Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей та усіх форм навчання За редакцією проф. В. В. Березуцького




Сторінка2/22
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.19 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Селі – це паводки з дуже великою концентрацією мінеральних частинок, каменів та уламків гірських порід, які виникають у басейнах невеликих гірських річок. Цей паводок, як правило, викликається внаслідок швидкого танення снігів, льодовиків або сильних опадів. Сель може виникнути також за рахунок прориву води із зруйнованих та завальних озер, зсувів, землетрусів.
Небезпечність селів не тільки в їхній руйнівній силі, але й у раптовості їхнього виникнення.
За складом твердого матеріалу, який переносять селі, вони поділяються на грязьові, грязекаменеві, водокаменеві. Грязьові селі несуть, в основному, воду з мілкоземом при невеликій концентрації каміння. Грязекаменеві – це суміш води, гравію, гальки, невеликого каміння. Водокаменеві – суміш води з переважно великим камінням.
Багатьом районам притаманний переважно той чи інший вид селю за складом маси, яку він переносить. Так, у Карпатах частіше всього зустрічаються водокаменеві селеві потоки невеликої потужності.
Швидкість селевого потоку становить звичайно 2,5 – 4,0 м/с, але при прориві заторів вона може досягати 8 – 10 м/с та більше.
Найбільшого поширення селеві процеси набули у гірських районах Карпат та
Криму, на правому березі Дніпра. Наприклад, з періодичністю 11 – 12 років


20 проходять селі в долинах ярів, що розташовані на південному березі Криму. До катастрофічних належать селі з об’ємом виносу 10 – 100 тис. м³, та періодичністю
1 – 5 років. Площа ураження селевими потоками становить від 3 до 25 % території
України. В Криму вона поширюється на 9 % території, в Закарпатській області – на
40 %, в Чернівецькій – 15 %, в Івано-Франківській –33 %.
Взагалі засобів боротьби з селевими потоками існує багато і вони доволі різноманітні. Це і побудова різних гребель та загат для затримки твердих часток і пропуску суміші мілких фракцій та води, створення каскаду запруд для руйнування селевого потоку й звільнення його від твердого матеріалу, облаштування підпірних стінок для укріплення відкосів, створення водозбірних канав для відводу стоку в найближчі водостоки тощо.
Зсуви – зміщення мас гірських порід, що плинуть вниз по схилу. Вони виникають через порушення рівноваги, яке викликане різними причинами –
підмивом порід водою, ослабленням їхньої міцності внаслідок перенасиченості опадами або підземними водами чи вивітрюванням, систематичними поштовхами, нерозумною діяльністю людини тощо.
Зсуви можуть бути у будь-який час на всіх схилах, у яких кут нахилу більш ніж
20º. Вони різняться не тільки швидкістю зміщення порід – повільні, середні, швидкі
– а й своїми масштабами. Швидкість повільних зміщень порід складає кілька десятків на рік, середніх – декілька метрів на годину або на добу, швидких – десятки кілометрів за годину і більше.
Об’єм порід, які зміщуються при зсувах, знаходиться у межах від декількох сот до багатьох мільйонів і навіть мільярдів кубічних метрів.
Зсуви можуть руйнувати населені пункти, знищувати сільськогосподарські угіддя, викликати порушення комунікацій, тунелів, трубопроводів, телефонів та електричних мереж, а також загат. Крім того, вони можуть перегородити долину, створити завальне озеро й сприяти повеням. Як правило, зсуви викликають значні збитки.
Зсуви поширені майже на всій території України. Найбільшого поширення вони набули у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській


21 областях та Криму. В районах активної господарської діяльності, як то Прикарпаття,
Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька та інші промислові міські агломерації, зафіксовано 138 тисяч зсувів. У 1998 році зареєстровано 29 зсувів та провалів, внаслідок яких загинула одна та постраждала одна людина.
Найбільш вдалим захистом від зсувів є їхнє попередження. Із комплексу застережних заходів слід відзначити такі, як збирання й відведення поверхневих вод, штучне переобладнання рельєфу місцевості із зниженням навантаження на схилі, фіксація схилів за допомогою паль та підпірних стінок.
Снігові замети – утворюються під час інтенсивного випадання снігу. При великих снігопадах і буранах снігові замети спостерігаються, як правило, на великих площах, тимчасово паралізують роботу автомобільного та залізничного транспорту, при цьому порушується життя міст та селищ. Однак, снігові замети не мають катастрофічного характеру. При ретельній організації боротьби з ними та їх наслідками негативну дію заметів на життєдіяльність населення та роботу промислових об’єктів вдається нейтралізувати.
Важливе значення при загрозі снігових заметів має сповіщення про наближення бурану та заметілі. Дії формувань, які здійснюють боротьбу з заметами, направлені в першу чергу на розчистку шляхів та магістралей, створення проходів для людей, очищення виходів із завалених снігом помешкань, надання медичної допомоги потерпілим. На розчистці снігових наметів широко використовується автотракторна техніка, а також ручна праця. При цьому треба вживати заходи застереження проти переохолодження.
Снігові лавини – виникають внаслідок снігових опадів на схилах гір тоді, коли сила гравітації перевищує силу зчеплення снігу з підстилаючою породою та частинками снігу між собою. Снігові лавини являють собою суміш кристалів снігу й повітря. Великі лавини виникають на схилах 25 – 60º. Гладкі трав’яні схили є найбільш лавинонебезпечними. Кущі, велике каміння й інші перешкоди затримують виникнення лавин. Ще рідше лавини виникають у лісі.
Снігові лавини завдають великих матеріальних збитків, часто супроводжуються загибеллю людей. Так, 13 липня 1990 року на піку Леніна на Памірі внаслідок


22 землетрусу і сходження лавини було знесено табір альпіністів, який був розміщений на висоті 5300 м. Загинуло 40 чоловік. Взимку 1996 – 1997 років неодноразово сходили снігові лавини з Кавказьких гір, перекриваючи шляхи сполучення країн
Закавказзя зі Східною Європою.
Захист від лавин може бути активним і пасивним. При пасивному захисті уникають використання лавинонебезпечних схилів або встановлюють на них загороджувальні щити.
При активному захисті проводять обстріл лавинонебезпечних схилів, щоб викликати зсув невеликих безпечних лавин, перешкоджаючи таким чином накопиченню критичних мас снігу.
Урагани – це вітри, швидкість яких перевищує 32,6 метрів за секунду, або
117,3 км/год. У південних країнах урагани називають тайфунами. Нерідко при тайфунах швидкість вітру перевищує 50 м/с. Циклони та тайфуни дуже часто супроводжуються інтенсивними зливовими дощами.
Урагани руйнують будівлі, лінії зв’язку й електропередач, пошкоджують транспортні комунікації та мости, ламають і видирають з коренями вікові дерева; при розповсюдженні над морем викликають велетенські хвилі висотою
10 – 12 метрів і більше, пошкоджують або навіть топлять кораблі. Так, наприклад, у грудні 1944 р. на відстані 300 миль від о. Лусон (Філіпіни) кораблі 3-го флоту США опинилися в районі центру тайфуну. Внаслідок цього 3 есмінці затонуло, 28 інших кораблів одержали пошкодження, 146 літаків на авіаносцях і 19 гідролітаків на лінкорах та крейсерах були розбиті, пошкоджені та змиті за борт, загинуло більш ніж 300 чоловік.
Урагани та штормові вітри – швидкість штормового вітру лежить у межах
20,8 – 32,6 м/с –взимку можуть піднімати у повітря великі маси снігу й викликати снігові бурі, що приводить до заметів, зупинок автомобільного та залізничного транспорту, порушення систем водо-, газо-, електропостачання та зв’язку. Так, від ураганного вітру й велетенських хвиль, які нахлинули 13 листопада 1970 р. на узбережжя Східного Пакистану, постраждало загалом біля 10 млн чоловік, у тому числі приблизно 0,5 млн чоловік загинуло та пропало без вісті.


23
Надійним захистом від ураганів є використання захисних споруд. При цьому на узбережжях слід ураховувати можливе затоплення низовинних ділянок і вибирати захисні споруди на підвищених ділянках місцевості.
Пожежі – це неконтрольований процес горіння, який спричиняє загибель людей та знищення матеріальних цінностей.
Причинами виникнення пожеж є неохайне поводження з полум’ям, порушення правил пожежної безпеки, а також такі явища природи, як блискавка, самозаймання сухої рослинності та торфу. Відомо, що 90 % пожеж виникають з вини людей і тільки 7 – 8 % – від блискавок.
Основними видами пожеж як стихійних лих, що охоплюють широкі терени в декілька сотень, тисяч і навіть мільйонів гектарів, є ландшафтні пожежі – лісові та степові.
Лісові пожежі за інтенсивністю горіння поділяють на слабкі, середні й сильні, а за характером горіння – на низові та верхові пожежі. Останні поділяються на швидкі та стійкі лісові пожежі.
Лісові низові пожежі – характеризуються горінням лісової підстилки, надґрунтового покриву та підліску без захвату крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі складає від 0,3 до 1 м/хв. При слабкій пожежі висота полум’я досягає 1 – 2 м, максимальна температура на кромці дорівнює 900 ºС.
Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових та характеризуються горінням крон дерев. При побіжній верховій пожежі полум’я розповсюджується головним чином з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8 – 25 км/год, при цьому іноді залишаються окремі ділянки, незаймані вогнем. При стійкій верховій пожежі полум’ям охоплені не тільки крони, але й стовбури дерев. Полум’я розповсюджується зі швидкістю 2 – 8 км/год і вогнем охоплений весь ліс від надґрунтового покриву до верхівок дерев.
Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових пожеж і розповсюджуються у торф’яному шарі на глибині 50 см і більше. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, із швидкістю 0,1 – 0,5 м/хв. При цьому


24 відбувається виділення великої кількості диму й утворення вигорілих пустот
(прогарів).
Через це до осередку пожежі слід наближатися з великою обережністю, постійно прощупувати ґрунт жердиною або щупом. Горіння може продовжуватися довгий час навіть узимку під шаром снігу.
Степові або польові пожежі виникають на відкритій місцевості при наявності сухої трави або стиглих хлібів. Вони носять сезонний характер і частіше бувають влітку в міру достигання трав чи хлібів, рідше навесні й практично відсутні взимку.
Швидкість їх розповсюдження може досягати 20 – 30 км/год.
Основними способами боротьби з лісовими низовими пожежами є: захльостування кромки вогню (засипання її землею, заливання водою або хімікатами), створювання загороджувальних смуг, пуск зустрічного вогню, тобто відпал.
Відпал частіше використовується при великих пожежах і нестачі сил та засобів для гасіння пожежі. Він починається з опорної смуги – річки, дороги, просіки, на краю якої створюють вал із матеріалів, що добре горять. Коли почне відчуватися тяга повітря в бік пожежі, вал підпалюють. Ширина смуги, яку підпалюють, повинна бути не менше 10 – 20 м, а при сильній низовій пожежі – 100 метрів.
Гасіння верхової лісової пожежі здійснювати складніше. Її гасять шляхом створення загороджувальних смуг, використовуючи відпал і воду. При цьому ширина загороджувальної смуги повинна бути не меншою за висоту дерев, а смуга відпалу перед фронтом верхової пожежі – не менше 150 – 200 м. Степові пожежі гасять тими ж способами, що й лісові.
Гасіння підземних пожеж здійснюється в основному двома способами. При першому навколо пожежі на відстані 8 – 10 метрів від кромки риють канаву глибиною до ґрунтових вод або мінералізованого шару та заповнюють її водою.
Другий спосіб полягає у створенні навколо пожежі смуги, яка насичена розчинами хімікатів. Для цього за допомогою мотопомп, які оснащені спеціальними стволами-списами довжиною до 2 метрів, у шар торфу нагнітають водний розчин хімічно активних речовин-змочувачів – сульфанол, пральний порошок тощо, які у


25 сотні разів прискорюють процес проникання вологи у торф. Нагнітання здійснюють на відстані 5 – 8 м від передбачуваної кромки підземної пожежі та через 25 – 30 см один від одного.
Заливання водою підземної пожежі успіху не має.
При гасінні пожеж особливий склад формувань потерпає від диму, а також чадного газу. Тому при високій концентрації цієї речовини – більш ніж 0,02 мг/л, що визначається за допомогою газосигналізатора, роботи проводяться в ізолюючих протигазах.
Після ліквідації пожежі її догашують. Догашування проводять від периферії до центру пожежі, звертаючи увагу на головну частину пожежі, де горіння нерідко відновлюється. При догашуванні підсилюють загороджувальні смуги, завалюють сухостій, спалюють усі цілі горючі матеріали на кромці пожежі й поряд з нею, ліквідують осередки тління. На ділянці залишають патрульних у кількості, яка є достатньою для огляду периметру всієї пожежі та ліквідації горіння у разі її поновлення.
На території України найчастіше пожежонебезпечні умови складаються в степовій, поліській та лісостеповій зонах, а також у горах Криму. Лісовий фонд
України майже на 50 % складається з хвойних лісів, з яких 60 % займають молодняки.
У середньому за рік, залежно від погодних умов, виникає близько 3,5 тисяч пожеж, які знищують понад 5 тисяч гектарів лісу. У 1998 році зареєстровано
78 лісових та торфяних пожеж.
Найбільшу пожежну небезпеку являють північний та східний регіони, де щорічно виникає в середньому відповідно 37 і 40 відсотків усіх лісових пожеж.
1.2.3. Надзвичайні ситуації при виробничих аваріях та катастрофах

На ряді виробництв у силу різних обставин виникають виробничі аварії та катастрофи, інколи доволі значні. У 1996 році в Запоріжжі на заводі феросплавів розірвався продуктопровід, внаслідок чого 18 робітників отруїлися хлором. Але


26 найбільш грандіозною, без сумніву, є катастрофа на Чорнобильській АЕС, що сталася 26 квітня 1986 року.
Причини виникнення аварій і катастроф різноманітні, але основними з них є помилки проектувальників й експлуатаційників, порушення вимог техніки безпеки, недбале ставлення керівників підприємств та працівників до таких вимог; частину з цих причин становлять стихійні лиха. Інколи виробничі аварії та катастрофи виникають через недостатнє знання законів дії та природи процесів, які протікають при експлуатації обладнання та механізмів, їх збереження й використання. Так, наприклад, досі неясна причина вибухів, які іноді виникають при тривалому збереганні сипучих продуктів – борошна, цукру тощо.
Але характер виробничих аварій та катастроф неоднаковий, різними є й способи ведення рятівних та відновлювальних робіт. Але при всій різниці способів, які використовуються, можна дати й загальні рекомендації відносно проведення робіт.
Їх треба розпочинати без затримки, вести безперервно, зосереджуючи основні зусилля на врятуванні людей і локалізації аварій. При веденні рятівних робіт слід ретельно додержуватися техніки безпеки з урахуванням характеру аварій. Крім того, велику увагу керівники робіт повинні приділяти чіткій взаємодії формувань різних спеціальностей та інших сил, які притягуються для ведення робіт.
Аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнувань будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Катастрофа – великомасштабна аварія чи подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків.
На основі аналізу цілої низки виробничих аварій та катастроф установлено найбільш поширені причини їх виникнення. Основними з них є: порушення технології виробництва, правил експлуатації обладнання й техніки безпеки; дефекти й похибки, які були припущені при проектуванні, будівництві й монтуванні систем та обладнання;


27 аварії як наслідок стихійних лих; аварії, які виникли внаслідок аварій на газових, енергетичних та комунальних мережах і сусідніх підприємствах.
Залежно від характеру виробничої діяльності найбільш типовими аваріями є: аварії та катастрофи, які пов’язані з виникненням вибухів, пожеж та їх наслідками; аварії на хімічно небезпечних об’єктах з викидами в навколишнє середовище сильнодіючих отруйних речовин; аварії та катастрофи на радіаційно небезпечних об’єктах; аварії на транспорті.
Особливу небезпеку з точки зору частоти виникнення, можливих втрат та одержаних збитків являють собою вибухи, які можуть призвести до людських жертв, руйнування виробничих споруд, порушення виробничої діяльності важливих об’єктів на довгий час.
Вибухи в житлових помешканнях, як правило, ведуть до групового ушкодження людей і різних за ступенем важкості руйнувань. Часто вторинним вражаючим фактором після вибухів можуть стати пожежі, а при вибухах на об’єктах, які мають сильнодіючі отруйні речовини, забруднення місцевості.
Вибух – це виділення великої кількості енергії в обмеженому просторі за короткий проміжок часу. Таке вивільнення призводить до створення сильно нагрітого газу – плазми – з дуже великим тиском. За рахунок швидкого розширення цієї зони тиску народжується область стисненого повітря, яка (область) розповсюджується від центру вибуху із надзвуковою швидкістю. Ця зона стиснення повітря із зоною розрядження, що примикає до неї зветься ударною хвилею. Вона чинить руйнівну дію на об’єкти, що знаходяться на шляху її розповсюдження.
Найчастіше вибухи відбуваються на вибухонебезпечних об’єктах, тобто на об’єктах, де використовуються, зберігаються, виробляються або транспортуються речовини, які призначені для створення вибухів чи набувають здатності за визначених умов вибухати. До останніх належать, передусім, газоповітряні суміші, тобто суміші повітря з вуглецево-водневими газами – метаном, пропаном, бутаном,


28 етиленом, пропіленом, бутиленом тощо, суміші повітря з парами бензину, з борошном на борошномельних підприємствах, з цукровою пудрою на цукрових заводах, з пилом на зернових елеваторах тощо.
Вражаючу та руйнівну дію ударної хвилі оцінюють за такими параметрами: надлишковим тиском на фронті ударної хвилі − Р
Ф
, тобто різницею тисків на фронті ударної хвилі Р
ф й атмосферним тиском Р
0
Р = Р
Ф
– Р
0
; тиском швидкісного напору Р
шв
, тобто тиском повітряних мас, які рухаються за фронтом ударної хвилі і зупиняються об’єктом, на який вона натикається.
Надлишковий тиск
Р
Ф
є визначальним параметром, бо всі інші параметри ударної хвилі – температуру на її фронті, тиск у різних точках зони стиснення, швидкісний напір, щільність повітря на фронті тощо, можна однозначно виразити через
Р
Ф
. Тому саме цей параметр розраховують передусім при прогнозуванні можливої обстановки або при оцінці реальної обстановки, яка виникла внаслідок вибуху.
Потужність вибуху будь-якої вибухової речовини оцінюють за так званим тротиловим еквівалентом. Тротиловий еквівалент q
екв
– це така маса тротилу, під час вибуху якого вивільняється така ж кількість енергії, як і при вибусі ядерного боєприпасу.
При вибухах різних пристроїв чи речовин вивільняється велика кількість енергії
(плазма вибуху), яка нерідко утворює зону, що світиться – світлова область. Коли ця зона торкається землі, вибух зветься наземним, в іншому випадку – повітряним.
Надлишковий тиск на фронті ударної хвилі можна розраховувати за такими виразами: для наземного вибуху
3
екв
2 3
2
екв
3
екв ф
1370 410 105
R
q
R
q
R
q
P
;



29 для повітряного вибуху
3
екв
2 3
2
екв
3
екв ф
685 265 105
R
q
R
q
R
q
P
; де q
екв
– тротиловий еквівалент у тоннах, R – відстань точки спостереження від центру вибуху, км, Р
Ф
– надлишковий тиск у кПа.
При практичних розрахунках за приведеними залежностями треба використовувати наступне: на відстані R
0

3
екв
4 q
у першому випадку, та R
0

3
екв
5
,
2
q
у другому – усі три складові приблизно рівні одна одній.
У той же час на відстанях R > R
0
визначальним є перший член суми, а на відстанях R < R
0
– останній. Відповідно до цього вся область вибуху поділяється умовно на три зони – ближню (або зону вибуху), проміжну та дальню (або зону формування повітряної ударної хвилі). Дещо інший вигляд має картина вибуху газоповітряної суміші. Тут теж виділяються ті три зони, але обчислюють параметри вибуху за такими залежностями.
Ближня зона, або зона детонаційної хвилі, знаходиться в межах хмари вибуху.
Радіус цієї зони r
1
– в метрах; x –можна обчислити за такою залежністю:
3 1
5
,
17
Q
r
, де Q – кількість скрапленого газу в тоннах.
У межах цієї зони надлишковий тиск може вважатися постійним і рівним
∆Р1 = 1700 кПа.
Радіус другої зони r
2
=1,7∙r
1
, надлишковий тиск у цій зоні змінюється від 1350 до 300 кПа. Він може бути обрахований за формулою
Р
2
=
50 1300 3
1
R
r
кПа, де R – відстань від центру вибуху до точки, для якої проводять розрахунки.
У третій зоні, де R > r
2
, надлишковий тиск залежить від відносної величини
v
R
24
,
0
і рівний ∆Р
2
=
)
1 8
,
29 1
(
3 700 3
при ψ≤2


30 та ∆Р
3
=
158
,
0 1
22
g
при ψ>2
У наслідок дії вражаючих факторів вибуху виникають руйнування або пошкодження будівель, споруд, технологічного обладнання, транспортних засобів, елементів комунікацій та інших об’єктів, травмування та загибель людей.
Залежно від величини надлишкового тиску можуть виникати травми людей різного ступеня важкості: легкі, коли надлишковий тиск лежить у межах 20 − 40 кПа, характеризуються вивихами, синцями, тимчасовим ушкодженням слуху, головним болем. В окремих випадках слід госпіталізувати потерпілого на 7 − 10 днів; середньої важкості − Р
Ф
в межах 40 − 60 кПа. Супроводжуються серйозною контузією, переломами кісток кінцівок, ребер, ушкодженням органа слуху, кровотечею з носа, вух, сильними вивихами; важкі − Р
Ф
= 60 − 100 кПа. Сильна контузія всього організму, переломи черепа, хребта, таза, розриви внутрішніх органів; вкрай важкі − Р
Ф
більш ніж 100 кПа. Такі ураження закінчуються загибеллю людей у першу добу після ураження. Ураження в цьому випадку такі ж за характером, як і при важких травмах, але більш серйозні.
Під дією ударної хвилі будівлі, споруди, обладнання, комунально-енергетичні мережі тощо можуть бути зруйновані різною мірою. Руйнування прийнято ділити на повні, сильні, середні й слабкі.
Повні руйнування характеризуються зруйнуванням та обваленням усіх основних несучих конструкцій і обвалами перекриттів. Будівлі зруйновано повністю аж до підвалів. З уламків створюється завал у межах контурів будівлі й навкруги неї.
Відновлення будівлі не можливе.
Сильні руйнування характеризуються зруйнуванням більшої частини стін та перекриттів; як правило, залишаються не зруйнованими стіни першого та другого поверхів. Відновлення будинку можливе, але не доцільне. Обладнання та механізми здебільшого зруйновані й значно деформовані. Відновленню не підлягають.


31
Середні руйнування − це зруйнування несучих конструкцій, тобто внутрішніх перегородок, покрівель, дверних отворів; поява тріщин у стінах; обвали дахового перекриття і окремих ділянок верхніх поверхів. Підвали зберігаються й залишаються придатними для використання. Навкруги будівлі завали не утворюються, але окремі уламки конструкцій можуть бути відкинуті на значні відстані. Відновлення будівель можливо за рахунок капітального ремонту.
Деформовані вузли обладнання й техніки будуть потребувати капітального ремонту.
Слабкі руйнування − це в основному зруйновані частини внутрішніх перегородок, віконних та дверних заповнювачів, пошкодження покрівлі. Можливе утворення тріщин у стінах верхніх поверхів. Підвали та нижні поверхи зберігаються.
Обладнання має незначні деформації й пошкодження другорядних елементів, які усуваються внаслідок поточного ремонту.
Ступінь руйнування будівель та споруд, а також обладнання залежить від величини надлишкового тиску, а також від характеру споруд, матеріалу їх конструктивних елементів, розміщення об’єктів по відношенню до напряму розповсюдження ударної хвилі та інших об’єктів.
Для типових міських виробничих та житлових будівель орієнтовні значення надлишкового тиску, що спричиняє руйнування того чи іншого ступеня ,такі: повні руйнування − Р
Ф
більш ніж 50 кПа; сильні руйнування − Р
Ф
50 − 30 кПа; середні руйнування − Р
Ф
30 − 20 кПа; слабкі руйнування − Р
Ф
20 − 10 кПа.
Пожежі найбільш часто і, як правило, з тяжкими наслідками, трапляються на пожежо небезпечних об’єктах, тобто таких, де виробляють, зберігають, транспортують продукти, які за деяких обставин виявляють здатність до спалахування. Виникає пожежа, що являє собою неконтрольований процес горіння, який супроводжується розповсюдженням вогню, інтенсивним виділенням диму, призводить до знищення матеріальних цінностей і створює небезпеку для людей.
Пожежі за своїми масштабами та інтенсивністю поділяються на окремі, коли горить до 25 % будівель, які розміщені на даній площі, масові – сукупність окремих


32 пожеж, що охоплюють від 25 до 95 % будівель та суцільні, коли пожежею охоплено більш ніж 90 % будівель і споруд.
За певних умов суцільна пожежа може перерости в так званий вогневий шторм.
Ознаками вогневого шторму є те, що суцільною пожежею охоплено терен не менше
250 га. При цьому виникає потужний потік продуктів горіння і нагрітого повітря зі швидкістю не менше 50 км/г.
Основними вражаючими факторами пожежі є безпосередня дія вогню та дистанційна дія високих температур за рахунок променевої енергії. Кількісно теплове опромінювання оцінюють величиною теплового імпульсу, тобто кількістю променевої енергії, яка падає на одиницю площі поверхні за весь час її дії.
Одиницею виміру теплового імпульсу є кДж/м². При оцінці вражаючої дії теплового опромінювання важливо також знати час дії теплового випромінювання. Наприклад, тепловий імпульс 150 кДж/м², який одержано за 10 хвилин перебування на пляжі в південних широтах – у Ялті, Судаку, Алушті – не викличе ніяких больових відчуттів, але такий же тепловий імпульс, який одержано впродовж кількох секунд, може викликати почервоніння та больову припухлість шкіри.
Це пояснюється тою обставиною, що при тривалій дії променевої енергії частина її встигає за рахунок теплопровідності тканин проникнути у глибше розташовані шари шкіри й, таким чином, дія на поверхневі шари значно знижується.
При короткочасній дії теплового імпульсу вся променева енергія поглинається поверхневим шаром шкіри, що викликає сильне ураження останньої.
За характером хворобливих процесів опіки поділяють на чотири ступені: опіки І ступеня – почервоніння, хвороблива припухлість шкіри; опіки ІІ ступеня – виникнення міхурів, які заповнені прозорою рідиною; опіки ІІI ступеня – омертвіння всієї товщини шкіри за рахунок спікання та зварювання білків у місці опіку; опіки ІV ступеня – обвуглювання шкіри й м’язів, що розташовані глибоко.
Важкість опікових уражень залежить як від ступеня опіку, так і від загальної площі опіку. Так, при опіках ІІІ ступеня ураження будуть легкими, середніми або


33 тяжкими, якщо розміри опалених ділянок тіла відповідно дорівнюють 3, 10 та 20 % всієї поверхні тіла.
Масштаби пожеж та їхня уражаюча дія на промислові об’єкти, житлові квартали, окремі будівлі й споруди великою мірою визначаються вогнетривкістю цих будівель та споруд, пожежо небезпечністю виробництва, щільністю забудови, метеорологічними умовами, станом систем та засобів, які використовуються для гасіння пожеж тощо.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал