Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей та усіх форм навчання За редакцією проф. В. В. Березуцького




Сторінка20/22
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.19 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22



318
При наданні першої допомоги насамперед усувають причину гіпоксії: звільняють потерпілого з-під руїн; очищують йому рот і ніс від землі, піску, блювотних мас, органи дихання – від води (при утопленні); зупиняють кровотечу; звільняють грудну клітину від одягу, який стискує її; розстібають комір і поясний пасок.
У випадку раптового припинення дихання роблять штучне дихання.
При настанні клінічної смерті (зупинка серця і подиху) одночасно зі штучним диханням проводять непрямий масаж серця.
Способи штучного дихання
Вдування повітря “з рота в рот” крізь повітровід
Потерпілого укладають на тверду поверхню (широку лаву, носилки з дерев’яним щитом, підлогу, землю) обличчям нагору і під його плечі підкладають скатку одягу або валик з будь-якого матеріалу. Стають за головою потерпілого і закидають йому голову назад. При цьому підборіддя постраждалого максимально піднімають, а рот відкривають. Якщо щелепи щільно стиснуті, то вказівними пальцями беруть за кути нижньої щелепи і, упираючись великими пальцями у верхню щелепу, висувають нижню щелепу вперед.
Утримуючи її в цьому положенні, швидко переводять пальці на підборіддя і відтягають його донизу, розкривають рот потерпілого. Потім, утримуючи лівою рукою рот постраждалого відкритим та відкинуту голову, правою рукою, що обгорнена чистою марлею, рушником, очищають рот від слини, блювотних мас і вводять повітровід.
Повітровід, що мають у сумці сандружинниці, являє собою щільну гумову
S-образну трубку з круглим щитком посередині. Щоб язик не западав, повітровід спочатку вводять між зубів опуклою стороною вниз, а потім повертають цією стороною нагору і просувають по язику аж до його кореня. При цьому язик притискається трубкою повітроводу до дна порожнини рота. Потім ніс потерпілого стискають з обох сторін великими пальцями, а вказівними – придавлюють гумовий щиток повітроводу до рота. Іншими трьома пальцями обох рук за кути нижньої щелепи підтягують підборіддя нагору. Роблять глибокий вдих, беруть у рот


319
мундштук повітроводу і видихають в нього повітря. Коли грудна клітина постраждалого досить підніметься від повітря, що вдихується, мундштук випускають з рота. Грудна клітина потерпілого при цьому опускається і відбувається видих. Вдування повітря крізь повітровід проводять ритмічно (з частотою, що відповідає частоті того, хто робить допомогу) до того часу, поки самостійні подихи у потерпілого не стануть глибокими і регулярними. При наявності слабких і нерегулярних рухів штучні вдихи роблять так, щоб вони збігалися із самостійними вдихами пацієнта і поглиблювали б їх. При дуже рідких самостійних вдихах штучні вдихи роблять у проміжках між вдихами потерпілого.
Після відновлення самостійного дихання повітровід деякий час залишають у порожнині рота потерпілого. Якщо ж він викликає кашель, ковтальні рухи або позиви блювоти, його видаляють.
Прямий подих “із рота в рот”
Положення постраждалого таке ж, як і при вдуванні повітря скрізь повітровід.
Однією рукою утримують голову потерпілого в закинутому положенні, а іншою – підтримують напіввідкритим його рот. Роблять глибокий вдих, щільно прикладають рот через хустку до рота потерпілого і вдувають повітря.
Цим методом можна користуватися і тоді, коли щелепи постраждалого щільно стиснуті (повітря проходить між зубами).
Вдування повітря “з рота в ніс”
Однією рукою, що лежить на тімені потерпілого, тримають його голову закинутою, а іншою – піднімають щелепу і закривають рот. Роблять глибокий вдих та охоплюють губами через хустку ніс потерпілого, а потім вдувають повітря. Якщо під час видиху легені постраждалого спадаються недостатньо (що може бути з-за прилягання м’якого піднебіння до задньої стінки глотки), то рот на цей час відкривають. Вдування повітря крізь ніс зручно робити щільною гумовою трубкою, що вводять в один з носових ходів. Інший носовий хід закривають пальцем.
Спосіб Сильвестра
Потерпілого укладають обличчям нагору і під спину підкладають м’який валик. Стають на коліна у голові, беруть обидві руки потерпілого за передпліччя


320
ближче до ліктів, піднімають руки догори і назад за себе, одночасно розводять їх у сторони. Відбувається вдих.
Потім роблять зворотний рух рук і з зусиллям натискають зігнутими передпліччями на нижню частину грудної клітини потерпілого. Відбувається видих.
Якщо допомогу надають двоє, то вони стають кожний на одно коліно з боків від постраждалого і, взявшись за руки потерпілого, роблять зазначені вище ритмічні рухи.
Штучне дихання за цим способом можна робити у польових умовах.
Спосіб Степанського “поворот на бік”
Потерпілого укладають на живіт з витягнутими вздовж тулуба руками. Під верхню частину живота підкладають валик. Лягають на бік поруч з постраждалим, коліном однієї ноги притискають одне плече потерпілого до землі й упираються в бокову поверхню його грудної клітини. Однією рукою той, хто надає допомогу, бере потерпілого за підборіддя, а іншою – за плече ближче до ліктьового згину. Для зручності на плече потерпілого надягають ремінь і беруть у руку петлю, що утворилася. Плавно, але із силою тягнуть рукою за плече потерпілого, повертаючи його на бік і намагаючись якнайбільше зблизити лікті за спиною. Голову пацієнта при цьому утримують обличчям униз. Відбувається вдих, при поверненні в первісне положення – видих.
Непрямий масаж серця
У тих випадках, коли поряд з різким розладом або припиненням подиху наступає раптова зупинка серця або різке ослаблення його діяльності, одночасно зі штучним диханням проводять непрямий масаж серця. Для цього потерпілого укладають, як і для вдування повітря ―з рота в рот‖ через повітровід. Стають з лівого боку від постраждалого і кладуть долоні рук одна на іншу на область нижньої третини грудної клітини. Швидкими енергійними ритмічними поштовхами
50 – 60 разів за хвилину натискають на грудину і після кожного поштовху віднімають руки, щоб дати можливість грудній клітині розправитися. Натиснення роблять не всією поверхнею долоні, а тільки її проксимальною частиною. Зміщення грудної клітини при поштовхах повинно бути не менш ніж на 2 – 3 см. У момент


321
поштовху серце здавлюється між хребтом і грудиною, при цьому кров з його порожнин поступає в судини великого і малого кровообігу. При припиненні поштовху порожнини серця розправляються і в них засмоктується кров із вен.
Якщо допомогу роблять двоє, то один проводить масаж серця, а другий – штучне дихання. При цьому під час вдування повітря масаж серця не роблять, а в фазу роблять три-чотири поштовхи на грудину. Ознаками того, що масаж серця і штучне дихання ефективні, є: наявність пульсу на сонних, стегнових і плечових артеріях, що збігається з поштовхами на грудину, зміна кольору шкірних покривів та слизових, звуження зіниць, поява рогівкового рефлексу та самостійного дихання.
Для посилення припливу крові до серця при масажі піднімають нагору кінцівки постраждалого і, коли кров відтече, накладається на них жгут на 1 – 1,5 год. Щоб підвищити тонус судин, внутрішньовенно вводять норадреналін, мезатон чи ефедрин по 0,3 – 0,5 мл. Чим раніше почати проведення штучного дихання і масажу серця після зупинки подиху і серцевої діяльності, тим більше шансів на врятування життя постраждалого.





Рисунок 7.22 – Штучне дихання за
Рисунок 7.23 – Штучне дихання за
Сильвестром:
Шеффаром: а – вдих; б – видих
а – вдих; б – видих


322
Евакуація уражених:
Уражені, яким надана перша допомога в осередках ураження, підлягають евакуації в медичні заклади.
Способи евакуації залежить від обстановки, яка склалась в осередках ураження, кількості уражених та відстані до медичних закладів. Одним із надійних способів є перенесення ураженого на лямці, яка складена колом або вісімкою.
При відсутності лямки ураженого можна винести на спині або на руках способом ―замка з трьох рук‖ або ―замка з чотирьох рук‖.
Найбільш спокійним і щадним способом евакуації є санітарні носилки.
Основним видом транспорту для перевезення уражених є автомобільний. В кузові роблять підстилку із сіна, соломи, хвої, гілок та іншого підходящого матеріалу.
Звичайно застосовують комбіноване перевезення: легкоуражених – сидячи; тяжкоуражених – лежачи.
При транспортуванні уражених супроводжуючий повинен контролювати стан уражених, надавати своєчасну допомогу, контролювати стан пов’язок та шин.




Рисунок 7.24 – Прийоми перенесення потерпілого: а – за допомогою лямки; б – на собі; в – замком із трьох або чотирьох рук


323

Рисунок 7.25 – Перенесення ураженого на носилках

Контрольні запитання
1.
Медична служба ЦО, її організація і завдання.
2.
Само- і взаємодопомога при ураженнях і травмах:
– надання допомоги при виробничих травмах, тимчасова зупинка кровотечі, накладання первинних пов’язок при ураженнях та опіках;

– іммобілізація при переломах кісток та значних пошкодженнях м’яких тканин;

– протишокові заходи;

– проведення штучного дихання;

– відновлення серцевої діяльності.
3. Евакуація потерпілих із зон надзвичайних ситуацій.


324
РОЗДІЛ 8.ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ РОБОТИ ОБ’ЄКТІВ
ГОСПОДАРЮВАННЯ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ МИРНОГО ТА
ВОЄННОГО ЧАСІВ

Проблема підвищення стійкості роботи об’єктів господарювання в мирний та воєнний часи є досить гострою, бо могутність держави базується на стабільній економіці. Виведення економіки з ладу може призвести до того, що країна не зможе захищати свої кордони і підтримувати життєдіяльність населення. Загроза ураження промислових регіонів та центрів під час надзвичайних ситуацій викликає необхідність проведення заходів цивільної оборони, які підвищують стійкість роботи об’єктів господарювання.
У сучасній війні значною мірою збільшуються втрати в людях, техніці та озброєнні, а це означає, що зросте потреба збройних сил і господарства в людях і матеріальних засобах, у тому числі в продуктах харчування, виробництво яких значно зменшиться. У той же час суттєво підвищується значення економіки в зміцненні збройних сил і підвищенні рівня життєдіяльності населення.
8.1. Суть стійкості роботи об’єктів господарювання

За умов можливої дії надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу підвищується роль економічного фактора в житті кожного регіону, кожної країни.
Руйнування об’єктів господарювання і великі втрати серед населення, а також порушення широкого кооперування різних галузей господарства – основна причина різкого скорочення випуску військової, сільськогосподарської продукції, продуктів харчування, що життєво позначається на боєздатності збройних сил і життєдіяльності держави.
Для зменшення впливу цих факторів необхідно підвищувати стійкість роботи об’єктів господарства та його галузей.
Під стійкістю господарства країни розуміють здатність забезпечити виробництво промислової продукції, необхідної для підтримки життєдіяльності


325
держави і успішного ведення дій по захисту її незалежності та недоторканності кордонів, роботу енергетики, транспорту, зв’язку, торгівлі, сільськогосподарське виробництво.
Стійкість господарства країни складається із стійкості його галузей та об’єктів.
Під стійкістю роботи галузі господарства розуміють здатність галузі за умов дії надзвичайних ситуацій функціонувати, виробляти продукцію в заданих кількості та асортименті.
Під стійкістю роботи об’єкта господарювання розуміють його здатність за умов дії надзвичайних ситуацій виробляти продукцію в запланованих обсязі та номенклатурі, а при одержанні слабких чи середніх руйнувань відновлювати своє виробництво в мінімальні терміни.
На стійкість роботи об’єктів впливають такі фактори: надійність захисту робітників та службовців від дії вражаючих факторів, що супроводжують надзвичайні ситуації; здатність інженерно-технічного комплексу об’єкта господарювання протистояти дії означених вражаючих факторів; захищеність об’єкта господарювання від дії вторинних вражаючих факторів; надійність систем постачання об’єкта господарювання всім необхідним для виробництва запланованої продукції; стійкість систем управління виробництвом і цивільною обороною; готовність об’єкта до ведення рятувальних та інших невідкладних робіт
і робіт з відновлення порушеного виробництва.
Перелічені фактори визначають загальні для всіх об’єктів господарювання шляхи підвищення стійкості їхньої роботи:
1.
забезпечення надійного захисту робітників та службовців від уражаючих факторів;
2.
захист від згаданих вражаючих факторів виробничих приміщень, будівель


326
та споруд;
3.
підвищення надійності та оперативності керування виробництвом і цивільною обороною;
4.
забезпечення стійкості постачання об’єкта господарювання електричною енергією, газом, водою, парою, сировиною.
Перелічені шляхи підвищення стійкості роботи об’єктів та галузей виробництва реалізують на практиці з допомогою затверджених норм, які є обов’язковими для виконання всіма об’єктами господарювання.
Ці норми призначені: забезпечити захист та знизити втрати серед населення, а також рівень руйнувань; підвищити стійкість роботи об’єктів та галузей виробництва; забезпечити задовільні умови для успішної ліквідації наслідків ситуації і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження.
Вимоги норм реалізуються під час: планування та розбудови нових міст і нових кварталів у містах, житлових і промислових районах шляхом розміщення об’єктів з урахуванням вимог ЦО; розробки проектів нових будівель – промислових підприємств та об’єктів електро- , водо- і газопостачання, транспорту, зв’язку, складів, захисних споруд тощо; реконструкції міст, районів, важливих об’єктів, комунально-технічних систем, засобів зв’язку, транспорту, якщо раніше вони були збудовані без додержання цих вимог.
Контроль за виконанням вимог згаданих норм покладається на цивільну оборону.





327
8.1.1. Вимоги норм до розміщення об’єктів народного господарства

Для практичної реалізації вимог норм місто або окремо розташований об’єкт, а також територію, що прилягає до них, поділяють на дві зони – зону можливих
сильних руйнувань і зону можливих слабких руйнувань. Укупі вони складають зону
можливих руйнувань. Кордони цих зон визначаються спеціальною постановою начальника ЦО області, країни.
У зонах можливих сильних руйнувань забороняється будувати нові промислові об’єкти, за винятком деяких підприємств, які пов’язані з розробкою копалень або обслуговуванням населення (наприклад, склади повсякчасного постачання населення).
У зонах можливих слабких руйнувань дозволяється розміщувати: насосні та компресорні станції магістральних трубопроводів; диспетчерські пункти систем енергопостачання; кабельні магістральні лінії зв’язку; базові склади паливно-мастильних матеріалів.
8.1.2. Вимоги до будівництва промислових об’єктів

Під час вибору місця будівництва обов’язково враховують географічне положення, метеоумови, транспортні зв’язки, а також максимально використовують захисні якості місцевості.
Будівлі та споруди слід розміщувати розосереджено. Між будівлями повинні бути протипожежні розриви, величину яких визначають за формулою
D = H
1
+ H
2
+ 15 ∙ m, де D – величина протипожежного розриву, м; H
1
і H
2
– висота сусідніх будівель, м.
Будівлі адміністративного, господарського та обслуговуючого призначення розміщують окремо від основних цехів. Склади паливно-мастильних матеріалів та
інших речовин, що легко загоряються, слід розміщувати в окремих блоках заглиблено на кордонах або за кордонами території.


328
Приміщення простих складів повинні розділятися протипожежними стінками
(брандмауерами) на окремі відсіки. Кількість віконних та дверних отворів повинна бути мінімальною.
Виробничі будівлі необхідно проектувати прямокутної форми в плані і переважно одноповерховими з вогнетривких матеріалів підвищеної міцності з залізобетонним і сталевим каркасом. Забороняється будувати промислові будівлі Т-
і П-образної форми або в формі замкнутих прямокутників, бо ці будівлі мають підвищену парусність і менш стійкі щодо ударної хвилі. Кількість евакуаційних виходів із виробничих приміщень повинна бути не менше двох.
Будівлі баз і складів треба будувати з міцних матеріалів, що не згоряють, перевагу слід віддавати конструкціям силосного типу, тобто заглибленим чи напівзаглибленим, що добре обтікаються ударною хвилею, зводити складські приміщення розосереджено.
Цінне унікальне обладнання та сировину необхідно розміщувати в найбільш міцних (стійких) спорудах підземного або напівпідземного типу (обвалованих).
Міцне обладнання, що в змозі витримати великі навантаження, доцільно розміщувати в спорудах із легких конструкцій, під навісами або на відкритій місцевості.
Дороги на території об’єкта повинні мати тверде покриття і забезпечувати зручне найкоротше і кільцеве сполучення між будівлями та спорудами, а також мати не менше двох виїздів у різних напрямках.
Внутрішні об’єктові залізничні колії повинні забезпечувати просту схему руху, займати мінімальну площу та мати обгінні колії.
Система побутової та виробничої каналізації повинна мати не менше двох випусків до каналізаційних мереж міста з установками для аварійних скидів у підготовлені місця (яри, котловани, траншеї).
Для підвищення стійкості постачання міст і підприємств електроенергією, водою, газом, парою норми передбачають: а) у системах електропостачання: електростанції повинні працювати на різних видах палива;


329
великі електростанції повинні розташовуватися одна від одної на
інтервалах безпеки (щоб один вибух не міг вивести з ладу обидві електростанції); використовувати кільцювання джерел електропостачання та енергосистем; районні знижувальні підстанції, диспетчерські пункти енергосистем і мереж електропередач розміщувати за кордонами зон можливих сильних руйнувань; постачання електроенергією об’єктів, зупинка роботи яких є недопустимою
(вузли зв’язку, пункти керування, насосні станції та ін.), здійснювати від двох незалежних джерел; створювати резервні (автономні) електростанції – стаціонарні або рухомі; трансформаторні підстанції необхідно захистити, їх стійкість повинна бути не меншою, ніж стійкість самих об’єктів; електроенергію подавати ділянкам виробництва незалежними кабельними лініями, які прокладаються під землею на глибині 0,8 – 1,2 м; система електропостачання повинна мати захист від електромагнітного
імпульсу ядерного вибуху; б) у системах водопостачання: водопостачання здійснювати не менше ніж від двох незалежних джерел, одне з яких мусить бути підземним; система повинна бути закільцьована і живитися від двох різних міських магістралей; треба створювати резервні (автономні) джерела водопостачання в місті, районах і на підприємствах (герметизовані артезіанські скважини і закриті резервуари); розміщувати головні водозабірні споруди за зоною можливих сильних руйнувань;


330
використовувати в системах технічного водопостачання зворотне водопостачання з повторним використанням води; здійснювати постійний контроль за якістю води (біологічний, хімічний та радіоактивний аналіз); в) у системах газопостачання: газорозподільні станції необхідно розміщувати за кордонами міста з різних боків на інтервалах безпеки; подачу газу до міста і на об’єкти здійснювати по двох незалежних газопроводах з різних напрямків не менш ніж через дві газорозподільні станції; газові мережі мусять бути закільцьовані і прокладені під землею на глибині
0,6–1,7 м; у системі повинна бути присутня запорна апаратура і крани з дистанційним керуванням, які автоматично перекривають подачу газу під час руйнування труб, а також автоматичні вимикаючі пристрої, які спрацьовують під дією надлишкового тиску ударної хвилі.
Виконання цих вимог сприяє не лише стійкому і безперебійному функціонуванню об’єктів у надзвичайних умовах, а й покращує умови праці та проживання населення в мирний час.
8.2. Організація та проведення досліджень з оцінки стійкості роботи
об’єкта господарювання за надзвичайних умов

Дослідження стійкості роботи об’єкта господарювання – це всебічне вивчення умов, які можуть скластися на об’єкті в надзвичайних умовах, а також оцінка
їхнього впливу на подальшу виробничу діяльність підприємства.


331
Мета дослідження – виявити вразливі місця в роботі об’єкта та розробити найбільш ефективні заходи, пропозиції та рекомендації щодо підвищення його стійкості.
Ці рекомендації включають до плану заходів з підвищення стійкості роботи об’єкта. План реалізують у мирний час за відсутності надзвичайних ситуацій, як правило, під час реконструкції об’єкта та в період загрози нападу противника.
Дослідження стійкості об’єкта проводиться в мирний час силами інженерно- технічного складу без відриву від виробництва. Тривалість досліджень – два – три місяці.
Весь процес планування і проведення дослідження поділяють на три етапи.
Перший етап – підготовчий: розробка керівних документів (наказ начальника
ЦО об’єкта, календарний план, план проведення дослідження, визначення складу учасників дослідження та їх підготовка).
Другий етап – оцінка стійкості роботи об’єкта в надзвичайних ситуаціях.
Третій етап – розробка заходів, які підвищують стійкість роботи об’єкта.
Для проведення досліджень на об’єкті створюють такі групи: група керівника дослідження на чолі з головним інженером підприємства; група начальника відділу капітального будівництва; група головного енергетика; група головного механіка; група головного технолога; група відділу матеріального постачання; група ланки ЦО об’єкта.
На другому етапі роботи кожна група спеціалістів оцінює стійкість елементів виробничого інженерно-технічного комплексу об’єкта і проводить необхідні розрахунки за кожним з уражаючих факторів, які можуть діяти внаслідок появи надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу.
У ході досліджень визначають умови захисту робітників та службовців, оцінюють уразливість інженерно-технічного комплексу, характер можливих


332
руйнувань від вторинних факторів, вивчають стійкість систем постачання і кооперативних зв’язків з підприємствами-постачальниками, виявляють уразливі місця в системі керування та можливості об’єкта щодо відновлення зруйнованого виробництва.
На третьому етапі групи спеціалістів за результатами досліджень готують доповіді з висновками і пропозиціями з підвищення стійкості елементів, які підлягали дослідженню. Група керівника дослідження складає загальну доповідь і розробляє план заходів з підвищення стійкості роботи об’єкта в цілому. Заходи плануються на мирний час і на період загрози нападу противника.
Стійкість роботи об’єкта господарювання визначається на основі моделювання вразливості об’єкта до дії кожного уражаючого фактора окремо.
Характер руйнувань, пожеж, уражень робітників та службовців залежить від максимально можливих значень параметрів уражаючих факторів, які проявляються у надзвичайних ситуаціях, від спроможності перелічених компонентів протистояти дії цих факторів. У цілому об’єкт може бути виведеним з ладу, перестати функціонувати навіть тоді, коли більша частина елементів об’єкта ще дієздатна, але важливі частини вийшли з ладу. Дослідження стійкості, у першу чергу, спрямовані на виявлення найменш стійких елементів, щоб на основі проведених досліджень спланувати і провести заходи, які підвищують стійкість об’єкта в цілому .
Важливу роль у таких дослідженнях відіграють дослідження елементів та всього об’єкта до дії уражаючих факторів ядерного вибуху.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал