Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів



Pdf просмотр
Сторінка4/21
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.83 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
властивість самоорганізації є загальною для всіх
явищ буття. Причому, як уже згадувалося, в розвитку цих явищ існує мож
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки ливість, згідно з якою сталі структури, що виникли з хаосу, часто належать до вищих форм організації порівняно з тими, що раніше розпалися. Нині
сучасна наука оптимістично підтверджує, що ця прогресивна тенденція історичного розвитку світу перевищує регресивну. Хаос, таким чином, за словами І.Пригожина, породжує порядок, який не означає виникнення яких небудь структура лише тих, які поєднуються в певний набір, що визначається власними функціями середовища. Стосовно цього російський академік С.П.Курдюмов зауважує «... введена таким чином уява про нестабільність, яка передбачає, крім усього іншого, багатоваріативність шляхів еволюції природних і не тільки природних об’єктів, дозволяє вести мову про внутрішні тенденції, які властиві певному фрагменту реальності, про наявність в останнього деякого внутрішнього виміру (Интервью с С.П.Кур дюмовым // Вопросы философии. – 1991. – №6. – С. Визнання подібних тенденцій призводить, на думку вченого, до переосмислення нашого ставлення досвіту. Адже «... достатньо лише збудити дію внутрішніх тенденцій і природа сама побудує необхідну структуру. Потрібно тільки знати потенційні можливості цього природного середовища і способи їх стимуляції. Людина, знаючи механізм самореалізації, може свідомо ввести у середовище відповідну флюктуацію, – якщо так можна висловитися, уколоти середовище в потрібних місцях і цим самим спрямувати його рух. Але спрямувати, знову ж таки, не куди небудь, а відповідно до потенційних можливостей самого середовища. Свобода вибору є, але сам вибір обмежений можливостями об’єкта, оскільки об’єкт є не інертним пасивним матеріалом, а володіє, якщо потрібно, власною свободою (Интервью с С.П.Кур дюмовым // Вопросы философии. – 1991. – №6. – С.56).
Екстрополяція цих положень на діяльність соціального педагога вимушує зробити кілька суттєвих висновків. Насамперед, про необхідність оптимістичного підходу до клієнта, віри у його здатність до самоорганізації. По друге, про визнання та розуміння його внутрішніх тенденцій,
потенційних можливостей. По третє, про знаходження шляхів стимуляції та збудження цих тенденцій. По четверте, про визначення на їхній основі відповідної флюктуації, якою, образно кажучи, необхідно уколоти складноорганізовану макроскопічну систему клієнта у потрібний часу потрібних місцях і цим самим спрямувати його руху доцільному напрямі згідно з його власними потенційними можливостями.
Важливим для соціально педагогічної діяльності є синергетичний висновок проте, що нормальне функціонування і розвиток будь якої складної
макроскопічної системи певним чином визначається взаємодією двох протилежних сил – створюючої структури і руйнуючої останні. Синергетика
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка розкриває, що стала структура не може самоорганізуватися не лишу у випадку, коли хаотичний початок пересилює ці структури, ай тоді, коли цей початок взагалі відсутній. (Князєва Е.М., Курдюмов С.П. Синергетика как новое мировидение: диалог с И.Пригожиным //Вопросы философии. –
1992. – №12. – С.18).
В.С.Лутай вдало унаочнює це положення одним із відкриттів учених ракового інституту в США. Вони зуміли відкрити гени, що, на противагу генам, які стимулюють розмноження клітин організму, блокують це розмноження. Враховуючи це, виявлено, що організм залишається здоровим лише тоді, коли дія цих протилежних сил знаходиться в певних межах.
Тобто саме недолік другого типу генів призводить до ракових захворювань. Водночас подібний недолік першого типу генів також викликає смерть клітини. Таким чином, здоровий організм вимушений мати ті механізми,
які регулюють взаємодію згаданих протилежностей.
Безумовно, у процесі соціалізації особистості мають місце сили, що створюють і що руйнують. Тому соціальному педагогу в процесі соціально педагогічної діяльності слід не стільки думати про нівеляцію останніх, штучне відгородження їх від клієнта, як про зміцнення механізмів, що регулюють взаємодію обох сил. На практиці ж нерідко зустрічається протилежне.
У ході виконання головних завдань соціалізації певної особистості чи групи людей соціальний педагог шукає можливість гармонійного вирішення найважливіших суперечностей соціально педагогічної діяльності, намагається оминути все зле, хаотичне у цій діяльності. Але так само, які в будь якій педагогічній діяльності, недооцінка ролі необхідного хаотичного початку в ній, атому і нерозуміння того, що ми ніколи не можемо передбачити унікальність результату кожного конкретного елементу педагогічної діяльності, на думку В.С.Лутая, нерідко призводить до протилежного результату цієї діяльності, тобто її добрі наміри перетворюються у зле, хаотичне.
Уникнути цього допоможе застосування синергетичної методології. Вона полягає втому, що кожний результат конкретної, у нашому випадку соціаль
но педагогічної, дії потребує негайного аналізу в плані його співвідношення з
метою цієї дії. Причому, коли такий результат приходить у суттєву супе
речність із метою дії, то це означатиме, що ця соціально педагогічна дія як
створювальна сила вийшла засвою межу і перетворилася у ту, що руйнуює, і
що це потребує відповідних коректив соціально педагогічної діяльності та
тієї мети, яка його визначає
.
Отже, соціальний педагог, працюючи в рамках взаємодії двох протилежностей, а саме 1) соціально педагогічної дії, що створює, що визначається її метою, і 2) сили соціально педагогічного процесу, яка руйнує, що
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки визначається необхідністю хаотично непередбачуваного елементу в ньому,
хоче він того чи не хоче, для успіху своєї справи повинен діяти стихійно синергетично. Це означає, що в системі своєї роботи йому необхідно поєднувати найзагальніші методологічні закономірності з фактично емпіричним дослідженням як кожного окремого клієнта, такі певного соціально педагогічного процесу.
Застосування діалектико синергетичної методології до вирішення найважливіших проблем соціальної педагогіки особливо актуальне у світлі вимог філософії глобальних проблем – сучасної галузі філософської рефлексії,
яка породжена тенденцією глобалізації життєдіяльності цивілізації доби постмодерна. Проблемне поле цієї філософії складають, насамперед, такі
основи: 1) забезпечення глобальної безпеки фізичних та екзистенційних першооснов існування людства, 2) пошук стратегічних шляхів для гармонійного його об’єднання.
Філософія глобальних проблем, асоціюючи себе зі становленням і
поширенням почуття причетності людини до тотальної єдності природи й
Космосу, її відповідальності за майбутнє Всесвіту, за духовне життя людства, заперечує революційні методи перетворення дійсності, протистоїть будь яким формам фанатизму і екстремізму, визначає пріоритет еволюційних змін спочатку у свідомості людей, а потім у соціально економічній та політичній діяльності.
Зважаючи на це, постає завдання виховання гармонійно розвинуто творчої особистості, яка здатна вирішувати суперечності, що виникають між нею та іншими людьми, суспільством, природою, не виходячи за певні межі
у взаємодії тих протилежностей, які створюють ці суперечності. В основу розв’язання цього завдання якраз і необхідно покласти синергетичну мето дологію.
Отже, розглянувши різні сучасні філософські системи та їхні підходи до проблем соціалізації людини в суспільстві, доцільно констатувати, що,
проектуючи певний соціально педагогічний процес, необхідно враховувати поєднання різноманітних філософських ідей. Це допоможе різнобічному огляду проблем соціалізації, а в конкретних випадках соціально педагогічної роботи – знаходженню тих флюктуацій, які матимуть вирішальний вплив на зміну руху складних макроскопічних систем, під якими ми розуміємо об’єкти соціалізації.
Розглянуті нами філософські системи відіграють різну роль в умовно прийнятій системі координат соціалізації кожного нового покоління і кожної окремої людини. Різна їхня роль у вирішенні докорінної проблеми соціалізації, яка полягає в тісному взаємозв’язку, гармонійній організації взає
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка модії трьох вимірів по вертикалі індивід, особистість, індивідуальність,
що певним чином відповідають узвичаєному християнському тіло душа дух. У свою чергу рух по вертикалі потребує відповідного руху погори зонталі», який теж має своє певне обумовлення в різних філософських сис темах.
У філософські основи проектованої соціально педагогічної діяльності
необхідно закладати марксистську теорію в силу того, що економічні та політичні чинники соціалізації відіграють надзвичайно важливу роль у її перебігу. Три кола земного пекла (потрійна фетишизація – С.П.) для багатьох людей дотепер слугують китайською стіною відчуження від свободи, від самого себе. І це в процесі соціалізації особистості необхідно враховувати як вихідну основу, бо лише вихід за межі цієї китайської стіни дозволить людині вийти на якісно нові філософські основи власного саморозвитку екзистенційні та синергетичні. Соціальному ж педагогу це допоможе використати у процесі соціально педагогічної діяльності ці ж якісно нові екзистенційні та синергетичні методологічні підходи, які дозволяють цілеспрямовувати процес соціалізації як певної окремої людини, такі групи людей у русло діалогу безлічі різноманітних людських вимірів як по вертикалі, такі погори зонталі». Лише в реалізації багатства усіх цих вимірів людина і суспільство здатні будуть подолати стіну відчуження від самих себе і продовжити рух до свободи, яка диктується необхідністю реалізації внутрішньоінтенційних основ кожного в умовах гармонізації власно особистісних та загальносуспільних інтересів.
Яким чином використати розглянуті філософські основи в соціально педагогічній діяльності Які їхнє місце та роль у проектуванні такої діяльності та її моделі Як взаємопов’язати для потреб моделювання соціально педагогічної діяльності вихідні ідеї розглянутих філософських систем?
Ці та інші питання будуть розглянуті в наступному підрозділі.
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
Питання і завдання для самостійної роботи
1. У чому суть проблем соціальної філософії?
2.Чим філософія соціального виховання відрізняється від соціальної
філософії?
3.Роль філософських принципів субстанціональної єдності та діалогової згоди у вирішенні проблем філософії сучасної освіти.
4.У чому суть докорінної проблеми соціалізації людини?
5.Роль марксистських ідей відчуження людини та її руху до свободи в колі сучасних проблем соціалізації.
6.Екзистенціалізм як популярна філософська течія сучасності, її вплив на характер та спрямованість соціально педагогічної діяльності.
7.Поняття автентичної людини в екзистенціалізмі як мети соціалізації
«стандартизованої» людини.
8.Роль ідей філософії нестабільності І.Пригожина для розуміння процесів розвитку суспільства та цілеспрямування соціально педагогічної
діяльності соціального педагога.
9.Синергетична методологія – як вихідна основа для проектування соціально педагогічної роботи з окремим клієнтом чи групою людей. Застосування діалектико синергетичної методології для вирішення завдань соціальної педагогіки у світлі вимог філософії глобальних проблем людства. Роль різних філософських напрямів у розв’язанні докорінної проблеми соціалізації людини.
Рекомендована література
1.Андрущенко В.П., М.І.Михальченко. Сучасна соціальна філософія К.:Генеза, Філософський енциклопедичний словник / Голова редколегії
В.І.Шинкарук. – К.:Абрис, 2002.
3.Новая философская энциклопедия: В 4 т. – М.:Мысль, 2001. – Т.3.
4.Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К Центр Магістр S», 1996.
5.Пригожин И. Философия нестабильности//Вопросы философии.
– 1991. №6. – С Філософія За ред. Г.А.Заїченка, В.М.Сагатовського, І.І.Кального,
В.І.Даниленка. – К.:Вища школа, 1995.
7.Интервью с С.П.Курдюмовым // Вопросы философии. – 1991. –
№6. – С 57 8.Стенгерс И, Пригожин И. Порядок из хаоса (новый диалог чело века с природой). – МС. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
9.Князева Е.М., Курдюмов С.П. Синергетика как новое мировидение:
диалог с И.Пригожиным //Вопросы философии. – 1992. – №12. – С 12.
10. Чалий О.В. Синергетичні принципи освіти і науки. – К, 2000.
11. Філософський словник соціальних термінів За ред. В.П.Андру щенка. – Київ – Харків, 2002.
12. Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. – М, 1997.
13. Павлёнок П.В. О понятиях, объектах, предметах и функциях соци альной роботы и социальной педагогики//Социальная робота и социальная философия. – М, 1996.
14. Арнольдов А. Восхождение к гуманизму // Социальная работа. –
1994. – №3 4/6.
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
1.3. Психолого педагогічні основи
соціалізації людської особистості з метою
гармонізації власно особистісних та
загальносуспільних інтересів
Часто люди пливуть за течією
часу. А, між іншим, невеличкий
наш човник має кермо.
Аліг’єрі Данте
Проблеми соціалізації особистості на порозі III го
тисячоліття. Роль перинатального періоду в соціалізації
людини. Два напрями соціалізації. Модель соціалізації
людської особистості на засадах філософії
екзистенціалізму та філософії глобальних проблем.
Синергетична методологія як засіб соціалізації.
Роль та місце соціального педагога у
процесі соціалізації людини.
Людина у своїх найрізноманітніших вимірах безмежна, як безмежний
Всесвіт, що її оточує і часткою якого вона є. Однак у конкретні періоди
історії людства, в умовах визрівання нових обставин існування та розвитку людини, завдань, які постають перед нею, формується певний зразок або модель людської особистості, здатної вирішувати ці завдання. Подібна модель це результат зусиль не тільки сучасного їй, ай попередніх поколінь.
Людство, у яке, за висловом відомого вченого природодослідника КАТи мірязєва, входить більше мертвих, ніж живих, упродовж довгого історичного часу несло у наш день золоті крупинки для золотої троянди людського образу, вимріяного та ідеалізованого.
...Ідемо крізь століття по пустелі,
Запалюючи серце міражами.
На обрії – правічні голі скелі,
І навіть мертві йдуть вперед із нами.
Крокують Бах, Толстой, Шекспірі Гете.
Живі на них частенько поглядають.
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Ідуть філософи, психологи, поети,
І натовп, що з’єднав усіх, безкраїй ...
(С.Пальчевський)
З одного боку, без такого безкрайого натовпу, відчуття нерозривної
єдності з ним створити ідеалізовану модель сучасної соціалізованої людини неможливо, аз іншого, ця модель вимагає першочергового врахування таких параметрів, які ще кілька десятків років тому були надзвичайно віддаленими. На сьогодні поступово визнається та обставина, за якого для того щоб знати ці параметри, суспільству загалом і кожному його члену, зокрема, необхідно усвідомити, що, як уже згадувалося, понад 95% достовірної
інформації про визначальні засади нашої життєдіяльності датується періодом після року. Неврахування цього призводить до хибного розуміння не лише всепланетних природних процесів, ай процесів, пов’язаних із соціалізацією кожної окремої людини.
Розвиток сучасної світової науки підійшов до тієї небезпечної межі,
про яку застерігав великий мислитель академік В.І.Вернадський, ведучи мову проте, що «... наукове знання, яке виявляє себе як геологічна сила і
створює ноосферу, неповинно підводити до результатів, які суперечать тому геологічному процесу, результатом якого воно є (В.И.Вернадский. Науч ная мысль как планетное явление. – М Наука, 1991. – С.21).
Застереження окремих учених, різноманітних всесвітніх організацій,
останні рішення ООН, на жальне призвели до загального усвідомлення того, щонайближчі два три десятиліття є своєрідною точкою біфуркації,
після якої людство підведе себе до загибелі, продовжуючи діяти за стандартами століття, або, докорінно змінивши спрямованість процесів соціалізації особистості, врятується.
Типовим прикладом цілеспрямування процесу соціалізації в напрямі порятунку є розробка в Данії нового морального кодексу доцільної
індивідуальної поведінки і системи цінностей XXI століття
. За яким забороняється накопичення матеріальних доказів особистого успіху, стимулюється необмежене зростання діяльнісних знань та вмінь у професійній сфері життєдіяльності та в загальноцивілізаційній компетент ності.
Виходячи з необхідності врахування ситуації, що склалася в сучасному зглобалізованому світі, та філософських основ соціально педагогічної діяльності, пропонуємо вихідні конструкти для проектування процесу соціалізації людської особистості, спрямованої на вирішення гло
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки бальних проблем людства в умовах гармонізації внутрішньоособистіс них і загальносуспільних інтересів.
У традиційній європейській науці вихідною точкою соціалізації
прийнято вважати народження дитини. Однак сучасні науково експериментальні дослідження ставлять під сумнів цей погляд, оскільки він не враховує форму психіки людини в ембріональному стані. Очевидно,
неспроста в багатьох східних країнах народження людини відраховують невід появи на світа від дня зачаття. Така позиція певним чином підтверджується в роботах відомого дослідника психології С.Грофа, якому вдалося експериментальним шляхом відтворити складність багатого психічного життя у перинатальному (допологовому) періоді розвитку людини. Він доводить, що під час пологів людина втрачає у пам’яті зміст свого попереднього життя, яке транслюється нарівні несвідомості у вигляді
своєрідних семантико психологічних структур, що закладають основи ментальності людини, впливаючи на її свідомість і діяльність та формуючи ядро особистості.
Стосовно цього слід згадати, що в езотеричних науках, на відміну від традиційної психології, яка не співвідносить поняття душі з певним морфофізіологічним субстратом в організмі, серце вважається вмістилищем душі, яка започатковує свій розвиток і зачаття як енергетичного і
фізичного першопочатку людини. В основі цього положення лежить загальна філософська концепція єдності всього живого у Всесвіті посередництвом цілісної системи тонких енергетичних тіл. Близький до цього зороастризм стверджує, що дитина в лоні матері щомісяця набуває певних психофізіологічних і духовних якостей згідно з тим чи іншим знаком Зодіака.
На основі сучасних психолого педагогічних тлумачень таких розумінь вироблено засади гармонійного розвитку плоду з урахуванням відповідних психологічних настанові поведінки батьків та суб’єктивної
активності дитини. Стосовно цього для молодих батьків у колективному збірнику науково педагогічних матеріалів Молодь і дозвілля пропонується ціла низка порад, які супроводжуються відповідними коментарями та інформацією. Першого місяця від зачаття – пише автор, – в дитини закладається потенційна життєва енергія Я, його дух, творчість,
фізична природа, формування чоловічих початків (за східною термінологією «янь») свідомості (!) і вироблення свого ставлення до батька. У
порадах батькам цього періоду на перше місце висувається турбота про своє фізичне і моральне здоров’я. Упродовж другого місяця відбувається формування Душі, підвалин сфери несвідомого та інших якостей, що
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка виявляють жіночу природу інь, емоції та інстинкти. На третьому місяці
закладаються основи творчих задатків, сила волій духу, прагнення до свободи. У цей період особливо чутливо у психіці дитини закарбовується ставлення матері до неї. Якщо, наприклад, матір переживає почуття невчасності, недоречності дитини, то в її серці будуть закладатися жорстокість
і ненависть до оточення, душевний надломі неповноцінність, скривдженість. Інтелектуальні здібності формуються, переважно, на четвертому місяці, а для батьків у цей час бажаним є щиросердне спілкування з оточенням і заняття інтелектуальною працею. П’ятий місяць визначає ставлення до суспільних питань і соціальних вартостей, батьки мали б особливо зосереджуватися на духовних інтересах. На шостому місяці формується почуття прекрасного, батькам варто уникати почуттів тугий самітності.
На восьмому місяці й дев’ятому в дитини (плоду) формується космічна свідомість, висока любов до всього живого, почуття свободи й спорідненості зі всім світом (Безпалько О.В., Капська АЙ, Куєвда В.Т., Щерба кові К.В. Молодь і дозвілля теорія, методика і практика роботи з підлітками та молоддю за місцем проживання. – К, 1994. – С На основі цього робиться висновок стосовно того, що використання сучасних методів дослідження у психіатрії та трансперсональній психології дозволяє розглядати перинатальний періоду житті людини як повноцінний поруч з іншими періодами постнатального життя, бона клітинному рівні кожний індивід несе в собі самобутній досвід перебування у лоні матері, і цей період, на думку дослідника, є визначальним, порівняно з наступними.
Так чи інакше, але сьогодні вже безперечно доведено, щонайменші відхилення від норми в ембріональному періоді та впродовж пологів впливають на доросле життя людини. Тривалий час наївні уявлення про соціалізацію як простий процес навчання та виховання нерідко породжували і продовжують породжувати безвідповідальність молодих батьків перед долею своїх нащадків. Цигарка в руці майбутньої матері, випадковий статевий зв’язок у підворітні, зловживання спиртним майбутнього батька, сварливість чи неврівноваженість обох – далеко не дрібниці. Це завершальні штрихи в літописі тієї крихітки – таємниці, яка має народитися до життя. Бо
...То є нечиста дошка в сірих буднях,
Яка жде букви першої на сході дня.
То чорний ящичок», послання у майбутнє,
Яке з батьками пише вся рідня.
(С.Пальчевський)
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
Таким чином, дитина, народжуючись, приносить із собою певний спадок, який є вихідною основою для подальшого руху вперед. До, образно кажучи, уже написаного на дошці її життя починають додаватися нові написи, зроблені кожним прожитим днем, місяцем, роком. Попереду – невідомий шлях, про який вона сама не здогадується. Шлях, який нерідко уявляють лише батьки, спираючись на власні уподобання та можливості,
часто не враховуючи здібностей, задатків і внутрішньоінтенційної спрямованості дочки чи сина. Попереду – вибір. Один із можливих напрямів – це напрям, за теорією М.Хайдеггера, вбік стандартизованої людини, несправжньої, яка, як уже говорилося, віддана на заклання чужим їй, усередненим стереотипам поведінки. Таких відчужених від самого себе людей, на жаль, більшість. Відповідно до теорії марксизму ці відчужені, часткові люди є жертвами суспільних відносин, які панують у світі «потрійної
фетишизації» товару, грошей, капіталу. Цим самим «плінтусна методологія, як нерідко називають методологічні підходи марксизму, приписує
людині роль пасивного спостерігача власної долі, який не усвідомлює, що він, як уже згадувалося, є для себе єдиним, незамінним поводирем із лабіринту відчуження до справжнього, автентичного існування. Другий напрям це напрям, згідно із позицією екзистенціалізму, до справжньої автентич
ної людини. На цьому шляху необхідно, щоб у людині пробудилися дріма ючі до певного часу можливості осягання структур та елементів («екзистен ціалів») суто людського існування. Для цього потрібно не лише осягнути власну унікальність, внутрішньоінтенційну неповторність, ай повірити у можливість їхньої реалізації.
Ситуація вибору або, відповідно до теорії філософії нестабільності, точка біфуркації в розвитку молодої людини як складно організованої системи наступить після здобуття обов’язкової середньої освіти. Це буде чи не перша складна ситуація, коли молода людина вирішуватиме, в якому напрямі
вийти у самостійну життєву дорогу в напрямі усереднених стереотипів стандартизованої людини чи повернути вбік до самого себе, щоб, ставши автентичною людиною, розірвати кайдани відчуження. Але до цього слід хоч бив найзагальніших рисах побачити себе, розширити коло необхідних для життєвого вибору флюктуацій. Дитина ж стихійна у своїх уподобаннях, далека від процесів самоспостереження та самоаналізу, тому без допомоги батьків, вихователів дитсадка, учителів, усіх, хто причетний до її соціалізації обійтися важко.
Першими божими іскрами, які намагаються просвітити дитині чий підлітку шлях до самого себе, є імпресинги. Їхні роль і місце в реалізації
людиною власного таланту відкрив один із перших радянських генетиків
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
В.П.Ефроїмсон (1908 1989). Дійшовши до висновку, що зародження потенційного генія чи видатного таланту визначається, насамперед, генетичним чинником – тим співвідношенням генів, які наділяють запліднене яйце винятково сприятливою комбінацією успадкованих задатків, учений вважає, що розвиток цих задатків значним чином визначається соціальними чинниками – матір’ю, сім’єю, суспільством. Однак не слід забувати, що кожна дитина унікальна у своїй внутрішньоінтенціній суті та генетичному спадку. Тому результат такого впливу середовища певним чином залежить від успадкованих задатків, оскільки при одних і тих само вроджених властивостях один і той само вплив може призвести до абсолютно протилежних результатів.
Вияснити, яким чином середовище впливає на конкретну людину допомагає етологія – наука про поведінку тварин. У цій науці є термін «імпринтінг»
(буквально – закарбування. Його приклад давно відомий якщо гусенята,
які щойно вилупилися із яєць, побачать біля себе будь яку рухливу істоту, чи то собаку, чи людину, то вони вервечкою підуть за ними. Цей інстинкт, будучи міцно закріплений, спрацьовує тільки тоді, коли істота рухається у момент появи гусенят на світ, тобто враження повинно відбуватися в конкретний, критичний, закріплений у задатках для цього виду момент. Якщо трішки пізніше – такого закарбування вжене буде.
В індивідуальному розвитку кожної людини також є критичні моменти, під час яких, стверджує вчений, певні впливи зовнішнього середовища викликають найсильніші та найглибші враження. До того ж у людини таких критичних моментів кілька, і припадають вони нарізні стадії не тільки дитячого й підліткового віку, ай віку немовлят. Подібні закарбування в людини називають імпресингами. Для різних людей ними слугують різні явища, об’
єкти, предмети і т.д. Вибірковість об’єктів імпресингу визначається конкретним співвідношенням вроджених якостей людини.
Наприклад, для Авраама Лінкольна імпресингом став вигляд прекрасної дівчини креолки, яку продавали на ринку рабів. Для Софії Ковалевсь кої – ряди великих цифр на стінах, обклеєних папером (у будинку готувалися до ремонту. Майбутній ученій тоді було три роки. Імпресинги це і почута музика в потрібний моменті побачена картина, і бабусина розповідь, що потрясла душу, і запах фіміаму, який дитина вдихнула серед палаючих свічок урочистого пасхального храму.
«Імпресинг – підсумовує В.П.Ефроїмсон, – часто на все життя, але завжди – на дуже тривалий час визначає багаточисленні мотиви діяльності
людини, її цілі, її оціночну шкалу (Эфроимсон В.П. Гениальность. Божий дарили естественный феномен // Народное образование – 1991 –
№3. – С ).
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
У всіх людей є вікові періоди, в які імпресинги справляють максимальний вплив, але ці періоди, на жаль, достатньо невизначені. Теорія
імпресингів В.П.Ефроїмсона допомагає зрозуміти кілька суттєвих моментів, які означує сам учений. По перше, якщо є можливість точно визначити імпресинг, який справив сильне враження на людину, тоді стає
зрозуміло, чому з конкретного генотипу розвивається певна, конкретна унікальна особистість. По друге, стає зрозумілим, чому одній ті ж самі
впливи, припадаючи нарізні вікові періоди, виявляють нерівнозначну дію. По третє, з’ясовується, чому навіть із однаковими успадкованими задатками люди бувають різними і непередбачливими. По четверте, визначається причинне обумовлення однієї із загадок дитинства – чому сформовані в ньому уявлення, незважаючи нате правильні вони чині, важко перебороти нерідко навіть у дорослому віці. Виходячи з цього, вчений стверджує, що істинна психобіографія визначається переважно імпресин гом, а не життям узагалі.
Якщо розглядати людину із синергетичного боку огляду як складно організовану нестабільну систему, то в стані нестабільності в точці біфуркації імпресинг відіграє нерідко роль вирішальної флюктуації, яка спричиняє зміну руху системи і виводить її на новий рівень. Таким чином, розгадка таємниці імпресингу стає розгадкою таємниці вирішальної флюктуації певної точки біфуркації і дає можливість людині більш чи менш точно передбачити, якою буде конкретна якість того нового явища (чи групи явищ, що виникне після проходження нею як складно організованою нестабільною системою нестаціонарного стану.
Перед батьками, вихователями, вчителями у цьому випадку стоїть потрійне завдання. Насамперед, слід уважно вдивитися в найменші нюанси поведінки дитини, її реакцій, щоб уловити момент найвищої сприятливості й ті впливи, які справляють найсильніше враження. По друге, будь якими засобами створювати умови для формування педагогічно доцільного
імпресингу. По третє, опираючись на батьківський і педагогічний такт, на магаатися самим створити оптимальний імпресинг.
Наступне завдання батьків та вихователів полягає втому, аби на основі
вивчення задатків дитини, імпресуючої дії окремих структур буття визначити найближчу перспективу її внутрішньоінтенційного розвитку, який сприяв би первинному саморозвитку унікальності.
Другий крок – створення первинних ситуацій успіху вихованця упер винній референтній групі. Не слід чекати, коли вони виникнуть стихійно.
Їх потрібно наближати до дитини цілеспрямовано. Уже перша така ситуація вимагає синергетичного підходу. По перше, у цей час наставникам
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка слід чітко усвідомити, що дитині як складно організованій системі непотрібно нав’язувати шляхи її розвитку. Навпаки, слід намагатися зрозуміти, як сприяти її власним тенденціям, як виводи із складної системи її шляхи. По друге, перший результат власних зусиль потрібно піддати негайному аналізу в плані його співставлення з метою цих зусиль.
Коли ж цей результат приходить у суттєву суперечність з метою організаційних дій, то це означає, що такі дії, як сила, що створює, вийшли засвою межу і перетворилися в силу, що руйнує. У цьому випадку необхідні негайні суттєві корективи процесу організації дій і тієї мети, яка
їх визначає.
Первинні ситуації успіху необхідно неодноразово закріплювати. За такої
умови спрацьовує діалектичний закон переходу кількісних зміну якісні.
Рано чи пізно дитині стає тісно в рамках цих ситуацій. Поступово визрівають напрями середньої перспективної лінії. Нерідко ці напрямки бачить сама дитина, яка в цей час уже навчається в школі. Відчуваючи це наближення певних якісних змін, учень стихійно розпочинає пошуки вторинної
референтної групи. Завдання батьків і соціальних педагогів у цей період полягає, насамперед, в допомозі організаційного характеру. Використовуючи досвід дорослої людини, підопічному слід допомогти чітко накреслити лінію середньої перспективи, визначитися стосовно вторинної референтної групи чи груп, намагатися будь що забезпечити необхідними інформаційними матеріалами. Найважче в цьому випадку дається соціальним педагогам виховання в підопічного вміння сприймати та опрацьовувати такі
матеріали на емоційно образній основі, що надзвичайно важливо для саморозвитку молодої людини, виходу її на власну унікальність, талант, а,
можливо, й геніальність.
...Коли розв’язував задачі,
У дивний світ ступав неначе,
Де кожна формула була,
Як черемшина, що цвіла
У хащах цифр, позначень, дій,
В які з під довгих довгих вій
Промінчик пошуку сковзав
І сонцем радісним палав.
А поряд Гриць – сусід, «ледащо»
Готовий вмерти у тій «хащі».
(С.Пальчевський)
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
Художньо образне мислення для майбутнього талановитого фахівця не забаганка, а практичний інструментарій, загальновизнаний у світі
великих людей планети. Відомий російський вчений винахідник К.Е.
Ціолковський вважав, що в будь якій великій практичній справі обо в’язково спочатку іде думка, після неї – фантазія, казка, за ними науковий розрахунок, і, зрештою, коронує все це виконання. Академік
В.І.Вернадський був твердо впевнений утому, що все, що людство знає,
воно знає, дякуючи мрійникам, фантазерам і вченим поетам. Подібні
думки дали право французькому скульптору Огюсту Родену стверджувати, що світ буде щасливим лишу тоді, коли у кожної людини буде душа художника. Російський вчений, доктор медичних наук, автор сучасного оригінального напряму в медицині, пов’язаного з розробкою проблем центральної регуляції психофізіологічних станів, Е.М.Каструбін вважає
навіть за необхідне розробку і введення в школах обов’язкової програми розвитку образного мислення, оскільки воно має не лише велике значення для інтелектуального зростання особистості, ай відіграє велику психогігієнічну роль, благотворно впливає на здоров’я людини, стимулює до творчості.
Після вторинних ситуацій успіху у вторинних референтних групах
ідуть чергові. Розвиток клієнта (так будемо називати людину, яка з допомогою соціального педагога поступово виходить на шлях автентичного життя) як складно організованої нестабільної системи підкоряється відомим нам закономірностям, що обґрунтовані у філософії нестабільності.
Для клієнта як згаданої системи, що розвивається, властивий відомий нам дивний аттрактор. За такої умови система рухається від однієї
точки стабільності до наступної детермінованим чином. У чередуванні
стабільних періодів (аттракторів) з нестабільними (точками біфуркації)
важко передбачити кінцеві результати розвитку клієнта як складної нестабільної системи. Але в межах певного стабільного періоду можна. У
цей час з’являється можливість на основі короткочасних прогнозів потурбуватися про створення найсприятливіших умов для саморозвитку системи. Межі стабільності у нашому випадку співпадатимуть з межами чергових ситуацій успіху в чергових референтних групах. Удосконалення майстерності клієнта, розвиток його здібностей, задатків відбуватиметься за діалектичним законом переходу кількісних зміну якісні. Такий перехід матиме місце в періоди нестабільності (точках біфуркації. Ці моменти вжитті людини досить часто носять революційний, переламний характер. Водних випадках вони відіграють позитивну роль, в інших негативну. Справа втому, що в періоди стабільності, в рівновазі, образ
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка но кажучи, світоглядні обрії людини обмежуються звичним колом
«сусідів», які складають своєрідну систему нижчого порядку. Для того щоб побачити подібну систему вищого порядку і ввійти в неї, необхідно пройти точку біфуркації. Однак такий перехід відбувається не механічно, і не завжди легко дається людині. Націй дорозі до самого себе»
нерідко доводиться проходити крізь тумани сумнівів, вагань, остраху, непорозумінь із найближчими людьми. Часто тут необхідна міцна віра у власні потенційні можливості, сила волі, готовність до боротьби. Право переходу точки біфуркації необхідно заслужити відповідними кількісними змінами в розвитку себе як системи. Результат накопичення таких змін – поява почуття тісноти у межах тієї системи, складовою якої є
клієнт. Коли ж кількісних змін недостатньо, перехід через точку біфуркації віддаляється і в певному напрямі розвитку людини може взагалі не відбуватися до кінця життя.
Перехід через цю точку відіграє негативну роль утому випадку, коли в силу дії відповідних флюктуацій людина вибирає напрями руху в протилежний бік відруху до себе самого, тобто коли цей рухне співвідноситься з внутрішньоінтенційною спрямованістю, успадкованими й розвинутими здібностями і задатками.
У період нерівноваги, який згідно з закономірностями філософії
нестабільності призводить до «безпорядку», з’являється можливість унікальних подій, випадковостей, які, у свою чергу, створюють нові, непередбачені раніше можливості. Як правило, результатом цього стає бачення клієнтом свого нового, унікального місця в суспільстві і світі, яке ужене співпадає з тим баченням, що сформувалося в межах системи нижчого порядку. З’являються нові стимули для вдосконалення, росту, роз витку.
У зв’язку з переходами через точку біфуркації кількість завдань у соціального педагога значно зростає. Насамперед, вони випливають з необхідності підведення підопічного до точки біфуркації, що на практиці часто пов’язується з плануванням подальших перспективних ліній розвитку, чергових ситуацій успіху в чергових референтних групах. Потрібно також потурбуватися про створення необхідних умов для відповідних кількісних змін, які з часом повинні призвести до якісних. Такі
кількісні зміни, зрозуміло, пов’язуються зростом майстерності людини як певного виконавця, з подальшим розвитком успадкуваних здібностей
і задатків.
Соціальному педагогу не слід боятися періодів нестабільності вжитті клієнта. Необхідно пам’ятати, що вони почасти несуть нові можливості.
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
Головне в цей час – вивчення структури і динаміки внутрішніх тенденцій підопічного, визначення шляхів і способів їх стимуляції. За такої умови,
опираючись на внутрішні механізми самоорганізації людини, говорячи мовою синергетики, можна свідомо ввести в середовище необхідну флюктуацію, тобто, за образним висловом С.П.Курдюмова, уколоти його в потрібних місцях і тим самим спрямувати його руху доцільному напрямі,
але знову ж таки не за певними безпідставними забаганками, а за потенційними можливостями цього середовища, які, зокрема, зумовлюють його самоорганізацію. Соціальний педагогу цьому випадку повинен не забувати, що його вибір обмежений можливостями клієнта, який володіє
у цьому розумінні власною свободою.
Ситуації успіху самі собою можуть і не забезпечити відповідної динаміки розвитку особистості відповідно до внутрішньоінтенційної спрямованості без одночасного формування необхідних рис характеру наполегливості в досягненні поставленої мети, віри у власні сили та перспективи життя з огляду на власні потенційні можливості, а не на кон’юнкту ру сьогодення.
Важливою ділянкою роботи соціального педагога у цьому напрямі є


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал