Навчальний посібник київ 2 міністерство освіти І науки україни




Сторінка11/24
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   24
5.2. Соціальна сфера в умовах трансформації до ринкової економіки

Закони і механізми розвитку соціально-культурної сфери (СКС) сьогодні досліджують спеціалісти різних галузей знань – філософи, культурологи, педагоги, медики, економісти. Розвиток світової цивілізації, впровадження нових технологій, електронної техніки зумовлює збільшення вільного часу людини, а відповідно, і розвиток
СКС, тобто галузей економіки, які задовольняють соціально-культурні потреби людини. В цих умовах процеси розвитку СКС вимагають економічного осмислення. Так з’явилася нова галузь економічного знання – економіка СКС.
За роки незалежності України соціально-культурна сфера зазнала глибоких змін. Різко знизилося фінансування підприємств культури та мистецтв, виникли комерційні підприємства різних організаційно- правових форм власності, метою яких є вилучення прибутку.
Розвивається ринок соціальних і культурних послуг, якість яких постійно змінюється і не завжди у кращу сторону. Стагнація підприємств
СКС відображається в цілому на стані культури, освіти і, відповідно, на
інтелектуальному житті суспільства.
Ця проблема особливо значуща для м. Києва, як культурної столиці
України. Саме тут актуалізуються соціокультурні проблеми, які існують у всіх регіонах країни.
Знання реального стану підприємств СКС, як в цілому, так і по окремих регіонах країни необхідне не тільки для відпрацювання стратегії розвитку даної сфери, але і для збереження вітчизняної культури, яка визначає перспективи становлення та функціонування нашого суспільства.
Соціально-культурна сфера (СКС) – складне, багато аспектне і неоднозначне поняття. Одні автори визначають дану сферу як сукупність підприємств, що випускають продукт, зв’язаний із життєдіяльністю людей, і в цьому випадку до соціально-культурної сфери відноситься

121 досить багато галузей економіки, навіть такі як автомобілебудівництво, виробництво побутової техніки тощо.
Інші вкладають в поняття соціально-культурної сфери сукупність підприємств, які виконують соціально-культурні функції, що мають значення для культурного рівня всього суспільства, в цьому випадку в соціально-культурну сферу входить досить вузький перелік підприємств: театри, бібліотеки, музеї, клуби.
Навіть в Основах законодавства України про культуру дається досить широкий спектр закладів. Зокрема в них зазначено, що до підприємств і організацій культури відносяться: театри, філармонії, професійні творчі колективи, кіностудії, організації телебачення, радіомовлення, кіно-відеопрокату, видавництв, редакцій, музеїв, художніх галерей (виставок), парків культури і відпочинку, навчальних закладів та наукових установ, позашкільних закладів естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва, дизайнерських, реставраційних центрів і майстерень, історико-культурних, архітектурних заповідників, заповідних територій тощо. Отже, і понині не існує єдиної думки про суть і склад соціально-культурної сфери.
Під соціально-культурною сферою, на наш погляд, слід розуміти
сукупність галузей, підприємства яких виробляють товари і послуги,
необхідні для задоволення соціально-культурних потреб людини.
У зв’язку із змінами соціально-культурних потреб в суспільстві склад і структура СКС трансформується. Цими та іншими причинами пояснюється її надзвичайна рухливість.
Як галузь економіки, соціально-культурна сфера має специфіку як у виробництві і реалізації продукту, так і у функціонуванні різних закладів
і підприємств цієї сфери. Ринкова економіка розділяє всі заклади СКС, в залежності від їх цілей, на комерційні і некомерційні, і обидві ці групи, маючи загальні характеристики виробленого продукту, мають до того ж різні економічні механізми своєї діяльності.
Сучасні умови господарювання, розвиток підприємництва в цій сфері, поява все нових видів закладів і підприємств зумовлює потребу в певному нетрадиційному мисленні у економістів всіх спеціальностей даної сфери, а також конкретних знань економіки та підприємництва галузі. В результаті вивчення і засвоєння матеріалу даного посібника студенти повинні знати:
– місце соціально-культурної сфери у структурі галузей економіки;

специфіку продукту соціально-культурної сфери;

економічні механізми функціонування закладів галузі;

122

систему фінансування підприємств і закладів соціально- культурної сфери;

принципи фінансового планування і ціноутворення на продукт соціально-культурної сфери;

економічні і технологічні особливості різних підприємств і закладів соціально-культурної сфери.
вміти розробляти:

фінансові плани будь-якого підприємства і закладу СКС;

кошторис або калькуляцію на виробництво будь-якого продукту галузі;

економічне обґрунтування нового продукту, нового підприємства або культурної програми;

економічну стратегію підприємств галузі.
У нинішніх умовах в Україні в багатьох галузях порушена монополія на виробництво соціально-культурних послуг. Поряд із державними з’явилися приватні заклади: туристичні бюро, рекламні агентства, засоби масової інформації, незалежні телеканали, газети, журнали, радіостанції, театри, виник і утверджується зелений туризм, екотуризм тощо.
Комп’ютеризація визначила глобальні зміни в СКС. Інформаційні послуги стають найважливішим продуктом, необхідним для розвитку суспільства в цілому і особистості зокрема, а також економічних відносин в суспільстві. Так, в економіці СКС виникає ще один предмет дослідження – інформаційна послуга.
Попит на продукт комерційних підприємств СКС змінюється постійно і залежить, перш за все, від потреб суспільства, платоспроможності населення і моди. Крім того, відкритість суспільства включила Україну в процеси, які відбуваються у всьому світі. Нами не ставилося завдання давати оцінку цим процесам, можна тільки констатувати ―глобалізацію‖ і комерціалізацію культури у світі.
Зміна попиту на послуги соціально-культурної сфери зумовила появу нових видів підприємств – рекламних і модельних агентств, провайдерів Інтернету, комп’ютерних клубів, продюсерських центрів тощо.
Деякі види бізнесу багато років існували поза законом: гральний і арт- бізнес. Сьогодні вони легалізовані; з’явилися різні види ігорних закладів: казино, мережа гральних автоматів тощо, на ринку працюють комерційні художні галереї, виставкові зали і навіть театри.

123
Певного розвитку в країні одержав шоу-бізнес: різноманітні шоу- групи, окремі виконавці, видавничі доми, приватні телекомпанії і кіностудії, – це неповний перелік підприємств шоу-бізнесу, що працюють нині на українському ринку розваг.
Бізнес в соціально-культурній сфері представляють в основному малі підприємства (туристичні і рекламні агентства, видавництва), але при цьому зустрічаються великі і середні (телеканали, тур оператори, готелі тощо).
Більшість цих підприємств має високі показники рентабельності і ліквідності і при правильній податковій політиці вони можуть приносити в бюджет регіонів і країни достатньо великі засоби. Тим паче, що деякі види діяльності обкладаються великими податковими ставками, як, наприклад, гральний бізнес.
Всі комерційні підприємства мають за мету одержання прибутку, але підприємства, які працюють в культурі, мистецтві, дозвіллі повинні при цьому орієнтуватися на реалізацію культурних потреб людини, які тісно зв’язані з демографічними, світоглядними та іншими факторами.
Перехід до ринку, можливості підприємництва в соціально- культурній сфері на першому етапі залучили непрофесіоналів і шахраїв.
Відсутність професійних менеджерів в цій галузі робить увесь бізнес неякісним. Проте, нагромаджений досвід, поява підготовлених менеджерів, форму-вання інституту продюсерства дають змогу сподіватися на якісний розвиток в соціально-культурній сфері.
Інтерес до сучасної діяльності комерційних підприємств великий, і багато вчених, практиків звертаються до їх проблем. Водночас варто зауважити, що сьогодні в Україні вже зовсім інший бізнес і зовсім інші підприємці, ніж, скажімо, десять років тому. У них з’явилися амбіції і гордість, їм набридло роздавати гроші наліво й направо, їх не влаштовує
існуюча система управління економікою. Підприємці в переважній більшості зрозуміли, що бізнес, підприємництво – це мистецтво, завзятість, самовіддана праця, вміння передбачати ситуацію, вдача і насамперед готовність йти на ризик. Нові умови висувають нові вимоги –
і тепер на перше місце у всіх сферах культури і мистецтва виходять професіонали у сфері менеджменту фінансами, компаніями, маркетологи.
Нині одне з найголовніших завдань держави, законодавчої і виконавчої гілок влади – розвивати малий і середній бізнес, створювати умови для підприємництва у всіх сферах народногосподарського комплексу країни.

124
В даному посібнику нами розглянуто проблеми підприємницької
діяльності в некомерційних традиційних підприємствах СКС. Інші, не- традиційні напрямки бізнесу в культурі:

туризм, який досить широко вивчений як вид бізнесу;
– готельна справа, тісно зв’язана з туризмом;
– гральний бізнес, економічні механізми якого залишаються майже не дослідженими;
– рекламний бізнес; реклама як інструмент просування продукту на ринку розглядається у багатьох роботах, в той час як специфіка рекламної справи практично не висвітлюється – будуть розглянуті в наступному посібнику.
Практика становлення і розвитку малого бізнесу в розвинутих країнах свідчить, що у розбудові саме цього сектору вбчається формування середнього класу.
5.3. Теоретичні основи підприємницької діяльності закладів СКС

В Основах законодавства України про культуру зазначається, що діяльність у сфері культури здійснюється на професійній чи аматорській основі у порядку, визначеному цими Основами, законодавством України про підприємства, підприємництво, комерційні організації та об’єднання, а також законодавством, що регулює конкретні види діяльності у сфері культури. Діяльність організацій СКС має два аспекти: змістовний і еко- номічний.
Змістовний
аспект зумовлений соціально-культурним характером, зміст якого полягає в збереженні, виробництві, розподілі і освоєнні культурних цінностей, в ході чого змінюються відносини і зв’язки між людьми.
Право людини і громадянина на користування досягненнями культури проголошено у статті 27 ―Всесвітньої декларації прав людини”, закріплено в Конституціях багатьох країн.
Змістовний (соціокультурний) аспект діяльності організацій СКС передбачає, з одного боку, наявність у окремих груп населення і особи- стостей певних культурних потреб, з іншого, – наявність у організацій можливостей для їх задоволення. Зупинимося на цьому більш детально.
Людська культура, культурний рівень окремих соціальних груп і конкретного індивіда в кінцевому підсумку визначаються рівнем і

125 різноманітністю їх культурних потреб. Процес їх формування і видо- зміненення обумовлений рядом соціально-психологічних факторів, основними з яких, на наш погляд, є:
– демографічні (переважно статево-вікові) особливості груп і інди- відів;
– національні традиції;
– ідеологічні і релігійні погляди;
– середовище виховання і проживання;
– загальний культурний і освітній рівень.
Надзвичайно важливу роль у формуванні культурних потреб віді- грає інформація. Інформація про розвиток суспільства і культури в еко- номічно розвинених країнах викликає інтерес до певного образу життя і зумовлює, зокрема, появу у населення потреб в продуктах масової культури.
Можна виділити декілька напрямків культурних потреб, які соціальні групи і індивіди нині можуть задовольняти, – це художньо- есте-тичні, пізнавальні, видовищні, рекреаційні та деякі інші.
Одна з можливих класифікацій культурних потреб відображає під- хід до структури культурних потреб через виділення чотирьох ―верти- кальних‖ рівнів.
Перший рівень включає широкий і достатньо традиційний для певного часу спектр культурних потреб: в певній культурі праці; в трудо- вій і нетрудовій ситуації, освітні, художньо-естетичні, рекреаційні.
Другий рівень, конкретизуючи напрямки потреб, виділяє види культурних потреб. Наприклад, на цьому рівні уточнюються художньо- естетичні потреби: в літературі, музиці, театрі, образотворчому мисте- цтві.
На третьому рівні виділяються специфічні культурні потреби.
Наприклад, театр як напрям інтересів отримує на цьому рівні більш чітку форму жанру: драматичний, оперний, балетний, оперета, шоу-програма.
І, насамкінець, четвертий рівень класифікації містить окремі куль- турні потреби (по іншому – типи специфічних потреб). На даному рівні фіксується не просто потреба в певному жанрі театрального мистецтва.
Мова йде вже про наявність потреб у послугах конкретних драматичних театрів.
Здатність задовольняти соціально-значущі потреби тісно зв’язані не тільки з рівнем попиту на той чи інший продукт культурної діяльності, але і з ресурсними можливостями (матеріальними, трудовими, фінансовими) соціально-культурної сфери. І тут уже мова йде про

126 економічний аспект їх функціонування. Він передбачає певний організаційно-правовий статус закладів СКС, наявність матеріально- технічної бази, джерел фінансування, механізмів планування, ціноутворення тощо.
Політичні і соціально-економічні зміни, які відбулися в Україні за останні десять років, висувають економічний аспект діяльності організа-цій соціально-культурної сфери на передній план. Час, коли економічна сторона в їх роботі практично заперечувалась, безповоротно пройшов.
Важливою особливістю сучасного етапу розвитку СКС є її значна реструктуризація. В ній поряд із традиційними закладами культури і мистецтва (театрами, музеями, бібліотеками тощо) чільне місце зайняли нові високодоходні галузі: кабельне і супутникове телебачення, виробництво аудіо-і відеопродукції, рекламний і модельний бізнеси, антреприза, граль-ний бізнес, шоу-бізнес, туризм.
Ці організації якісно змінили традиційну уяву про характер соціально-культурної діяльності. СКС у всьому світі розглядається не тільки як виробник і хранитель культурних цінностей, але і як важливий сектор економіки, який забезпечує ріст зайнятості, розвиток наукоємних галузей, значний притік доходів і податкових платежів у державні бюджети.
Констатуючи наявність в діяльності організацій СКС двох аспектів: змістовного і економічного, досить важливо розмежовувати пріоритети кожного з них, а також об’єктивні їх обмежувачі.
Можна припустити, що пріоритет змістовного над економічним закономірно виникає у тих організацій, основне призначення яких полягає у задоволенні духовних і естетичних потреб людей (забезпечення максимальної доступності населення до наявних культурних цінностей).
Таким чином, соціальна орієнтація діяльності ряду організацій
СКС, яка обумовлена задачами збереження і відродження вітчизняної культури, неминуче вступає у протиріччя з їх матеріально-технічними і фінансовими можливостями, які складно вирішити самостійно.
В той же час в СКС функціонують організації, для яких еконо- мічний пріоритет є природним. При цьому їх діяльність також базується на культурних потребах населення, як правило, в галузі організації відпочинку і розваг. Визначальним тут є стійкий попит на конкретні види діяльності, іноді незалежно від їх значущості.
Очевидно, що дані продукти виробляються, оскільки існує попит на них. До тих пір, поки послуги казино, нічних клубів, шоп-турів тощо

127 будуть затребуваними споживачами, вони надаватимуться відповідними закладами та організаціями культури із економічною вигодою для них.
Таким чином, соціально-економічна характеристика функціональ-ної ролі організацій СКС визначається в кінцевому підсумку пріоритетом змістовного або економічного аспектів їх діяльності. Тільки держава своєю політикою здатна регулювати цей процес, активно підтримуючи ті організації, в яких пріоритетом виступає змістовна сторона.
Канадські вчені Г.Шартран і К.Маккафі ще у 1985 р., аналізуючи досвід державної культурної політики в різних країнах, прийшли до вис- новку про існування як мінімум чотирьох концептуальних установок держави по відношенню до культури: “архітектора”, “натхненника”,
“інженера” і “патрона”.
Держава у ролі ―архітектора‖ підтримує і фінансує будь-які прояви культури. Культурна політика при цьому виступає частиною всієї соціальної політики держави, а її метою – загальне поліпшення добробуту народу.
Виступаючи у ролі ―натхненника‖, держава стимулює приватні і колективні вкладення у культуру, а її фінансова підтримка здійснюється у формі зустрічних субсидій. Роль ―інженера‖ стає можливою для держави лише в тому випадку, якщо вона є єдиним власником матеріальної бази культури. В цьому випадку культурна політика концентрується і направляється на цілі виховання і освіти.
Роль ―патрона‖ передбачає максимальну відповідальність держав- них чиновників від втручання у творчі процеси, від розподілу державних субсидій некомерційним організаціям культури і мистецтва. При цьому фондами фінансового забезпечення і розвитку культури розпоряджа- ються ради мистецтв різних рівнів.
Використання на практиці тієї чи іншої моделі культурної політики в значній мірі залежить, з одного боку, від розуміння державного призначення і функцій культури у суспільстві, з іншого, – від конкретної
історичної ситуації в країні.
Політичні і економічні реформи 90-х років минулого століття внес- ли суттєві корективи у взаємовідносини держави і організацій СКС, які мали як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних можна віднести такі явища:
– проголошений і в основному здійснений плюралізм зробив доступними більшість творів мистецтва і літератури, які раніш з
ідеологічних міркувань або просто заборонялись, або були доступні вузькому колу осіб;

128
– поява нових видів організацій (антреприз, відеосалонів, прокатних контор, приватних клубів, художніх галерей, грального бізнесу) зробила ринок культурних послуг більш насиченим і різноманітним;
– багато традиційних закладів культури і мистецтва із скороченням бюджетного фінансування активізували свою діяльність у пошуках додаткових джерел доходу за рахунок нових форм і методів господарювання;
– активізувались міжнародні культурні зв’язки.
Проте політичні і економічні реформи, які проводяться в країні, мають для сфери культури і мистецтв також і певні негативні наслідки.
Нова модель культурної політики держави формувалася в умовах еконо- міки, що являла собою такий тип господарського механізму, який поєднував у собі ринкові і планові начала, приватну і суспільну власність на фактори виробництва, капіталізований і соціалізований сектори народногосподарського комплексу тощо.
За таких умов регуляторами економічних відносин в соціально- культурній сфері стали виступати не тільки держава, але й ринок.
Сьогодні соціальні і економічні аспекти діяльності організацій СКС перебувають в стані нестабільності і незбалансованості. Ті організації, для яких соціально-культурна значущість виконуваних ними функцій як завжди залишалась головною, неминуче опинилися в більш складному фінансовому стані, ніж ті, в діяльності яких переважало розуміння економічної вигоди.

5.4. Класифікація суб’єктів підприємницької діяльності
За класифікацію Е. Діскіна існують 18 видів закладів (які ми звели у
9 груп), що здійснюють виробництво і реалізацію продуктів, а також три види підприємств, що беруть участь у створенні матеріально-технічної бази культури:
1) культурно-освітні заклади (клуби, бібліотеки, музеї, парки, зоопарки, центри дозвілля);
2) виставкові зали;
3) театрально-видовищні організації (театри, концертні організації, цирки);
4) навчальні заклади позашкільного естетичного навчання (дитячі музичні, художні школи, школи мистецтв, хореографічні школи);

129 5) вищі і середні спеціальні навчальні заклади (консерваторії,
інститути культури, кінематографії, хореографічні училища);
6) номережа (кінотеатри, кіноустановки, відеотеки);
7) бази і контори прокату; кіностудії; видавництва; редакції газет і журналів; підприємства поліграфічної промисловості; заклади книжкової торгівлі;
8) телеграфні та інформаційні агентства; редакції радіо і телебачення; радіодома; телестудії і телецентри;
9) студії звукозапису; підприємства з виробництва компакт-дисків і компакт-касет.
Крім того, до сфери культури і мистецтва були віднесені:
1)
спеціалізовані реставраційні підприємства і майстерні;
2) підприємства з виробництва кіноапаратури, музичних істру- ментів, світо-і звукотехніки, атракціонів, спеціалізованого технологіч- ного обладнання для оснащення закладів культури, засобів масової
інформації, дозвілля;
3) підприємства народних художніх промислів.
У зв’язку з новими явищами, що відбуваються нині у сфері культури і дозвілля, даний перелік можна доповнити такими закладами:
– організації торгівлі і екскурсійного обслуговування;
– нові організації шоу-бізнесу; грального бізнесу; модельні та рек- ламні агентства тощо.
Не менш важливим є розгляд можливих підходів до класифікації організацій СКС. В основу класифікації можуть бути покладені такі ознаки: а) форма власності; б) вид продукту (результат праці); в) основні напрямки діяльності (функціональна ознака); г) спосіб господарської діяльності.
Розглянемо більш детально кожну із наведених вище ознак:
а) класифікація за формами власності.
До недавнього часу культурно-освітні заклади відносились до різ- них власників і відомств. Наприклад, розрізнялися державні будинки і палаци піонерів, державні, профспілкові і колгоспні клуби, бібліотеки, палаци і будинки культури. Деякі культурно-дозвільні заклади були власністю КПРС, різних управлінь Верховної Ради та Кабінету Міністрів
України, ВЛКСМ, профспілкових організацій тощо.
Сьогодні зруйнована державна монополія практично на всі види соціально-культурної діяльності; профспілки та інші громадські орга-

130 нізації втратили контроль над більшістю підвідомчих їм закладів, частина з них стали власністю місцевих органів влади, частина була приватизована.
Одночасно в СКС спостерігається поява організацій, які мають приватну або змішану форму власності (казино, нічні клуби, туристичні, рекламні, модельні, журнальні агентства).
Отже, за формою власності заклади СКС нині класифікуються:
● власність держави – державні;
● муніципальна власність – муніципальні;
● приватна власність юридичних і фізичних осіб – приватні;
б) класифікація за видом продукту.
За даною ознакою виділяють заклади СКС, що: а) виробляють матеріальні продукти; б) надають матеріальні послуги; в) надають послуги, які мають можливий матеріальний (в тому числі фінансовий) результат; г) надають переважно нематеріальні послуги; д) здійснюють переважно торгівлю предметами і засобами культури.
До групи ―а‖ слід віднести фірми з виробництва компакт-дисків і компакт-касет; художні студії і майстерні; фабрики народних промислів і сувенірів; типографії, кіностудії, а також майстерні по виробництву театрального реквізиту та декорацій, кіно- і відеоапаратури, музичних
інструментів, гральних автоматів тощо.
До групи ―б‖ можна віднести спеціалізовані реставраційні під- приємства і майстерні; студії аудіо- і відеозапису, фотостудії.
Група ―в‖ складається з всіх організацій грального бізнесу: казино, тоталізатори; зали більярда, гральних автоматів і комп’ютерних ігор.
Група ―г‖ достатньо багатогранна. В ній можна виділити три під- групи в залежності від таких видів нематеріальних послуг: культурних, освітніх і інформаційних.
До першої підгрупи відносяться: театри, музеї, філармонії, виставкові зали, клуби, центри дозвілля.
До другої – позашкільні навчальні заклади естетичного виховання, середні спеціальні і вищі навчальні заклади.
До третьої – бібліотеки, архіви, рекламні та інформаційні агентства.

131
До групи ―д‖ слід включати художні салони і магазини, антикварні магазини і лавки; магазини по продажу музичних інструментів, дисків і касет; книжкової торгівлі тощо.
Всі вищенаведені підгрупи досить мобільні і можуть переходити одна в одну;


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   24


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал