Навчальний посібник київ 2 міністерство освіти І науки україни




Сторінка7/24
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   24
внутрішнього документообороту, які також повинні бути встановлені на початковому етапі функціонування підприємницької фірми. Задачами, які виникають у зв’язку з організацією розумного механізму документообороту є:

73
- забезпечення ефективної взаємодії внутрішніх ієрархічно підпорядкованих підрозділів фірми;
- прискорення процесів узгодження і прийняття рішень;
- забезпечення прозорості всієї сукупності процесів, які відбуваються у самій фірми, що дає керівництву фірми можливість активно впливати на дані процеси.
Технологічно керівництво фірми може використовувати будь-які способи організації документообороту – від переписки на папері з використанням реальних підписів керівних осіб фірми до створення електронних корпоративних систем управління документооборотом із застосуванням, так званих, електронних підписів.
Розробка внутрішнього регламенту підприємницької фірми дозволяє сформувати нормативно-правову і організаційну платформу майбутньої діяльності. Сама ж діяльність фірми розпочинається після прийняття на роботу співробітників. Про це піде мова в наступному розділі посібника.
3.3. Найм вищого управлінського персоналу фірми.
Підприємництво і менеджмент

До цих пір при характеристиці організаційного устрою підприємницької фірми ми користувалися розпливчастим терміном
―керівництво фірми‖. Настав час пояснити значення цього терміну, наголосивши, зокрема, на неоднорідність реального керівного складу будь-якої підприємницької фірми, яке включає дві неоднакові категорії керівників – засновників (підприємців) фірми і менеджерів даної фірми, які є найманими працівниками, а тому – суб’єктами наймано-трудового бізнесу.
Разом із прийняттям внутрішнього регламенту фірми, засновники на початковому етапі її роботи зобов’язані також потурбуватися про негайний найм на роботу основних посадових осіб в організації управління фірмою і у виконавчі підрозділи цієї фірми, а також у встановленні форм стратегічного, оперативного і ситуативного контролю діяльності цих працівників. Таким чином, процес комплектування фірми необхідним персоналом складається із найму основних менеджерів фірми і всього іншого персоналу.
Жодна фірма не може розпочати діяльність, якщо в ній немає менеджерів, – іншими словами, керівників органів управління (голови правління, генерального директора, головного керуючого тощо). Термін

74
―менеджер‖ ми розповсюджуємо на всю сукупність посадових осіб фірми, які причетні до прийняття управлінських рішень в цій фірмі, хоч саме слово ―менеджер‖ (від англійського manager – буквально:
―умілець―) має різні інтерпретації у сучасній літературі.
У надзвичайно великій сукупності питань, які доводиться вирішувати засновникам в ході ―запуску‖ нової підприємницької фірми, немає, мабуть, іншого настільки ж важливого питання, як прийом на роботу основних (вищих) менеджерів. Без професійних менеджерів не може обійтися жодний підприємець. Підприємець може бути яскравою особистістю, здатною проявити винахідливість, енергію, але часто він не взмозі послідовно планувати діяльність співробітників. Частіше всього, він невпинно працює сам, але незавжди його ділова енергія із захопленням сприймається оточуючими.
На відміну від нього менеджер – це людина, яка професійно здійснює управлінські функції, яка безпосередньо організує функціону- вання підприємницької фірми в якості реального суб’єкту бізнесу (табл.
3.2). Менеджер повинен володіти професійними знаннями, навичками і досвідом для:
- організації певного виробничого процесу;
- ведення фінансової діяльності фірми;
- здійснення маркетингу фірми;
- підбору, розвитку персоналу і управління ним;
- організації зовнішніх комунікативних мереж фірми.
Отже, яким би не був талановитим підприємець, він потребує професійних організаторів-менеджерів, які ведуть повсякденну управлінську роботу на фірмі.
Таблиця 3.2
Відмінні риси між підприємцем і менеджером
Риса
Підприємець
Менеджер
Ініціатива
Обов’язкова умова, без обмежень
В межах певних цілей і повноажень
Відповідальність
Повна юридична
В межах повноважень
Зміст діяльності
Висування ідей і концепцій
Професійне керування фірмою
Виділення специфічної професійної діяльності людей по управлінню іншими людьми відбулося на момент виникнення людського суспільства і було присутнім на всіх етапах його розвитку. Для успішного протистояння природі і ворожому оточенню собі подібних люди вимушені були не тільки об’єднувати свої зусилля, але і, в умовах

75 поділу праці, погоджуватися із спеціалізацією окремих одноплемінників в якості вождів, царів, князів, імператорів, інших начальників – громадських і релігійних.
Колективне управління, незважаючи на зовнішню привабливість і демократизм, далеко не завжди було ефективним, особливо в процесі прийняття оперативних і кон’юнктурних рішень. Прийняття рішень спеціалізованою на цій функції особою і єдиноначальність у здійсненні контролю виконання цих рішень виявилися ефективнішими. В решті решт, стало очевидним, що одноосібний керівник – це особлива роль у здійсненні суб’єктом підприємницького бізнесу своєї діяльності.
Одноосібні керівники згодом одержали назву менеджерів.
Кожний одноосібний керівник прагне досягати виконання своїх цільових установок. Для їх досягнення він керує роботою інших людей,
представляє цих людей внутрі і за межами суб’єкта бізнесу, лобіює їх
інтереси, узгоджує дії сукупності співробітників у часі і просторі, здійснює від імені суб’єкта бізнесу офіційне реагування на зміни у внутрішньому середовищі фірми і у зовнішньому середовищі бізнесу, а також передбачення цих змін.
Одноосібний керівник – людина, наділена повноваженнями приймати управлінські рішення і організовувати їх виконання.
Самі важливі і самі основні призначення на посаду – це прийом на роботу у фірму людей, які могли б справитися з такими ролями одноосібних керівників. Нижче розглянемо різні рівні менеджменту, а допоки підкреслимо, що ключовим питанням виступає пошук професійно підготовлених співробітників і залучення їх до роботи на вищому рівні управління фірмою (цей рівень зветься топ-
менеджментом). Топ-менеджерами (від англійського top-manager) є генеральний або виконавчий директор фірми і його заступники, голова і члени правління фірми, а також інші вищі керівники, перелік посад яких повинен міститися в статуті і внутрішньому регламенті підприємницької фірми.
Не менш важливим співробітником, за сукупністю виконуваних функцій і також відноситься до топ-менеджменту фірми є керівник бухгалтерії даної фірми (головний бухгалтер). Його призначення на посаду здійснюється негайно після прийняття рішення про створення фірми. В противному випадку бухгалтерський облік на фірмі може із самого початку її діяльності виявитися у жалюгідному стані.
Слід відмітити, що функція головного бухгалтера важлива виключно в українському бізнесі. Це зумовлено тим, що в Україні

76 традиційно для здійснення будь-який платежів по будь-яких угодах вимагалися підписи платіжного документу двох осіб (так зване правило
„двох підписів‖ платіжних документів). Правом таких підписів мали один, два або три топ-менеджери фірми (вони мали право „першого підпису‖ платіжних документів), а також головний бухгалтер фірми і його заступник (мали право „другого підпису‖ платіжних документів).
Підпис платіжних документів в Україні двома особами одночасно є, проте, не тільки і не стільки правом названих посадових осіб, скільки їх обов’язком.
За кордоном, у країнах з розвиненою ринковою економікою підприємницькі фірми, як правило, не мають штатних бухгалтерів.
Функції ж, пов’язані з веденням бухгалтерського обліку, виконують спеціалізовані компанії, які працюють у сфері експертного або експертно-консалтингового бізнесу.
Засновники, призначивши на посади відповідальних працівників вищого рівня внутріфірмового менеджменту, стикаються з необхідністю вирішення делікатного питання – контролю над діяльністю цих працівників. Назване питання є непростим, так як при його вирішенні важливо, з одного боку, надати управлінським органам фірми і її одноосібним керівникам свободу дій, але при цьому, з другого боку – не допустити, щоб свобода топ-менеджерів в підсумку не переросла у повну незалежність посадових осіб фірми від її засновників. Засновникам фірми необхідно в цей момент реалізувати три групи задач.
По-перше, засновникам необхідно сформувати кваліфіковану команду управлінців, разом з якою в подальшому визначати стратегічні та інші установки фірми, а також технологічні алгоритми і організаційні умови розвитку фірми. У віддаленій перспективі їм, можливо, доведеться довірити цим менеджерам багато чого – саме так відбувається цей процес нині у величезних транснаціональних корпораціях (ТНК).
Разом з тим, по-друге, засновники фірми не мають права віддавати ініціативу у висуванні задач, які мають стратегічне значення у руки найманих менеджерів, по крайній мірі, саме на початковому етапі функціонування фірми. Небезпека втрати впливу на механізми прийняття рішень тягне за собою тяжкі наслідки перш за все для молодих підприємницьких фірм, які саме на початковому етапі функціонування можуть опинитися в руках малокомпетентних або недобросовісних людей, які отримали менеджерські посади внаслідок грубих кадрових прорахунків. Прийом на роботу основних найманих

77 керівників жодним чином не може супроводжуватися поспішністю, або ж застосуванням форм призначення на посаду людей за протекцією.
В будь-якому випадку, хто б не розглядався в якості претендента на посаду, стратегічна ініціатива повинна залишатися в руках засновників фірми до тих пір, поки названі претенденти не пройдуть серйозну перевірку на професійну і ділову придатність. В решті решт, власники фірми завжди мають можливість самостійно керувати своєю фірмою в якості управлінців до прийняття остаточного рішення про призначення на посаду вибраних ними менеджерів.
І нарешті, в-третіх, засновники обов’язково повинні взяти на себе
ініціативу по узгодженню своїх власних інтересів з інтересами менеджерів. Слід виходити при цьому із двох основних принципів організації взаємодії між менеджерами і підприємцями.
Перший принцип організації взаємодії полягає в тому, що підприємці і менеджери суть різні суб’єкти бізнесу, які мають принципово різні ділові інтереси. Засновники фірми реалізують свої
інтереси, здійснюючи підприємницьку діяльність, наймані менеджери – продаючи (здаючи в оренду) свою робочу силу.
Засновник-підприємець повністю або в межах своєї частки у статутному капіталі фірми відповідає за зобов’язаннями своєї фірми, він бере участь у розподілі ризиків, які приймає на себе фірма, і, насамкінець, він самостійно вступає у ділові стосунки з іншими суб’єктами підприємницького бізнесу. Що ж стосується менеджерів, то вони, будучи несамостійними у всіх зовнішніх комунікаціях фірми, відповідають тільки за виконання функцій, зафіксованих у трудовому контракті, і ризикують лише своєю професійною репутацією і добрим
ім’ям.
Другий принцип організації взаємодії полягає в тому, що підприємці і менеджери виконують різні функції в процесі становлення і розвитку підприємницької фірми. І було б непростимою помилкою вважати, що, оскільки менеджери не є самостійними власниками або співвласниками фірми, вони з самого початку відіграють в цій фірмі підпорядковану роль, лише виконують керівні вказівки власників фірми.
Наймані менеджери фірми – це, без перебільшення, рівноцінні підприємцям учасники ділової діяльності цієї фірми, хоч вони, дійсно, не
є самостійними суб’єктами підприємницького бізнесу.
Справа в тім, що менеджери фірми зобов’язані, на відміну від рядових працівників, здійснювати творчу діяльність, пов’язану з конструюванням нових компонентів бізнесу у сфері маркетингу,

78 фінансів, управління персоналом, управління продажами, рекламою, поліпшенням іміджу фірми, в інших сферах. Саме це конструювання може не охвачувати стратегічні установки фірми і обмежуватися всього лише кон’юнктурним регулюванням діяльності фірми, в якому все рівно проявляється творче начало.
Звичайно, менеджери виконують цю роботу в якості найманого персоналу. Проте, характер і зміст такої діяльності неминуче перетворюють їх працю у різновид інноваційної ділової діяльності, а їх самих – по суті у прихованих підприємців.
Дійсні підприємці зобов’язані чітко уявляти можливості таких змін ролі менеджерів, в межах яких останні здатні, не перетворюючись у
дійсних суб’єктів підприємницького бізнесу по сукупності обов’язків,
становитися такими, хоч і у неявній формі, по сукупності прав. Не приймаючи на свій рахунок зобов’язання фірми, ці менеджери у змозі диктувати свої нові умови і клієнтам фірми, і її контрагентам, і засновникам. При збігу сприятливих обставин вони можуть захопити стратегічну ініціативу і, по суті, спробувати поставити засновників фірми у залежний стан.
Розбіжність інтересів підприємців і менеджерів, а також відмінності виконуваних ними функцій в організації і підтримці діяльності підприємницької фірми, з одного боку, і активна ініціативна роль у розвитку фірми, яка може стати характерною ознакою діяльності топ-менеджерів цієї фірми, – з іншого, обумовлюють необхідність
ініціювання підприємцями-засновниками фірми процесу узгодження
інтересів обох суб’єктів бізнесів. Подібна ініціатива з боку менеджерів можлива тільки у випадку, коли останніх стратегічно задовольняє статус суб’єктів саме наймано-трудового бізнесу, і менеджери не бажають ні відразу, ані в перспективі перетворюватися у явних підприємців. Роль же прихованих підприємців може бути настільки зручною, і вона може настільки ж ефективно і тривало виконуватися найманими менеджерами, що, в решті решт, підприємницький статус самих засновників фірми буде під очевидним сумнівом.
Реальність даної модифікації відносин між підприємцями- власниками фірм і менеджерами цих фірм у великому бізнесі була виявлена ще в кінці 60-х років минулого століття і описана одним із найбільш відомих американських економістів того часу Дж. К.
Гелбрейтом. Розглядаючи особливості явища, яке він сам визначив в якості економічної влади у сучасному суспільстві, Дж. К. Гелбрейт обґрунтував нову економічну категорію „техноструктура‖, за допомогою

79 якої він прагнув вказати на конкретну розстановку суб’єктів бізнесу за мірою їх реального впливу на зміст ділової діяльності, в тому числі, зовнішньої поведінки великих фірм.
Під техноструктурою цей теоретик розумів сукупність топ- менеджерів, які здійснюють безпосереднє керівництво технологічними процесами, маркетинговою діяльністю, а також управління персоналом, управління цільовими проектами, моделювання інновацій, організаційне управління і управління фінансами фірми. На його думку, розпочавши із підпорядкування собі функцій по конструюванню кон’юнктурних
(ситуаційних) і оперативних задач, які виникають перед фірмою, техноструктура великих фірм повністю (уже в наступному столітті!) підпорядкувала собі всі стратегічні вузли розвитку даних фірм.
Акціонерам же названих фірм техноструктура залишила лише почесний обов’язок ухвалювати, у формі голосування на загальних зборах акціонерів, будь-які пропозиції по розвитку фірм і їх взаємодії із зовнішнім середовищем, підготовлені управлінським апаратом.
На наш погляд, було б перебільшенням вважати, що такого роду
„управлінська революція‖ вже стала звершеним фактом. У реальній дійсності прагнення техноструктури підпорядкувати собі бізнес, як правило, натикається на такий же супротив з боку суб’єктів підприємницького бізнесу. У крупному підприємництві, особливо, у корпоративному (акціонерному) бізнесі, роль вищих менеджерів, дійсно, суттєво велика, адже рівень професійної кваліфікації і масштаби професійного досвіду цих управлінців порою просто неспівставні з аналогічними характеристиками більшості акціонерів. У середньому і малому бізнесі власники фірм, як правило, володіють всіма необхідними професійними, діловими і особистими даними для опрацювання стратегічних і інших установок і технологічних алгоритмів, а також для прийняття всіх необхідних відповідальних рішень, направлених на розвиток своїх підприємницьких фірм.
І якщо таким підприємцям вдається на початковому етапі функціонування фірми організувати відносини з найманим персоналом менеджерів таким чином, щоб, з одного боку, зберігалося і стимулювалося творче інноваційне начало діяльності останніх, а з
іншого боку, – у менеджерів не виникало бажання перетворюватися у прихованих підприємців, можна стверджувати, що узгодження інтересів суб’єктів бізнесу успішно відбулося.

80
Для досягнення цілей узгодження інтересів підприємці можуть використовувати різні інструменти впливу на діяльність своєї фірми, а саме:
- делегування самим собі на початковому етапі функціонування фірми функцій вищих менеджерів і виконання цих функцій;
- збереження за собою названих функцій протягом необмеженого періоду (використання такого інструменту обов’язкове у малому бізнесі, особливо у тих видах діяльності, які пов’язані із наданням споживчих і комерційних послуг тощо);
- призначення на посади у вищому менеджменті людей, різностороннє залежних від засновників фірми;
- запрошення найнятих на роботу топ-менеджерів увійти до складу засновників фірми;
- створення системи гнучкого контролю і стимулювання роботи кар’єрного росту менеджерів;
- увага до турбот і проблем, які виникають у сім’ях співробітників, в тому числі топ-менеджерів, і створення алгоритмів їх вирішення;
- формування внутрі фірми загальнокорпоративних традицій неформальної взаємодії, в межах яких фірма розглядається всіма співробітниками як „рідний дім‖;
- систематичне проведення загальних зборів засновників і засідань ради директорів фірми із заслуховуванням звітів тих чи інших представників топ-менеджменту фірми.
Після того, як засновники фірми знайшли спосіб узгодження власних ділових інтересів з інтересами топ-менеджерів, розпочинається спільна робота обох груп суб’єктів бізнесу по формуванню функціо- нального, організаційного і суб’єктного середовища підприємницької фірми.








81
РОЗДІЛ IV
ФОРМУВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СЕРЕДОВАЩА
ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ФІРМИ

4.1. Професійна і ділова складові функціонального
середовища

Із поняттям „середовище підприємницької фірми‖ ми стикаємося вперше. Відразу ж підкреслимо, що дане поняття є складною економічною категорією, і в літературі міститься безліч її трактувань. В даному розділі для пояснення суті різних явищ, які відбуваються у сфері ділових відносин, використовуються терміни:
- „середовище підприємницької фірми‖, під яким розуміється сукупність внутрішніх для фірми зв’язків, відносин і процесів;
- „середовище бізнесу‖, під яким розуміється сукупність зовнішніх умов, факторів діяльності і особливостей оточення кожного із суб’єктів бізнесу.
Таким чином, тут і далі „середовище підприємницької фірми‖ розуміється тільки в значенні внутрішнього середовища, разом з тим, як
„середовище бізнесу „ – виключно в значенні зовнішнього середовища будь-якого із суб’єктів бізнесу. Характеристиці середовища бізнесу присвячений наступний розділ нашого посібника, а в цьому розділі ми розглянемо внутрішнє середовище підприємницької фірми.
Середовище підприємницької фірми містить різні зв’язки і процеси, які відбуваються внутрі кожного із суб’єктів підприємницького бізнесу, наприклад, виробничі, технологічні, науково-дослідницькі, конструкторські, дизайнерські, постачальницькі, збутові, маркетингові,
інвестиційні, фінансові, кадрові, трудові, соціальні тощо. Вказану сукупність процесів і зв’язків можна умовно об’єднати в декілька груп за критерієм відносної спільності їх змісту. Так, можна виділити
організаційне середовище фірми, суб’єктне середовище фірми,
функціональне середовище фірми, а внутрі останньої – предметне
середовище
діяльності фірми
і
технологічне середовище підприємницької фірми.
Функціональне середовище підприємницької фірми складається
із сукупності функцій, необхідних даній фірмі для виконання стратегічних, оперативних і кон’юнктурних установок. Всі ці установки завжди мають предметну і технологічну спеціалізацію (вивчення ринку, залучення сторонніх інвестицій, конструювання нових виробів,

82 формування асортименту, виробництво і транспортування продукції, проведення угод, ведення бухгалтерського обліку, здійснення фінансових операцій, розподіл прибутку, реклама, зв’язки з громадськістю, забезпечення власної безпеки, інші функції). Тому усередині функціонального середовища підприємницької фірми має сенс виділяти її професійну – предметну і технологічну – платформу (іншими словами, предметне середовище її діяльності і технологічне середовище фірми), а також ділову платформу.
Під предметним середовищем діяльності підприємницької фірми розуміється номенклатура і асортимент запропонованих даною фірмою товарів і послуг, а також сукупність матеріальних ресурсів
(засобів і предметів праці), які застосовуються протягом створення даних товарів і надання послуг. Під технологічним середовищем
підприємницької фірми розуміється сукупність способів, методів, форм і прийомів, які застосовуються фірмою в процесі надання послуг, або виробництва товарів, або виконання робіт. Співробітники і менеджери підприємницької фірми, які здійснюють предметні і технологічні функції усередині фірми, називаються функціонерами фірми. Їх чисельний склад, зміст і технології діяльності, а також рівень оплати їх праці визначаються, виходячи із сукупності установок, якими керується фірма,
і відображаються в штатному розписі фірми.
Предметний і технологічний види функціонального середовища підприємницької фірми детально вивчаються різними технологічними і
інженерними науками. Звичайно, і підприємці-засновники фірми, і топ- менеджери цієї фірми повинні бути в курсі предметного змісту і технологій діяльності всіх підрозділів і функціонерів своєї фірми. Немає
і не може бути ні ефективного „підприємництва взагалі‖, ні якісного
„менеджменту взагалі‖. Відсутність спеціальних знань в тій чи іншій галузі діяльності ставить під сумнів і міру професійної придатності топ- менеджерів, готових керувати всім на світі, і міру підприємницьких талантів власника фірми, готового безбоязко інвестувати ресурси у цілком невідомі йому сфери прикладання капіталу.
Проте, ні власнику фірми, ні топ-менеджеру зовсім не обов’язково особисто бути висококласними спеціалістами у відповідних предметних і технологічних галузях діяльності. Адже для досягнення
інноваційних, конструкторських, виробничих, дизайнерських, асортиментних та інших технологічних успіхів їм достатньо запросити на роботу у свою фірму дійсних спеціалістів у всіх цих елементах

83 технологічного і предметного середовища діяльності підприємницької фірми.
Інша справа – розуміння ділової підприємницької основи функціонального середовища будь-якого із суб’єктів бізнесу. І підприємці-засновники фірми, і топ-менеджери даної фірми повинні на момент „запуску‖ фірми бути здатними до їх формування.
Стратегічні, оперативні і кон’юнктурні установки, які приймає підприємницька фірма, повинні бути не тільки предметно і технологічно визначеними, але мати і ділову направленість. Тому функціональне середовище підприємницької фірми завжди є поєднанням професійної і ділової платформ діяльності даного суб’єкта бізнесу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   24


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал