Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів




Сторінка5/21
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.83 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
десуґестування в клієнта соціально та історично напластованих уявлень як
про межі можливостей людини взагалі, такі самого підопічного зокрема.
Проблеми такого десуґестування розглядає суґестологія – наука про навіювання. Зрозуміло, що у нашому випадку йдеться про широко використовувані суґестивні (навіювальні) впливи у звичайному стані свідомості, які здійснюються усім багатством, згідно з суґестологічною термінологією, неспецифічною психічною реактивністю (поглядом, інтонацією, ритмікою, мовленням, виразом обличчя, рухами рук, поставою тіла
і т.д.). Важливу роль у цьому випадку відіграє формування необхідних психологічних установок відповідно до теорії відомого грузинського вченого Д.М.Узнадзе і його школи.
Проблема соціального та історичного обумовлення напластованих уявлень про межі можливостей людини безпосередньо пов’язана з проблемою формування, за теорією екзистенціалізму, несправжньої, стандартизованої людини, яка, як уже згадувалося, віддана на заклання чужим для неї усередненим стереотипам поведінки. Шлях до справжньої автентичної людини неможливо пройти, якщо не вирішити першу
із названих проблем. Життя ж «усередкованої» людини нерідко в потаємних глибинах душі викликає гіркоту почуття власної нереалізованості
та неповноцінності.
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
...Приснилося, що я відстав від себе,
І кінь мій вдаль без вершника помчав.
Я ж на узбіччя впав перед обличчям неба,
В якому вечір золотом палав.
Усе ... Нема ... не дожену ніколи Уже на обрії видніється мій кінь,
І бачу вічність ген за видноколом,
І згорблену свою втікачку тінь.
(С.Пальчевський)
Проблема збереження у собі самого себе нерідко вимагає відмови від узвичаєних стереотипів не тільки поведінки, ай мислення, яке повинно розвиватися в руслі індивідуальної творчості, оскільки професійній суто житейські ситуації настійливо її потребують.
Кожна людини певним чином перебуває в полоні вироблених суспільних стандартизованих суґестивних комплексів, які нерідко відіграють негативну роль. Такі комплекси створюють певні межі не тільки у сфері
застосування наших фізичних сила й інтелектуальних. Наші можливості
існують начебто вдвох вимірах. Перший – стандартизований, другий –
десуґестований, тобто звільнений від негативних суґестивних комплексів,
що сформувалися історично та соціально. Нерідко процес звільнення людини від цих комплексів, тобто десуґестування, відбувається стихійно під час критичних ситуацій. Прикладів цього можна навести чимало. Ось кілька з них. Африка. Втікаючий від расистів негр перестрибує рів, ширина якого перевищує норму олімпійського рекорду із стрибків у довжину.
На ніжку дитині наїжджає колесо легкового автомобіля. Мати, худенька,
тендітна жінка, у пориві напруги зсовує його з ніжки. Тікаючий із концтабору в’язень із жердиною у руці перестрибує трьохметрову огорожу, яка знаходиться під струмом. До цього він із жердиною не стрибав і, зрозуміло, трьохметрової висоти не долав. Студент Ростовського університету
Самюель Гарибян після складної операції був вимушений відмовитися від конспектування лекцій і читання посібників. Залишилося тільки слухати
і запам’ятовувати, що він і робив. Як наслідок – диплом із відзнакою,
надзвичайно розвинута пам’ять. За один раз він здатний запам’ятати понад тисячу іноземних слів. Але, окрім цього, відомі численні випадки,
коли звільнені від негативних сугестивних комплексів можливості людини різко зростали у звичайних умовах життя, далеких від критичних ситуацій. Досягалося це за рахунок самодесуґестування. Останнє особливо ча
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки сто зустрічається в тренувальній практиці спортсменів, які готуються до змагань. Вирази на кшталт Спочатку я повинен перемогти його у своїй душі давно відомі широкому загалу.
Причина невдач на шляху до самого себе найчастіше буває одна:
Блукаємо, шукаючи себе.
Зриваємося над обривом міри,
Мабуть, тому, що небо голубе
У глибинні душі без сонця віри.
(С.Пальчевський)
Соціальному педагогу в процесі десуґестування клієнта від напластованих уявлень про межі його можливостей необхідно спиратися, насамперед, на ситуації успіху в попередніх референтних групах. За межами таких успіхів можна допуститися гіркого прорахунку. Ситуація заз найства, перестрибування через щаблі до успіху нерідко породжують дилетантизм, різноманітні каверзні ситуації, розчарування у власних можливостях. Не так уже й рідко вжитті зустрічаються поети, винахідники, кінозірки, художники, які не відбулися. Тому, приступаючи до десегуґестування клієнта, соціальний педагог повинен зважати наскільки є для цього підстави. Не менш важливою уже в самому процесі десуґестування є психологічна підготовка підопічного до перебо рення невдач, поразок, різноманітних каверзних ситуацій. Адже кожна невдача чи поразка – це багатий матеріал не тільки для аналітичної інтелектуальної діяльності, ай для самовдосконалення, поліпшення майстерності у вибраній галузі діяльності.
Головним же завданням соціального педагога у процесі десуґесту вання є виведення клієнта на процес самодесуґестування. Для того ж,
щоб навчитися самостійно звільнятися від негативних суґестивних комплексів, треба освоїти відповідну філософію власного життя. Спираючись на здобуті знання, насамперед, на розглянуті раніше філософські
основи соціально педагогічної діяльності, власний житейський досвід,
соціальний педагог повинен допомогти у цьому клієнту. Важливо в потрібний момент вчасно забезпечити його потрібною інформацією.
На основі розуміння свого місця в суспільстві, зміни уяви про межі
власних можливостей, відчуття відповідальності за самого себе перед світом за реалізацію власної інтенційної неповторності слід підвести підопічного до формування власної позиції вжитті, яка дала б можливість розвинути рефлекс цілі. Однак сформувати такий рефлекс без відповід
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка них зміну рефлексі свободи неможливо. Цей рефлекс відкрив І.П.Павлов у тварин, яким властива психічна діяльність. Кожна тварина може задо вільнити певну свою потребу різноманітними варіативними видами цілеспрямованої діяльності. Однак ці потреби виступають у певній субординації. Є найважливіші, є менш важливі. Згідно з цією субординацією визначена наявність деяких загальних закономірностей усіх видів цілеспрямованої діяльності. Це означає, що вибір варіативних видів дії,
як правило, здійснюється відповідно з цими закономірностей. Якщо через певні обставини тварина не може продовжити свою діяльність за згаданими закономірностями, то це, будучи порушенням її рефлексу свободи, завжди викликає в неї негативні емоції. Рефлекс свободи примушує
її повернутися до тієї діяльності, яка відповідає йому. Це призводить до того, що тварина кидає всі сили нате, щоб досягти цієї мети.
Такий рефлекс свободи притаманний і людям на всіх етапах їх історичного і онтогенетичного розвитку. Філософ В.С.Лутай з приводу цього вважає, що в ті історичні періоди, коли панували вищі духовні цінності,
кожна людина, як правило, підкоряла майже всі свої індивідуальні інтереси тим суспільним, які були обов’язковими у відповідному типі світогляду із якими індивідуальні інтереси вступали в суперечність. Це не порушувало її рефлексу свободи, позаяк вона змалку виховувалася саме на розумінні такого співвідношення загальних та індивідуальних інтересів. Певна річ, – зауважує В.С.Лутай, – і сучасна людина підкоряє
деякі свої інтереси загальним. Але оскільки зараз вона виховується на основі суттєво іншого світоглядного підходу, в якому найважливіше значення має принцип пріоритетної ролі інтересів окремої людини, то вимога підкорення останніх якимось загальним інтересам набагато частіше входить у суперечність з її рефлексом свободи і тому викликає опір як окремої людини, такі будь якої їх групи (Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К.:Центр Магістр S», 1996. – С. Однією з таких причинна думку автора згаданого посібника, є відсутність, насамперед, у молоді нового сформованого типу світогляду, в якому була б подолана та властивість рефлексу свободи, яка призводить людей до поділу на «своїх»
і не своїх. Другою – поширення поглядів на таку свободу, яка звільняє
особистість від обмеження абсолютної етики – загальних і необхідних для всіх людей етичних принципів, які складають систему вищих духовних цінностей. Третьою – намагання значної частини людей, передусім,
задовольнити ті чуттєві потреби, які досить близькі до інстинктивно емоційних потреб тварин чи первісних людей».
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
Зважаючи на такі принципи, можна дійти висновку, що формування рефлексу свободи, який певним чином визначає рефлекс цілі, можливе в умовах гармонійного поєднання загальносуспільних та індивідуальних інтересів лише тоді, коли дотримуватися таких принципів) Орієнтація на непорушність абсолютної етики) Виховання світогляду, за яким людина вчиться відчувати себе не тільки в ближньому, ай у далекому) Визнання найвищою особистою самоцінністю самовияв у певному виді діяльності своєї внутрішньоінтенційної неповторності, яка реалізується на користь загальносуспільним інтересам.
У такому випадку в сформованому рефлексі свободи на першому місці
стоятиме, образно кажучи, особиста справа життя, якій будуть підкорені,
насамперед, ті складові цього рефлексу, що випливають із щойно виявлених принципів.
Подібна структура рефлексу свободи не сформується до того часу, поки людина не відчує органічну потребу в улюбленому виді діяльності, яка починає складати основний зміст її життя, головні його насолоди та радощі,
коли сам процес такої діяльності нерідко вводить у зону домінанти.
У психології домінанта (від лат – пануючий) – тимчасово пануюча рефлекторна система, яка обумовлює роботу нервових центрів у певний моменті цим самим надає поведінці відповідної спрямованості.
Як пануюче вогнище збудження, домінанта накопичує імпульси, що надходять у центральну нервову систему, одночасно гасячи активність інших центрів. Цим пояснюється системний характері цілеспрямованість поведінки певного індивідума, яка, будучи рефлекторною за типом, водночас є активною, а не реактивною. За певних умову стані домінантного збудження нервові ресурси тканини не тільки не виснажуються, а, навпаки, зростають.
Коли в роботу він пірнав,
То навіть їсти забував,
І слово радісне «робота»
Ряхтіло, наче позолота
У храмі, де палання свіч
З душі зганяло хвору ніч.
(С.Пальчевський)
Таким чином, уході формування доцільного рефлексу свободи, який визначальним чином вплине на формування цілі, соціальному педагогу
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка необхідно виходити з позицій, які відкидають будь яке нав’язування зовні
певних коректив, натомість слід, щоб такі корективи визріли як результат збудження дії внутрішніх механізмів самоорганізації та самоспря мувння клієнта. Ці ж механізми допоможуть увійти в зону індивідуальної творчості й відчути опору в розв’язанні тих нетрадиційних завдань,
на які, хочемо митого, чині, постійно виводить нас життя.
Соціально педагогічну діяльність, яка спрямована на створення відповідних умов та сприяння саморозвитку особистості клієнта у загальних рисах графічно можна відобразити так (див.схему1):
Таким чином, розв’язання однієї з найголовніших проблем соціалізації – повноцінного розвитку особистості в умовах гармонізації індивідуальних та особистісних інтересів можливе тільки на шляху до автентичного життя, який пролягає через пробудження в людині потенційних до певного часу дрімаючих можливостей осягання структур та елементів справжнього людського існування, усвідомлення власної неповторної самобутності, зосередження людиною сил та енергії для розриву кайданів відчуження від самої себе. А це потребує мудрості та внутрішньої мужності від обох соціального педагога і його підопічного. Народжуємось ми біля землі.
Вершин своїх осяяних не бачим.
І тільки в снах, у голубій імлі
Вони нас кличуть і за нами плачуть.
Навпомацки ідем, бува, до них.
У хаос буднів клиниться дорога,
І не спиня нас оклик прірв рудих,
Бо шлях до себе, то є шлях до Бога.
(С.Пальчевський)
Для соціального педагога немає якогось єдиного трафарету у співпраці з клієнтом. Кожна людина унікальна. Але, використовуючи синергетичну методологію, поєднуючи у своїй діяльності знання найзагальніших закономірностей розвитку людини як складно організованої
системи з емпіричним вивченням її як об’єкта прикладання власних зусиль, можна вивести цю людину на позиції усвідомлення свого місця та значення в суспільстві та всесвіті.
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
С
ПРИЯННЯ ВИХОДУ КЛІЄНТА В ЗОНУ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ
Сприяння структурним змінам у рефлексі свободи клієнта Створення умов для входження клієнта в зону домінанти Сприяння у формуванні доцільного рефлексу цілі клієнта Допомога в організації чергових ситуацій успіху в чергових референтних групах Допомога в нагромадженні необхідного інформаційного матеріалу Установка на десугестування напластованих уявлень про межі можливостей клієнта Допомога у визначенні напрямів далекої перспективи Допомога в організації вторинних ситуацій успіху у вторинних референтних групах Допомога в забезпеченні відповідними інформаційними матеріалами Допомога у визріванні напрямів середньої перспективи Пошуки вторинних референтних груп Передбачення близької перспективи розвитку. Створення умов для первинних ситуацій успіху в первинних референтних групах Виявлення імпресуючих періодів та імпресингів Створення умов для формування доцільних імпресингів Дослідження живої інтенції клієнта
Схема 1. Соціально педагогічна діяльність, спрямована на сприяння самовияву
клієнта за власною інтенційною спрямованістю
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Представлений у цьому підрозділі підхід до проблем соціалізації спрямований нате, щоб соціалізація чи то окремої людини, чи певної групи людей відбулася у всіх вимірах – по вертикалі і по горизонталі. По вертикалі від індивіда через особистість до індивідуальності. По горизонталі від відношення я я до відношення я універсум. Оскільки лише така людина здатна розв’язати глобальні проблеми людства, які
загрожують існуванню його фізичних і екзистенціальних основ.
Питання і завдання
1) У якому напрямі необхідно спрямовувати процеси соціалізації в найближчі два три десятиліття) Проблема вихідної точки соціалізації в сучасних науково експериментальних дослідженнях) Два протилежні напрями в соціалізації людини) Роль і місце імпресингів у самореалізації людини згідно своєї внутр
ішньоінтенційною спрямованістю) Роль та місце синергетичної методології в соціалізації клієнта з метою виведення його на шлях до автентичного способу життя) Проблема десуґестування в клієнта історично і соціально напластованих уявлень про межі власних можливостей) Проблеми формування рефлексів свободи і цілі в клієнта) Роль художньо образного мислення в соціалізації людини) Загальна структура діяльності соціального педагога уході соціалізації
клієнта на засадах філософських основ соціально педагогічної діяльності) Умови розв’язання однієї з найголовніших проблем соціалізації проблеми повноцінного розвитку особистості в умовах гармонізації індивідуальних та суспільних інтересів.
Рекомендована література
1) Корсак К. Людина нового століття та її виховання Рідна школа. –
2003. – №2. – С. 7 9.
2) Добронравова И.С. Синергетика становление нелинейного мыш ления. – К, 1990.
3) Пальчевський С.С. Суґестопедагогіка. – Рівне, 2002.
4) Безпалько О.В., Капська АЙ, Куєвда В.Т., Щербакова К.В. Молодь
і дозвілля теорія, методика і практика роботи з підлітками та молоддю за місцем проживання. К, 1994.
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки) Эфроимсон В.П. Гениальность. Божий дарили естественный феномен Народное образование. – 1991. – №3. – С. 130 135.
6) Сорокин П. Человечество. Цивилизация. Общества. – М, 1992.
7) М’ясоїд ПА. Загальна психологія. – К, 2000.
8) Дэвид Маерс. Социальная психология. – Спб.: Питер, 2002.
9) Філософський словник соціальних термінів / Заг. ред. В.П.Андру щенка. – К. Х, 2002.
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
1.4. Суґестологічна майстерність
соціального педагога
Істинне життя людини
те, про яке вона навіть
не здогадується.
Самюель Батлер
Суґестологія як наука. Роль та місце навіювання в
соціалізації людини. Складні та елементарні засоби
суґестивації. Розкриття засобами навіювання у звичайному
стані свідомості інтелектуальних, фізичних і вольових
резервів клієнта.
Проблема соціалізації індивіда передбачає розв’язання питань як змісту, такі механізмів цього процесу. Одним із важливих механізмів соціалізації є навіювання. Навіювання (або суґестія) – процес впливу на психічну сферу людини, пов’язаний із зниженням усвідомленості та критичності
під час сприйняття і реалізації навіяного змісту за умови відсутності цілеспрямованого активного його розуміння, розгорнутого логічного аналізу і
оцінки у співставленні з минулим досвідом й даним станом суб’єкта (Пси хология: Словарь/ Под общ. Ред. А.В.Петровского, М.Г. Ярошевского. М Политиздат, 1990. – С.57).
Зважаючи на це, суґестологія – галузь науки, що вивчає психологічні
явища навіювання і самонавіювання. Ведучи ж мову просу естологічну майстерність соціального педагогами матимемо на увазі не тільки його вміння користуватися різноманітними засобами навіювання для досягнення педагогічно доцільних цілей соціалізації, ай уміння для потреб самовиховання цілеспрямувати процеси самонавіювання клієнта.
Феномен навіювання дотепер привертає до себе увагу філософів, психологів, усіх тих, хто тим чи іншим чином пов’язані із проблемами соціалізації людини. Вчений психотерапевт В.М.Бехтерєв на базі зібраного ним матеріалу дійшов до висновку Навіювання слугує важливим чинником нашого суспільного життя і повинно бути предметом вивчення не одних тільки лікарів, ай усіх тих, хто вивчає умови суспільної психіки і
закони її вияву. Тут убудь якому випадку відкривається одна із важливих сторінок суспільної психології, яка являє собою широке і мало ще розроб
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки лене поле наукових досліджень (Бехтерєв В.М. Внушение и его роль в общественной жизни. – Изд. 2 ое. – Спб., 1908. – С.16).
Л.М.Толстой на основі власного педагогічного досвіду стверджував, що більша частина вчинків людей і особливо дітей здійснюється незгідно «роз судком, навіть не за відповідним почуттям, а за несвідомим наслідуванням та навіюванням. Відома також увага А.С.Макаренка до проблеми цілеспрямованого використання навіювання у виховному процесі організованої ним дитячої колонії.
Навіювання як один із важливих механізмів соціалізації підростаю чих поколінь нерідко протиставляли (а дехто ще й дотепер протиставляє) таким механізмам соціалізації, як переконання, наслідування та конформність. Подібний підхід, наприклад, у свій час демонстрував один
із дослідників соціально психологічної сутності навіювання
Б.Ф.Поршнєв, стверджуючи, що «... генеральна лінія розвитку людських психологічних відносин полягає в лімітуванні навіювання формою, яку всі справедливо вважають протилежністю навіювання переконанням»
(Поршинев Б.Ф. Конструсуггестия и история / История и психология. М Наука, 1971. – С. Таке тлумачення історії розвитку навіювання як явища вітчизняний дослідник В.О.Татенко правомірно вважає обмеженим. Насправді, як стверджує він, навіювання завжди перебуває в нерозривному зв’язку з іншими механізмами соціалізації і, розриваючи цю єдність, неможливо побудувати цілісну модель механізмів соціалізації людини. У цьому випадку не слід підмінювати внутрішні зв’язки зовнішніми, що властиво висновку Б.Ф.Поршнєва. Напротивагу йому
В.О.Татенко довів, що навіювання і переконання, як єдність протилежностей, не тільки взаємовиключають, ай взаємодоповнюють, взаємопроникають одне водне. Так, при переконуванні відбувається передача від суб’єкта об’єкту якогось логічно оформленого матеріалу, яка припускає використання критичного аналізу збоку того хто сприймає, але яка також припускає обов’язковість прийому інформації об’єктом впливу.
Крім того, необхідною умовою переконливості виступає її істинність.
Як відомо, критерієм істини є суспільна практика. Але абсолютизувати й істину і її критерій, на думку дослідника, допустимо тільки щодо певних історичних рамок. Лише виділяючи суттєве й відкидаючи другорядне, людина отримує можливість осягнути об’єктивну реальність із її законами. Це характеризує здатність дитини критично оцінювати зовнішній вплив. Але оскільки неможливо встановити абсолютний критерій для критичного підходу (другорядність властивостей теж поняття відносне, то момент суґестивності обов’язково має місце в кожному акті
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка сприйняття інформації. А в кожному акті впливу, в силу відносної істинності його матеріалу, завжди поряд із доказовістю інформації має місце бездоказовість (одне без іншого не існує і немає сенсу).
Таким чином, – доходить висновку В.О.Татенко, – між навіюванням
і переконанням існує не тільки зв’язок типу чим менше одного, тим більше другого і навпаки, ай зв’язок діалектичний. І розвиток цієї єдності
протилежностей іде шляхом взаємовиключення протилежних сторін, які
вступають у відношення невідповідності, передбачаючи їх приведення у відповідність на новому, вищому рівні. При цьому активною стороною зазначеної суперечності виступає переконання, яке, розвиваючись за своїми внутрішніми законами, вимагає постійного приведення навіювання у відповідність із досягнутим їм рівнем розвитку. Порушення цієї відповідності приниженням ролі навіювання в історії суспільства не дає можливості адекватно пояснити закономірності розвитку системи соціально психологічних механізмів соціалізації загалом, як внутрішньо суперечливої за своєю суттю. Лише стосовно до конкретної ситуації можливо фіксувати домінування однієї з сторін цієї єдиної системи за рахунок
іншої (В.О.Татенко Методологічний аналіз соціально психологічної сутності навіювання (суґестії) / Психологія. – К Радянська школа, 1976.
– Вип.15. – С.6).
Таким чином, не перебільшуючи алей не принижуючи ролі навіювання в процесі розвитку як окремого індивіда, такі суспільства в загалом, необхідно визнати об’єктивною тенденцією закономірність його розвитку, як невід’ємного компонента єдиної системи соціально психологічних механізмів соціалізації, без якого неможливе існування і розвиток доказових форм передачі соціального досвіду.
Навіювання здійснюється у формі гетеросуґестії (побічного впливу) і автосуґестії (самонавіювання).Об’єктом гетеросуґестії, тобто суге рендом може бути не тільки окрема людина, ай група людей, певний соціальний прошарок (феномен масового навіювання. Джерелом навіювання, тобто сеґестором, виступає індивід, або група людей, засоби масової інформації. Автосуґестія передбачає об’єднання водній особі як суґестора, такі сугеренда. У навіюванні велику роль відіграють не тільки вербальні засоби (слова, інтонація, ай невербальні (міміка, жести, рухи рук, постава, навколишня обстановка. За методами реалізації навіювання розрізняють пряме і побічне, а також цілеспрямоване і нецілеспря моване. За критерієм стану суґеренда розрізняють навіювання у звичайному стані свідомості, у гіпнозі, у природному сні, постгіпнотичне (реалізується після виходу з гіпнозу, у стані фізичної релаксації. Ефек
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки тивність навіювання визначається багатьма чинниками. Зокрема, такими якостями суґестора, як рівень його соціального статусу, щирість, сила волі, інтелектуальність, характеристична перевага. Значну роль також відіграє ступінь навіюваності суґеренда, відносини довірливості, авторитетності, залежності, які складаються між об’єктами і суб’єктами навіювання, рівень аргументованості навіюваної інформації, характер взаємоз в’язку логічних та емоційних компонентів, що підкріплюється іншими впливами тощо.
Психологічним

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал