Навчальний посібник І частина Володимир-Волинський 2011 Укладач Зілюк Н. В., викладач діловодства



Сторінка5/11
Дата конвертації16.12.2016
Розмір3.11 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема: Підготовка до складання службових документів.

Мета: ознайомити студентів з основними особливостями складання службових документів; вивчити правила оформлення бібліографічних описів, титульної сторінки та змісту в документах.

План

1. Оформлення титульної сторінки.

2. Способи виділення тексту в документах.

3. Додаткові відомості в текстах службових документів.

4. Оформлення бібліографічних описів.

5. Оформлення змісту в документах.

6. Традиції та етикет службових документів.


  1. Оформлення титульної сторінки

Тексти з великим обсягом інформації, які мають вигляд самостійної роботи типу реферату, монографії, дослідження (дисертації), повинні мати титульну сторінку. На цій сторінці проставляється конкретна інформація, яка відповідає змісту, вказує на виконавця документа (роботи), дату створення (видання), місце видання і, іноді, має прив'язку до організації, підприємства) чи структурного підрозділу (автор документа),

де дана робота фіксувалася.

Зміст має вигляд короткого заголовка (назви) і пишеться великими (заголовними) літерами. Розташовується посередині аркуша паперу. В деяких випадках, коли заголовок невеликий ( в обсязі 40 знаків), може писатися через розрядку (пробіл).

Виконавець документа (укладач) позначається під заголовком. Вказується його офіційний або науковий статус з перерахуванням посади, вченого звання (якщо вони є). Повністю пишуться прізвище, ім'я, по батькові.

Якщо виконавців (укладачів) кілька, то вони проставляються один під одним в алфавітному порядку або за службовим ранжиром згідно з тими посадами, які вони обіймають, чи вченим ступенем.

Автор документа (повна назва організації, де документ створювався) пишеться одразу від верхнього поля центровим способом. Місце видання позначається як географічний пункт, на території якого проживає автор документа. Пишеться внизу сторінки, з урахуванням нижнього поля.

Часто вказується і назва видавництва, якщо вона є.

Дата документа на титульній сторінці має позначку тільки календарного року, який пишеться арабськими цифрами, без будь-\ інших графічних деталей типу лапок, дужок, рисок, крапок.

Наприклад: 2005.

Всі реквізити титульної сторінки повинні відділятися один від одного певними інтервалами. .

Між прізвищем автора документа і заголовком повинно бути не менше як 10-12 інтервалів, в залежності від формату.

Структурний підрозділ позначається як назва відділу, кафедри, філії. Його друкують під прізвищем автора документа через 3- 4 інтервали малими літерами, але перша літера – велика (заголовна).

На титульній сторінці можуть бути й інші службові позначки типу грифу обмеженого доступу до документа, реєстраційного номера роботи, якщо це потрібно або передбачено нормативними актами.

Між заголовком і прізвищем виконавця (виконавців) слід робити не менше як 4 інтервали. Коли виконавців кілька, то відстань між рядками повинна бути не менше як 2 інтервали.

Відстань між місцем складання та датою документа повинна зберігатися в межах 3-4 інтервалів.

Ось - типовий вигляд титульної сторінки наукового або виробничого характеру.


Зразок титульної сторінки.

Волинська обласна рада

Вищий комунальний навчальний заклад

«Володимир-Волинський педагогічний коледж»

ім. А.Ю. Кримського
Кафедра діловодства

СЛУЖБОВЕ ЛИСТУВАННЯ - ВАЖЛИВА ЛАНКА

ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЛОВОДСТВА У ВОЛОДИМИР-

ВОЛИНСЬКОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕДЖІ

ІМ. А.Ю. КРИМСЬКОГО

Курсова робота з діловодства

студентки 3 - Р курсу



Крупені Тетяни Миколаївни
Керівник:

Зілюк Наталія Володимирівна

Володимир-Волинський

2010

В окремих випадках, коли робота виконана не в межах організації, а є повністю самостійною працею, автор документа є власне виконавцем (укладачем) і його прізвище розташовується одразу під верхнім полем.



Деякі види заголовків (назв) можуть мати і коротке роз'яснення, яке вказує на вид роботи (монографія, колективна монографія, дослідження, реферат).

Цей вид титульної сторінки може мати такий вигляд:

ІВАН ТЕРЛЮК

РОСІЯНИ

західних областей УКРАЇНИ

(1944 - 1996 рр.)

Етносоціологічне дослідження


Львів

Центр Європи

1997



  1. Способи виділення тексту в документах

Для підсилення значення, для акцентування тієї чи іншої частини тексту в документах використовуються певні прийоми (способи) виділення інформаційного матеріалу. Виділення тексту в документі звертає увагу читача на ту інформацію, яка може, на думку автора, нести смислове навантаження. Окрім того, виділення тексту або його частини має і естетичне значення.

Може бути виділене одне або кілька слів, але не більше одного речення.

Способи виділення є графічно-технічними відтінками типу певних позначок.

Спосіб перший - підкреслення частини, тексту суцільною або пунктирною лінією. Такий спосіб найчастіше допускається в підзаголовках. Наприклад: "ТЕХНОЛОГІЯ ОБРОБКИ І ІСТОРІЯ. Відображення і дисперсія світла", де перше речення - заголовок, а підкреслене друге речення - підзаголовок.

Спосіб другий - написання літер жирним шрифтом або курсивом.

Сучасні технічні засоби (персональний комп'ютер, друкарська машинка) дозволяють вибрати будь-який інший тип шрифту, відмінний від основного. Наприклад: «Велике значення для розвитку держави має міцна фінансова система», або «Велике значення для розвитку держави має міцна фінансова система».

Спосіб третій - написання через розрядку (пробіл), яке виглядає як рівномірні пропуски між літерами тексту. Найчастіше так виділяють заголовок (назву) і подекуди - одне чи два слова. Наприклад: «В призматичних приладах інтервали хвиль зменшуються...»

Спосіб четвертий допускає, в окремих випадках, виділення слів з акцентом чи пафосом в текстах великими буквами. Наприклад: «На зламі століть УКРАЇНА зайняла відповідне місце на карті світу...»

Спосіб п'ятий передбачає застосування в тексті іншого кольору шрифта. Як правило, текст має чорний колір шрифта. За допомогою кольорової друкарської стрічки або кольорової фарби для принтера можна виділити слово або частину тексту іншим кольором.

Можна комбінувати деякі способи, поєднувати їх, але не всі. Можна поєднати розрядку з жирним шрифтом. Наприклад: в с ь о г о.

Дозволяється поєднувати використання іншого шрифту з підкресленням.

Наприклад: « ...сума пільгових виплат...»

Не бажано поєднувати в тексті виділення іншим кольором разом з розрядкою чи підкресленням. Це ж стосується і поєднання жирного шрифту з розрядкою і підкресленням. Перенасичення графічно-технічними виділеннями в тексті недопустиме. На одній сторінці можна виділити від одного до трьох слів або одне речення.


  1. Додаткові відомості в текстах службових документів

В деяких видах документів зустрічаються доповнення до основного тексту. Доповнення можуть мати вигляд приміток, виносок, додатків.

Примітка - доповнююче пояснення до частини тексту. Прима оформляється тільки на тій сторінці, де в тексті є вказівка ) неї. В тексті може бути одна і більше приміток. Примітку розташовують після основного тексту з урахуванням нижнього поля. Переносити примітку на іншу сторінку не дозволяється.

Примітка пишеться одразу від краю лівого поля словом "Примітка". Якщо примітка в тексті одна, то в кінці даного слова ставиться крапка. Якщо ж приміток кілька, тоді слово "примітка" пишеться у множині і біля нього ставиться двокрапка. При певній кількості приміток їх нумерують і розташовують одна під одною в порядку послідовності їх появи в тексті документа. Відступ від тексту до примітки становить 2 інтервали. Текст примітки, яка оформляється на друкарській машинці, друкується через один інтервал, а коли приміток кілька, то відступ між ними - 1, 5 інтервала.

Якщо примітку оформляють на комп'ютері, то в такому випадку текст примітки, якщо в ній є два і більше рядків, набирають шрифтом, меншим за основний текст документа.

Якщо примітку не вдається розташувати на тому ж аркуші, де є вказівка про неї, то в такому випадку слід утворити більш спрощену композиційну та смислову побудову тексту.

Інколи примітки мають тільки нумерацію біля тексту, що роз'яснюється, але слово "примітка" не пишеться. В такому випадку кількість приміток зростає по висхідній, в міру їх появи.



Зразок тексту з однією приміткою

Для визначення взаємного розташування кутів по відношенню до кристалографічних вісей використовується система індексів кутів, чи символів Міллера (за іменем Вільяма Хелоуза Міллера, 1801-1980).



Зразок тексту з двома примітками

В установах реєструються не всі, а найважливіші документи, основними критеріями яких є зміст, авторство, вид документа, достовірність.

Документи реєструються, як правило, в одному місці 2.

Примітки: 1. В коленій установі розробляється перелік документів, які не підлягають реєстрації пі службами діловодства, ні керівником.

2. Для реєстрації вхідних, вихідних і внутрішніх документів використовуються реєстраційні картонки та журнали.

Бажано так компонувати текст, щоб приміток було якомога менше. Перенасичення тексту примітками нівелює роботу з документом, ускладнює сам текст під час прочитання і розуміння його.

Існує другий різновид доповнень - виноска.

* Існує кілька систем символів: Міллера, Браве, Федорогса та ін.; з них система

Міллера - найбільш поширена.

Виноска - це доповнення до слова, фрази, речення. Виноска оформляється в кінці тексту (так як і примітка), з урахуванню і нижнього поля. Виноска позначається зірочкою (*). Виноска, може бути кілька, якщо постала необхідність щось прокоментувати. Виноски розташовуються тільки в межах тієї сторінки, на іншу сторінку їх переносити не слід. На одній сторінці повинно бути не більше трьох виносок. Виноски друкують незалежно від того, який обсяг основного тексту, але так, щоб останній рядок останньої виноски знаходився на рівні нижнього поля. Основний текст відділяють від виноски прямою лінією довжиною від лівого поля 15-20 ударів клавішею-пробілом. Після лінії роблять відступ до тексту виноски в 2 інтервали. Знаки виноски друкують від лівого поля з абзацу. Текст виноски друкують через 1 інтервал (на друкарській машинці) або меншим шрифтом (при наборі на комп'ютері).

Якщо виносок кілька, то відстань між ними становить 2 інтервали.



Зразок застосування виноски.

Допоміжна документація - це оперативне листування, документи з фінансування, обліку, звітності і т.д., які мають оперативне значення. Для неї встановлюють тимчасові терміни зберігання*.

Доповнення до тексту можуть мати вигляд додатка - самостійного реквізиту за № 22. Якщо документ має додатки, то вони оформляються таким чином:

Додаток: на 10 арк. у 2 прим.

Якщо документ має додатки, не названі в тексті, то їх перераховують з вказівкою найменування, кількості аркушів в кожному додатку і кількості примірників, наприклад:

Додаток: 1. Акт прийняття-здачі виконаних госпрозрахункових робіт на 3 арк. в 2 прим.

Період зберігання документів визначений в спеціальних переліках (типових та відомчих) нормативних актів.

За наявності кількох додатків, повністю названих в тексті, вказують тільки вид документа, кількість аркушів і кількість примірників, наприклад:

Додаток: 1. Акт на 3 арк. в 2 прим.

2. Перелік на 5 арк. в 3 прим.

Якщо додатки направляються не за всіма вказаними в документі адресами, то відмітку про наявність додатка оформляють за формою:

Додаток: на 5 арк. в 2 прим, на першу адресу.

Якщо додатки зброшуровані (скомплектовані в брошуру), то кількість аркушів не вказують, наприклад:

Додаток: брошура в 1 прим.

Коли додатків - доповнень до основного тексту багато, вони мають свою власну нумерацію і в порядку послідовності їх розташовують в документі після основного тексту. Такі додатки можуть мати власний титульний аркуш. На титульному аркуші додатків пишеться центровим способом без всіляких позначок слово Додатки. Такі додатки часто зустрічаються в документах науково-технічного, дослідницького та звітного характеру. В такому випадку текст додатків друкують, як і основний, через 1,5 інтервала. Інформація про наявність додатка в тексті зазначається у змісті з посиланням на порядковий номер сторінок.

4.Оформлення бібліографічних описів

Бібліографія - це список літератури з певного питання. Ці списки мають неоднакове призначення: одні виконують реєструючу функцію, інші рекомендують певну літературу, деякі вказують, яку літературу використав автор документа, монографії, на які праці він посилався. В деяких видах документів бібліографія необхідна. Реєструюча бібліографія ознайомлює читача з усіма книгами, які стосуються певного питання чи проблеми. Бібліографія цього виду зустрічається в наукових працях.

Рекомендуюча бібліографія пропонує читачам ознайомитися з

певною літературою, яка стосується якогось питання чи проблеми. Такий вид бібліографій властивий науково-популярній літературі.

Використана в роботі література є констатацією тих джерел, ДО яких звертався автор (автори) і, фактично, переліком літературних джерел.

Якщо в бібліографії містяться лише ті дані, які є на титульних сторінках, то вона називається описовою. Анотованою зветься бібліографія, в якій після титульних даних подається коротка характеристика роботи.

Відомості про використану в тексті літературу наводяться найчастіше у виносках або в дужках після слів, яких стосуються. В ділових документах відомості про літературні джерела Найчастіше подаються у виносках.

Правила оформлення бібліографічних описів.

Для всіх видів бібліографії існують загальні правила оформлення:



  1. Автор (прізвище, ініціали) пишеться з абзацу; "крапка".
    Якщо робота написана двома чи трьома авторами, то
    вони перераховуються через "кому". Якщо ж твір написаний більше як трьома авторами, то всі прізвища не зазначають, а вказують лише перші два чи три, проставляючи замість решти даних про авторів "та ін.".

  2. Назва роботи пишеться без скорочень і без лапок: "дві
    крапки". Підзаголовок оформляється без лапок; далі ставляться "крапка" і "тире".

3. Якщо вказується редактор, то після назви праці ставиться "." і далі слово "під ред.", ініціали та прізвище редактора, "крапка", "тире".

  1. Том, частина пишуться з великої літери, скорочено (Т., Ч.), після цифри тому чи частини - "крапка", "тире".

  2. Порядковий номер видання - з великої літери, цифра - з відмінковим закінченням (Вид. 2-ге); "крапка", "тире". Випуск - з великої літери, скорочено (Вип. 2); "крапка", "тире".

  3. Місце видання з великої літери; в деяких випадках пишеться скорочено - лише заголовна (перша) літера, в кінці якої ставляться "крапка" і "двокрапка" (К.:); якщо ж місце видання зазначається повністю, то "двокрапка" (Львів:).

  4. Назва видавництва пишеться з великої літери, без лапок; після назви - "кома".

  5. Рік видання - слово "рік" не друкуючі); ставиться
    "крапка", "тире".

  6. Сторінки пишуться скорочено, з малої літери, якщо вказується загальна кількість сторінок, то після числа пишеться літера с (275 а).

Коли вказується тільки конкретна сторінка чи сторінки, то вказують тільки номери сторінок (С. 2-4); після них - "крапка".

Бібліографічний перелік краще подавати в алфавітному порядку.



Зразок оформлення бібліографії.

Список використаної літератури

  1. Батюк Н.О. Фразеологічний словник. На допомогу вчителеві. - К.: Рад.шк., 1966. - 235 с.

  2. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. - М.: Мьісль, 1979. - 620 с.

  3. Коваль А.П., Копітілов В.В. Крилаті вислови в українській мові: Афоризми. Літературні цитати. Образні вислови. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Вища шк., Головне вид-во,1975. - 335 с.

  4. Медведєв Ф.П. Українська фразеологія. Чому ми так говоримо. - Х.:Вища шк., Вид-во при Харк. ун-ті, 1977. - 231 с.

  5. Скрипник ЛІ. Фразеологія української мови. - К.: Наук, думка, 1973. - 280 с.

Бібліографічні відомості подаються в кінці основного тексту і доповнюючих даних (приміток, додатків, таблиць, умовних скорочень), якщо вони є в роботі.

5.Оформлення змісту в документах

У деяких видах документів великого обсягу необхідний такий інформативний матеріал, як зміст. Мається на увазі, що зміст - це різновид списку (переліку), в якому перераховані положення (позиції) рубрикованого тексту у вигляді розділів, пунктів та підпунктів, глав, параграфів. Розділи, пункти та підпункти можуть мати вигляд заголовків та підзаголовків. Їх розташовують у порядку послідовності в міру необхідної побудови тексту.

У змісті вказується повна назва розділу чи підрозділу (пункту чи підпункту), глави, параграфу, які й перераховуються. Такий список композиційної побудови тексту має власну назву - ЗМІСТ. Навпроти кожної позиції, яка означає частину рубрикованого тексту, вказується порядковий номер сторінки, з якої текст розпочинається. Відстань між останньою літерою речення і цифрою сторінки може бути позначена ритмічною крапкою через певні проміжки (8) або може мати не заповнений крапковою позначкою лінійний ряд ( 8).

Речення, які вказують у змісті на заголовок чи підзаголовок, пишуться без абзацу одразу після порядкового номера рубрики. Перша літера - велика.

Якщо в тексті є додатки, то їх позначають у змісті в самому кінці переліку.

Зміст розташовується в роботі на її початку (після титульної сторінки) або в кінці усього тексту після компонування додаткових відомостей.

Розташування змісту на початку роботи більше характерне для документів виробничого, господарського, планово-звітного характеру і, звичайно, для художньої та наукової роботи. Деякі праці дослідницько-наукового та довідково-пізнавального характеру можуть мати розташування аркуша і змістом в кінці. Для документів логічно вивірено розташовувати зміст на початку.

Зразок оформлення змісту

ЗМІСТ

Передмова 3



Розділ 1. Російський фактор в етнодемографічному

розвитку західних областей України 19

1. Динаміка приросту населення 19

2. Етнічні процеси 26

Розділ 2. Міграція і розселення 49

1. До питання про причини міграції 54

2.Розселення 75
Зміст друкується за загальними правилами машинописного оформлення текстів і необхідної доповнюючої інформації.


  1. Традиції та етикет службових документів

Традиції ділового документа складалися протягом довгого періоду. Вони мають як загальний, так і вузькопрофесійний характер в залежності від ділової практики організації, підприємства. Необхідно продовжувати використовувати ті форми, які вже себе виправдали, а окрім того, всіляко підтримувати ті з них, які допомагають швидко і якісно оформити документ або налагодити подальшу роботу з ним. І, навпаки, слід уникати тих традицій, які заважають документу виконувати свою функцію або перешкоджають роботі з ним.

Оскільки ділова документація відображає характер суспільних відносин у різних галузях суспільного життя, то питання ділового мовного етикету для службових документів набуває принципового значення.

Найголовнішою ознакою ділового етикету в документах є коректність, повага до адресата.

Тональність службових документів повинна бути нейтральною і доброзичливою. Рекомендується не використовувати категоричних


фраз, особливо в службових листах, факсах.

Особисті стосунки відсуваються на задній план насамперед тому, що переважна більшість ділових паперів, як уже говорилося вище, складається від третьої особи однини.

В деяких видах документів (особливо службових листах, доповідних записках, поданнях на розгляд конкретної службової особи) обов'язковим елементом тексту є форма звертання.

Шановний або вельмишановний ... зустрічається в деяких гарантійних листах, які містять прохання, звертання або пропозицію.

У більшості службових листів результат може бути лише підказаний, але ніяк не нав'язаний. Тому не слід викладати прохання у категоричній формі жорсткої вимоги. Реакція на такий лист може бути непередбачувана або й зовсім протилежна очікуваному результату.

Доречніше просити не Вашого позитивного рішення, а просто розгляду висловленого прохання чи розв'язання проблеми.

Використання ж форми третьої особи посилює суспільний характер ділового документа. Однак повністю відмовитися від будь-яких проявів ввічливості в діловому документі означало б відмовитися від усталених у суспільстві форм традиційного етикету.

Деякі види загальноприйнятого етикету просто необхідні у висловленні подяки не тільки за допомогу, а навіть за увагу, яку той чи інший адресат виявив, знайомлячись з документом. В даний час дуже популярною стає форма самореклами (пропозиція своїх послуг чи товарів), коли фірми кореспондентським шляхом розсилають інформацію про свої можливості ряду адресатів. Навіть якщо рекламовані послуги чи товари Вам не потрібні, обов'язково постарайтеся знайти час і подякувати. В такому випадку можна одразу розпочати, власне, з констатації відмови, а можна, перш ніж сформулювати відмову, пояснити, чим вона викликана. Тоді і сама відмова не справить гнітючого враження своєю сухістю і категоричністю. Так диктує світова практика ділового етикету, адже це і вияв

поваги, і можливий місток до налагодження стосунків з тією організацією (фірмою), яка, може, стане Вашим потенційним партнером. Те ж стосується і тих організацій (фірм), які вже деякий час з Вами співробітничають. Ввічлива відмова дозволить і далі продовжувати ділові стосунки.

Неабияке значення в розпорядчих документах мають тональність та сама побудова речень. Вони не повинні принижувати того виконавця, якому адресуються. До того ж самі розпорядження повинні бути конкретні, аргументовані і стосуватися тільки справ, а не бути оцінкою особистісних характеристик виконавця чи нагадуванням його помилок у минулому. Наприклад: "Ви не виконали мого розпорядження! Ви постійно допускаєте помилки тому, що просто не вмієте робити... у Вас не вистачає ні знань, ні досвіду... Вам нічого не можна довірити!" Зовсім недоречними є кепкування, іронія, прояви грубощів (і таке буває) і ті ж самі багатослівні дорікання.

Ще один приклад викладу вказівки:



  1. Ви повинні бути присутні на нараді.

  2. Ваша присутність на нараді обов'язкова.

  3. Ваша присутність на нараді необхідна.

  4. Ваша присутність на цій нараді необхідна.

  5. Ваша присутність на цій нараді вкрай необхідна.
    Перше речення звучить як категоричний наказ і можливе

лише в стосунках з підлеглими.

Друге речення має той самий зміст, але звучить м'якше, хоча й не менш категорично.

Третє речення має слабку категоричність.

Четверте речення підкреслює безапеляційну необхідність.

П'яте речення має відтінок розмовного мовлення, звучить ввічливіше, ніж усі попередні. Це - найоптимальніша форма вказівки зі збереженням змісту.

Або інші конструкції: "Ви не виконуєте мого розпорядження", "Моє

розпорядження не виконується..."

У першому випадку невиконання приписується як провина цілком конкретній особі. У другому увага концентрується на и. її невиконання, конкретний винуватець не називається.

У тих випадках, коли треба підкреслити, що факт звершення дії має більше значення, ніж вказівка на особу діяча, використовується пасивна форма. Наприклад: оплата гарантується...- лист надіслано...строки виконання робіт зриваються...

Активна форма надає викладові динаміки і вживається в тих випадках, коли необхідно вказати на конкретну особу як джерело дій: організація не гарантує..., підприємство зобов'язується...

Негативне враження справляє і надмірна ввічливість, яка може віддавати лицемірством і лакейством. Особливо це стосується тих документів, які надсилаються вищестоящій організації. Наприклад: «Глибоко шанований...» - словесна конструкція, яка не тільки складається з зайвого слова (глибоко), а й має в собі той самий надмір лакейської тональності, фальш.

У документах найкращою є стримана тональність, яка проявляється ще й у тому, що оцінка певної ситуації не висловлюється прямо, а дається опосередковано - через констатацію фактів, які мали місце або могли мати.

Не останнє місце займає і технічна сторона написання. Маючи на увазі звертання до другої особи множини "ви", слід обов’язково писати його з великої букви «Ви».

В той же час, апелюючи до конкретної особи, якщо вона нагороджена певними відзнаками і має вчений ступінь, необхідно в кожному випадку їх зазначати (доктор наук, професор, орденоносець, лауреат і т.д.)

У тих випадках, коли на документах вказується кілька прізвищ, пріоритетне право, звичайно, віддається тим, хто займає керівне місце. Якщо ж в документі необхідно подати прізвища незалежних осіб, то їх розташовують в алфавітному порядку.

Ситуацій, в яких проявляється діловий етикет, так багато, що неможливо їх усі передбачити й дати готові рекомендації. Тільки внутрішній такт і об'єктивність її оцінці ситуації можуть підказати найдоцільніший, найефективніший спосіб висловлення, який сприятиме налагодженню ділових контактів між організаціями, підприємствами та установами. Цього вимагають норми людського співжиття.



Питання для самоконтролю знань:

  1. Які існують способи виділення тексту в документах?

  2. Як оформляється зміст в документах?

  3. Як оформляти титульну сторінку?

  4. Назвіть правила оформлення бібліографічних описів.


Література: 6; 8; 11; 12; 18; 25.

Лекція № 7



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал