Навчальний посібник київ 2 міністерство освіти І науки україни




Сторінка13/24
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   24

5.8. Маржинальний підхід у фінансовому
плануванні роботи організацій і закладів СКС

Працюючи в умовах самофінансування (повного або часткового), організації СКС вимушені зіставляти свої витрати із очікуваними доходами, прогнозувати прибуток (чистий доход) з врахуванням еластичності попиту, визначати пріоритетні орієнтири напрямку діяль- ності.
Розрахунок беззбиткової діяльності – важливий елемент еконо- мічної стратегії будь-якого підприємства. Розглянемо більш детально методику розрахунку беззбитковості функціонування організації та визначимо можливість і необхідність її застосування для підприємств соціально-культурної сфери.
Як відомо, витрати будь-якого підприємства можна розділити на постійні і змінні. Постійні витрати – це витрати, які залишаються відносно постійними протягом певного періоду і не змінюються внаслідок коливання обсягу виробництва або ділової активності підприємства. Змінні витрати – витрати, які змінюються пропорційно обсягу виробництва.
Рівень беззбитковості роботи підприємства – це рівень його ділової активності, за якою загальний доход рівний сукупним витратам
(перевищення вартості продаж над загальними змінними витратами збігається з загальними постійними витратами). Для підприємства визна- чити точку беззбитковості означає розрахувати ту мінімальну кількість продукції і послуг, яку слід виробити і реалізувати для покриття своїх постійних витрат.
Визначення точки беззбитковості вимагає розрахунку маржі
(контрибуції). Маржа – це різниця між доходами від продаж і змінними витратами. Маржа, розрахована на одиницю продукції, визначається як різниця між її ціною і змінними затратами. При цьому свій економічний зміст маржа змінює таким чином: до проходження критичної точки

143
(точки беззбитковості) вона буде означати частину доходів підприємства, яка йде на відшкодування постійних витрат, після проходження цієї точки – прибуток.
Таким чином, на підприємстві можна відносно точно визначити не тільки обсяг виробництва і реалізації, яка необхідна для забезпечення його беззбитковості, прогнозувати зміну прибутку при змінах обсягу виробництва і ділової активності, але і проводити порівняльний аналіз проектів, віддаючи перевагу більш рентабельному.
Розглянемо методику розрахунку точки беззбитковості на конкретному прикладі ( табл. 15.1).
Таблиця 15.1
Вихідні дані для розрахунків беззбитковості
виробництва і реалізації аудіо-касет на місяць

Показник

Одиниця вимірю- вання
Обсяг
Кількість вироблених і реалізованих касет тис. шт.
12,0
Виручка від реалізації, всього тис. грн.
420,0 те саме, одиниці продукції грн.
35,0
Затрати на виробництво, всього тис. грн.
300,0 те саме, на одиницю продукції, всього грн.
25,0
В тому числі: оплата праці робітників з нарахуваннями грн.
11,0 матеріали грн.
5,0 оренда обладнання грн.
1,6 оплата праці управлінського персоналу грн.
1,5 витрати на електроенергію грн.
2,5
З них на: освітлення приміщення (10%) грн.
0,25 виробництво (90%) грн.
2,25
Витрати на реалізацію (комісійні) грн.
0,75
Витрати на рекламу грн.
2,0.
Інші витрати грн.
0,65

На основі наведених даних необхідно визначити:
1) точку беззбитковості виробництва;
2) прибуток за даним обсягом виробництва і у випадку його збільшення до 15 тис. одиниць на місяць;
3) кількість виробів, яку необхідно реалізувати для одержання при- бутку у розмірі 9,0 тис. грн.
Для розрахунку точки беззбитковості: а) визначаємо постійні витрати фірми; вони складаються із витрат по оренді обладнання 19200 грн. (1,6х12000), оплати праці

144 управлінського персоналу – 18000 грн. (12000х1,5), реклами – 24000
(12000х2) і електроенергії, яка витрачається на освітлення приміщень –
3000 грн. (12000х0,25); б) визначаємо маржу на одиницю виробу за умови, що його ціна –
35 грн. мінус змінні витрати (матеріали, оплата праці працівників, витрати на електроенергію, яка використана у процесі виробництва, комісійні) – 19 грн. Таким чином, виходячи з того, що маржа становитиме 16 грн. (35–19), а постійні витрати 64200 грн., визначимо точку беззбитковості.
Точка беззбитковості: 64200:16=4012,5 од.≈4013 касет.
Розрахунок показав, щоб забезпечити беззбитковість роботи, фірма повинна реалізовувати щомісячно не менше 4013 касет.
Для встановлення прибутку при виробництві і реалізації
12000 одиниць визначимо: а) маржу: 35–19 (16 грн.); б) кількість виробів, яку фірма реалізує зверх точки беззбитковості: 12000 – 4012,5 = 7987,5 одиниць; в) величину прибутку, оскільки відомо, що після проходження точки беззбитковості маржа показує прибуток від реалізації кожної одиниці продукції. Помноживши пункт а) на пункт б), одержимо прибуток в сумі 127800 грн. (7987,5х16 ).
Для того щоб визначити, як зміниться прибуток, якщо фірма збільшить обсяг виробництва і реалізації виробів до 15000 одиниць, знаходимо: а) додатковий прибуток від 3000 одиниць продукції:
16 х 3000 = 48000 тис. грн.; б) очікуваний прибуток від реалізації 15000 одиниць продукції:
127800 + 48000 = 175800 грн.
І, насамкінець, для розрахунку обсягу реалізації виробів для одержання прибутку 90000 грн. слід визначити: а) кількість додаткових виробів, які необхідно реалізувати для одержання прибутку в сумі 90000 грн.:
90000 : 16 = 5625 од.; б) загальний обсяг необхідної реалізації:
7987,5 (обов’язкових) + 5625 (додаткових) = 13612,5 од.≈13613 касет.
За допомогою викладеної методики можна також одержати відповідь на достатньо важливе для більшості організацій і закладів соціально-культурної сфери питання: якій продукції віддати перевагу?

145
Наприклад, організація може виробляти два види продукції А і Б
(табл.15.2).




Для проведення порівняльного аналізу проектів необхідно визначити точку беззбитковості і маржу для кожного виду продукції.

Таблиця 15.2
Необхідні дані для визначення точки беззбитковості

Показник
Вид продукції
А
Б
Прогнозована ціна одиниці продукції, грн.
26 70
Змінні витрати на одиницю продукції, грн.– всього
20 38
В тому числі: оплата праці
15 30 матеріали
5 8
Постійні витрати на випуск продукції, тис. грн.
150 250
Очікуваний обсяг продаж, одиниць
25000 10000

А = 26 – (15 + 5) = 6 грн.
Маржа продукції
Б = 70 – (30 + 8) = 32 грн.

А = 25000 (150000 : 6) одиниць
Точка беззбитковості продукції

Б = 7812,5 (250000 : 32) одиниць
Порівнюючи точки беззбитковості із очікуваним обсягом продаж, можна зробити такий висновок: при існуючому плані реалізації перевагу слід віддати виробництву продукції Б, оскільки достатньо реалізувати
7813 виробів, щоб покрити постійні витрати фірми. Реалізація решти
2187 виробів дасть змогу одержати прибуток у розмірі 83106 грн.
(38х2187).
Що ж стосується продукції А, то точка беззбитковості збігається з планом реалізації. Це означає, що доходи від продажу продукції виду А відшкодують витрати, але не зможуть приносити прибутки.
Розглянута методика може бути придатною в першу чергу для підприємств соціально-культурної сфери, які виробляють матеріальний продукт (наприклад, фірми по виробництву музикальних інструментів, книжкові і журнальні видавництва, сувенірне виробництво, студії звукозапису тощо). Проте і організації, які зайняті наданням послуг, також можуть використовувати подібного роду розрахунки для фінансового планування своєї діяльності.

146
Для комерційних підприємств соціально-культурної сфери (тур- фірми, казино, приватні клуби, кінотеатри тощо) розрахунок рівня беззбитковості при організації кінопрокату, концертів, дискотек – важливий момент при визначенні їхніх доходів. Наприклад, власники кінотеатрів, розрахувавши точку беззбитковості, можуть визначити мінімальну кількість сеансів, необхідну для покриття витрат по придбанню права показу конкретного фільму та інших постійних витрат
(маржа в цьому випадку буде розраховуватися як різниця між очікуваним валовим збором від одного сеансу і змінними витратами). В той же час розрахунок беззбитковості можливий і для визначення оптимальної величини валового збору від одного сеансу (маржа = ціна білета – змінні витрати на одного глядача).
Для туристичних фірм розрахунок точки беззбитковості дає змогу визначити кількість путівок, які реалізуються на конкретний тур. У випадку, якщо точка беззбитковості виявиться набагато вище, ніж реальний обсяг продаж, необхідно буде коригувати або ціну туру, або структуру витрат. Для фірми, яка займається організацією гастролей, визначення точки беззбитковості дозволяє скласти оптимальний графік гастролей тощо.
Перераховані приклади відносяться до комерційних організацій, в яких обсяги реалізації послуг відносно великі. У випадку надання одиничних послуг (наприклад, проведення зустрічі Нового року, фінал конкурсу ―Міс Україна‖ тощо) розрахунок рівня беззбитковості досить простий, оскільки матимуть місце тільки постійні витрати. Маржа, розрахована як різниця між очікуваними доходами (валовим збором) і витратами, буде означати прибуток.
Не менш важливими приставляються проблеми беззбитковості роботи некомерційних підприємств СКС. Для театрів, музеїв, бібліотек розрахунок рівня беззбитковості дає змогу більш раціонально вико- ристовувати асигнування із бюджету, інші інвестиції, здійснювати розумну цінову політику, що зробить їхню роботу економічно стабіль- ною.
Отже, діяльність підприємств і закладів СКС вимагає наявності матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. З економічної точки зору діяльність підприємств перш за все повинна характеризуватися фінансовими ресурсами. Джерелами їх формування виступають: для комерційних організацій – власні доходи і банківські кредити; для некомерційних – бюджетні асигнування, доходи від платних форм соціокультурної діяльності, соціально-творчі замовлення, надходження

147 від фізичних і юридичних осіб, а також доходи від підприємницької діяльності.
До особливостей фінансового планування діяльності організацій
СКС відносяться: пріоритет короткострокового планування, багато- рівневий характер планування. Комерційні і некомерційні організації вимагають різного підходу до процедури складання своїх бізнес-планів, зокрема фінансових планів.
Діяльність організацій СКС у ринкових відносинах зумовлена ужорсточенням вимог до економічних результатів. Саме з цією метою і доцільно використовувати маржинальний метод фінансового планування.

5.9. Необхідність державного регулювання
розвитку культури та мистецтв
Початок ХХІ століття показав, що світова культура як духовна основа людського життя не менш, ніж моральні, етичні цінності, зазнає серйозної кризи. Економічний прагматизм, витіснення гуманітарного начала із суспільного життя перетворилися у повсякденну практику і політику.
Нинішні умови демонструють зростаючу загрозу для світових національних культур, яка виходить перш за все від комерціалізації культурних процесів, спекулятивного пристосування культури для величезних мас споживачів за допомогою новітніх технологій.
Слід констатувати, що нездатність багатьох закладів дозвілля одержувати доходи від платних послуг і підприємницької діяльності суперечить розповсюдженій думці про їхні невисокі комерційні можливості.
Учасники парламентських слухань Верховної Ради України:
―Українська культура: стан та перспектива розвитку‖, які відбулися в травні 2004 р., обговорили питання реалізації державної політики в галузі культури, визначили, що стан розвитку культури в Україні та її державна підтримка є незадовільними. Це не відповідає прагненням і можливостям незалежної держави, яка декларує свої наміри щодо створення суспільства загального добробуту.
Таким чином, кризова ситуація в культурі і мистецтві в даний час характеризується:
– зниженням потреб у традиційних видах мистецтва, певною втратою інтересу до вітчизняної культури;

148
– збільшенням потреби у продукції масової культури різних жанрів: літератури, кіно, музики, видовищних видів діяльності.
Більшість спеціалістів (філософи, культурологи) зв’язують дані тенденції із входженням України у ринок, а зниження культурного рівня населення намагаються пояснити агресивною рекламою західних товарів
і західного образу життя в цілому. Подібні точки зору справедливі тільки почасти.
Ринок сприяв виникненню альтернативних форм соціально-куль- турної діяльності, нових форм проведення дозвілля, які були відсутніми до перебудови, запропонував нові види культурних продуктів, які користуються стійким попитом на заході. При цьому продукти масової культури, привнесені із заходу, в очах багатьох українців, особливо молоді, мали притягуючу силу, оскільки відрізнялися новизною, яскра- вістю простого сприймання, видовищністю. Зрозуміло, що вини ―ринко- вих відносин‖ в тому, що значна частина молоді і підлітків потяглася саме до масової, а не елітарної культури, немає.
Розширення ―культурного асортименту‖ відбувалося не тільки за рахунок виникнення і поширення масової культури.
Головна причина даного явища полягає в тім, що деякі види вітчизняних продуктів сфери культури і мистецтва не змогли витримати конкуренції із продукцією масової культури заходу з тих чи інших причин.
Держава в цих умовах повела себе непослідовно. Декларуючи пріоритет збереження, відродження і розвиток національної української культури законодавчо, вона, по суті справи, потурбувалася тільки про збереження інфраструктури культури шляхом виділення бюджетних засобів на утримання закладів культури і мистецтва (і то не в повному обсязі).
Одним із суттєвих наслідків ринкових реформ в Україні є не тільки реструктуризація цієї сфери, але також і виникнення нових типів організацій культури і дозвілля, які є недержавною власністю.
Реформи системи управління закладами СКС привели до послаб- лення регулюючої ролі Міністерства культури і мистецтв України. Воно втратило монопольне право при вирішенні організаційно-економічних питань функціонування закладів культури і мистецтва. Сьогодні існують органи управління (комітети, державні служби тощо), які мають рівні права і повноваження міністерства. В результаті при виникненні міжвідомчих конфліктів Міністерство культури і мистецтв, яке

149 формально відповідальне за розробку і реалізацію культурної політики держави, не має можливості координації, оскільки не володіє достатніми адміністративними і територіальними можливостями.
Таким чином, політика управління закладами СКС, яка складається в Україні, з точки зору горизонтальної ієрархії – це політика органів, незалежних один від одного, в різних секторах сфери культури і мистецтва. З точки зору вертикальної ієрархії, – це прагнення центру перекласти відповідальність за утримання цих закладів на регіональні і місцеві органи влади при збереженні існуючої системи концентрації важелів управління і механізмів фінансування на загальнодержавному рівні.
Крім того, економічні результати діяльності закладів СКС не можна розглядати поза впливом її соціокультурної складової. Наприклад, розширення мережі традиційних видів закладів культури і мистецтва сьогодні, із економічної точки зору, недоцільно.
Подальше підвищення цін на білети в театрах, музеях, філармоніях може деякою мірою підвищити їх доходність, проте зробити їх відвідування для більшості населення недоступними. Зв’язок між тенденціями зниження кількості відвідувань і ростом цін на культурні послуги говорять про наявність верств населення із високими культурними запитами, але з низькою платоспроможністю, яка не дає змоги їм користуватися послугами закладів культури і мистецтва в повному обсязі. Наявність потенційних споживачів культурних благ, які не мають фінансових можливостей для задоволення своїх духовних потреб, суперечить конституційним гарантіям загальнодоступності цих благ.
Завдання з відродження і розвитку вітчизняної культури в Україні практично не реалізується, оскільки предметом фінансування є не творча або дослідницька діяльність закладів, не створення конкурентних культурних цінностей, а утримання закладів і їх працівників.
Виявлені причини і ознаки кризової ситуації зумовлюють необхідність докорінного перегляду принципів державного регулювання діяльності організацій культури і мистецтва. При цьому предметом адміністративно-правового і економічного регулювання в сфері культури
і мистецтва, на нашу думку, повинні стати:
– соціально-культурна значущість створюваних продуктів, міра їх участі у процесі збереження і розвитку вітчизняної культури в Україні;

150
– спрямованість вкладення бюджетних засобів, тобто виділення напрямків діяльності організацій культури і мистецтва, які потребують пріоритетної фінансової підтримки;
– структура фінансових ресурсів державних закладів культури і мистецтва: співвідношення (питомої ваги) власних і бюджетних засобів.

5.10. Форми і методи державного регулювання

діяльності закладів СКС
Проблема вибору і поєднання форм і методів державного регулю- вання діяльності закладів культури і мистецтва – одна із найважливіших і дискусійних не тільки в Україні, але і для інших країн СНД. Слід при цьому відмітити, що у всіх випадках мова йде не про принципову відмову у необхідності державного регулювання культурних процесів в країні, а про його межі і сфери, об’єкти і суб’єкти, форми і методи, про соціальну ангажованість і направленість.
Високорозвинені країни надзвичайно важливу роль відводять регу- ляторній політиці уряду, в тому числі і в галузі культури та мистецтва.
Уже протягом перших ―ста днів‖ діяльності нового президента
США Ф.Д. Рузвельта були закладені основи політики державного втручання у головні галузі економіки – промисловість, сільське господарство, банківську систему. Був також намічений ряд реформ у соціальній сфері. Теоретичною базою цієї політики, яка одержала назву
―новий курс‖, стали ідеї англійського політика і економіста Дж.М.
Кейнса, згідно з якими капіталізму в період панування монополій необхідне активне державне регулювання економікою.
Проте першим президентом США, який відводив культурі і мистецтву, літературі і музиці перше місце в житті нації був, все таки
Дж. Кеннеді: “Стимулювання культурних процесів, в самому широкому
розумінні слова, є безперечно функцією нації”, – відмічав він. Доречно також згадати слова міністра праці США А. Гольберга, який розглядав мистецтво як нову категорію, що входить у сферу соціальної відповідальності американ-ського суспільства. Він зазначав, що державна політика в галузі культури повинна виходити із шести основоположних принципів: 1) суспільна підтримка; 2) приватне патронування на рівні окремих осіб; 3) пожертвування корпорацій; 4) створення професійних союзів федеральних штатів; 5) широка участь в культурному житті федерального уряду; 6) всенародна відповідальність за культуру нації.

151
Державні асигнування на культурні потреби слід виділяти на пари- тетних засадах з приватним бізнесом (табл.15.3).
Таблиця 15.3
Показники діяльності театрів, музеїв та бібліотек України


Заклад
Роки
1985
1990
2000
2005
2012
2014
І. Театри
Кількість професійних театрів
В тому числі: опери та балету драми та музичної комедії
Кількість відвідувань театрів за рік, млн.
В середньому на один театр, тис.
ІІ. Музеї
Кількість музеїв (включаючи філіали)
Кількість відвідувань музеїв за рік, млн.
В середньому на один музей, тис.
ІІІ. Бібліотеки
Кількість масових та універсальних бібліотек, тис.
Бібліотечний фонд, млн. примірників
В середньому на одну бібліотеку, тис. примірників
89 6
48 20,7 232,6 174 32,5 186,8 6,6 419 15,8 125 7
82 17,6 140,8 214 31,8 148,6 25,6 419 16,4 131 6
87 5,7 43,5 378 16,6 43,9 20,7 343 16,6 135 7
88 6,2 45,7 437 18,9 43,2 15,1 146 9,7 132 7
86 6,7 45,6 592 22,4 43,2 14,7 146 9,7 113 7
86 5,4 47,8 543 14,2 26,2 16,9 258 15,3

Отже, в період президентства Дж. Кеннеді особливої уваги приділялося проблемі розподілу відповідальності за культуру нації між державою і приватним бізнесом.
Спеціальний помічник президента в справах мистецтв А.Хекшер дійшов висновку, що направляючою силою американської нації може бути тільки уряд. “Я ні в якій мірі не сумніваюсь в тому, що існує відпо-
відність між мистецтвом у його сучасних формах, а також
прийнятими у суспільстві критеріями і смаками. Таким чином, необхідно
надати можливість уряду прийняти такі кроки, щоб встановити дану
відповідність на всіх рівнях. Відокремлення мистецтва від життя може
обернутися справжнім лихом для нашого суспільства”. А. Хекшер вказував, що для США культурне будівництво важливіше польоту на
Місяць і що для керівних кіл єдиним способом запобігання вже розпочатої духовної кризи американського суспільства є визнання форми
і узгодженості нашої цивілізації. Наше суспільство не є суспільством патронів і меценатів. Це суспільство, в якому достатньо політичних і суспільних, а також цілого ряду інших організацій, які перебувають під

152 безпосереднім урядовим контролем. Отже, підтримка культури і мистецтва повинна здійснюватися тільки за зазначеними вище каналами.
У сучасній економічній літературі до інструментарію державного регулювання прийнято відносити:
1)
адміністративне та правове регулювання;
2) пряме та непряме економічне регулювання.
Правове регулювання здійснюється в межах цивільного (господар- ського) законодавства через систему норм і правил.
Адміністративне регулювання здійснюється шляхом ліцензування і квотування, контролю над цінами і доходами, валютними курсами, обліковими відсотками тощо.
Названі методи державного регулювання мають силу наказу і, як правило, не опираються на економічні інтереси та стимули.
Пряме економічне регулювання носить максимально адресний характер і здійснюється у формах безповоротного цільового фінан- сування секторів, територій і організацій. Цільове фінансування може здійснюватися як у формі прямого субсидування (дотації, допомоги, доплати із спеціальних бюджетних і позабюджетних фондів різних рівнів), так і у формі пільгового кредитування.
Непряме економічне регулювання, як правило, носить автоматичний
і безадресний характер і передбачає широке використання важелів кредитно-грошової, податкової, валютної, зовнішньоекономічної (в тому числі і митно-тарифної) політики. Сфера культури і мистецтва як і будь- яка інша сфера економіки, перебуває під певним впливом адміністративних, правових і економічних методів державного регулю- вання.





5.11. Стимулювання підприємницької діяльності
некомерційних організацій культури
Бюджетний дефіцит, відсутність альтернативних (позабюджетних) джерел фінансової підтримки некомерційних закладів, а також відсут- ність чітких пріоритетів у розвитку культури і мистецтва зумовлює зниження ефективності їх застосування. В цій ситуації суттєвим доповненням в структурі фінансових ресурсів закладів культури і мистецтв могли б стати доходи від їх підприємницької діяльності.
Сучасна стратегія державного регулювання підприємницької діяльності закладів культури і мистецтв (як правового, так і еконо-

153 мічного) повинна, на наш погляд, бути націленою вже не стільки на її дозвільний характер, скільки на активне стимулювання.
На жаль, неоднозначна інтерпретація ряду законів конкретними владними структурами; нечіткі, а інколи суперечні їх формулювання, привели до того, що бажані процеси активізації самостійної фінансово- господарської (в тому числі підприємницької) діяльності державних, муніципальних та інших закладів культури і мистецтв не тільки не сти- мулюється, але й стримуюються, а їх залежність від асигнувань із бюджетів різних рівнів суттєво зросла.
Для активізації підприємницької діяльності закладів культури і мистецтв в першу чергу слід ліквідувати правові тлумачення наступних понять: ―платні послуги‖ (платні форми культурної діяльності) і
―підприємницькі види діяльності‖, ―чистий доход від основних видів культурної діяльності‖ і ―прибуток від підприємницької діяльності‖ як об’єктів оподаткування. Це необхідно зробити, оскільки на практиці держава в особі різних органів законодавчої і виконавчої влади ці поняття трактує по-різному, входячи інколи у явне протиріччя. Дане твердження може бути підкріплене конкретними прикладами.
Платні форми культурної діяльності (організація концертів, вис- тавок, показ спектаклів, проведення фестивалів, свят, вечорів відпочинку, дискотек, платна курсова і гурткова мережа) і доходи від них включаються до складу єдиного фонду грошових засобів. При цьому сума перевищення доходів над витратами при наданні платних культурних послуг населенню є чистим доходом закладу залишається у його розпорядженні і податком на прибуток не обкладається.
В той же час платниками податку на прибуток є юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність. Отже, у некомерційних організацій культури і мистецтв прибуток створюється лише в тому випадку, якщо вони здійснюють різні види саме підприємницької діяльності. При цьому в Основах законодавства про культуру подається досить чіткий перелік видів діяльності, які стосовно закладів культури слід вважати підприємницькими. Із нього ще раз видно, що статутні види культурної діяльності до підприємницької не відносяться.
Численні публікації останніх років свідчать: для багатьох керів- ників закладів культури боязнь опинитися ―заручником‖ податкових органів (бояться ―заробити‖, а то ―відберуть‖) є стримуючим мотивом для розвитку не тільки підприємницьких форм діяльності, але навіть традиційних видів платних культурних послуг.

154
Ефективне стимулювання підприємницької діяльності (як і платних форм культурної діяльності) закладів культури і мистецтва неможливе без:
– безумовного звільнення від оподаткування суми перевищення доходів над витратами в частині надання платних культурних (статутних) послуг;
– звільнення від сплати податку на прибуток, одержаний від підприємницької діяльності, якщо він повністю йде на зміцнення мате- ріально-технічної бази закладів культури.
При цьому тут не стоїть питання про розробку нового законо- давства, мова йде про чітке виконання хоч би тих законів і положень, які прийняті Верховною Радою України та іншими законодавчими органами.
Без відновлення (довільно відмінених) податкових пільг, всі зусилля по активізації підприємницької діяльності некомерційних організацій культури будуть безпідставними.
Для тих закладів культури і мистецтв, керівники яких все ж нама- гаються розвивати підприємницьку діяльність, найбільш характерною її формою є передача приміщень в оренду стороннім організаціям.
Переваги даної форми очевидні: вона не вимагає будь-яких додаткових вкладень (що в сучасних умовах немаловажне), але дає змогу мати досить стабільний доход. На жаль, на практиці здебільшого орендні відносини приносять орендодавцям проблем більше, ніж доходів.
Стимулювання розвитку підприємницької діяльності некомер- ційних організацій культури, на наш погляд, повинне здійснюватися державою всіма наявними у її арсеналі методами для створення прямої заінтересованості як їх керівників ( поки що деякі органи державної влади їх скоріше карають, ніж стимулюють), так і потенційних
інвесторів.
Цільові трансферти, пільгові кредити (під гарантії держави) при виробництві вторинного продукту і освоєнні вторинних ринків, виділення бюджетних асигнувань не на ―проїдання‖, а на зміцнення матеріально-технічної бази, яка дає змогу здійснювати якісний (тому що користуватиметься комерційним попитом) продукт, стимулювання спонсорської і меценатської підтримки соціально-культурної діяльності завдяки не тільки збільшенню податкових пільг, але створенню для них атмосфери поваги і пошани, – ось неповний перелік того, що необхідно зробити державі. В противному випадку СКС буде утриманкою держави.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   24


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал