Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей та усіх форм навчання За редакцією проф. В. В. Березуцького




Сторінка1/22
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.19 Kb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


3
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
―ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ‖
Кулаков М. А., Ляпун В. О., Мягкий В.О., Пугач В.І.

Цивільна оборона
Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей та усіх форм навчання
За редакцією проф. В.В.Березуцького

Затверджено редакційно – видавничою
Радою університету
Протокол №___1__від 20.01.05


Видавничий центр НТУ ―ХПІ‖
Видавництво ―Факт‖
Харків 2005


4
ББК 68.9
К…бібліографічний відділ
УДК 335.58
Рецензенти: Т.В. Горбач, д-р біологічних наук,

Харківський державний медичний університет


Ф.Є. Кудрявцев, канд. техн. наук, доц.,
Харківський університет Повітряних Сил України
Автори:
Кулаков М.А., Ляпун В.О., Мягкий В.О., Пугач В.І.
Цивільна оборона: навч. посіб. Кулаков М.А., Ляпун В.О., та ін. – Харків: НТУ
―ХПІ‖, 2005 – с.
ISBN
Розглядаються вплив надзвичайних ситуацій на життєдіяльність населення, основні завдання та організація цивільної оборони, способи захисту населення, методики прогнозування наслідків надзвичайних ситуацій, проведення рятівних і
інших невідкладних робіт в районах стихійного лиха, стійкість роботи об’єктів господарювання, систему підготовки населення і цивільної оборони.
Призначено для студентів усіх спеціальностей технічних вищих закладів.
The book presents the organization and tasks of the Civil defence of Ukraine, the population protection and the exfulfilment of rescue and other first works in the extraordinary situations. It is a text book for the students of all specialities.
Іл. 23. Табл. 43. Бібліогр. 14

ББК 68.9
ISBN М.А. Кулаков,
В.О. Ляпун,
В.О. Мягкий,
В.І. Пугач, 2005



5
Вступ

Зараз у багатьох навчальних закладах України вивчається інтегральний курс
«Безпека життєдіяльності». Базові дисципліни цього курсу – «Цивільна оборона»,
«Охорона праці», «Екологія». Кожна з них має свої наукові основи, специфіку та усталені традиції. Загальним для означених дисциплін є те, що вони вивчають середовище проживання людини, зміну його параметрів від дії природних, виробничих та воєнних факторів, вплив їх на людей, тварин, рослини, об’єкти виробництва.
Цивільна оборона розглядає надзвичайні ситуації, які пов’язані з раптовими змінами навколишнього середовища, призводять до людських жертв, великих виробничих аварій, руйнування на великих площах і потребують великих сил та засобів для їх ліквідації.
У минулому завдання захисту населення й об’єктів господарства виконувала місцева протиповітряна оборона, яка була створена на терені СРСР у 1932 році. В період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. дії МППО врятували життя багатьом тисячам людей і захистили від руйнування значну кількість об’єктів господарювання.
З появою зброї масового ураження стала потрібна інша система захисту та протидії. Було створено Цивільну оборону СРСР у 1961 році.
Зараз зі створенням незалежних держав на терені колишнього СРСР діє та удосконалюється самостійна система, що враховує позитивний досвід системи
СРСР, країн СНД, а також досвід країн НАТО. Визнається необхідність міжнародного співробітництва при вирішенні завдань ліквідації наслідків широкомасштабних надзвичайних ситуацій.
Україна як суверенна держава має свою систему цивільної оборони. Проведене солідне наукове опрацювання концепції цивільної оборони України. Після всебічного обговорення усіх концептуальних положень Верховна Рада прийняла


6
«Закон про Цивільну оборону» (1993 р.), затверджено також «Положення про
Цивільну оборону України» (1994 р.) та інші законодавчі акти.
Дисципліна «Цивільна оборона» є обов’язковим предметом для навчання студентів усіх вищих навчальних закладів. Мета вивчення дисципліни – це теоретична та практична підготовка студентів з організації захисту населення, вивчення шляхів та способів підвищення стійкості роботи об’єктів господарства в надзвичайних ситуаціях, організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт при ліквідації аварій, катастроф, наслідків стихійних лих і в осередках ураження.
Посібник, що пропонується, висвітлює усі розділи програми з цивільної оборони (ЦО), затвердженої наказом 182 / 2000 – 95, а також проект нової програми, яка обговорена і схвалена на засіданні комісії з цивільної оборони
Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України, протокол № 10 від
06.06.2002 р.


7
РОЗДІЛ 1. НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ МИРНОГО ТА ВОЄННОГО ЧАСУ

1.1. Безпека життєдіяльності людини в сучасних умовах

Життєдіяльність людини, як і біологічне життя інших організмів, забезпечується завдяки наявності та підтримці в належній кількості в біосфері нашої планети трьох головних умов: наявності у атмосфері біологічних форм, які здатні під дією сонячної енергії створювати з простих речовин – вуглецю, кисню, водню, азоту – складні органічні речовини; наявності в природі споживачів цих органічних речовин; вказані споживачі здатні перетворювати в процесі своєї життєдіяльності органічні речовини у різні білки з наступним виділенням у навколишнє середовище відходів; наявності в біосфері найпростіших мікроорганізмів, що харчуються різними відходами й перетворюють їх у прості речовини.
На основі цих процесів відбувається кругообіг великої кількості речовин у навколишньому середовищі.
Людина не тільки споживає органічні речовини, але й постійно, в процесі своєї життєдіяльності, чинить усе зростаючу дію на протікання процесів підтримання життя в біосфері. На жаль часто цей вплив має руйнівний характер.
Велику небезпеку для середовища проживання можуть являти як військові дії великих масштабів з використанням зброї масового ураження так і фактори, які виникають внаслідок діяльності техногенного характеру. Основними джерелами небезпеки техногенного характеру слід вважати: забруднення навколишнього середовища шкідливими викидами, аварії на радіаційно-, хімічно-, пожежо- та вибухонебезпечних об’єктах і пов’язані з ними можливі забруднення та руйнування на великих площах, а також інші надзвичайні ситуації.
На територiї України є значна кількість різних радіаційно-, хімічно-, пожежо- та вибухонебезпечних підприємств, які є потенційними джерелами екологічного


8 забруднення територiї та повітряного басейну країни. Багато з цих підприємств забруднюють шкідливими речовинами також воду та джерела водопостачання.
У наш час промислові підприємства викидають в атмосферу більш ніж
500 видів шкідливих речовин, і кількість таких речовин постійно зростає. Так, наприклад, у місті Запоріжжя в атмосферу щорічно викидається біля 450 тисяч тон шкідливих речовин. Вони розповсюджуються на сотні кілометрів і разом з опадами випадають на землю, а потім харчовим шляхом потрапляють у середину організмів.
Взагалі можна виділити п’ять основних джерел антропогенного забруднення атмосфери: опалювання паливом теплових електростанцій; вихлопні гази автомобільного транспорту; викиди промислових підприємств; викиди підприємств атомної енергетики; застосування пестицидів у сільському господарстві.
Спалювання палива для одержання енергії складає велику частку забруднення атмосфери. Так, при роботі електростанції потужністю 1 млн кВт від спалювання в
11 котлах вугілля в повітря викидається біля 2 мільярдів летальних доз токсичних речовин. При цьому в атмосферу потрапляють такі шкідливі речовини, як двуокис вуглецю CO
2
, двуокис сірки SO
2
, оксид вуглецю CO, оксид азоту та ін.
Викид вихлопних газів з автотранспортних засобів, які використовують величезну кількість нафтопродуктів, також є потужним джерелом забруднення атмосфери. Світовий автомобільний парк нараховує більш ніж 400 млн автомобілів, які крім зазначених вище продуктів згорання викидають також свинець і сажу, на поверхні яких адсорбуються вуглеводні, що мають шкідливі канцерогенні властивості.
У деяких випадках забруднення атмосфери викидами автомобільного транспорту може викликати таке явище як смог. Смог – це сухий туман, який з’являється у результаті складних фотохімічних процесів у суміші вуглеводів та двуоксидів азоту автомобільних викидів під дією променів. Цей туман є небезпечним для здоров’я людини, бо містить дуже отруйні компоненти, які вражають органи дихання й нервову систему.


9
Підприємства металургійної, хімічної, цементної та інших галузей промисловості викидають в атмосферу величезну кількість пилу та інших небезпечних для життя речовин. В атмосферу України щорічно викидається близько
3 млн т окису азоту, 20 млн т окису вуглецю, в складі викидів налічуються такі токсичні речовини, як свинець, сірка, фтористі сполуки, миш’як. В аварійних ситуаціях можливі викиди сильнодіючих отруйних речовин, таких як хлор, фосген, сірчаний водень, синильна кислота, випари живого срібла, бензол.
Викиди підприємств атомної енергетики в основному містять у собі радіоактивні нукліди, які опромінюють навколишнє середовище та об’єкти, що містяться в цьому середовищі. У 1985 році в світі налічувалося 345 ядерних реакторів у 26 країнах світу. Їхня потужність складала 13 % сумарної потужності усіх джерел електроенергії.
При нормальній роботі атомних електростанцій викиди радіоактивних речовин дуже невеликі і доза випромінювання складає менш ніж 1 % від сумарної дози природного радіаційного фону.
Застосування пестицидів у сільському господарстві є джерелом забруднення атмосфери шляхом прямого випаровування та вивітрювання частинок ґрунту, які містять пестициди. Крім того, спостерігається розпил і вивітрювання деяких шкідливих для здоров’я людей мінеральних добрив, розповсюдження в повітрі аміаку, сірководню тощо.
Забруднення атмосфери шкідливими та небезпечними хімічними речовинами призводить не тільки до безпосереднього впливу на людей, але й породжує катастрофічні явища природи – кислотні дощі. Опади кислотних дощів завдають невиправну шкоду лісам, рослинам тощо. У США збитки від кислотних дощів в
США складають 2,5 млрд доларів на рік.
На цей час увагу вчених привертає ще одна небезпечна аномалія – руйнування озонового шару Землі. Озон грає велику роль у забезпеченні нормальної життєдіяльності живих організмів на Землі, бо поглинає небезпечне короткохвильове ультрафіолетове випромінювання. За деякими даними, зниження


10 концентрації озону на 1 % у стратосфері призводить до щорічного збільшення захворювання на рак до 5 – 8 %.
Зараз озонові дірки в стратосфері – зменшення товщини шару озону –
спостерігають не тільки над Антарктикою та Арктикою, а і над північною частиною східної Європи, включаючи й райони північно-західної України.
Причини руйнування озонового шару та зменшення його товщини вбачають передусім у забрудненні атмосфери Землі хлорфторвуглецевими сполуками, а також закисом азоту. Ці сполуки використовуються як холодоагенти у холодильниках та кондиціонерах, а також як розпилювачі аерозольних сумішей. При звільненні із закритих ємкостей ці сполуки підіймаються у стратосферу на висоту більш ніж
25 км, де концентрація озону максимальна, й руйнуються під дією ультрафіолетового випромінювання Сонця. Молекули хлорфторвуглецевих сполук розпадаються на високоактивні речовини, які руйнують озон.
Загальна необхідність обмежити виробництво та викиди в атмосферу вказаних сполук привела до підписання низкою держав у 1985 році Віденської Конвенції з захисту озонового шару Землі, а в 1987 році – Монреальського протоколу щодо обмеження виробництва та використання хлорфторвуглецевих сполук та галогенів.
Протокол підписали 24 держави.
1.2. Надзвичайні ситуації мирного часу
До надзвичайних ситуацій мирного часу слід віднести стихійні лиха, а також катастрофи й аварії, що виникають на підприємствах. Боротьба з наслідками надзвичайних ситуацій, ліквідація руйнувань, що виникли внаслідок цього, є одним
із важливих завдань підтримання життєдіяльності населення. Щоб успішно вирішувати такі завдання, слід добре уявляти обстановку, яка може скластися за вказаних надзвичайних обставин; знати причини їх виникнення; заздалегідь створити державну систему, здатну швидко ремонтувати та відновлювати виробництво з залученням усього населення районів, які постраждали від лиха.



11

1.2.1. Класифікація надзвичайних ситуацій

Надзвичайна ситуація (далі НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.
Залежно від причин, що можуть зумовити виникнення НС на території України, розрізняють (Постанова Кабінету Міністрів України №1099 від 15.07.1998 р.):
1) НС техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд чи будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;
2) НС природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідро- логічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну,
інфекційні захворювання людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери;
3) НС соціально-політичного характеру пов’язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.
4) НС воєнного характеру пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та


12 відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
За масштабом поширення з урахуванням тяжких наслідків надзвичайні ситуації можуть бути класифіковані:
до загальнодержавного рівня відносять НС, які розвиваються на території двох та більше областей, або загрожують транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремої області, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;
до регіонального рівня відносять НС, які розгортаються на територіях двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), або загрожують перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси не менше одного відсотка обсягу відповідного бюджету;
до місцевого рівня відносять НС, які виходять за межі потенційно- небезпечного об’єкта, загрожують поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості потенційно-небезпечного об’єкта. До місцевого рівня також належать всі НС, які виникають на об’єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об’єктів;
до об’єктового рівня відносять усі інші НС, які не підпадають під зазначене вище.
1.2.2.

Надзвичайні ситуації під час дії стихійного лиха.
Характеристика осередків ураження

Під стихійним лихом розуміють такі явища природи, які спричиняють катастрофічні ситуації, що характеризуються порушенням нормального життя,


13 ураженням або загибеллю людей, руйнуваннями і знищенням матеріальних цінностей. Стихійні лиха можуть стати причиною багатьох аварій та катастроф.
До таких явищ природи відносять: землетруси, повені, селеві потоки, зсуви, снігові замети та обвали, урагани, бурі, смерчі, лісові та інші пожежі тощо.
Землетрус – це сейсмічне явище, спричинене зміщенням та розривами в глибині земної кори, яке супроводжується підземними поштовхами та коливаннями поверхні.
Ділянка землі, з якої виходять хвилі землетрусу, називається осередком землетрусу. Точка на поверхні землі, яка розміщена над центром осередку, називається епіцентром. Основними параметрами, які характеризують силу й характер землетрусу, є інтенсивність енергії на поверхні землі, магнітуда та глибина осередку.
Інтенсивність енергії землетрусу – це міра коливання ґрунту, яка визначається ступенем руйнування будівель, характером змін поверхні землі та ушкодженнями, яких зазнали люди. В нашій країні для оцінки інтенсивності підземних бурь використовується 12-ти бальна шкала MSK.
За цією шкалою землетруси умовно поділяють на слабкі – 1 – 3 бали, помірні –
4 бали, доволі сильні – 5 балів, сильні – 6 балів, дуже сильні – 7 балів, руйнівні –
8 балів, спустошувальні – 9 балів, знищувальні – 10 балів, катастрофічні – 11 балів, сильно катастрофічні – 12 балів. Землетрус силою 5 – 6 балів, який охопив терен області або декількох районів, призводить до виникнення надзвичайної ситуації.
Землетруси спричиняють тяжкі, часом катастрофічні наслідки. Осередок ураження при землетрусах характеризується: руйнуванням і перекиданням будівель і споруд, під уламками яких можуть гинути люди; виникненням масових пожеж та вибухів, які відбуваються внаслідок аварій на підприємствах та паливно-енергетичних мережах; руйнуванням і завалом населених пунктів внаслідок обвалів, зсувів та тріщин на поверхні землі; затопленням населених пунктів внаслідок руйнування гідротехнічних споруд,


14 утворення підпруг та відхилення течій річок; руйнуванням та змиттям населених пунктів цунамі; психологічною дією на людей, що призводить до тяжких психологічних травм,
інколи й до смертельних наслідків.
Магнітуда характеризує сумарну енергію землетрусу і являє собою логарифм максимальної амплітуди зміщення ґрунту, який виражений у мікронах, який вимірюється на сейсмограмі на відстані 100 км від центру. Магнітуда (М) за
Ріхтером змінюється від 0 до 9. Збільшення М на 1 означає зростання в 10 разів коливань або зміщень у ґрунті та збільшення енергії землетрусу в 30 разів.
Глибина осередку землетрусу звичайно лежить у межах від 10 до 100 км, у ряді випадків вона може бути значно більшою.
Землетруси завдають значних матеріальних збитків та призводять до великої кількості людських втрат. Так, наприклад, внаслідок катастрофічного землетрусу
інтенсивністю 6 балів за шкалою Ріхтера 1990 року на півночі Ірану у провінції
Гилян загинуло більш ніж 50 тис. чоловік та біля 1 млн чоловік були поранені та залишилися без даху над головою. Катастрофічний землетрус у Вірменії 7 грудня
1988 р. зруйнував міста Ленінакан, Спітак, Степанаван та Кіровокан і 58 населених пунктів у сільській місцевості. Загалом загинуло 25 тисяч чоловік і зруйновано велику кількість будівель та споруд. Матеріальні збитки склали 8 – 9 млрд крб.
Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні. Це зони:
Закарпатська, Вранча, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська.
У сейсмічному плані найбільш небезпечними областями в Україні є
Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та автономна республіка
Крим.
Закарпатська сейсмоактивна зона характеризується проявом землетрусів, що відбуваються у верхній частині земної кори на глибинах 6 – 12 км з інтенсивністю в епіцентрі 7 балів, що швидко затухає на близькій відстані. Шестибальні землетруси зафіксовані також у Прикарпатті (Буковина).
Кримсько-Чорноморська сейсмоактивна зона огинає з півдня Кримський півострів. Осередки сильних корових землетрусів тут виникають на глибинах


15 20 – 40 км та 10 – 12 км на відстані 35 – 40 км від узбережжя з інтенсивністю 8 – 9 балів. Південне узбережжя Криму належить до дуже сейсмонебезпечних регіонів. За останні два століття тут зареєстровано майже 200 землетрусів від 4 до 7 балів.
За інженерно-сейсмічними оцінками, приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала, і у зв’язку з цим було визначено, що в окремих районах
30 – 50 % забудови не відповідають сучасному рівню сейсмічного та інженерного ризику.
Землетруси спричиняють і інші стихійні лиха, такі як зсуви, лавини, селі, цунамі, повені (за рахунок руйнування гребель), пожежі, пошкодження комунікацій, мереж енерго- та водопостачання, каналізації, аварії на хімічно-небезпечних підприємствах з викидами або розливом сильнодіючих речовин, а також на АЕС з витіканням або виливами радіоактивних речовин тощо.
У теперішній час відсутні надійні засоби прогнозування землетрусів та їх наслідків. Однак за зміною характерних властивостей землі, а також незвичайною поведінкою живих організмів перед землетрусом вченим нерідко вдається скласти правильні прогнози. Провісниками землетрусів є швидке зростання слабких поштовхів, деформація земної кори, яку визначають спостереженням із супутників та зйомкою на поверхні землі за допомогою лазерних джерел світла, зміна відношення швидкостей розповсюдження подовжніх та поперечних хвиль напередодні землетрусу, зміна електроопору гірських порід, рівня ґрунтових вод у скважинах, вмісту радону у воді тощо.
Для захисту від землетрусів завчасно виявляють сейсмічно небезпечні зони у різних регіонах країни. У цих зонах передбачаються певні заходи захисту, починаючи з умовного виконання вимог, норм та правил будівництва і реконструкцій різних споруд і інших будівництв, закладів до призупинення дії небезпечних виробництв – хімічних заводів, АЕС тощо.
Повені – це значне затоплення місцевості внаслідок підвищення рівня води у річці, озері, водосховищі, що є наслідком різних причин – весіннього сніготанення, великої кількості опадів, затору льоду на річках, прориву загат тощо.


16
Безпосередні матеріальні збитки від повеней полягають у пошкодженні та руйнуванні житлових і виробничих будівель, автомобільних та залізничних шляхів, мереж електропередач і зв’язку, меліоративних систем, у загибелі худоби і врожаю сільськогосподарських культур, псуванні та знищенні сировини, палива, продуктів харчування, кормів, добрив тощо.
Повені можуть супроводжуватися пожежами внаслідок короткого замикання кабелів і проводів, а також розривами водопровідних та каналізаційних труб, електричних, телевізійних і телеграфних кабелів, що знаходяться у землі, через нерівномірне осідання ґрунту.
Найбільш вірогідними зонами можливих повеней на території України є : у північних регіонах – басейни річок Прип’ять, Десна та їхніх приток. Площа повені лише в басейні р. Прип’ять може досягти 600 – 800 тис. га; у західних регіонах – басейни верхнього Дністра (площа може досягти
100 – 130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих затоплень
20 – 25 тис. га) та їхніх приток; у східних регіонах – басейни р. Сіверський Донець з притоками річок Псел,
Ворскла, Сула та інших приток Дніпра.
На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоку.
У 1998 році в результаті сильних дощів і підвищення рівня ґрунтових вод сталися сильні паводкові підтоплення у Миколаївській, Запорізькій, Херсонській,
Дніпропетровській, Рівненській та Львівській областях. У зоні катастрофічного затоплення опинилося понад 200 населених пунктів у 35 районах. Окремі підтоплення мали місце і в інших областях.
Основний напрямок боротьби з повенями полягає в зменшенні максимальних витрат води в річці шляхом перерозподілу стоку з часом – насадження лісозахисних смуг, оранка землі упоперек взгорий, збереження лісозахисних смуг рослинності, терасування склонів тощо. Крім того, для захисту від повеней застосовується давно випробуваний засіб – спорудження загат або гребель.


17
За районами, де може виникнути повінь, ведуть безперервне спостереження метеостанції країни. При появі загрози повені вони інформують органи місцевої влади та органи Міністерства надзвичайних ситуацій.
Складніше боротися з раптовими повенями, які звичайно є наслідками землетрусів, ураганів чи аварій на гідротехнічних спорудах.
Повені тривають довгий час. Вони загрожують життю людей, тварин, руйнують матеріальні цінності, будови, споруди. Тому завчасно, а також для ліквідації наслідків повеней треба проводити евакуаційні заходи й інженерні роботи, основними з яких є: евакуація населення, худоби, матеріальних цінностей у безпечні місця й райони; побудова та відновлення мостів, улаштування переправ; захист автомобільних та залізничних мостів і мереж електропостачання; запобігання можливим пожежам; налагодження водовідвідних каналів, облаштування під’їздів до осередків робіт, виставлення водомірних постів тощо.
До рятувальних робіт при повенях залучаються формування, які посилені плавзасобами з метою евакуації людей з затоплених місць. Для забезпечення посадки й висадки облаштовують тимчасові причали, а плавзасоби забезпечують східцями. Готують і інші засоби – драбини, багри, мотузки тощо – для того, щоб знімати людей з затоплених будівель, споруд, дерев.
Особовий склад, який залучається до рятувальних робіт, повинен мати рятувальні жилети й знати правила поведінки на воді та прийоми зняття людей з напівзатоплених будівель та інших місцевих предметів, а також володіти прийомами рятування потопаючих та надання їм медичної допомоги.
Для скорочення площі, яку затоплюватиме вода, в місцях можливої повені передбачається проведення інженерних та інших робіт з обмеження розливу води, захисту промислових об’єктів та виробничого обладнання, а також підвалів і нижніх поверхів житлових та інших будівель. Протипожежні формування притягаються для


18 відкачки води із підвалів, нижніх поверхів будівель, захисних споруд та інших місць.
Гідродинамічні аварії – це надзвичайні явища, які пов’язані з виходом з ладу або руйнуванням гідродинамічних споруд чи їх окремих частин і некерованим переміщенням великої маси води, що несе руйнування різних будівель та споруд і затоплення відкритих територій.
Руйнування гідротехнічних споруд може статися внаслідок дії сил природи, наприклад землетрусу, ураганів тощо, або дії людини – наприклад, при воєнних діях, а також внаслідок конструктивних або експлуатаційних дефектів і похибок проектування.
Початковою фазою гідродинамічної аварії є прорив загати й створення некерованого потоку води – хвилі прориву, основними параметрами якої є висота гребеня – від 2 до 12 м – й швидкість руху – від 3 до 25 км/год.
Найбільш серйозними наслідками прориву загати при гідродинамічних аваріях є: пошкодження та зруйнування гідровузлів і короткочасове або довготривале припинення виконання ними своїх функцій; ураження людей і руйнування споруд хвилями прориву; тривале затоплення великих територій.
Розрізняють зону можливого затоплення та зону катастрофічного затоплення.
Зоною можливого затоплення називають місцевість, яка прилягає до річки, озера, водосховища і може бути затоплена водою під час аварії.
Зона катастрофічного затоплення – це частина зони можливого затоплення, в межах якої розповсюджується хвиля прориву з висотою гребеня більш ніж 1,5 м, часом добігання фронту хвилі не більш ніж 4 години, що викликає масові ураження людей, руйнування будівель та споруд, знищення інших матеріальних цінностей.
У свою чергу, зона катастрофічного затоплення поділяється на дві ділянки: ділянку надзвичайно небезпечного затоплення або ділянку можливих сильних та повних зруйнувань з висотою гребеня хвилі прориву більше 4 м та часом добігання хвилі не більше 1 години;


19 ділянку можливих середніх та слабих руйнувань з висотою гребеня хвилі прориву більше 1,5 м та часом добігання хвилі більше 1 години, але не більше
4 годин.
Дія хвилі прориву здебільшого аналогічна дії ударної хвилі в повітрі. Однак суттєвою різницею є значно менша швидкість і більш висока щільність речовини в хвилі прориву.
При оцінці можливих наслідків гідродинамічних аварій слід враховувати також вторинні фактори – забруднення води й місцевості речовинами з затоплених або зруйнованих сховищ, промислових та сільськогосподарських підприємств, масові захворювання людей і тварин, аварії на транспорті, зсуви та обвали, зміну факторів природного середовища.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал