Навчальний посібник київ 2 міністерство освіти І науки україни




Сторінка3/24
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24
Модель взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем
В цілому підприємницька здатність як господарський ресурс не обмежується енергією (хоч поняття енергія зустрічається досить часто у визначеннях підприємництва), а включає також досвід і знання, навички
і уміння підприємця. Підприємницька активність є ключовим поняттям,
Місія та бачення
Ідея організації
У
Ф
В
К
М
П
Ключові функції підприємства:


Ф

фінансова (фінанси, облік, аудит)

К

кадрова (підбір, розстановка)

П

матеріально-технічне постачання

В

виробнича (виготовлення товару)

М

маркетингу

У

управлінська
Вплив на конкурентів
Вплив на поста- чальників і заці- кавлені

сторони
Можливості і загрози
Доступність і якість ресурсів
Рішення по ре- сурсах
Клієнти, споживачі, їх потреби, очікування, оцінка
Попит і його насичення
Ресурси як маса (матеріа- льні, фінан- сові, інвес- тиційні).
Енергія праці.
Підприєм- ницька активність.
Інформація

Продукти і послуги як маса (товарна), енергія праці і
інформація
Енергія підприєм- ницької
діяльності
Цілі і задачі
Підприємницька діяльність

24 яке допомагає побачити відміни підприємницької діяльності від звичайної господарської.
Хоч визначати підприємницьку активність досить складно, очевидно, що нові підприємства вимагають її значно більше, ніж давно функціонуючі. Очевидно, при спробах вимірювання рівня розвитку підприємництва використовується такий показник, як ―індекс загальної підприємницької активності‖ (ТЕА

total entrepreneurial activity index)

частка представників економічно активної частини населення від 18 до
64 років, які перебувають у процесі започаткування бізнесу або підприємства [6,8].
Ріст бізнесу і його розвиток

не одне й те ж. Ріст бізнесу супроводжується збільшенням основних показників його діяльності. Як правило, до їх числа відноситься обсяг продаж, число зайнятих, балансова вартість активів, маса прибутку тощо. Посилення підприємницької активності відбувається у періоди прийняття рішень про серйозні зміни стратегії розвитку. Окремі зарубіжні спеціалісти виключають малий бізнес
із поля зору при вивченні
―підприємництва‖, мотивуючи це тим, що при створенні невеликого підприємства потреба у залученому капіталі невисока і тому масштаб управлінських рішень невеликий. Проте, на наш погляд, таке твердження необґрунтоване. Підприємець, який віддає себе своїй справі на етапі її запуску, незалежно від розміру бізнесу вимушений вирішувати, по суті, одні і ті ж задачі, при цьому в малому бізнесі спочатку з меншими ресурсами.
Процес розвитку швидкозростаючих фірм вимагає більшої підпри-
ємницької активності, ніж з рівнем такої активності у фірмах, які не орієнтуються або слабо орієнтовані на ріст, оскільки команди менеджерів у швидкрозростаючих підприємствах постійно зайняті пошуком нових шляхів розвитку бізнесу і відповідних оптимальних рішень. Із кожною новою ідеєю розвитку зв`язаний і черговий стрибок у рівні підприємницької активності, яка необхідна для втілення ідеї у життя.
1.3.1. Підприємницька ідея, її джерела і методи пошуку
Започаткування підприємницької діяльності здійснюється відповідно до певної технології створення бізнесу, що є специфічною для кожного конкретного випадку і залежить від сфери вибраної діяльності.
Проте попри особливості економічного й правового середовища,

25 специфіки сфери діяльності існують і загальні проблеми, з якими мусять мати справу підприємці. Однією з перших таких проблем є пошук
підприємницької ідеї.
Пошук привабливої ідеї бізнесу – досить важливе і відповідальне завдання підприємця, котрий має віднайти в ній можливість реалізувати свої знання і здібності. На цьому етапі започаткування власної справи виникає проблема: де і як шукати нову підприємницьку ідею.
Джерела ідей можуть бути різними, починаючи від спеціальних досліджень і розробок, але найчастіше вони виходять від:

споживачів;

працюючих фірм;

парламентів та урядів.
Власні або запозичені результати досліджень і розробок є чи не найбільш плодотворним джерелом нових ідей щодо бізнесової діяльності.
У процесі пошуку і вибору підприємницької ідеї необхідно оцінювати шанси на успіх за практичної її реалізації. Оцінювання нової
ідеї має бути комплексним, тобто ідею варто розглядати з різних поглядів:

рівня конкуренції на ринку відповідних товарів і послуг;

наявності споживачів та знання їхніх потреб зараз і в майбутньому;

виробничих можливостей фірми щодо продукування тих або інших необхідних ринку товарів;

реальних можливостей залучення фінансових коштів (за необхідності – іноземних інвестицій);

стабільності та гнучкості чинного законодавства в галузі господарювання підприємців;

компетентності, досвіду й управлінських здібностей бізнесменів тощо.
Наука і практика розробила чимало методів творчого
(евристичного) пошуку підприємницької ідеї. Основні з них показані на рис. 1.6.
Метод аналогії

використання чогось подібного до вже відомого рішення, ―підказаного‖, наприклад, технічною, економічною або іншою літературою чи ―підглянутого‖ в природі.
Метод інверсії – специфічний метод, що передбачає такі підходи до розв

язання нової проблеми:

перевернути ―догори ногами‖;

26

―вивернути‖ на протилежний бік;

поміняти місяцями тощо.




Рис. 1. 6. Групи методів пошуку підприємницької ідеї
Метод ідеалізації базується на ініціюванні уявлення про ідеальне розв

язання проблеми, що може ―наштовхнути‖ на усвідомлення якоїсь нової ідеї.
Метод “мозкового штурму” зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради розв

язання проблеми за допомогою, наприклад, проведення дискусії з конкретного кола питань.
Метод конференції ідей відрізняється від методу ―мозкового штурму‖ тим, що допускає доброзичливу критику у формі репліки або коментаря. Вважається, що така критика може підвищити цінність висунутих ідей.
Метод
колективного
блокнота поєднує
індивідуальне висування ідеї з колективною оцінкою. При цьому кожний учасник одержує блокнот, у якому викладено суть розв

язуваної проблеми.
Протягом певного часу (звичайно, місяця) кожний учасник обговорення
Методи пошуку підприємницької ідеї


Методи
індивідуального
творчого пошуку


Методи
колективного
пошуку


Методи
активізації
пошуку


Метод
аналогії

Метод
морфологічно-
го аналізу

Метод
колективного
блокнота

Метод
ідеалізації

Метод
інверсії

Конференція
ідей

Мозковий»
штурм»


Метод
фокальних
об'єктів

Метод
контрольних
запитань


27 записує у блокноті власні ідеї щодо вирішення певної проблеми. Потім блокноти одержує керівник групи учасників для узагальнення накопиченої інформації. Лише після завершення цієї процедури проводиться творча дискусія і приймається відповідне рішення щодо нової підприємницької ідеї.
Метод контрольних запитань

ініціювання розв

язання обговорюваної проблеми за допомогою запитань, що мають стимулювати власні міркування щодо висунутої нової ідеї.
Метод фокальних об’єктів

перенесення ознак випадково вибраних об’єктів на об’єкт, що потребує вдосконалення. У даному випадку об

єкт перебуває у фокусі перенесення і тому його названо фокальним.
Метод морфологічного аналізу

використання комбінаторики, тобто дослідження всіх можливих варіантів, згідно із закономірностями будови (морфології) об’єкта, що підлягає вивченню й аналізу.
1.3.2. Вибір типу підприємства й обґрунтування
цілей підприємницької діяльності
Підприємства (фірми) мають різну внутрішню виробничу та організаційну структуру залежно від галузевого підпорядкування, організаційно-правової форми і насамперед їхнього типу.
При створенні нового підприємства виникає необхідність визна- чити (вибрати) тип підприємства. Тип залежить від бажання підприємця вибрати певний спосіб процедури прийняття рішення. Таке рішення у приватному секторі можна приймати на колективній основі або на основі
єдиноначальності. Вирізняють два типи підприємства:
1)
самокероване підприємство (фірма);
2)
підприємницьке підприємство (фірма).
Самокерована фірма являє собою такий тип підприємницьких структур, де рішення щодо діяльності підприємства приймаються на колективній основі.
Підприємницька фірма належить до підприємницьких структур, де сам підприємець виконує функцію одноосібного прийняття рішень.
Необхідно зазначити, що коли йдеться про тип підприємства, то йдеться про спосіб прийняття рішень, але не про форму власності.
Історично первинним було тривале існування підприємницьких фірм. Самокеровані системи з’явилися потім, коли економічне та підприємницьке середовище уможливило реалізацію принципу

28 економічної демократії.
У нас спостерігається перехід від
―соціалістичного‖ типу підприємства до самокерованих, а не до підприємницьких, без урахування обставин (історичних) перехідного періоду.
Створення нового підприємства регламентується законами, постановами, законодавчими актами й судовою практикою. В Україні законодавчою базою для заснування нових підприємств є насамперед
Господарський кодекс Украіни, у який включено закони ―Про підприємництво‖, ―Про власність‖, ―Про підприємства в Україні‖, ―Про господарські товариства‖.
Приймаючи рішення щодо вибору тієї чи іншої організаційно- правової форми, підприємець передусім повинен:
1) визначити потрібний йому рівень і обсяг прав та обов’язків, що залежать від профілю та змісту майбутньої підприємницької діяльності, можливого кола партнерів, співвідношення найбільш доцільної форми організації підприємництва і можливостей, що надаються чинним законодавством. Одна справа, коли підприємець передбачає здійснювати низку одноразових підприємницьких проектів, зовсім інша – коли підприємницька ідея може бути зведена до довготривалого повторення певного виробничого циклу. Існує й інший випадок: підприємницька ідея може здійснюватися без тісної кооперації з партнерами (наприклад організація консалтингової фірми) або для практичної реалізації потребує обов’язкової і добре налагодженої виробничої кооперації
(наприклад виробництво будь-якого багатокомпонентного виробу);
2) розв

язати питання щодо форми створення статутного фонду засновуваного підприємства, що також залежить від конкретного змісту майбутнього підприємництва, власних можливостей, масштабів діяльності, рівня конкуренції у тій галузі, в яку підприємець має намір проникнути;
3) ретельно зважити та вибрати найбільш ефективну форму організаційної побудови підприємства, яке бажано створити, і схему управління останнім, спираючись на зарубіжний та вітчизняний досвід підприємницької діяльності.
Відповідно до Господарського кодексу Україні можна заснувати:

приватне індивідуальне (сімейне) підприємство;

товариство з обмеженою відповідальністю (акціонерне товариство закритого типу);

акціонерне товариство відкритого типу.

29
Крім цього, законодавство дозволяє створювати повні та змішані
(командитні) товариства, а також об’єднання підприємств. Якщо до такого переліку додати державні та муніципальні підприємства, а також ті, що функціонують на основі оренди і викупу майна трудовими колективами, то матимемо повний спектр можливих форм підприємницької діяльності.
При створенні
(заснуванні) підприємства або
іншої підприємницької структури мають бути визначені конкретні цілі їхньої діяльності, тобто кінцевий стан господарювання, якого фірма сподівається досягти на певний момент у майбутньому.
Особиста мета підприємця може зводитись до бажання:
1) отримувати якомога більше грошей;
2) працювати творчо;
3) почувати себе комфортно;
4) привести у рівновагу складові елементи життя: власні кар’єру і сім’ю, друзів тощо;
5) домогтися того, щоб колеги визнали його професіоналом, знавцем у вибраній сфері підприємницької діяльності.
Звичайно, підготовлені і досвідчені підприємці ставлять перед собою і своїми фірмами не лише короткотермінові (поточні), а й перспективні цілі, тобто планують як тактику, так і стратегію свого становлення, функціонування і розвитку. Зокрема, тактика підприємця може полягати у тому, щоб на початковому етапі своєї діяльності накопичити певну суму власного капіталу, яка потім буде використана для організації власної фірми. У період започаткування або розвитку власного бізнесу кожний підприємець може вибрати перспективну спеціалізацію свого виробництва (сфери діяльності). Але такий вибір зробити непросто. Тому здійснення тактичних завдань і цілей виконує важливу функцію виходу на перспективні цілі.
Вибрані цілі мають бути конкретними і реальними, формуватися і визначатися у певних показниках, максимально точно вимірюватися. До них можна віднести:

прибутковість (обсяг прибутку, доходів від інвестованого капіталу, відношення прибутку до обсягу продажу тощо);

продуктивність або ефективність (виробіток на одного працівника, витрати на виробництво одиниці продукції тощо);

продукцію (зміна номенклатури й асортименту, впровадження нових її видів);

виробничі потужності (поточна величина, можлива динаміка у майбутньому);

30

персонал (підвищення рівня кваліфікації, зниження плинності, поліпшення умов праці);

ринок (обсяг продажу, частка участі на ринку тощо).
Результативність цілей діяльності підприємства залежить від того а) наскільки обґрунтовано вони сформульовані; б) як широко і повно про них інформований персонал фірми; в) як організовано нішу стимулювання їх практичного здійснення.
Сформульовані цілі мають відповідати певним вимогам, а саме бути:

конкретними і кількісно вимірюваними;

зорієнтованими у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування;

реалістичними, практично досяжними і збалансованими з можливостями фірми;

взаємноузгодженими і підтримуючими;

сформульованими письмово.
Вітчизняний і світовий досвід господарювання свідчить про те, що будь-який підприємець на початку свого шляху у сфері підприємницької діяльності має подолати ―доріжку‖ кроків, спрямованих на формування власного бізнесу. В загальному випадку такими кроками за змістом і послідовністю можуть бути:
1) пошук і знаходження своєї господарсько-ринкової ніші на вітчизняному чи світовому ринку;
2) свідомий вибір форми підприємницької діяльності (індивідуальне або колективне підприємництво);
3) усвідомлення та розробка власної стратегії із тактики вибраного бізнесу, виходячи із загальної ситуації на ринку;
4) придбання засобів реалізації підприємницької ідеї – технічних засобів і предметів праці, найм необхідних працівників;
5) встановлення ринкової ціни на запропонований виріб (надану послугу);
6) започаткування конкретного виробництва, визначення каналів збуту власної продукції.
Успішне подолання цих кроків у цілому має засвідчити здатність конкретної особи до здійснення ефективної підприємницької діяльності і дає змогу безпосередньо наблизитись до практичної реалізації формальної акції

підготовки документів для заснування, державної реєстрації й ліцензування діяльності започаткованої власної фірми.

31
РОЗДІЛ II
ТИПИ СУБ’ЄКТІВ БІЗНЕСУ
2.1. Підприємницький бізнес
З позиції формальної логіки, суб’єкт бізнесу – це активна сторона будь-якої угоди, носій сукупності прав і відповідальності, які виникають в ході підготовки і реалізації угоди. Сам термін „суб’єкт бізнесу‖, рівно як і його англійський еквівалент – „бізнесмен‖ не має однозначного визначення у прийнятих в Україні нормативно-правових документах, тому в подальшому, використовуючи названі поняття, ми будемо користуватися таким:

суб’єктами бізнесу виступають окремі особи (фізичні особи), фірми, в тому числі заклади, організації, підприємства, партнерства, фонди, товариства, а також інші суб’єкти;
 суб’єкти бізнесу, керуючись діловими інтересами, можуть займатися будь-яким видом ділової діяльності, не заборонені діючим законодавством;

діяльність суб’єктів бізнесу є екстериторіальною, це означає, ніякі відміни в національному законодавстві різних країн не можуть відмінити здатність суб’єктів бізнесу вступати у ділові відносини між собою по всьому світі;

„суб’єкти бізнесу‖ – це категорія, характерна для будь-якої
історичної форми існування людського суспільства; в кожній із таких форм родові ознаки бізнесу виступають на поверхні явищ з врахуванням особливостей, властивих саме даній формі, якою, наприклад, є ринкова економіка.
Під типом суб’єкта бізнесу тут і в подальшому розуміється функціональна приналежність даного суб’єкта бізнесу, функціональна спеціалізація його дій. Розмежування суб’єктів бізнесу за ознакою їх функціональної спеціалізації зумовлює таку класифінацію:

підприємці, які здійснюють ініціативну діяльність на свій ризик
і під свою виключну економічну і юридичну відповідальність, в тому числі колективи підприємців і підприємницькі асоціації;

індивідуальні і колективні споживачі продукції (робіт, послуг), запропонованої підприємцями, в тому числі союзи і асоціації споживачів;

32

робітники, які здійснюють трудову діяльність за наймом на контрактній або іншій основі, а також їх професійні союзи;

органі державної і муніципальної влади і управління в тих випадках, коли вони виступають безпосередніми учасниками угод
(надання урядових замовлень підприємцям, визначення цін, складу і обсягу пільг при виконанні спеціальних робіт тощо); державні
службовці;

міжнародні і національні громадські організації, які мають директивні повноваження і їх співробітники.
Наведена класифікація відображає розширювальне трактування складу суб’єктів бізнесу, яка характерна для прагматичної концепції бізнесу (рис.2.1).
Рис. 2.1. Суб’єкти бізнесу
До вузького трактування складу суб’єктів бізнесу до їх числа відносять виключно підприємців. Саме до сфері підприємництва адресуються такі поняття як бізнес-одиниця, бізнес-процес, бізнес-талант тощо.
Важно відмітити, що ототожнювання „бізнесу‖ і „підприємництва‖, власне, - „суб’єктів бізнесу‖ і „підприємців‖ не спирається на серйозні наукові основи. Явище „бізнесу‖ ширше і багаче, ніж „підприємницька діяльність‖, так як воно охоплює відносини між всіма суб’єктами різноманітних відносин у суспільстві і включає дії не тільки підприємців
(підприємницький бізнес), але й споживачів (споживчий бізнес), найманих працівників (трудовий бізнес), державні органи (державний бізнес).
Підприємці
Споживачі
Наймані працівники
Держоргани, держслужбовці
Міжнародні організації

Суб’єкти бізнесу

33
При цьому підприємницький бізнес виступає як один із типів ділової діяльності, а отже, підприємці – як один із типів суб’єктів бізнесу.
Ніхто нині не спорить про те, що підприємці виступають суб’єктами бізнесу. Разом з тим виключення інших згаданих вище суб’єктів відносин із числа суб’єктів бізнесу означало б, що всі відносини, учасниками яких вони є, не мають ділового характеру. Якими ж в такому випадку будуть відносини між людьми, наприклад, між підприємцями і споживачами, між підприємцями і найманими працівниками ? Неділовими ? Неможливо уявити, що люди або інші суб’єкти, які діють у суспільстві, можуть, перебуваючи у здоровому глузді, вступати у відносини між собою, керуючись не діловими, а якими-небудь іншими інтересами.
В економічній літературі поняття „підприємець‖ вперше з’явилося у Загальному словнику комерції, виданому в Парижі у 1723 р., де під ним розумілася людина, яка бере на себе „зобов’язання по виробництву або будівництву об’єкта‖.
В якості наукового терміну поняття „підприємець‖ появилось у працях видного англійського економіста початку 18 століття Річарда
Кантільона. Він вважав, що розходження між попитом і пропозицією на ринку дає можливість окремим суб’єктам ринкових відносин купувати товари подешевше і продавати їх подорожче. Саме цих суб’єктів відносин він назвав підприємцями, що у перекладі із французького означає ―посередник‖. Р.Кантільон звернув увагу, що такі люди діють не тільки у сфері обміну, але і в сфері виробництва товарів, причому не обов’язково є власниками засобів виробництва.
Адам Сміт під підприємцем розумів власника підприємства, який метою своєї діяльності бачить одержання підприємницького доходу.
Відомий французький економіст 19 століття Жан Батіст Сей вважав, що функцією підприємця є поєднання, комбінація умов виробництва.
Альфред Маршалл і його послідовники велику увагу приділяли організаторській функції підприємця і вважали, що не кожний бажаючий може стати підприємцем – для цього необхідні особливі підприємницькі здібності.
Своєрідне трактування підприємництва пропонував Йозеф
Шумпетер, який доказував, що підприємцем може бути не тільки окрема людина, але й група осіб. Підприємець не обов’язково є власником умов виробництва, доказував Й. Шумпетер, підприємцем суб’єкт бізнесу є

34 лише тоді, коли він впроваджує у виробництво або обіг нові, які не застосовувалися раніш прийоми ділової діяльності.
Підприємницька діяльність – це ініціативна діяльність суб’єкта бізнесу, який, володіючи, користучись, або розпоряджаючись якими- небудь матеріальними благами (земля, споруди, обладнання, ноу-хау,
інформація, грошові ресурси), самостійно прикладає зусилля по створенню продукції, наданню послуг і виконанню робіт.
У Цивільному кодексі України міститься таке визначення:
„...Підприємницькою є самостійна, що здійснюється на свій ризик діяльність, направлена на систематичне одержання прибутку від користування майном, продажі товарів, виконання робіт або наданню послуг особами, що зареєструвалися в цій якості в установленому законом порядку‖. Наведене визначення містить такі ключові характеристики підприємницької діяльності.
По-перше, підприємницька діяльність може здійснюватись лише особами, які зареєструвалися в якості підприємців.
Отже, підприємницька діяльність є різновидом професійної діяльності людей.
Важливо підкреслити, що підприємництво, будучи професією, має трудове походження і трудовий характер, як і наймана праця. Як і найманий працівник, підприємець зобов’язаний професійно займатися своєю діяльністю. Але на відміну від найманого працівника, який стає таким, уклавши договір (контракт), підприємець зобов’язаний отримати письмове підтвердження про те, що він дійсно є підприємцем. Будучи професією, підприємництво полягає в ініціюванні і самостійному здійсненні будь-яких проектів, зв’язаних з наданням послуг, виконанням робіт або виробництвом товарів. Суть підприємництва як професії полягає в тому, щоб самостійно

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал