Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей та усіх форм навчання За редакцією проф. В. В. Березуцького




Сторінка19/22
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.19 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22
Контрольні запитання.

1. Мета і зміст рятувальних та інших невідкладних робіт (РІНР).
2. Сили і засоби, які залучаються для проведення РІНР, при ліквідації наслідків стихійних лих.
3. Особливості проведення РІНР при ліквідації наслідків великих виробничих аварій і катастроф.
4. Використання сил ЦО на хімічно небезпечному об’єкті при ліквідації осередків ураження, утворенних витіканням великої кількості СДОР.
5. Проведення РІНР при аваріях на АЕС.
6. Проведення РІНР в осередках ураження в воєнний час.
7. Заходи безпеки при проведенні РІНР.
8. Забезпечення життєдіяльності населення в надзвичайних ситуаціях.
9. Спеціальна обробка техніки і населення в надзвичайних ситуаціях.


298
РОЗДІЛ 7. САМОДОПОМОГА І ВЗАЄМОДОПОМОГА В НАДЗВИЧАЙНИХ
СИТУАЦІЯХ
Організація медичного обслуговування населення в надзвичайних ситуаціях покладається на медичну службу Цивільної оборони, яка організує спеціальні медичні формування і установи, а також використовує всі існуючі лікувально- профілактичні заклади.
Незважаючи на добре організовану медичну службу і забезпечення медичними працівниками, потерпілі безпосередньо на місці ураження перебувають певний час самі або, в кращому випадку, із своїми товаришами. Залежно від багатьох обставин потрібний певний час для прибуття до місця ураження медичних працівників.
Тимчасова зупинка кровотечі навіть при пошкодженні великих кровоносних судин доступна самим потерпілим (якщо вони при свідомості) або людям, що їх оточують. Крім кровотечі, великою небезпекою для життя є втрата свідомості, стан шоку, опіки, переломи та інші пошкодження.
7.1. Перша допомога при забитих місцях, закритих ушкодженнях
внутрішніх органів, розтягненні зв’язок та вивихах

Забите місце виникає при ударі тупими предметами, падінні, вибухах снарядів, мін, авіабомб. При цьому ушкоджуються м’які тканини з розривом кровеносних судин і крововиливом у тканини, але цілість шкірних покривів не порушується. Кров, що просочує м’які тканини, утворює синець, а та що вилилася з судини у великій кількості і накопичилася в тканинах, утворює кров’яну пухлину, чи гематому.
Ознаки забитого місця: біль, припухлість, порушення функції, крововилив у тканини. Біль особливо сильний відразу після ураження, коли наростає крововилив.
Припухлість забитого місця не завжди чітко виражена; щоб знайти її, потрібно оглянути (порівняти) симетричні області ушкодженої і неушкодженої сторони


299
(руки, ноги та ін). Крововилив можливо спостерігати тільки в тому випадку, коли він відбувається під шкірою. Якщо ж він знаходиться у тканинах, що лежать глибоко, то фарбування шкіри спочатку не змінюється. Через деякий час, після виливу, кров просочує навколишні тканини, з'являється темно-багряна пляма. При значному крововиливі протягом декількох днів може навіть спостерігатися підвищення температури тіла потерпілого. Іноді кров, що вилилася в тканини, нагноюється в результаті попадання інфекції. У цьому випадку біль і припухлість збільшуються, супроводжуючись місцевим і загальним підвищенням температури тіла.
Перша медична допомога відразу після травми повинна бути спрямована на те, щоб зменшити біль і крововилив у тканини. Для цього застосовують холод та накладають пов'язку, що здавлює, роблять холодну примочку, на пов’язку, кладуть міхур з льодом, грілку або пляшку зі снігом, шматочками льоду, холодною водою.
При наявності на забитому місті садин примочки робити не слід. Садно змазують йодом, на ушкоджену область накладають стерильну пов'язку, що давить, а на неї – міхур з льодом. Забитій частині тіла забезпечують спокій: руку підвішують на косинці; а якщо сильно забита нога, то потерпілому забороняють ходити, ногу рекомендують тримати в піднятому положенні. Щоб прискорити розсмоктування крововиливу, через 2 – 3 доби після травми застосовують тепло (зігрівальний компрес, теплі ванни, лампа солюкс) та масаж. У більш ранній термін ці процедури протипоказані, тому що можуть підсилити крововилив.
Травми грудей, живота і голови. Удар по грудям і животу може викликати настільки сильний біль, що виникає травматичний шок, особливо при ударі в область під ложечку живота, де розташоване "сонячне" сплетіння нервів, що регулюють функції внутрішніх органів. У випадку сильного удару відбуваються розриви і навіть розтрощення внутрішніх органів. Закриті їх ушкодження спостерігаються при автомобільних аваріях, падінні з висоти та ін.
При сильних ударах по голові ушкоджується головний мозок. Розрізняють його струс і травму. Струс приводить до порушення функції мозкових кліток, множинних дрібних ("крапкових") крововиливів у речовину мозку. Травмоване


300
місце супроводжується розривами мозкової тканини і досить значними крововиливами в мозок, в результаті чого гинуть цілі групи нервових клітин, на місці яких утворюються рубці.
В умовах НС закриті ушкодження внутрішніх органів і контузії в результаті впливу ударної хвилі вибухів зустрічаються часто. Такі ушкодження можуть виникнути при ударах "вторинними снарядами", що летять, уламками, каменями, а також безпосередній дії на організм людини обвалів і частин будинків, що руйнуються.
Якщо сильна ударна хвиля впливає на велику поверхню тіла, то настає ураження всього організму, яке називається контузією. Контузія може виникнути і при дії ударної хвилі, що поширюється в просторі. Це ураження супроводжується струсом, а іноді і травмою головного мозку. У легких випадках спостерігається короткочасна утрата свідомості, невелике уповільнення пульсу, повільне, поверхневе дихання з окремими глибокими вдихами, позивами до блювоти. Ці явища проходять швидко, але контужений ще погано орієнтується, слабий, не говорить і не пам'ятає, що з ним відбулося, у нього паморочиться голова, порушується слух. У більш важких випадках свідомість не повертається довго, обличчя у потерпілого залишається блідим, зіниці розширені, на світло не реагують чи реагують слабко, пульс рідкий – до 50-60 ударів у хвилину, м'язи розслаблені.
Буває блювота, мимовільне виділення сечі і калу. Через якийсь час свідомість до людини повертається, але залишаються деякі розлади: запаморочення, порушення мови (заїкуватість), слуху (глухота) і т.д.
При контузії можливі ушкодження не тільки головного мозку, але й інших внутрішніх органів.
Закриті ушкодження легень. Якщо був розрив легень, відбувається внутрішня кровотеча, і в порожнині плеври збирається кров (гемоторакс) та повітря
(пневмоторакс). При цьому у людини порушуються дихання і кровообіг. Стан її – тяжкий. Часто розвивається шок. Дихання прискорене, поверхневе та хворобливе, обличчя бліде, пульс частий. Долає болісний кашель із кровохарканням.


301
Перша допомога потерпілому полягає в забезпеченні йому спокою.
Евакуювати його в медичну установу потрібно на носилках у напівсидячому положенні. Перед евакуацією потрібно ввести під шкіру промедол, камфору або кордіамін.
Закриті ушкодження органів живота. При тріщинах і розривах печінки, селезінки, шлунка, кишечника через різкі болі та крововилив у черевну порожнину звичайно розвивається шок. Людина бліда, пульс у неї слабкий, частий. Нерідко бувають нудота і блювота (іноді з кров’ю). Характерною ознакою ушкоджень органів живота є скорочення черевних м’язів, внаслідок чого живіт стає твердим, як дошка. Таких потерпілих необхідно негайно евакуювати в лежачому положенні, тому що вони мають потребу в терміновій операції, їм ні в якому разі не можна давати ні пити, ні їсти. При спразі, сухості в роті найкраще прополоскати рот чистою питною водою. Під час евакуації треба пильнувати, щоб у людини, яка знаходиться в несвідомому стані, не відбулося задухи внаслідок западіння язику чи потрапляння в дихальні шляхи блювотних мас.
Відзначимо, що травми, контузії та ушкодження внутрішніх органів можуть сполучатися з одночасним ураженням іншими факторами вибухів, такими як світлове випромінювання проникаючою радіацією.
Розтягнення звязок виникає при різкому русі в суглобі. Частіше розтягання зв’язок відбувається в гомілковостопному суглобі при необережній ході, бігу, стрибках тощо, чи в суглобах пальців рук під час гри у волейбол, стрибків через гімнастичного коня та ін. Можливий навіть частковий чи повний розрив зв’язок, що супроводжується крововиливом у тканини з розірваних кровоносних судин. Ознаки розтягнення зв’язок – біль та припухлість в області суглоба. На відміну від переломів та вивихів рухи у суглобі можливі, хоча вони хворобливі та обмежені.
Крововиливи стають помітними лише в наступних два-три дні.
Перша допомога при розтягненні зв'язок така ж, як і при забитих місцях.
Пов’язку, що давить, на ушкоджений суглоб занадто туго накладати не слід, тому що це може порушити кровообіг і підсилити біль. У випадках же розриву зв’язок, особливо при крововиливах у порожнину суглоба, необхідно забезпечити


302
постраждалій кінцівці більш суворий спокій, чим при забитому місці, і створити умови для зрощення розірваних зв’язок – накласти на кінцівку гіпсову пов’язку.
Вивих зміщення суглобних кінцівок. Найчастіше він супроводжується розривом суглобної капсули. Нерідко вивихи бувають у плечовому суглобі, у суглобах нижньої щелепи та пальців рук. Наявність такого ушкодження можна розпізнати по трьох основних ознаках: 1) повна неможливість руху у суглобі та сильний біль; 2) вимушене визначене положення кінцівки, наприклад, у випадку вивиху плеча потерпілий тримає руку зігнутою в ліктьовому суглобі і відведеною убік, а голову нахиляє до хворого плеча; при деяких вивихах у тазостегновому суглобі нога повертається носком усередину чи убік; 3) зміна обрису суглоба порівняно зі здоровим суглобом. При прощупуванні ушкодженої ділянки суглобна голівка на звичайному місці не визначається, а прощупується порожня суглобна западина. Часто буває припухлість унаслідок крововиливу.
Перша допомога при вивихах полягає в накладенні на постраждалий суглоб шини або твердої пов’язки з метою зафіксувати кінцівку в найбільш зручному для людини положенні. Вправляти вивих може тільки лікар.
Один раз виниклий вивих у тому чи іншому суглобі в наступному може повторюватися, тобто утвориться так званий звичний вивих. Найчастіше це трапляється в плечовому суглобі і суглобах нижньої щелепи.
Точне знання ознак забитих місць, закритих ушкоджень внутрішніх органів, розтягань зв’язок і вивихів, порядку надання потерпілим першої допомоги при тій чи іншій травмі, особливо відразу після її одержання, дозволить уникнути різних ускладнень (часом дуже серйозних) та в короткий термін повернути потерпілих у нормальний стан.
Кровотечі. За характером кровотечі завжди можна визначити, які судини пошкоджені. При капілярній – кров сочиться із найдрібніших судин, з’являється у вигляді маленьких крапель, які зливаються і поступово стікають з поверхні рани.
Артеріальна кровотеча – кров яскраво-червоного кольору, витікає із рани під напором уривчастим струменем, пульсує в такт скорочення серця.


303
Венозна кровотеча – кров темно-вишневого кольору, витікає безперервним струменем.
При капілярній кровотечі потрібно підняти пошкоджену частину тіла або накласти тиснучу стерильну пов’язку. Кровотечу з дрібних артерій і невеликих венозних судин спиняють тиснучою пов’язкою, для чого, не торкаючись рани, звільняють від одягу місце поранення і накладають стерильну пов’язку. Якщо немає бинта, можна використати чисту бавовняну тканину, розірвавши її смугами і прогладивши кілька разів гарячою праскою. Для пов’язки можна використати й хустку.
Сильну артеріальну і венозну кровотечу тимчасово зупиняють за допомогою джгута або закрутки. Джгут на кінцівку накладається тоді, коли тиснуча пов’язка не дає ефекту або потрібно швидко зупинити сильну кровотечу із великих судин.
Спеціальні кровоспинні джгути виготовляють із гуми або тканини. За відсутності спеціально виготовлених джгутів, матеріалом для джгутів може бути еластична гумова трубка, хустка, носова хусточка, краватка, пояс, рушничок, розірвана сорочка, вірьовка та ін. Джгут чи закрутку накладають на кінцівки, а також стегно чи плече вище місця поранення (кровотечі). Під нього підкладають якусь тканину (одяг, рушник). Джгут розтягують обома руками і кладуть оберти так, щоб вони лягали один на одного, не ослаблюючи. Кінці джгута скріпити.
Під час війни був запропонований простий, зручний і надійний спосіб зупинки кровотечі за допомогою солдатського паска. Звичайний пасок береться в руки так, як показано на рисунку.Потім його складають удвічі і складений кінець протягують через пряжку.Розтягнувши пасок, одержують подвійну петлю, у яку продівають пошкоджену кінцівку поверх одягу і поступово легко підтягують, стежачи за тим, щоб пасок щільно облягав кінцівку. Петлю затягують щільніше, до зупинки кровотечі із рани. Щоб зняти джгут, потрібно взяти однією рукою кінцівку нижче
Рисунок 7.1
– Зупинка кровотечі за допомогою закрутки: а – утворення вузла; б – закручуван ня; в – закріпленн я палички


304
накладеного паска, другою – крутити петлю в зворотному напрямку, при цьому великим пальцем притримувати пасок біля пряжки.



Рисунок 7.2 – Зупинка кровотечі за допомогою паска: а, б, в – накладання паска; г, д – знімання паска
Правильно накладений джгут спричиняє побіління кінцівки нижче джгута, тому що в цій ділянці припиняється приплив і відтік крові. Якщо джгут накладений неправильно, не туго, то кровотеча не припиняється, а навпаки посилюється, оскільки виявляються стиснутими тільки вени, які лежать поверхнево, а артерія лежить глибше вен і продовжує наповнюватися кров’ю. В результаті відтік крові із стиснутих вен припиняється, а приплив крові продовжується, через це в кінцівці утворюється застій крові і набряк. Кінцівка синіє, набрякає, а кровотеча посилюється. Строк накладеного джгута чи закрутки – не більше 1,5 – 2 год. Якщо за обставинами необхідне більш тривале накладання джгута на кінцівках, його послаблюють на 5 – 6 хв, а потім знову затягують. Під джгут обов’язково слід покласти записку із зазначенням часу його накладання.
Якщо через 5 – 10 хв після зняття джгута кровотеча не відновилась, можна вважати, що вона зупинена, але везти такого потерпілого потрібно обережно, оберігаючи його від поштовхів.
При неправильному користуванні джгутом або якщо залишити його на кінцівці понад 2 години, можливе омертвіння кінцівки, параліч ряду м’язових груп.


305
У тих місцях, де неможливо накласти джгут, а на короткий строк також і на кінцівках, застосовують пальцьове притискання артерій до кісток, до яких прилягають ці судини. Для цього потрібно знати розміщення артерій і місця їх притискання.





а б
Рисунок 7.3 – Розміщення головних артерій людини (а) і місця їх притискання
(б):
1 – стегнова; 2 – плечова; 3 – підключична; 4 – височна; 5 – сонна; 6 – пахова; 7 – ліктьова;
8 – променева; 9 – передня високогомілкова
Пальцьове притискання великих артерій проводять у певних місцях: при кровотечах із ран на голові двома-трьома пальцями притискують височну артерію спереду вуха, на рівні брови до підлягаючої височної кістки; при артеріальній кровотечі із рани на щоці можна притиснути артерію


306
нижньої щелепи. Для цього великим пальцем притискують судину до краю нижньої щелепи на середині відстані між підборіддям і кутом нижньої щелепи; сильну кровотечу із ран на голові чи обличчі можна зупинити притисканням однієї із сонних артерій. Сонну артерію притискають великим пальцем руки. Праву сонну артерію притискають лівою рукою, можна притиснути артерію двома – п’ятьма пальцями правої руки. Сонні артерії живлять мозок, тому обидві сонні артерії здавлювати не можна: це призведе до небезпечної для життя непритомності внаслідок гострого недокрів’я центральної нервової системи;


Рисунок 7.4 – Пальцьове притискання артерій при кровотечі: а – височної (із ран на голові); б – нижньощелепної (із ран на щоці); в – сонної (із ран на голові і обличчі); г – плечової (із ран нижньої частини плеча, предпліччя і кисті); д – ліктьової і променової (із ран кисті); е – стегнової (із ран нижніх кінцівок)
при кровотечах із ран у верхній частині плеча в області плечового суглоба і надпліччя притискують підключичну артерію до першого ребра в надключичному заглибленні. Той, хто подає допомогу, стає збоку і спереду від потерпілого. Судину притискають великим пальцем, а інші чотири пальці руки розміщують на верхній частині спини пораненого; при пораненні плеча пахвову артерію притискують стуленими пальцями рук до головки плечової кістки; кровотечу із ран нижньої частини плеча, передпліччя і кисті зупиняють


307
притисканням плечової артерії до плечової кістки. Для цього великим пальцем руки притискують судину до плечової кістки, натискуючи в області зовнішнього краю згинального м’яза плеча. Іншими пальцями охоплюють плече зовні і знизу. Стояти потрібно обличчям до пораненого, поранену руку тримати піднятою догори; при кровотечі на кисті притискують ліктьову і променеву артерію; при кровотечі із нижніх кінцівок притискують стегнову артерію великим пальцем або чотирма пальцями однієї руки до лобкової кістки від середини стегна в області паху.
Пальцьове притискування великих судин, особливо у місцях, де багато м’яких тканин (м’язи, жирова клітковина), дуже утомливе. Притискувати треба з достатньою силою, щоб стиснути судину, інакше кровотеча не зупиниться.
Артеріальну кровотечу в області кінцівок можна зупинити сильним згинанням кінцівки в суглобі. Так, при пораненні судин передпліччя зігнуту в лікті руку із закладеним у ліктьовий згин валиком із тканини прибинтовують до плеча.
Щоб зупинити кровотечу із судин плеча, валик підкладають у пахвову ямку, а руку, зігнуту в лікті, прив’язують до тулуба, обмотуючи бинт навколо грудей.
При пораненнях судин гомілки і підколінної артерії ногу згинають у колінному суглобі, поклавши попередньо на згинальну поверхню суглоба валик із тканини, гомілку прив’язують до стегна.
Для зупинки кровотечі із судин стегна і пахової області нижню кінцівку згинають в колінному і тазостегновому суглобах так, що стегно підтягується до живота. В паховий згин кладеться валик, і вся кінцівка закріплюється пов’язками через гомілку і поясничну область.
При сильній кровотечі у пахвовій ямці або в області ключиці обидва лікті із зігнутими передпліччями відводять назад і закріпляють пов’язкою.
Метод згинання кінцівок у суглобах не можна застосовувати при внутрішньосуглобових переломах та інших пошкодженнях суглобів.


308
При кровотечі із носа розстібають комір, на спинку носа кладуть намочену в холодній воді носову хусточку, рушник, а крила носа притискують великим і вказівним пальцями до носової перегородки.
При легеневих кровотечах ознакою пошкодження тканини легенів є кровохаркання. Потерпілого покласти у ліжко в напівсидячому положенні, заборонити вставати і робити різкі рухи. Можна давати пити слабо підсолену воду.
Якщо кровохаркання незначне або припинилося зовсім, потерпілого відправити у лікарню, уникаючи при транспортуванні трясіння.
При шлункових кровотечах характерною ознакою є кров’яне блювання з виділенням крові темного кольору, подібне до кавової гущі.
При всіх внутрішніх кровотечах потрібна термінова лікарська допомога. При здавлюваннях, ударах із розтрощенням тканин слід накладати джгут, як і при кровотечах, щоб запобігти всмоктуванню продуктів розпаду змертвілих тканин. На розтрощену кінцівку накладають стерильну пов’язку і шину.

Рисунок 7.5 – Максимальне згинання кінцівок у суглобах для зупинки кровотечі із: а – предпліччя; б – плеча; в – гомілки; г – стегна
Для перев’язування ран застосовують марлеві бинти, марлеві салфетки, вату,
інколи хустинки, а при їх відсутності будь-який підручний матеріал: сорочку, хусточку, рушник тощо. Речі ці не стерильні, але ними можна користуватися, якщо прогладити з обох боків гарячою праскою, потримати над вогнем. При наданні допомоги потрібно дотримуватися таких правил: вимити руки з милом і, якщо можна, протерти кисті рук спиртом, горілкою, кінчики пальців змастити йодом, підготувати матеріал для перев’язки, зняти або розрізати одяг, щоб відкрити рану, обтерти кров навколо рани, краї рани змазати йодом. Не можна промивати рану будь-яким розчином, тому що інфекція із шкіри попадає вглиб рани. Якщо рана


309
забруднена землею, трісками, вугіллям, можна обережно чистою марлею зняти грязь.
На рану кладуть марлю (стерильну), потім вату, фіксують пов’язку бинтом.
Пов’язка має бути накладена щільно, але не дуже туго, і закріплена так, щоб бинт не сповзав і не розмотувався. Витки бинта не повинні утворювати кишень, вони накладаються один на одного у вигляді черепиці, закриваючи половину ширини попереднього витка бинта (крім другого оберта). Розкочуючи бинт, його головку потрібно тримати в правій руці, а лівою притримувати розгорнутий кінець. Таким чином, витки бинта спрямовують майже завжди зліва направо. На початку бинтування і в кінці його роблять закріплюючі витки бинта. При першому оберті бинта потрібно перегнути його кінець і прихопити другим обертом, який накладається на перший, тоді бинт буде закріпленим. Кінець бинта можна закріпити шпилькою або розірвати кінець бинта вздовж на дві стрічки і зв’язати їх.
Бинтування виконують у напрямку знизу вгору і з середини назовні. При бинтуванні кінцівок роблять перегини.
Для польових умов передбачені індивідуальні перев’язочні пакети першої допомоги. Пакет розривають, не порушуючи його стерильності. Вийнявши стерильний перев’язочний матеріал із паперу, його розгортають так, щоб не торкатися внутрішнього боку бинта і подушечок. Подушечками прикривають вхідний і вихідний отвори рани.
До типових пов’язок, які накладають на різні області тіла за допомогою бинта, відносять такі:
І. При пораненнях голови.
Пов’язку на око накладають так: двома ходами бинта закріплюють його навколо лоба, потім із потилиці бинт ведуть під вухом, через око на лоб і знову повертаються до потилиці. Ходи бинта чергують. Пов’язку закріплюють навколо лоба і потилиці.



310


Рисунок 7.6. – Пов’язка на око
Рисунок 7.7 – Хрестовидна пов’язка на потилицю
Пов’язку на вухо накладають, починаючи з двох ходів, які закріплюють пов’язку навколо шиї. Наступний хід роблять вгору через голову, починаючи за здоровим вухом і закінчуючи проведенням через пошкоджене вухо. Далі бинт ведуть знову навколо шиї на потилицю, потім на лоб і навколо лоба і т. д.
На потилицю накладають хрестовидну пов’язку (той, хто подає допомогу, стає ззаду пораненого). Спочатку бинт закріплюють навколо голови, потім спускають з потилиці на шию і ведуть навколо шиї, потім піднімають бинт знову на потилицю і проводять навколо голови через лоб.

а б в г
Рисунок 7.8 – Пращевидні пов’язки на обличчя: а - праща; б, в, г - пов’язка на ніс, лоб і нижню щелепу
Для перев’язки ран в області підборіддя, губ, носа і потилично-тім’яної частини голови застосовують пращевидну пов’язку. Середину розрізаного на кінцях бинта накладають на рану, а роздвоєні кінці пращі відповідно зв’язують навколо голови, одна пара кінців повинна перехрестити іншу.
Пов’язку на тім’яну область накладають у вигляді чепчика. Від бинта відрізають шматок довжиною 50 – 70 см. Його накладають на тім’я, а кінці вввввввввв вввввввввв вввввввввв вввввввввв


311
спускають спереду вух і дають держати потерпілому або помічнику. Потім бинт прив’язують до одного із кінців на рівні вуха і проводять через лоб на протилежний бік. Тут два рази обкручують навколо другого кінця стрічки, вертаються через тім’я, ведуть косо, щоб накрити наступну ділянку голови, і так роблять доти, поки бинт не покриє весь череп. Звисаючі кінці, зв’язують під підборіддям.



Рисунок 7.9 – Пов'язка на голову у вигляді чепчика
2.При пораненнях верхнього плечового пояса і верхніх кінцівок.
При пораненнях плечового суглоба, верхньої частини лопатки і верхньої третини плеча накладають колосовидну пов’язку. Для цього потрібно стати збоку від пошкодженої кінцівки, накласти два закріплюючих ходи навколо верхньої третини плеча, виводячи бинт із пахвової ямки угору на плечовий суглоб.
Продовжуючи бинтування, ведуть бинт косо донизу через спину під здорову руку, далі бинт проводять через груди на пошкоджений плечовий суглоб і навколо плеча.
Ходи повторюють, перекриваючи попередній на половину ширини бинта доти, поки не буде забинтований повністю весь плечовий суглоб і надпліччя.
Рисунок 7.10 – Колосовидна пов’язка на плечовий суглоб
Рисунок 7.11 – Вісімкоподібна пов’язка на кисть


312
На плече накладають звичайну кругову пов’язку, бинт спрямовують знизу вгору.
Об’єм плеча при цьому збільшується, тому при бинтуванні роблять перегини, що дає можливість щільно накладати бинт. Закінчують бинтування і закріплюють бинт унизу, на більш тонкій частині кінцівки.
На ліктьовий суглоб пов’язку накладають, зігнувши руку пораненого в суглобі під кутом 90°. Тип пов'язки – вісімкоподібна. Спочатку двома ходами закріплюють бинт навколо плеча, потім через суглоб косо ведуть бинт на передпліччя і закріпляють його навкруги двома обертами; потім бинт знову ведуть косо через суглоб на плече, чергуючи косі, які сходяться, і кругові ходи бинта.
На кисть також накладають пов’язку вісімкою: навколо зап’ястя закріплюють бинт, опускають кінець його до основи пальця і обводять через долоню навколо основи другого – п’ятого пальців. Потім від основи 2-го пальця бинт ведуть косо через тил кисті, пересікають перший косий хід і так далі,повторюючи в тому ж порядку всі оберти бинта, закріплюють бинт навколо зап’ястя.
При бинтуванні пальця бинт ведуть з тильного боку кисті на поранений палець, залишаючи кінець бинта на рівні передпліччя. Довівши бинт до нігтьової фаланги, переходять на долонну поверхню пальця і ведуть бинт до основи пальців.
Після цього бинтують палець навколо, а потім, закинувши бинт за залишений спочатку на рівні передпліччя довгий кінець, повторюють перші ходи уздовж пальця
і т. д. Коли палець буде достатньо закритим, закріплюють навколо нього бинт круговими ходами в напрямку від нігтьової фаланги до основи пальця, де зв’язують бинт із залишеним вільним кінцем. При необхідності, повторюючи ходи бинта через палець, переходять на інші пальці. При накладанні пов’язки на кілька пальців кожний палець забинтовують окремо.
Пов’язка при пораненні грудної клітини накладається за типом вісімкоподібної. Перші ходи бинта роблять навколо грудної клітини знизу вгору, потім перехрещують по черзі передпліччя, щоб закріпити пов’язку. Останні ходи бинта знову направляють навколо грудної клітини.
Пов’язку на животі накладають за типом кругової. Бинт ведуть знизу вгору, перекриваючи наступним обертом попередній.


313

Рисунок 7.12 – Хрестовидна пов’язка на груди
Пов’язка на нижні кінцівки накладається так само, як і на верхні, тобто при пораненні нижньої третини стегна застосовують колосовидну пов’язку, в середній третині накладають спіральну пов’язку з перегибами, а вище – вісімкоподібну із закріпленням на поясі.
Пов’язка на колінний суглоб накладається так само, як на ліктьовий.
При накладанні пов’язки на стопу бинт закріплюють навколо нижньої третини гомілки круговими ходами, ведуть його косо по тилу стопи, огинають підошву і переводять на тил стопи, звідси піднімають косо угору на гомілку, знову закріплюють навколо гомілки і так до повного закриття суглоба. Закінчують пов’язку на гомілці.




Рисунок 7.13 – Пов’язка на колінний суглоб
Рисунок 7.14 – Вісімкоподібна пов’язка на гомілковоступневий суглоб
При пораненнях в області промежини зручно застосовувати так звану
Т-подібну пов’язку. Зав’язують пояс навколо живота, а потім, прив’язавши кінці бинта до пояса по середній лінії, ведуть бинт донизу, проводять його через промежину до пояса і т.д.
Пов’язки на різні ділянки тіла накладають за допомогою не тільки бинта, а й косинки.


314
При ранах на голові кут косинки спускають із потилиці, а кінці її над вухами проводять наперед, перехрещують і повертають з протилежних боків. Зав’язують кінці косинки поверх кута, який піднімають і звертають у вузол.

Рисунок 7.15 – Косиночка пов’язка
Рисунок 7.16 – Підвішування руки на косинці на голову
Зручна косинка для пов’язки на лікоть. Одна сторона косинки лежить вздовж плеча, один кінець косинки обвиває плече, а другий – передпліччя. Кінці косинки проводять назустріч один одному і зав’язують.
На сідниці або на живіт косинку накладають основою угору, а кутом, верхівкою униз. Зав’язавши кінці навколо талії, підводять до них верхівку і також прив’язують.
Дуже зручно застосовувати косинку для підвішування пошкодженої руки.
Косинку підводять між грудьми і рукою, зігнутою в лікті, і притискують до тулуба.
Верхівка косинки знаходиться біля ліктьового суглоба, а кінці перехрещують на передній поверхні грудей і зав’язують ззаду на шиї. Верхівкою косинки обгинають лікоть і закріплюють шпилькою до косинки.
Зручно застосовувати косинку при пошкодженнях кисті та стопи. Переломом називають порушення цілісності кістки. Якщо перелом супроводжується порушенням шкіри або слизової оболонки, він називається відкритим, а без пошкодження зовнішніх покривів – закритим.





315
Рисунок 7.17 – Косиночна пов’язка
Рисунок 7.18 – Косиночна пов’язка: а
– на кисть; на плече б – стопу
Ознаками перелому є різкий біль, особливо під час руху, припухлість, зміна форми і порушення функцій органів. Під час руху іноді чути хруст кісток.
Перша допомога – з пошкодженого органа знімають одяг (якщо це спричиняє різкий біль, одяг і взуття розрізають). При наявності рани накладають стерильну пов’язку. Після цього необхідно забезпечити повну нерухомість органів шляхом накладання шин. Матеріалом для шини може бути будь-який предмет, що є поблизу
(дошка, палка, парасолька, лижі, гілки). Для мобілізації кінцівок необхідно фіксувати два суглоби, розміщені вище і нижче перелому. Щоб запобігти тиску на пошкоджену кінцівку, підкладають вату, м’які тканини або мох, траву, сіно та інші підручні матеріали.
Надання допомоги при переломах різних кісток має свої особливості.
При переломах стегна шини накладають із зовнішнього боку – від паху до п’яти. Один помічник тримає потерпілого під пахви, а другий – за стопу, злегка втягуючи зламану ногу. Третій накладає шини. Шини закріплюють бинтами, рушниками, хустками або косинками.

Рисунок 7.19 – Іммобілізація стегна
При переломах гомілки шини накладають від середини стегна до стопи.
Помічники тримають випрямлену пошкоджену ногу, один – за стегно, другий – за стопу.


316

Рисунок 7.20 – Іммобілізація гомілки
При переломі кісток стопи шина має бути трохи більшою, ніж довжина стопи.
Закріплюють шину при положенні стопи відносно гомілки під прямим кутом. Якщо стопа звисає, її положення не міняти. При переломі фаланг пальців накладають шину довжиною від кінця пальця до променево-зап’ясного суглоба. Прибинтовують цю шину, починаючи з верхівки пальця до зап’ястя.
При переломі плечової кістки один помічник фіксує плече потерпілого, а другий потягує зламану руку за зігнутий ліктьовий суглоб (під прямим кутом).
Шини можна накладати дві, трохи більші від довжини плеча, або одну, зовнішню, а роль другої шини виконує бокова поверхня грудної клітини, до якої разом із шиною прибинтовують зламану руку.
При переломі передпліччя руку потрібно зігнути у ліктьовому суглобі під прямим кутом, долоню повернути до тулуба. Одну шину накладають по розгинальній поверхні передпліччя – від п’ясних кісток до середньої третини плеча
із загином біля ліктьового суглоба, другу – по згинальній поверхні передпліччя, від п’ясних кісток до ліктьового згину. Потім обидві шини прибинтовують і підвішують руку на косинку або пояс.

а б в
Рисунок 7.21 – Іммобілізація передпліччя (а, б); підвішування на косинці (в)


317

При переломах ребер потерпілий відчуває сильний біль у місці перелому під час дихання, особливо при глибокому вдиху. При рухах грудної клітини чути хруст від тертя кінців переламаних ребер. Потрібно накласти тугу кругову пов’язку на грудну клітину. Закріпивши навколо грудей рушник (в положенні глибокого вдиху, щоб дати потерпілому можливість дихати), туго прибинтувати його бинтом.
При переломі ключиці в пахвову ямку з боку пошкодженої ключиці вкладають невеликий валик, руку згинають у лікті, трохи відводять назад і щільно прибинтовують до грудної клітини.
При переломі хребта може бути травмований спинний мозок, що призведе до паралічу кінцівок і сечового міхура. Щоб не допустити ускладнень при переломах хребта і тазу, потерпілого слід обережно укласти на носилки з твердим покриттям або на широку доску, стулку дверей і обережно транспортувати до лікувальної установи.
Недостатнє надходження кисню до тканин (гіпоксія) може бути викликано закупоркою або здавлюванням дихальних шляхів, ослабленням серцевої діяльності, зниженням вмісту кисню в повітрі (при підніманні на висоту 3 км й вище), великою крововтратою, впливом токсичних факторів (оксиду вуглецю, ціанідів, що з’єднуються з гемоглобіном) або отруйних речовин (зарін, зоман), що викликають спазм гортані або судорожне скорочення дихальної мускулатури.
Гостре кисневе голодування звичайно розвивається стрімко. Спочатку спостерігається загальне збудження, шум у вухах, потемнення в очах, задишка
(частий і поверхневий подих). Шкірні покриви та слизові оболонки при цьому, як правило, синюшні. До нестачі кисню особливо чутлива центральна нервова система,тому швидко настає втрата свідомості, розлад життєво-важливих функцій та зупинка серця.
Ознаками припинення діяльності серця є розширення зіниць, зникнення пульсу на сонних артеріях, припинення подиху або судорожні рідки вдихи, відсутність рефлексів.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал