Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей та усіх форм навчання За редакцією проф. В. В. Березуцького



Pdf просмотр
Сторінка4/22
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.19 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
1.3.2. Хімічна зброя та її вражаюча дія

Хімічною зброєю називають отруйні речовини та засоби їхнього застосування – авіаційні бомби, артилерійські снаряди, виливні пристрої, реактивні снаряди тощо.
Вперше хімічну зброю в широкому обсязі застосували німці під час бойових дій на річці Іпр (Бельгія) 22 квітня 1915 року в першій світовій війні. Незважаючи на


57 заборону хімічної зброї Женевськими протоколами (17.06.1925 р.), італійська армія користувалася нею у війні проти Абіссінії (1935 – 1936 рр.), японська армія застосовувала хімічну зброю проти китайської армії в 1937 – 1941 рр. Під час другої світової війни (1939 – 1945 рр.) хімічна зброя не використовувалась.
Отруйні речовини (ОР) можна класифікувати за різними ознаками, наприклад, за їх фізико-хімічними властивостями та за токсичністю.
За фізико-хімічними властивостями ОР поділяються на стійкі, нестійкі та отруйні димові речовини.
Стійкі ОР зберігають свою вражаючу дію на ґрунті й місцевих предметах від декількох годин до кількох діб. Типовими представниками цієї групи ОР є зоман,
V-гази, іприт.
Нестійкі ОР при бойовому застосуванні зберігають вражаючу дію від кількох хвилин до декількох годин. Типовими представниками є синильна кислота, фосген.
Отруйні димові речовини застосовують в аерозольному стані у вигляді диму для забруднення атмосфери. Типовими представниками цієї групи ОР є подразнюючі ОР. Їх часто використовують при виконанні поліцейських функцій.
За токсичністю ОР поділяються на такі групи: нервово-паралітичної дії (зарин, зоман, V-гази); шкіряно-наривної дії (іприт); загальноотруйної дії (синильна кислота, хлорціан); задушливої дії (фосген, дифосген); психохімічної дії (BZ,
ЛСД-25); подразливої дії (CS, хлорацетофенон, адамсит).
При бойовому застосуванні отруйні речовини можуть уражати незахищених людей та тварин, а також забруднювати місцевість, споруди, техніку, продовольство, воду.
Отруйні речовини нервово-паралітичної дії впливають на нервову систему, викликаючи судороги, звуження зіниць, втрату свідомості та смерть.
ОР шкіряно-наривної дії здійснюють вплив через шкіру й слизові оболонки.
Потрапляючи у кров, вони розповсюджуються по всьому організму, викликаючи отруєння.


58
ОР загальноотруйної дії потрапляють в організм через органи дихання й травлення. При тяжкому отруєнні спостерігається розширення зіниць, судороги, параліч та смерть.
ОР задушливої дії потрапляють в організм інгаляційним шляхом, тобто через легені разом з повітрям. При смертельних концентраціях спостерігається сильний набряк легенів і людина гине від задухи.
ОР психохімічної дії призводять до тимчасового розладу психічної діяльності людини. Можуть з’являтися слухові та зорові галюцинації, деформація простору та часу, відрив від дійсності. Усе це може призвести до немотивованих вчинків.
Смертельних уражень, як правило, ці ОР не викликають.
Стійкі ОР, потрапивши на ґрунт, продовольство, будівельні матеріали, проникають на різну глибину. Наприклад, іприт проникає у щільному ґрунті на глибину 3 см, дереві – 1,5 см, цеглі – до 3 см, хлібі – до 0,5 см. У газоподібному стані ОР проникають через щілини в житлові помешкання, забруднюють у них повітря, людей, різні предмети. При потраплянні у водойми деякі ОР (зарин, зоман, синильна кислота, іприт) розчиняються у воді, при цьому забруднюється вся водойма. В деяких водоймах V-гази можуть зберігатися до 3 років.
1.3.3. Бактеріологічна або біологічна зброя

Бактеріологічна (біологічна) – це така зброя, в якій для знищення людей, тварин та рослин застосовують хвороботворні мікроорганізми, продукти їхньої життєдіяльності (токсини), а також бойові набої, за допомогою яких вона застосовується.
У залежності від будови й біологічних властивостей мікроорганізмів, їх поділяють на бактерії, віруси, рикетсії й грибки.
Бактерії – мікроорганізми рослинного походження. Розмножуються шляхом поділу, який відбувається кожні 20 – 30 хв. Бактерії викликають такі захворювання як чума, холера, сибірка тощо.


59
Віруси – найдрібніші організми, приблизно в 1000 разів менші, ніж бактерії.
Розмножуються тільки в живих тканинах. Викликають такі хвороби як пситакоз, віспа, грип тощо.
Рикетсії – за розмірами й формами наближаються до бактерій, але розвиваються тільки в тканинах уражених ними органів. Вони викликають захворювання на сипний тиф, Q-лихоманку тощо.
Грибки – як і бактерії, мають рослинне походження. Розмноження їх проходить у живильних середовищах. Викликають такі захворювання як парша, лишай, кокцидіодомікоз, гістоплазмоз.
Токсини – сильні отрути, які виробляють деякі мікроби, наприклад, мікроби стовбняку, дифтерії. Токсини викликають сильні і навіть смертельні отруєння.
Захворювання, які викликають бактерії, рикетсії та віруси, можуть передаватися від хворої людини до здорової різними шляхами. Захворювання, які викликані грибками, не передаються. Вони звуться мікозами.
Основним способом застосування бактеріологічної зброї слід вважати аерозольний розпил бактеріальних рецептур у повітрі з використанням артилерії й авіації. При цьому треба враховувати можливість забруднення величезних територій. Крім аерозольного, можуть бути використані й інші способи застосування бактеріальних рецептур, наприклад, за допомогою переносників – комах, кліщів, гризунів. Можливе застосування бактеріальних засобів диверсійним шляхом.
Зараження людини може здійснюватися через органи дихання, шлунково- кишковий тракт, шкіру, слизові оболонки.
Характерною особливістю біологічної зброї є здатність викликати масові захворювання на значній території за короткий проміжок часу.
Масові захворювання людей називаються епідемією, тварин – епізоотією, рослин – епіфітотією.




60
Характеристика найбільш небезпечних інфекційних захворювань

Чума – гостре інфекційне захворювання. У залежності від шляхів проникнення в організм, розрізняють три форми: легеневу, шлункову та шкіряну. Прихований період 1 – 9 діб. Смертність людей без лікування 50 % через 3 – 5 діб.
Холера – гостре інфекційне захворювання. Характерні ознаки – пронос, блювота, судороги. Зараження відбувається під час споживання зараженої їжі, води.
При своєчасному лікуванні смертність різко знижується.
Натуральна віспа – гостре інфекційне захворювання. Характерні ознаки – пригнічений стан, висока температура, поява на шкіряних покровах сипу. Досить часто закінчується смертельним кінцем, той, хто одужає, може втратити зір.
Проведення профілактичних щеплень створює стійкий імунітет терміном до 7 років.
Специфічного лікування немає.
Сибірка – гостре інфекційне захворювання людей та тварин. Розрізняють легеневу, шлункову та шкіряну форми захворювання. За шлункової форми – висока температура, понос, за легеневої – кашель, задишка, за шкірної – карбункульоз.
Прихований період 1–3 доби. Смертність без лікування – 100 %.
Військові спеціалісти вважають, що за допомогою біологічної зброї можна вирішувати стратегічні завдання з ефективністю, яка дорівнює ефективності хімічної й навіть атомної зброї.
1.3.4.Характер можливої дії звичайної зброї

До звичайних засобів ураження прийнято відносити боєприпаси, вражаюча дія яких базується на використанні вибухових речовин, наприклад, тротилу, вуглеводнів та запалювальних речовин.
Вражаюча дія звичайних засобів ураження залежить, в основному, від кількості речовини, яка використовується, її виду, теплофізичних властивостей та конструктивних особливостей боєприпасів. У залежності від призначення та виду


61 вибухової речовини, звичайні засоби ураження поділяються на осколочно-фугасні, запалювальні боєприпаси та боєприпаси об’ємного вибуху.
Осколочно-фугасні боєприпаси призначені, в основному, для руйнування промислових та адміністративних об’єктів, техніки й ураження людей. Уражаючі властивості осколочно-фугасних боєприпасів та їх різновидів обумовлені дією ударної хвилі, яка утворюється внаслідок дії вибухової речовини, та осколків, що розлітаються у різні боки.
Радіус руйнування об’єктів та ураження людей залежить від калібру боєприпасу, міцності споруд, захищеності людей і складає здебільшого десятки метрів.
Бетонобійні боєприпаси призначені для руйнування злітно-посадочних смуг, аеродромів, міцних споруд та інших об’єктів, які мають бетонне покриття. Бойова частина бетонобійного снаряду виконана у вигляді комбінації двох зарядів – кумулятивного та фугасного. Кумулятивний заряд забезпечує пропалювання шару бетону до 30 см та додаткове проникнення у ґрунт до 7 м. Фугасний заряд забезпечує руйнування об’єкта. Ефективність боєприпасу у 10 разів перевищує ефективність звичайної фугасної бомби того ж калібру.
Кумулятивні боєприпаси призначені для ураження броньованих цілей. Принцип дії цих боєприпасів оснований на пропалюванні перешкоди потужним струмом продуктів детонації вибухових речовин із температурою 6 – 7 тис. градусів та тиском
5 5
10 6
10 5
кПа. Створення кумулятивного струменя досягається за рахунок виїмки параболічної форми у заряді вибухової речовини. Сфокусовані продукти детонації здатні пропалювати отвори в броньованих плитах завтовшки декілька десятків сантиметрів та викликати пожежі.
Касетні боєприпаси – це звичайні авіаційні бомби великого калібру, які оснащені малогабаритними припасами різних видів: осколочними з детонаторами миттєвої дії для ураження техніки та людей поза укриттями: осколочними з детонаторами мінного типу для мінування портових споруд, аеродромів, залізничних станцій та інших об’єктів господарства країни.


62
Касетні боєприпаси з готовими елементами дозволяють у десятки разів збільшити площу ураження. Бомбардувальник США Б-52, скинувши 10 касетних авіабомб, розсіює смертельні осколки на площі 8 км².
У касетних боєприпасах можуть бути використані кулькові та жалячі бомби.
Кулькові бомби являють собою циліндри діаметром 7,5 см, у стінках котрих закладено 250 стальних кульок масою 1 г. Сучасний винищувач-бомбардувальник може нести до 1000 таких циліндрів. При цьому кульки, які швидко обертаються, намотують тканину ураженого, спричинюючи нестерпні й практично невиліковні поранення.
Замість кульок можуть бути використані металеві голки довжиною до 30 мм, які заганяються у тіло людини й наносять поранення, котрі призводять до смерті – це так звана жаляча бомба. Можуть використовуватися також гострі шматочки пластмас, які не виявляє рентген – це так звана пластикова бомба.
Боєприпаси об’ємного вибуху можуть застосовуватися як засіб руйнування оборонних споруд, будівель, бойової техніки та слабо захищеної живої сили.
Уперше боєприпаси об’ємного вибуху застосовували США під час війни у
В’єтнамі. Незважаючи на засудження світовим співтовариством цього варварського виду озброєння, США постачали ці боєприпаси Ізраїлю, який використовував їх для бомбардування території Лівану у 1983 році.
Основною уражаючою дією таких боєприпасів є надлишковий тиск на фронті ударної хвилі, що виникає внаслідок детонації паливно-повітряної суміші, котра створюється за рахунок вибуху оболонки боєприпасу об’ємного вибуху.
Надлишковий тиск поблизу центра вибуху досягає 3000 кПа, а на відстані 100 м від центра вибуху – 10 кПа.
При проникненні паливно-повітряної суміші через вікна, щілини, систему вентиляції будівлі вибух може статися всередині приміщення.
Розроблено декілька модифікацій такої зброї. Одна з них конструктивно являє собою касету з трьома каністрами, які наповнені рідинними компонентами масою
33 кг кожний. Падіння бомби уповільнюється за рахунок дії парашута. При контакті боєприпасу з землею спрацьовує вишибний заряд, який забезпечує


63 розкидання рідини й утворення паливно-повітряної суміші у вигляді хмари розмірами 15 м у діаметрі та 3 м висоти. Підрив суміші здійснюється за допомогою
ініціюючих приладів уповільненої дії в декількох місцях. Дія такого боєприпасу еквівалентна дії ядерного боєприпасу потужністю 10 т при масі боєприпасу об’ємного вибуху 450 кг.
З метою підвищення точності попадання у ціль можуть використовуватись авіаційні бомби та керовані касети. Вони обладнуються теле- або лазерними системами, точність влучання характеризується такими даними: якщо кругове відхилення некерованих авіаційних бомб складає 200 м, то керованих – 3,5 м.
Запалювальні боєприпаси використовуються для ураження людей, знищення будівель та споруд, промислових об’єктів і населених пунктів, а також різних складів тощо.
Основу запалювальних боєприпасів складають запалювальні речовини та суміші. Їх поділяють на групи: запалювальні суміші на основі нафтопродуктів, або напалми; металізовані запалювальні суміші, або пірогелі; терміт та термітні суміші; звичайний або пластифікований фосфор.
З напалмів найбільш ефективним є напалм В. Крім нафтопродуктів до складу напалму В входять полістирол і солі афтенової й пальметинової кислот. Шматки напалму, який являє собою гель, палають впродовж 10 хвилин, температура горіння досягає 1200 ºС, під час горіння виділяються гази. Палаючий напалм спроможний проникати крізь отвори та викликати ураження людей в укриттях та техніці.
Пірогелі – це згущені металізовані вогнесуміші на основі нафтопродуктів, які мають у своєму складі магнієву або алюмінієву стружку, тому горять зі спалахами, утворюючи температуру 1600 ºС та вище.
Термітні суміші – механічні суміші, які складаються з порошкових металів та окислів металів. При горінні термітних сумішей температура підвищується до
3000 ºС. Термітні суміші палають без доступу повітря.
Білий фосфор самостійно запалюється у повітрі, утворюючи температуру до
900 ºС. При горінні виділяється велика кількість білого отруйного диму, який поряд з опіками може стати причиною тяжких отруєнь людей.


64
Основу запалювальних боєприпасів складають авіаційні запалювальні бомби й баки. Крім того, можливе застосування запалювальних зарядів ствольною та реактивною артилерією, використання запалювальних гранат та куль.
Для захисту людей від запалювальної зброї слід використовувати захисні споруди. Тимчасовим захистом може служити верхній одяг та знаряддя
індивідуального захисту.
1.3.5. Нові види зброї масового ураження

Поряд з потужною ядерною збоєю виготовляється ядерна міні-бомба, яку називають ―атомний рюкзак‖. Нею можна руйнувати військові об’єкти, промислові підприємства, тунелі, населені пункти тощо. Потужність її становить одну кілотонну, розміри циліндра: діаметр – 30 см, висота – 65 см, що дозволяє переносити її у рюкзаці. При вибусі такої бомби утворюється вогняна куля діаметром до 105 м. Люди, які знаходяться на відкритій місцевості, можуть отримати смертельну дозу опромінювання на відстані 1 – 1,5 км. При швидкості вітру 16 км/год на осі радіоактивного сліду рівень радіації буде таким: на відстані від центру вибуху біля 7,5 км – 500 Р/год, 16,5 км – 50 Р/год. Надмірний тиск на відстані 100 м – 700 кПа, 160 м – 280 кПа, 320 м – 70 кПа. Дерев’яні будинки руйнуються у радіусі 850 м, цегляні – 600 м, багатоповерхові – 250 м.
Новими видами зброї масового ураження є радіочастотна, радіологічна,
інфразвукова, геофізична та променева зброя.
Радіочастотна зброя – це засоби ураження, дія яких полягає у використанні електромагнітних випромінювань надвисокої або надзвичайно низької частоти.
Діапазони надвисоких частот знаходяться в межах від 300 мГц до 30 мГц, до надзвичайно низьких частот, відносяться частоти, коливання яких менше 1000 Гц.
Така зброя діє на живі організми, викликаючи порушення роботи центральної нервової системи, мозку, серця, кровоносної системи.
Радіочастотні випромінювання діють також на психіку людини, викликаючи слухові галюцинації. Бойовими комплексами такої зброї є генератори надвисоких


65 або надзвичайно низьких частот з антенами направленої дії. Такі комплекси можуть бути наземного, повітряного і космічного базування.
Радіологічна зброя відноситься до зброї масового ураження, дія якої базується на використанні бойових радіоактивних речовин. Ці радіоактивні речовини виготовляються у вигляді розчинів або порошків, які мають у своєму складі радіоактивні ізотопи хімічних елементів їм властиве іонізуюче випромінювання, яке, діючи на тканини організму людини, призводять до їх руйнування, викликають променеву хворобу або ураження окремих органів.
Внаслідок такої дії через деякий час людина занедужує, порушується її працездатність і вона потребує тривалого лікування.
Основним джерелом радіологічної зброї служать відходи, які утворюються при роботі ядерних реакторів. Використання радіологічної зброї може здійснюватися за допомогою авіаційних розпилювачів, авіаційних бомб, безпілотних літаків, артилерійських снарядів та інших боєприпасів.
Інфразвукова зброя – це зброя масового ураження, в основу дії якої покладено використання спрямованого випромінювання потужних інфразвукових коливань з частотою нижче 16 Гц. Такі коливання діють на нервову систему, порушують роботу шлунку, викликають біль голови і внутрішніх органів, порушують ритм дихання. Інфразвукове випромінювання може призвести до неусвідомлених дій, викликати немотивований страх, паніку. Для генерування інфразвуку можуть використовуватися реактивні двигуни з резонаторами і відбивачами звуку та інші спеціально виготовлені засоби.
Геофізична зброя – це сукупність різних засобів, спрямованих на використання у військових цілях руйнівної дії природи. Це відбувається шляхом штучного виклику змін фізичних властивостей і процесів, які виникають в атмосфері, гідросфері та літосфері Землі. Використання геофізичної зброї передбачає активний вплив на геофізичні процеси, які призводять у сейсмонебезпечних районах до штучних землетрусів, ураганів, вогняних бурь, гірських обвалів, снігових лавин, зсувів, потужних приливних хвиль типу цунамі та ін.


66
Руйнування шару озону в атмосфері дає змогу спрямувати в райони дислокаціїї ворога космічні промені та ультрафіолетове випромінювання сонця.
Променева зброя – це зброя, уражаюча дія якої базується на використанні гостроспрямованих променів електромагнітної енергії або концентрованого пучка елементарних частинок, розігнаних до великої швидкості. Основними видами поменевої зброї є лазерна і пучкова зброя.
При використанні променевої зброї пошкоджуються елементи обладнання на виробничих підприємствах, техніці, а у людей виникають опіки шкіри та сітківки очей.
Різновидом променевої зброї є пучкова зброя. Основним уражаючим фактором
є гостроспрямований пучок насичених енергією заряджених або нейтральних частинок (електронів, протонів, нейтральних атомів водню), які розганяються до великої швидкості.
Потужний потік енергії утворює на об’єкті механічні ударні нагрузки, спричиняє активну теплову дію та ініціює короткохвильові електромагнітні випромінювання (типу рентгенівських).
Об’єктами ураження можуть бути люди, наземна техніка, літаки, крилаті ракети, міжконтинентальні балістичні ракети, радіоелектронне обладнання. Бойові комплекси пучкової зброї можуть бути наземного, морського і космічного базування.

1.4. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, які пов’язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування, поділяються на: здійснення або реальну загрозу збройних нападів і утримання важливих об’єктів або реальну загрозу вчинення таких акцій щодо органів державної влади, установ, правоохоронних органів, телерадіоцентрів, військових гарнізонів, державних закладів, АЕС та інших важливих об’єктів;


67 викрадання (спробу викрадання) чи знищення суден, захоплення заручників, напад, замах на членів екіпажу повітряного та морського (річкового) судна; знищення або викрадання з об’єктів зберігання, використання, переробки під час транспортування, військової техніки, вибухових речовин, радіоактивних і сильнодіючих речовин, препаратів і сировини; аварії на арсеналах, складах боєприпасів та на інших об’єктах військового призначення з викидом уламків, реактивних речовин та звичайних боєприпасів.
Тероризм – небезпечна хвороба суспільства. Це політика залякування, придушення політичних супротивників насильством. Внаслідок цього у звичайних громадян виникає страх їздити в метро, тролейбусах, потягах, літати літаками, відвідувати культурні та спортивні видовища, просто виходити на вулицю.
У сучасному світі масштаби тероризму досягли таких розмірів, що він став глобальною проблемою нарівні з ядерною загрозою й екологічними небезпеками.
Причини виникнення тероризму як явища мають соціальний характер і пов’язані з існуванням занадто великих відмінностей між умовами життя людей, а також із недотриманням прав і свобод особистості у різних країнах світу.
За причинами виникнення тероризм буває: соціальний (ідеологічний), який має на меті корінну або часткову зміну економічного чи політичного устрою власної країни; національний, який здійснюється за етнічною ознакою та включає організації сепаратистського плану, що мають на меті боротьбу проти економічного та політичного диктату національних держав і монополій; релігійний тероризм виникає у тих випадках, коли релігійна основа стає визначальною в політичному протистоянні. Він поділяється на фундаменталістський
(ісламський) та сектантський; кримінальний, який має особливий вплив під час проведення суспільно економічних перетворень, змін у законодавстві. (Цей вид тероризму характерний і для України, де є випадки вбивств кримінальними угрупуваннями своїх конкурентів);


68 світоглядний, мотивом якого є принципова невзгода з панівними нормами та стосунками в суспільстві (наприклад, з будівництвом ядерних об’єктів, забрудненням навколишнього середовища, явищами глобалізації).

Контрольні запитання.

1. Основні визначення і класифікація надзвичайних ситуацій.
2. Надзвичайні ситуації техногенного характеру:
– аварії на радіаційно-небезпечних об’єктах;
– аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин;
– транспортні аварії;
– аварії на пожежовибухонебезпечних об’єктах.
3. Надзвичайні ситуації природного характеру:
– геологічні небезпечні явища;
– метеорологічні небезпечні явища;
– інфекційні захворювання.
4. Надзвичайні ситуації екологічного характеру.
5. Надзвичайні ситуації воєнного часу.










69

РОЗДІЛ 2. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА УКРАЇНИ ТА ЇЇ ЗАВДАННЯ
2.1. Цивільна оборона України
Роль та місце Цивільної оборони в житті країни об’єктивно обумовлюються двома основними факторами: наслідками можливих надзвичайних ситуацій у мирних умовах, таких як аварії, катастрофи та стихійні лиха; загрозою й характером воєнних конфліктів з використанням сучасних засобів ураження.
Реалії сучасного світу, зміни у воєнно-політичній обстановці, пов’язані зі зруйнуванням Радянського Союзу, існуючою воєнною та терористичною загрозою для людей вимагають принципово нових підходів до Цивільної оборони.
В уявлення про долю й завдання Цивільної оборони серйозні корективи привнесли Чорнобильська катастрофа, величезний землетрус у Арменії, повені у
Закарпатті, терористичні акти в США та інші екстремальні ситуації.
Зараз проблема безпеки життєдіяльності людини зросла, вона потребує серйозного та всебічного підходу з урахуванням політичних, економічних і соціальних передумов розвитку територій і галузей, окремих ланок держави, а також усіх членів суспільства.
Враховуючи наявність на планеті величезного потенціалу руйнівної сили, яка накопичена в існуючих арсеналах зброї масового ураження, а також екстремальних угрупувань серед ряду партій різних країн, цінний аспект Цивільної оборони
ігнорувати не можна.
Разом з тим, збільшилася кількість людських жертв та матеріальні витрати від дії природних явищ, а також техногенних причин. Наприклад, на 42-й Сесії
Генеральної асамблеї ООН зазначалося, що: ―...за останні 10 років стихійні лиха призвели у всьому світі до 3 млн людських жертв, 300 млн чоловік зазнали збитків як матеріальних, так і в своєму здоров’ї. Загальний обсяг збитків сягає 23 млрд


70 доларів‖.
На Міжнародній конференції в Ріо-де-Жанейро (1993 р.) були проаналізовані шкідливі екологічні, техногенні та антропогенні наслідки сучасної цивілізації.
Авторитетні вчені – експерти ООН висловлюють серйозну стурбованість тим, що в рамках існуючого міжнародного механізму темпи вичерпання не поновлюваних ресурсів, руйнування природного середовища, зростання народонаселення й соціального розшарування досягли рівня, який загрожує катастрофічними наслідками.
В Україні створена потужна техносфера і внаслідок диспропорцій у розміщенні продуктивних сил, які припускалися протягом багатьох років, територія країни зазнала величезних техногенних перевантажень на природне середовище, які, за даними Академії наук України, у 5–6 разів вище, ніж в інших розвинутих країнах.
Значні техногенні навантаження ускладнюють функціонування техносфери й супроводжуються посиленням антропогенної дії на природне середовище. Крім того, в структурі техносфери України значну долю займають потенційно небезпечні виробництва.
Україна складає приблизно 3 % терену колишнього СРСР. Але тут скупчено
16 % населення, 17 % промислового потенціалу, 22 % сільськогосподарського виробництва. У країні сильно розвинуті атомна, металургійна, вугледобувна, хімічна промисловість.
Науково-технічний прогрес, який забезпечує відновлення матеріальних та
інтелектуальних потреб суспільства, в той же час породжує нові проблеми, пов’язані з появою більш потужних і небезпечних джерел ризику для здоров’я та життя людини.
Відкриття радіоактивності та оволодіння процесами поділу ядер істотно розширили можливості енергетики, медицини, переробної промисловості, але в той же час збільшили радіаційну небезпеку.
Прогресивний розвиток хімії й генної інженерії породив дуже серйозну токсичну небезпеку.
У металургії, де завжди існувала небезпека пожеж, внаслідок використання


71 природного газу й водню, виникла небезпека вибухів.
Розвиток науково-технічного прогресу призвів до збільшення масштабів і кількості аварій та катастроф.
Криза в економіці, яка супроводжується використанням значної кількості застарілих технологій і обладнання, недостатньою модернізацією, збільшує небезпеку техногенних аварій і катастроф.
Урбанізація населення, скупчення небезпечних виробництв у містах об’єктивно збільшує вплив на населення факторів ризику.
Все це обумовлює необхідність нових підходів до визначення ролі й місця
Цивільної оборони, вироблення наукового обґрунтування концепції Цивільної оборони країни.
Концепція Цивільної оборони України є також часткою воєнної доктрини, яка виражає мету й завдання забезпечення захисту й життєдіяльності населення у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів.
Ця концепція базується на законодавстві України з питань захисту населення, економіки, державної безпеки, а також на положеннях міжнародного гуманітарного права, офіційно прийнятих у світі поглядів на проблеми захисту людей, економічного потенціалу в надзвичайних ситуаціях.
Цивільна оборона пройшла значний шлях розвитку та удосконалення і відійшла на таку відстань, з якої можна об’єктивно оцінювати результати діяльності, вносити необхідні корективи до планів і визначати нові завдання, що випливають із ситуації, яка склалася на сьогодні.
На Україні щорічно виникає понад 1000 тяжких надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, внаслідок яких гинуть люди, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень.
Тенденція до зростання кількості природних і особливо техногенних НС, вагомість наслідків об’єктивно примушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільства та навколишнього середовища, а також стабільності розвитку економіки країни.
До недавнього часу першочергова увага в діяльності Цивільної оборони як


72 державної системи органів управління, сил та засобів, створеної для захисту людей від застосування сучасних засобів ураження і наслідків надзвичайних ситуацій, приділялася досягненню саме цієї мети.
Однак зростання втрат та збитків від стихійного лиха та катастроф змушувало шукати нові форми управління системою, способи реагування на НС, створювати нові механізми підтримки, заходів, спрямованих на покращення ситуації.
Першим кроком на цьому шляху була спроба докорінно змінити завдання
Цивільної оборони перенесенням центру ваги на завдання мирного часу (1987 р.).
У 1990 році, Цивільну оборону України було виведено з-під протекторату
Міністерства оборони і підпорядковано Кабінету Міністрів України, що дало змогу розпочати рух до її реформування.
У 1993 році Цивільна оборона розпочала своє функціонування на засадах
Закону України ―Про Цивільну оборону України‖, який чітко визначив її завдання, фінансово-ресурсні принципи забезпечення і окреслив структуру на всіх територіальних і галузевих рівнях її побудови.
Указом Президента України від 28 жовтня 1996 р. з метою удосконалення управління Цивільної оборони і виконання заходів щодо захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи затверджено Положення про МНС і тим офіційно розпочато його практичну діяльність.
Цивільна оборона набула нового змісту, більш вагомого значення і стала важливим атрибутом виконавчої влади. До завдань, визначених для неї законодавством, додалися нові, раніше не вирішувані або розпорошені по різних відомчих сферах, а саме: авіаційні роботи з пошуку і рятування, державний нагляд і контроль за станом техногенної безпеки; пошук та знешкодження застарілої хімічної зброї; підготовка і перепідготовка кадрів цивільної оборони; формування і реалізація науково-технічної політики у сфері створення та впровадження сучасних
інформаційних технологій, банків даних з проблем захисту населення від надзвичайних ситуацій, широка міжнародна діяльність.
Функціонування системи Цивільної оборони на території України базується на законодавчій і нормативній базі, що створена за останні роки і основу якої


73 складають Закон України ―Про Цивільну оборону‖, прийнятий у лютому 1993 р., з внесеними до нього змінами і ―Положення про Цивільну оборону України‖.
Кожен громадянин має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.
Держава як гарант цього права створює систему Цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Цивільна оборона (ЦО) України організується і функціонує на підставі
Конституції України, Законів ―Про Цивільну оборону‖, ―Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій‖, ―Про надзвичайний стан‖, з питань оборони і державної безпеки, воєнної доктрини України.
Законом України про Цивільну оборону визначено: ―Громадяни України мають право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійних лих та вимагати від уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, організацій і установ, незалежно від форми власності, гарантій з забезпечення їх реалізації‖.
Цивільна оборона України – це державна система органів керування, сил і засобів, які створюються для організації й забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Відповідно до законодавства ЦО організується за територіально-виробничим принципом на всій території за схемою: органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції безпеки та захисту населення, запобігання, реагування і дії у надзвичайних ситуаціях; органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі


74 центральних та місцевих органів виконавчої влади і адміністрації підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання; центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівців та населення з питань Цивільної оборони; служби Цивільної оборони; сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО; фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій; системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.
Заходи Цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал