Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка9/12
Дата конвертації30.11.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Словесні, наочні та практичні методи навчання у діяльності вчителя, викладача взаємопов'язані. Завдання педагога – знайти їх оптимальне співвідношення, не допускаючи необґрунтованого превалювання одних і нехтування іншими.
Крім словесних, наочних і практичних методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, педагоги використовують й інші групи методів. За типом пізнавальної діяльності виокремлюють пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький методи навчання.
Пояснювально-ілюстративний метод. Пізнавальна діяльність має репродуктивний характер: учитель передає учням знання, використовуючи пояснення, доведення із застосуванням різних
ілюстрацій, що забезпечують наочний характер сприймання, усвідомлене запам'ятовування, репродуктивне відтворення, застосування на практиці як зразок та інструкцію. Пояснення навчального матеріалу може здійснюватися у процесі розповіді, бесіди, вправи тощо.
Репродуктивний метод. Ґрунтується на репродуктивному характері мислення. Застосовується, якщо зміст навчального матеріалу
є інформативним, принципово новим чи надто складним для самостійного засвоєння учнями. Викладання може відбуватися за допомогою розповіді, бесіди, лекції, вправ тощо.
Проблемний метод. Використовується для активізації розумової діяльності дітей у процесі проблемних розповіді, бесіди, лекції тощо.
Частково-пошуковий метод. Полягає у повідомленні педагогом необхідної для самостійного здобування учнями (студентами)
інформації під час формулювання відповідей на поставлені запитання чи розв'язування проблемних завдань.
Дослідницький метод. Передбачає залучення школярів до самостійних і безпосередніх спостережень, на основі яких вони встановлюють зв'язки між предметами і явищами дійсності, пізнають закономірності, роблять висновки.
З огляду на особливості умовиводів методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності поділяють на
індуктивний, дедуктивний, традуктивний.

146
Індуктивний метод. Засвоєння знань здійснюється у процесі переходу від часткового до загального. Використовується, як правило, на емпіричному рівні пізнання, коли матеріал має фактичний характер чи пов'язаний з формуванням понять, а також під час вивчення технічних механізмів, виконання практичних завдань, розв'язування математичних і фізичних задач.
Дедуктивний метод. Передбачає перехід від загального до конкретного у процесі засвоєння знань. Педагог спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, що спрямовують на поступове розв‘язання конкретних завдань.
Індуктивний і дедуктивний методи реалізують через застосування словесних, наочних, практичних, репродуктивного, проблемного, частково пошукового методів.
Традуктивний метод полягає у засвоєнні навчального матеріалу від окремого до окремого через установлення подібного чи відмінного.
За домінуючою мислительною операцією виокремлюють аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизацію, виокремлення головного.
Метод аналізу передбачає розгляд предметів і явищ за окремими ознаками і відношеннями, поділ на елементи, осмислення зв'язків між ними.
Метод синтезу полягає в уявному або практичному поєднанні виокремлених під час аналізу елементів або властивостей предмета в
єдине ціле.
За допомогою методу порівняння встановлюють схожі і відмінні риси між певними предметами, явищами. У навчальному процесі порівняння застосовують з метою загального протиставлення фактів, явищ; зіставлення за вказаними вчителем (викладачем) або учнями
(студентами) ознаками; порівняння явищ у їхньому розвитку.
Метод узагальнення передбачає перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального знання.
Узагальнення здійснюється через абстрагування від специфічного і виявлення притаманних явищам загальних ознак (властивостей, відношень тощо). Застосовують його при осмисленні понять, суджень, теорій.
Метод конкретизації. Допомагає учням (студентам) перейти від безпосередніх вражень до розуміння суті того, що вивчається: результати конкретизації постають у формі прикладів, задач, схем, моделей тощо.
Метод виокремлення головного полягає в розподілі інформації на логічні частини і виокремлення серед них головних.

147
Володіння педагогом системою методів організації та здійснення сприяє урізноманітненню, підвищенню ефективності навчально- пізнавальної діяльності школярів.
ІІ. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної
діяльності, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів
(студентів) навчальною інформацією. Вони охоплюють методи форму- вання пізнавальних інтересів і методи стимулювання обов'язку й відповідальності у навчанні.
1. Методи формування пізнавальних інтересів. До цієї групи відносяться методи навчальної дискусії, забезпечення успіху в навчанні, пізнавальних ігор, створення цікавих ситуацій, створення ситуації новизни навчального матеріалу, використання життєвого досвіду учнів (студентів).
Метод навчальної дискусії. Дискусією є публічне обговорення спірного питання. Метод передбачає обмін думками між учнями
(студентами), а також між учителями (викладачами) й учнями
(студентами). Дискусія вчить самостійно мислити, обстоювати власні погляди, розвиває вміння аналізувати й аргументувати твердження, поважати думку інших, критично оцінювати чужі й власні судження.
Під час навчальної дискусії обговорюють наукові висновки, матеріал, що потребує підготовки за джерелами, які містять ширшу інформацію, ніж підручник. Дискусія покликана не лише дати нові знання, а й створити емоційно насичену атмосферу, яка б сприяла глибокому проникненню в істину.
Метод забезпечення успіху в навчанні. Передбачає допомогу відстаючому учневі (студентові), розвиток у них інтересу до знань, прагнення закріпити успіх. Допомага триває доти, поки вони не зрівняються за знаннями з іншими і не отримають перші позитивні оцінки. Позитивний результат піднімає настрій, пробуджує впевненість у власних можливостях, а, відтак, – прагнення закріпити успіх.
Забезпечення успіху в навчанні є ефективнішим, якщо міцніша віра у власні сили, глибше почуття власної гідності.
Метод пізнавальної гри. Це мотивована дидактичною метою розважальна діяльність учіння. Метод має неабиякий вплив на учня.
Гра у навчальному процесі забезпечує сприятливу емоційну атмосферу для засвоєння і відтворення знань, полегшує процес опанування матеріалом, заохочує до навчальної роботи, знімає втому, запобігає перевантаженню. За допомогою гри моделюють життєві ситуації, що збуджують інтерес до навчальних предметів. Наприклад, на повторювально-узагальнювальному уроці навчальну гру можна організувати як КВК. До структури входять кілька етапів: розминка – домашнє завдання – індивідуальна робота – конкурс «Вгадай» –

148 конкурс майстрів мистецтва – конкурс оповідачів – конкурс капітанів.
Завдання слід підбирати репродуктивного або продуктивного характеру, але обов'язково – у гумористичній формі. Для проведення такого уроку формують дві команди та обирають журі.
Розминка передбачає складання розповіді на вивчену тему. У ній беруть участь всі члени команди. Інсценування домашнього завдання може охоплювати окремий параграф або всю тему. Для індивідуальної роботи двом-трьом членам кожної команди пропонуються цікаві завдання. Конкурс «Вгадай» – це відгадування загадок, виконання різних тестів, завдань. Для конкурсу майстрів мистецтва від кожної команди обирають 3–4 учні, які виконують ролі художника, поета, співака. У конкурсі оповідачів обом командам дають малюнок, за яким потрібно скласти розповідь. Капітани змагаються, розв'язуючи задачі, аналізуючи картини тощо.
Метод створення цікавих ситуацій. Передбачає використання у процесі викладання навчального матеріалу цікавих історій, гумористичних уривків для привернення уваги, зацікавлення.
Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу.
Передбачає акцент на кожному занятті на новизні знань, збагаченню знанями учнів (студентів), створенні психологічної атмосфери, в якій вони отримують моральне задоволення від усвідомлення власного інте- лектуального зростання. Все це викликає бажання ефективніше працювати над собою, цінувати час, відведений для навчання.
Метод використання життєвого досвіду учнів (студентів).
Пізнання та осмислення наукових основ перебігу процесів, за якими спостерігали у житті чи у яких самі були учасниками, викликає інтерес до теоретичних знань, формує бажання пізнавати суть фактів, явищ, які подибують у житті.
2. Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в
навчанні. Передбачають пояснення школярам (студентам) суспільної та особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання навчальних обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і, в разі потреби, – вказівка на недоліки, зауваження.
Почуття відповідальності виховують, залучаючи слабших учнів, студентів до наслідування прийомів роботи сильніших. Можна також колективно проаналізувати складне завдання. При цьому педагог повинен не лише висувати вимоги, а й перевіряти їх виконання.
ІІІ. Методи контролю і самоконтролю у навчально-
пізнавальній діяльності дають змогу перевірити рівень засвоєння учнями (студентами) знань, сформованості вмінь і навичок. До цієї групи відносяться методи усного, письмового, тестового, графічного,

149 програмованого контролю, практичної перевірки, а також методи самоконтролю і самооцінки.
Усний контроль (усне опитування). Це найпоширеніший у навчальній практиці метод. Його використання сприяє опануванню логічним мисленням, виробленню й розвитку навичок арґументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, обстоювати власну думку. Усне опитування здійснюють у такій послідовності:
- формулювання запитань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми;
- підготовка учнів (студентів) до відповіді та викладу своїх знань;
- коригування та самоконтроль викладених знань у процесі відповіді;
- аналіз і оцінка відповіді.
За рівнем пізнавальної активності запитання для перевірки можуть бути: репродуктивними (передбачають відтворення вивченого); реконструктивними (потребують застосування знань і вмінь у дещо змінених умовах); творчими (застосування знань і вмінь у значно змінених, нестандартних умовах, перенесення засвоєних принципів доведення (способів дій) на виконання складніших завдань).
Запитання для усної перевірки поділяють на основні, додаткові й допоміжні. Основне запитання формулюють так, щоб можна було дати на нього самостійну розгорнуту відповідь. Додаткові запитання ставлять для уточнення того, як учень (студент) розуміє певне питання, формулювання, формулу та ін. Допоміжні запитання часто є навідними, вони допомагають учневі (студентові) виправити помилки, неточності.
Усі запитання мають бути логічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність – послідовною і систематичною.
У навчальному процесі практикують індивідуальне, фронтальне та ущільнене (комбіноване) усне опитування.
Індивідуальне опитування передбачає розгорнуту відповідь «на оцінку». При цьому важливо заздалегідь визначити, кого саме викликати для відповіді, скільки всього учнів (студентів) опитати, скільки часу відвести на опитування, а також передбачити, що в цей час робитимуть інші. Велике значення має залучення учнів (студентів) до оцінювання знань своїх товаришів через рецензування відповідей.
Фронтальне опитування – перевірка знань, умінь і навичок багатьох учнів (студентів) одночасно. На практиці фронтальне та
індивідуальне опитування нерідко поєднують: викладач формулює запитання і проводить бесіду-перевірку знань.
Ущільнене (комбіноване) опитування дає змогу перевірити знання одразу кількох учнів (студентів): один відповідає усно, решта –

150 виконують певні завдання на дошці. Виконане на дошці завдання часто аналізують усім класом (групою).
Використання цього методу сприяє встановленню тісного контакту між учителем і учнем, дає змогу пізнати логіку виконання завдань та їх оцінювання, виявляти прогалини чи неточності в знаннях учнів (студентів) й одразу їх виправляти. Однак цей метод потребує надто багато часу на перевірку. Крім того, учні під час відповіді хвилюються, оцінка нерідко буває суб'єктивною, бо зміст відповіді не зафіксовано тощо.
Письмовий контроль. Завдання полягає у письмовій перевірці знань, умінь та навичок учнів (студентів). Цей різновид роботи уможливлює з'ясування ступеня оволодіння вміннями і навичками з предмета, якості знань (обсяг, правильність, точність, усвідомленість, уміння застосувати на практиці).
Залежно від специфіки предмета письмовий контроль знань здійснюють у формі контрольної роботи, написання твору, переказу, диктанту. Теми контрольних робіт, завдання, вправи мають бути зрозумілими і посильними, відповідати рівню знань учнів (студентів).
Водночас вони повинні потребувати певних зусиль, виявляти знання фактичного матеріалу. Письмові завдання можуть бути і домашніми роботами.
Позитивним у письмовій перевірці є те, що за короткий термін вдається скласти уявлення про знання багатьох учнів (студентів), результати перевірки зберігаються і є змога виявити деталі й неточності у відповідях. Проте письмовий контроль потребує чимало часу для читання робіт. Часто нехтування вчителями орфографічних вимог веде до зниження грамотності учнів.
Тестовий контроль (англ. test – іспит, випробування, дослід).
Передбачає вибір учнем (студентом) одного або кількох варіантів із запропонованого переліку, ранжування списку, вставляння пропущених слів, відшукування помилок. Це уможливлює за короткий час перевірити знання навчального матеріалу всіх учнів (студентів).
Тестова перевірка дає змогу ефективно використати час, ставить перед усіма однакові вимоги, допомагає уникати надмірних хвилювань.
Важливо й те, що об'єктивність оцінки унеможливлює випадковість в оцінюванні знань, стимулює їх до самоконтролю. Однак, тест може виявити лише знання фактів, а не здібності, він заохочує до механічного запам'ятовування, а не до роботи думки, потребує багато часу для його складання.
Графічний контроль. Полягає у створенні учнем (студентом) узагальненої наочної моделі, яка відображає відношення, взаємозв'язки певних об'єктів або їх сукупності. Його використовують на заняттях з креслення, географії, геометрії тощо. Наочна модель – це графічне

151 зображення умов задачі, креслення, діаграма, схема, таблиця
(наприклад, схема історичної битви, нанесені на контурні карти певні географічні та історичні об'єкти). Графічна перевірка може бути самостійним видом контролю або органічним елементом усної чи письмової перевірки.
Програмований контроль. Реалізація передбачає стандартні вимоги до всіх учнів (студентів), що забезпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань.
При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки здійснюється за допомогою індивідуальних засобів (наприклад, комп'ютера).
Практична перевірка. Застосовується під час вивчення таких предметів, як фізика, хімія, біологія, трудове навчання, які передбачають оволодіння системою умінь і навичок. Така робота є слушною для лабораторних і практичних занять. Під час практичної перевірки, прослідковуючи виконання певних дій, з'ясовують, якою мірою учень (студент) усвідомив теоретичні основи цих дій.
Самоконтроль. Суттю є усвідомлене регулювання учнем
(студентом) своєї діяльності задля забезпечення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам.
Мета самоконтролю – запобігти помилкам і виправити їх.
Самооцінка. Передбачає критичне ставлення учня (студента) до своїх здібностей і можливостей, об'єктивне оцінювання досягнутих успіхів. Зважаючи на особливості процесу та результатів самооцінки, учнів (студентів) поділяють на групи: такі, що переоцінюють себе, недооцінюють, оцінюють себе адекватно.
Для навчання самоконтролю і самооцінки педагог має мотивувати виставлену оцінку, пропонувати учневі (студентові) самому оцінити свою відповідь. Дієвим способом є й організація взаємоконтролю, рецензування відповідей. Важливо при цьому ознайомити учнів (студентів) з нормами і критеріями оцінювання знань, звертаючи увагу на те, що помилки можуть бути істотні та менш
істотні з погляду мети контролю. Результати самоконтролю і самооцінки знань з окремих тем фіксують у журналі. Це робить їх вагомими, впливає на посилення відповідальності за навчальну роботу, на виховання чесності й почуття власної гідності.
3.3.Форма організації навчання
Ефективність засвоєння учнями (студентами) знань, формування у них умінь та навичок залежить не лише від вдалого підбору методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.
Форма організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку

152
і в певному режимі. Безумовно, форми організації навчання у загальноосвітній школі й вищому навчальному закладі суттєво різняться, що зумовлено віковими особливостями учнів і студентів, значними відмінностями завдань, які покликані вирішувати школа і вищий навчальний заклад. Зрештою, різняться вони і в школах, вищих навчальних закладах різних типів. Однак усе це не нівелює загальних засад навчальної діяльності, дає змогу забезпечувати наступність, послідовність навчального процесу в різних ланках освітньої системи.
Історично першою склалася індивідуальна форма навчання, яка передбачала індивідуальну роботу вчителя з учнем. Пізніше з'явилась
індивідуально-групова форма, за якої вчитель організовував роботу невеликої групи учнів, але фактично працював з кожним учнем
індивідуально.
Нарешті, в ХVІ-ХVІІ століттях склалася класно-урочна система, побудована на фронтальній роботі вчителя з учнями. Вона була запроваджена німецьким педагогом Йогансом Штурмом (1507 -1589), поширена в братських школах Східної Європи і теоретично обґрунтована Яном Амосом Коменським. Ця система проіснувала чотири століття, поширилась в усіх країнах, і сьогодні є найбільш популярною формою організації навчання, незважаючи на недоліки і критику певних педагогічних кіл. Через переважно фронтальну організацію навчальної роботи учнів класно-урочна система не уможливлює повного врахування індивідуальності школярів, їхніх нахилів, можливостей, здібностей, інтересів, темпу роботи тощо. Але класно-урочна система має і свої позитивні риси, які дозволили їй успішно витримати критичні зауваження і, залишаючись зовні незмінною, поступово змінюватись в бік збагачення змісту і методів роботи вчителя і учнів. Це такі ознаки, як-от:
- постійний склад учнів у класах приблизно одного віку і рівня підготовки;
- чітко визначений час початку і кінця уроків, перерв, канікул, початку і закінчення навчального року, четвертей (семестрів);
- розклад уроків;
- планування кожного уроку на основі навчальних планів і програм;
- провідна роль учителя у навчальному процесі.
На межі XVIII і XIX століть в Англії виникла бел-ланкастерська система навчання (авторами її були священик А.Белль і педагог
Дж.Ланкастер) – система початкового взаємонавчання. На думку її авторів, більш підготовлений учень (монітор), може передавати отримані від учителя знання принаймні 10 іншим учням.
Продуктивність навчання при цьому була невисокою, тому ця форма

153 організації навчання не дістала значного поширення. Сучасна педагогічна практика використовує ідеї та елементи бел-ланкастерської системи навчання при організації тьюторських занять та групового взаємонавчання,
У XX столітті з'явилось багато навчальних систем, що прагнули модернізувати класно-урочну систему в напрямку індивідуалізації навчання.
Мангеймська система
(німецький педагог
Й.А.Зікінгер) передбачала диференціацію учнів на 4 групи за здібностями: основну, для найбільш здібних, для малоздібних, для розумово відсталих.
Віннетка-план (американський педагог Керльтон Уошберн) – спрямований на заміну класно-урочної системи індивідуалізованою програмою самостійного оволодіння знаннями. Фронтальна робота вчителя з учнями була зведена до мінімуму, основна його функція – стимулювання самостійної пізнавальної діяльності школярів.
Дальтон-план (американський педагог В.Паркхерст) також мав на меті повну відмову від класно-урочної системи, заміну її
індивідуальною самостійною пізнавальною діяльністю учнів у спеціально обладнаних лабораторіях. На початку навчального року вчитель знайомив своїх учнів з річним планом роботи, з розподілом навчальних завдань за місяцями. Учні ділилися на групи і разом працювали над виконанням завдань. Вони вільно вибирали завдання, працювали в оптимальному темпі, будь-якими методами. Раз на тиждень проводились конференції з кожного предмета. Вчитель відзначав хід виконання місячних завдань у спеціальних таблицях.
План Трампа передбачав роботу з учнями у великих групах
(лекції) – 40% часу, малих (семінари і лабораторні заняття) –20% часу, та індивідуальну роботу з учнями – 40% часу.
У сучасній українській школі поряд з класно-урочною системою
існує лекційно-семінарська система (обгрунтована вчителем-новатором
М.М.Гузиком), в основу якої покладено лекційний метод викладу нового матеріалу, самостійна робота учнів з оволодіння новими знаннями, семінарсько-практичні заняття з учнями та залікова система контролю.
Останнім часом значно поширилась модульно-розвивальна система навчання (А.В. Фурман), яка ґрунтується на модульному підході до організації як змісту навчання, так і навчальної роботи школярів.
3.4.Класно-урочна система навчання
У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає в тому, що навчальна робота

154 проводиться з групою учнів постійного складу, однакових віку й рівня підготовки у формі уроку.
Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів не повинна перевищувати 30 учнів. Тривалість уроків становить: у перших класах – 35 хвилин, у других – четвертих – 40, у п'ятих – одинадцятих (дванадцятих) класах – 45 хвилин.
До організаційних форм навчання, що використовуються у середній школі будь-якого типу, належать урок, семінар, практикум, факультатив, екскурсія, предметний гурток, консультація, домашня навчальна робота тощо. У вищих навчальних закладах до них додаються реферат, курсова та дипломна роботи.
Урок. Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.
Урок – форма організації навчання, за якої вчитель проводить за- няття з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки упродовж певного часу й відповідно за розкладом.
Попри велику кількість різноманітних уроків, які проводяться в школі з усіх навчальних предметів, усі вони мають однакові елементи
(етапи). Так, кожен урок розпочинається з мобілізування учнів на навчальну роботу. Називають його організаційним моментом.
Найчастіше після організаційного моменту вчитель розпочинає опиту- вання учнів, під час якого перевіряє домашнє завдання. Центральне місце у переважній більшості уроків займає пояснення вчителем нового матеріалу. Обов'язковим є й закріплення навчального матеріалу, яке дуже часто виділяють в окремий етап. Перевірка знань, пояснення нового матеріалу і закріплення є основними частинами уроку. На багатьох уроках важливим їх елементом є самостійна робота учнів.
Значущим етапом є й повідомлення учням домашнього завдання. Ці структурні елементи відіграють на різних уроках неоднакову роль: залежать від побудови уроку загалом, його структури.
У дидактиці існує декілька класифікацій уроків. Найбільш вдалою з них є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету
і місце його в загальній системі уроків. Відповідно до цієї класифікації розрізняють такі типи уроків: урок засвоєння нових знань; урок формування вмінь і навичок; урок застосування знань, умінь, навичок; урок узагальнення і систематизації знань; урок перевірки, корекції знань, умінь і навичок; комбінований урок. Сукупність, послідовність і взаємозв'язок елементів для кожного типу уроку різні.
Урок засвоєння нових знань передбачає:
- перевірку домашнього завдання, актуалізацію і корекцію опорних знань;

155
- повідомлення учням теми, мети і завдань уроку;
- мотивацію учіння школярів;
- сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між елементами того, що вивчається;
- узагальнення і систематизація знань;
- підсумок уроку;
- повідомлення домашнього завдання.
Урок формування вмінь і навичок має такі елементи:
- перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, умінь і навичок;
- повідомлення учням теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння школярів;
- вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні й пізнавальні вправи);
- первинне застосування нових знань (пробні вправи);
- самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях
(тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням);
- творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи);
- підсумок уроку;
- повідомлення домашнього завдання.
Урок застосування знань, умінь і навичок охоплює:
- перевірку домашнього завдання, актуалізацію і корекцію опорних знань, умінь і навичок;
- повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивацію учіння школярів;
- осмислення змісту і послідовності застосування способів виконання дій;
- самостійне виконання учнями завдань під контролем і з допомогою вчителя;
- звіт учнів про роботу і теоретичне обґрунтування одержаних результатів;
- підсумок уроку;
- повідомлення домашнього завдання.
Урок узагальнення і систематизації знань складається з
етапів:
- повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація учіння школярів;
- відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань;

156
- узагальнення та систематизація основних теоретичних тверджень
і наукових ідей;
- підсумок уроку;
- повідомлення домашнього завдання.
Урок перевірки, корекції знань, умінь і навичок утворюють:
- повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння школярів;
- перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять;
- перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення;
- застосування учнями знань у стандартних і змінених умовах;
- збирання виконаних робіт, їх перевірка;
- аналіз й оцінка;
- підсумок уроку;
- повідомлення домашнього завдання.
Комбінований урок передбачає:
- перевірку виконання учнями домашнього завдання практичного характеру;
- перевірку раніше засвоєних знань;
- повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивацію учіння школярів;
- сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу;
- осмислення, узагальнення і систематизацію знань;
- підсумок уроку;
- повідомлення домашнього завдання.
Ефективність кожного з типів уроків значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Така підготовка потребує глибокого продумування усіх структурних елементів і складається з восьми етапів:
1. Формулювання мети і завдань уроку. Зважаючи на функції процесу навчання, вчитель до кожного уроку формулює освітню, розвивальну і виховну мету.
2. Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу.
Відповідно до вимог навчальної програми визначають обсяг теоретичного і практичного матеріалу, окреслюють внутрі– та міжпредметні зв'язки, відшукують нові факти і приклади для наповнення теми новим змістом.
3. Вибір форм, методів і прийомів навчання. Підібравши тип уроку, визначають його раціональну структуру, а також методи і прийоми, які можуть бути найефективнішими на кожному етапі уроку.

157 4. Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на уроці.
5. Визначення змісту й методики виконання домашнього
завдання. Обсяг домашнього завдання підбирають так, щоб воно не перевантажувало учнів. Продумують зміст інструктажу щодо його виконання.
6. Складання плану-конспекту уроку. У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру, час на кожен елемент уроку, необхідне для проведення уроку обладнання та навчальні посібники.
7. Перевірка готовності вчителя до уроку. Вчитель подумки визначає рівень володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття.
8. Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному етапі й під час перевірки виконання учнями домашнього завдання.
3.5. Неурочні форми організації навчання.
Ефективною формою навчання є семінар. Його практикували ще в давньогрецьких гімназіях і давньоримських школах. У XVII ст. ця форма активізувала на старших курсах університетів, а у XX ст. семінар почали запроваджувати і в загальноосвітніх школах.
Семінар (лат. seminarium – розсадник) – організаційна форма навчання, яка передбачає обговорення проблем, щодо прочитаної лекції чи розділу курсу. Він полягає у самостійному вивченні учнями
(студентами) проблеми, підготовці реферата, у повідомленні суті про- блеми на занятті й відповідному аналізі, рецензуванні, доповненні повідомленого. Семінарські заняття поділяють на просемінарські
(підготовчі), власне семінарські заняття у школі (9–11 класи) й у вузі та семінари-конференції.
Перехідною від уроку формою організації пізнавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття є просемінарське заняття.
У структурі наявні окремі компоненти семінарської роботи, що відносяться до вищої форми – власне семінарів. Є кілька видів власне
семінарських занять: розгорнута бесіда, доповідь (повідомлення), обговорення доповідей і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач, диспут.
На семінарі - розгорнутій бесіді тему поділяють на невеликі за обсягом, але органічно пов'язані між собою питання, які формулюють як пізнавальні, так і проблемні завдання. Виконання одного такого завдання є підставою для виконання наступного. Це дає змогу залучити до обговорення питань семінару максимум учнів (студентів). Добре,

158 коли вчитель заохочує слухачів до виступів з уточненнями і доповненнями. Цей вид семінару не передбачає підготовки письмових доповідей чи рефератів. Семінар - розгорнута бесіда, як правило, має таку структуру: організація класу (групи) – вступне слово вчителя – власне бесіда – підведення підсумків заняття.
Семінар-доповідь
(повідомлення) потребує
ґрунтовнішої підготовки, використання кількох джерел. Інколи заздалегідь необхідно провести певні досліди, спостереження, обробити числовий матеріал.
На семінарі доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх вагомими фактами, ілюструє переконливими прикладами. Решта учнів
(студентів) уважно його слухають, щоб бути готовими до доповнень, підтверджуючи чи спростовуючи викладене. Цей вид семінару має великі педагогічні можливості, але для їх реалізації потрібна достатня активність учнів (студентів).
До семінару-доповіді за змістом і методикою близький семінар, на якому обговорюють реферати і творчі письмові роботи. Для цього необхідно подбати про взаєморецензування письмових робіт, ознайомитися з роботами і рецензіями на них, відібрати кращі для обговорення на заняттях.
Як самостійне семінарське заняття, коментоване читання, практикують рідко. Ефективність буде лише за необхідності опрацювати певну наукову роботу. Основне завдання коментованого читання – навчити учнів (студентів) глибоко аналізувати і правильно тлумачити науковий текст.
Семінар-розвязування задач є доцільним після засвоєння матеріалу з теми чи розділу курсу. Для цього відбирають такі задачі, щоб можна було на конкретних прикладах розкрити органічний зв'язок науки з життям, активізувати пізнавальну діяльність учнів (студентів), навчити чи розвинути навики користування довідковою літературою, документацією, матеріалами періодичної преси.
Семінар-диспут захоплює учнів (студентів), пробуджує інтерес до предмета, сприяє глибокому засвоєнню навчальної інформації, виховує принциповість, розвиває логічне мислення і мовленнєву діяльність. Для семінару-диспуту слід чітко і конкретно сформулювати тему і залучити до роботи весь клас чи групу. Перелік його питань має містити явні і приховані суперечності. Це спонукає думати, сперечатися, доводити свою точку зору. Керуючи диспутом, учитель має виявляти тактовність, коректність, уважність. За своєю структурою семінар-диспут містить вступне слово, власне дискусію і підбиття підсумків.
Семінар-конференція є найскладнішим видом семінару, тому більш придатний для використання у вищій школі. У загальноосвітній

159 середній школі його практикують у старших класах – під час вивчення
історії, біології, хімії, фізики, математики та інших предметів за участю всіх учнів класу. Вчитель наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові запитання, розподіляє їх між учнями з урахуванням індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації, перевіряє конспекти.
Під час заняття учні виступають із доповідями та повідомленнями, інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Учитель спрямовує обговорення доповідей, ставить проблемні запитання, щоб викликати обмін думками, дискусію.
Нерідко всі учні готуються до відповідей на усі питання і виступають із повідомленнями за бажанням або за запрошенням. Вчитель заохочує їх до пошуку додаткових матеріалів з теми, дослідницької роботи.
Семінар-конференцію проводять після вивчення певного розділу програми, використовуючи під час підготовки до нього тривалі спостереження, матеріали екскурсії, результати дослідів, додаткову літературу тощо. Доцільно також запрошувати на такі заняття фахівців з проблеми, яку обговорюють.
Значення семінару полягає в тому, щоб дати змогу учневі
(студентові) відчути смак самостійного пошуку знань, глибше пізнати і розвинути власні можливості, виховувати в них полемічну культуру.
Практикум – один із видів лабораторних робіт у старших класах загальноосвітньої та у вищій школах – головною метою має на практиці застосувати сформовані раніше вміння і навички, узагальнити й систематизувати теоретичні знання, засвоїти елементарні методи дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо. Практикум передбачає самостійне виконання практичних і лабораторних робіт. На практикум відводиться 10– 15 годин навчального часу упродовж 2–3 тижнів. Для зручності його проведення учнів (студентів) поділяють на групи. Складають також графік почергового виконання ними завдань, спостережень, експериментів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці півріччя
(семестру) або року.
Факультатив – ланка поєднання уроків та позакласних занять
(7–9 класи) і сходинка від засвоєння навчального предмета до вивчення науки – спосіб ознайомлення учнів із методами наукового дослідження
(10–12 класи), виступає у загальноосвітньому закладі формою орга- нізації навчання. Такою формою є навчальний предмет, курс, що ви- вчається студентами, учнями старших класів за бажанням з метою поглиблення знань. До факультативів залучають на добровільних

160 засадах відповідно до бажань, нахилів, інтересів. Згідно з освітніми завданнями факультативи бувають:
- з поглибленого вивчення навчальних предметів;
- з вивчення додаткових дисциплін;
- з вивчення додаткової дисципліни із здобуттям спеціальності;
- міжпредметні.
Кожен вид залежно від дидактичної мети може бути теоретичним, практичним, комбінованим. Відповідно до типу факультативу формують групи, добирають форми і методи роботи. У загальноосвітніх закладах факультативні заняття проводять найдосвідченіші вчителі. Запрошують також висококваліфікованих фахівців із вищих навчальних закладів, науково-дослідних інститутів, виробництва. На заняттях використовують різні методи навчання.
Однак перевагу надають прилученню учнів до роботи з науковою і довідковою літературою (підготовка рефератів з актуальних проблем науки, обговорення доповідей
і повідомлень, проведення експериментів тощо). Підсумкові оцінки з факультативів вносять до атестату про середню освіту.
Як форма організації навчання екскурсія з‘явилась у XVIII – на початку XIX ст. На відміну від уроку, екскурсія не може бути жорстко обмежена в часі. Головний її зміст полягає у сприйманні предметів і явищ у природній обстановці. Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють:
- за відношенням до навчальної програми: програмні та позапрограмні;
- за змістом: тематичні й комбіновані;
- за часом проведення щодо матеріалу, який вивчають: вступні, поточні й підсумкові;
- щодо навчального предмета: ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін.
У процесі підготовки до екскурсії передусім визначають її об'єкт, ознайомлюються з ним, складають план, інструктують учнів
(студентів) (як поводитися під час екскурсії, як до неї підготуватися, як вести самостійні спостереження і яку виконати роботу).
Під час екскурсії необхідно подати загальну характеристику об'єкта, організувати спостереження і виконання практичних завдань.
Підсумковий етап передбачає відповіді на запитання, уточнення теоретичних і практичних знань з предмета.
На наступних заняттях за матеріалами екскурсії учні (студенти) готують звіти у вигляді невеликих описів, колекцій, які згодом можуть експонуватися на виставці. Спостереження, зроблені під час екскурсії, використовують як приклади до різних тем навчальної програми.

161
Предметні гуртки створюють із різних навчальних предметів
(математики, фізики, хімії, літератури та ін.). Завданням предметних гуртків є поглиблення набутих знань, розвиток інтересів і здібностей.
Окрім систематичних занять, учасників гуртків залучають до масових виховних заходів: тематичних вечорів, конкурсів, олімпіад, тижнів і місячників знань, випуску стіннівок, радіогазет, альманахів. Це сприяє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів не тільки учасників предметних гуртків, а й інших школярів.
Організовуючи роботу предметного гуртка, педагог не повинен забувати про моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання. Він має дбати про високу організованість і дисципліну під час занять. Слід залучати до роботи гуртків якомога ширшу аудиторію, забезпечувати активність і самостійність кожного учасника.
Консультації проводяться з метою тлумачення учням
(студентам) складних для пізнання й осмислення проблем. Передусім у консультуванні виникає потреба тоді, коли вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання домашніх завдань. Правильно організована консультація допомагає подолати їх. Консультуючи, викладач не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність так, щоб учні (студенти) самостійно зрозуміли питання, виконали складне завдання, збагнули суть матеріалу, який вивчають.
Консультування потребують й учні, котрі успішно навчаються, намагаються розширити свої знання в якійсь галузі, їм радять, яку наукову літературу для цього використати, як її опрацьовувати тощо.
Це стосується і студентів, захоплених науково-пошуковою роботою.
Основним завданням домашньої навчальної роботи є розширення і поглиблення знань, привчання до регулярної самостійної навчальної роботи, навчання самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов'язку та відповідальності.
До домашніх завдань належать робота з текстом підручника, виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв'язування задач. Нерідко рекомендують прочитати статтю в науково-популярному виданні, переглянути кінофільм, поспілкуватися на цікаву тему з певною особою, поспостерігати за природним або побутовим явищем, провести дослід тощо.
Не варто упродовж тривалого часу пропонувати однотипні завдання, оскільки це знижує інтерес до них. Домашні завдання повинні містити елемент новизни, передбачати нові варіанти їх виконання. Інколи доцільно давати індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини в знаннях. Таку роботу пропонують і

162 сильнішим учням (студентам), щоб підтримувати інтерес до певного виду роботи.
Обсяг домашніх завдань учнів не повинен перевантажувати: він не має перевищувати у 1-7 кл. третини того, що зроблено на уроці, і у
8–11 класах – половини. Напередодні вихідних і святкових днів до- машніх завдань учні не мають.
Навчальний час, відведений для самостійної роботи студентів, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/4 загального обсягу навчального часу, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.
Для успішної самостійної роботи потрібно бути уважним і спостережливим, вміти запам'ятовувати, виконувати розумові операції, цінувати й раціонально розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, прослухане (у вигляді тез, конспекту, реферату, анотації, рецензії та ін.). Цьому треба вчити учнів під час уроків, формуючи навички самостійної роботи, роз'яснюючи зміст і методику виконання домашніх завдань. На уроках проводять роботу з підручником, довідковою літературою, спостереження і досліди, самоперевірку, необхідні учневі під час виконання домашніх завдань. Практикують також бесіди з тем: «Як готувати уроки», «Бережи хвилину» та ін.
Важливою умовою ефективності самостійної роботи учнів є систематичне контролювання виконання домашніх завдань, об'єктивна оцінка їх результатів. Посилити контроль за виконанням домашніх завдань дає змогу систематична перевірка учнівських записів у щоденнику.
Одним із засобів організації самостійної науково-пошукової роботи учнів є застосування у навчальному процесі випереджувальних пізнавальних завдань. Вони спрямовують учнів на самостійне оволодіння матеріалом до його вивчення за програмою на уроці.
Випереджувальні завдання учні виконують добровільно. Вибір та виконання їх здійснюють з урахуванням інтересів та навчальних можливостей дитини, зони її найближчого розвитку. Випереджуваль- ними завданнями є читання додаткової та художньої літератури; спостереження за явищами природи та суспільного життя, практичною та дослідницькою роботою; складання власних завдань, пошук навчального матеріалу.
Метою застосування випереджувальних завдань є стимулювання учнів до самостійної роботи, формування у них позитивної мотивації до навчання, готовності до самоосвіти, прийомів розумової діяльності.
Виконання випереджувальних індивідуальних завдань учнями з високим та середнім рівнями пізнавальної діяльності спрямоване на поглиблення та розширення знань, розвиток творчих здібностей. Учням

163 з низьким рівнем пізнавальної діяльності такі завдання дають з метою розвитку мислення, запобігання та ліквідації прогалин у знаннях.
Перед виконанням випереджувальних завдань учні отримують допомогу від учителя у формі інструктажу, планів, пам'яток, карток- підказок тощо. Завершують виконання випереджувальних науково- пошукових самостійних завдань контроль, аналіз та оцінювання виконаних робіт, повідомлень, вправ, творів, малюнків, доповідей, рефератів, виготовлення наочних посібників, складених планів досліджень та експериментів.
Самостійна робота студентів може виконуватися у бібліотеці вищого навчального закладу, аудиторіях, комп'ютерних центрах, а також вдома. За необхідності студенти працюють самостійно відповідно до заздалегідь складеного графіка, що гарантує можливість
індивідуального доступу до потрібних дидактичних засобів. Графік доводиться до відома студентів на початку поточного семестру.
До індивідуальних завдань у вищій школі належать реферати, курсові, дипломні роботи. Індивідуальні завдання студент виконує самостійно, викладач надає йому лише консультативну допомогу.
Реферат – це короткий письмовий виклад основних висновків вчення, наукової праці, дослідження, змісту книги або огляд друкованих джерел на певну тему. На навчальному занятті зміст реферату доповідає його автор.
Курсова робота призначена для закріплення, поглиблення і узагальнення знань, здобутих студентами під час навчання. Вона є формою комплексного вирішення конкретної фахової проблеми.
Тематика курсових робіт відповідає програмі навчальної дисципліни і практичним потребам конкретного фаху. Студент виконує курсову роботу під керівництвом найбільш кваліфікованого викладача і захищає перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри за участю керівника курсової роботи.
Дипломну роботу студент виконує на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі. Вона передбачає розширення
і поглиблення теоретичних знань, закріплення практичних умінь та навичок із спеціальності, застосування їх при вирішенні конкретних проблем виробництва. Виконуючи дипломну роботу, студент також опановує методику дослідно-експериментальної роботи. Керують написанням дипломної роботи професори і доценти вищого навчального закладу, висококваліфіковані спеціалісти виробництва. За- хист дипломної роботи проходить на засіданні державної комісії.
Підготовка рефератів, курсових, дипломних робіт спонукає до значно глибших і системніших наукових пошуків, є своєрідним пробним каменем готовності студента до подальшої наукової роботи.

164
Отож, знання педагогом особливостей використання різно- манітних організаційних форм навчання уможливлює йому вищу ефективність застосовування різних методів і засобів навчання, організацію фронтальної, групової та індивідуальної роботи учнів під час навчальних занять і їх самостійну навчально-пізнавальну діяльність.
3.6. Засоби навчання
Успішність процесу навчання, ефективність використання різних методів і форм значною мірою залежить від вдалого вибору засобів
навчання. Засіб навчання – допоміжний матеріальний засіб школи
(вищого навчального закладу), що виконує специфічні дидактичні функції. Головне завдання засобів навчання полягає у забезпеченні навчальної мети через включення, активізацію різноманітних пізнавальних можливостей учня (студента). Засоби навчання виконують такі основні функції:
- замінюють викладача як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні прилади та ін.);
- конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які подає викладач (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал);
-
є прямими об'єктами вивчення, дослідження (машини, прилади, хімічні речовини, предмети живої природи);
- виступають «посередниками» між школярем (студентом) і природою або виробництвом у тих випадках, коли їх безпосереднє вивчення неможливе або утруднене (препарати, моделі, колекції, гербарії тощо);
- використовуються для озброєння учнів (студентів) уміннями та навичками – навчальними і виробничими (прилади, інструменти та ін.);
-
є символічними (знаковими) засобами (історичні та географічні карти, графіки, діаграми тощо).
Найістотнішим засобом навчання є слово вчителя (викладача). За допомогою слова він організовує засвоєння знань учнями (студентами), формування в них умінь і навичок. Викладаючи новий матеріал, спонукає до роздумів над ним.
Підручник як важливий засіб навчання слугує для відновлення в пам'яті, повторення та закріплення здобутих на занятті знань, виконання домашнього завдання, повторення пройденого.
Необхідними чинниками, що сприяють успішному засвоєнню знань, є технічні засоби навчання (ТЗН). До них належать: дидактична техніка (кіно-, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони), екранні посібники статичної проекції (діафільми,

165 діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти та ін.); фонопосібники (магнітофонні записи), відеозаписи, радіо- і телепередачі, комп‘ютер тощо. Використання ТЗН вимагає ретельного
їх поєднання зі словом викладача, для чого використовують різномані- тні методичні прийоми:
- спрямування на сприймання перед демонструванням окремих елементів комплексу чи комплексу загалом;
- пояснення (бесіда) за змістом аудіовізуальних засобів;
- демонстрування (прослуховування) окремих частин, фрагментів або кадрів, що чергуються з розповіддю (поясненням);
- демонстрування
(прослуховування), що супроводжується поясненням (синхронне коментування).
Застосування ТЗН на уроці вимагає попередньої підготовки, яка передбачає:
- вибір теми заняття;
- визначення необхідних для вивчення теми засобів навчання;
- підготовку необхідних ТЗН;
- визначення дидактичних функцій і місця кожного технічного засобу при вивченні теми;
- встановлення характеру можливої роботи учнів з ТЗН;
- вибір способу викладу навчального матеріалу на кожному етапі вивчення теми;
- використання технічних засобів навчання відповідно до плану заняття.
Ефективному використанню ТЗН сприяє кабінетна система навчання, що передбачає проведення занять з усіх предметів у спеціально обладнаних навчальних кабінетах. Це дає змогу швидко
«вникнути» у предмет, що вивчається, створює кращі можливості для використання наочності, ТЗН та умови для цікавої організації позаурочної роботи з предмета, позакласної виховної роботи.
Серед технічних засобів навчання особливе місце займає комп‘ютер. Його використання у загальноосвітніх закладах здійснюється у таких напрямках: учні знайомляться з будовою і принципом дії комп‘ютера, вчаться розв‘язувати задачі за допомогою комп‘ютера, використовувати його для написання тексту, вчаться складати програму на одній із мов програмування. Тому комп‘ютер служить об‗єктом вивчення і засобом навчання.
Використання ЕОМ у педагогічному процесі забезпечує:
- унаочнення основних понять і об'єктів навчальної дисципліни, основних закономірностей, зв'язків теоретичних тверджень із практикою і т. д.;

166
- моделювання й унаочнення фізичних процесів, що відбуваються у технічних пристроях, які досліджують;
- автоматизація навчання;
- автоматизація проектування;
- розв'язування задач, опрацювання результатів вимірювань і експериментальних досліджень;
- контроль за успішністю.
Ефективне використання комп'ютера у навчально-виховному процесі залежить від програмного забезпечення. Програми, що використовують у закладах освіти, поділяються на:
- навчальні – спрямовують навчання залежно від наявного рівня знань й індивідуальних здібностей учнів (студентів), а також сприяють засвоєнню нової інформації;
- діагностичні (тестові) – призначені для діагностування, перевірки й оцінювання знань, умінь, навичок і здібностей;
- тренувальні – розраховані на повторення і закріплення пройденого матеріалу;
-
імітаційні – забезпечують певний аспект реальності за допомогою обмеженої кількості параметрів для вивчення його основних структурних чи функціональних характеристик;
- моделюючі – відображають основні елементи і типи функцій, моделюють певну реальність;
- типу «мікросвіт» – подібні до імітаційних і моделюючих, однак не відображають реальності, а забезпечують створення віртуального навчального середовища;
- бази даних – сховища інформації з різних галузей знань, у яких за допомогою запитів на пошук знаходять необхідні відомості;
-
інструментальні програми засобів – забезпечують виконання конкретних операцій, як-от: обробку текстів, складання таблиць, редагування графічної інформації.
Широке застосування комп‘ютерів у навчальному процесі впливає на функції вчителя (викладача), але його провідна, спрямовуюча роль залишається незмінною. Збільшується частка самостійної роботи учнів
(студентів). В обов‘язки вчителя (викладача) входить проведення вступної
і підсумкової бесіди за матеріалами уроку, теми, розділу. Тим самим розширюється контрольно-корекційна та консультативна діяльність учителя (викладача).
Отож, застосування комп‘ютера урізноманітнює засоби, які допомагають учителю
(викладачу) ефективніше організовувати навчальний процес. Робота з ЕОМ сприяє підвищенню інтересу й загальної мотивації до навчання, індивідуалізації навчання; активізації учіння завдяки найширшому використанню привабливих і швидкозмінних форм

167 подання інформації; доступності для учнів «банків інформації»; створенню ситуацій змагання учнів із машиною та із собою; розширенню тестового матеріалу; об'єктивності контролю. Спілкування з комп‘ютером сприяє
інтелектуальному розвитку особистості, формуванню таких рис характеру, як акуратність, точність, сумлінність; вчить планувати і організовувати свою діяльність.
Важливо також враховувати і негативні моменти у використанні
ЕОМ. Так, робота з ЕОМ швидко втомлює, може негативно впливати на зір, навіть спричиняти розлад нервової системи. До того ж, комп'ютеризоване навчання недостатньо розвиває логічне, образне мислення, істотно обмежує можливості усного мовлення. Окрім того, діа- лог із комп'ютером формує переважно формальну логіку мислення на шкоду почуттям і творчим розумовим операціям. Дослідження підтверджують, що в умовах автоматизованого навчання формуються егоїстичні нахили людини, загострюється індивідуалізм.
Таблиця 1.
Поняття про методи навчання. Класифікація методів навчання











Таблиця2.













168
Таблиця 3.
Класифікація методів навчання
(за Ю.К. Бабанським)










































169
Таблиця 4.
Піраміда засвоєння інформації учнями

















Таблиця 5.
Поняття про форми організації навчання. З історії форм
організації навчання























170
Таблиця 6.
Позаурочні форми начання











































171
Запитання. Завдання.
Розкрийте зв'язок між словесними, наочними і практичними методами навчання.
Порівняйте різні методи контролю знань, умінь і навичок учнів.
Обґрунтуйте, чому структурно відрізняються один від одного різні типи уроків.
Як пов'язуються методи і форми організації навчання?
Уявіть, що ви маєте провести певний урок у школі. Обґрунтуйте послідовність дій у процесі підготовки до нього.
Доведіть, які саме засоби і методи навчання тісно пов'язані між собою.
Охарактеризуйте потенційні можливості комп'ютера у підвищенні ефективності навчально-пізнавальної діяльності школярів.
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
1. На основі якого з підходів виділяють словесні, наочні і
практичні методи навчання?
а) За характером пізнавальної діяльності. б) За джерелами знань. в) За особливостями діяльності вчителя й учнів. г) За дидактичною метою.
ґ) За логікою передачі й сприйняття інформації.
2. В яких з перерахованих методів навчання містяться елементи
проблемного навчання?
а) Репродуктивні вправи. б) Евристична бесіда. в) Ілюстрація. г) Інструктаж.
ґ) Катехізисна бесіда.
3. Визначіть, до якої групи методів належать індуктивні,
дедуктивні і продуктивні методи навчання?
а) Методи за логікою передачі й сприйняття інформації. б) Методи за ступенем керівництва навчальною роботою. в) Методи за ступенем самостійності мислення учнів при оволодінні зна- ннями. г) За дидактичною метою.
ґ) За джерелами передачі й сприйняття інформації.
4. Для розвитку мислення найбільш ефективний такий метод
навчання, як:

172 а) Лекція. б) Дискусія. в) Ілюстрація. г) Лабораторна робота.
ґ) Розповідь.
5. Формуванню теоретичних знань найбільш сприяє такий
метод навчання, як:
а) Лекція. б) Демонстрація. в) Практична робота. г) Інструктаж.
ґ) Фронтальний контроль.
6. Форма організації взаємонавчання в зарубіжній педагогіці
найбільш відома, як:
а) Белл-ланкастерська система. б) Мангеймська система. в) План Трампа. г) Класно-урочна система навчання.
ґ) Батавська система навчання.
7. Розподіл дітей на сильних, середніх і слабких відповідно до їх
здібностей і успішності складає сутність такої системи навчання:
а) Батавської. б) Мангеймської. в) Бригадно-лабораторної. г) Індивідуально-групової.
ґ) Проектної.
8. У зарубіжній педагогіці під Дальтон-планом розуміється:
а) Система взаємного навчання. б) Бригадно-лабораторна система навчання. в) Система індивідуалізованого навчання. г) Індивідуально-групове навчання.
ґ) План Трампа.
9. Який із етапів проведення екскурсії є зайвим?
а) Теоретична і практична підготовка. б) Проведення екскурсії. в) Інструктаж. г) Контроль за проведенням екскурсії.

173
ґ) Опрацювання матеріалів екскурсії.
10. В якій групі перелічені основні форми організації навчальної
роботи в сучасній школі?
а) Лабораторно-бригадна організація навчального процесу, репетиторська система, мангеймська система. б) Усний виклад знань, бесіда, робота з книгою. в) Предметна система навчання, операційна система навчання, моторно- тренувальна система навчання. г) Урок, практикум, семінари, екскурсія, факультатив, консультація, на- вчальна домашня робота, предметний гурток.
ґ) Лекція, бесіда, факультатив, урок, семінари.


Література:
1.
Алексюк А. М. Загальні методи навчання / А.М. Алексюк. – К.:
Рад.шк., 1981. – С.56-196 2.
Бабанський
Ю.К.
Методы обучения в современной общеобразовательной школе / Ю.К. Бабанский. – М.: Просвещение,
1985. – С.128-141 3.
Ващенко Г.Г. Загальні методи навчання / Г.Г. Ващенко. – К.: ІЗМН,
1997. – С.102-362 4.
Волкова М.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / М.П. Волкова. – К.: Видавничий центр „Академія‖, 2001. –
С. 275-351 5.
Дидактика современной школы: пособие для учителя / под.ред.
В.А. Онищука. – К.: Рад.шк.,1987. – С.116-330 6.
Загальні основи педагогіки: Навчально-методичний посібник /
Е.І. Федорчук, В.В. Федорчук. – Кам‘янець-Подільський: Видавець
ПП. Звалейко, 2007. – С.104-132 7.
ЛьвоваЮ.Л. Творческая лаборатория учител / Ю.Л. Львова. – М.:
Просвещение, 1990. – С. 83-96 8.
Махмутов М.И. Современной урок / М.И. Махмутов. – М.:
Педагогика, 1981. – С. 46-83 9.
Педагогіка:
Хрестоматія
/
Уклад.:
А.І.
Кузьмінський,
В.Л. Омеляненко. – К.: Знання-Прес, 2003. – С.271-316 10.
Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибр.тв.: У 5т. Т4. /
В.О. Сухомлинський. – К.: Рад.шк., 1979. – С.270-275 11.
Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посіб. Вид. 2-ге, випр., доп. /
М.М. Фіцула. – К.: Академвидав, 2007. – С.129-215 12.
ЧайкаВ.М. Основи дидактики: навч.посіб. / В.М. Чайка. – К.:
Академвидав, 2011. – С. 93-170

174


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал