Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів




Сторінка17/21
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.83 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21
3.Експресивна (підсилююча) функція соціальної психіки зумовлює активізацію людської діяльності, впливаючи на емоції, почуття і волю. Формує
колективну силу людей. Така сила українських селян часто виявлялася в їх щоденній праці під час косовиці, на жнивах. Узвичаєні були відомі толоки, на які збирали односельчан під час будівництва хати, стодоли чи хліва.
Виявляла вона себе і в дні нещасть та горя. Палаючу хату чи стодолу, наповнену збіжжям, збігалося гасити все село. Допомогу в організаціях похорон надавали без прохань.
Селяни вміли відчувати себе не тільки в ближньому, ай далекому. Дотепер живі свідки на західноукраїнських землях, які пригадують, яку і
роки минулого століття по селах збирали муку для голодуючих у Східній
Україні. Валку підвід, вантажених мішками з мукою, повернули назад від радянського кордону у районі м. Острога (Рівненщина) . У нас усе є. Ніякого голоду немає, запевнювали спантеличених західноукраїнських селян радянські прикордонники.
4.Контрольно санкціонуюча функція соціальної психіки, за В.Вічевим, є
носієм неформальних санкцій суспільства чи певної соціальної групи. По
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки середництвом них поведінка індивідів підкоряється соціальній спільності,
узгоджується з інтересами соціального цілого. Вона сприяє охороні тієї
«вільної зони для вирівнювання поведінки, яка визначена нормами суспільства чи соціальної групи. Завдяки цій функції здійснювався неформальний контроль громадськості за поведінкою і мораллю не лише підростаю чого покоління, ай дорослих.
Злодіїв, найчастіше конокрадів, колись було прийнято зв’язувати, класти на землю горілиць поряд із пучком різок, якими міг відповідним чином скористатися кожен бажаючий.
В окремих випадках використовувала цю функціюй церква. Заборонялося поховання самогубців на кладовищі поряд з усіма померлими.
З повісті Тарас Бульба М.Гоголя дізнаємося, що коли на Запорізькій
Січі козак убивав козака, обох, мертвого і живого, ховали водній могилі.
5.Функція проективного розвантаження передбачає створення особливої соціально психологічної атмосфери, яка могла б зумовлювати психологічну розрядку. Основними формами її вияву були храмові празники, народні гуляння, ігри, хороводи, весільні забави, колядки, щедрівки, співання купальських пісень, стрибання через палаючий на середохресті доріг вогонь тощо.
Нині помітні намагання відродити колишні звичаї, обряди, ритуали.
Мають місце спроби створити нові. Однак в основній своїй масі сучасне суспільство втратило емоційну барвистість колишніх свят та обрядів.
«...Дмитро, наливаючи третю чарку, згадав:
Слухайте, сьогодні ж Івана Купала. Давайте – за Купалу!
Давай!
Бабуся Оксана, поглядаючи у вікно четвертого поверху, скрушно зітхнула:
Сумно ви, діти, живете, сумно. Ми жили на хуторі, яку Гоголя, біля
Диканьки. Але скільки колядок переколядували, скільки купал переносили Увесь
час були в гурті, з місяцем і зорями, з купальськими вогнями, з піснями і танця
ми, жартами і сміхом. А ви поодинці все, поодинці. у своїх квартирах – клітках.
Одну горілку п’єте, а потім б’єтеся...» (Із розмови у міській квартирі).
Функція соціальної психіки, що зводиться до проективного розвантаження може набирати соціально небезпечних форм масових випивок, побоїщ, сварок, розпускання різноманітних пліток, наговорів і т.д. Сьогодні
до цього додається групове вживання наркотичних речовин. Трапляються випадки групових сексуальних розваг.
Життя нового покоління швидко змінюється. Традиційні механізми соціалізації поступово слабшають. На їхнє місце приходять нові, пов’язані
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка з появою нових засобів виховання. Однак нерідко такі механізми, будучи надмірно «технізованими» і «технологізованими», віддаляють людей одне від одного.
У багатьох випадках названі функції соціальної психіки поєднувалися з метою реалізації згаданих елементів цілісного процесу народно педагогічної самодіяльності, зокрема, прищеплення моральних засад характеру та поведінки, розвитку естетичних смаків і формування художньо творчого потенціалу.
Особливо це помічалося в традиціях дошлюбного спілкування українців західного регіону країни. З давніх часів тут, які скрізь, вибір дівчиною судженого, а хлопцем судженої був дуже відповідальним і стосувався не тільки інтересів майбутнього молодого подружжя, ай усієї сільської
громади. За переконаннями, поширеними у народі вважалося, що чим більше спілкуються між собою хлопчики та дівчатка, юнаки і дівчата на виданні, тим краще.
У дитинстві хлопчики й дівчатка в спекотні літні дні часто голими купалися разом уставках, річках або у спеціально створених на маленьких річечках гатках. Цього дорослі не забороняли, будучи впевненими,
що краще задовільнити природний інтерес дітей протилежної статі в гурті,
«на людях, ніж чекати, коли він, будучи приглушеним забороною, набере спотворених форм.
Ось як описує М.Коцюбинський дитячі забави Івана і Марічки у повісті
«Тіні забутих предків «... Вони обоє знали, що то бродить полісі невидима сокира, гупа об дерево і хека з втомлених грудей. Ляк проганяв їх звідти в долину, де потік плив спокійніше. Вони робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягшись, бовталися в нім, як двоє лісних звірят, що не знають,
що таке сором. І, як пише далі письменник, : «... все було так просто, природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їй серця».
Традиційними формами спілкування молоді були пасовища, вулиці, колодки, вечорниці, забави, «поседеньки», «супрядки», толоки, ярмарки. Батьки не хвилювалися за поведінку своїх дітей, оскільки юнаки та дівчата, спілкуючись на людях, перебували під певним соціальним контролем. Наодинці з хлопцем, за звичаєм у багатьох місцевостях, дівчина могла бути лише до заходу сонця. У протилежному випадку,
наприклад, на так званих забавах, які мали місце на Прикарпатті, були присутні батьки або старші родичі підготовлених до видання дівчат.
Характерними для українського села були вечорниці, які проводилися, як правило, ухаті самітньої вдовиці чи бездітного подружжя. Упродовж них дівчата виконували чимало трудомістких робіт пряли, дерли пір’я,
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки шили та вишивали сорочки, готували придане. Праця, поєднуючись із відпочинком, ставала радісною і легкою. Хлопці, розповідаючи різні цікаві бувальщини, залицялися до дівчат. Разом співали пісень, танцювали, влаштовували різноманітні розваги. У загальній атмосфері жартів та веселощів доскіпливо вивчали норов одне одного, характерні особливості вдачі. Як результат взаємозближення на основі взаємодоповнення (універсальний закон комплементарності) між окремими хлопцями та дівчатами спалахувало кохання, що з часом призводило до формування майбутніх подружніх пар.
Але й тут молодь перебувала під соціальним контролем в особі господарів дому або господині – вдовиці, які, стежачи за порядком, виконували свій обов’язок – тримали лад. З цього приводу відомою була приповідка паніматка як сова, а очі шулічині».
На вечорницях та на досвітках найголовнішим чином реалізовувався такий елемент цілісного процесу народно педагогічної самодіяльності, як розвиток естетичних смаків і формування художньо творчого потенціалу. Тут отримували своє оригінальне варіативне оформлення народні музика, пісні, танці, жартівливі оповідки, легенди, перекази, прислів’я, приповідки, загадки та інші види народної творчості. Нерідко з’являлися новотвори, які поповнювали скарбницю народної творчості.
Дослідник Г.Бондаренко стверджує, що вечорниці були відголоском первісних групових шлюбів, що в процесі еволюції сім’ї збереглися лише як магічний ритуал – одна із форм молодіжного дозвілля. Його мотив ритуальне поїдання смаженого півня, що начебто мало замету помножити чоловічу силу та сексуальну енергію парубків. Півень у цих випадках виступав символом чоловічої сили та мужності, а півник символізував геніталії хлопчика (Бондаренко Г. Від хлопчика до мужа. // Наш край. Хроніка 2000. – 1993. № 3 4. – С. 247). Однак більшість дослідників сходяться на думці, що українські вечорниці на зламі ХІХ – ХХ століть були незвичайним ритуальним відголоском, а справжньою школою дошлюбного спілкування молоді.
Дещо відмінною формою такого спілкування були досвітки. Молодь тут набувала певного досвіду і культури інтимних взаємин. Звичаєм дозволялося милування, цілування, різні форми взаємних любовних пестощів,
за винятком тих, що ведуть до втрати дівочої цноти. Тій дівчині, яка давала волю нестримному коханню, як уже згадувалося, парубки дьогтем вимащували ворота на подвір’ї батьківської хати. Пару, яка порушувала цнотливість стосунків, на досвітки більше не допускали. А в західних районах України впритул до ХХ століття побутував звичай фізично карати хлопця та дівчину за перелюбство.
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Однак такі випадки траплялися порівняно рідко, оскільки вся система дошлюбного спілкування юнаків та дівчат була спрямована на виховання лицарської поведінки хлопців. Про сексуальні ж проблеми в народі говорили, користуючись світлими поетичними образами біла подушка, біла постільне ламай калину, розплетена коса, не топчи квітку тощо.
Підтримування чистоти у взаєминах юнака і дівчини підкріплювалося християнськими нормами, що давало можливість чітко відокремлювати права кохання від подружніх прав. Обряд вінчання у всіх випадках формував у нареченого та нареченої почуття обов’язку стосовно одне одного і
відповідальності за свої дії та помисли перед вищою силою – Богом.
Перед шлюбом юнаки та дівчата вчилися бувати разом у компанії,
яка відзначалася життєрадісністю, дарувала відчуття взаємодоповнюваності до певної цілісності.
Намагаючись бути частіше разом, юнаки та дівчата традиційно створювали свої парубочі та дівочі громади, більшість із яких умовно поділялися на старшу та молодшу. Це сприяло втому, що ще в юності молоді вчилися товаришувати з багатьма, що не тільки дозволяло пізнати різні людські
характери, ай рельєфніше відчути себе у порівнянні з іншими. Нерідко вступу громаду розтягувався на тривалий час. Бралися до уваги як зовнішні,
так і внутрішні якості претендента. Для хлопця поряд з фізичною зрілістю
(міцна статура, вуса) важливими були внутрішнє змужніння, товариськість,
уміння співати, грати на якомусь музичному інструменті, бути цікавим співрозмовником. Обряд залучення до парубоцтва називали коронуванням, яке відбувалося у дні свят або під час проведення якихось спільних робіт. У Карпатах, наприклад, цей обряд мав назву визволки на доброго косаря, уже описаної нами. У святкові дні претендент зобов’язаний був узяти участь у змаганнях парубків і показати належний у таких випадках результат. На Волині, наприклад, юнаку необхідно було вилізти по гладенькому стовбуру сухого дерева наверх і здійняти ним же приготовлену заздалегідь торбу з могоричем, яку перед тим там чіпляли парубки.
Дівчата ж у подібних випадках демонстрували свої уміння у виконанні традиційних для сільської жінки робіт, у догляді за дитиною.
Перед укладанням шлюбу використовувалися різноманітні форми перевірки правильності остаточного вибору нареченого і нареченої. Серед них такі сватання, умовини, заручини, або оглядини, дівич вечір.
Відповідальним кроком до створення сім’ї були заручини, або оглядини зустріч закоханих, їхніх близьких родичів і товаришів за кілька місяців до весілля. Під час відвідин прискіпливо доглядалися до всього.
Насамперед, до хазяйської жилки батьків. Адже за відомою приповід
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки кою Яблучко від яблуньки далеко не падає одним із найважливіших вимірів вважалися порядок і чистота.
Про людей, які не дотримувалися порядку в роботі, побуті говорили так:
Стук грюк, аби з рук.
Косо криво, аби живо.
Скорий поспіх – людям посміх.
Зробили спішно, та коли б воно не вийшло смішно.
У народі було прийнято вважати, що в тих оселях, де чистота, порядок живуть добрі духи і, навпаки, там, де бруді безпорядок – злі. Вікна хати порівнювали з очима дівчини, яка жила в ній. Брудні вікна асоціювалися з невмитими очима дівчини, чисті – з чистими. Тому не тільки перед заручинами, ай перед кожним святом дівчата, співаючи пісень, мили та до блиску натирали вікна, змінювали вишиті рушники на іконах, «глинцювали піл»,
застилали столи чистими «настилниками», влітку ставили на них букети квітів, а взимку запихали за ікони сушене зілля, щоб гарно пахло».
Все це для хлопців складало важливий аргумент правильності вибору судженої.
У новостворених сім’ях з’являлися два основних обов’язки: з одного боку, необхідність виростити та виховати дітей, аз іншого, доглянути стареньких батька й матір. Про відповідальне ставлення до них свідчать такі
приповідки:
Яке дерево, такі його квіти які батьки, такій діти.
Яка гребля, такий млин, який батько, такий син.
Які мамка й татко, таке й дитятко.
Годуй діда на печі, бой сам будеш там.
Поки діда, поти й хліба, поки баби, поти й ради.
Про співдружність і взаємодоповнюваність господаря і господині уведенні сімейного господарства, певну їхню рівноправність і відповідальність за матеріальний стан сім’ї народ говорив так:
Без хазяїна двір, а без хазяйки хата плаче.
Жінка затри кутки хату держить, а чоловік за один.
Од господаря повинно пахнути вітром, а від господині димом.
Невдалі та ліниві сім’ї дошкульно висміювалися сусідами:
Парочка – Мартин та Одарочка.
Яке дибало, таке й здибало.
Які коні, такий віз, який їхав, таку й віз.
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Народні основи світобачення були представлені різними поглядами на світі місце людини в ньому, оскільки вони відображалися різними за вдачею людьми. У широкому полі народної творчості чітко проглядаються оптимістичні, автентичні основи, песимістичні та вузько корисливі.
Автентичні основи базувалися на глибоких почуттях віри, виступали у вигляді цілісної системи християнських свят із їхньою центральною оптимістичною ідеєю воскресіння усього світлого, праведного, втіленого в образі
Ісуса Христа, довічного життя. Світу цьому випадку і людина в ньому виступають як величне творіння Бога. Звідси, любов до Бога – це любові доброзичливість до ближнього ідо всього живого, створеного ним. Усі молоді люди планують створити сімейне кубельце теплим і затишним. Однак не всім дається досягти цього. Заважають егоїзмі себелюбство, які В.О.Сухомлинсь кий називав раковою пухлиною душі. Релігія ж вказувала селянину найкоротший шлях до щастя, який відповідно до біблійної формули зводився до
«істинної любові, про яку апостол Павло говорив Любов довго терпить,
любов милосердствує, не заздрить, любовне величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає
лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все,
сподівається всього, усе терпить!».
Намагання любити людей і світ такою любов’ю у згоді людини із ним і
самим собою прослідковувалося в українському народі здавна.
Життя, наприклад, сприймалося як нелегка далека дорога, яку необхідно пройти від початку до кінця згідно з долею – Божою волею. Перервати його з власного бажання, значить, не виконати волі Бога і таким чином допуститися великого гріха. Ця філософія життя прослідковується у таких приповідках:
Життя прожити – не поле перейти.
Треба жить, як набіжить.
На житті, як на довгій ниві.
Життя, як стерня, не пройдеш, ноги не вколовши.
Хто поморю плавав, тому калюжа нестрашна Як віз ламається, чумак ума набирається.
Хто часто в дорозі, був під возом і на возі.
Однак помічається й інша лінія, яка пов’язується з активним ставленням до життя, із готовністю сприйняти долю як неминучий результат власних вчинків і дій.
Дожидай долі, тоне матимеш і льолі.
Хто питає, той не блудить.
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
Спершу треба розсудити, а тоді робити.
Раз обпечешся, другий – остережешся.
Краще з доброго коня впасти, ніжна поганому їхати.
Не той козак, що за водою, а той, що проти.
Тоне козак, що отаманом не думає бути.
Землю як первину життя називали святою земелькою, «матір’ю», землицею, годувальницею. Щупки її прийнято було брати у вузлик, відправляючись у далекі краї.
Рідна земля і в жмені мила.
На чорній землі білий хліб родить.
Хто про землю дбає, вона тому повертає.
Вода опоетизована народом у словах водиченька, «чистая», срібляста. У дні урочистостей селяни нерідко бажали одне одному бути здоровим як вода. Поважали її силу:
Тиха вода берег риє.
Тиха вода греблі рве.
Вода – не кума.
Глибока вода не каламутиться.
Споконвіку цінувалася могутня сила слова:
Добре слово краще, ніж готові гроші.
Слово – не полова, язик – не помело.
Добре слово у мороз зігріє.
Народне слово було найміцнішою ланкою, яка з’єднувала численні
людські покоління.
«Мова народу, – писав у свій час вітчизняний вчений – педагог
К.Д. Ушинський, кращий, що ніколи не в’яне і вічно знову розпускається,
цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. Умові одухотворяється весь народі вся його батьківщина в ній втілюються творчою силою народного духу в думку, картину і звук небо вітчизни, її повітря, її
фізичні явища, її клімат, її поле, гори, долини, її ліси й ріки, її бурій грози весь той глибокий, повний думки і почуття, голос рідної природи, який лунає
так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, вустах народних поетів. Проте у світлих прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної
країни, алей уся історія духовного життя народу. Покоління народу прохо
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка дять одне за одним, але результати життя кожного покоління залишаються в мові – в спадщину потомкам. Мова є найважливіший, найбагатший
і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, сучасні і майбутні покоління народу (Хрестоматії з історія вітчизняної педагогіки. – К Радянська школа, 1961. – С. 282.).
Суґестивну силу народної мови для потреб виховання в повній мірі
використовували здавна. Суфікси –ечк, еньк, есеньк та інші надавали мові ніжних пестливих відтінків, які супроводжували почуття любові та кохання юч, ющ, зневаги, ненависті, відрази. Коханих називали
«квіточками», ластівками, серденьками, «любочками», «зіроньками»,
«сонечками» і т.д. В основному це були атрибути Всесвіту (засвідчувало безмежність почуттів) та життя в його найпоетичніших формах (символізувало красу вияву почуттів. Злих людей, які ставали джерелом негативної енергетики, називали злючими, сердитими. У цих випадках сама звукова форма слова, мов дзеркало, наповнювалася відображенням цієї злої енергетики.
Народна мова упродовж століть оформилася у своєрідну психотехнічну систему, засобами якої певним чином формувалася екопсихологічна система щирого українця. У цьому внутрішньому психологічному домі знаходила собі місце світла краса української природи та вистояна на звичаях і
обрядах народна мораль. В основі її лежав здоровий початок у всій його багатоаспектності. Тема здоров’я – одна з центральних тему процесі виховання дітей та молоді. З приводу цього у народі говорили:
Здоров’я – всьому голова.
Було б здоров’я – все інше наживемо.
Здоровому все здорово.
Ця тема особливо актуальна на сьогодні. Насторожує, що за останні років кількість здорових призовників у лави Збройних сил знизилася майже вдвічі. Заданими Міністерства охорони здоров’я України, за цей період підвищився рівень захворювання молоді. Наприклад, хвороби крові
та кровотворних органів зросли у 5,5 раза, сечостатевої системи – у 3,5 раза,
системи кровообігу – у 2,2 раза. Уроці зросла кількість молодих людей віком 15 19 років, у яких уперше вжитті встановлено діагноз захворювання на гонорею та сифіліс. За темпами поширення СНІДу (ВІЛ інфекція) Україна посідає одне з перших місць у світі. У середньому накожні чоловік припадає один інфікований, 70 % з них – молоді люди віком від 15 до років. Щорічно погіршується психічне здоров’я підлітків через вживання алкоголю, наркотиків, психоактивних речовин. Причини цього багато
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки аспектні падіння моральних устоїв у середовищі молоді, соціальне розшарування, швидке визрівання криміногенних ситуацій, комерціалізація статевих стосунків, ранній початок статевого життя. Такий стан справ учені
кваліфікують як антропологічну катастрофу, що відбувається за умови низького рівня мотивації на здоровий спосіб життя та культуру здоров’я.
Здоров’я ж для українського народу з глибокої давнини – найвагоміша первина життя, тому в основі купальних пісень, колядок, щедрівок закладалося пошанування здоров’я. Бадьорість, життєрадісність, як обов’язкові
атрибути здоров’я демонструвалися уході виконання народних танців. Здо ров’я бажали під час вітання і прощання. Характерно, що під час застілля не стільки пили, скільки примовляли з піднятим келихом у руці, бажаючи винуватцям торжества здоров’я. Цим самим молодь підводили до висновку,
що радість свята – це радість спілкування, а не радість пияцтва. Енергетикою світлого світосприйняття наповнені різдвяні, великодні та купальські
свята. Ужитті українців, як звертає на це увагу П.П.Кононенко, поєднуються буяння, славлення життя, здоров’я у побутів календарно обрядовому колі та християнські міркуваннях прожиття, про відкриття вищої реальності, божественної сутності.
Народ виявляв схильність до загартування дітей. Оскільки взуття цінувалося та береглося, то дітям дозволялося вибігати надвір «босяком»
відразу ж після того, як починали весною сохнути стежки. Як правило, до сльотливих осінніх дощів не тільки діти, ай дорослі користувалися можливістю контактувати зцілющою енергетикою землі посередництвом босих ніг.
Купання в природних водоймах розпочиналося в травній закінчувалося в основному до свята Іллі, оскільки стосовно цього існувало повір’я,
відповідно до якого продовжувати купання після цього свята було гігієнічно недоцільно.
Дорослі намагалися не перешкоджати рухливим дитячим іграм, оскільки у народі побутувала думка, що «... як дитина бігає та грається, так їй здоров’я усміхається».
Вершиною українських оздоровчих систем, як згадує в «Концепції
інтегративної українознавчої валеологічної освіти П.П.Кононенко, став культ фізичної досконалості запорізьких козаків. Це твердження вчений
ґрунтує на підставі таких положень запорізькі козаки ніколи не обирали старшинами фізично недосконалих людей, вільний час присвячували виконанню фізичних вправ.
До висновку проте, що в здоровому тілі здоровий дух підводили ще прадавні свята календарно обрядового кола. Вони були спрямовані на філо
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка софсько естетичне осмислення первин життя, що дозволяло сприймати його в оптимістичній перспективі самоорганізації. Змісті форми проведення свят завдяки цікавому лицедійству викликали чудовий настрій, жадобу до життя у всіх його проявах. Дійства славили доброту, могутні сили природи, бадьорість,
людську силу, спритність, майстерність, щирість, веселість, чесність, сприяли гармонії духовних та фізичних сил людини.
Народні свята, традиції, звичаї поряд із святами церковного календаря, сприяючи формуванню змістовно багатої і формально барвистої
екопсихологічної системи селянина, допомагали йому відчувати власно особистісне гармонійне поєднання із світом природи. Чи не тому в народній творчості людина розглядається як частинка цілісного світу природи Указках, повір’ях, обрядах усі частини її тіла є символічними.
Природні явища в народній творчості тісно пов’язані із життям людини, наприклад:
Ранок, весна – дитинство.
Опівдні, літо – юність.
Передзахід, осінь – зрілість.
Вечір, зима – старість.
Таким чином, у дитину з давніх давен закладалися як вроджені (генетичні, такі набуті задатки та гарантії довголіття. Виховання було спрямоване на створення діяльнісного простору для самовираження сильної
здорової особистості, яка була б здатною чітко розрізняти поняття добра і
зла, правди і неправди, любові та ненависті, праведних та грішних помислів. У молоду людину з наймолодшого віку закладався високий потенціал життя з його відповідними кількісними і якісними показниками та властивостями. Це безпосередньо пов’язувалося з морально етичною сферою людської діяльності.
Ноосферні основи розуміння світу і людини в ньому традиційно були властиві для українського народу. За гріх вважалося протистояти життю,
в якій би формі воно не виступало. Приїхавши в зимовий ліс, щоб зрубати для дров деревину (навіть якщо вона була суха) селянин, перед тим, як взяти в руки сокиру, знімав з голови шапку, хрестив лоба і читав молитву,
начебто вибачаючись перед деревом. Увесь навколишній світ для нього виступав єдиним творінням Божим, де кожна часточка його доцільна і рівноправна з іншими у своєму праві на існування. Тому в його мові чулося сонечко Боже, травичка господня, тваринка Божа і т.д.
Такий добрий чоловік, що навіть мухи не вб’є, – прийнято було говорити про добру людину.
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
Під час глинцювання земельної долівки ухаті, біління стін вважалося за гріх душити павуків, тарганів та інших хатніх жителів. Їх обережно викидали за вікно або виносили за двері.
Коли буря ламала на дереві гілку і та звисала долі, не будучи зовсім зчахнутою, в народі говорили Треба відрізати, щоб не боліло дереву».
Чи то собаку, чи кота вважалося за гріх ударити по голові.
У минулому столітті, коли на уроках біології та географії звичними стали терміни тваринна маса, рослинна маса, а повсюдно на кожному кроці йшлося про виробництвом яса, найсвітліші уми планети вимушені були розробити систему космічної етики, а ЮНЕСКО прийняти рішення, яке зобов’язує людину гуманно ставитися до наших менших братів ідо мінімуму зводити їхні страждання уході конвеєрного процесу виробництвам яса.На жаль, як пише дослідниця цих проблем Н.Околітенко, ці концепції в нашій країні непопулярні. Варто лише згадати про порядки, які
панують на фермах і бойнях.
«Колись же було так, – констатує Н.Околітенко. – Господар любив своїх корову, курей, овець, любив усе, що його оточувало право на їхнє життя було більш менш справедливою платою за комфортне існування тварин, зате, що людина звільнила їх від труднощів життя в дикій природі. Жорстокість до живності мали за гріх, жорстоких господарів суворо засуджували. До наших днів дійшла історія про сучку, яку чорнобильці повісили на дзвіниці кілька століть тому – зате, що вкрала грудку масла. Кілька століть тому – а народна пам’ять не могла забути цю нікчемну з позиції масової етики наших днів
історію, не змогла простити, погрожуючи далеким нащадкам за чийсь гріх покарою. Спрацював закон причинно наслідкового зв’язку нарівні людських душне минулося даремно зверхнє ставлення до навколишнього світу, до всього сущого на планеті, яке нарівні з людиною вершить свій шлях і свою роботу перед лицем Природи. Не зуміли люди захистити свою всеплодющу землю від гри честолюбств, від сліпого прагматизму, хоч мудрість далеких предків їх до цього закликала. І втратили її. Це стосується не лише чорнобильців усіх нас. А тим, хто не визнає подібних сентиментів, доведеться сказати, що страждання залежних від нас тварин рикошетом б’ють по нашому здоров’ю – через отруєні уламки стресорних гормонів м‘яса та яйця б’ють по нервовій системі, пробуджуючи в нас агресивність. Визнаємо мите, чи ні,
а сльози братів наших менших нам відливаються неминуче (Околітенко
Н. Проте, чого не може бути // Радянська жінка. – 1989. № 9. – С. Зважаючи на цей приклад, можна дійти висновку, що в процесі соціалізації підростаючих поколінь народ широко використовував знання, здо
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка буті на основі інтуїтивного відчуття істини, яка, очевидно, все ж таки базувалася на тривалих спостереженнях, що передавалися із покоління в покоління. Це дозволяло, використовуючи такі спостереження, формувати у вигляді прислів’їв та приказок довгу низку психологічних установок до відповідних дій та вчинків:
Не копай другому яму, бой сам упадеш.
Шануй сам себе, шануватимуть і люди тебе.
Робиш добро – не кайся, робиш зло – зла й сподівайся.
Хто іншим добра бажає, той і собі має.
Все добре переймай, а зла уникай.
У народі з давніх давен почуття гумору вважалося однією з найприк метніших рис духовно і фізично здорової особистості, яка уміє дивитися і
на дрібне, і на велике певним чином згори вниз.
Як молодим був, то сорок вареників з’їдав, а тепер хамелю – хамелю і
насилу п’ятдесят умелю.
Оці щез їм, та після сім, та ще полежу, та ще стільки змережу, подив
люся на сволок, та ще сорока як не полегшає – значить, пороблено.
У ході господарської діяльності молодь учили розуміти мову природи,
використовувати її не тільки для різноманітних передбачень, ай для поліпшення результатів господарювання:
Місяць лютий спитає, чи взутий.
Зима без снігу – літо без хліба.
До Миколи не сій гречки й не стрижи овечки.
Добре ґрунт угноїш – урожай потроїш.
Численні прислів’я та приказки вчили пошановувати розум, навчання, вчителів:
Вчення світа невчення – тьма.
Мудрий ніхто не вродився, а навчився.
Голова без розуму, як ліхтар без свічки.
Шануй учителя, як родителя!
У центр возвеличення та слави з давніх давен ставили працю та людину майстра:
Слова – полова, а праця – диво.
В умілого і долото рибу ловить.
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
Прислів’ями та приказками в народі уміли знімати негативні суґестивні
комплекси і розкривати резервні можливості особистості. У цьому випадку такі прислів’я та приказки ставали своєрідними суґестивними установками:
Не святі горшки ліплять.
Взявся за гуж, не кажи, що недуже Коли став робить, то байдики не бить.
Не такий то страшний чорт, як його малюють.
Смілому море по коліно.
У молоді виховувалися рішучість і відвага, які необхідні були у доленосні хвилини життя:
Чи пан, чи пропав – двічі не вмирати.
Або полковник, або покойник.
Орел не ловить мух.
Важливим вважалося бачити не стільки зовнішню красу людини,
скільки її внутрішнє багатство:
Краса, як майова роса.
Траву дивись удень, як обсохне роса, а дівку – в будень, як невбрана
та боса.
Краса до вінця, а розум до кінця.
Личко біленьке, а розуму маленько.
Незважаючи на всю силу народних звичаїв і традицій, український селянину потрібний момент готовий був погодитися з автентичною спрямованістю своєї дитини. Про це засвідчують як прислів’я, такі реальні
випадки життя.
Син мій, а розуму нього свій.
Іван Сошенко, який зіграв відому роль у долі Т.Г.Шевченка, у свій час сам пройшов типовий шлях маленького бідаря, якого батько забудь що вирішив вивести в люди. І це певним чином йому вдалося. Перед молодим художником богомазом поволі поставало майбутнє із ситими буднями та добрячими заробітками. Але, коли за покликом душі молодий
Сошенко вирішив їхати в Петербург для навчання в Академії мистецтв, забираючи з хати останні гроші, батько, щойно втішений скромним господарством, нажитим на кошти сина, сказав Що ж, сину, коли так треба...
дивися сам».
Однак вікова забитість і затурканість народу не могли не вплинути на його світогляд, що відобразився у народній творчості. Тому не так уже
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка й рідко зустрічаються намагання примирити людину із ситуаціями безвиході, неправди, біди, горя:
Не тратьте, куме, сили, спускайтесь на дно.
Живи не як хочеться, а як можеться.
Моя хата з краю.
Моє діло теляче наївся і в хлів.
Мовчи, глуха, менше гріха.
Не наше діло – попове, не нашого попа – чужого.
Моє діло півняче проспівав, а там хоч і не розвидняйся.
Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти.
Зрозуміло, що й такі сентенції знаходили своє місце в ментальній основі українського народу. Однак не вони визначали багатовіковий досвід численних людських поколінь, який дозволяв відсіювати, неначе добірне зерно на току, все те, сповнене глибинної істинності та внутрішньої краси, що дорогоцінним розсипом наповнювало скарбницю вічних людських цінностей – незмінної основи для виховання сучасних та прийдешніх поколінь. Відриватися від цієї основи, значить, свідомо піддавати суспільство ризику лишатися тих цілющих соків, благотворний вплив яких на цілісний народний організм доведений упродовж багатовікового експерименту, назва якого – життя народу.
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал