Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів



Pdf просмотр
Сторінка16/21
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.83 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21
Питання і завдання
1.Соціально педагогічна віктимологія як складова соціальної педаго гіки.
2.Реальні, потенційні та латентні жертви несприятливих умов соціа лізації.
3.У чому полягає міждисциплінарний рівень вивчення проблем вікти мізації, віктимогенності та віктимності?
4.Зв’язок соціальних еталонів із рівнем соціалізації особистості.
5.Атитюд як соціальна установка. Його зв’язок із психологічним явищем стереотипізації.
6.Об’єктивні чинники несприятливих умов соціалізації особистості.
7.У чому суть проблеми заморожених дітей?
8.Проблеми соціально трудової адаптації вихованців дитячих будинків та шкіл інтернатів.
9.Суб’єктивні чинники несприятливих умов соціалізації.
Рекомендована література
1.Киричук О.В. Неповнолітні у пенітенціарній системі // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. – № 2. – С. 40 43.
2.Максимова НЮ. Причини адиктивної поведінки неповнолітніх Практична психологія та соціальна робота. – 1999. – № 7. – С. 13 15.
3.Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. – МС 207.
4.Мустафаева ФА. Основы социальной педагогики. – МС Чабан О. У пошуках вирішення проблеми важких дітей // Рідна школа. – 2003. – № 5. – С. 19 21.
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
1.10. Із історії вітчизняної масової практики
виховання
Виховання і навчання існують у народі
стільки ж, скільки існує і сам народ – з
ним родилися, з ним виросли, відобразили
в собі всю його історію, всі досліджені
ним впливи, всі його кращій гірші якості.
Г.С.Виноградов
Українська народна педагогіка і сучасні проблеми
соціалізації особистості. Виховання дітей у предків
українців – східних слов’ян. Екзистенціальні основи
української народної педагогіки. Родинний досвід
виховання. Основні методичні напрями виховного впливу
в народній педагогіці. Основні функції соціальної психіки
і їхня роль в соціалізації дітей та юнацтва.
Традиції дошлюбного спілкування молоді. Народна
педагогіки і здоров’я. Ноосферні основи української
народної педагогіки.
У зв’язку з корінними соціально економічними змінами вжитті країни спостерігається відчутний інтерес до виробленої упродовж віків народної практики соціалізації підростаючих поколінь. Загострюється проблема подальшого дослідження та практичного використання позитивного досвіду української народної педагогіки. Певним чином це усвідомлювалося ще в радянську епоху, незважаючи на загалом приховано зневажливе ставлення до самобутньої культури народів колишнього СРСР. Однак у ті часи зацікавленість проблемами етнопедагогіки переважно базувалася на залученні
дітей із раннього віку до традиційних галузей господарства, народних ремесел та промислів.
Останнім часом завдяки відродженню і розвитку автентичної педагог
іки в Україні розгортається низка етнопедагогічних досліджень. Для успішного їх проведення сформовано відповідні методологічні засади (М.Стель махович). В їхній основі – три філософських компоненти національний,
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка транснаціональний та українознавчий. Фундамент цієї педагогіки становлять українська народна філософія, праці українських філософів Ю.Дрого бича, К.Ставровецького, С.Яворського, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, С.Го гоцького, П.Юркевича, Д.Чижевського, В.Лесевича, О.Потебні, філософські
ідеї Т.Шевченка, П.Куліша, О.Кобилянської, В.Стефаника, Лесі Українки,
І.Франка; положення та висновки старогрецьких учених Аристотеля, Сократа, Платона пізніших представників філософської думки – Декарта, Лейб ніца, Берклі, Руссо, Канта, Фіхте, Гегеля.
У народній філософії сконцентровано мудрість десятків, якщо не сотень мільйонів представників довгої низки поколінь, яка протягнулася у наш день крізь століття.
Початок становлення української народної філософії припадає ще на часи язичництва й прийняття християнства. Коріння ж її прослідковується навіть в історії східних слов’ян, етногенетичний, суспільний і культурний розвиток яких пов’язаний з творцями трипільської культури скіфами, аланами, сарматами. Особливості життя предків українського народу на перетині шляхів, що з’єднували Європу і Азію, Південь і Північ, спонукало їх до вироблення своєрідної системи виховання молоді.
У період матріархату діти, наслідуючи дорослих і перебуваючи під визначальним впливом матері, збирали ягоди, спалювали хмиз на ділянках, пасли худобу, доглядали птицю. Роль вихователів дітей у цей час виконували всі старші. В іграх, піснях хороводах діти імітували трудові
операції дорослих.
Коли до семи років вони перебували на жіночій половині землянки або напівземлянки («детинці»), де з ними були малі домашні тварини, то з семи восьми років хлопчики отроки жили і виховувалися на чоловічій половині.
Для них установлювалися 4 чоловічих класи отроки, юнаки, мужі, старці.
Перехід дітей до класу отроків ставав великим святом, яке супроводжувалося громадськими ігрищами, грою на трубах, гуслях, змаганнями у фізичній вправності. Отроку вперше стригли волосся, вручали плащ отроковище».
Велика увага надавалася подальшому фізичному розвитку та загартуванню підлітків. За цим ретельно стежили авторитетні мужі й старці батьківського роду. Таким чином готувалися відважні воїни. Візантійський історик Прокопій у свій час відзначав, що вони були озброєні списами й щитами, ніколи не одягали не тільки панциря, а інколи навіть сорочки чи плаща, залишаючись у довгих, підкочених до колін штанах.
Згодом, коли приватна власність стала панівною, відбулися певні зміни у змісті та формах виховання. Дитинець з місця догляду за дітьми стає
місцем перебування сім’ї вождя, князя, родоначальника. Тут починають
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки ховати все найцінніше. Зважаючи на це, його розміщують у центрі поселення і укріплюють.
З часом форми громадського виховання у зв’язку з розвитком парної
сім’ї переносяться у форми родинного виховання. З’являється відповідальність батьків за виховання дитини.
У період військової демократії, яку переживали слов’яни, велика увага, крім трудового виховання, зверталася на фізичне та військове. Не тільки
«отроки», ай «отроковиці» вчилися володіти зброєю, вести війну з ворогом у складних природних умовах. Жінки нерідко супроводжували чоловіків у походах, брали безпосередню участь у битвах. Жінка – витязь була головною героїнею епосу. Однак все ж таки діти рядових одноплемінників готувалися переважно до праці, а діти панівної верхівки – до виконання функцій воїна дружинника, родоначальника, племінного вождя.
Ідеологічною основою виховання була язичницька релігія. На її основі дітей знайомили із світобудовою. Таким чином, відповідні екопси хологічні системи створювалися завдяки використанню психотехнік розмовної мови, стародавніх звичаїв, обрядів, свят. Важливе місце у цих системах належало богам Перуну – Богу грому і дощу, Сварогу – неба і небесного вогню, Дажбогу – сонця, світла і вогню, Велесу – свійських тварин,
Стрибогу – вітру. Звертаючись по допомогу до них, молоді люди вчилися лікувати хвороби, замовляти рани.
У східних слов’ян мало місце й навчання, про що свідчить педагогічна термінологія праслов’янського походження наука – знання, вчення.
Досягнувши високого рівня духовного розвитку, наші предки добилися того, що, незважаючи на хрещення Русі, чимало елементів їх духовної культури посередництвом традицій та обрядів дійшли до наших днів.
Ідеї української народної філософії лягли в основу української народної педагогіки і у багатьох моментах несуперечливо перегукуються з ідеями популярних нині філософських систем, особливо екзистенціалізму.
Традиційно український народ, які багато інших народів світу, намагався розглядати людину у вимірі її потенцій. Як найвагомішу первину життя з давніх давен цінував здоров’я у всіх його вимірах фізичному,
соматичному, психічному, соціальному. Українські перекази, пісні, повір’я,
казки, прислів’я та приказки, танці, святкові дійства насичені доброзичливістю, оптимізмом, вірою у розкриття можливостей людини. Дитину, яка з’являлася всім ї, готували до щастя в процесі розкриття її потенцій у рамках сформованих упродовж віків екопсихологічних систем.
Українці – переважно селянська нація, тісно прив’язана до родючої
землі та щедрих, порівняно не суворих, швидше благодатних сил природи,
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка у спілкуванні з якими знаходила радість і сенс свого життя. Тому для переважної більшості українських селян у центрі їхнього затишного внутрішнього психологічного дому сонячно поблискувала вода власного ставочка з млиновим колесом біля греблі та заквітчаним весною вишневим садочком,
у якому вечорами над вишнями гули хрущі. В уяві селянина у цей райський куточок з часом можна переселитися і після смерті, якщо за «грішною»
землею не забувати святого неба. У цьому бачилося щастя й мета всього життя. Ідо цієї мети пролягав тільки єдиний шлях – щоденна праця. Вона і
тільки вона ставала мірилом честі, гідності людини, її внутрішнього і зовнішнього багатства, права на добру пам’ять нащадків та безсмертя душі.
Тому серед народних прислів’їв зустрічаємо такі Без діла жить, тільки небо коптить, Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки тощо. Поза працею не уявлялося нормального життя Як без діла сидіти, то можна одубіти»,
«Як спати до дня, то насниться бридня», Без діла слабіє сила».
Автентичне розуміння життя знаходить свій вияву таких сентенціях:
«Не родись красивий, а родись щасливий, Не родись багатий, а родись щасливий, Не родися красна, а родися щасна тощо.
Однак у народі чудово розуміли, що родиться щасливим (генетичні
задатки) недостатньо для щастя, треба ще вміти бути щасливим. До цього готували не тільки з дня народження, ай заздалегідь. Вагітна жінка, як правило, виконувала посильну роботу до самих пологів. Таким чином, образно кажучи, дитина в утробі матері постійно відчувала енергетику праці,
що, за відповідними дослідженями, благотворно впливає на здоров’я дітей.
Народна етика виробила своєрідний кодекс поведінки вагітної жінки і тих,
хто її оточував. Вважалося за гріх сквернословити в її оточенні, розв’язувати суперечки, сварки. Вагітну всіляко оберігали від споглядання тих сторін життя, які вносять дисгармонію у сприйняття навколишнього світу, порушують його гармонійну цілісність (пожежі, стихійні лиха, каліцтва і т.д.).
Чималу увагу приділялося харчуванню. Але найважливішим було збереження внутрішнього психологічного комфорту. У святкові дні прийнято було регулярно відвідувати церковну службу, молитися Богу, просити його, щоб
«все було добре. Поряд із щоденними ранковими та вечірніми молитвами це допомагало вагітній жінці створити відому психологічну нішу затишку, внутрішнього комфорту, який благотворно впливав на організм як матері, такі її ще ненародженої дитини.
Народження ж дитини ставало святом для усієї родини, збір якої
передбачався вже в перші дні після пологів. Наступною ниточкою організаційного зв’язку із соціумом ставали хрестини. Уході них дитина прилучалася до таких первин буття, як молитва, вода, свіже повітря,
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки сонце. Хрещені батьки ставали для неї вибраними і узаконеними відповідною церковною службою представниками соціуму. Родина – первинним соціальним оточенням. З цього часу, насамперед, завдяки родинно
му вихованню у дитині починала відтворюватися матеріальна та духовна культура народу, його національний характері психологія. Сім’я ставала основним інструментом виховного впливу на підростаюче покоління.
Відомо, що ще в Уставі князя Ярослава (1051 1053 рр.) наголошувалося на відповідальності саме сім’ї, а не громади, за виховання дітей, підготовку їх до самостійного життя. Громада зобов’язувала батьків піклуватися про дітей до того часу, поки ті не одружаться і самі не стануть батьками. Особлива увага зверталася навіть не на роки, а на перші місяці
життя дитини.
Коли дитину не научиш у пелюшках, тоне научиш і в подушках.
Як бавитимеш дитину, так вона й виросте.
Вікові особливості дитини до 5 років народ любовно означує такими поняттями народженятко, сідунчик, ходунчик, брехунець, бігунець, тов кунець.
Народний досвіду цей час стихійно виводить молодих батьків на принцип гуманізму у вихованні:
Не вчи дитину штурханами, а добрими словами.
Бурчання наскучить, а приклад научить.
Добрі діти доброго слова послухаються, а лихій дрючка не бояться.
Злість – погана порадниця.
Добрий приклад кращий за сто слів.
Главою сім’ї, як правило, вважався батько. Його слово, ґрунтуючись на народній моралі, сприймалося як закон. Батько був головним годувальником, оскільки традиційно виконував найважчі селянські роботи (оранка, косьба, заготівля дров на паливо тощо. Він планував розвиток власного господарства і тому за необхідності розпоряджався ним. Відповідальність і
нелегка праця вимушували його формувати у своїх дітей надійні фізичні та вольові якості. Повага до батька вважалася за обов’язок:
Шануй батька та Бога – буде тобі всюди дорога.
Як батька покинеш, то і сам загинеш.
Однак у народі у переважній більшості випадків чоловік і жінка, як вихователі власних дітей ніколи не протиставлялися одне одному, а, навпаки, взаємодоповнювали одне одного:
Чоловіку домі – голова, а жінка – душа.
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Матір у домі – Берегиня, втілення порядності та любові. Вона – вихователь милосердя, людяності, доброзичливості у стосунках із людьми. Її
покликання – приносити у дім затишок і свято:
Як мати рідненька, той сорочка біленька.
У кого є ненька, у того й голівка гладенька.
На сонці тепло, а біля матері добре.
Як вихователь, вона представляє основну духовну опору для своїх дітей.
Виношує їх під серцем і тому не може бути суворою до них.
Мене мати цілий вік дурила казала битиму, та й не била.
Материн гнів, як весняний сніг рясно випаде, та скоро розтане.
Рідна мати високо замахує, а помалу б’є.
Народ схвально ставився до багатодітності, оскільки багатодітна сім’я ставала надійною основою продовження роду, взаємовиручки, захищеності
від усіляких негараздів.
У кого дочок сім, той щастя всіма у мене одна, той щастя нема.
Один син – не син, два сини – пів сина, три сина – ото тільки син.
Де одинець – хазяйству кінець, де сім – щастя всім.
У багатодітних сім’ях, як правило, діти виховували дітей. Старші відповідали за менших. Через ігри та розповіді передавали сестричкам та братикам той життєвий досвід, який встигли нагромадити самі. Таке взаємови ховання знайшло свій вияву прислів’ях:
Сини й дочки – одного дерева листочки.
Як брат брату не поможе, тощо вже чужі люди.
Основою родинного виховання в Україні була підготовка до самостійного трудового життя. Як доводить дослідниця проблем родинного досвіду українців Л.Йовенко: Соціальні щаблі, до яких піднімається дитина у межах сім’ї, пов’язані із виконанням нею дедалі складніших і відповідальних трудових доручень. Підготовка дитини до самостійного трудового життя – це та вісь, навколо якої формуються всі інші грані особистості,
здійснюється моральний, фізичний, естетичний, розумовий розвиток дитини (Л.Йовенко. Прислів’я та приказки як джерело вивчення родинного досвіду українців // Рідна школа. – 2003. № 6. – С. В українських хліборобських родинах нерідко вік дитини визначали не кількістю років, а на основі того, які види праці вона встигла засвоїти. Як правило, починали привчати дітей до праці з 5 6 річного віку. Залучали навіть до тих видів її, які за умови використання традиційних знарядь праці
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки були непосильними для них. У такому випадку подекуди спеціально виготовляли для дітей маленькі коси, серпи, відеречка, грабельки тощо. Як засвідчують наукові дослідження, діти були зайняті у 85 видах господарсько побутової праці. Виховувалися в усвідомленні того, що праця є однією з найважливіших первин буття:
Тяжко тому жить, хто не хоче робити.
Уміння і труд усе перетруть.
Роботящі руки гори вернуть.
Праця чоловіка годує, а лінь марнує.
Бджола мала, ай та працює.
В українських сім’ях були переконані, що діти різною мірою можуть виконувати будь яку дорослу роботу. Як свідчить М.Стельмахович,
хлопчика 7 8 років уже називали пастушком. Пасли ж діти спочатку гусей, потім овець, кіз, корів і навіть коней. Просина віком 16 років батьки з гордістю казали Уже, слава Богу, косар».
Вільна праця усвідомлювалася в основному як світлій радісні події
людського життя. Вона – єдина надійна дорога до добробуту та щастя. Уній знаходили поезію, яка відбувалася в народних піснях, казках та легендах.
Наприклад, у піснях ми часто зустрічаємо образ людини, певним чином причетної до праці. Десь нагорі та й женці жнуть, хтось насаджує верби в кінці греблі, закохана дівчина посіяла огірочки і т.д.
У казках праця теж виступає головним критерієм людської вартості,
моралі та краси.
Ось голе телятко (Казка про телятко, кабана, півника, качура та вовка, покинуте дідом у лісі, упродовж своїх мандрів знаходить друзів, але хатку вимушене будувати самостійно, боні кабан, ні півник, ні качур, ні
шило не бажають трудитися. Та коли вдарили морози, усі прибігли до хатки, щоб уній жити. А теляткові й не шкода. Добре, що друзі зрозуміли свою помилку і готові гуртом працювати.
За добре серце та вмілі руки дідова дочка (казка Дідова дочка й бабина дочка) винагороджується, бо не цурається ніякої роботи – і яблуньку обчистити, і піч помазати, і собаку від реп’яхів обібрати, і вужів нагодувати.
Таким чином, у процесі соціалізації підростаючого покоління народна педагогіка забезпечувала підготовку і залучення молоді до реалізації
трудових, моральних та мистецьких традицій і звичаїв попередніх поколінь.
Поступово вирішувалися такі питання, як формування первісних основ світобачення, створення умов для нагромадження досвіду міжособистісного спілкування, засвоєння елементів трудового самообслуговування, при
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка щеплення певних професійних умінь та навичок, розвиток художньо естетичних нахилів, охорона здоров’я та фізично спортивне загартування.
На думку дослідника структурного змісту виховного середовища української етнопедагогіки В.Струманського, організаційний розв’язок означених завдань відбувався за п’ятьма методичними напрямами конкрет
но виховного впливу на молоду людину
.
Перший, як уже показано, пов’язаний із сімейно побутовим вихованням, у процесі якого вирішувалося завдання формування первісних основ світобачення до 7 8 років і нагромадження дитиною досвіду міжособистісного спілкування з людьми найближчого оточення і своїми ровесниками.
Другий напрям охоплював виробничо господарські завдання, зокрема,
прищеплення умінь та навичок повсякденної орієнтації в трудових процесах через залучення молоді до польових робіт та ремісничих операцій.
Третій напрям передбачав формування моральних засад характеру та поведінки дітей, підлітків та юнацтва долучення до духовних цінностей народу на основі усвідомлення їхнього змісту, вправляння у високій моральності на фольклорно епічних зразках та на особистих прикладах духовного життя і побутової поведінки старших.
Четвертий напрям виховного впливу на особистісну структуру вихованців становило практичне вирішення питань, пов’язаних із розвитком у юнацтва естетичних смаків та формуванням художньо творчого потенціалу.
Основним результатом цього мало бути усвідомлене сприйняття красивого в природі й людських стосунках та формування в молодої людини готовності робити прекрасне.
П’ятий напрям зосереджував увагу на охороні здоров’я і фізкультурно спортивному загартуванню дитячої громади, набуттю фізичної сили, витривалості вихованню вольових якостей, мужності, сміливості закріпленню функціонально прикладних умінь та навичок, реалізації тілесної механіки Визнаючи цей поділ виховного впливу в українській народній педагогіці на п’ять напрямів доволі умовним, В.Струманський на основі нього виділяє такі елементи цілісного процесу народнопедагогічної самодіяльності сімейно побутове виховання, виробничо господарське навчання,
прищеплення моральних засад характеру та поведінки, розвиток естетичних смаків і формування художньо творчого потенціалу, охорона здоров’я і
фізично спортивне загартування.
Реалізуючи ці елементи, народна педагогіка, на думку В.Вічева, функ ціонувала і певним чином продовжує функціонувати у структурі суспільної
психології, для якої властиві 5 основних функцій соціальної психіки або сус
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки пільної психології (Вичев В. Мораль и социальная психика. – М Про гресс, 1978. – С. 82 87).
1.Інтегративно начальна функція була і залишається важливим механізмом у процесі передачі соціального досвіду, який зафіксований у структурі людської діяльності і передається з допомогою засобів праці, предметів, знаків та інших результатів людської діяльності. Соціальна психіка у цьому випадку формує установки на досягнення певних цінностей, спираючись насилу авторитетів та громадської думки. Занурює людину в певний суспільний настрій. За таких умов досягнення позитивних результатів,
наприклад, в оволодінні певним видом трудової діяльності дитиною,
підлітком чи юнаком сприймалося останніми як підняття на вищий щабель визнання їх дорослими. Так, українські парубки подекуди мали зазвичай, приймаючи у свою компанію новачка, влаштовувати йому екзамен з метою перевірки уміння косити. У цих випадках його ставили усередину строю косарів, ревно слідкуючи чи витримає він заданий темп косовиці.
Під час весіль подібні випробування влаштовували молодим, пропонуючи нареченому порубати сокирою сучкувату колодку, а нареченій спеленати ляльку.
2.Адаптивно корелятивна функція соціальної психіки полягає в здатності її співвідносити і приводити індивідуальну свідомість у відповідність
із принципами та нормами, які панують у певній соціальній групі чи прошарку суспільства. Певним чином це є вияв навчальної функції. До адаптуючи ж механізмів можна віднести авторитет, психологічні санкції, громадську думку. Остання в дитячому віці здатна, з одного боку, стимулювати розвиток індивіда, аз другого, за умови негативного спрямування, справляти дезорганізуючий вплив. Особливо ефективно спрацьовувала ця функція в українських селах у минулому столітті. Цінувалося слово вчителя і священника. Їхнім порадам намагалися слідувати. Таким же авторитетом у переважній більшості випадків було всім ї слово батька. Він першим сідав за стіл, браву руки хліб. Виховував повагу до кожної його крихти. У відповідальні хвилини життя його думка була визначальною.
До психологічних санкцій, наприклад, можна віднести звичай, якого дотримувалися парубки, вимазувати дьогтем ворота біля будинку, в якому проживала нестримна у стосунках із хлопцем дівчина.
Громадську думку в українському селі не тільки поважали, ай боялися.
У діях та вчинках, які могли викликати громадський осудне тільки задавалися питанням А що люди скажуть ай питанням А що люди подумають. Прикладів, які засвідчували руйнівний вплив на життя людини негативної енергетики думки односельчан, було чимало. Інформація про них
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка передавалася із покоління в покоління, слугуючи ефективним засобом морального виховання. Нерідко вона обростала барвистими деталями і сприймалася як легенда. Стосовно ж молодих дівчат виступала у вигляді горезвісної слави на все село. Пригадайте рядки з поеми Т.Г.Шевченка «Катерина»:
Не дві ночі карі очі
Любо цілувала,
Поки слава на все село Недобрая стала.
Сила впливу адаптивно корелятивної функції соціальної психіки у цьому випадку вимірюється словами матері знеславленої Катерини:
Проклятий час – годинонька,
Що ти народилась!
Якби знала, до схід сонця
Була б утопила...
Нині подібні приклади яскраво засвідчують послаблення впливу цієї
функції соціальної психіки, насамперед, через інтернаціоналізацію життя.
Однак в окремих випадках вона продовжує виявляти себе доволі ефективно.
Наприклад, у середовищі підлітків (замкнуті антисоціальні угрупування)
та солдат (відомі прояви «дідовщини»). Тому соціальному педагогу необхідно тримати її під контролем.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал