Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка8/12
Дата конвертації30.11.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Тема 3. Методи, форми і засоби навчання

3.1.Поняття про методи навчання, їх функції та структуру
Педагогічна майстерність передбачає оволодіння різноманітними методами, формами, засобами навчання, за допомогою яких на кожному рівні реалізується зміст освіти.
Розвиток пізнавальних здібностей учнів, здобуття ними знань, умінь і навичок, використання їх на практиці залежить від оптимального застосування методів навчання, що зумовлено передусім цілями (специфікою) змісту навчання, віковими особливостями учнів
(студентів).
Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємодії вчителів
(викладачів) та учнів (студентів), за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. З поняттям
«метод навчання» тісно пов'язане поняття «прийом навчання», що означає «деталь методу» і є частковим щодо поняття «метод».
Метод має своє призначення або функції: освітню, виховну, розвивальну, стимулюючу, контрольно-корекційну.

136
Метод має свою внутрішню структуру. Він включає такі компоненти як прийом, дія і операція.
Прийом – це складова частина методу, яка спрямовує учнів на розв'язання часткових дидактичних завдань. Наприклад, бесіда, як метод, може включати такі прийоми: постановку запитань, слухання відповідей учнів, їх корекцію, висновки. Деякі прийоми (наприклад, створення проблемної ситуації) можуть бути складовою частиною різних методів: бесіди, лабораторної роботи, роботи за підручником.
Можна виділити прийоми активізації навчання, прийоми розумової діяльності, прийоми мотивації навчальної діяльності, прийоми роботи з
ТЗН та інші. Прийом охоплює дії й операції. Наприклад, метод стимулювання містить такий прийом, як створення ситуації успіху; цей прийом може складатися із таких дій: підбір завдання, посильної вправи, запитання; дані дії розчленовуються на такі операції: формулювання завдання, позитивна підтримка через
„Я"- висловлювання, похвала тощо.
Дія – акт цілеспрямованої діяльності. Характеризується усвідомленням мети, шляхів її досягнення. Дія включає конкретні операції, які слід застосовувати у певній послідовності.
Вчитель (викладач) обирає необхідну структуру методів навчання в залежності від дидактичних цілей, змісту навчального матеріалу, особливостей учнівської аудиторії, наявності матеріально-технічної бази, від рівня своєї педагогічної майстерності.

3.2. Класифікація та характеристика методів навчання
Методи навчання класифікують залежно від того, як саме з їх допомогою реалізовують дидактичні завдання. У дидактиці існують різні підходи до класифікації методів навчання. У сучасній дидактиці проблема класифікації методів навчання є однією з найгостріших.
Наявність різних підходів до класифікації методів навчання свідчить про розвиток педагогічної науки.
Історично найстарішою групою методів є словесні методи, які передбачають передачу інформації за допомогою слова: усного, письмового, друкованого. Словесні методи лежали в основі формальної освіти. Розвиток матеріальної освіти сприяв поширенню іншого способу передачі знань через показ самих предметів вивчення і їх спостереження.
Ці методи назвали наочними
(оглядовими, предметними). У кінці XIX - на початку XX століття в роботах
Дж.Дьюї та його послідовників з'явився новий спосіб ознайомлення учнів (студентів) із знаннями. Він полягає в організації практичної діяльності учнів (студентів), яка є джерелом знань і умінь.

137
Так і виникла перша класифікація методів навчання за джерелом знань, що охоплювала: словесні – джерелом знань служить усне і письмове слово; наочні – джерелом знань є образ; практичні –
практична дія. До словесних методів традиційно відносили розповідь, пояснення, інструктаж, лекцію, бесіду, дискусію, роботу з підручником
(іншою навчальною літературою); до наочних – ілюстрацію, демонстрацію, спостереження; до практичних – вправи, лабораторні роботи, практичні роботи. Ця класифікація склалася ще у 30-ті роки
XX ст., її прибічниками були радянські вчені Д.О.Лордкіпанідзе,
Н.М. Верзилін, Є.Я.Голанд, С.І.Перовський та ін. Завдяки простоті сприймання вона поширена і донині. Ця класифікація не позбавлена недоліків: чітке відокремлення у пізнанні слова від образу, відрив раціонального пізнання від чуттєвого, неурахування ставлення до учіння тощо.
Слід зазначити, що в 20-ті роки XX ст. українським педагогом
Григорієм Григоровичем Ващенком (1878-1967) у книзі "Загальні методи навчання" (1929) була обґрунтована інша класифікація методів навчання: з погляду участі вчителя та учня у навчально-виховному процесі. Автор поділив методи на дві групи: пасивні й активні. Він вважав, що "різниця між ними насамперед у тому, що навчальний процес за використання кожного з них має різну мету. За пасивних методів навчання передбачається подача учням готових знань, за активних – виховання ініціативи й творчих здібностей". Г. Ващенко також підкреслював, що за пасивних методів учень є лише об'єктом педагогічного впливу вчителя, при активних – стає його суб'єктом. Ним виділено ще й третю, перехідну категорію методів –напівактивні.
До пасивних методів навчання або методів готових знань
Г.Г.Ващенко відніс: лекційний метод, розповідь учителя, художнє і творче оповідання, метод книжних знань, ілюстрацію і демонстрацію; до напівактивних – сократівський або евристичний метод, метод Лая або активно-ілюстративний метод (фіксацію дітьми вражень через малюнок, ліпку, вирізування тощо), лабораторно-ілюстративний метод
(виконання лабораторних робіт за інструкцією). Активними методами
Г.Ващенко вважав дослідні (пошукові) методи, як от: шкільна екскурсія, лабораторно-дослідний метод, рефератно-семінарський метод та метод проектів (творче виконання практичних завдань: вирощування нових сортів рослин, складання проекту будівлі і його реалізація тощо).
Значну увагу приділяв Г. Ващенко і класифікації тих процесів мислення, що характеризують роботу учня під час навчання. Він писав, що "ідеалом мислення, до якого має вести учнів школа, є мислення наукове. Воно володіє розробленими методами пізнавати істину. Це аналіз, синтез, індукція, дедукція і аналогія".

138
На жаль, із політичних міркувань у 30-ті роки ХХ ст. книга
Г. Ващенка була забороненою,, та висловлені ним міркування знайшли своє втілення в подальшій розробці проблеми методів навчання.
Відомий український педагог В.О.Сухомлинський поділив методи за домінуючою функцією в навчальному процесі на дві групи.
Перша – методи, що забезпечують первинне сприйняття знань і вмінь учнями: розповідь, пояснення, лекція, опис, тлумачення понять,
інструктаж, бесіда, самостійне читання підручника, демонстрація та
ілюстрація, показ трудового процесу, вміння, самостійне спостереження, екскурсія, практична і лабораторна робота, показ фізичних вправ. Друга – методи усвідомлення, розвитку і поглиблення знань: вправи, пояснення, дискусії, творчі письмові роботи, виготовлення навчальних посібників і приладів, графічні роботи, лабораторні роботи, експеримент, керування машинами і механізмами, тривала трудова діяльність.
У 60-ті – 70-ті роки ХХ ст. І.Я.Лернер та М.М.Скаткін обґрун- тували систему методів навчання, в основу якої покладено характер пізнавальної діяльності школярів, і виділили:
- репродуктивні методи: пояснювально-ілюстративний
і репродуктивний;
- продуктивні, або проблемно-пошукові методи: проблемного викладу, евристичний (частково-пошуковий), дослідницький.
Український педагог А.М.Алексюк у праці "Загальні методи навчання в школі" охарактеризував методи, на основі зовнішніх форм
їх вияву (словесні, наочні, практичні, інформаційно-повідомлюючий та пояснювально-ілюстративний), методи проблемного навчання, описані на основі їх внутрішньої психологічної сторони (метод інформаційно- проблемного викладу знань, частково-пошуковий метод, дослідницький метод), логічні методи навчально-пізнавальної діяльності в школі (індуктивно-дедуктивний метод, метод аналогії, аналітико-синтетичний метод) та методи навчання за бінарною класифікацією (методи викладання і методи учіння).
Ю.К. Бабанський узагальнив наявні підходи до класифікації методів навчання і на основі цілісного підходу до процесу навчання виділив такі групи: методи організації та здійснення навчально- пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально- пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю навчально- пізнавальної діяльності.
І. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної
діяльності охоплюють сукупність методів навчання, спрямованих на передавання і засвоєння учнями (студентами) знань, формування умінь
і навичок. До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання.

139 1. Словесні методи навчання об'єднують пояснення, розповідь,
інструктаж, лекцію, бесіду, роботу з підручником.
Пояснення. Через нього розкривають зміст фактів і явищ, законів, правил, понять, підводять до розуміння складних питань, до висновків і узагальнень, які не під силу для самостійного розуміння учнями (студентами). Пояснення часом супроводжують різними засобами унаочнення, спостереженнями, дослідами. Наприклад, учитель робить відповідні записи на дошці, демонструє моделі, рисунки тощо. Метод пояснення використовують переважно під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли вчитель бачить, що учні чогось не зрозуміли. Успіх пояснення залежить від його доказовості, логічності, чіткості мовлення, образності мови.
Розповідь. Як метод навчання є монологічною формою передавання знань. Застосовують за необхідності викласти навчальний матеріал системно, послідовно. Правильно побудована розповідь передбачає точний опис, оповідь, логічне обґрунтування фактів.
Розповідь буває художньою, науково-популярною, описовою.
Художня розповідь – це розповідь про факти, вчинки дійових осіб
(наприклад, розповіді про географічні відкриття, створення мистецьких шедеврів та ін.). Науково-популярна розповідь передбачає теоретичний аналіз певних явищ. Описова розповідь є послідовним викладенням ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис
історичної пам'ятки, музею-садиби тощо).
Кожна розповідь має забезпечувати виховну спрямованість навчання. Учитель мусить оперувати тільки достовірними науковими фактами, виділяти головну думку, говорити доступно й емоційно.
Обов'язковою вимогою є також складання плану.
Інструктаж. Вимагає ознайомлення учнів зі способами виконання завдань, операцій, використання інструментів, приладів і матеріалів, з правилами організації робочого місця, дотримання техніки безпеки. За змістом інструктаж може бути вступним, поточним і заключним.
Вступний інструктаж здійснюється перед початком самостійної роботи учнів (студентів). Передбачається повідомлення змісту, ознайомлення з методикою виконання та прогнозування результатів.
Поточний інструктаж проводиться під час самостійної роботи і полягає у наданні допомоги учням, у яких виникли труднощі. Під час заключного інструктажу вчитель аналізує результати самостійної роботи, демонструє кращі роботи учнів, виставляє оцінки, визначає нові завдання.
Лекція. Особливість полягає в усному викладі великого за обсягом, складного за логікою навчального матеріалу. Лекції

140 практикують у старших класах школи і вищих навчальних закладах.
Передусім передбачається ознайомлення з планом заняття, що допомагає аудиторії слідкувати за думкою лектора. Важливо, щоб школярі (студенти) занотовували зміст лекції, виділяли в ній головне.
Успішне читання лекції потребує належної підготовки: складання плану, добирання матеріалу, який розкриває зміст теми, наочного матеріалу, а також відповідних технічних засобів тощо. Викладачу важливо вміти підтримувати увагу учнів (студентів) під час лекції. Для цього використовують незвичайний початок лекції, проблемний виклад матеріалу, цікаві приклади-ілюстрації тез, а також наочність, технічні засоби навчання тощо.
Навчальні лекції за своїм дидактичним призначенням можуть бути вступними, тематичними, оглядовими, заключними. Вступна лекція покликана дати загальне уявлення про завдання і зміст навчальної дисципліни, розкрити структуру й логіку конкретної галузі науки, техніки, сфери культури, взаємозв'язок з іншими дисциплінами, викликати в учнів інтерес до навчального предмета. Тематична лекція завше присвячена певній темі курсу. Оглядову лекцію читають учням
(студентам) перед випускними іспитами, абітурієнтам – перед вступними випробування. У заключній лекції підсумовують вивчений матеріал з певного навчального предмета, виділяючи вузлові питання і зосереджуючи увагу на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання. Заключна лекція мусить стимулювати інтерес до глибшого опанування предмета та визначити методику подальшої самостійної роботи.
Найпоширенішим різновидом лекції є інформаційна, що передбачає передавання слухачам певного обсягу інформації з певної навчальної дисципліни шляхом послідовного розкриття наукових фактів, явищ, процесів. При цьому вони є простими споживачами готової навчальної інформації. Однак, розвиток вітчизняної освітньої системи, її гуманізація, тенденція до реалізації творчих здібностей кожного індивіда зумовили появу нових видів лекцій – проблемної, лекції-візуалізації, лекції удвох, лекції із заздалегідь запланованими помилками, лекції – прес-конференції.
Проблемна лекція передбачає засвоєння нової інформації через її
«відкриття». Завдання лектора – створити проблемну ситуацію, яка б спонукала учнів (студентів) до пошуків шляхів вирішення проблеми, крок за кроком підводячи їх до наміченої мети. Для цього новий теоретичний матеріал подають у формі проблемного завдання, в умовах якого є суперечності, що вимагають розв‘язання. У процесі цього розв‘язання учні (студенти), співпрацюючи з викладачем, здобувають нові знання. За допомогою проблемної лекції розвиваються

141 теоретичне мислення, пізнавальний інтерес до предмета, професійна мотивація.
Лекція-візуалізація (лат. visualis – зоровий) виникла внаслідок пошуку нових можливостей для реалізації принципу наочності. Вона передбачає демонстрацію явищ і процесів у зручній для зорового сприйняття формі. Однак, викладач повинен використати такі демонстраційні матеріали, такі форми наочності, які б не тільки доповнювали словесну інформацію, а й самі виступали б змістовними повідомленнями. Підготовка до цієї лекції полягає у реконструюванні, перекодуванні її змісту або частин у візуальну форму з метою подання через технічні засоби. Читання такої лекції зводиться до вільного, розгорнутого коментування підготовлених матеріалів. При цьому важливо визначити візуальну логіку, ритм викладання матеріалу, його дозування і стиль спілкування з аудиторією.
Лекція вдвох передбачає проблемний виклад матеріалу через діалог двох викладачів, що моделює реальні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома дослідниками (наприклад, представниками двох різних наукових шкіл, теоретиком і практиком та
ін.). Наявність двох джерел інформації спонукає студентів порівнювати різні точки зору, робити вибір, приєднуватися до однієї з них, формулювати власні погляди.
Лекція із заздалегідь запланованими помилками вимагає вкраплення у її текст певної кількості наперед дібраних помилок змістового, методичного, поведінкового характеру. Під час читання лекції саме на них акцентується. Завдання слухачів полягає в тому, щоб виявити їх у процесі слухання лекції та зафіксувати в конспектах.
Обговорюють виявлені помилки наприкінці заняття. Така лекція одночасно виконує освітню, стимулювальну, контрольну, коригувальну та діагностичну функції.
Лекцію – прес-конференцію будують на основі отриманих від слухачів запитань. Оголосивши тему лекції, викладач просить студентів (учнів) письмово сформулювати запитання з певної теми, які він розмежовує за змістом. Відповіді на них подаються у формі зв'язного тексту лекції. Наприкінці заняття викладач аналізує запитання студентів.
Різноманітні види лекцій можуть успішно доповнювати традиційну інформаційну лекцію. Їх використовують на одному чи кількох заняттях, або ж як елемент традиційної лекції. Нові види лекції застосовують у загальноосвітніх закладах.
Бесіда є методом навчання, за якого вчитель за допомогою вміло поставлених запитань спонукає учнів (студентів) до відтворення набутих раніше знань, самостійних висновків й узагальнень на основі

142 засвоєного матеріалу. За призначенням у навчальному процесі розрізняють такі види бесід: вступна бесіда: проводиться під час підготовки до лабораторних занять, екскурсій, вивчення нового матеріалу; бесіда-повідомлення: ґрунтується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроках за допомогою наочних посібників, записів на дошці, а також на матеріалі текстів літературних творів, документів; бесіда-повторення: використовується для закріплення навчального матеріалу); контрольна бесіда: використовується для перевірки засвоєних знань.
За характером діяльності учнів (студентів) бесіда буває: репродуктивна (спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу); евристична, або сократівська (викладач своїми запитаннями скеровує учнів (студентів) на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті раніше знання, спостереження); катехізисна (полягає у відтворенні тверджень, що потребують дослівного запам'ятовування).
Ефективність будь-якого виду бесіди залежить від правильного формулювання запитань, кожне з яких слід ставити перед усім класом
(групою). Прізвище учня (студента), що буде відповідати на запитання, слід називати лише після короткої паузи, яку необхідно надавати для продумування відповіді. Частіше треба звертатися до слабших учнів.
Слід також уникати довгих формулювань та подвійних запитань, які вносять плутанину у відповіді. Якщо учні (студенти) не можуть відповісти на поставлені запитання, використовують навідні запитання.
Однак, до підказок вдаватися не слід (наприклад, не варто промовляти склади, за якими учень здогадується, про що його запитують).
Робота з підручником. Самостійна робота учнів (студентів) із друкованим текстом дає змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні. До найпоширеніших видів такої роботи належать:
- читання тексту з підручника з метою закріплення знань, здобутих на занятті. Розпочинаючи читання, слід пригадати вивчений матеріал, що допоможе глибше проникнути у зміст прочитаного.
Прочитавши текст, необхідно подумки відтворити основні тези теми;
- відповіді на подані в підручниках після тексту теми запитання.
Це привчає до уважного прочитання тексту, допомагає визначити в ньому головне, встановити причинно-наслідкові зв'язки;

143
- заучування текстів правил, законів, віршів тощо. Якщо якийсь текст великий за обсягом, його доцільно поділити на смислові частини;
- аналіз таблиць, малюнків та інших ілюстрацій, уміщених в підручнику. Аналіз повинен бути осмисленим, оскільки під час аналізу доводиться пов'язувати ілюстрації з текстом підручника, вивченим матеріалом.
Досвідчені викладачі інколи пропонують учням (студентам) самостійно опрацювати окремі теми підручника, добираючи їх так, щоб можна було самотужки опанувати матеріал.
2.
Наочні методи навчання охоплюють ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.
Ілюстрування. Полягає у використанні ілюстрованих посібників, плакатів, географічних та історичних карт, схем, рисунків на дошці, картин (фотографій, моделей та ін.). У навчальному процесі нерідко для ілюстрування безпосередньо використовують рослини, живих тварин, мінерали, техніку. Ілюстрації полегшують сприймання навчального матеріалу, сприяють формуванню конкретних уявлень, точних понять.
Демонстрування. Передбачає показ матеріалів у динаміці
(використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.). Метод ефективний за умови, коли всі учні (студенти) мають змогу сприймати предмет або процес. Викладач зосереджує увагу на головному, допомагає виділити істотні аспекти предмета, явища, супроводжуючи розповідь відповідними поясненнями.
Демонструючи моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід обов'язково подбати про дотримання правил техніки безпеки.
Самостійне спостереження. Це безпосереднє самостійне сприймання учнями (студентами) явищ дійсності у процесі навчання.
Методика організації будь-якого спостереження передбачає кілька його етапів: інструктаж щодо мети, завдання і методики спостереження; фіксація, відбір, аналіз і узагальнення його результів. Виконану роботу слід обов'язково оцінювати.
3. Практичні методи навчання охоплюють вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, дослідні роботи.
Вправи. За суттю – це багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, що ґрунтується на розумінні і супроводжується свідомим контролем і коригуванням. У навчальному процесі використовують такі види вправ: підготовчі (готують до сприймання нових знань і способів їх застосування на практиці); вступні (сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій);

144 пробні (перші завдання на застосування щойно засвоєних знань); тренувальні (сприяють формуванню навичок у стандартних умовах – за зразком, інструкцією, завданням); творчі (за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій); контрольні (переважно навчальні – письмові, графічні, практичні вправи).
Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей учнів
(студентів) і має бути достатньою для формування навичок. Вправи не повинні бути випадковим набором однотипних дій, а мають
ґрунтуватися на системі, чітко спланованій послідовності дій, зокрема, поступовому ускладненні. Ефективність вправляння залежить і від аналізу його результатів.
Лабораторна робота. Є однією із форм вивчення явищ природи за допомогою спеціального обладнання, пов'язує теорію з практикою, озброює методами дослідження в природних умовах, формує навички використання приладів, учить обробляти результати вимірювань і формулювати правильні наукові висновки і пропозиції. Лабораторній роботі передує інструктаж: повідомлення її мети і завдань, ознайомлення з обладнанням, пояснення послідовності виконання роботи, фіксування і оформлення результатів. Для лабораторних робіт складають картки-інструкції, з якими учні (студенти) можуть ознайомитись індивідуально. Учитель (викладач) стежить за виконанням роботи учня (студента) й за потреби надає консультації.
Під час виконання лабораторної роботи необхідно дотримуватися правил техніки безпеки. Завершується лабораторна робота усним або письмовим звітом кожного її учасника.
Практична робота. За своїми особливостями є близькою до лабораторної. Педагог організовує детальний розгляд учнями
(студентами) окремих теоретичних висновків навчального предмета й формує уміння та навички їх практичного застосування. Для цього кожен учень (студент) виконує певне завдання. Практичні заняття проводять у класах або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними засобами навчання.
Перелік тем практичних занять визначається навчальною програмою предмета. Зазвичай їх планують після вивчення теми чи курсу. Етапами проведення практичної роботи є: пояснення вчителя
(теоретичне осмислення роботи), показ (інструктаж), проба (працюють
2–3 учні (студенти), решта спостерігає), виконання роботи (кожен самостійно працює над індивідуальним завданням), контроль (вчитель приймає і оцінює роботи).
Дослідна робота. Реалізуючись як пошукове завдання і проект, передбачає індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів

145
(студентів). Застосовують у процесі вивчення будь-яких предметів.
Здебільшого – це звіти про спостереження за природними явищами, огляди науково-популярної літератури, схеми дій приладів, верстатів, машин, пропозиції щодо вдосконалення технологічних процесів.
Елементи дослідницької діяльності у навчальному процесі сприяють формуванню активності, ініціативи, допитливості, розвивають мислення, спонукають до самостійних пошуків.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал