Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей та усіх форм навчання За редакцією проф. В. В. Березуцького




Сторінка11/22
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.19 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22
4.1.5. Забезпечення населення та формувань ЦО засобами протирадіаційного та
протихімічного захисту
Відділ (ланка) з надзвичайних ситуацій ЦО об’єкта спільно з діючими службами організує накопичення, збереження та підтримання у постійній технічній готовності засобів індивідуального захисту і медичних засобів.
Зберігання цих засобів організують якомога ближче до робочих місць у цехах, відділах, бюро. Якщо такої можливості немає, то засоби індивідуального захисту зберігають на складах підприємств. У мирний час це майно періодично контролюють.
Засобами індивідуального захисту та медичними засобами в першу чергу забезпечують особовий склад формувань ЦО, а також робітників і службовців, які продовжують роботу в умовах надзвичайних ситуацій на об’єкті. Особовий склад формувань, крім того, забезпечують респіраторами.
Усе непрацююче населення, незважаючи на забезпечення його протигазами, повинно мати найпростіші засоби захисту органів дихання – ватно-марльові


166
пов’язки та протипильові маски, виготовлені самостійно чи місцевою промисловістю. Видача засобів індивідуального захисту(ЗІЗ) на об'єктах економіки проводиться за цехами та відділам, при виникненні загрози надзвичайної ситуації.
Населення, яке не зайняте у виробництві, одержує ЗІЗ на приймальних пунктах заміської зони. Одночасно з видачею протигазів проводиться перевірка їх технічного стану.

4.1.6. Укриття в захисних спорудах
Найбільш надійний захист людей від усіх уражаючих факторів – високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних та сильнодіючих отруйних речовин, обвалів та уламків зруйнованих будівель і споруд
– це використання захисних споруд. До них належать сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ), а також найпростіші відкриті та перекриті щілини. Сховища бувають окремо розміщені та вбудовані, тобто розміщені в підвальних приміщеннях будівель. У сховищах створюють запаси продуктів харчування, води (не менш ніж на дві доби), медикаментів. Укриття населення у сховищах проводиться за відповідними сигналами цивільної оборони.
Заповнення сховищ проводять організовано й швидко. Люди розміщуються за вказівками командира ланки чи групи обслуговування сховища.
У сховищі необхідно суворо дотримуватися встановленого режиму та розкладу. Люди, які знаходяться в сховищі, повинні виконувати всі розпорядження особового складу ланки або групи обслуговування сховищ. Забороняється без необхідності ходити по приміщенням сховища, палити, самостійно вмикати або вимикати електроосвітлення, інженерні агрегати та мережі, відкривати та зачиняти двері. Забороняється запалювати свічки, газові лампи й саморобні світильники.
У сховищах необхідно зберігати дотримуватися тишу. Дозволяється організовувати бесіди, прослуховувати радіопередачі, грати у шахи, шашки та інші


167
"тихі" ігри. При необхідності виходу зі сховища обов’язково мати при собі засоби
індивідуального захисту. Час перебування людей у сховищах визначають штаби ЦО, вони встановлюють порядок дій та правила поводження населення при виході зі сховища й передають ці розпорядження телефоном або радіозасобами.
Люди виходять зі сховищ після сигналу "Відбій тривоги" за вказівками коменданта сховища під керівництвом особового складу формування обслуги сховища. Дотримуються такого порядку виходу зі сховища: спочатку виходить кілька чоловік, які надаватимуть допомогу тим, що не мають змоги самостійно залишити сховище, потім евакуюються хворі, діти, літні люди, вагітні жінки й після них – усі інші.
При пошкодженні або завалі сховища, його затопленні, пожежі комендант оцінює можливість подальшого перебування людей у сховищі і, не чекаючи допомоги рятувальних формувань, організує роботи з розкриття сховища для виводу людей. До роботи з розкриття сховища залучають також і тих, хто знаходиться у сховищі.
4.2. Проведення евакуаційних заходів

З метою належного забезпечення проведення евакуації населення України
Кабінет Міністрів затвердив "Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" №14321 від 26.10.2001 р.
Під евакуаційними заходами розуміють розосередження та евакуацію населення з категорованих міст у заміську зону. Ці заходи організують і проводять відповідно до плану ЦО об’єкта та вказівок старшого начальника ЦО.
Евакуація – це комплекс заходів щодо організованого вивезення (виводу) населення з зон можливого впливу наслідків надзвичайної ситуації та розміщення його у безпечних районах у разі виникнення безпосередньої загрози життю та здоров’ю людей.


168
Вона може бути загальною або частковою. Загальна евакуація – це комплекс заходів, що здійснюється для всіх категорій населення в окремих регіонах держави у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру. Вона проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідній адміністративній території та виведення найбільш витривалої його частини пішки. Часткова
евакуація – це комплекс заходів, що здійснюється для окремих категорій населення у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру.
Вона проводиться завчасно для визначених категорій: студентів, учнів, вихованців дитячих будинків разом з викладачами, пенсіонерів та інвалідів, з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом. Вона проводиться з використанням транспортних засобів за графіком.
Безпечний район – придатний для життєдіяльності евакуйованого населення район, який визначається рішенням відповідного органу виконавчої влади за межами зон можливого руйнування, хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових лісових і торфяних пожеж, а також небезпечного радіоактивного забруднення.
За кожним підприємством, установою, організацією чи об’єктом закріплюється район або пункт розміщення, як правило, на території своєї області.
У разі, коли евакуйоване населення неможливо розмістити у безпечному районі своєї області, частина його може розміщуватися у сусідній області з обов’язковим узгодженням цього питання з керівником відповідної області.
Але для евакуації населення із зон радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій визначається не менш як два райони, що знаходяться у протилежних напрямках, з урахуванням переважаючого для цієї місцевості напрямку вітру.
У разі хімічного зараження, виникнення повені, катастрофічного затоплення, масових пожеж евакуація здійснюється у безпечні райони поблизу виникнення надзвичайної ситуації.


169
Для планування, підготовки та проведення евакуації, приймання і розміщення населення створюються евакуаційні комісії, збірні евакопункти (ЗЕП), проміжні пункти евакуації (ППЕ), приймальні евакопункти (ПЕП).
Евакуаційні органи здійснюють планування евакуації, підготовку населення до цих заходів, розподіл і контроль транспортних засобів для забезпечення перевезень, визначення станцій (місць) посадки і висадки, визначення маршрутів руху населення пішки, практичне проведення евакуації, приймання евакуйованого населення та ведення його обліку, а також контроль за розміщенням і життєзабезпеченням.
Час на розгортання евакоорганів усіх рангів не повинен перевищувати чотирьох годин з моменту отримання рішення про проведення евакуації.
У разі виникнення потреби у екстреному проведенні евакуації створюються оперативні групи, які розпочинають роботу з моменту прийняття рішення про евакуацію.
Контроль за роботою евакуаційних органів здійснюють керівники відповідних органів виконавчої влади (об’єктів), яким підпорядковані ці органи.
Збірні евакопункти (ЗЕП) призначені для збору і реєстрації населення, яке підлягає евакуації, формування піших колон та ешелонів, забезпечення відправлення їх на пункти посадки на транспортні засоби та вихідні пункти руху пішки.
Проміжні евакопункти (ППЕ) розгортаються на межах зон радіоактивного або хімічного забруднення.
Приймальні евакопункти розгортаються в пунктах висадки евакуйованого населення і призначаються для його зустрічі і відправлення до районів (пунктів) розміщення.
Уповноважений орган управління з питань НС у межах наданих йому повноважень бере участь у плануванні, підготовці та проведенні евакуації, здійснює координацію цих заходів, організує інженерну, медичну, пожежну, радіаційну та хімічну розвідки, підготовку до розгортання пунктів спеціальної обробки населення,


170
знезаражування одягу і транспортних засобів, а також дозиметричного контролю у складі приймальних евакопунктів.
Евакуація населення із зон небезпечного радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій планується і проводиться: для АЕС потужністю до 4 ГВт – у радіусі 30 км; для АЕС потужністю більше 4 ГВт – у радіусі 50 км.
Порядок проведення евакуації

З моменту отримання рішення (сигналу) про проведення евакуації евакокомісії уточнюють завдання керівникам об’єктів щодо проведення евакуації, контролюють стан оповіщення населення, його збору, формування колон (через начальників маршрутів), забезпечують переміщення їх до пунктів евакуації, а також разом з транспортними службами – готовність транспортних засобів до перевезень, уточнюють порядок їх використання, підтримують постійний зв’язок з начальниками маршрутів та з органами виконавчої влади безпечних районів,
інформують їх про хід евакуації.
У райони розміщення евакоорганів та населення, яке підлягає евакуації, направляються представники евакокомісій для вирішення питань приймання, розміщення і життєзабезпечення евакуйованого населення. Керівник органу виконавчої влади і евакокомісія безпечного району організують підготовку пунктів висадки, розгортають приймальний евакопункт, уточнюють порядок подачі транспорту, кількість прибулих, керують розміщенням евакуйованого населення.
У разі оголошення евакуації громадяни самостійно на міських транспортних засобах, які працюють цілодобово, прибувають на збірні евакопункти. Працівники усіх пунктів розподіляють громадян, які підлягають евакуації, за транспортними засобами, інструктують їх і забезпечують посадку на транспортні засоби.
У разі виникнення аварії на хімічно або радіаційно небезпечному об’єкті евакуація проводиться в два етапи:
1. Від місця знаходження людей до межі зони забруднення.
2. Від межі зони забруднення до пункту розміщення евакуйованого населення.


171
Евакуація населення із зон катастрофічного затоплення проводиться у першу чергу з населених пунктів, що знаходяться поблизу гребель, хвиля прориву яких може досягти зазначених населених пунктів протягом менше ніж 4 год, а з інших населених пунктів – за наявності загрози їх затоплення.
Евакуйовані громадяни повинні мати при собі паспорт, військовий квиток, документ про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження, гроші, цінні речі, продукти харчування на 3 доби, постільну білизну, необхідний одяг і взуття загальною вагою не більше 50 кг. Дітям дошкільного віку вкладається у кишеню записка, де зазначаються прізвище, ім’я, домашня адреса, а також ім’я та по батькові матері і батька.
Евакуація населення здійснюється за виробничо-територіальним принципом.
Це означає, що вивіз у заміську зону всіх робітників та службовців, членів їх сімей, студентів вузів, учнів середніх навчальних закладів організують через підприємства, установи та навчальні заклади. Вивіз решти населення здійснюють ЖЕКи за місцем проживання.
Для безпосереднього керівництва розосередженням та евакуацією населення в містах створюють міські, районні та об’єктові комісії. В обов’язки евакуаційної комісії об’єкта входить: облік робітників та службовців, які підлягають розосередженню, а також членів їх сімей, визначення складу піших колон й уточнення маршрутів їх руху; рішення питань транспортного забезпечення; підготовка проміжних пунктів евакуації (ППЕ), районів розосередження та евакуації, пунктів посадки на транспортні засоби та висадки з них; організація зв’язку та взаємодії з районною евакокомісією та збірним евакопунктом.
Для прийому та розміщення евакуйованого населення в сільських районах при сільрадах створюють евакоприйомні комісії. Поблизу кінцевих пунктів висадки населення, яке прибуває в заміську зону, евакоприймальні комісії розгортають прийомні евакопункти.
Розосередження та евакуацію населення здійснюють, як правило, комбінованим способом, при якому одночасно проводиться вивіз населення всіма транспортними засобами й вивід пішки. Транспортом евакуюють робітників та


172
службовців об’єктів, які продовжують роботу у місті; населення, яке не має змоги рухатися довго пішки – хворі, жінки з дітьми до 10 років тощо; деякі формування
ЦО. Решта населення виводиться пішки.
Вивід пішки планується на відстань одного добового переходу, який здійснюється за 10–12 годин руху, з розрахунком виходу за кордони зони можливих руйнувань. З метою забезпечення організованого руху і зручності керівництва ним рекомендовано з населення формувати колони 500–1000 чол. за виробничо- територіальним принципом та призначати начальника колони з числа керівників підприємств і ЖЕКів, а також начальників піших маршрутів з групами управління та зв’язку. Середня швидкість руху колони – 4–5 км/год. Відстань між колонами до
500 м. Для відпочинку організують привали: малі – через 1–1,5 год руху на
10–15 хв., великий – у другій половині добового переходу на 1–2 год.
Населення, яке перебуває на ППЕ, проходить реєстрацію, розподіляється по населеним пунктам та рушає до них. Дітей, інвалідів та людей похилого віку, а також речі перевозять місцевим транспортом. Місцеві органи ЦО та ради народних депутатів організують працевлаштування прибулих.
Для розміщення розосереджуваного та евакуйованого населення в заміській зоні використовують будинки відпочинку, санаторії, туристські та спортивні бази, дитячі табори, а також будинки місцевих жителів, дачі, садово-городні будиночки,
інші помешкання. З метою створення найкращих умов для розміщення населення завчасно проводяться заходи з розвитку жилого фонду, будівництво підприємств торгівлі та громадського харчування, підготовка джерел водопостачання тощо.
Райони розосередження повинні розміщуватися на такій відстані, щоб на проїзд у місто на роботу і назад у заміську зону витрачати не більше 4–5 годин.
Після завершення евакозаходів у місті буде знаходитися тільки працююча зміна, тобто близько 10–15 % від загальної чисельності населення міста.
З метою швидкого та організованого проведення евакозаходів слід передбачити та спланувати завчасно: транспортне, протирадіаційне, протихімічне та медичне забезпечення, продовольче та речове постачання, а також охорону громадського порядку.


173
Евакуація в умовах надзвичайних ситуацій мирного часу має свої особливості.
Оповіщення виконують на всю глибину зони небезпечного радіоактивного забруднення, де можна чекати ураження людей. У першу чергу оповіщається населення районів, прилеглих до місця аварії, а потім – більш віддалених районів.
Населення за сигналом оповіщення повинно суворо виконувати режим радіаційного захисту. Виходити на вулицю до прибуття транспорту не слід, щоб не зазнавати переопромінення. У приміщеннях слід щільно закрити вікна, кватирки та двері.
Не дозволяється вживання забруднених продуктів харчування і води, приймаються інші запобіжні заходи.
Евакуація проводиться з тих районів, де перебування населення може привести до опромінення вище припустимих доз і де неможливо забезпечити його захист іншими способами. Рішення про евакуацію приймає начальник ЦО області або держави.
Евакуацію проводять після ретельної підготовки людей, транспорту, вивчення маршрутів висування з урахуванням радіаційної обстановки. Населення завчасно попереджають про час і порядок евакуації, транспорт подають до місць знаходження людей, наприклад, до під’їздів, перевезення людей здійснюють у критих транспортних засобах у стислі строки за маршрутами з найменшими рівнями радіації. Під час руху ведеться радіаційна розвідка та дозиметричний контроль.
Населення доставляють до меж зони забруднення, а потім воно переходить на незабруднений транспорт, яким перебазується до місць розміщення.
При в’їзді на незабруднену територію проводять контроль забрудненості людей та транспорту. При необхідності проводять санітарну обробку людей, дезактивацію одягу, майна та транспорту.
У зонах забруднення проводять заходи по дезактивації території, споруд, техніки тощо, виконують заходи, направлені на знищення пилу, ведуть контроль забрудненості сільськогосподарської продукції, організовують охорону будівель, споруд та майна.



174
4.3. Захисні споруди цивільної оборони

Захисні споруди цивільної оборони – це інженерні споруди, призначені для захисту людей від наслідків аварій, катастроф та стихійних лих, а також від зброї масового ураження і звичайних засобів нападу, дії вторинних уражаючих факторів, які виникають при деяких надзвичайних ситуаціях.
За захисними властивостями захисні споруди поділяються на сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ) та найпростіші укриття.
Надійний захист населення може бути забезпечений лише при достатній кількості сховищ та ПРУ.
У сховищі населення розміщується сидячи або лежачи. Число місць для лежання складає 20 % від місткості сховища при двохярусному розміщенні нар і
30 % – при трьох’ярусному.
Пункт керування (ПК) передбачається тільки на об’єктах з числом працюючих у найбільшій зміні понад 600 чол. ПК розміщується в одному зі сховищ біля його входу. На об’єкті з меншим числом працюючих ПК обладнують у сховищах.
ПК складається з робочої кімнати та кімнати зв’язку. Він відділений від інших приміщень вогнетривкою перегородкою. Загальна кількість працюючих на ПК не повинна перевищувати 10 чол. (на окремих великих об’єктах економіки – 25 чол.).
Норма площі на ПК – 2 м
2
/чол.
Медична кімната площею 9 м
2
передбачається в сховищах, розрахованих на
900–1200 чол. На кожні 100 чоловік понад 1200 площа медичного пункту збільшується на 1 м
2
Санітарні пости площею 2 м
2
передбачаються на кожних 500 чол., але не менше одного санпоста на сховище.
Тамбур-шлюз розміщується при одному з виходів зі сховища місткістю
300 чол. і більше, при цьому в сховищах місткістю від 300 до 600 чол. споруджують однокамерний, а при сховищах місткістю понад 600 чол. – двокамерний тамбур- шлюз. Площа кожної камери 8–10 м
2
. Замість двокамерного шлюзу дозволяється споруджувати на двох входах однокамерні тамбур-шлюзи.


175
Площа допоміжних приміщень розраховується залежно від кількості людей та числа встановленого обладнання в приміщеннях сховища. Ця площа коливається в межах 1 – 0,16 м
2
/чол.
Фільтровентиляційні приміщення споруджуються поблизу входів чи аварійних виходів біля зовнішніх стін сховища. У сховищах місткістю до 150 чол. фільтровентиляційне обладнання дозволяється розміщувати безпосередньо в приміщенні для укриття людей.
Санітарні вузли обладнують окремо для чоловіків та жінок. Для жінок один унітаз на 75 чол., а для чоловіків один унітаз та пісуар на 150 чол. Крім того, в санітарних вузлах обладнують умивальники – один на 200 чол., але не менше одного на санітарний вузол.
Приміщення для дизельної електростанції (ДЕС) розміщують біля зовнішньої стіни та відокремлюють від інших приміщень вогнетривкою стінкою. Вхід до приміщення ДЕС зі сховища обладнують тамбуром з двома герметичними дверми, які відкриваються в бік сховища.
Захищених входів та виходів зі сховища повинно бути не менше двох, розміщуються вони з протилежних сторін. Число входів визначається із розрахунку: один вхід розміром 0,8*1,8 м на 200 чол. або розміром 1,2*2 м на 300 чол. Усі входи обладнуються тамбуром. Ширина та довжина тамбура приймається на 0,6 м більше, ніж ширина дверного полотна. Зовнішні двері тамбура повинні бути захисно- герметичними, внутрішні герметичними. При місткості сховища до 300 чол. дозволяється обладнувати один вхід, при цьому другим повинен бути аварійний або евакуаційний вхід у вигляді тунелю розміром 1,2*2 м. У вбудованих сховищах місткістю до 600 чол. аварійний вихід дозволяється обладнувати у вигляді вертикальної шахти, з’єднаної зі сховищем горизонтальним тунелем розміром у поперечному перерізі 0,9*1,3 м. Вихід зі сховища в тунель обладнується захисно- герметичними дверима, а вихід з вертикальної шахти – бетонним оголовком.
Відстань оголовка від будівлі, в якій розміщене сховище, залежить від висоти оголовка, висоти та типу будівлі і знаходиться в межах (0,5Н+3) м, де Н – висота будівлі.


176
В окремо розміщених сховищах дозволяється один із виходів, який розміщено поза зоною завалів, використовувати як аварійний.
Для забезпечення необхідних умов перебування людей сховища обладнують системами життєзабезпечення: постачання повітря або вентиляції, каналізації, опалення, електропостачання, зв’язку та оповіщення.
Система постачання повітря повинна забезпечувати очистку зовнішнього повітря та вилучення з приміщень тепловиділень і вологи. При цьому забезпечуються такі санітарно-гігієнічні умови: повітря повинно містити СО
2
– не більше 1 %, температура повітря повинна бути не більше 23 °С.
Розрахунки обладнання системи постачання повітря ведуть звичайно для двох режимів роботи: чистої вентиляції (режим 1); фільтровентиляції (режим 2).
Для очищення повітря приміняються фільтро-вентиляційні комплекси ФВК-1 і
ФВК-2.
У ПРУ місткістю більш ніж 50 чол. повинно бути не менше двох входів розміром 0,8*1,8 м, при цьому бажано, щоб вони були розміщені в протилежних кінцях укриття під кутом 90° один до одного.
ПРУ або споруди, які обладнані для укриття людей, можуть не мати системи постачання повітря. Через це склад повітря в таких укриттях безперервно погіршується. Внаслідок цього перебування людей у них обмежується у часі
(4–6 годин).
При переобладнанні різних споруд під ПРУ замуровують віконні прорізи на всю їх товщину цеглою або іншими рівноцінними матеріалами. Перекриття підсилюють шаром піску, шлаку чи просто землі товщиною 20 см. Ретельно замуровують щілини, отвори в стінах, тріщини.
Двері старанно підганяють до рами та оббивають міцною тканиною. У тамбурі, який обладнують при вході, встановлюють додаткові двері або завісу. По можливості обладнують один проточний і один витяжний короби, коли відсутні засоби подачі повітря до укриття.


177
Для збереження продуктів харчування і води в стінах ПРУ роблять ніші, частково або повністю обладнані захисними завісами. У цих випадках вода повинна зберігатися у термосах, баках та інших посудинах, які повинні щільно закриватися.
Продукти повинні бути щільно загорнутими в целофанові чи поліетиленові плівки або пакети. Слід мати на увазі, що при наявності радіоактивних речовин в укритті прийом їжі та води забороняється.
Для запобігання попаданню радіоактивних речовин у ПРУ при вході до нього з заражених осередків місцевості слід перед тамбуром видалити радіоактивний пил з верхнього одягу та взуття за допомогою струшування, змітання, протирання ганчір’ям тощо, а в тамбурі обережно зняти одяг та взуття. Після цього можна заходити в укриття.
У перші 3–5 годин після початку радіоактивного забруднення вхідні двері та вентиляційні отвори повинні бути закритими. За цей час рівень радіації на місцевості різко знижується, а радіоактивний пил в основному осідає. Після
4–6 годин укриття необхідно провітрити, але не слід улаштовувати протяги. Ті, що укриваються, надягають засоби індивідуального захисту, виходять на 15–20 хвилин зі сховища чи укриття, на цей час відкривають вентиляційні засуви. Якщо рівень радіації на місцевості досить високий, то на період провітрювання люди можуть залишатися в засобах захисту органів дихання в укриттях.
В укриттях місткістю більше 50 чоловік встановлюється вентиляція з ручним чи електричним приводом.
Кожні 2–3 доби усі поверхні та предмети в ПРУ слід протирати вологою ганчіркою, а підлогу постійно підтримувати у вологому стані.
У системі захисту населення особливо важливе значення має побудова найпростіших укриттів типу щілин. Щілина є простим за конструкцією захисним спорудженням, побудова якого може бути виконана населенням у короткі терміни.
Щілина може бути відкритою або перекритою. Відкрита щілина зменшує дози опромінення від радіоактивного забруднення у 2–3 рази без дезактивації щілини і до
20 разів – після дезактивації. Перекрита щілина відповідно знижує дозу опромінення у 40–50 разів.


178
Щілина являє собою рівчак глибиною 200 см шириною зверху 120 см і по дну
80 см, довжиною – по кількості тих, що укриваються. Щілина на 10 чоловік, наприклад, має довжину 8–10 м, в ній рекомендують обладнувати 7 місць для сидіння та 3 – для лежання. Будівництво її проводиться у два етапи: спочатку відривається та обладнується щілина, а потім вона перекривається. Перекриття щілини роблять з колод діаметром 18–20 см, брусків, залізобетонних плит та інших міцних матеріалів. Зверху цього перекриття укладають гідроізоляцію з рубероїду, поліетиленової плівки або шару глини товщиною 20-30 см, а потім насипають шар
ґрунту товщиною 70 – 80 см і накривають дерном.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал