Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей та усіх форм навчання За редакцією проф. В. В. Березуцького




Сторінка9/22
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.19 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22
км
2
Ступінь ураження міста (населеного пункту)
0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 0,9 1,0 до 25 0,2 0,7 1,5 1,8 6,0 6,5 6,0 5,8 5,0 4,5 50 0,5 1,5 3,0 3,5 12,0 13,0 12,0 11,5 10,0 9,0 75 1,8 4,8 7,0 9,2 26,5 30,5 28,5 25,5 20,0 14,5 100 3,0 8,0 11,0 15,0 45,0 48,0 45,0 40,0 30,0 20,0 300 25,5 49,0 75,0 105 185 197 185 160 140 130


138
Таблиця 3.21 – Протяжність фронту вогню (км) залежно від ступеня ураження міста (населеного пункту)
Площа міста, км
2
Ступінь ураження міста (населеного пункту)
0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 0,9 1,0 до 25 1,2 1,9 2,5 3,3 5,8 6
5,8 5,5 4,8 4,0 50 2,5 3,8 5,0 6,5 11,5 12,0 11,5 11 9,5 8,0 75 3,8 5,6 7,5 9,8 17,2 18,0 17,2 16,5 14,2 10,0 100 5,0 7,5 10,0 13,0 23,0 24,0 23,0 22,0 19,0 16,0 300 15,0 22,5 30,0 39,0 69,0 72,0 69,0 66,0 57,0 48,0
Таблиця 3.22 – Потреба в пожежних відділеннях (одиниць) для ліквідації пожеж залежно від ступеня ураження міста (населеного пункту)
Площа міста, км
2
Ступінь ураження міста (населеного пункту)
0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 0,9 1,0 до 25 20 30 48 60 90 93 90 81 75 62 50 40 60 95 120 180 186 180 162 150 125 75 60 90 142 180 270 280 270 244 225 188 100 80 120 190 240 360 375 360 325 300 250 300 240 360 570 760 1080 1125 1080 975 900 750
Пожежі і вибухи на об’єктах господарювання з ураженням житлової зони можуть виникати не тільки в результаті виникнення осередків полум’я, але й при руйнуванні елементів об’єктів, а також при раптовому припиненні постачання електроенергії, води, газу, пари та ін.
Вірогідність перетворювання осередків полум’я в окремі або суцільні пожежі значною мірою залежить від вогнестійкості будинків і споруд, щільності забудови і ступеня руйнування. Тривалість суцільної пожежі може змінюватись в широких межах.
Швидкість розповсюдження пожеж залежить від швидкості приземного вітру та від характеристики району можливої пожежі (таблиця 3.23).


139
При застосуванні противником ядерної зброї вражаюча дія світлового
імпульсу проявляється в загоранні і пожежах об’єктів.
Час дії світлового імпульсу
3
q
t
с, де q – потужність ядерного боєзаряду, тис. тонн.
На відкритій місцевості світлове випромінювання має великий радіус дії порівняно з ударною хвилею і проникаючою радіацією.
Радіус зони пожеж в завалах
,
4
,
0 3
зав
q
R
де q – потужність ядерного боєзаряду, тис. тонн.
Таблиця 3.23 – Швидкість розповсюдження пожеж (м/год) залежно від швидкості приземного вітру та від характеристики району пожежі
Район розповсюдження пожежі
Швидкість розповсюдження пожеж, м/год при слабому вітрі,
3 – 5 м/с при сильному вітрі,
10 – 20 м/с
У районах забудови будинками IV, V ступеня вогнестійкості
120 – 300 300 – 900
У районах забудови будинками II, III ступеня вогнестійкості
60 – 120 150 – 350
У забудові сільського типу (IV, V ступеня вогнестійкості)
600 – 900 до 2500
При лісових пожежах
Низових
100 – 200 до 1000 верхових
200 – 600 до 25 000
Радіус зони суцільних пожеж при повітряному вибусі
,
0
,
1 3
q
R
C
при наземному
3 6
,
0
q
R
C
км.
Радіус зони окремих пожеж
3
.
75
,
1
q
R
Г
O
– при повітряному вибусі і
3
.
2
,
1
q
R
Г
O
при наземному.
Слід пам’ятати, що в зоні окремих пожеж палає приблизно 25 % об’єктів, розміщених на цій площі.


140
Проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у можливому осередку ядерного ураження потребує великої кількості інженерної та пожежної техніки, що створює, у свою чергу, цілу купу проблем з пересування техніки до місць роботи, постачання необхідних паливно-мастильних матеріалів, запасних частин, забезпечення особового складу частин, які експлуатують цю техніку тощо.
3.4. Оцінка хімічної обстановки

3.4.1. Характеристика сильнодіючих отруйних речовин

На багатьох хімічних підприємствах використовуються або виробляються і зберігаються у великій кількості СДОР, тобто речовини, які здатні викликати ураження людей, тварин та рослин.
Ці СДОР можуть потрапляти в оточуюче середовище внаслідок недосконалості технологічного процесу і обладнання, порушення цих процесів і правил техніки безпеки, а також у результаті пошкодження та руйнування об’єктів, що містять СДОР, при стихійних лихах, аваріях, катастрофах.
Так, наприклад, у виробництві мінеральних добрив використовуються аміак, азотна, сірчана і фосфорна кислоти.
При виробництві поверхнево-активних речовин атмосфера і водойми забруднюються високомолекулярними кислотами, альдегідами, кетонами, ефірами та іншими продуктами окислення парафінів.
Виробництво штучних волокон пов’язано з викидами в атмосферу сірководню
і сірковуглецю. У виробництві пластмас приймають участь ізоціаніти, диізоціаніти, фосген, хлорбензол та ін. У виробництві барвників використовують фосген, хлор, солі синильної кислоти та ін.
Для виробництва 1 т целюлози потрібно близько 40 кг хлору. На деяких целюлозно-паперових комбінатах щоденно витрачається до 12 т хлору на добу.
Токсичні речовини, потрапляючи в організм людини навіть у невеликій кількості, вступають в хімічну або фізіологічну взаємодію з його тканинами і


141 викликають отруєння. Ступінь отруєння залежить від властивостей СДОР, його концентрації, часу дії та інших факторів. Характер дії СДОР і заходи по захисту залежать від їх фізико-хімічних і токсичних властивостей.
Фізико-хімічні властивості СДОР визначають їх поведінку в повітрі, на місцевості та інших об’єктах, здатність СДОР взаємодіяти з вологою, дегазуючими та іншими речовинами.
Токсичні властивості СДОР визначають характер їх дії на людину.
Виробничі СДОР за характером впливу на людину можна розділити на такі групи: задушуючі; прості, які зменшують кількість кисню в повітрі (азот, вуглекислота та ін.); хімічні, які хімічним шляхом взаємодіють з кров’ю (окис вуглецю) або з тканинами організму (ціанисті сполуки та ін.). подразнюючі – вражають слизову оболонку дихальних шляхів (хлор, соляна кислота та ін.) наркотики – діють на нервову систему і систему кровообігу (вуглеводні, альдегіди, кетони, анілін та ін.); протоплазмові отрути – руйнують протоплазму клітин організму (фосфор, миш’як та ін.).
До найбільш поширених СДОР, що застосовуються в народному господарстві, можна віднести аміак, хлор, азотну та сірчану кислоту, сірчистий ангідрид, синильну кислоту, фосген та ін.
Для контролю за промисловими викидами СДОР та для їх токсикологічної характеристики визначені гранично допустимі концентрації (ГДК
рз
– в робочій зоні;
ГДК
мр
– максимальна разова; ГДК сд
– середньодобова), а також уражаючі та смертельні концентрації, які можуть бути виражені в мг/м
3
або мг/л.
Коротка характеристика деяких СДОР
Хлор (Cl
2
) – зеленувато-жовтий газ з різким подразнюючим запахом. При звичайному тиску твердне при –101 °С і скраплюється при – 34,05 °С. Густина газоподібного хлору при нормальних умовах – 3,214 кг/м
3
, оскількі він приблизно в


142 2,5 рази важче повітря і внаслідок цього накопичується в низьких ділянках місцевості, підвалах, колодязях, тунелях.
Хлор розчинний у воді: в одному об’ємі води розчиняється до двох його об’ємів. Хімічна активність хлору дуже велика, він утворює сполуки практично з усіма хімічними елементами. Основний промисловий метод отримання хлору – електроліз концентрованого розчину хлористого натрію.
Щорічне споживання хлору у світі налічує десятки мільйонів тонн.
Використовується він у виробництві хлорорганічних сполук (вінілхлориду, хлоропренового каучуку, дихлоретану, перхлоретилену, хлорбензолу та ін.), неорганічних хлоридів.
У великих кількостях використовується для відбілювання тканин та паперової маси, знезаражування питної води, як дезинфікуючий засіб та в різних інших галузях промисловості.
Під час першої світової війни хлор використовувався у якості бойової отруйної речовини задушливої дії. Діє на легені, подразнює шкіру та слизові.
Мінімально відчутна концентрація хлору 2 мг/м
3
. Подразнююча дія виникає при концентрації близько 10 мг/м
3
, дія протягом 30 – 60 хв. Концентрація хлору
100 – 200 мг/м
3
небезпечна для життя, а більш високі концентрації можуть викликати миттєву смерть. ГДК
сс
– 0,03 мг/м
3
; ГДК
мр
– 0,1 мг/м
3
; ГДК
рз
– 1 мг/м
3
Захист – фільтруючі та ізолюючі протигази. При ліквідації аварії на хімічно небезпечних об’єктах, коли концентрація хлору невідома, роботи проводять тільки в
ізолюючих протигазах. При цьому потрібно використовувати засоби захисту шкіри.
Необхідно пам’ятати, що рідкий хлор руйнує гуму та прогумовану захисну тканину.
Надання допомоги: ураженого хлором потрібно негайно винести на повітря, тепло вкрити і дати дихати парами спирту або води. Для пом’якшення подразнення
– вдихати аерозоль 0,5 % -го розчину питної соди. Шкіру та слизові промивають
2 % - ним содовим розчином не менше 15 хвилин. Якщо людина не дихає, необхідно провести штучне дихання методом ―рот в рот‖.
Знешкодження: при інтенсивному витіканні хлору при аварії використовують розпилений розчин кальцинованої соди або воду, щоб осадити газ. Місце розливу


143 заливають аміачною водою, вапняним молоком, розчином кальцинованої соди або каустика з концентрацією 60 – 80 % і більше.
Аміак (NH
3
) – прозорий, без кольору газ з удушливим запахом, розчиняється у воді, а також в ефірі та інших органічних розчинниках. Скраплюється при температурі –33 °С. Суха суміш аміаку з повітрям (4:3) здатна вибухати.
Аміак використовується для виробництва азотної кислоти, нітриту і сульфату амонію, рідких добрив, мочевини, соди, в органічному синтезі, при фарбуванні тканин, світлокопіюванні, у якості холодоагенту в холодильниках, при сріблуванні дзеркал, при дублінні шкір та ін.
Великі концентрації парів аміаку шкідливо діють на організм людини.
Подразнення відчувається вже при 0,1 мг/л. ГДК в повітрі: в населених пунктах – середньодобова – 0,0002 мг/л, в робочій зоні – 0,02 мг/л. Уражаюча концентрація при 6-годинній експозиції – 0,21 мг/л, смертельна при 30-хвилинній експозиції –
7 мг/л.
Дія на людей у високих концентраціях збуджує центральну нервову систему і викликає судоми.
Захист – фільтруючі промислові протигази марок ―К‖ і ―М‖, при суміші аміаку з сірководнем – марки ―КД‖. При дуже високих концентраціях – ізолюючі протигази
і захисний одяг.
Перша допомога: свіже повітря, вдихання теплих водяних парів, 10 % розчину ментолу в хлороформі, тепле молоко з боржомі або содою. При задусі – кисень, при спазмі голосової щілини – тепло на область шиї, теплі водяні інгаляції. При зупинці дихання – штучне дихання. При потраплянні в очі – негайне промивання водою або
0,5 – 1 % розчином квасців, вазелінова або оливкова олія. При пошкодженні шкіри – обливання чистою водою, накладання примочки з 5 % розчину оцтової, лимонної або соляної кислоти.
Нейтралізація – водою.
Синильна кислота (ціанистий водень, ціанисто-воднева кислота) HCN – безкольорова прозора рідина. Має специфічний дурманний запах, який нагадує запах гіркого мигдалю. Температура плавлення – 13,3 °С, кипіння – +25,7 °С, тиск


144 пари при 20 °С – 612 мм рт.ст. Через низьку температуру кипіння, високий тиск при звичайній температурі дуже летюча, при 20 °С максимальна концентрація досягає
837 – 1100 г/м
3
. Краплі синильної кислоти в повітрі швидко випаровуються: влітку – протягом 5 хв., взимку – близько години.
З водою змішується у всіх співвідношеннях, легко розчиняється в спиртах, бензині та інших органічних розчинниках. Пари HCN добре адсорбуються текстильними волокнами, пористими матеріалами, харчовими продуктами та ін.
Рідка синильна кислота активно вступає в реакцію з розчинами лугів і мало стійка до окислення.
Світове виробництво синильної кислоти становить більше півмільйона тонн на рік. Вона використовується для отримання хлорціану, акрилонітрилу, амінокислот, акрилатів, необхідних для виробництва пластмас, а також у якості засобів боротьби зі шкідниками в сільському господарстві, для обробки закритих приміщень і транспортних засобів.
У природі HCN у вільному і зв’язаному вигляді зустрічається в рослинах, наприклад у ядрах гіркого мигдалю, абрикос, вишень, слив.
Можливі шляхи отруєння кислотою: вдихання парів, проникнення через шкірне покриття, прийом безпосередньо всередину.
Залежно від концентрації парів і часу їх дії розрізняють ураження легкого, середнього і важкого ступеня, а також блискавичну форму. Синильна кислота припиняє окислювальні процеси в тканинах організму.
При дії HCN відчувається металічний присмак у роті, дряпання в горлі, запаморочення в голові, слабкість, відчуття страху. При слабкому отруєнні ці симптоми поступово проходять, при важкій формі – підсилюються і переходять у важку задишку, потім спостерігається сповільнення пульсу, розширення зрачків, втрата свідомості, судоми, параліч, зупинка дихання.
Через шкіру всмоктується як газоподібна, так і рідка HCN.
Захист – фільтруючі та ізолюючі протигази. Коли концентрація невідома, роботи по ліквідації аварії повинні проводитися в ізолюючих протигазах і засобах захисту шкіри.


145
Надання допомоги – одягти протигаз, дати антидот (ампула з амілнітритом), евакуювати з зараженої зони. При шлункових отруєннях потрібно якомога скоріше викликати рвоту і прийняти всередину 1%-ний розчин гіпосульфіту натрію.
Дегазацію HCN на місцевості не проводять, оскільки вона високолетюча.
Закрите приміщення для цього достатньо провітрити або обприскати формаліном.
Якщо розлилася велика кількість рідкої кислоти, то застосовують пісок, кизельгур, тирсу та інші матеріали, які потім обробляють дегазуючими розчинами сульфату заліза, а потім розчинами лугів.

3.4.2. Методика оцінки хімічної обстановки при руйнуваннях (аваріях) на
об’єктах, що мають СДОР

Під хімічною обстановкою при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах розуміють ступінь хімічного забруднення атмосфери і місцевості, що впливають на життєдіяльність населення та проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт.
Прогнозування і оцінка хімічної обстановки включає визначення таких чинників: напрямку осі сліду хмари викиду хімічних речовин внаслідок аварії або руйнування технологічного обладнання чи ємностей для зберігання СДОР (за метеоданими); розмірів зон забруднення місцевості за очікуваними значеннями зон ураження; прогнозування глибини зон ураження СДОР; площі зараження СДОР; часу підходу зараженого повітря до об’єкта і тривалості дії ураження СДОР; можливих хімічних уражень людей, що знаходяться в зоні ураження.
Вихідними даними для прогнозування і оцінки хімічної обстановки є: координати місця розташування ХНО; загальна кількість СДОР на об’єкті і дані про
їх розміщення, запаси в ємностях, трубопроводах; кількість СДОР, викинутих в


146 атмосферу, і характер розливу на підстилку поверхні (―вільно‖, ―в піддон‖ або ―в обвалування‖), висота піддона або обвалування ємностей; метеоумови (температура повітря, швидкість вітру на висоті 10 м, ступінь вертикальної стійкості повітря).
Масштаби зараження (глибина зони і площа зараження) залежать від фізичних властивостей та агрегатного стану СДОР і розраховуються за первинною і вторинною хмарою.
Первинна хмара (ПХ) – хмара СДОР, що утворюється в результаті миттєвого переходу в атмосферу викинутого або розлитого СДОР (для стиснутого і частково скрапленого газу).
Вторинна хмара (ВХ) – хмара СДОР, утворена в результаті випаровування розлитої речовини з підстеляючої поверхні (скраплених газів; речовин, що киплять при температурі вище оточуючого середовища).
Глибина зони (Г
пх
і Г
вх
) розраховується на порогову концентрацію СДОР, яка викликає початкові симптоми (ознаки) ураження.
При завчасному прогнозуванні масштабів ураження на випадок виробничої аварії як вихідні дані рекомендується приймати: викид СДОР (Q
o
) – кількість СДОР в максимальній по об’єму одиничній
ємності (технологічній, складській, транспортній та ін.); метеоумови – інверсія, швидкість вітру, м/с.
Для прогнозування масштабів ураження після аварії необхідно брати конкретні дані про кількість вилитого (викинутого) СДОР і реальні метеоумови.
Метеорологічні умови: температура повітря – t, °C; швидкість вітру на висоті
10 м, м/с; ступінь вертикальної стійкості атмосфери.
Визначають три ступеня вертикальної стійкості повітря:
інверсія – характеризується вертикальною стійкістю повітря, зумовленою підвищенням температури його верхніх шарів з висотою і охолодженням ґрунту.
Виникає в теплий період року при ясній погоді, малих швидкостях вітру (до 4 м/с), приблизно за годину до сходу сонця і руйнується протягом години після сходу сонця. При інверсії нижні шари повітря холодніше верхніх, що заважає розсіюванню


147 його по висоті і створює найбільш сприятливі умови для збереження високих концентрацій.
ізотермія – стан вертикальної рівноваги повітря, рівність температур повітря і ґрунту. Ізотермія виникає в ранкові і вечірні часи при стійкій погоді, але найбільш типова для хмарної погоди. Також в ранковий і вечірній час як перехідний стан від інверсії до конвекції (вранці) і навпаки (ввечері).
конвекція – виникає при ясній погоді, швидкостях вітру до 4 м/с приблизно через 2 години після сходу сонця і руйнується приблизно за 2 – 2,5 години до заходу сонця. Характеризується вертикальною нестійкістю повітря, падінням температури повітря, сильним нагрівом ґрунту.
Ступінь вертикальної стійкості повітря приземного шару повітря може бути визначена за даними прогнозу погоди за допомогою таблиці 3.26.
Максимальний час перебування людей в зоні ураження і тривалість зберігання метеоумов без змін складає 4 години.
Прогнозування і оцінка хімічної обстановки включає вирішення таких завдань:
Визначення глибин зон забруднення СДОР.
Визначення площі забруднення.
Визначення часу підходу зараженого повітря до об’єкта.
Визначення тривалості дії фактору зараження.
Визначення можливих втрат людей у зоні хімічного зараження.
Визначення глибини зараження СДОР
Кількісна характеристика викиду СДОР для розрахунку масштабів зараження визначається за еквівалентними значеннями.
Визначення еквівалентної кількості речовини визначається за первинною і вторинною хмарами.
Під еквівалентною кількістю СДОР приймається така кількість хлору, масштаб зараження яким при інверсії еквівалентний масштабу зараження при


148 даному ступені вертикальної стійкості повітря кількістю даної речовини, що перейшла в первинну (вторинну) хмару.
За первинною хмарою
Q
пх
= К
1
К
3
К
5
К
7
Q
0
,


(3.10) де К
1
– коефіцієнт, що залежить від умов зберігання СДОР (табл. 3.30), для стиснутих газів дорівнює 1; К
3
– коефіцієнт, рівний відношенню граничної токсодози хлору до порогової дози другого СДОР (табл. 3.30); К
5
– коефіцієнт, що визначає ступінь вертикальної стійкості повітря, приймають рівним: для інверсії – 1; для ізотермії – 0,23; для конвекції – 0,08; К
7
– коефіцієнт, що враховує вплив температури повітря (табл. 3.30); К
7
= 1 для стиснутих газів; Q
0
– кількість викинутого (розлитого) при аварії СДОР, т.
При аваріях на сховищах стиснутого газу величину розраховують за формулою
Q
0
= dV
x
,


(3.11) де d – густина СДОР, т/м
3
(табл. 3.30); V
x
– об’єм сховища, м
3
При аварії на газопроводі величину
Q
0
розраховують за формулою
Q
0
= ndV
2
/100,


(3.12) де n – процентний вміст СДОР у газопроводі; d – густина СДОР, т/м
3
(табл. 3.30);
V
2
– об’єм секції газопроводу між автоматичними відключаючими пристроями, м
3
За вторинною хмарою
,
)
1
(
0 7
6 5
4 3
2 1
евп
d
h
Q
К
К
К
К
К
К
К
Q

(3.13) де К
2
– коефіцієнт, залежний від фізико-хімічних властивостей СДОР (табл. 3.30);
К
4
– коефіцієнт, що враховує швидкість вітру; К
6
– коефіцієнт, який залежить від часу, що пройшов після початку аварії N. К
6 визначають після розрахунку часу випаровування речовини Т за формулою
K
6
=
,
,
8
,
0 8
,
0
T
N
N
T
N
Т


(3.14)
Тривалість випаровування
,
7 4
2
вип
K
K
K
hd
T

,

(3.15)


149 де h – товщина шару СДОР, м ; d – густина СДОР, т/м
3.
Еквівалентну кількість СДОР при руйнуванні ємностей, що містять різні отруйні речовини, розраховують за формулою
n
і
і
і
і
і
і
і
d
Q
К
К
К
K
K
K
Q
1 7
6 3
2 5
4
ево
,
20

(3.16) де К
2і
– коефіцієнт, що залежить від фізико-хімічних властивостей; і -го СДОР
(табл. 3.25); К
3і
– коефіцієнт, що дорівнює відношенню порогової токсодози хлору до порогової токсодози і-го СДОР (табл. 3.30); К
6і
– коефіцієнт, що залежить від часу, що пройшов після руйнування ємності; К
7і
– поправка на температуру і-го елемента СДОР (табл. 3.30), Q
і
– запаси і-го СДОР на об’єкті, т; d
і
– густина і-го
СДОР, т/м
3
(табл. 3.30).
За табл. 3.24 визначають глибину зон забруднення: первинної хмари Г
пх
і вторинної хмари Г
вх залежно від еквівалентної кількості речовини і швидкості вітру.
Повна глибина зони забруднення Г, км, зумовлена дією первинної і вторинної хмари СДОР:
Г = Г′ + 0,5 Г′′,

(3.17) де Г′ – найбільший, Г′′ – найменший з розмірів Г
пх
і Г
вх.
Отримане значення Г порівнюється з гранично можливим значенням глибини переносу повітряних мас Г
п
, яке визначається за формулою
Г
п
= NV,




(3.18) де N – час від початку аварії (год), V – швидкiсть переносу переднього фронту зараженого повітря при даних швидкості і ступені вертикальної стійкості повітря.
За остаточну розрахункову глибину зони зараження приймається найменше з двох (Г і Г
п
.) порівнюваних між собою значень.
Визначення площі зони забруднення
Площа зони можливого забруднення первинною (вторинною) хмарою
СДОР, км
2
,
S
м
= 8,72 ∙ 10
-3
Г
2
φ,

(3.19)


150 де Г – глибина зони забруднення, км; φ – кутові розміри зон можливого забруднення, град, залежать від швидкості вітру (визначають за табл. 3.27).
Площа зони фактичного зараження первинною (вторинною) хмарою
СДОР, км
2
,
S
ф

8

Г
2
N
0,2
,


(3.20) де К
8
– коефіцієнт, що залежить від ступеня вертикальної стійкості повітря
(приймається при інверсії – 0,081; при ізотермії – 0,133; при конвекції – 0,295); N – час, який пройшов після початку аварії, год.
Для швидкості вітру 3 м/с φ = 45°.
Таблиця 3.24 – Глибини зон можливого забруднення СДОР, км

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал