Навчальний посібник київ 2 міністерство освіти І науки україни




Сторінка4/24
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24
створити, а потім утримати бізнес
(рис.2.2).
Рис. 2.2. Зміст підприємництва
Оскільки цільовою установкою підприємництва є професійне забезпечення особистого процвітання за рахунок власних зусиль,
Зміст підприємництва


Створити бізнес

Утримати бізнес

35 підприємець у всі часи об’єктивно завжди був центральною фігурою соціально-економічного життя суспільства. Але сьогодні в країнах з ринково орієнтованою економікою визнано, що
мільйони
підприємливих людей – це свого роду „золотий фонд нації” і тому держава повинна усіляко заохочувати і стимулювати підприємництво як професію і підприємницький дух народу.
Приуспівання суспільства у багатьох випадках залежать від наявності „критичної маси‖ підприємців, і суспільство прямо зацікавлене у постійному збільшення і оновленні цього прошарку людей. Але далеко не кожному вдається розпочати свою справу і вдало, без втрат увійти в систему бізнесу. Так, навіть у США більше половини нових фірм закривається у перший же рік свого існування із-за низької прибутковості ділових операцій і, як крайній випадок – банкрутства.
Увесь світ ділиться приблизно на дві групи людей. Перша, менша група – це ті, хто в змозі бути підприємцями, друга, набагато більша група, - це ті, хто здатний зрозуміти сутність підприємницьких дій, лише в теорії, на папері, читаючи книги, в яких описується підприємництво.
Вони можуть займатися підприємницькою діяльністю лише суто теоретично, проте, практично, як правило, стараються нею не займатися.
2.2. Особливості підприємницького бізнесу
Перш ніж почати власну справу необхідно дуже детально і, по можливості, обєктивно визначити свої сильні і слабкі сторони з точки зору професійних можливостей, інтересів, розумового розвитку, здатностей до виконання ділової діяльності. Під час створення власної справи (бізнесу), аналізуються фактори, які впливають на розвиток підприємництва, перш за все раціоналізація економічних процесів і розвитку людських здібностей (рис.2.3).
Основу підприємницького бізнесу складає приватна власність на
засоби виробництва.
Інколи підприємницький бізнес зводять лише до торгівлі і посередництва. В сучасній ринковій економіці і комерція, і комерційне підприємництво виступають необхідними компонентами підприєм- ницького бізнесу. Проте в його складі можна виділити і інші компоненти.

36
Рис. 2.3. Підприємницький бізнес
Підприємництво як одна із конкретних форм прояву суспільних відносин сприяєне не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, але й створює сприятливу платформу для практичної реалізації здібностей і талантів кожної людини, стає образом життя багатьох людей.
2.3. Споживчий бізнес
Споживачі, як правило, не є лише пасивна сторона в угодах з підприємцями, вони є рівноправними учасниками ділових відносин.
Головний егоїстичний діловий інтерес споживачів – придбання товарів і послуг – реалізується завдяки самостійного встановлення
Середовище
Образ життя
Тип мислення
Особистість
Проявляє
Формує

Підприємництво
Природне
честолюбство
Прагнення до
самореалізації
Вивільняє
Забезпечує
Творчий
потенціал

Сферу
діяльності


37 контактів з виробниками і продавцями продукції (послуг, робіт) на основі самостійного пошуку контрагентів за принципом максимізації вигоди.
Якщо для підприємців вигодою є доход (як правило, у грошовій формі), то для споживачів такою вигодою є товар (послуга), найкращим чином потреба для задоволення. Реалізуючи свої споживчі інтереси, вилучаючи вигоду із здійснених угод, дана категорія громадян робить свій специфічний споживчий бізнес.
Основу споживчого бізнесу складає приватна власність на
об’єкти споживання. Приватна власність на об’єкти споживання і приватна власність на засоби виробництва є двома взаємоувязаними
сторонами приватновласницьких відносин. Без одного не може бути другого і навпаки.
Із розглянутої нами форми виросли і інші форми власності на об’єкти споживання – сімейна, групова, колективна. Споживач – це, перш за все, приватна особа, але такою може бути, наприклад, домогосподарство, яке веде свій сімейний або груповий споживчий бюджет, і яке також претендує, по мірі необхідності, на одержання споживчого кредиту, або ж вступає у споживчі товариства, на кшталт житлових кондомініумів, і в товариства по захисту прав споживачів.
Споживчий бізнес відображає зацікавленість людей в кінцевих результатах виробництва. Споживчий бізнес є одночасно і урівноважуючою силою і стимулятором по відношенню до підприємницького бізнесу, заставляючи підприємців не тільки рахуватися з запитами споживачів, але й сприймати споживачів як природних партнерів по угодах.
Учасниками споживчого бізнесу виступають і самі підприємці – в якості споживачів продукції інших підприємців. Це важливий фактор, балансуючий підприємницькі апетити кожного із суб’єктів бізнесу (табл.
2.1).
Таблиця 2.1
Особливості споживчого бізнесу

Споживчий бізнес заснований на всезагальному включенні людей у ділові відносини відображає зацікавленість людей у кінцевих результатах виробництва виступає урівноважуючою силою і стимулятором по відношенню до підприємницького бізнесу

38
2.4. Трудовий бізнес
Наступним типом суб’єктів бізнесу є громадяни, які працюють за
наймом. Як і споживачі, вони виступають не посивною стороною в угодах з підприємцями, а рівноправними учасниками ділових відносин з ними, а також між собою.
Основу трудового бізнесу становить приватна власність на
специфічний товар – робочу силу. Це третій компонент приватно- власницьких відносин в суспільстві. Як і підприємництво, наймана праця являє собою професійну діяльність людей. Вилучення найманими працівниками доходів у вигляді плати за працю реалізується завдяки роботи за трудовою угодою (контрактом) з роботодавцями. Якщо для підприємця вигодою в угодах є доход фірми, який виникає після збуту продукції, то для найманих працівників – особистий доход, одержаний в результаті виконання ними своїх посадових обов’язків.
При цьому егоїстичні ділові інтереси сторін – роботодавців і найманих працівників – у питанні величини плати за працю є прямо протилежними. Підприємець не зацікавлений у високій заробітній платі, а найманий працівник зацікавлений, і це цілком природно – адже зменшення доходів однієї із сторін автоматично обертається негайним збільшенням доходів іншої сторони. Трудова угода може відбутися лише в тому випадку, якщо сторони можуть прийти до компромісу з приводу заробітної плати.
Реалізуючи свої трудові інтереси, вилучаючи вигоду із здійснення угод з підприємцями, дана категорія робить свій специфічний наймано-
трудовий бізнес.
Головними мотивами віднесення діяльності найманих працівників до одного із типів бізнесу є такі. По-перше, предметом угоди між робітником і підприємцем є не „товар робоча сила‖, а просто робоча сила. Разом з тим робоча сила не може бути товаром, так як вона не має суттєвої ознаки, яка властива всім товарам, - вона не відчужується назавжди від свого носія після укладання трудової угоди. Робоча сила лише передається в строкову оренду, хоч це і відбувається у формі товарної оренди, тобто за гроші. Угода між роботодавцем і найманим робітником – це орендна угода, в якій обумовлюються строки, умови оренди та інші моменти, властиві орендним відносинам.
По-друге, укладаючи угоду, обидві сторони – і працівник, і підприємець – роблять ініціативний вибір і йдуть на економічний ризик.
Вини:

39
• обмінюються своїм надбанням;
• прагнуть нав’язати один одному свої ділові інтереси;
• використовують різні прийоми тиску один на одного (наприклад, укладаючи колективний логовір між підприємцями і профспілками);
• несуть взаємну відповідальність за порушення умов угоди про найм.
Іншими словами, є усі наявні ознаки бізнесу як з однієї сторони, так і з іншої.
По-третє, наймані працівники мають можливість змінити свій соціальний статус, перетворюючись у власників в результаті придбання акцій підприємницької фірми. Інший шлях – після закінчення строку угоди по найму відкрити свою справу і влитися в армію дрібних підприємців.
Цікаво, що в останні роки більше половини місць в перших десятках осіб з найбільш високими доходами зберігають як раз саме наймані працівники – кіноактори, естрадні артисти, тенісисти, професійні боксери, адвокати тощо.
2.5. Державний бізнес
Природа державного бізнесу нерозривно пов’язана з активною роллю держави у розвитку ділових відносин. Дану роль інколи помилково вбачають лише у державному регулюванні економіки або державному управлінні економікою.
Помилковість подібних тлумачень полягає, по-перше, у фактичному виведенні держави за межі власне ділових відносин, надання
їй статусу деякої зовнішньої сили, яка впливає на розвиток бізнесу, а по-
друге, в ідеалізації діяльності державних органів управління, в уяві їх якимись зовнішніми арбітрами, рішення яких завжди є оптимальними і найкращим чином впливають на взаємовідносини в середовищі бізнесу.
Разом з тим, дійсна роль держави у розвитку бізнесу набагато складніша формули „держава і бізнес‖, згідно якої держава як би всього тільки є „нічним сторожем‖ по відношенню до суб’єктів бізнесу, або командує бізнесом, а бізнес в свою чергу є всього лише об’єктом впливу зі сторони органів держави. В сучасній ринковій економіці держава виступає не як зовнішня сила по відношенню до суб’єктів ділових відносин, а як природне породження і атрибут самої системи ділових відносин.

40
Головною метою діяльності органів державної влади і управління виступає забезпечення суб’єктам бізнесу гарантій постійного дотримання можливості вступати між собою у ділові відносини, іншими словами, гарантій відтворення ділових відносин (рис.2.4).




Рис. 2.4. Функції держави в економіці
Державний бізнес полягає у виконанні державними органами дій, в ході яких останні стають партнерами інших типів суб’єктів бізнесу і реалізують особливий державний діловий інтерес.
Таке партнерство відображається у таких діях:
• здійснює підприємницьку діяльність (державні казенні і унітарні підприємства);
• держава переводить підприємницькі фірми із державної власності у недержавну (приватизація і акціонування суб’єктів підприємницького бізнесу) і навпаки (націоналізація підприємницьких фірм);
• держава відіграє роль замовника продукції, послуг і робіт, які випускаються суб’єктами підприємницького бізнесу;
• сприяє міжгалузевому руху капіталу, встановленню відповідних відносин між різними суб’єктами ділових відносин;
• перерозподіляє бюджетні ресурси, вилучаючи фінансові засоби у одних фірм і передаючи їх іншим компаніям;
• проводить зовнішньоекономічну і митну політику, сприяючи, або стримуючи діяльність своїх і іноземних суб’єктів бізнесу.
Державні ділові інтереси, які проявляються у всіх таких діях держави, в більшій чи меншій мірі відображають фактично існуючі
інтереси суспільства як єдиного цілого (рис. 2.5).
Стимулювання
Програмування
розвитку економіки
Держава
Перерозподіл
доходів
Розподіл
держзамовлення
Фінансування
Прийняття
законів
Формування
державного сектора
економіки

41
Рис. 2.5. Державні ділові інтереси
Державні ділові інтереси входять у зіткнення з приватними егоїстичними діловими інтересами різних суб’єктів ділових відносин, причому держава як інструмент влади має можливість дійсного нав’язування своїх інтересів іншим типам суб’єктів бізнесу.
Разом з тим та обставина, що виконання державою своїх функцій здійснюється саме людьми – державними службовцями, призводить до потреби говорити і про другий бік державного бізнесу, а саме про
приватно-державний бізнес. Його зміст полягає в тому, що виконуючи свої посадові обов’язки, державні службовці вільно чи невільно також займаються бізнесом.
Слід підкреслити, що майже у всіх країнах із ринково орієнтованою економікою державним службовцям займатися підприєм- ницькою діяльністю (згідго чинного законодавства) не дозволено.
Проте під приватно-державним бізнесом ми розуміємо не виконання державними службовцями побічної діяльності, здатної принести їм підприємницькі доходи, а саме виконання ними своїх обов’язків за основним місцем роботи, тобто у державних органах.
Такі дії можуть бути кваліфікованими як бізнес за такими підставами:
По-перше, приватні ділові інтереси проявляються через будь-які форми державного регулювання економіки; Це відбувається так, оскільки прийняття рішень, пов’язаних з видачею державних замовлень, бюджетних субсидій або дотацій, встановленням граничних нормативів цін, кредитних ставок, податків та в інших випадках здійснюється конкретними особами (а не органами державної влади і управління як такими), причому можливості повного уникнення суб’єктивізму при цьому немає.
По-друге, прийняті рішення і документи, вільно чи невільно,
дають певні переваги одним суб’єктам бізнесу над іншими:
Безпека існування
особистості і суспільства
Соціальна забезпеченість
громадян
Економічний
розвиток країни

Державні інтереси

42
- будь-який документ, присвячений підтримці малого бізнесу, ставить дрібних підприємців у виграшний стан порівняно із суб’єктами великого бізнесу;
- будь-яке рішення про підвищення імпортних митних тарифів дає вітчизняним виробникам продукції привілеї по відношенні до її
імпортерів.
По-третє, державні службовці мають можливість лобіювати на користь підприємців, бажаючих реалізувати свій підприємницький проект.
Роль держави як специфічного суб’єкта ділових відносин може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуації, яка складається у національному і міжнародному середовищах бізнесу, і тих цілей, які держава ставить перед собою в той чи інший історичний відрізок розвитку економіки.
Наприклад, в залежності від конкретної ситуації держава може бути по відношенню до підприємницького бізнесу:
- гальмом його розвитку – коли вона створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або забороняє його;
- стороннім спостерігачем – коли держава прямо не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку;
- прискорювачем підприємницького процесу – коли держава веде постійний і активний пошук заходів по залученню у підприємницький процес все нових і нових суб’єктів.
І на завершення вкажемо ще на один специфічний тип суб’єктів бізнесу, який можна назвати суб’єктами громадського бізнесу. Такими
є дуже обмежене число громадських міжнародних і національних організацій і їх співробітників, діяльність яких не підпадає під визначення жодного із відмічених вище типів суб’єктів бізнесу. Це такі організації, як ООН, ЮНЕСКО, СОТ, НАТО, Європейське економічне товариство тощо.
Діяльність таких організацій не може бути віднесеною до державного бізнесу, хоч багато нормативів, які приймаються ними, мають обов’язковий характер для країн-учасників. Дана діяльність не може бути віднесена і до підприємницького бізнесу, оскільки вказані та
інші подібні організації займаються безпосередньо не підприємництвом, а тільки забезпеченням необхідних умов повноцінного розвитку підприємницького бізнесу в світі.

43
2.5.

Принципи бізнесу та його родові ознаки
Термін „принцип‖ у перекладі з латинської мови означає основу, першопричину. Нині, коли мова йде про принципи, мають на увазі основне правило поведінки, діяльності. Принцип у філософському значенні цього слова, розуміється як закон. Він не залежить від волі і бажання окремих людей, і діє скрізь, де люди вступають у ділові відносини.
Принципи бізнесу проявляються у ділових відносинах і виникають при зародженні даних відносин. Їх вплив на розвиток системи бізнесу відбувається незалежно від волі і бажання людей, які вступають у ділові відносини.
В зарубіжній літературі про бізнес виділяють двадцять сім
принципів бізнесу.
1. Принцип обмеженості.
2. Принцип обміну результатами діяльності.
3. Принцип возвеличення потреб.
4. Принцип необмеженості потенціалу людських здібностей.
5. Принцип змагальності.
6. Принцип спільності.
7. Принцип розвитку власності.
8. Принцип компромісу.
9. Принцип свободи вибору.
10. Принцип суб’єктивізму.
11. Принцип цінності.
12. Принцип невизначеності.
13. Принцип прагнення до визначеності.
14. Принцип асоціативності.
15. Принцип ризику.
16. Принцип раціональності.
17. Принцип аналізу.
18. Принцип вартості.
19. Принцип відповідальності.
20. Принцип синтезу.
21. Принцип взаємодії із середовищем.
22. Принцип концентрації ресурсів.
23. Принцип дісіпативності.
24. Принцип креативності або інновацій.
25. Принцип диференціації.

44 26. Принцип системної інтеграції.
27. Принцип системної самоорганізації.
Родовими ознаками бізнесу є способи прояву ділових відносин, властиві будь-яким формам угод між суб’єктами бізнесу, невіддільні від нього, без чого розглянуте явище взагалі не може бути коректно
ідентифіковане як бізнес. Відповідно, історично особливими, видовими
ознаками бізнесу є способи прояву ділових відносин, властиві певному
історичному типу економіки. Тому в сучасній ринковій економіці можна зустріти і родові ознаки бізнесу, і його видові ознаки, характерні лише для даного типу економіки.
При всьому різномаїтті бізнесу, до числа його родових ознак, які обов’язково проявляються в процесі ділової взаємодії, незалежно від характеру історичних особливостей стану і розвитку економіки, а також міри домінування в ній тієї чи іншої форми ділових відносин, відносяться такі:
- обмін діяльностю між учасниками угод;
- противоречивий характер угод; цілі суб’єктів бізнесу різні, і, отже, задачі учасників угоди, як правило, не співпадають, а частіше всього бувають прямо протилежними;
- прагнення кожного учасника угоди нав’язати іншим свої інтереси, коли інші відмовляються приймати умови угоди, і тим самим досягти відносно кращих умов існування порівняно з іншими суб’єктами;
- прагнення учасників угоди реалізувати свої інтереси незалежно від того, чи реалізуються при цьому інтереси інших учасників угоди;
-
ініціативний характер діяльності учасників угоди, який відображається у здатності проектувати власну ділову діяльність, приймати відповідальні рішення і йти на ризик;
- здатність, готовність учасників угоди йти на персональний ризик для успішного проведення угоди;
- здатність, готовність і вміння проводити різні прийоми ділового спілкування з метою досягнення найбільшої конкурентоспроможності;
- здатність приймати кроки у різних напрямках з метою забезпечення вигідної конкурентної позиції для послідуючого проведення вибраних прийомів ділового спілкування;
- здатність диференціювати ймовірні і діючі результати угод;
- здатність визначати пріоритети діяльності і підпорядковувати їм логіку ділового спілкування;

45
- здатність до досягнення компромісу; взаємовигідні угоди –
ідеальний стан ділових відносин, але ж і в реальності при угоді одна сторона завжди має перевагу по відношенню до іншої.
Таким чином, концентровано родові ознаки бізнесу формують загальну уяву про поведінку субєктів сучасного бізнесу. Суб’єкти бізнесу взаємно обумовлені. Вони автономні у своїй творчості, самостійні у прийнятті рішень. На власний рпозсуд вони спеціалізуються на вибраних видах ділової діяльності, визначають коло ймовірних партнерів по угодах і встановлюють умови проведення таких угод. Інші суб’єкти бізнесу, а також держава і громадські організації не мають права впливати на вибір суб’єктів бізнесу.
2.6.

Поняття підприємницької фірми
Термін „юридична особа‖ досить важливий для вивчення природи суб’єктів підприємницького бізнесу. Проте дане поняття не дає вичерпної уяви про характер діяльності організації, яка має статус юридичної особи, перш за все про те, субєктом якого саме виду діяльності виступає дана юридична особа. Справа в тому, що поняття
„юридична особа‖ розповсюджується не тільки на тих, хто займається підприємницькою діяльністю, але й на організації, які не можна віднести до категорії суб’єктів підприємницького бізнесу навіть теоретично.
Поняття „фірма‖ і „підприємницька фірма‖ так як і поняття
„компанія‖ широко розповсюджені у англомовних країнах з ринковою економікою і завдяки використанню англійської мови в якості універсального засобу міжнародних мовних комунікацій проникли у діловий лексикон в іншомовних країнах. Ці поняття визначають, як правило, офіційний статус підприємця, який дозволяє йому бути повноправним учасником підприємницьких ділових відносин, здійснювати права суб’єкта бізнесу і нести обов’язки перед іншими суб’єктами бізнесу. В українській мові термін „підприємницька фірма‖ і похідні від нього „фірмовий стиль‖, „фірмове найменування‖, „фірмовий продукт‖, „фірмовий дизайн‖ є традиційними елементами розмовного ужитку.
Разом з тим поняття „підприємницької фірми‖ не міститься у сучасних українських нормативно-правових документах, як, доречі, і такі терміни, як „бізнес‖, „суб’єкт бізнесу‖ або „підприємницький бізнес‖. Не міститься в них, правда, і заборони на використання названих понять, і, як ми вже відмічали, - альтернативних визначень (рис.2.6).

46
Рис. 2.6. Законодавчі основи регулювання діяльності
підприємницької фірми
Хоч застосовувані в Україні правові документи не містять тлумачення поняття „підприємницька фірма‖, закон не забороняє використання його для визначення сукупності типів юридичних осіб, які мають право на участь у підприємницькому бізнесі.
Підприємницька фірма – це самостійний суб’єкт бізнесу, який діє в межах закону. Її самостійність проявляється у сферах виробництва і витрачання ресурсів, посередницькій діяльності, розпорядженні продукцію і одержаним прибутком, який залишається після уплати податків та інших обов’язкових платежів.
Будучи юридичною особою, підприємницька фірма:
 має право самостійно вести підприємницьку діяльність;
 реалізує інші ознаки самостійності у відстоюванні своїх ділових інтересів;
 має майно, відокремлене від майна її учасників;
 має
внутрішню організаційну єдність, впорядкованість внутрішніх зв’язків, внутрішню керованість (рис.2.7).
Підприємницька фірма може створювати філіали і представництва, які не функціонують самостійними суб’єктами бізнесу.
Діяльність підприємницьких фірм здійснюється на основі державних гарантій.
Підприємницькі фірми і індивідуальні підприємці, які вирішили діяти без утворення юридичної особи, становлять сукупність суб’єктів підприємницького бізнесу, що здійснюють свою діяльність на місцевих


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал