Навчальний посібник Київ «Центр учбової літератури»



Сторінка12/21
Дата конвертації08.12.2016
Розмір4.23 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   21

Прямолінійний метод (метод прямолінійного списання). Згідно з цим методом, амортизуюча вартість об'єкта основних засобів рівномірно списується протягом терміну його використання. Цей метод найбільш характерний для пасивної частини основних фондів: будівлі, споруди, їх структурні компоненти, меблі т. д.

Річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів;



я я

_ ПЕРВ ЛІКВ Т

К.В-

де АВ — амортизаційні відрахування; ВПЕРВ — первісна вартість; ВЛІКВ — ліквідаційна вартість; ТКВ — термін корисного використання;


АВ = (330000 - 10000)/4 = 80000. Нарахування амортизації протягом 4 років можна відобразити таким чином:

Рік

Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація

Балансова вартість







330000

1-й

80000

80000

250000

2-й

80000

160000

170000

3-й

80000

240000

90000

4-й

80000

320000

10000

Метод зменшення залишкової вартості. Суть його в тому, що на початку експлуатації основних виробничих фондів сума нарахованої амортизації значно перевершує амортизаційні суми, нараховані на кінець терміну служби об'єкта. Використовуючи цей метод, виходять з того, що багато видів основних засобів виробничого призначення діють більш ефективно, поки вони ще нові і мають високий виробничий потенціал. З часом витрати на ремонт збільшаться. Це приведе до того, що загальна сума витрат на ремонт і амортизаційні відрахування залишається практично незмінною протягом кілька років. У результаті корисність об'єктів основних засобів залишається однаковою тривалий період часу. Тому цей метод застосовують для тих засобів, які схильні до впливу швидкого морального зносу внаслідок науково-технічного прогресу, — комп'ютерів, принтерів, ксероксів, та іншої електроніки.

Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та коренем ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;



сар = Взлл ■ НАР,

НАр = (1 - пі В лІКВ ) • 100%, V В ПЕРВ

де САр — річна сума амортизації;



ВЗАЛ — залишкова вартість об'єкта основних засобів;

НАР — річна норма амортизації;

п — кількість років корисного використання об'єкта;
^лшв ~ ліквідаційна вартість; В — первісна вартість.

Метод прискорення зменшення залишкової вартості. За цим

методом ліквідаційна вартість об'єкта не враховується. Цей метод економічно більш виправданий щодо активної частини, наприклад машин, механізмів, верстатів та ін. виробничого обладнання. Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється:



АВ = 2 • НА • ВБАЛ,

де НА — норма амортизації; ВБАЛ — балансова вартість; АВ — амортизаційні відрахування; У нашому прикладі річна норма амортизації обладнання становить: 100% : 4 роки = 25%.

Розрахунок для кожного року:

Рік

Розрахунок

Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація

Балансова вартість













330000

1-й

2 ' 25% ' 330000

165000

165000

165000

2-й

2 ' 25% ' 165000

82500

247500

82500

3-й

2 ' 25% ' 82500

41250

288750

41250

4-й




31250

32000

10000


Кумулятивний метод. Цей метод називають методом списання вартості у сумі кількості років. Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання:

АВ

К КУМ ' ПЕРВ

В )

ЛІКВ '



К = •

КУМ

ЗАЛ


ВИК

де АВ — амортизаційні відрахування;




В

ліквідаційна вартість;




ВПЕРВпервісна вартість; Ккуикумулятивний коефіцієнт. У нашому прикладі, оскільки термін служби дорівнює 4 роки, то сума років дорівнює: 1+2+3+4=10.

Рік

Розрахунок

Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація

Балансова вартість













330000

1-й

4/10 ' 320000

128000

128000

202000

2-й

3/10 ' 320000

96000

224000

106000

3-й

2/10 ' 320000

64000

288000

42000

4-й

1/10 ' 320000

32000

320000

10000


Виробничий метод. Цей метод базується на тому, що амортизація є тільки результатом експлуатації об'єкта основних засобів, і термін часу не має ніякого значення в процесі начислення. Найбільш доцільно використовувати цей метод щодо транспортних засобів. За цим методом місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів:

АВ =N ■АС,

ВИР


АС ВИР

В

В

ПЕРВ " ЛІКВ N

" ЗАГ.РОЗР-


де АВ — амортизаційні відрахування;

N — фактичний річний обсяг продукції (робіт, послуг); АСшр — амортизаційна ставка виробнича; ВПЕРВ — первісна вартість; Вдікв — ліквідаційна вартість;

^лг. розр — загальний розрахунковий обсяг виробництва. Виробнича амортизаційна ставка =(330000—10000)/1600000=0,2

Рік

Фактичний

обсяг виробництва



Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація

Балансова вартість

330000

1-й

320000

320000 • 0,2=64000

64000

266000

2-й

400000

400000 ^ 0,2=80000

144000

186000




Рік

Фактичний

обсяг виробництва



Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація

Балансова вартість

3-й

350000

350000 ^ 0,2=70000

214000

116000

4-й

280000

280000 ^ 0,2=56000

270000

60000

5-й

250000

250000 ^ 0,2=50000

320000

10000

Податковий метод. Застосовується тоді, коли бухгалтери бажають зменшити обсяг облікової роботи і об'єднати бухгалтерський і податковий способи нарахування амортизації. Іншими словами, коли мова йде тільки про начислення амортизації, а не облік засобів в цілому. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на календарний квартал):

група 1 — 2 % (/4) 5%;

група 2 — 10 % (/4) 40%;

група 3 — 6 % (/4) 24%;

група 4 — 15 % (/4) 60%.

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Метод амортизації об'єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному

році.


Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.


Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів.

6.3. Планування виробничої потужності підприємства

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, ділянок, агрегатів. До провідних належать цехи, ділянки, агрегати, в яких виконуються основні, найбільш трудомісткі технологічні процеси і операції з виготовлення виробів або напівфабрикатів. Перелік провідних цехів, ділянок і агрегатів в основному виробництві, а також оптимальні рівні завантаження публікуються в галузевих рекомендаціях за розрахунком виробничої потужності.

Під «вузьким місцем» розуміється невідповідність виробничої потужності окремих цехів, ділянок, агрегатів можливостям провідного устаткування.

Наявність «вузьких місць» на проміжних стадіях виробничого процесу не повинна враховуватися в розрахунках виробничої потужності підприємства.

При розрахунку виробничої потужності підприємства враховуються все устаткування, закріплене за основними виробничими цехами, за винятком резервного, дослідних ділянок і спеціальних ділянок для навчання робочих, культурно-технічний рівень кадрів і їх ставлення до праці, досягнутий рівень виконання норм часу.

При розрахунку виробничої потужності потрібно виходити з наявного устаткування і площ, передової організації виробництва, застосування повноцінної сировини, найбільш досконалих інструментів і пристроїв, режиму роботи підприємства.

Виробнича потужність змінюється протягом року, тому розрізняють вхідну, вихідну і середньорічну потужності.

Вхідна потужність визначається на початок року за наявним устаткуванням (Пвх), вихідна — на кінець планового періоду з урахуванням вибуття і введення потужності за рахунок капітального будівництва, модернізації устаткування, вдосконалення технології і організації виробництва (Пвб).

Середньорічна потужність (Пер) розраховується шляхом додавання до вхідної потужності Пвх середньорічної Пвв, яка вводиться, і віднімання середньорічної потужності, яка вибуває, Пвб з урахуванням терміну дії Тд:
Пср = Пвх + (Пвв ■ Тд /12) - [Пвб ■ (12 - Тд) /12].

Збільшення виробничої потужності можливе за рахунок:



  1. введення в дію нових і розширення потужностей, які діють;

  2. реконструкції;

  3. технічного переозброєння виробництва;

  1. організаційно-технічних заходів (збільшення годин роботи устаткування, зміни номенклатури продукції або зменшення трудомісткості, використання технологічного устаткування на умовах лізингу з поверненням в терміни, встановлені лізинговою угодою).


6.4. Потреба в обігових коштах
У цьому розділі бізнес-плану здійснюється детальний розрахунок нормативів обігових коштів методом прямого рахунку. Цей метод передбачає науково обґрунтований розрахунок величини кожного елемента обігових коштів в умовах досягнутого організаційно-технічного рівня підприємства з урахуванням всіх змін, передбачених у розвитку техніки, технології і організації виробництва.

Детальний розрахунок потреби в обігових коштах проводиться для новостворюваних підприємств, а також у разі потреби докорінного перегляду існуючих нормативів обігових коштів. Для діючих підприємств коректування величини обігових коштів проводиться у фінансовому розділі бізнес-плану на основі використання коефіцієнтного методу нормування обігових коштів (виходячи з темпів зростання обсягу виробництва і поліпшення використання обігових коштів).

Розглянемо послідовність визначення потреби в обігових коштах.

Норматив окремого елемента обігових коштів розраховується за формулою:



їїел = Оел / Тд ■ Нел, або Мел = Р Нел, де Иел — норматив окремого елемента обігових коштів;

Оел — обіг (витрата, випуск) за окремим елементом за період; Тд — тривалість періоду, дн;

Нел — норма запасу для даного елементу обігових коштів, дн;

Р — одноденна витрата за даним елементом (сума відповідних витрат на квартал, яка ділиться на 90).

Норматив обігових коштів за сировиною, основними матеріалами, придбаними напівфабрикатами (Лу обчислюється на


підставі їх середньої одноденної витрати (Р) і середньої норми запасу у днях за):

N. = Ншг.

Одноденна витрата за номенклатурою споживаної сировини, основних матеріалів і придбаних напівфабрикатів обчислюється шляхом ділення суми витрат за відповідний квартал на кількість днів в кварталі. Норма запасу встановлюється за кожним видом або групою матеріалів.

Незавершене виробництво — один з найважливіших елементів обігових коштів, питома вага якого в промисловості перевищує 20% загальної їх вартості. Незавершеним виробництвом вважається незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничою процесу з моменту першої операції і до здавання готової продукції на склад. Нормування обігових коштів у незавершеному виробництві здійснюється за групами або видами виробів для кожного підрозділу окремо. Якщо асортимент продукції різноманітний, то норматив обчислюється за основною продукцією, яка становить 70—80% її загальної маси.

Норматив обігових коштів у незавершеному виробництві (Н ) визначається як добуток вартості одноденної витрати за

нез єр

кошторисом витрат на виробництво валової продукції та норми обігових коштів:



Ннез ВР = Р . Т Кг

де Р — одноденна витрата на виробництво продукції (сума витрат за планом за квартал, поділена на 90);



Т — тривалість виробничого циклу, дн;

К — коефіцієнт збільшення витрат. Коефіцієнт збільшення витрат характеризує надходження фінансових ресурсів у виробничий процес і ступінь готовності виробу. Він залежить від розподілу витрат протягом виробничого циклу.

Норматив обігових коштів у витратах майбутніх періодів ( Н ) обчислюється за формулою:



4 єитр мп' ^ ^ -1

Нвитр МП = ВПП + Вп с,

де Вп — перехідна сума витрат майбутніх періодів на початок планованого періоду;



Вп — витрати майбутніх періодів в майбутньому році, передбачені кошторисами;

В — витрати майбутніх періодів, які підлягають списанню на собівартість продукції майбутнього року.

До готової продукції належать вироби, завершені виробництвом, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад


або прийняті замовником відповідно до затвердженого для певних видів продукції порядку її приймання. Величина готової продукції на складі має бути оптимальною залежно від тривалості виробничого циклу, умов реалізації продукції і порядку її оплати. Готова продукція, виготовлена на підприємстві, характеризує перехід обігових коштів із сфери виробництва в сферу обігу. Норматив обігових коштів за готовою продукцією (Н ) визначається як добуток одноденного випуску товарної продукції в майбутньому році за виробничою собівартістю і норми обігових коштів:

Нгот. пр. В Нг.

де В — одноденний випуск товарної продукції в IV кварталі майбутнього року (при рівномірному характері виробництва) за виробничою собівартістю;



Нг — норма обігових коштів на готову продукцію, дн. Норма запасу обігових коштів за готовою продукцією (Н) визначається у днях і включає такі елементи:

  1. час на комплектування виробів в партії;

  2. час на упаковку і транспортування продукції зі складу постачальників до станції відправника;

  3. час на вантаження;

  4. оформлення розрахункових документів та здавання їх у банк.

При великій номенклатурі продукції, яка випускається, норма обігових коштів для готової продукції на складі може бути визначена як середньозважена з норм за групами продукції, які включають не менш (70—80%) планованого випуску готової продукції. Розрахована за цими даними середня норма обігових коштів поширюється на всю готову продукцію на складі.

Сукупний норматив розраховується шляхом складання окремих нормативів. Нормативом обігових коштів є грошове вираження планованого запасу товарно-матеріальних цінностей, мінімально необхідних для нормальної господарської діяльності підприємства.

Сукупний норматив обігових коштів є вагомою складовою планової собівартості продукції і є основою для розрахунку планованої ефективності обігових коштів — коефіцієнта обороту обігових коштів. Цей показник прямо пропорційний планованому обсягу виробництва і зворотно пропорційний планованій сумі обігових коштів, необхідних для виробництва і реалізації продукції:
де О — планований обсяг виробництва і реалізації продукції, грн;

С — планована сума обігових коштів, необхідних для виробництва і реалізації цього обсягу продукції, грн.

Цей коефіцієнт показує, скільки гривень обігових коштів підприємства буде витрачено на одну гривню реалізованої продукції.

Таким чином, цей показник залежить від планового сукупного нормативу обігових коштів, а отже, і від всіх розрахункових показників, які входять у розрахунок конкретних нормативів: виробничих запасів, запасів готової продукції, тривалості виробничого циклу, собівартості продукції, коефіцієнта збільшення витрат, часу формування готової партії, для реалізації, швидкості розрахунків за реалізовану продукцію і ін.

Найбільшу питому вагу у складі обігових коштів підприємства мають запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів. За цими елементами обігових коштів норматив у грошовому вираженні визначається за формулою:



Нм= М ^ Р,

де М — норма запасу, дн;



Р — одноденна витрата матеріалів (відношення витрати за даним елементом обігових коштів за період часу до тривалості цього періоду).

Норма виробничого запасу в днях складається з таких видів: транспортний, підготовчий, поточний складський, страховий і сезонний запас.

Норматив обігових коштів на паливо і енергію обчислюється так само, як на сировину і матеріали, за умови, що це не газоподібне паливо і не електроенергія.

Норматив обігових коштів за тарою визначається так само, як за сировиною і матеріалам, за умови, що тара купується окремо.

Норматив за малоцінними швидкозношуваними предметами (МШП), запасними частинами встановлюється, виходячи з їх вартості і терміну служби. Якщо на підприємстві питома вага МШП і запасних частин не перевищує 10% у загальній величині виробничих запасів, використовують укрупнений розрахунок. Як правило, норматив встановлюється у відсотках від балансової вартості основних фондів — для запасних частин і у відсотках від загальної суми витрат на виробництво — для

МШП.


Норматив обігових коштів з незавершеного виробництва, Нє визначається вартістю розпочатих, але не закінчених виробництвом виробів, які знаходяться на різних стадіях виробничого процесу, за формулою:
н =р ■ т ■ до,

де Р — одноденні витрати на виробництво продукції, грн; Т — тривалість виробничого циклу, дн; Д — коефіцієнт збільшення витрат.

Норматив обігових коштів на готову продукцію Нг грн, визначається за формулою:

нг =р ■ д,

де Р — одноденний випуск товарної продукції за собівартістю;



Д — норма запасу в днях, яка складається з часу комплектування і накопичення продукції до необхідних розмірів, часу її зберігання на складі і встановлення і часу з дня виписки рахунків і платіжних документів до дня зарахування сум на рахунок підприємства.

Норматив за витратами майбутніх періодів НБ грн, розраховується за формулою:



НБ =Ро +Рп с,

де Ро — сума витрат майбутнього періоду на початок планованого періоду, грн;



Рп — витрати в плановому періоді за кошторисом, грн;

Р — витрати, включені в собівартість продукції планованого періоду, грн.

Види і найменування ресурсів

200 р.

200 р.

200 р.

1. Сировина і матеріали










2. Паливо










3. Електроенергія










4. Тара










5. МБП










6. Запасні частини










7. Незавершене виробництво










8. Готова продукція на складі










9. Інші










Разом:










Таблиця 6.6


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал