Навчальний посібник до курсу за вибором для 11 класів суспільно-гуманітарного напряму загальноосвітніх навчальних закладів



Сторінка7/14
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.84 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14

5. Відродження музичної творчості, Розвиток сучасної української пісні.

Незважаючи на економічні труднощі, в Україні відроджується музична творчість, розвивається сучасна українська пісня. На думку Вірко Балея, є така школа — київський авангард, до якого належать композитори Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Годяцький, Володимир Губа. Згодом до цих композиторів долучилися Володимир Загорцев та Євген Станкович. Можна згадати, хоч він і не був чистим авангардистом, Івана Карабиця. Саме авангардисти почали вживати нові музичні засоби, моделі. Творчість згаданих композиторів засвідчила оригінальність авангарду — аналогу їхнім творам в українській музиці не було.

Цьому сприяло те, що українська національна музична школа має традиції, пов'язані з іменами таких композиторів-новаторів, як Б. Лятошинський, а також його послідовників — Г. Таранова, І. Белзи та інших, які свого часу зазнали не тільки жорсткої критики, а й переслідувань з боку офіційних установ. У концертних залах, театрах, на радіо й телебаченні все частіше звучать музичні твори різних жанрів і стилів — від класичної до рок і поп-музики.

Плідно працюють композитори О. Білаш, О. Морозов, А. Гор- чинський та ін. На жаль, творчість майстрів українського музичного мистецтва за всіх її досягнень, не стала надбанням широкого кола слухачів. Художні смаки молоді формуються насамперед під впливом масових західних і вітчизняних музичних жанрів. Тому справжнім відкриттям став республіканський фестиваль української сучасної пісні та музики "Червона рута" (Чернівці, 1989 p.), який збагатив нашу естраду, надав їй національного колориту. Вдруге цей фестиваль відбувся у 1991 р. у Запоріжжі. Публічна репрезентація творчих пісенних набутків здійснюється на таких фестивалях, як "Пісенний вернісаж" (Київ), "Таврійські ігри", "Доля" (Чернівці), "Мелодія" (Львів), "Оберіг" (Луцьк), "Тарас Бульба" (Дубно) тощо. Нові пісні дарують глядачам і слухачам О. Білозір, Р. Кириченко, М. Стеф'юк, М. Гнатюк, П. Дворський, Т. Петриненко, А. Матвієнко, Т. Повалій, В. Шпортько, С. Ротару, В. Зінкевич, А. Кудлай, В. Білоножко, П. Зібров, І. Білик, О. Пономарьов та інші майстри естрадного мистецтва. Поряд з прославленими і відомими широкому загалу співаками і виконавцями, лауреатами ставали такі виконавці, як В. Врадій, А. Миколайчук, Е. Драч, М. Бурмака, Т. Курчик, ансамблі "Млин" (Львів), "Росинка" (Івано-Франківськ), "Заграва" (Коломия), "Кому вниз" (Київ). Абсолютним лауреатом "Червоної рути" став кобзар В. Жданкін — за особливу глибину виконання, яскраво національну визначеність.

Все це свідчить, що ми маємо всі можливості для розвитку музичного мистецтва. В Україні діють шість театрів опери і балету, 25 філармоній, 25 музично-драматичних театрів, близько 70-ти концертних ансамблів, симфонічних, хорових колективів. Далеко за межами України відомі Національний хор ім. Г. Верьовки, заслужена академічна капела "Думка", Черкаський заслужений народний хор, Волинський народний хор, Закарпатський народний хор, Буковинський гуцульський ансамбль пісні і танцю. Крім цього, створено 275 тис. самодіяльних та інших музичних колективів, які об'єднують 8 млн. чоловік. У 1992-1993 pp. понад 100 українських творчих колективів побувало за кордоном.

Протягом 1999-2001 pp. у Національному палаці "Україна" відбулися Всеукраїнські огляди народної творчості, коли всі області держави представляли свої мистецькі колективи. На початку 1999, 2000 років відбулися традиційні фестивалі української сучасної естрадної пісні "Пісенний вернісаж".

Слід зазначити, що через економічні труднощі молоді талановиті співаки змушені виступати на оперних сценах Нью-Йорка, Москви, Парижа, Риму, Відня та інших міст Європи, а не у себе вдома. Мало хто в Україні знає таких всесвітньо визнаних артистів, як В. Лук'янець, Н. Дацько, М. Загорулько, С. Магера, О. Бень, А. Шкарган, які виконують провідні партії в оперних театрах світу, є переможцями престижних європейських конкурсів.

6. Засоби масової інформації в сучасних умовах.

В Україні довгі роки система забезпечення інформацією та документальними джерелами була надзвичайно відсталою і не давала змоги організувати ефективне забезпечення вчених та спеціалістів часописами, книжковою продукцією, компактними оптичними дисками, доступом до зарубіжних баз даних. В Україні до початку 90-х pp. не було реферативних журналів (крім медичного), не було "Експ- рес-інформації", не видавались аналітичні огляди з різних галузей науки і техніки, різко скоротилась кількість наукових журналів. Не було електронних каталогів бібліографічної інформації. Всі органи наукової, технічної, патентної та іншої інформації, створені в СРСР, залишились в Росії. Літописи журнальних і газетних статей ставали дедалі тоншими. Не було централізованої каталогізації всіх друкованих в Україні видань.

Українська держава після проголошення незалежності у 1991 р. відчула нагальну потребу у формуванні власного інформаційного простору. З початком демократизації суспільства, прийняттям законодавства про пресу, яке забезпечило широкі права редакціям і журналістам, ситуація у сфері преси й книговидання за короткий час докорінно змінилася. Відбулися відчутні структурні й тематичні зміни, ідеологічна переорієнтація періодичних видань. Насамперед більш ніж удвічі зросла кількість друкованих засобів масової інформації.

У 1996 р. в Україні виходило 3500 газет та понад 1000 журналів та видань журнального типу. Близько ЗО періодичних видань виходили в Україні мовами національних меншин — болгарською, угорською, румунською, грецькою, кримськотатарською, німецькою, сербською, вірменською, на івриті та ідиш. Ця преса зосереджена в основному в місцях компактного проживання національних меншин.





Якщо раніше абсолютну більшість становила компартійна преса, то нині картина разюче змінилася. Серед засновників видань, поширюваних по всій Україні, перше місце посідають комерційні структури, друге — приватні особи, третє — наукові та науково- виробничі установи і лише за ними йдуть органи державного управління та громадські організації.

З утворенням у 1989 р. Товариства української мови та проведенням установчого з'їзду Народного руху України пов'язаний вихід перших неформальних газет. Одними з таких перших видань стають львівські газети Товариства Лева "Поступ" та "Просвіта" Львівської обласної газети

Руху "Народна газета", часопис "За вільну Україну" Львівської обласної ради. Більш помірковані позиції в цей час займали "Літературна Україна" та львівська "Ленінська молодь" (з 1990 р. — "Молода Галичина"). Неформальна преса відіграла суттєву роль у піднесенні національної самосвідомості населення, помітно вплинула на результати виборів народних депутатів України в 1990 р.

Почали виходити періодичні видання в містах, де раніше про це не могло бути й мови. Це журнали "Поріг" і "Вежа" у Кіровограді, "Кур'єр Кривбасу" у Кривому Розі, "Борисфен" у Дніпропетровську, "Тернопіль" у Тернополі та ін. Як великий видавничий і культурний центр заявив про себе Харків, в якому відкрито низку видавництв. Відновлено видання "Збірник Харківського історико- філологічного товариства" та журналу "Чумацький шлях". Широку видавничу діяльність розгорнуло Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, тут відновлено "Записки HTШ", низку періодичних збірників з різних галузей науки. Періодичні видання почали виходити майже в усіх академічних інститутах. Майже в кожному обласному центрі держави створено нові видавництва різних форм власності. На квітень 2001 р. в Україні діє розгалужена система поліграфічних підприємств усіх форм власності, що нараховує близько 2 тисяч.

Проте поряд з абсолютним збільшенням кількості періодичних видань спостерігається різке падіння тиражів. Це пояснюється не стільки зниженням читацького інтересу, скільки несприятливою економічною ситуацією в державі, зниженням життєвого рівня населення, високими цінами на папір, послуги зв'язку й поліграфії, що обумовлює й зростання ціни самих видань. На цьому тлі порівняно високі тиражі — від 150 до 400 тис. примірників — вдається зберігати популярним газетам "Сільські вісті", "Голос України", "Урядовий кур'єр", "Киевские ведомости", журналам "Жінка", "Дім, сад, город".

Чільною для багатьох періодичних видань стала тема національного відродження, конституційного будівництва демократичної держави, розвиток правових, економічних і духовних засад незалежної України. Різко збільшилася кількість видань духовно- просвітницького, екологічного, медичного, релігійного характеру. Зросла кількість і якість друкованих засобів масової інформації, які висвітлюють питання економічних реформ, сприяють розвитку ринкових відносин, приватизації, підприємницької діяльності, порушують питання соціального характеру.

Проте багато хто з оглядачів та аналітиків вважає, що преса відіграє ключову роль у сучасній русифікації України. Справді, зміни, що відбулися у сфері виробництва друкованої інформаційної продукції, є доволі різкими. Так, частка загального тиражу газет, надрукованих в Україні українською мовою, знизилася з 68% у 1990-му до 39,6% у 1998 р., за той самий час частка тиражу україномовних журналів впала з 90,4% до 11,5%.

Неоднозначні процеси відбуваються і у сфері книговидання. Якщо до 1991 р. в Україні книжки випускалися тільки державними та відомчими видавництвами, а їх було не більше трьох десятків, то сьогодні видавничою діяльністю займається близько 2 тис. видавництв і видавничих організацій різного підпорядкування і форм власності. За статистичними даними Книжкової палати України, за 2000 рік в Україні видано всього 4126 назв книжок і брошур загальним тиражем 25549,1 тис. примірників. Із них 2479 назв — 15297,5 тис. примірників (тобто 60%) становлять україномовні книжки та брошури, решта — видання, друковані російською, мовами національних меншин України та іноземними. За даними митної служби, на нашу територію завезено близько 40 млн. примірників книг контрабандними шляхами. З огляду на приплив книжок з Росії, де державна податкова політика робить книговидавництво дешевим, лише 10% з наявних на ринку книжок були україномовними.

У загальному книжковому потоці останніх років переважає так звана комерційна, тобто розважальна література, здебільшого невисокої якості. Питома вага соціально значущих видань просвітницького, наукового, навчального характеру є, на жаль, незначною. Ці процеси небезпечні тим, що загрожують духовному та інтелектуальному здоров'ю нації, можуть призвести до поглинання національного інформаційного та культурного простору.

Дійовим засобом культурного виховання є радіо й телебачення. Після проголошення незалежності України в 1991 р. перед українським телебаченням постало багато проблем. Як відомо, воно дістало в спадщину від СРСР відсталі технічні засоби й апаратуру, недобудований і необладнаний новий телецентр у Києві. Україна не мала власних кореспондентів за кордоном, доступу до сучасних засобів інформації та інших каналів зв'язку. Крім того, українське телебачення не охоплювало деяких районів півдня і сходу республіки, де телепростором володіло телебачення Росії, і лише після реорганізації, створення незалежної телерадіокомпанії "Нова мова", утворення Держтелерадіокомітету стали відчутні певні позитивні зміни в системі державного телебачення України.

Важливим кроком до утвердження національного телебачення України стала перекомунікація з 1995 р. українського телебачення на канал, що раніше належав телекомпанії "Останкіно" (Громадське російське телебачення). Почали працювати комерційні телестудії в містах Харкові, Одесі, Києві, Донецьку, Автономній республіці Крим. У 1993 р. на території України функціонувало 66 потужних передавальних станцій, з них 10-однопрограмних, 26-двопрограм- них і 2 чотирипрограмні, на яких загалом було встановлено 133 передавачі. З 1992 р до 1994 р. було відкрито 10 нових державних телестудій (Вінниця, Полтава, Тернопіль, Хмельницький, Черкаси, Севастополь та ін.). 30 грудня 1993 р. стала до ладу перша черга нового апаратно-студійного комплексу Українського телебачення на Сирці. У новому апаратно-студійному комплексі 9 студій, відео- монтажні, апаратні та інше обладнання. Двадцятичотириповерхо- вий редакційно-адміністративний корпус апаратно-студійного комплексу — одна з найвищих будівель Києва. Однак, у 1999 р. україномовними були лише 18 % телепрограм телестудій України.

Сьогодні національне телерадіомовлення України складається з 25 державних регіональних телерадіокомпаній, національних теле- і радіокомпаній, близько 300 недержавних телерадіокомпаній, концерну радіомовлення, радіозв'язку, телебачення (РРТ) і кількох центрів потужного радіомовлення, а також студії "Укртелефільм".

Найшвидше і найрадикальніше змінило своє обличчя у 1991- 1993 pp. українське радіо, програми якого відзначаються професійністю і національним спрямуванням.

Управління державним телерадіомовленням здійснює Державний комітет, до якого входять, крім апарату управління, національні теле- і радіокомпанії, концерн радіомовлення, радіозв'язку, телебачення, "Укртелефільм" і цілий ряд організацій. А органом, який регулює взаємовідносини в державному та недержавному телебаченні і радіомовленні, стежить за дотриманням законодавства та здійснює видачу ліцензій, є Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення.

Закон України "Про телебачення і радіомовлення", прийнятий Верховною Радою України у 1997 p., з метою захисту національного телепростору та інтересів українських виробників аудіовізій- ної продукції обмежив показ іноземної відеопродукції. Разом з тим , Україна зацікавлена в надходженні зарубіжних інвестицій у сферу телерадіомовлення і робить усе необхідне для захисту інтересів зарубіжних інвесторів.

Останніми роками набули бурхливого розвитку нові інформаційні технології, у тому числі й мережа Інтернет — темп і вплйв їх перевищує в кілька разів темп розвитку будь-якого іншого технологічного винаходу в історії людства. Розвиток Інтернету торкнувся й України. Але нині він у нас менш розвинений, аніж навіть у наших найближчих сусідів. Скажімо, Росія в цьому напрямку випереджає нас на 5-10 років. Щодо країн Заходу, то Україна відстає від них як мінімум на 15-20 років. Цікаво, що в мовному середовищі Інтернету домінують інші мови, передусім російська - на рівні 90%. Внаслідок серйозного відставання України в сфері Інтернету, молодий український інформаційний простір значною мірою став лише придатком інформаційного простору Росії.

Інформаційний ринок, з одного боку, вимагає постійного насичення, а з іншого — захисту заради збереження національних інтересів, духовно-культурного та морального здоров'я суспільства і людини в ньому. Україна, як і світ, постала перед проблемою і небезпекою американізації свого інформаційного ринку та інформаційного простору. Завдяки розвитку супутникового зв'язку, кабельних мереж, міжнародних комп'ютерних систем, відеокіно, за умов спритної діяльності комерсантів бізнесу ми беззастережно поповнюємо кількість жертв впливу інформаційно-маскультних стандартів США. А це — нерегульований, дуже часто негативний вплив як на створення нових культурно-моральних цінностей, у тому числі явно сумнівних і шкідливих цінностей, так і на формування національних пріоритетів і уподобань.

Отже, лише в тісній співпраці всіх державних організацій та установ, які відповідають за стан інформаційного простору України, а саме: Держкомінформу, Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, Держкомзв'язку, Національної ради з питань широкої громадськості, — можна досягти кардинальних змін у цій стратегічно важливій для України галузі.

7. Релігія і церква в сучасній Україні

Незважаючи на десятиріччя гонінь, релігія і церква зуміли зберегти своє місце в суспільстві і вплив на нього. Рубіжним у зміні ставлення держави до церкви і релігії правомірно вважати 1988 рік — рік відзначення 1000-літнього ювілею прийняття християнства на Русі. Святкування ювілею відбулося у Києві і Москві за участю понад 100 офіційних представників церков і релігій з усього світу.

З проголошенням незалежності України церковне життя пожвавилося: відбувається помітне зростання кількості релігійних громад, будуються храми, відроджуються монастирі, духовні навчальні заклади, недільні школи. У духовний світ наших громадян глибше входить релігійна література, нам відкривається багатюща духовна спадщина України. У 1997 р. у державі діяло 64 конфесії, в яких понад 18 тис. релігійних громад (з них 6 тис. оформили свій статус протягом 1991-1995 pp.), понад 100 монастирів (серед них уславлені Києво-Печерська лавра, Почаївська лавра), 40 релігійних навчальних закладів. В Україні працюють близько 14 тис. служителів культу, виходить в світ понад 50 періодичних релігійних видань. Пожвавилися зв'язки релігійних організацій та окремих віруючих з одновірцями за межами України.

Відносини з релігійними громадянами, особами, які належать до різних конфесій, у країні регулюють Конституція України (ст. 35 — право на свободу світогляду і віросповідання) і Закон України "Про свободу совісті та релігійних організацій" від 23 квітня 1991 p., який підтверджує, що ніхто не може встановити обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-який примус щодо визначення громадянином свого ставлення до релігії, участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігій. У Законі закріплюється рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви.

Завдяки вдосконаленню законодавства, адміністративним та організаційним заходам вдалося нормалізувати релігійну обстановку.

Однак, на жаль, останніми роками між окремими релігійними організаціями виникли гострі суперечки. Насамперед це стосується конфліктів між представниками двох напрямків Української православної церкви (УПЦ), між православними і католиками. В окремі моменти найгострішими були конфлікти на Івано-Франківщині, Львівщині, у Києві.

52 відсотки віруючих в Україні — православні. Але всі гілки православ'я в одну не об'єднані. Проблемою залишається розкол українського православ'я на три церкви: Українську православну церкву Московського патріархату, Українську православну церкву Київського патріархату, Українську автокефальну православну церкву. Найбільшою серед них є УПЦ (МП). На січень 2001 р. вона мала 9047 парафій, 122 монастирі, 39 єпископів, 36 єпархій, 7 духовних семінарій, одну духовну академію, 29 церковних училищ, 20 регентських училищ, 500 церковно-приходських шкіл.

У 1998 р. Українська держава розпочала новий етап практичної реалізації програми відродження духовних історичних пам'яток, повернення до життя символів віри народу України. Відновлено дзвіницю Михайлівського Золотоверхого собору. Відбудовано заново й сам храм. Після кількох років дискусій з приводу проектів робіт відбудовано Успенський собор Києво-Печерської лаври, який постав із руїн і освячений 28 серпня 2000 року.

8. Культурні зв'язки з іншими країнами

В умовах розбудови незалежності Української держави першочергової ваги набуває питання формування за кордоном позитивної громадської думки щодо характеру перетворень та шляхів подальшого розвитку нашої країни. Адже від того, який образ України ми створимо у світі, значною мірою залежить майбутнє нашої країни. Постанова Верховної Ради Украї ни "Про основні напрями зовнішньої політики України" визначає культурно-інформаційну діяльність за кордоном як один з пріоритетних напрямів подальшого розвитку.

Рік у рік розширюються культурні зв'язки України із зарубіжними країнами. Державні установи, громадські організації, підприємства, навчальні заклади, бібліотеки, діячі літератури і мистецтва, художні колективи України підтримують нині такі зв'язки зі 112 країнами світу.

Ознайомленню світової громадськості з життям і культурою українського народу активно сприяє Українське товариство дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами. Засноване у 1926 p., воно перетворилося в одну з наймасовіших і найавторитетніших організацій країни.

Дуже відповідальну місію виконує Товариство культурних зв'язків з українцями за кордоном, яке з 1970 р. має ще назву товариство "Україна". Воно підтримує широкі й плідні контакти з зарубіжними,., українськими організаціями, мистецькими колективами, навчальними закладами, редакціями газет і журналів, бібліотеками тощо. Його діяльність допомагає українцям, які проживають за кордоном, налагоджувати зв'язки з рідним краєм, зберігати свою мову, культуру, традиції. Через газету "Вісті з України" і універсальний ілюстрований журнал "Український світ" Товариство інформує діаспору про суспільне і культурне життя вітчизни.

Як член ООН Україна бере активну участь у роботі ЮНЕСКО — міжнародної організації з питань освіти, науки і культури, Міжнародного союзу славістів, Міжнародної федерації з обробки інформації, а також міжнародних наукових конгресів, конференцій, різних симпозіумів тощо. Особливо велике значення для більш глибокого ознайомлення народів світу з українською культурою мали святкування по лінії ЮНЕСКО 100-річчя з дня народження І. Франка, О. Кобилянської, Лесі Українки, 200-річчя І. Котляревського. За кордоном широко відзначалися 100-річчя з дня смерті (1961 p.), 150-річчя (1964 р.) і 175-річчя (1989 р.) з дня народження геніального сина українського народу Т.Г. Шевченка. Водночас в Україні урочисто вшановувалися ювілейні дати найвідоміших діячів науки і культури світу — Галілея, Дайте, Шекспіра, Міцкевича, Словацького, Шопена та ін.

Основний документ України в галузі зовнішньої політики, згаданий вище, передбачає "створення мережі культурних центрів України за кордоном, передусім в тих зарубіжних країнах, розвиток з якими має пріоритетне значення". Дійовим і універсальним засобом зовнішньої культурно-інформаційної діяльності може бути створення більш чи менш розгалуженої мережі культурно-інформаційних центрів України за кордоном, різних за формою і характером своєї діяльності, але універсальних за своїм завданням — формування у світі позитивного уявлення про Україну як цивілізовану демократичну висококультурну європейську державу.

В Україні, зокрема в м. Києві, сьогодні працюють культурно- інформаційні центри Франції — Французький Інститут, Великої Британії — Британська Рада, Німеччини — Гете Інститут, США — Американський Дім, Ізраїлю. Незважаючи на певні відмінності і специфічні риси у діяльності цих інституцій, зазначимо, що діяльність культурних центрів за кордоном є важливою частиною загальнодержавної зовнішньої та культурної політики. Культурно-інфор- маційні центри за кордоном інтегрують зусилля різних державних і недержавних відомств і організацій у сфері зовнішньої культурної та інформаційної діяльності з метою здійснення єдиної державної політики у цій галузі. Серед різноманітних напрямів діяльності можна чітко окреслити інформаційний, культурно-мистецький, мовно- освітній та комунікативний.

Визначення Україною власних інтересів у геополітичному та економічному просторі сучасного світу має відбуватись на грунті усвідомлення нею власних геокультурних інтересів. Останні полягають насамперед у визначенні сфер взаєморозуміння з іншими країнами і напрямів можливої культурної експансії. Осередки "культурної України" вже існують у різних частинах світу, зокрема, в Канаді, США, Німеччині, Великій Британії, Росії тощо. В єдиному інформаційному просторі предметом цих осередків повинна бути якнайактивніша, з огляду на реальні можливості, діяльність, пов'язана з поширенням інформації про нашу країну, та демонстрація культурного багатства самобутності. У той же час, культурні центри України за кордоном повинні стати культурним, інформаційним та організаційним містком між діаспорою та материковою

Україною. Йдеться, передусім, про реалізацію таких актуальних завдань, як створення сприятливих умов для формування єдиного культурно-інформаційного простору для українців усього світу, широка і цілеспрямована популяризація кращих досягнень української культури, організація багатоспекторного зв'язку з об'єднаннями українців у світі, встановлення контактів з науковими і культурологічними установами, які займаються питаннями україністики, тощо.

Однією з найактуальніших функцій, що покладаються на закордонні культурні інститути, є інформаційна. Науково-інформаційні служби культурних центрів України за кордоном покликані налагодити постійне надходження інформації з України про найвидатніші події в науці, техніці, літературі, мистецтві, видавничій справі, конфесійній діяльності тощо.

Активне співробітництво з культурно-інформаційними центрами інших держав як в Україні, так і за кордоном, може стати ефективним засобом впливу на культурну ситуацію в Україні, надасть можливість активізувати культурну експансію в далекому і близькому зарубіжжі, полегшить її інтеграцію у світові культурні процеси.

Запитання для самоконтролю



  1. У чому суть нового національно-культурного відродження України?

  2. Опишіть сучасне становище в сфері освіти України, її проблеми і шляхи розвитку.

  3. Яке становище склалося в галузі науки? Які труднощі в цій галузі маємо подолати?

  4. Схарактеризуйте роль української літератури взагалі і письменників зокрема в процесах оновлення суспільства.

  5. Назвіть проблеми українського театрального мистецтва.

  6. В чому виявилась криза в кіномистецтві України, які є шляхи її подолання?

  7. Схарактеризуйте київський авангард в українському мистецтві.

  8. Якими обставинами визначається розвиток сучасної української пісні? Назвіть імена відомих українських композиторів і виконавців.

  9. В якому стані на початку незалежності України була система забезпечення інформацією та документальними матеріалами?

  10. Чому для України нагальною є потреба у формуванні власного інформаційного простору?

  11. Вкажіть роль радіо і телебачення України у вихованні мас.

  12. Яке значення мають нові інформаційні технології та їх стан в Україні?

  13. Які існують проблеми релігіійного і конфесійного життя в сучасній Україні? Як їх вирішити?

  14. Чому культурно-інформаційна діяльність за кордоном є одним з пріоритетних напрямів подальшого розвитку України?


Розділ ІІ. Криза духовності. Повсякденне життя українців у роки війни.
В ХХ ст. Україна пережила чимало трагічних подій, коли б, здавалося, не тільки окремі особистості, але й все суспільство занурювалося у морок відчаю від неможливості реалізувати своє право на життя і духовний самовираз, а нові порядки, встановлені зовнішньою силою, мали на меті знищити суть національної культури і свідомості українців. Однак знаходилися сили для опору, і надія на звільнення, що на початку ледь-ледь жевріла, поступово, крок за кроком у боротьбі з поневолювачами, перетворювалась на переможну народну ходу.

Саме такою найтрагічнішою добою історії України ХХ ст. стали роки Великої Вітчизняної війни, число жертв якої, зокрема на українських землях, й до нашого часу остаточно не підраховано. Цей час для нас важливий не тільки тим, що попри перші дні, тижні і місяці поразок, народом України разом з іншими народами СРСР і антифашистськими силами було подолану найбільшу загрозу людству, яку становив нацизм на чолі з ІІІ Рейхом, а й розглядом такого важливого питання, як і за рахунок чого вдалося українцям у таку лиху годину встояти, вижити і перемогти. Адже доводилося робити свій вибір в умовах невизначеності, на чий бік схилитися, на чиєму боці боротися в умовах протистояння трьох, по суті, тоталітарних ідеологій – комунізму, нацизму і українського радикального націоналізму.

Саме стан невизначеності моральних цінностей, духовних орієнтирів і культурних перспектив, в якому перебуває суспільство, і називається кризою духовності. Однак суспільство складається з окремих особистостей, і криза духовності насамперед знаходить своє відображення в умонастрої і поведінці кожного з них (хоча людина може й не помічати й усвідомлювати це). Найяскравіше це проявляється у буденному, повсякденному житті.

Тому і розглянемо, які характерні риси кризи духовності виявилися у повсякденному житті українців у роки Великої Вітчизняної війни і який вплив вони мали, до яких наслідків призвели. Щоб зосередитися на цьому явищі, локалізуємо події за місцем - столицею України Києвом – і джерелом - спогадами киян, які у дитячому/підлітковому віці стали свідками подій Великої Вітчизняної війни. В такий спосіб, застосовуючи принцип монтажу історичного матеріалу в єдине ціле з окремих фрагментів авторського викладу, першоджерел і спогадів, розпочнемо вивчення ІІ розділу.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал