Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти, рішення №2386 від 10. 11. 2004 р. Розглянуто сучасний стан законодавчих і нормативно-правових актів




Сторінка2/14
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.04 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
1.4. Нормативно-правові акти з охорони праці
Ст.27 Закону України “Про охорону праці” визначає, що
“Нормативно-правові акти з охорони праці – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції ті інші документи, обов’язкові до виконання”.
Ці акти розробляються відповідно до законодавства України про охорону праці, містять конкретні вимоги безпеки та гігієни праці до виробничого середовища, порядку виконання робіт ведення технологічних процесів, обладнання, устаткування, засобів захисту працюючих і складають нормативну базу охорони праці.
Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці здійснює один з органів державного нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за погодженням з іншими, відповідними органами державного нагляду.
Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються у міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють підвищенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.
Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.
У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити про це відповідний орган державного нагляду за охороною праці і звернутися до нього з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання

16 заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.
Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу для конкретного об’єкта, визначає їх достатність і за наявності підстав, як виняток, може прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з охорони праці для заявленого об’єкта.
Роботодавець зобов’язаний невідкладно повідомити зацікавлених працівників про прийняття рішення зазначеного органу державного нагляду за охороною праці, бо це рішення дає право працівникам на пільги
і компенсації за роботу в таких умовах.
Нормативно-правові акти з охорони праці поширюються також на сферу трудового і професійного навчання. Вони обов’язкові для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання, облаштованих у будь-яких навчальних закладах. До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство з охорони праці у такому ж порядку, що й до працівників підприємства.
Документом, який містить повний перелік стандартів, норм, правил, економічних нормативів та інших документів з питань охорони праці, чинних в Україні, є Реєстр ДНАОП (державних нормативних актів про охорону праці). Новою редакцією Закону “Про охорону праці” 2002 р. замість існуючого раніше терміну “державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці” введено термін “нормативно-правові акти з охорони праці”. Але останній реєстр ДНАОП (станом на
01.01.2003р.), все ще має назву “Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці”. Відомості про зміни у
Реєстрі ДНАОП систематично друкуються у показчику ДНАОП. Крім

17 того, у Національному науково-дослідному інституті охорони праці
(ННДІОП) можна придбати електронну версію Реєстру, до якої оперативно вносяться усі зміни в нормативній базі охорони праці.
Станом на 01.01.2004 р. в Україні діяло 2061 нормативно-правовий акт з охорони праці, не враховуючи санітарних норм і правил, стандартів
ССБТ та ін., з них 119 міжгалузевих і 1942 галузевих. Згідно з ДНАОП
0.00-4.08-94 “Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів” перегляд нормативно-правових актів про охорону праці необхідно проводити не рідше одного разу в 10 років. За роки незалежності України було розроблено і переглянуто 230 нормативно-правових актів з охорони праці, з яких 10 знову треба переглядати. З діючих нормативно-правових актів з охорони праці 1831(88,8% від загальної кількості) розроблені понад
10 років тому, а 230 з них – більше 15 років.
Основними причинами незадовільного стану забезпечення нормативно-правовими актами з охорони праці є відсутність необхідних коштів на їх розробку (перегляд) та видання.
У діючому Реєстрі ДНАОП кожному Міжнародному нормативно- правовому акту присвоєно відповідний код, що утворюється з таких складових:
3 2
1
ХХ
ХХХ
ХХ
Х
ДНАОП



, де ДНАОП – абревіатура назви “державний нормативний акт про охорону праці”;
1 – три цифри (ХХХ), означають код групи, до якої належить державний орган, що затвердив даний акт:

18 0.00- нормативні акти Держнаглядохоронпраці, 0.01 – з пожежної безпеки, 0.02 – з безпеки руху, 0.03 – Міністерства охорони здоров’я, 0.05
– Міністерства праці та соціальної політики, 0.06 – Держстандарту, 0.07 –
Держбуду (Мінбудархітектури);
2 – три цифри (ХХХ), що означають вид і номер документа: перша цифра – вид нормативного акту (1- правила, 2- ОСТи, 3- норми, 4- положення і статути, 5- інструкції, 6- керівництва, вказівки, рекомендації, вимоги, 7- технічні умови безпеки, 8- переліки та інші документи), дві наступні за крапкою цифри – порядковий номер нормативного акту даного виду у послідовності його реєстрації;
3 – останні дві цифри (ХХ), означають рік затвердження або перегляду нормативного акту.
Коди галузевих нормативно-правових актів про охорону праці, які включені до Реєстру ДНАОП, відрізняються від міжгалузевих тим, що на місце першого трицифрового числа ставиться чотирицифрове, яке означає галузь застосування даного нормативного акту відповідно до Загального класифікатора “Галузі народного господарства України”. Інші цифрові позначення коду галузевого нормативного акта такі ж самі, як і міжгалузевого :
3 2
1
ХХ
ХХХ
ХХХ
Х
ДНАОП




Серед нормативно-правових актів з охорони праці, які ввійшли до
Реєстру ДНАОП, важливе місце займають державні стандарти України
(ДСТУ), їх 75 одиниць та правил, норми, інструкції тощо розроблені у радянські часи, які є чинними в Україні.
Важливою складовою Реєстру ДНАОП є стандарти безпеки праці, які почали розроблятися з 1972 р. в СРСР і склали 12 групу Єдиної Державної системи стандартів СРСР, що мала назву “Система стандартів безпеки

19 праці” (ССБП). Ці стандарти внесені до Реєстру ДНАОП під рубрикою
“Міжнародні стандарти системи стандартів безпеки праці” і визнаються
Україною за узгодженим переліком. В останній Реєстр ДНАОП внесено
332стандарти ССБП.
Стандарти цієї системи мають таке кодування:
ГОСТ 12.
3 2
1
ССБТ
ХХХ
ХХХ
Х



(далі повна назва нормативного акту російською мовою), де 12 – означає, що ГОСТ відноситься до ССБТ.
1 – цифра(Х), що визначає групу даного нормативу в системі.
Система включає 10 груп нормативів – від 0 до 9. На цей час розроблені стандарти у групах 0-5. Групи 6-9 – резервні.
Стандарти групи 0 – основоположні. Вони включають термінологію в галузі охорони праці, класифікацію небезпечних та шкідливих виробничих факторів, вимоги до організації трудових процесів, навчання, атестації тощо. Значна частина стандартів цієї групи на даний час замінена розробленими в Україні нормативно-правовими актами.
Стандарти групи 1 – регламентують загальні вимоги безпеки окремих видів небезпечних і шкідливих виробничих факторів, гранично допустимих значень їх параметрів і характеристик, методів контролю та захисту працюючих.
Стандарти групи 2 – встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничого устаткування, а також до його окремих видів.
Стандарти групи 3 – визначають вимоги безпеки до технологічних процесів, робочих місць, режимів праці тощо.
Стандарти групи 4 – це стандарти вимог до засобів колективного та
індивідуального захисту, а також до методів їх випробування та оцінки.
Стандарти групи 5 – включають загальні вимоги безпеки до виробничих будівель, приміщень і споруд. Стандарти цієї групи повністю замінено відповідними нормативно-правовими актами України.

20 2 – три цифри (XXX), що визначають порядковий номер ГОСТ у цій групі за реєстрацією.
3 – дві цифри (XX), що означають рік затвердження або перегляду даного ГОСТу.
Наказом Держнаглядохоронпраці України від 08.06.2004 р. № 151 затверджене нове „Положення про державний реєстр нормативно- правових актів з питань охорони праці”.
Реєстр НПАОП (нормативно-правових актів з охорони праці) - це банк даних, який складається і ведеться з метою забезпечення єдиного обліку та формування відповідного інформаційного фонду цих актів.
Включенню до Реєстру НПАОП підлягають нормативно-правові акти з охорони праці, що затверджуються Держнаглядохоронпраці, та нормативно-правові акти колишнього СРСР з питань охорони праці, які діють на території України відповідно до постанови Верховної Ради
України від 12.09.91 р. № 1545 „Про порядок тимчасової дії на території
України окремих актів законодавства союзу РСР”.
Державні, галузеві стандарти з питань охорони праці реєструються у порядку, встановленому Держстандартом України. Ці нормативні документи можуть включитися до Реєстру НПЛОП із збереженням позначень (шифрів), які їм були надані при реєстрації в Держстандарті
України.
НПАОП, які включені у Реєстр, присвоюється відповідне позначення
(шифр). Структура позначення (шифру) містить такі літерні та цифрові елементи:
3 2
1
ХХ
ХХ
.
Х
Х
.
ХХ
НПАОП


, де НПАОП - скорочена назва „Нормативно-правовий акт з охорони праці”;
1 – вид економічної діяльності (група, клас), який установлюється відповідно до ДК 009-96 (код КВЕД - класифікації видів економічної діяльності);

21
Якщо нормативно-правовий акт поширюється на всі або кілька видів економічної діяльності, зазначається код 0.00;
2 – вид нормативно-правового акта. Види НПАОП мають також цифрове позначення: правила - 1; переліки - 2; норми - 3; положення - 4; інструкції - 5; порядки - 6; інші - 7.
Дві наступні за крапкою цифри - порядковий номер нормативного акту даного виду в послідовності його реєстрації;
3 — рік затвердження.
При внесенні змін до НПАОП його позначення не змінюються.
Кожній зміні до НПАОП присвоюється порядковий номер. Якщо
НПАОП викладається у новій редакції, в його позначенні змінюється рік затвердження.
Кодування НПАОП здійснюється з метою систематизації обліку цих документів, створення необхідних умов для ефективного зберігання та використання інформації про ці нормативно-правові акти, зручності їх обробки з використанням персональних електронно-обчислювальних машин.
Нормативно-правові акти з охорони праці слід відрізняти від відомчих документів, що розробляються на
їх основі, затверджуються міністерствами, відомствами або асоціаціями та іншими об’єднаннями підприємств з метою більш повного відображення у вимогах охорони праці специфіки галузі.
Роботодавці на основі нормативно-правових актів розробляють і затверджують власні нормативні акти з охорони праці, що діють у межах даного підприємства, установи, організації. Ці документи конкретизують вимоги нормативно-правових актів і не можуть містити вимоги щодо охорони праці менші ніж ті, що наведені у державних нормах.
Нормативні акти підприємства стосуються:

організації управління охороною праці на підприємстві;

22

розробки посадових інструкцій та інструкції з охорони праці;

забезпечення перспективного і поточного планування роботи щодо питань охорони праці та виробничого середовища;

атестації робочих місць на відповідність вимогам охорони праці;

внесення вимог охорони праці до технологічної
і конструкторської документації;

організації експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки та системи допуску до робіт з підвищеної небезпекою;

проведення
інструктажів, навчання
і перевірки знань працюючих з питань охорони праці;

встановлення правил безпечного виконання робіт і поведінки на території, у виробничих приміщеннях та на робочих місцях;

забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, мийними
і знешкоджувальними засобами, лікувально- профілактичним харчуванням, молоком тощо;

організації проведення попереднього і періодичних медичних оглядів працівників певних категорій;

визначення заходів пожежної безпеки.
Роботодавець затверджує нормативні акти про охорону праці, потреба в яких виникає, виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства.
Для опрацювання, узгодження , затвердження нормативних актів підприємства за наказом роботодавця створюється комісія чи робоча група, визначаються терміни, виконавці та керівники.
Проект нормативного акту узгоджується із службою охорони праці підприємства та юрисконсультом, з іншими зацікавленими службами, профспілками.
Реєстрація та облік нормативних актів з охорони праці, що діють у межах підприємства, здійснюють у порядку, встановленому роботодавцем, якщо
інше не передбачене діючим законодавством.

23
1.5. Державне соціальне страхування від нещасних випадків на
виробництві
та професійних захворювань
Ще в Законі України “Про охорону праці” 1992 р. було сформульовано основні організаційно-фінансові принципи соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Так, у ст. 8 Закону зазначається: “Усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків та професійних захворювань... Із Фонду соціального страхування здійснюються виплати сум, що належать потерпілому працівнику за період його тимчасової непрацездатності або в порядку відшкодування шкоди та одноразової допомоги, передбаченої статтею 11 цього Закону”.
А ст. 30 Закону говорить: “У разі незабезпечення вимог щодо охорони праці власник відраховує кошти на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за підвищеними тарифами, що періодично переглядаються залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці...”.
Соціальний захист стосується інтересів кожного громадянина країни і не обмежується тільки випадками втрати людиною працездатності на виробництві. Сюди включаються також безробіття, хвороби, бідність, старість та інші об’єктивні обставини. Тому реформування соціального захисту населення має здійснюватися в рамках єдиної державної політики у цій галузі, за єдиною програмою, відповідно до економічних можливостей суспільства.
У червні 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України. Ст.
46 Основного Закону нашої держави проголосила, що “громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин , а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право

24 гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням...”.
З урахуванням положень Конституції і Основ законодавства України про соціальне страхування, після прийняття Верховною Радою 23 вересня
1999 р., Закон “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” був підписаний Президентом України
14 жовтня 1999 р. (далі – страхування від нещасного випадку).
Основними принципами соціального страхування Закон проголошує:

обов’язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільність страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

сплату страхових внесків тільки роботодавцями;

формування і цільове витрачання страхових коштів на солідарній основі;

управління страхування представниками працівників, роботодавців та державних органів на основі соціального партнерства і на паритетних засадах під наглядом держави;

економічну зацікавленість суб’єктів страхування у поліпшенні умов та безпеки праці;

надання державних гарантій застрахованим громадянам у реалізації
їх прав;

диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві.
Завданнями страхування від нещасного випадку є :

проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання

25 нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці;

відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
Суб
єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі – працівник).
Страхувальниками
є роботодавці, а в окремих випадках – застраховані особи.
Страховик
– Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професіональних захворювань України (далі – Фонд соціального страхування від нещасних випадків).
Об
єктом
страхування від нещасного випадку
є життя застрахованого, його здоров’я і працездатність.
Роботодавцем відповідно до Закону вважається:

власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю;

власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором.
Страховим
випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання , що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, перелік яких визначається
Кабінетом
Міністрів
України за поданням

26
Держнаглядохоронпраці (для нещасних випадків) або Міністерства охорони здоров’я (для професійних захворювань), з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та /або соціальних послуг.
Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов’язань перед потерпілим.
Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання(отруєння) за встановленими формами.
У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому законодавством порядку:
1)
своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:

допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

одноразову допомогу у разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

щомісячну грошову суму у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

пенсію у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

27

грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

допомогу дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
2)
організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;
3)
сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому у разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги у разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;
4)
організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров’я застрахованого;
5)
забезпечити потерпілому разом з відповідними службами охорони здоров’я за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги;
6)
вжити всіх необхідних засобів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;
7)
забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприяти наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;
8)
відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров’я або заподіяння моральної шкоди

28 потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштувати осіб із зниженою працездатністю;
9)
організувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи з
іншими зацікавленими суб’єктами підприємницької діяльності; компенсувати при цьому витрати виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;
10)
у разі невідкладної потреби подавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок або за рішенням виконавчої дирекції Фонду та її регіональних управлінь - за рахунок Фонду;
11)
сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування;
12)
організувати залучення інвалідів до участі у громадському житті.
Усі види соціальних послуг та виплат надаються застрахованому і особам, які перебували на його утриманні, незалежно від того, зареєстроване підприємство, на якому стався страховий випадок у Фонді соціального страхування від нещасних випадків, чи ні.
Одним з основних завдань Фонду соціального страхування від нещасних випадків є профілактична робота по усуненню шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням. З цією метою Фонд:
1)
надає страхувальникам необхідні консультації, сприяє у створенні ними та реалізації ефективної системи управління охороною праці;
2)
бере участь у:

розробленні національної та галузевих програм поліпшення стану безпеки, умов праці і виробничого середовища та їх реалізації;

навчанні, підвищенні рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці;

29

організації розроблення та виробництва засобів індивідуального захисту працівників;

здійснені наукових досліджень у сфері охорони та медицини праці.
3)
перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах, бере участь у розслідуванні групових нещасних випадків, нещасних випадків із смертельними наслідками та з можливою інвалідністю, а також професійних захворювань;
4)
веде пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці, вивчає і поширює позитивний досвід з цих питань, з метою виконання цих функцій Фонд створює своє видавництво;
5)
бере участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;
6)
надає підприємствам на безповоротній основі фінансову допомогу для розв’язання особливо гострих проблем з охорони праці.
Фінансування Фонду здійснюється за рахунок :

внесків роботодавців: для підприємств – з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій – з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємства, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.
Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку і профзахворювання.

30
Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету і використовуються виключно за їх прямим призначенням.
Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

для роботодавців – у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

для добровільно застрахованих осіб – у відсотках до мінімальної заробітної плати.
Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України
“Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 03.04.2003 р.
Фонд зобов’язаний письмово повідомляти страхувальнику умовний клас професійного ризику його підприємства. Згідно зі ст. 1 цього Закону встановлено страхові тарифи відповідно до 67 класів професійного ризику виробництва, доля яких страхові тарифи (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників) коливається від 0,86 (для 1-го класу) до 13,80 (для 67-го класу).
Класифікація галузей економіки та видів робіт за професійним ризиком виробництва за 67 класами затверджена постановою Кабінету
Міністрів від 13.09.2000 р. № 1423 “Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання” (із змінами та доповненнями від 27.06.2003р. № 985).

31
Назва галузей економіки та видів робіт здійснена відповідно до
Державного Класифікатора ДК 009-96 “Класифікація видів економічної діяльності”.
Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться Фонду відповідно до Порядку визначення страхових тарифів.
Для підприємств місячна сума страхового внеску визначається як
100
кл стр стр
СТ
ВОП
СВ

=
, де стр
СВ
– місячна сума страхового внеску, грн; стр
ВОП
– сума фактичних витрат підприємства на оплату праці у місяці, за який сплачується страховий внесок, грн.; кл
СТ
– страховий тариф на наступний календарний рік для підприємств одного класу професійного ризику підприємства, %.
Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці).
Розмір зазначеної знижки чи надбавки не може перевищувати 50 % страхового тарифу.
У разі систематичних порушень нормативних актів про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство у будь-який час за рішенням відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду на основі відповідного подання страхового експерта, який обслуговує це підприємство, може бути віднесено до іншого, більш високого класу професійного ризику виробництва. Цей захід може мати і зворотну дію, але з початку фінансового року.

32
Запитання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал