Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів




Сторінка1/21
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.83 Kb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

С. С. Пальчевський
СОЦІАЛЬНА
ПЕДАГОГІКА
Навчальний посібник
Рекомендовано
Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник
для студентів вищих педагогічних навчальних закладів
Київ
2005

УДК 37.013.42 (075.8)
ББК 74.200 я 73
П 146
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів
(лист № 14/18.2 – 2713 від 20.12.2004 року)
Рецензенти:
доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України В.І.Бондар;
доктор педагогічних наук, професор Б.С. Мітюров.
Пальчевський С. С.
П 146
Соціальна педагогіка Навчальний посібник – К Кондор, 2005. – 560с.
У посібнику розглядаються загальнотеоретичні та практичні питання соціально педагогічної роботи з людьми різновікових груп та категорій. Використовується найновіший вітчизняний і зарубіжний соціально педагогічний досвід.
Посібник розрахований не лишена професорсько викладацький склад та студентів вищих навчальних закладів, спеціалістів практиків та працівників народної освіти, ай на керівників трудових колективів, посадовців осіб – усіх, хто певним чином у силу своїх професійних та громадських обов’язків працює з людьми 966 351 020 Х
УДК 37.013.42 (075.8)
ББК 74.200 я 73
ISBN 966 351 020 Х
© С. С. Пальчевський, 2005
© Кондор, 2005

Зміст
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки ................................................................... 5
1.1. Соціальна педагогіка її предмет, функції та прикладні завдання .................. 5 Філософські основи сучасної соціально педагогічної діяльності .................. 14 1.3. Психолого педагогічні основи соціалізації людської особистості з метою гармонізації власно особистісних та загальносуспільних інтересів ............... 39 1.4. Суґестологічна майстерність соціального педагога ..................................... 58 1.5. Екопсихологічна система особистості. Вплив мікрочинників соціалізації
на її формування .......................................................................................... 80 1.6. Формування екопсихологічної системи особистості в умовах впливу мезочинників соціалізації ............................................................................ 106 1.7. Роль основних джерел макрочинників соціалізації у формуванні
екопсихологічної системи особистості ........................................................ 126 1.8. Вплив мегачинників соціалізації на формування людської особистості ...... 151 1.9. Проблеми сучасної віктимології ................................................................. 173 1.10. Із історії вітчизняної масової практики виховання .................................... 193 1.11 З історії масової практики соціалізації народів світу .................................. 218 1.12. Соціальна робота і соціально педагогічна діяльність у зарубіжних країнах ........................................................................................................ 246
Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики соціально педагогічної
роботи з людьми різних вікових груп та категорій ....................................... 270
2.1. Стратегії соціально педагогічної роботи з клієнтами у світлі основних психологічних теорій особистості ................................................................ 271 2.2. Стратегії, методики і тактики соціально педагогічної роботи з клієнтами у кризові періоди їх життя .............................................................................. 296 2.3. Робота соціального педагога з молодим подружжям та дітьми раннього дитячого і дошкільного віку ......................................................................... 329 2.4. Робота соціального педагога в загальноосвітніх навчальних закладах ........ 352 2.5. Особливості соціально педагогічної роботи з підлітками, схильними до правопорушень, таз дітьми шкільного віку із неблагополучних сімей у мікрорайонах, навчальних закладах інтернатного типу, притулках
і дитячих будинках ...................................................................................... 376 2.6. Робота соціального педагога з молодими інвалідами, хворими та обдарованими учнями ................................................................................. 404
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка. Соціально педагогічні заходи, спрямовані на надання допомоги
ВІЛ інфікованим, наркозалежним і залежним від психотропних речовин клієнтам та втягнутим у ранню проституцію ............................................... 426 2.8. Соціально педагогічна підтримка в’язнів у пенітенціарних установах та після виходу з них ................................................................................... 454 2.9. Соціалізація молодих фахівців у процесі підготовки їх до трудової
діяльності .................................................................................................... 476 2.10. Соціально педагогічні аспекти в діяльності керівників трудових колективів ................................................................................................... 494 2.11. Соціально педагогічна робота з пенсіонерами таз бездоглядними дорослими людьми ...................................................................................... 516 2.12. Автосуґестопедичні основи формування особистості соціального педагога як фахівця ................................................................................................... 534

5
Розділ 1
Теорія соціальної педагогіки
1.1. Соціальна педагогіка її предмет, функції
та прикладні завдання
Коли людина протягує руку, щоб
допомогти іншій людині, вона
торкається обличчя Божества.
Уолт Уїтмен
Соціальна педагогіка, її структура. Процес соціалізації.
Функції та прикладні завдання соціальної педагогіки.
Система соціалізації на шляху до інформаційного суспільства.
Термін «соціальна педагогіка» запропонований німецьким педагогом
А.Дістервегом понад 100 років тому. Однак дотепер він немає однозначного трактування. Слово «соціальний» (від лат. socialis – суспільний) вказує на залучення особистості до певної групи людей з метою організації спільної
життєдіяльності, фізичного та духовного розвитку. В історії українського народу прикладом форм такого залучення можуть бути відомі земляцтва та братства.
Соціальна педагогіка трактується як одна з галузей загальної педагогіки, що займається проблемами педагогічного впливу суспільства на процес виховання (В.М.Галузевський). Вітчизняні вчені В.М. Галузинсь кий та М.Б.Євтух у своєму посібнику з педагогіки охоплюють лише ті
аспекти соціальної педагогіки, що стосуються вчителів загальноосвітніх шкіл. Тому в їхньому розумінні це поняття означає окрему галузь теорії виховання, яка охоплює виховну діяльність позашкільних установ роботу школи і педагогів з батьками за місцем проживання дітей і
підлітків у мікрорайонах шкіл працю в інспекціях РВВС з неповноліт
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка німи; культурно освітню педагогічну діяльність у клубах і бібліотеках,
їхніх дитячих секторах і, нарешті, особливості навчально виховного процесу в інтернатних установах, дитячих будинках, групах продовженого дня (В.М. Галузинський, МБ. Євтух Педагогіка теорія та історія. – К. – С.129).
Інші дослідники розглядають соціальну педагогіку як теорію і практику навчання і виховання окремих особистостей чи груп людей, інколи об’єднаних соціальними негараздами, що вимагає допомоги в реабілітації
або лікуванні»(Ю.В.Василькова, ТА. Василькова. Прийнято також визначати цю галузь педагогіки як таку, що розглядає соціальне виховання всіх вікових групі соціальних категорій людей в організаціях, спеціально для цього створених»(А.В.Мудрик).
Соціальна педагогіка вступає в міждисциплінарні контакти із філософією сучасної освіти та виховання, соціологією освіти та виховання,
суґестологією, етикою, соціальною психологією і такими її складовими,
як: психологія економічного життя, психологія політичного життя, психологія права, релігії, інформації та освіти, психологія побуту, психологія управління. Зважаючи на це, на думку В.Д. Семенова, соціальна педагогіка або педагогіка середовища є науковою дисципліною, яка інтегрує
наукові досягнення суміжних наук і реалізує їх у практиці суспільного виховання (Семенов В.Д. Взаимодействие школы и социальной среды.
– М, 1986. – С.16).
Залежно від характеру процесів соціалізації та їх локалізації складовими соціальної педагогіки є дошкільна педагогіка, педагогіка школи, педагогіка професійної освіти, виховання в закритих закладах, дитячих і юнацьких організаціях, педагогіка клубної роботи, педагогіка середовища, військова педагогіка, виробнича педагогіка, педагогіка тимчасових об’єднань, педагогіка соціальної роботи (А.В.Мудрик).
Таким чином, соціальна педагогіка в сучасних дослідженнях визнається розділом педагогіки зі своїми особливими методами соціальної, виховної та освітньої діяльності, спрямованими на самовиховання, самовдосконалення, самоорганізацію та самоствердження особистості (Ю.В.Василь кова, Т.А.Василькова).
Певна неоднозначність у трактуванні поняття соціальна педагогіка пояснюється кількома причинами. У радянський період дох років минулого століття у вітчизняній педагогічній науці це поняття не вживалося, оскільки соціальна педагогіка вважалася одним із напрямів буржуазної педагогіки (Педагогическая энциклопедия. – М ). З другого боку, проблеми соціалізації тривалий час розроблялися
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки в рамках так званої диспозиційної концепції регуляції соціальної поведінки залежно від ступеня включення в суспільні відносини. Тому увага вітчизняних психологів і педагогів тривалий час спрямовувалася на виховання в інституціонізованих освітніх системах. Поза увагою залишалися виховні процеси, які тривали поза офіційними структурами.
Соціально економічні змінив країні останніх років, розвиток процесів глобалізації вимушують подивитися на завдання соціалізації, а відтак, і на сам предмет соціальної педагогіки з позицій сьогодення. Для цього необхідно детальніше розглянути термін «соціалізація».
У психологічній літературі під цим поняттям розуміють процесі результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду у процесі спілкування та діяльності (А.В.Петровський, М.П.Ярошевсь кий. Визнається, що соціалізація індивідуума відбувається як в умовах
стихійного впливу на особистість різних обставин життя, такі в умовах
цілеспрямованого виховання.
У різних наукових школах поняття соціалізації отримало різну інтерпретацію. Таку необіхевіоризмі його трактують як соціальне навчання у школі символічного виховання інтерракціонізму – як результат соціальної
взаємодії, у гуманістичній психології – як самоактуалізацію Я концепції.
Подібні підходи не суперечать один одному. Акцентуючи увагу на певному боці феномена, вони лише підтверджують його багатоаспектність.
У сучасній соціальній педагогіці соціалізацію розглядають, з одного боку, як процес інтеграції, під час якого індивід із певними біологічними задатками набуває якостей, необхідних йому для життєдіяльності в суспільстві, аз іншого, як процес формування, розвитку і становлення особистості під впливом навчання, виховання та засвоєння елементів культури, норм, цінностей і соціальних ролей, які є сутнісними для цього суспільства та певних соціальних спільностей (В.М. Галузевський). У її основі вбачають набуття людською істотою психологічного статусу суспільного індивіда, введення його в активне суспільне життя й засвоєння ним основної
системи духовних цінностей» (Молодь і дозвілля / О.В.Безпалько, А.Й.Капсь ка, В.Т.Куєвда, К.В.Щербакова. – К, 1994. – С.4.).
Процес соціалізації поділяють на два взаємопов’язаних етапи – адап
тацію та інтерналізацію. Перший із них передбачає пристосування людини до навколишнього суспільного середовища, другий – засвоєння та привласнення людиною знань, норм певного суспільства, що стають складовими елементами самосвідомості її особистості.
Основні сфери соціалізації індивіда – спілкування, діяльність, само
свідомість.
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
У сфері спілкування відбувається засвоєння елементів культури, норм,
цінностей, соціальних ролей, які є сутнісними для певних соціальних спільностей на певному історичному етапі. У сфері діяльності опановуються різноманітні види праці, відбувається орієнтація в них, розуміння
їхньої суті та сенсу. У сфері самосвідомості формується образ власного
«Я», визначаються власні соціальна належність, соціальна роль, система соціальної орієнтації.
Процес соціалізації супроводжує людину все життя – від народження до смерті. Умовно його можна поділити на низку вікових етапів дошкільний,
шкільний, вибору сфери діяльності, реалізації вибору сфери діяльності,
післятрудовий.
У ході соціалізації мають місце цілеспрямовано організовані форми соці
алізації та стихійні.
Окремі дослідники пропонують розглядати соціальну педагогіку в плані соціальної філософії, яка стверджує, що людина, середовище і виховання, розвиток людини від народження до смерті знаходиться під впливом зовнішніх і тільки зовнішніх обставин (Василькова Ю.В., Василькова ТА. Социальная педагогика. – МС. Погодитися з цим важко. Вітчизняний дослідник проблем розвитку і самореалізації особистості академік О.В.Киричук, наприклад, поряд із зовнішніми умовами розвитку і самореалізації особистості виділяє і внутрішні. На його думку,
такою внутрішньою, інтегративною умовою виступає духовно катарсизна активність особистості. Духу цьому випадку трактується як іманентна здатність людини довільного діяння, вчинку, специфічна людська риса,
що репрезентується її ціннісно смисловою свідомістю, на відміну від по нятійно логічної катарсису загальному вигляді) – інстинкт самоочищення, спрямований на відокремлення індивіда (особистості) від середовища і необмежене підвищення його над цим середовищем (Киричук
О.В. Розвиток і самореалізація особистості в умовах освітнього закладу Рідна школа. – 2002 р. – №5. – С.29).
Прояви духовно катарсисної активності вчений визначає за результатами дослідження на креативно творчому рівні саморегуляції дозвіллє
во ігрової, фізично оздоровчої, художньо образної, предметно перетворювальної, навчально пізнавальної, соціально комунікативної, громадсь ко корисної, національно громадянської активності.
Зважаючи на це, ми схильні вважати соціальну педагогіку наукою, яка
розглядає можливості надання допомоги установленні розвитку та самореа
лізації особистості на основі синергетичного поєднання як зовнішніх такі внутрішніх умов, цілеспрямовано організованих форм соціального впливу та
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
стихійних. Особлива увага при цьому звертається на пошук ефективних шляхів подолання тих перешкод, які заважають повноцінному процесу соціалізації як кожної окремої людини, такі певних груп людей, нерідко об
’єднаних спільною бідою, горем, життєвими прорахунками.
Отже, предметом соціальної педагогіки є дослідження всієї суми чинників,
як зовнішнього, такі внутрішнього характеру, цілеспрямовано організованих та
стихійних, які впливають на процес соціалізації як окремої людини, такі груп
людей упродовж усього їхнього життя. Важливим тут є визначення шляхів, за
собів та методів виховання, які б зробили процес соціалізації найефективнішим.
Функції соціальної педагогіки
В узагальненому вигляді їх можна сформулювати так дослідницька проектна доброчинна кореагуючо координаційна пропагандистська виховна соціально правова соціально реабілітаційна.
Дослідницька передбачає вивчення та узагальнення як вітчизняного,
так і зарубіжного досвіду вирішення проблем соціалізації. Дослідження можливостей застосування його в конкретний часу конкретних умовах.
Проектна зводиться, з одного боку, до проектування ефективних моделей соціалізації з відповідною системою стратегій, тактик, методик та технологій соціальної роботи, аз іншого, до вироблення у соціальних педагогів умінь прогнозування розвитку процесів соціалізації.
Доброчинна полягає в організації надання духовної та матеріальної
підтримки як окремим особам, такі певним групам населення, які потрапили в біду, або які з інших причин гостро потребують цього.
Кореагуючо координаційна забезпечує вироблення вмінь визначення,
врахування та цілеспрямування різноманітних соціальних впливів у процесі соціалізації як окремої особистості, такі цілих груп людей.
Пропагандистська передбачає пропаганду не лише актуального досвіду соціалізації, ай соціальної політики держави, завдань соціалізації, які перебувають у центрі уваги світового співтовариства.
Виховна означає діяльність соціальних педагогів та соціальних працівників з метою вироблення в об’єктів соціалізації внутрішньої готовності
до нормалізації процесу власної соціалізації.
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Соціально правова – створення органами влади правової бази процесів соціалізації різновікових та різносутнісних груп населення країни, вивчення, пропаганда та використання цих основ.
Соціально реабілітаційна зводиться до виховної та освітньої роботи з дітьми та підлітками інвалідами. Така робота, як правило, лягає на плечі
соціального педагога.
Прикладні завдання соціальної педагогіки
1. Виховувати у свідомості конкретного клієнта або групи людей розуміння унікальності власної особистості, її внутрішньої інтенційної основи, яка за умови свого позитивного розвитку здатна приносити щастя і
здоров’я не лише самій людині, ай благотворно впливати на ауру сім’ї,
родини, виробничого колективу, в якому ця людина працює, всього сус пільства.
2.Допомогти клієнту самовизначитися із сенсом власного життя на основі найближчих, середніх і далеких перспективних його ліній.
3.Шляхом залучення до загальнолюдських цінностей виховувати у клієнта потребу гармонійного узгодження з ними власних перспективних ліній.
4.Гасити внутрішньоособистісні, міжгрупові та внутрішньосуспільні
конфлікти шляхом пошуку єдиної субстанціональної основи для різних поглядів на розв’язання назрілих проблема також шляхом організації внут рішньоособистісних та міжособистісних діалогів з метою досягнення згоди
із самим собою або окремими опонентами чиїх групами.
5.Розвивати у людей, які потребують соціальної допомоги чи реабілітації, бажання самостійного подолання кризових станів, знаходження шляхів виходу з них. З цією метою засобами психотерапевтичного впливу знімати з жертв несприятливих умов соціалізації негативні суґестивні
комплекси, натомість формуючи нові, позитивні, які б забезпечували вивільнення внутрішніх потенційних резервів постраждалих.
6.За необхідності відроджувати у потерпілих пошуковий інстинкт,
на вихідній основі якого розпочинати формування доцільного рефлексу цілі.
7.У процесі соціалізації як окремих людей, такі окремих їх категорій,
груп виходити із вимог завтрашнього дня, який передбачає формування у межах держав інформаційних суспільств. Для них, згідно із дослідженнями вітчизняного вченого К.Корсака, характерна ціла низка показників,
які вже на сьогодні вимагають свого врахування у процесі соціалізації підро стаючих поколінь.
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
Наразі близько 10% землян живуть у цьому суспільстві. Визначальним критерієм змін суспільно політичного та культурно освітнього життя в ньому вважається домінуючий спосіб виробництва. У той час, коли в
індустріальному суспільстві виробництво масове і стандартизоване з механічними знаряддями праці, в основному електромеханічними технологіями, із джерелами енергії, які справляють значний шкідливий вплив на природне середовище, то глибоке занурення в інформаційне суспільство рихводить до чистоти в природі, оскільки головним джерелом енергії стають альтернативні джерела (синтез ядер, енергія сонця тощо. Чистота ж у природі справляє благотворний вплив на формування відчуття внутрішньої людської чистоти. Гнучке та індивідуалізоване виробництво допомагає формувати в людині потягне лише до зовнішнього, ай до внутрішнього самовияву власної унікальності. Комп’ютеризовані й немеханічні знаряддя праці поряд із мікро , нано та біотехнологіями вимагають змін окремих характеристик відповідних систем освіти, науки, соціалізації.
Змінюється характер навчання з масового, стандартного на індивідуальний, нестандартний. Основою культури навчання стає недрукований текст,
а числова форма інформації. Освіта перетворюється з тривалої в неперервну з міжнародними стандартами. Її значення ужене істотне, а ультимативне. Вона відіграє вирішальну роль у розвитку продуктивних сил країни. Об’єктом довіри стають неточні науки, а комплексні, основою ідей науки про людину і світ. Головними методами пізнання світу стає не поділі аналіз, а холізм (комплексність. Коли, наприклад, в аграрному суспільстві головними об’єктами накопичення були земля і владав індустріальному влада, гроші, ресурси, то в інформаційному ними стають –
знання і виробнича компетентність, що відповідним чином впливає на весь перебіг процесу соціалізації і вимагає створення цілісної сучасної системи соціалізації. Ця система у наш час включає так звану первинну освіту»
(навчання і підготовку до моменту виходу на ринок праці) та подальше неперервне вдосконалення, що визначається міжнародним терміном LLE
– Life Long Education (пожиттєва освіта).
Визнається, що для успішного розвитку сучасних країн необхідна більш як сімнадцятирічна освітня підготовка всіх представників нових поколінь,
формування у них навичок самонавчання, самовиховання та самореалізації.
Адже представники інформаційного суспільства, як правило, люди, які навчаються майже все життя, реалізуючи свої пошуково пізнавальні інстинкти і вбачаючи у цьому сенс свого буття.
Виходячи з розвитку найсучасніших освітніх тенденцій, можна сформувати основні вимоги до системи соціалізації молодого покоління, яке
С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка поступово рухається у напрямі до формування інформаційного суспільства.
Серед цих вимог найголовніші:
а) формування у молоді інноваційної орієнтації, враховуючи необхідність заповнення потенційно небезпечного розриву між двома сучасними цивілізаціями – науково технічною і суспільно гуманістичною;
б) залучення молоді до використання в процесі самоосвіти та виконання своїх майбутніх виробничих обов’язків нових генерацій ком п’ютерів, проекторів, мобільних телефонів тощо;
в) виховання потребу постійному слідкуванні за новими тенденціями сучасного цивілізаційного поступу, поглибленому вивченні прав та обов’язків громадянина демократичної держави;
г) формування нових етичних норм в інформаційно глобальному»
світі з усвідомленням особистої відповідальності за розв’язання глобальних проблем людства;
ґ) засвоєння навичок життя в об’єднаному глобалізованому світі та виховання готовності до використання можливостей цього світу з метою найповнішої реалізації власної інтенційної спрямованості.
Прийняття міжнародної конвенції про права особи та захист дітей поставило перед соціальною педагогікою вимогу розробки основ поглибленої соціальної роботи з так званим важким контингентом системи освіти, зокрема середньої. Насьогодні він стає об’єктом докладання особливих зусиль суспільства. Це передбачає використання всіх можливостей системи соціалізації для того, щоб найкраще підготувати кожного підлітка до необхідної внутрішньої та зовнішньої орієнтації у самостійному житті,
до успішного виходу на ринок праці.
Робота соціального педагога вимагає оволодіння знаннями з різних галузей науки, готовності до дії в нестандартній ситуації з хаотично непередбачуваними елементами, здатності до виявлення індивідуальної творчості в соціальній роботі. Тому необхідно, аби набуті знання, вміння та навички були, за відомим висловом американського представника гуманістичної психології Карла Р. Роджерса, функціональними, не проклятим ящиком з боєзапасами, а гвинтівкою. Для цього слід оволодіти такими знаннями, які б стали вихідною основою для розв’язання будь яких назрілих соціальних завдань. Такою основою є , насамперед, філософські підходи до проблеми соціалізації.
Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал