Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей та усіх форм навчання За редакцією проф. В. В. Березуцького




Сторінка17/22
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.19 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22
5.7.2. Робота з приладами хімічної розвідки
Визначення ОР починають з ОР нервово-паралітичної дії, потім досліджують наявність загальнотоксичних та задушливих, шкірнонаривних ОР.
Для визначення ОР нервово-паралітичної дії відкривають кришку приладу, виймають насос (рис. 5.17). Беруть дві індикаторні трубки з одним червоним кільцем і крапкою, надпилюють їхні кінці за допомогою спеціального ножа
(рис. 5.18) та розкривають індикаторні трубки, надламуючи їхні кінці. При температурі +10 ºС і нижче трубки перед розкриттям нагрівають за допомогою грілки протягом 0,5-3 хв. Ампулорозкривачем насоса розбивають верхні ампули обох трубок, беруть трубки за маркіровані кінці й енергійно струшують 2–3 рази.
Потім одну з трубок, яку визначають як дослідну, не маркірованим кінцем вставляють у насос і прокачують через неї повітря, зробивши 5–6 прокачувань.
Через другу трубку повітря не прокачують, її розміщують у спеціальному гнізді приладу. Після прокачки повітря розбивають нижні ампули обох трубок за допомогою ампулорозкривача.



257

Рисунок 5.18 – Ручний насос:
1 – головка ; 2 – циліндр ; 3 – ручка ; 4 – ампулорозкривач

Рисунок 5.19 – Головка насоса:
1 – ніж, 2 – гніздо для встановлення індикаторних трубок; 3 – заглиблення для зламування кінців трубок
При низькій температурі перед розкриттям нижніх ампул трубки повторно нагрівають упродовж 1 хв. Струшують обидві трубки та спостерігають за зміною забарвлення наповнювача.
Відразу після струшування трубок наповнювач стає червоним, а потім забарвлення поступово переходить у жовтий колір. Збереження червоного кольору наповнювача дослідної трубки до моменту появи жовтого кольору у контрольній трубці вказує на наявність у повітрі ОР нервово-паралітичної дії. Якщо жовтий колір з’являється в двох трубках одночасно, це свідчить про відсутність у повітрі вказаних ОР.
Якщо після розбивання нижніх ампул в обох трубках відразу з’являється жовтий колір наповнювачів (таке спостерігається тоді, коли в повітрі є речовини з кислою реакцією), то визначення ОР повторюють із застосуванням протидимового фільтра, використовуючи при цьому насадку (рис. 5.20).


258

Рисунок 5.20 – Насадка до насоса:
1 – корпус, 2 – воронка, 3 – скляний циліндр, 4 –- гайка, 5 – прижимне кільце, 6 – фіксатор
Безпечні концентрати цих ОР визначають за такою ж методикою, але роблять
50–60 прокачувань, а ампули розбивають через 2–3 хв.
Для визначення у повітрі синильної кислоти, хлорціану, фосгену та дифосгену використовують трубку, яку маркіровано трьома зеленими кільцями.
Трубку розкривають, розбивають в ній ампулу, вставляють трубку в насос та роблять 10–15 прокачувань. Порівнюють забарвлення наповнювача трубки з еталоном, який нанесено на паперову касету з цими трубками. За наявності синильної кислоти або хлорціану колір нижнього шару наповнювача буде червоно- фіолетовий, а за наявності фосгену чи дифосгену колір верхнього шару наповнювача стане темно-синім.
Для визначення у повітрі наявності іприту розкривають індикаторну трубку з одним жовтим кільцем, роблять через неї 60 прокачувань і через хвилину спостерігають забарвлення наповнювача, порівнюючи його із забарвленням еталона на паперовій касеті для цих трубок. За наявності іприту колір наповнювача стає коричневим.
Для визначення ОР у ґрунті та сипучих матеріалах слід підготувати потрібну
індикаторну трубку і вставити її в насос. Потім нагвинтити на голівку насоса насадку (рис. 5.20), надіти на її воронку захисний ковпачок. Лопаточкою набрати верхній шар ґрунту або сипучого матеріалу в місці, що може бути зараженим, насипати в захисний ковпачок до країв та накрити ковпачок протидимовим фільтром. Фільтр закріпити і зробити необхідну кількість прокачувань насосом.


259
Після цього протидимовий фільтр, пробу та ковпачок знімають і викидають, а за реакцією індикаторної трубки визначають наявність ОР, порівнюючи забарвлення наповнювача трубки з еталоном.
ОР нервово-паралітичної дії в ґрунті та сипучих матеріалах визначають за допомогою двох трубок за вказаною вище методикою.
Визначення ОР на місцевості, одязі й різних предметах починають також із визначення ОР нервово-паралітичної дії за відомою вже методикою з двома трубками. При цьому використовується також насадка із захисним ковпачком.
Аналогічним чином визначають наявність інших отруйних речовин.
Рисунок 5.21 – Визначення отруйних речовин: а – миш’яковистих у воді; б – в урожаї і фуражі; в – зарину, зоману
Крім розглянутих приладів хімічної розвідки, можна застосовувати напівавтоматичний прилад хімічної розвідки ППХР, МПХЛ, ПХЛ-54.
Напівавтоматичний прилад хімічної розвідки ППХР аналогічній ВПХР.
Встановлюється він на машинах розвідки. Досліджуване повітря прокачується через
індикаторні трубки не ручним насосом, а дотаційним насосом, який приводиться в дію від електродвигуна, що живиться від електромережі автомобіля.
Рисунок 5.22 – Напівавтоматичний прилад хімічної розвідки ППХР:
1 – вікно для пробірок з термоіндикаторами; 2 – ротаметр (поплавковий показник); 3 – колектор з грілкою; 4 – пристосування для розкриття ампул; 5 – ампулорозкривач; 6 – блок ротаційного насоса з електродвигуном; 7 – блок вимикачів; 8 – гнучкий кабель та штепсельна вилка
Прилади МПХЛ і ПХЛ-54 мають набір реактивів і посудин, за допомогою яких можна робити якісний та кількісний аналіз ОР і СДОР у пробах води, продуктах


260
харчування, урожаї, кормах, а також визначати зараженість одягу, техніки.
На стаціонарних постах можуть використовуватися автоматичні газоаналізатори ГСП-1 та ГСП-2.
Автоматичний газоаналізатор ГСП (ГСП-2) призначений для безперервного визначення наявності у повітрі ОР і радіоактивного випромінювання.
Рисунок 5.23 – Автоматичний газоаналізатор ГСП-1:
1 – оглядне вікно; 2 – кнопка включення лампи світла індикаторної витрати; 3 – випускний отвір; 4 – кнопка переключення цикла; 5 – тумблер-вимикач; 6 – клеми; 7 – звуковий сигнал типу С-37
Схема руху досліджуваного повітря показана на рис. 5.24.



Рисунок 5.24 – Схема руху досліджуваного повітря ГСП-1:
1 – ротаційний насос; 2 – стрічка індикаторна; 3 – крапельниця; 4 – реакційна камера; 5 – індикатор витрат; 6 – хлоруючий патрон; 7 – бачок; 8 – захисний патрон; 9 – тримач; 10 – фільтр


261
Рисунок 5.25 – Комплект автоматичного газосигналізатора ГСП-11:
1 – датчик; 2 – ящик з акумуляторами КН-22 (2 од.); 3 – кабель від акумуляторів; 4 – виносний пульт сигналізації; 5 – кабель до виносного пульта; 6 – індикаторні засоби (2 комплекти); 7 – комплект запчастин;
8 – експлуатаційна документація
У містах і населених пунктах, де розташовані хімічно-небезпечні об’єкти, контроль за хімічним зараженням (забрудненням) і оповіщання населення й персоналу об’єкта очолюють стаціонарні і пересувні засоби гідрометеорологічної служби і санітарно-епідеміологічні станції. За результатами контролю готується щомісячний календар зараження (забруднення) атмосферного повітря, ґрунту і джерел води, аналіз одержаних даних, що дозволяють робити висновки про вплив хімічно-небезпечного об’єкта на навколишнє середовище в різних метеорологічних умовах, на розробку конкретних пропозицій по скороченню шкідливих випадків при повсякденному функціонуванні об’єктів.
Перша інформація про формування небезпечних концентрацій СДОР надходить від стаціонарних хімічних датчиків газоаналізаторів ТГК-УД, 4Г, 4Ц, 5А, 5Г, 10, датчиків ультрафіолетового поглинання ГУП-2, 2А, 2Б та газоаналізаторами фотокалариметричного типу ФКГ-2, ГСФ-3 та ін. Потім спрацьовує система оповіщання електросирени С-40 і С-28.
Апаратура дистанційного керування і виклик (АДУ-ЦВ) спрацьовує по діючим лініям міської і об’єктивної лінії зв’язку.




262
Контрольні запитання
1.
Прилади радіаційної розвідки та робота з ними.
2.
Прилади дозиметричного контролю та робота з ними.
3.
Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) та робота з ним. потужності виміру від 0,5 до 200 Р/година.













263
РОЗДІЛ 6. ОСНОВИ РЯТУВАЛЬНИХ ТА ІНШИХ НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ В
ОСЕРЕДКАХ УРАЖЕННЯ

Внаслідок надзвичайних ситуацій та застосування супротивником зброї масового ураження на об’єктах народного господарства рятувальні роботи можуть бути найрізноманітніші. Вони залежать від зброї і масштабів її застосування.
Рятувальні та інші невідкладні роботи (РІНР) в осередках ядерного, хімічного, бактеріологічного (біологічного) ураження і сильних руйнувань, суцільних завалів, пожеж, зараження атмосфери і місцевості, можливого затоплення проводяться з метою: порятунку людей і надання допомоги ураженим; локалізації аварій і усунення ушкоджень, що перешкоджають проведенню рятувальних робіт; створення умов для проведення відбудовних робіт.
Для організації більш ефективного керування проведенням РІНР з урахуванням їх характеру й обсягу, раціонального використання наявних сил і засобів на території об’єкта визначаються місця робіт з огляду на особливості території об’єкта, характер планування і забудови, розташування захисних споруд і технологічних комунікацій, а також транспортних магістралей. Рятувальні і невідкладні аварійно-відбудовні роботи мають різний зміст, але проводяться, як правило, одночасно.
Зміст рятувальних робіт. Ведення розвідки маршрутів висування формувань і ділянок (об’єктів) робіт; локалізація і гасіння пожеж на ділянках (об’єктах), проведення робіт і на шляхах виходу до них; розшук уражених і витягання їх із завалів, ушкоджених і палаючих будинків, загазованих і задимлених приміщень; розкриття зруйнованих, ушкоджених, завалених захисних споруд і порятунок людей, що знаходяться в них, а також подача повітря в завалені захисні споруди; надання першої медичної і лікарської допомоги ураженим людям, евакуація їх у лікувальні заклади; виведення населення з небезпечних місць (сильно заражених і


264
затоплених районів) у безпечні (менш заражені) чи незаражені райони; санітарна обробка людей і знезаражування їх одягу, території, споруд і техніки.
Зміст невідкладних аварійно-відбудовних робіт. Прокладка колонних шляхів та улаштування проїздів у завалах і на заражених ділянках; локалізація аварій на газових, енергетичних та інших мережах; зміцнення або обвалення конструкцій будинків і споруд, що загрожують обвалом, які перешкоджають безпечному руху і проведенню рятувальних робіт; відновлення і ремонт ушкоджених захисних споруд.
РІНР організують у мінімально короткий термін і проводять безупинно вдень і вночі, у будь-яку погоду, до повного їх завершення. Це вимагає від начальника ЦО, штабу, служб і формувань високої організованості, а від особового складу – високої морально-психологічної стійкості, фізичної витривалості і мобілізації всіх сил.
Успішне проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт досягається: своєчасною організацією і безупинним веденням розвідки; створенням угруповання сил і засобів, швидким їхнім висуванням на ділянку (об’єкт) робіт; морально-психологічною підготовкою особового складу органів керування і формувань; активною участю населення в проведенні рятувальних робіт і умінням надавати першу медичну допомогу ураженим; умілою допомогою з боку начальників штабів і служб ЦО, діяльністю підлеглих при організації і проведенні
РІНР, організацією і підтримкою безупинної взаємодії органів керування, формувань , інших сил та засобів, залучених до рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт.
Угруповання сил і засобів ЦО для організованого проведення РІНР створюються в мирний час рішенням начальника ЦО району. Склад і побудова угруповання уточнюються при загрозі надзвичайної ситуації, а також після нанесення ядерних ударів відповідно до сформованої обстановки, наявності і стану збережених сил і засобів, обсягу робіт в осередках ураження.
В угруповання сил включаються об’єктні і територіальні формування міських
і сільських районів, а також військові частини ЦО. Вони можуть складатися з формувань першого, другого ешелонів і резерву. Формування, що входять до складу ешелонів, розподіляються по змінам з дотриманням цілісності їх організаційної


265
структури і виробничого принципу. Склад ешелонів, кількість і склад змін визначаються виходячи з конкретної обстановки, що склалася в осередках ураження, а також при наявності сил і засобів.
У період приведення ЦО в готовність начальник, штаб і служби ЦО об’єкта проводять заходи, передбачені планом. За розпорядженням старшого начальника організовується вивід формувань за міську зону, у заздалегідь установлені райони розташування. У заміській зоні формування розташовуються в населених пунктах, на місцевості, що має природні укриття. У районі розташування зберігаються організаційна структура і цілісність формувань; забезпечується надійний захист особового складу і техніки від впливу зброї масового ураження, зручність розміщення і відпочинку, сприятливі санітарно-епідемічні умови. Створюються умови для швидкого збору формувань, підготовляються шляхи для висування формувань до об’єктів робіт. У районі розташування організується спостереження за зараженістю зовнішнього середовища і всебічне забезпечення.
Формування, які виділені рішенням старшого начальника, прискорено будують протирадіаційні укриття для населення і пристосовують придатні для цих цілей споруди.
Якщо формування розташовуються в населеному пункті, то на передбачуваному напрямку висування до осередку ураження призначається район збору формувань.
Формування можуть висуватися в складі загальної колони сил ЦО району чи самостійно. У першому випадку порядок висування визначається начальником ЦО району, у другому – начальником цивільної оборони об’єкта. До початку висування формування виводяться в район збору, що призначається завчасно в безпосередній близькості від маршруту руху.
Штаб і служби ЦО об’єкта організують керування підлеглими і взаємодіючими формуваннями, аналізують отримані дані про обстановку, роблять розрахунки можливого обсягу рятувальних і невідкладних робіт та визначають необхідну кількість сил і засобів для їхнього виконання. Вчасно доводять усі розпорядження і задачі до формувань, надають необхідну допомогу і здійснюють


266
контроль за їх виконанням, інформують вищий штаб про обстановку, що склалася, і
її зміни, а також про дії сил об’єкта.
Задачі формування щодо проведення рятувальних та інших невідкладних робіт ставить начальник ЦО об’єкта. Командир формування, одержавши таку задачу, після її з’ясування й ухвалення рішення ставить задачі підлеглим, віддає необхідні розпорядження і організовує висування формування в осередок ураження.
Формування об’єкта для висування в осередок ураження шикуються в похідну колону. Порядок побудови колони встановлюється залежно від сформованої обстановки на маршрутах руху і ділянках (об’єктах) робіт. Один з можливих варіантів побудови колони: розвідка, загін забезпечення руху (ЗЗР), колона головних сил (перший та другий ешелони), резерви, технічне забезпечення.
Командир формування особисто керує висуванням формування. Він перевіряє готовність його до руху і віддає розпорядження про початок висування. У ході висування командир формування знаходиться в голові колони. За допомогою радіо і сигнальних засобів він підтримує постійний зв’язок, здійснює керування формуваннями і доданими засобами, підтримує встановлений порядок і заходи безпеки, стежить за дотриманням установленої швидкості руху, своєчасним проходженням вихідного пункту і пунктів регулювання. У випадку змін обстановки на маршруті негайно доповідає штабу, начальнику ЦО й інформує формування і сусідів.
У першу чергу задачі ставляться розвідці і формуванням, що входять до складу ЗЗР. Розвідці вказується, які дані і до якого часу добути, а загону забезпечення руху – склад, маршрут руху, час проходження вихідного рубежу
(пункту), задачі по забезпеченню висування сил і засобів, обсягів робіт, порядок дії після виконання задачі. До складу ЗЗР (такий загон один на кожний маршрут) входять формування загального призначення, посилені формуваннями служб.
Рухаючись по зазначеному маршруту, загін на підставі даних розвідки відновлює зруйновані ділянки доріг, прокладає колоні шляхи в обхід завалів, руйнувань, пожеж, зон з високими рівнями радіації; відновлює й обладнує переправи; улаштовує проїзди в завалах; локалізує і гасить пожежі; кріпить або


267
обрушує конструкції будинків, що загрожують обвалом. Головні зусилля ЗЗР зосереджує на забезпеченні своєчасного висування сил ЦО до осередку ураження і швидкого введення їх на об’єкт робіт.
За загоном забезпечення руху висуваються головні сили ЦО об’єкта. На чолі колони звичайно їде начальник ЦО об’єкта, його штаб і начальники служб. Вони приймають усі заходи для того, щоб формування об’єкта в стані повної готовності до проведення РІНР і в установлений час вийшли до осередку ураження. Начальник
ЦО на підставі аналізу отриманих даних і сформованої обстановки на маршруті руху віддає необхідні розпорядження про подолання (обхід) зон зараження, зруйнованих ділянок маршруту, переправ, ділянок завалів і пожеж. Командири формувань забезпечують своєчасний вихід формувань до осередку ураження й організовують введення їх на об’єкти робіт.
Введення формувань в осередок ядерного ураження. Першими в осередок входять розвідувальні формування. В осередку ураження розвідники визначають рівні радіації, відшукують сховища й укриття. Установлюють їхній стан і стан людей, що укриваються в них, визначають найменш небезпечні шляхи руху на території осередку ураження. Для визначення місцезнаходження завалених захисних споруд використовують покажчики, написи, що збереглися, орієнтири та інші характерні ознаки, а також схему прив’язки захисних споруд до орієнтирів, що залишились. Крім цього, розвідники визначають характер руйнувань, пожеж і аварій на комунально-енергетичних мережах, позначають місця небезпечних робіт, відшукують приміщення, придатні для розміщення уражених людей. Результати розвідки ядерного ураження командир формування доповідає начальнику ЦО об’єкта, начальнику штабу. При підході сил цивільної оборони до осередку ураження начальник ЦО об’єкта на підставі даних, отриманих від розвідки,
інформації старшого начальника і сусідів при необхідності уточнює задачі формуванням і організовує швидкий їхній вихід на ділянки (об’єкти) робіт.
Командири формувань уточнюють задачі підрозділам свого формування і вводять їх на ділянку (об’єкт) робіт.


268
Після відновлення проходів, проїздів (якщо проїзд транспортних засобів неможливий) особовий склад рятувальних формувань, посилених санітарними дружинами, спішується з транспортних засобів і відразу вводиться у осередок ядерного ураження для розшуку уражених і надання їм першої медичної допомоги.
Зведені загони механізації робіт, інженерні й аварійно-технічні формування вводяться без зволікання для локалізації аварій на комунально-енергетичних і технологічних мережах.
В міру усунення перешкод на шляхах підходу до ділянок (об’єкта) робіт висуваються й інші сили й засоби об’єкта. Після подолання перешкод (руйнувань, завалів) на шляхах підходу, введення формувань на ділянки (об’єкти) робіт здійснюється на транспортних засобах. Особовий склад формувань спішується з транспортних засобів для проведення РІНР, відновлюючи безпосередньо в осередку ураження.
Проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт
в осередках ураження.

Рятувальні роботи в осередках ядерного ураження. Прийоми і способи виконання рятувальних робіт визначаються начальником ЦО об’єкта і командирами підрозділів залежно від обстановки в осередках ядерного ураження: характеру руйнування будинків і споруд, аварій на комунально-енергетичних і технологічних мережах, рівнів радіоактивного зараження.
Будова проїздів, проходів і гасіння пожеж. У першу чергу проводяться роботи з утворення проїздів і проходів до захисних споруд, ушкоджених і зруйнованих будинків і притулків, де можуть знаходитися уражені люди, а також у місцях аварій, що перешкоджають чи ускладнюють проведення РІНР.
Для утворення проїздів (проходів) використовуються формування механізації.
Якщо завал місцевий, незначний, проїзд (прохід) у ньому проробляється шляхом розчищення проїзної частини від уламків, а при суцільних завалах висотою більше


269 1 м – проїзд прокладається по завалу. Для однобічного руху проїзд улаштовується шириною 3 – 3,5 м, для двостороннього 6 – 6,5 м. При однобічному русі через кожні
150 – 200 м робляться роз’їзди довжиною 15 – 20 м. Роботи з прокладання проїздів і проходів звичайно виконують бульдозерно-екскаваторні ланки, і в першу чергу вони гасять і локалізують пожежі там, де знаходяться люди (біля входів до захисних споруд, на напрямках введення і роботи формувань, на шляхах евакуації уражених людей). При необхідності частина пожежних машин може використовуватися для перекачування води з джерел.
Локалізацією, гасінням пожеж забезпечують успішне введення формувань в осередок ядерного ураження і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.
Порятунок людей із зруйнованих і завалених сховищ. Пошук і порятунок людей починається відразу після введення формувань на ділянку (об’єкт) робіт.
Особовий склад формувань розшукує і рятує уражених людей, розбирає завали вручну, за допомогою засобів малої механізації, а санітарні дружини надають ураженим першу медичну допомогу. Підготовляються місця для установки техніки
(автокранів, екскаваторів, компресорних станцій та іншої спеціальної техніки).
Командири формувань керують рятувальними роботами, ставлять додаткові задачі підлеглим і доданим формуванням, інформують начальника ЦО об’єкта про хід проведення робіт.
Для встановлення зв’язку у сховищах використовують збережені засоби зв’язку, повітрозабірні отвори (через них перемовляються);перестукуються через двері, стіни, труби водопостачання й опалення.
Переконавшись у тому, що у сховищі знаходяться люди, а входи, виходи та оголовки притулку завалені, приймається рішення про порятунок людей. У першу чергу до сховища подається повітря. Для цього розчищають повітрозабірні канали, пробивають отвори в стіні, перекритті і подають повітря компресором.
Для порятунку людей із завалених сховищ і укриттів останні необхідно розкривати. Способи розкриття визначає командир формування залежно від типу і конструкції сховища, а також характеру завалу над ним. Способи розкриття сховищ
і укриттів:


270
розбирання завалу над основним входом з наступним відкриттям дверей або вирізкою в них отворів; відкопка люка аварійного виходу, устрій проходів у стінах притулків з підземної галереї; розбирання завалу в стіні будинку з наступної откопкою напрямку в ґрунті, пробивання прорізу із сусіднього приміщення, що примикає до нього.
Сховище може розкриватися декількома способами. Головне – врятувати людей у короткий час наявними силами і засобами. Для забезпечення успішного проведення робіт з розкриття заваленого сховища необхідно проробити проходи в завалах до основних вхідних люків (оголовків), аварійних виходів, розібрати над ними завали, зробити проходи до конструкцій сховищ, відкрити проходи, пробити прорізи в стінах і перекриттях.
У тих випадках, коли сховище не має аварійного виходу, а напрямок сильно і високо завалений, розкривати його рекомендується через перекриття в місцях, де завал має найменшу висоту. Для цього необхідно розібрати завал біля стіни, після чого рити напрямок у ґрунті, пробити проріз у стіні і через проріз винести людей із сховища. При розкритті захисних споруд рекомендується широко використовувати машини і різні механізми. При пробиванні прорізів у стінах захисних споруд використовуються механічні, пневматичні, електричні чи ручні інструменти.
Особовий склад, що працює на відколюванні і відкритті захисних споруд, озброюється електро- і газозварювальними апаратами, гасорізами, вогнегасниками та іншими інструментами. Якщо не буде машин і доступ їх до захисних споруд ускладнений, завалені захисні споруди розбираються і розкриваються вручну.
Порятунок людей з-під завалів, ушкоджених і палаючих будинків. Починати пошук необхідно з обстеження не пристосованих для укриття людей підвальних приміщень, різних дорожніх споруд (труби, кювети), зовнішніх віконних і сходових прорізів біля стінних пристроїв нижніх поверхів будинків. Обстежувати необхідно всю ділянку (об’єкт) робіт. Дуже важливо установити зв’язок з людьми шляхом переговорів чи перестукування, з’ясувати їх, стан.


271
В ушкоджених будинках пошук людей варто починати з огляду будинку, оцінки його стану, звертаючи увагу на зовнішні стіни, балкони, карнизи, сходові клітки і площадки. Огляд багатоповерхових будинків необхідно починати з нижніх поверхів, оглянути внутрішні стіни, стовпи, перегородки, визначити місцезнаходження людей і можливі способи їх евакуації з приміщень. Ужити необхідних заходів для зміцнення ушкоджених конструкцій.
Дуже небезпечні для людей палаючі будинки. Їх варто обстежувати швидко, з дотриманням заходів безпеки. Двері в задимлені приміщення відкривати обережно, через сильно задимлений будинок просуватися поповзом, використовувати
ізолюючий чи фільтруючий протигаз з додатковим патроном. Людей рекомендується розшукувати шляхом оклику. Місця перебування людей позначати спеціальними чи виготовленими з підручних матеріалів знаками.
Перед початком робіт з порятунку уражених людей з-під завалів необхідно оглянути завал, вибрати до нього підхід, завалити можливі обвалення окремих конструкцій будинків, а також загасити тліючі і палаючі уламки зруйнованих будинків, тому що при горінні виділяється окис вуглецю, що може призвести до отруєння людей. Способи витягання людей з-під завалів визначає командир формування залежно від стану людей у завалі. Для витягання людей з-під завалів можуть застосовуватися такі способи, як розбирання завалу зверху, утворення проходів (галерей), виконання прорізів у стіні.
Людей, що знаходяться у верхніх шарах завалу, рятують розбиранням завалу зверху. Розбирання проводять обережно, щоб не було осадів і переміщення завалених елементів конструкцій. Людей звільняють від уламків, сміття, не заподіюючи їм додаткових ушкоджень. У першу чергу звільняють голову, груди, плечі, ноги, надають першу медичну допомогу і виносять (виводять) в небезпечні зони.
Якщо люди знаходяться під завалами біля чи усередині приміщення, то проробляють до них проходи. Проходи влаштовують у першу чергу в одній з бокових стін і там, де є порожнеча між елементами будинків, що обрушилися. На початку прохід роблять невеликим, а потім його розширюють до розмірів,


272
необхідних для звільнення постраждалих людей. Робити проходи між великими брилами небезпечно і можливо лише в тому випадку, якщо брили тримаються міцно, не провалюються. Прохід на всьому шляху зміцнюється стійками і розпірками. Виносити уражених людей через улаштований прохід можна різними способами: на руках, плащах, брезенті, плівці, ковдрі, волоком та ін. Людям надається перша медична допомога і вони зосереджуються в безпечних районах.
Для рятування людей, що знаходяться в пристінних просторах зруйнованих будинків, доцільно зробити проріз у стіні будинку. Спочатку розчищають завал біля зовнішньої стіни, а при необхідності відривають напрям у ґрунті. Після цього в стіні пробивають проріз розміром 0,8 ∙ 0,8 м і через цей проріз виносять (виводять) людей, надають їм першу медичну допомогу і направляють у безпечну зону.
Невідкладні аварійно-відбудовні роботи в осередку ядерного ураження проводяться з метою локалізації й усунення аварій і ушкоджень, що ускладнюють проведення рятувальних робіт і можуть викликати нові аварії та додаткове ураження людей.
Для цього залучаються, як правило, формування водоканалізаційні, аварійно- газотехнічні, аварійно-технічні та електромереживні. До складу формувань входять ланки, що відповідають за водопровідні, каналізаційні, теплові, електричні, газові, сантехничні мережі. При локалізації і ліквідації аварій на комунально-енергетичних мережах об’єкта можуть використовуватися для виконання допоміжних робіт і формування загального призначення.
Невідкладні аварійно-відбудовні роботи і загроза життю людей (затоплення,
загазованість, виникнення пожеж). Успішному проведенню невідкладних аварійно- відбудовних робіт буде сприяти завчасне складання плану об’єкта, на якому вказуються місця комунально-енергетичних мереж і напрямок руху води, газу і спеціальних продуктів по трубопроводах, місця розташування оглядових колодязів і камер з регулювальною апаратурою, а також орієнтири, що залишились, до яких прив’язуються колодязі, насосні станції, водогони й інші важливі елементи комунально-енергетичних мереж.


273
Основний спосіб локалізації аварій і ушкоджень на комунально-енергетичних
і технологічних мережах – відключення зруйнованих ділянок і стояків у будинках. З цією метою використовуються засувки в збережених оглядових колодязях і запірні вентилі в підвалах. На об’єкт вода подається з міської магістралі глибоких шпар насосної станції (водонапірної башти), створюваної на об’єкті. Водопровідні труби, як правило, заглиблюються в ґрунт на 1,7 – 2,5 м (нижче глибини промерзання). Для зручності їхньої експлуатації й обслуговування на лінії через кожні 50 – 100 м влаштовуються оглядові колодязі, у яких розміщуються регулювальна арматура і пожежні гідранти. Ушкодження приміщень, що використовуються як сховища, протирадіаційні укриття, склади, приміщення для розміщення різного технічного устаткування, утруднюють гасіння пожеж. Особливо велика небезпека може виникнути при збереженні набору води у водогінній мережі.
Для ліквідації аварії на мережі водопостачання необхідно визначити місце руйнування водогінної мережі, що визначається по потоках води, що випливає на поверхню через колодязь, потім знайти найближчі до місця руйнування колодязі і відключити ушкоджену ділянку. Для цього перекриваються засувки в колодязях, що знаходяться з боку насосної станції, а якщо напрямок води невідомий – по обидва боки зруйнованої ділянки. У випадку руйнування водогонної мережі в будинку відключається ушкоджена будинкова мережа, окремі стояки (у підвалі на сходовій клітці) шляхом перекриття засувок перед водоміром на стояках. Наявні ушкодження на водогінних мережах усуваються закладенням окремих місць витоку, ремонтом та заміною труб. Після відключення ушкоджених ділянок воду з затоплених підвальних приміщень відкачують насосами.
На об’єктах, де збереглася водогінна мережа, розбираються завали над колодязями, у яких установлені пожежні гідранти, щоб одержувати воду для гасіння пожеж. Для відновлення водопостачання об’єкта в першу чергу використовуються запасні і водонапірні резервуари. При їх відсутності проводяться невідкладні відбудовні роботи на насосних станціях і водогонах.
Мережа теплопостачання може бути комунальною або промисловою. Перша призначена для опалення. У ній використовується гаряча вода з температурою до


274 150
о
і тиском від 6 до 14 атм. У промисловій мережі теплоносієм служить пара чи гаряче повітря з тиском до 25 атм.
Руйнування ліній теплопостачання може призвести до затоплення гарячою водою, заповнення парою приміщень, особливо підвальних, де обладнані сховища і протирадіаційні укриття. Ця небезпека особливо велика при збереженні напору в мережі теплопостачання. Місця руйнування теплової мережі виявляються по виходу гарячої води і пари, осіданню ґрунту, таненню снігу.
Щоб виключити ураження людей, що знаходяться в сховищах і укриттях, необхідно відключити ділянки теплотраси, що йдуть на територію об’єкта. При ушкодженні системи теплопостачання у середині будинків її відключають від зовнішньої мережі засувками на введеннях у будинок. Ушкодження на трубах усувають як і в системі водопостачання.
Усунення аварій на газових мережах здійснюється відключенням окремих ділянок на газорозподільних і газгольдерних станціях, а також за допомогою запірних пристроїв. У збережених або частково зруйнованих будинках відключення проводиться в місцях ушкодження – у приладі чи на стояку на введенні в будинок.
При ушкодженні газових мереж за межами будинків відключення здійснюється за допомогою спеціальних клинових засувок – гідрозатворів. Газові труби чи різні розриви низького тиску зашпаровуються дерев’яними пробками, обмазуються сирою глиною, обмотуються листовою гумою. Тріщини на трубах обмотують щільним (брезентовим) бинтом, листовою гумою з накладкою хомутів. У випадку займання газу знижується його тиск у мережі, а саме полум’я гаситься піском, землею, глиною. На місце займання можна накинути змочений водою брезент. Усі аварійні роботи виконуються в ізолюючих протигазах. Місця роботи освітлюються вибухобезпечними лампами.
Аварії на електромережах усуваються тільки після їх знеструмлення. Для цього відключається розподільна мережа електропостачання, її окремі ділянки.
Розподільні пункти влаштовуються звичайно в кожному будинку і призначаються для відключення окремих споживачів ділянок мережі. Виключаються рубильники на введеннях у будинки, роз’єднуються запобіжники, перерізаються проводи мережі,


275
що підводять струм. При першій можливості ушкоджені дроти ізолюються, убираються з землі і підвішуються до тимчасових опор. На повітряних електролініях заземлення проводиться по обидва боки від місця робіт на найближчих опорах, у підземних кабелях – по обидва боки від місця руйнування кабелю на найближчих трансформаторних пунктах і за допомогою переносного заземлення. Такі роботи проводяться, щоб запобігти виникненню пожеж, виключити ураження людей струмом і створити сприятливі умови для відбудовних робіт.
Аварії на каналізаційних мережах усуваються відключенням ушкоджених ділянок і відведенням стічних вод. Руйнування каналізаційної мережі може викликати затоплення підвалів, сховищ і укриттів. Для відключення зруйнованої ділянки каналізаційної мережі труби, що виходить з колодязя у бік зруйнованої ділянки, закривають за допомогою пробок, заглушок, або щитів. Каналізаційні води відводять перепусками по поверхні, а також шляхом скидання вод з аварійних ділянок у систему зливної каналізації, найближчі низькі ділянки місцевості. Мережі технологічних трубопроводів можуть бути найрізноманітнішими.
Трубопроводи прокладаються під землею, по поверхні землі, на спеціальних опорах висотою до 0,5 м. Аварійно-відбудовні роботи у випадку руйнування технологічних трубопроводів проводяться з метою запобігання вибухам і пожежам на виробництві. Для цього в першу чергу перекриваються трубопроводи, що йдуть до резервуарів і технологічних агрегатів.
Загроза обвалення будинків і споруджень. Під час проведення РІНР необхідно виключити небезпеку обвалення ушкоджених конструкцій будинків і споруд на проїзну частину вулиць та захисні спорудження, що розкриваються. З цією метою будинки і спорудження, що загрожують обвалом, руйнують або тимчасово зміцнюють. Руйнують хитливі частини будинку трактором, за допомогою лебідки і троса. Довжина троса повинна бути вдвічі більше висоти конструкції, що обрушується, на якій його закріплюють. По команді командира формування натягають трос лебідкою й обрушують конструкцію. Руйнувати хитливі конструкції будинків можливо також підривним способом.


276
Стіни висотою до 6 м кріпляться установкою простих дерев’яних чи металевих підкосів під кутом 45–60
о до обрію. Стіни будинку висотою 6–9 м зміцнюють подвійними підкошеннями, що встановлюють у кожному простінку будинку. Для кріплення можуть використовуватися металеві і дерев’яні балки, дошки, колоди, елементи зруйнованих будинків і конструкцій.
Рятувальні роботи в осередку хімічного ураження. При виникненні осередку хімічного ураження негайно оповіщають сигналом «хімічна тривога» населення, що знаходиться в зоні зараження і в районах, яким загрожує небезпека зараження.
Висилається радіаційна і хімічна, а також медична розвідка для уточнення місця, часу, способу і типу отруйних речовин, визначення кордонів в осередку ураження і напрямку поширення зараженого повітря. Підготовляються формування для проведення рятувальних робіт. На підставі даних, отриманих від розвідки інших джерел, начальник цивільної оборони об’єкта приймає рішення, особисто організовує проведення рятувальних робіт і заходів щодо ліквідації хімічного зараження.
Для проведення рятувальних робіт у першу чергу залучаються: санітарні дружини, зведені загони (команди, групи), команди (групи) знезаражування, формування механізації. При постановці задач указуються: санітарним дружинам і рятувальним формуванням – ділянки і місця робіт; виділений транспорт; порядок надання першої медичної допомоги, виносу і навантаження уражених на транспорт, евакуації їх з осередку хімічного ураження; зведеним загонам (командам) і формуванням ПР і ПХЗ – засоби посилення, ділянки рятувальних робіт і місця усунення аварій на комунікаціях зі СДОР, порядок дегазації місцевості і споруд; командам (групам) знезаражування – засоби посилення, ділянки місцевості та об’єкти, що підлягають дегазації, порядок і способи дегазації; пункти приготування дегазуючих розчинів і зарядки машин; час початку і закінчення робіт; формуванням механізації – ділянки (місця) улаштування загороджувальних валів, канав, що обмежують розтікання СДОР, час початку і кінця робіт.


277
Крім цього, усім формуванням указуються: місця забору води для санітарно - технічних потреб, пункти спеціальної обробки; пункт збору і порядок дій після виконання задачі.
Командири формувань після одержання задачі на проведення рятувальних робіт в осередку хімічного ураження ставлять задачі командирам підрозділів і вводять з урахуванням обстановки формування в осередок ураження.
Слідом за розвідкою вводяться санітарні дружини, формування ПР і ПХЗ, охорони суспільного порядку та ін. Особовий склад формування забезпечується засобами індивідуального захисту, антидотами, індивідуальними протихімічними пакетами.
В осередку хімічного ураження насамперед надається допомога ураженим, проводиться їх сортування й організовується евакуація в медичні заклади, в осередку ураження проводиться знезаражування місцевості, транспорту, а також санітарна обробка. У першу чергу надягаються протигази на уражених, їм надається перша медична допомога, вводяться антидоти.
Формування знезаражування дегазують проїзди і проходи, територію, споруди, техніку і цим забезпечують дії інших формувань, а також виведення населення з осередків хімічного ураження.
Варто завжди враховувати, що при проведенні рятувальних робіт в осередку хімічного ураження можливий застій зараженого повітря в підземних спорудах, приміщеннях, замкнутих кварталах, парках, скверах, а також поширення його по трубопроводам і тунелям. Тому після завершення рятувальних робіт зміни формування направляються на пункти спеціальної обробки. Ці пункти звичайно розгортаються на незараженій місцевості та поблизу маршрутів виходу формувань і населення.
Ліквідація осередку бактеріологічного (біологічного) ураження.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал