Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти, рішення №2386 від 10. 11. 2004 р. Розглянуто сучасний стан законодавчих і нормативно-правових актів



Pdf просмотр
Сторінка1/14
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.04 Kb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Харківська
національна академія міського господарства







В
.І.Шевченко


ПРАВОВІ
ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ


Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти






Харків – ХНАМГ – 2004

2
УДК
674. 658
Шевченко В.І. Правові питання охорони праці. Навч. посібник. –
Харків: ХНАМГ, 2004. – 184 с.

Рекомендовано МОН України як навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти, рішення № 2386 від 10.11.2004 р.
Розглянуто сучасний стан законодавчих і нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються законодавчої та нормативно-правової бази; державних гарантій охорони праці; управління та нагляду за охороною праці на виробництві; навчання з питань охорони праці; розслідування та обліку нещасних випадків у різних умовах діяльності, професійних захворювань та аварій; стимулювання охорони праці та відповідальності за її порушення.
Навчальний посібник відповідає програмі спеціальної дисципліни
“Правові питання охорони праці”, що викладається на спеціалізації
“Охорона праці в будівництві”, і може бути використаний для вивчення розділу “Правові й організаційні питання охорони праці” нормативної дисципліни “Основи охорони праці” студентами вищих навчальних закладів.

Рецензент
Шапка О.В., завідувач кафедри охорони праці та навколишнього середовища Української державної академії залізничного транспорту, професор, д-р техн. наук;

Бєліков А.С., д-р техн. наук, професор кафедри
„Безпека життєдіяльності”
Придніпровської державної академії будівництва та архітектури


ISBN № 966-695-064-2

© В.І. Шевченко, ХНАМГ, 2004

3
ВСТУП

Охорона
праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально- профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.
Прийнятий Верховною Радою і підписаний Президентом України в
1992 р. Закон “Про охорону праці” вперше визначив відповідальність держави за безпеку й гігієну праці, сформулював національну політику в сфері захисту інтересів як найманих працівників, так і роботодавців у трудовому процесі, реалізував конституційне право людини на безпечні та здорові умови праці в процесі трудової діяльності, став потужним
імпульсом для реформування всієї системи управління охороною праці в країні.
Рівень безпеки трудового процесу в першу чергу залежить від стану його правового забезпечення, тобто від якості та повноти розробки відповідних законодавчих та нормативно-правових актів. В Україні приділяється багато уваги питанням нормативно-правового забезпечення охорони праці. Сьогодні в державі діє 2061 нормативно-правовий акт з охорони праці, без урахування санітарних норм і правил, стандартів ССБП.
Разом з тим у зв’язку з прагненням України приєднатися до
Європейського Союзу (ЄС), необхідна адаптація наших законодавчих та нормативно-правових актів про охорону праці до директив і стандартів
ЄС. У першу чергу треба переглянути концепцію щодо нормотворчого процесу з питань охорони праці в нашій країні.
З часів введення в дію першого закону “Про охорону праці” в Україні спостерігається стійка тенденція зниження виробничого травматизму як взагалі, так і зі смертельними наслідками (табл.1).


4
Таблиця 1 – Динаміка виробничого травматизму в Україні
Рік

Загальна
кількість
нещасних
випадків
Кількість
смертельних
нещасних
випадків
1993 111627 2334 1994 94224 2279 1995 80450 2195 1996 64775 1900 1997 54510 1646 1998 50872 1551 1999 39844 1388 2000 34288 1325 2001 30992 1399 2002 26168 1285 2003 24847 1230
Разом
612597 18532
Безумовно, на зменшення показників виробничого травматизму впливає в першу чергу падіння обсягів виробництва та зменшення чисельності працюючих. Але в той же час це і результат реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці, підвищення ефективності державного нагляду в усіх сферах економічної діяльності.
Основні причини нещасних випадків – порушення технологічного процесу, трудової та виробничої дисципліни, незадовільне утримання і недоліки в організації робочих місць, незадовільна організація виконання робіт, невикористання засобів індивідуального захисту. Більше половини нещасних випадків трапляється через так званий “людський фактор”.
В Україні намітилася тенденція до відновлення виробництва, але з використанням застарілого, зношеного устаткування, яке не відповідає вимогам безпеки праці. Більшість працюючих втратила професійні навички або не має відповідної кваліфікації, нехтує правилами безпеки, порушує трудову і технологічну дисципліну. Внаслідок цього понад 25 тисяч працівників щороку травмуються на виробництві і близько 1300 з них гинуть.
У реалізації державної політики щодо покращення умов і охорони праці, запобігання виробничому травматизму особливу роль відіграє

5 охорона праці як система, спрямована на забезпечення належного рівня безпеки праці та виробничого середовища. Першочергове завдання тут – змінити становлення як роботодавця, так і самого працівника до проблем, пов’язаних з безпекою праці, підвищити рівень освіти посадових осіб і спеціалістів усіх рівнів з охорони праці. Професійна освіта призначена забезпечити майбутнього спеціаліста знаннями, уміннями і навичками безпечної професійної діяльності. Випускник вищого навчального закладу повинен вміти використовувати закони та інші нормативно-правові акти, чинну галузеву нормативно-технічну документацію тощо.
Фахівці, які готуються у ВНЗ із спеціалізацій з охорони праці, крім нормативних дисциплін “Безпека життєдіяльності”, “Основи охорони праці” і “Охорона праці в галузі”, вивчають низку спеціальних дисциплін з різних аспектів охорони праці, в тому числі “Правові питання охорони праці”. Ця дисципліна призначена для поглибленого ознайомлення з нормативно-правовою базою охорони праці, що складає основу правового забезпечення соціально-виробничої діяльності, здорових та безпечних умов праці і нормального клімату в трудовому колективі.
Розділ
1. Законодавча та нормативна база охорони праці

1.1.Законодавчі акти з охорони праці
Основою законодавства України про охорону праці є Конституція
України
, яка гарантує громадянам право на належні, безпечні й здорові умови праці згідно зі статтею 43, право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також на скорочений робочий день для окремих професій та виробництв і скорочену тривалість роботи в нічний час.
Конституція встановлює також право громадян на соціальний захист щодо забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст.46), охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне

6 страхування (ст.49) та інші права громадян, у тому числі право на охорону праці.
Основним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон
України
Про охорону праці. Він містить основні засади реалізації конституційного права працюючих на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на безпечні й нешкідливі умови праці, встановлює єдиний порядок організації та управління охороною праці в
Україні.
Всі інші законодавчі й нормативні акти з охорони праці мають відповідати не тільки Конституції, але і цьому Законові.
Суттєвим документом з охорони праці є Кодекс законів про працю
(КЗпП) України, який діє з 01.06.1972р. з багатьма змінами та доповненнями за минулий період. Правове регулювання охорони праці в
КЗпП розглядається не тільки в главі ХІ “Охорона праці”, але і в ряді
інших глав - “Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Праця жінок”, “Праця молоді”, ”Професійні спілки”.
Основи законодавства України про охорону здоровявирішують спільні питання із Законом “Про охорону праці”. Вони ставлять завдання забезпечення високої працездатності і довголітнього активного життя всього населення країни, усунення чинників, що негативно впливають на здоров’я, попередження та зниження можливості захворювання,
інвалідності й смертності. Цей документ передбачає встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих процесів, а також до якості машин, устаткування, обладнання, будинків та об’єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров’я людей (ст.28). Передбачається проведення обов’язкових медичних оглядів осіб певних категорій
(ст.31), розглядаються правові механізми медико-санітарної експертизи втрати працездатності (ст.69).
Закон
УкраїниПро забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя

населення
декларує обов’язковість гігієнічної

7 регламентації небезпечних та шкідливих чинників фізичної, хімічної і біологічної природи в середовищі життєдіяльності людини та їхньої державної реєстрації (ст.9). Він встановлює вимоги щодо проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст.15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, виробничих та інших приміщеннях (ст.19) тощо.
Відповідно до Конституції України і Закону “Про охорону праці” розроблено та введено в дію з 01.04.2001 р. Закон УкраїниПро
загальнообов
язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку
на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили
втрату працездатності”. Згідно з цим Законом держава бере на себе виплату всіх видів компенсації від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які викликали втрату працездатності або загибель працюючих. Закон встановлює правові засади, механізм дії відшкодувань постраждалим на виробництві та організаційну структуру страхового фонду.
Закон
УкраїниПро пожежну безпекуформулює засади забезпечення пожежної безпеки на території України, встановлює взаємовідносини у цій галузі державних органів, юридичних і фізичних осіб незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною обов’язків посадових осіб і працівників підприємств, установ і організацій та підприємців і покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб (ст.2).
Закон
УкраїниПро обєкти підвищеної небезпекивизначає правові, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків. Він встановлює порядок ідентифікації об’єктів підвищеної

8 небезпеки (ст.9), декларацію безпеки об’єкта (ст.10), обов’язки суб’єктів господарської діяльності розробляти і затверджувати план локалізації і ліквідації аварій на об’єктах підвищеної небезпеки (ст.11), порядок будівництва і/або реконструкції об’єктів підвищеної небезпеки (ст.12), порядок надання дозволу на експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки
(ст.12) тощо.
Питання правового регулювання охорони праці знайшли відображення в різних законодавчих документах України. Так, Закон
України

Про
підприємства

України

передбачає обов’язок підприємства забезпечити безпечні та нешкідливі умови праці всім працюючим на ньому і відповідальність за шкоду, заподіяну їх здоров’ю та працездатності (ст.25). Працівник підприємства, який став інвалідом внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання на цьому підприємстві, забезпечується додатковою пенсією незалежно від розмірів державної пенсії, а в разі смерті працівника при виконанні ним службових обов’язків підприємство забезпечує сім’ю працівника допомогою.
Закон
УкраїниПро колективні договори і угодипередбачає, що в колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання роботодавця
і працюючих щодо охорони праці (ст.7), а в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях закладаються основні засади і норми реалізації соціально-економічної політики держави, зокрема щодо умов та охорони праці (ст.8). Правові питання охорони праці регулюють державні законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, підзаконні нормативні акти: укази й розпорядження Президента України, рішення Уряду України, міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади. На сьогодні в
Україні діють кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, що безпосередньо стосуються або вирішують спільні питання з охорони праці, а також більше сотні державних законів України з цих питань. Відповідно до Закону України “Про охорону праці” для

9 регламентації окремих питань прийнято близько 200 підзаконних нормативних актів з охорони праці.
Усі ці законодавчі та нормативні акти створюють єдине правове поле охорони праці в нашій державі.

1.2.Закон УкраїниПро охорону праці
У 1992 р. першою з усіх країн СНД Україна прийняла Закон “Про охорону праці”. Було проголошено пріоритет життя та здоров’я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства, повну відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці. Закон передбачив перехід до цивілізованих форм соціального захисту потерпілих на виробництві – через систему загальнообов’язкового державного соціального страхування. Закон заклав правову й організаційну базу для вирішення проблем управління охороною праці.
Він став невід’ємною і важливою частиною системи базових законів, що пов’язані з упровадженням ринкових відносин. З введенням Закону було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення,
Державний комітет з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) з функціями комплексного управління та нагляду за додержанням законодавства про охорону праці. Законом визначено, а правовими актами закріплено повноваження і права кожної ланки галузевого і регіонального управління, започатковано розробку та реалізацію національної, галузевих
і регіональних програм з охорони праці.
Суттєвими ознаками становлення національної системи є діюча на більшості підприємств система управління охороною праці, впровадження економічних важелів управління охороною праці, оперативний вплив органів державного нагляду на стан безпеки та умов праці.
У листопаді 2002 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію
Закону “Про охорону праці”, що приведена у відповідність з Конституцією
України, Законами України “Про загальнообов’язкове державне соціальне

10 страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”,
“Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності”.
Динамічні перетворення в економічній сфері також вимагали вдосконалення законодавчої галузі. Тому в новій редакції Закону були враховані умови ринкових взаємовідносин. Сьогодні держава - не єдиний роботодавець. Постійно зростає питома вага приватного сектора економіки. Тому дія Закону розповсюджена на всіх, хто використовує найману працю, – на юридичних і фізичних осіб.
Крім того, відповідно до Угоди про партнерство та співдружність між
Україною і Європейським Союзом безпека праці визначена пріоритетним напрямком. Тому не тільки прийнятий Закон, але й наступні підзаконні акти розробляються з урахуванням вимог європейських директив.
Основні зміни та доповнення нової редакції Закону полягають у розширенні сфери його дії, у визначенні понять “роботодавець” і
“робітник”, а також у підвищенні вимог до цих основних суб’єктів трудових відносин. Закон зобов’язує піклуватися як про особисту безпеку, так і про безпеку і здоров’я оточуючих людей. Роботодавець несе персональну відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону праці.
Суттєвою проблемою залишається незадовільне функціонування системи управління охороною праці на рівні підприємств, галузей, регіонів у зв’язку з переходом до ринкової економіки, появою різних форм власності. Тому Закон вводить вимогу щодо проведення аудиту охорони праці, що передбачає як внутрішній аудит роботодавця, так і зовнішній аудит сторонніми організаціями або фахівцями.
Закон передбачає формування вертикалі управління охороною праці на регіональному рівні – визначені повноваження органів місцевого самоврядування. Для виконання функціональних обов’язків з охорони

11 праці вони створюють у складі своїх виконавчих органів відповідні структури.
Суттєво змінена система видачі дозволів на початок роботи підприємств і об’єктів, що розповсюджується лише на об’єкти підвищеної небезпеки. Перелік цих об’єктів, видів робіт, машин, обладнання, механізмів затверджує Кабінет Міністрів України.
Скасовані штрафи за нещасні випадки на виробництві. Разом з тим підвищена межа максимального розміру штрафів на підприємство за порушення нормативних актів про охорону праці і невиконання приписів представників органів державного нагляду до 5%.
Основною метою нової редакції Закону є реалізація конституційного права громадян на належні, безпечні та здорові умови праці.
Закон містить 44 статті, об’єднаних у 8 розділів. Перший розділ включає “Загальні положення”: це “Визначення понять та термінів”,
“Сфера дії Закону”, “Законодавство про охорону праці”. Найбільш суттєвою є ст.4, яка визначає державну політику в галузі охорони праці. Ця політика базується на принципах :

пріоритету життя
і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних
і здорових умов праці;

підвищення рівня промислової небезпеки;

комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;


12

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності; адаптації трудових процесів до можливостей працівника;

використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці;

використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.
Наступні розділи включають:
Розділ ІІ
“Гарантії прав на охорону праці” (ст.5-12).
Розділ ІІІ
“Організація охорони праці” (ст.13-24).
Розділ ІV
“Стимулювання охорони праці” (ст.25-26).
Розділ V
“Нормативно-правові акти з охорони праці” (ст.27-30).
Розділ VІ
“Державне управління охороною праці” (ст. 31-37).
Розділ VІІ
“Державний нагляд і громадянський контроль за охороною праці” (ст.38-42).
Розділ VІІІ “Відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці” (ст.43-44).
Введення в дію оновленого Закону – основа для перегляду підзаконних нормативних актів, що, в свою чергу, дає змогу змінити ряд застарілих підходів щодо організації охорони праці в Україні, привести національне законодавство у відповідність до міжнародних стандартів.


13
1.3.Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці

Охорона праці в Україні, як і в більшості передових країн Європи та світу, визначена одним з пріоритетних напрямків державної політики. Це підтверджується стратегічним курсом України на Євроінтеграцію.
До важливих нормативних актів з питань охорони праці відносяться міжнародні договори та угоди, до яких приєдналась Україна. Ст. 3 нової редакції Закону “Про охорону праці” передбачає наступне: “Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною
Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору”.
Найвизначніше місце серед міжнародних організацій, діяльність яких стосується охорони праці, займає міжнародна організація Праці (МОП), до якої зараз входить понад 170 країн. Основною формою діяльності МОП є розробка стандартів; проведення наукових та аналітичних досліджень у галузі виробничої безпеки та гігієни праці; збір, узагальнення та розповсюдження інформації з охорони праці; технічна допомога та ін.
Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини на виробництві, обіймають конвенції МОП у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їх застосування. На цей час
МОП ухвалила близько 200 Конвенцій, значна частина яких пов’язана з умовами та охороною праці.
Основоположною серед Конвенцій МОП є Конвенція 155 “Про
безпеку
, гігієну праці та виробниче середовище”, яка є міжнародно- правовою основою політики щодо реалізації розгалуженої і всебічної системи профілактики травм і аварій на виробництві і професійних захворювань. На жаль, сучасний стан національного законодавства
України з питань безпеки і гігієни праці не дає можливості нашій державі приєднатися до важливих міжнародних угод, зокрема, створює перешкоди для ратифікації та організації виконання Конвенції ISS.

14
Крім МОП, суттєвий внесок у створення міжнародного правового поля з охорони праці роблять ЄС, Співдружність Незалежних
Держав(СНД),
Всесвітня організація охорони здоров’я
(ВООЗ),
Міжнародна організація по стандартизації (ІСО), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна організація авіації (ІКАО) та ін.
Усі директивні документи, що приймаються МОП, ухвалюються на основі рівного представництва трьох зацікавлених сторін – уряду, роботодавців і робітників.
МОП здійснює контроль за реалізацією в країнах, що є її членами, ратифікованих конвенцій і рекомендацій. Кожна країна повинна направляти в МОП звіти щодо застосування на своїй території ратифікованих Конвенцій і інформацію про стан законодавства з питань, що порушуються в деяких, ще не ратифікованих країною Конвенціях.
Директиви, що приймаються в рамках ЄС і мають силу закону для всіх його країн, відповідають Конвенціям МОП. У той же час, розробляючи нові нормативні та директивні документи, МОП враховує позитивний досвід країн – членів ЄС.
Активна робота щодо гармонізації та вдосконалення правової бази охорони праці, приведення її у відповідність з міжнародними вимогами проводиться в країнах – членах СНД. Важливе значення у цьому напрямку діяльності мають модельні закони, прийняті на міжнародному рівні. Мета цих законів – сприяння зближенню національних законодавств у галузі охорони праці на міжнародному рівні, створення єдиної правової бази для максимального захисту працюючих на виробництві будь-яких форм власності.
Міжнародний досвід свідчить, що законодавство про охорону праці регулярно переглядається, розвивається та удосконалюється під впливом постійно змінних чинників політичного, економічного, соціального і технічного характеру. У зв’язку з цим Україні потрібна довготривала програма створення національного законодавства про охорону праці з

15 урахуванням вимог Конвенції МОП, директив ЄС, угод СНД ті інших міжнародних документів у цій сфері.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал