ббк 74. 03я73 (075. 8)



Сторінка1/8
Дата конвертації30.11.2016
Розмір1.4 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8


ДНІПРОВСЬКА АКАДЕМІЯ МУЗИКИ ім. М. ГЛІНКИ


КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН



ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ
Навчальний посібник
Лекції

Дніпровськ

2016


ББК 74.03я73

УДК 33(075.8)
Історія педагогіки: Навчальний посібник / Укладач: кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних наук Дніпровської академії музики ім. М. Глінки Сізов В.В. – Дніпровська академія музики ім. М. Глінки, 2016.- 200с.
Ухвалено на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

Протокол № 5 від 22 січня 2016 року



Рецензенти:

Шевяков О.В.завідувач кафедри педагогічної психології Дніпропетровського гуманітарного університету, доктор психологічних наук, професор.

Славська Я.А. – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Дніпровської академії музики ім. М. Глінки.
ISBN 978-095-041-60-70

Навчальний посібник «Історія педагогіки» має допомогти студентам 5 курсу повноцінно підготуватися до державної атестації з навчальної дисципліни та інших контрольних заходів. Посібник містить короткий курс теоретичного матеріалу; питання до контролю знань; перелік рекомендованої літератури; питання і завдання для самоконтролю; завдання для самостійної творчої роботи; тестові завдання; словник педагогічних терминів.

Посібник призначений для здобувачів вищої освіти ступеня «магістр».
Ухвалено до друку Вченою радою

Консерваторії ім. М. Глінки

протокол № 6 від 12.02. 2016 року

© Сізов В.В., 2016

© Дніпровська

Академія музики ім. М. Глінки


ЗМІСТ
Вступ 4

1.Практична і теоретична діяльність Я. А. Коменського 9

2.Педагогічні погляди і діяльність Й. Песталоцці 19

3.Педагогічні системи А.Дістервега,

Йогана Фрідріха Гербарта, Фрідріха Фребеля 23

4. Педагогічна теорія К.Д. Ушинського.

Нові тенденції у педагогічній теорії і практиці

зарубіжних країн у кін. XIX – поч. XX ст. 32

5.Розвиток освіти й шкільництва в Україні

у першій половині XX ст. (педагогічна діяльність

С.Русової та ін) 51

6.Педагогічні погляди і діяльність П.Блонського,

Г.Ващенка 69

7.Педагогічна діяльність і теоретична

спадщина А.Макаренка 64

8. Педагогічна діяльність і теоретична

спадщина В.Сухомлинського 72

9. Гуманізація педагогіки: інноваційна педагогіка

в Україні у другій половині ХХ століття 78

10. Історія музичної педагогіки України

в контексті розвитку загально-педагогічної думки 101

Рекомендована література 114

Тестові завдання 118

Словарь педагогических терминов 129



ВСТУП

Розвиток суспільства і зміни у відносинах між людьми завжди знаходили своє відображення в практиці освіти, навчання і виховання підростаючих поколінь, у меті та завданнях школи, в педагогічних теоріях і системах. Освіта, навчання і виховання — процеси соціальні, історично зумовлені, в яких завжди відображаються цілі та інтереси панівних класів суспільства, а також їх політичних партій. Щоб правильно зрозуміти закономірності цих процесів, необхідно знати історію розвитку освіти, виховання, школи та педагогічних теорій від найдавніших часів до наших днів.

Відомий німецький історик педагогіки К.Шмідт говорив, що лише той в змозі зрозуміти істинну науку сучасної педагогіки, хто сам вжився в історію педагогіки. Вона вчить бути об’єктивним, правильно оцінювати думки, що циркулюють в літературі. Вона допомагає усвідомлювати, що багато з того, що приймається тим чи іншим дослідником за своє нове, оригінальне творіння, давно вже існувало раніше і робилося часом чи намічалося ще вірніше і краще, ніж сьогодні, чи, навпаки, визнане неправильним, давно засуджене багаторічним досвідом. Педагогіка без її історії те ж саме, що будівля без фундаменту. Відсутністю твердих знань з історії педагогіки можна пояснити немало помилок в діяльності педагогів-практиків і вчених-педагогів.

Історія педагогіки — одночасно і педагогічна, і історична наука. Історична точка зору полягає в описанні, у відкритті того, що було і як було. Історик прагне відповісти на питання: що? яке? як? коли? Педагог же прагне пізнати особливості розвитку і суспільні функції освітніх явищ та педагогічних поглядів, а також проаналізувати їх, оцінити їх слушність, встановити, чи були вони виразом прогресу, чи актуальні сьогодні. При цьому педагог прагне до пізнання не через саму історичну цікавість, а, і це головне, щоб поглибити свою педагогічну ерудицію, краще зрозуміти напрямки розвитку школи і педагогічної думки, орієнтуватися в сучасних освітніх тенденціях, шкільних системах і педагогічних теоріях. Тому педагога не все однаково цікавить в освітній минувшині. Якщо історик може твердити, що все важливо, і може дійти до дріб’язкового хронологічного вивчення минулого, то педагог, як правило, займає вибіркову позицію, цінну, «утилітарну» з педагогічної точки зору.

Як окрема галузь знань історія педагогіки зародилася в другій половині XVII ст., однак її розвиток припадає на другу половину XIX ст. і наступне століття. Серед першопрохідців-істориків педагогіки насамперед слід назвати француза К.Фльорі («Про вибір і метод учбових занять», 1686), німців К.Мангельсдорфа («Спроба викладу того, що протягом тисячоліть говорилося і робилося в галузі виховання», 1779), Ф.Рухкопфа («Історія шкільної і виховної справи в Німеччині», 1794), К.Шмідта («Історія виховання від його виникнення до нашого часу», 1902). Протягом більш як століття історія педагогіки розвивалась не як історія науки про виховання, оскільки її в сучасному розумінні ще не існувало, а як історія практики виховання і освіти, з одного боку, і як виклад поглядів на виховання тих чи інших мислителів — з другого.

В Україні історія педагогіки почала розроблятися з середини XIX ст. Увагу вітчизняних дослідників привертали як історія зарубіжної, так і історія школи і освіти в Україні. В цей час виходить багато перекладних праць з історії педагогічної думки зарубіжних авторів. Вітчизняна історія педагогіки кінця XIX — початку XX ст. представлена незначною кількістю робіт дослідницького характеру, інші ж страждали описовістю, відсутністю аналітичності.

Як окремий предмет викладання історія педагогіки входить в програму педагогічних закладів з другої половини XIX ст.

Предметом історії педагогіки є вивчення історичних закономірностей розвитку виховання, школи і педагогічної думки в різні історичні періоди з найдавніших часів до наших днів. Тут слід звернути увагу на три принципово важливі особливості. По-перше, на послідовність слів: виховання, школа і педагогічна думка, яка зовсім не випадкова. Як буде показано далі, у такій послідовності і відбувався складний процес їх становлення і розвитку. По-друге, на те, що виховання, школа і педагогічна теорія розглядаються в процесі їх взаємозв’язку і розвитку. По-третє, історія педагогіки вивчає історичні закономірності цього розвитку, тобто намагається встановити все, що є спільним для виховання, школи і педагогічної думки в різні історичні періоди.

Основні завдання історії педагогіки

Основні завдання історії педагогіки як науки:

•  отримання достовірних наукових знань про закономірності розвитку різних педагогічних явищ і трансформацію різних педагогічних теорій, обумовлених цими явищами;

•  аналіз боротьби прогресивних і консервативних тенденцій в розвитку педагогіки;

•  розкриття з наукових позицій причин якісних змін в розвитку педагогіки;

•  встановлення шляхів, якими йшов процес формування нового теоретичного змісту педагогічної науки (генезис прогресивних начал педагогічної теорії).

Завдання історії педагогіки як предмету педагогічної освіти (навчальної дисципліни):

Історія педагогіки відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутніх педагогів, розв’язуючи такі завдання:

•  виявити й ознайомити студентів із основними шляхами та закономірностями розвитку виховання, школи і педагогічної думки у різні історичні періоди;

•  сформувати в студентів систему знань про світовий історико-педагогічний процес та про місце української педагогіки в ньому; ознайомити з сучасними формами виховання і педагогічними течіями через їх історичний родовід;

•  розкрити кращі здобутки педагогічної мудрості українського й інших народів та виробити уміння застосовувати їх у своїй майбутній професійній діяльності;

•  виховання любові до педагогічної професії, формування ідеалу вчителя на основі яскравих прикладів життя відомих педагогів (Коменський, Песталоцці, Ушинський, Макаренко тощо) і формування основ педагогічної майстерності;

•  сформувати самостійне історико-педагогічне мислення (навчити бачити і розуміти закономірності розвитку педагогічних категорій); формувати критичне ставлення до педагогічної спадщини минулого, що буде утримувати майбутнього педагога від консерватизму і рутини, а також від псевдоноваторства в учительській роботі;

•  оволодіти методами ретроспективного аналізу історико-педагогічних явищ і фактів;

•  розширити професійний світогляд, збагатити духовну культуру майбутніх педагогів.

У контексті поставлених завдань історія педагогіки дає змогу зрозуміти зв’язок педагогічних явищ із суспільно-культурними відносинами епохи і країни, виробляє історичну перспективу, дозволяє глибше, критичніше і більш всебічно оцінити стан освітніх і педагогічних систем і прагнень сучасності, збуджує живе зацікавлення педагогічними проблемами, прищеплює культ педагогічних традицій, може служити засобом формування почуття патріотизму та інтернаціоналізму.

Матеріали, що включені до навчального посібника, охоплюють розвиток педагогічної думки в різні історичні періоди. При підготовці матеріалів до посібника автор орієнтувалися на навчальну програму з історії педагогіки для підготовки фахівців ОКР «Спеціаліст» - «Магістр» та питання що відносяться до державного іспиту.

До навчального посібника увійшли матеріали про тих педагогів, в діяльності яких найповніше відбилися найхарактерніші для того чи іншого періоду педагогічні ідеї і які здійснили найбільший вплив нарозвиток педагогічної теорії та практики. Це зокрема, творчість всесвітньо відомих педагогів Я.-А. Коменського, Й. Песталоцці, А. Дістервега, К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського та ін.

Вивчення історії педагогіки відіграє велику роль у підвищенні й

педагогічної культури майбутнього викладача спецдисципліни вищого навчального закладу, сприяє озброєнню його педагогічною майстерністю, передає кращі традиції гуманістичної педагогіки і тим самим допомагає у його навчальній діяльності.

Дидактична структура посібника вибрана з урахуванням перспектив

самостійного оволодіння студентами змістом тем дисципліни та підготовки до державної атестації.

Матеріали навчального посібника згруповано у 10 тем, що відповідають основним періодам розвитку педагогічної думки.

Не претендуючи на завершеність цього джерела, автори сподіваються,

що ознайомлення читачів з систематизацією творчості педагогів далекого

та близького минулого розширить розуміння великого історичного шляху,

який пройшла педагогічна думка.

Сколько бы хороших слов ни произносил учитель, они останутся для воспитанника пустым звуком, если в жизни своего наставника они не увидят воплощения всех этих слов и призывов.



В. Сухомлинский
Історія педагогіки

1.ПРАКТИЧНА І ТЕОРЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Я. А. КОМЕНСЬКОГО
http://static2.bakseyret.com/galleries/gundem/unlu-dusunurlerin-turk-toplumu-hakkinda-yorumlari/1a6f1c11-75f5-4b1e-bca5-aa67002f7fed.jpg

Коменський Я.А.

ПЛАН

1.1. Формування й основні риси світогляду Я. А. Коменського

1.2. Вчення Я.А.Коменського про школу

1.3. Організація навчання

1.4. Дидактичні погляди Я.А.Коменського

1.5. Вимоги до підручників. Підручники Я.А.Коменського

1.6. Питання виховання та шкільної дисципліни у працях Я.А.Коменського

1.7. Я.А.Коменський про вчителя та вимоги до нього


Основні поняття: педагогіка як наука, антична філософія, сенсуалізм, чуттєвий досвід, вікова періодизація розвитку дітей, система шкіл, материнська школа, принцип єдності і наступності освіти, навчальний рік, клас з незмінним складом учнів, твердо визначений час занять, “Велика дидактика“, класно-урочна система, наочність як універсальний принцип, підручник для початкового навчання, шкільна дисципліна, професія вчителя.
Основоположником сучасної наукової педагогіки вважається видатний чеський педагог Я. А. Коменський. Він першим у світі теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності визначають педагогіку як науку, зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління.

Головні праці: “Лабіринт світу і рай серця“; "Велика дидактика"; "Материнська школа"; "Відкриті двері мов i всіх наук"; "Пансофiя" ("християнська всемудрість"); "Новітній метод мов". “Закони добре організованої школи“, “Правила поведінки для юнацтва“, “Видимий світ у малюнках“; “Загальна порада про покращання справ людських“.
1.1. Формування й основні риси світогляду Я. А. Коменського

Епоха Коменського, це - період переходу від середньовіччя до нового часу, який супроводжувався сутичками нового проти старих порядків. В його світогляді відбилися суперечності цього перехідного періоду від феодалізму до капіталізму, боротьби прихильників Реформації і Контрреформації.

Отже, світогляд педагога формувався під впливом джерел, які часто суперечили одне одному. Він був активним діячем релігійної організації і в той же час устремління Коменського — і наукові, і практичні — були спрямовані в реальний світ і на покращення життя в ньому.

Загальне філософське бачення світу у нього формувалось завдяки античній філософії, релігії, ідеям Відродження. На суспільні погляди Коменського впливала його участь в демократичному народному русі Чехії, що у доповненні з ідеями Відродження сформували у нього демократизм, гуманізм, народність, глибоку симпатію до простих людей.

Найважливіші педагогічні ідеї Коменського, особливо його дидактичні погляди ґрунтуються на засадах сенсуалізму. Сенсуалізм (sensus – відчуття) – філософська течія, представники якої стверджують, що джерелом пізнання об’єктивного світу для людини служить передусім її чуттєвий досвід.

Сенсуалізм Коменського співзвучний з позиціями родоначальника цього філософського напрямку Френсіса Бекона. Як і Бекон великий педагог вважав, що “нічого не буває в свідомості, чого раніше не було у відчуттях, отже матеріал для всіх роздумів розум отримує тільки від відчуттів“.

У світогляді Коменського можна спостерігати суперечності між сенсуалізмом і релігійністю, між демократизмом і просвітительством. Двоїстий характер світогляду педагога обумовив двоїстість його підходу до вирішення основних питань педагогіки.
1.2. Вчення Я.А.Коменського про школу

Коменський розробив ґрунтовне вчення про школи. Важливими компонентами цього вчення є вікова періодизація розвитку дітей, система шкіл, зміст освіти та вимоги до організації роботи навчальних закладів.

Освіту, на думку Коменського, слід розпочинати якомога раніше і присвятити їй весь період юності – 24 роки. Даний відрізок часу він розділив на чотири 6-річні вікові періоди: дитинство (0-6 р.), отроцтво (6-12 р.), юність (12-18 р.), змужнілість (18-24 р.). В основу такого поділу він поклав вікові особливості дітей.

Кожному віковому періоду Коменський визначив відповідну школу:

- материнська школа (материнське опікунство у кожній сім’ї);

- школа рідної мови (елементарна народна школа, створюється у кожній общині, селі, містечку);

- латинська школа або гімназія (створюється у кожному місті);

- академія (створюється у кожній державі або великій провінції).

Перші дві школи відвідують усі без виключення діти обох статей; гімназію – ті хлопчики, у кого прагнення вищі, ніж бути ремісниками; академія готує вчених і майбутніх керівників інших. Згідно принципу природовідповідності визначені Коменським 4 вікові періоди та 4 ступені освіти відповідають 4-м порам року, відповідно – весні, літу, осені та зимі. Коменський проголошує принцип доступності початкової освіти для всіх.

Для всіх шкіл Коменський проголошує принцип єдності і наступності. Кожна школа відмінна від інших своїми завданнями, змістом освіти та організацією роботи.

Коменський, слідуючи за принципом зв’язку з життям, пропонує вивчати історію, географію, природознавство, релігію. Він хоче, щоб з латинської школи виходили справжні моралісти і богослови, пропонує окремий клас для вивчення моралі. Академія завершує і доповнює всі науки, а також передбачає вивчення вищих предметів освіти: богослов’я, філософії, медицини, права. Академія (як і університет) має традиційні факультети: богословський, юридичний, медичний.


1.3. Організація навчання.

Обґрунтування класно-урочної системи Коменський запровадив поняття навчального року з поділом його на 4 чверті і канікули між ними. Педагог вимагав, щоб прийом учнів до школи відбувався один раз на рік – восени. У кінці навчального року ввів перевідні екзамени. Крім цього запровадив різні види контролю й перевірки успішності учнів у навчанні: поурочна, щодення, щотижнева, четвертна. Коменський дав ряд вказівок про організацію навчального дня у школі. Навчальний день повинен починатися вранці і тривати у школі рідної мови 4 години (2 години зранку для розвитку розуму і пам’яті та 2 години після обіду для розвитку рук і голосу), а в гімназії – 6 годин.

Одна з найбільших заслуг Коменського — розробка найважливіших питань класно-урочної системи навчання і обґрунтування уроку як форми організації навчання в школі. Виникнення елементів класно-урочної системи (к.у.с.) в XVI-XVII ст. пояснюється тим, що індивідуальне і побудоване на зазубрюванні навчання не відповідало духу епохи. Потреба в ефективнішій освіті, у якій був кровно зацікавлений новий клас — буржуазія, вимагала нової форми навчання.

Він піддав різкій критиці пануючий в його час шкільний режим взагалі та індивідуально-групову форму організації занять особливо. За старою системою учитель працював індивідуально з кожним учнем, а це значно обмежувало його можливості. Він міг займатися одночасно з 7-8 школярами, які ще й до того ж вивчали одночасно різний матеріал.

Необхідними умовами правильної організації навчальної роботи Коменський вважав:

1) клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку;

2) твердо визначений час занять;

3) послідовне чергування занять і перерв;

4) одночасну роботу учителя з усім класом. Ним було запропоновано створювати у школах для навчання класи – групи з незмінним і стабільним складом учнів приблизно однакового рівня розвитку.

Тривалість одного уроку визначалась в 1 годину. Кожна година, на його думку, повинна бути частиною того часу, що виділений для вивчення предмета. Кожна година повинна мати своє конкретне завдання.

Цікаві і важливі погляди Коменського відносно структурної побудови уроку. Він розрізняє три частини уроку: початок — відновлення в пам’яті учнів пройденого, опитування і створення уваги; продовження — показ, сприймання, роз’яснення; закінчення — вправа, оволодіння, використання. На кожному уроці треба виділяти час для опитування учнів, для пояснення нового матеріалу і для вправ по закріпленню вивченого. Кожний урок повинен мати строго визначену тему і головне завдання. До хиб у висловлюваннях Коменського відносно організації навчальної роботи треба віднести його припущення, що одного вчителя досить для якого завгодно числа учнів.

1.4. Дидактичні погляди Я.А.Коменського

Я.А.Коменський - батько дидактики. Вказавши, що виховання людини потрібно починати з освіти, Коменський розробив закінчену теорію навчання – дидактику, або як він пише у передмові до “Великої дидактики“: “універсальне мистецтво всіх вчити всьому легко, швидко, ґрунтовно, притому вчити так, щоб неуспіху бути не могло“. Серед багатьох дидактичних проблем, які розробив Коменський, можна виділити найголовніші:

- він намагається проаналізувати співвідношення дидактики і методик окремих предметів;

- дидактика, дає методикам викладання окремих дисциплін керівні положення і правила;

- часткові методики є опорою для дидактики.

Коменський цілком правильно поставив питання про загальнопедагогічні основи навчання.

Основу його дидактичного вчення становлять три найважливіших принципи: — виховуючий характер навчання; — зв’язок навчання з життям; — відповідність навчання віку учнів.

Важливим є питання про суть і завдання освіти. Багато уваги Коменський надавав проблемі визначення змісту освіти. Він виступав за енциклопедичність, посильність, доцільність змісту навчання. Він пропонував концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу.

Виступаючи за єдність і наступність усіх типів шкіл, Коменський писав: “У перших двох школах все буде викладатися у більш загальних рисах, а в наступних – все більш детально і чітко“. Шкільна освіта повинна бути універсальною. В дидактичному вченні Коменського одне з найважливіших місць займає питання про загальні принципи навчання.

Він розкрив сутність таких принципів навчання, як наочності; свідомості і активності в навчанні; систематичності і послідовності; вправ і міцного засвоєння знань і навичок; посильності навчання.

Золоте правило дидактики“: “Нехай буде золотим правилом для тих, хто навчає: все, що тільки можна, надавати для сприймання чуттями: видиме – зором, чутне – слухом, запахи – нюхом, доступне смакові – смаком, доступне дотикові – дотиком. Якщо якісь предмети можна сприйняти одразу кількома чуттями, нехай вони зразу ж і відчуваються кількома чуттями“. У процесі навчання, крім використання самих предметів, Коменський рекомендував користуватись картинами, копіями, муляжами, моделями тощо.

Слід відзначити, що Коменський надмірно переоцінює роль і значення картинок, наочностей, він представляє наочність як універсальний принцип. Принцип свідомості і активності навчання. Коменський вважав основною умовою успішного навчання розуміння сутності предметів і явищ. При вивченні явищ слід підводити учнів до усвідомлення причин цього явища. Свідомість в навчанні нерозривно пов’язана з активністю учня, з його творчістю.

Послідовність і систематичність у Коменського в першу чергу торкаються таких питань:

- яким чином розподіляти матеріал, щоб не порушити логіку науки;

- з чого починати навчання і в якій послідовності будувати його;

- як встановити зв’язок між новим і вже вивченим матеріалом тощо.

Коменський приходить до висновку, що навчання повинно вестись послідовно. Це, з точки зору Коменського, означає: встановлення точного порядку в часі; відповідність навчання рівню знань учнів; вивчення всього послідовно від початку і до завершення, звідси випливають такі дидактичні положення: а) основи повинні бути глибокими; б) все наступне повинно ґрунтуватись на попередньому; в) все повинно йти в неперервній послідовності, щоб сьогоднішнє закріплювало вчорашнє і прокладало шлях завтрашньому; показ детермінованості того чи іншого явища чи речі.

Коменський формулює ряд конкретних вказівок і дидактичних правил. Найважливіші з них такі: Один предмет слід викладати до тих пір, поки він від початку до кінця не буде засвоєний. Навчання повинно йти від більш загального до більш конкретного, від більш легкого до більш складного, від відомого — до невідомого, від більш близького — до більш віддаленого тощо. Ці правила є класичними положеннями дидактики.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал