Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка7/12
Дата конвертації30.11.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема 2. Зміст освіти в навчальних закладах України

2.1. Поняття змісту освіти як основи процесу навчання
Одним із найважливіших завдань дидактики є окреслення, згідно з вимогами суспільства, змісту освіти, а також забезпечення систематичності і послідовності на усіх рівнях освіти. Серед головних завдань розбудови вітчизняної системи освіти вбачаємо постійне збагачення змісту освіти знаннями, оволодіння якими сприяло б всебічному й гармонійному розвитку підростаючого покоління.
Зміст освіти має забезпечити передавання, засвоєння підростаючими поколіннями досвіду старших поколінь та його подальший розвиток. Цей досвід складається із:
- знань про природу, суспільство, техніку і способи мислення;
- способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, що засвоїла цей досвід;
- творчої, пошукової діяльності з вирішення проблем, які виникають перед суспільством;
- ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, до інших людей і світу загалом.
Зміст освіти – це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і

124 фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моральної поведінки, підготовку до суспільного життя.
Розробляючи зміст освіти, передусім зважають на його відповідність потребам суспільства щодо формування всебічно розвиненої особистості. Навчальний матеріал, який включають до змісту освіти, повинен мати високу наукову і практичну значущість.
При цьому слід враховувати реальні можливості процесу навчання
(закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень зага- льного розвитку учнів, стан навчально-методичної і матеріальної бази) і забезпечувати соціально детерміновану єдність усіх навчальних предметів.
Реалізація змісту освіти повинна допомогти випускнику загальноосвітньої школи, вищого навчального закладу, віднайти своє місце в житті, ефективно засвоїти життєву та соціальні ролі. Тому зміст освіти спрямований на формування в учнів (студентів) необхід- них для цього якостей, зокрема, комунікативної культури, гнучкості, мобільності, конкурентоспроможності та вмінь інтегруватися у динамічне суспільство, репрезентувати себе на ринку праці; критично мислити, використовувати знання як інструмент для розв'язання життєвих проблем, генерувати ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність; працювати в команді, запобігати конфліктним ситуаціям і виходити з них, цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації у професійному й особистісному плані, так і в
інтересах суспільства, держави, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення; здобувати, аналізувати інформацію з різних джерел; бережливо ставитися до свого здоров'я і здоров'я
інших як найвищої цінності; обирати доцільні з численних альтернатив, що пропонує сучасне життя.
Отже, статус людини у суспільстві залежить від неї самої.
Швидкі темпи соціального прогресу, динамічних змін зумовлюють необхідність постійного самовдосконалення, розвитку життєвої компетентності, посилення відповідальності молодої людини за своє майбутнє, за можливість досягнення успіху.
Залежно від мети і характеру змісту освіти розрізняють загальну, політехнічну і професійну освіту.
Загальна освіта – сукупність знань з основ наук про природу, суспільство, людину, а також необхідних кожній людині умінь і навичок. Загальна середня освіта має три рівні: початкова, основна, повна освіта.
Політехнічна освіта – сукупність знань про головні галузі й наукові принципи виробництва, оволодіння загальнотехнічними вміннями, необхідними для участі у продуктивній праці.
Здійснюється насамперед у процесі вивчення предметів

125 політехнічного циклу (фізики, хімії, біології, географії, математики), а також історії, літератури, правознавства, трудового навчання.
Вагоме значення мають практикуми, факультативи з машинознавства, автосправи, електротехніки тощо.
Загальна і політехнічна освіта – базові у профорієнтації та професійному навчанні.
Професійна освіта – сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності. Професійну освіту частково дають загальноосвітні навчальні заклади в процесі профорієнтації, на факультативних заняттях, через різноманітні гуртки. Але головний шлях здобуття професійної освіти – навчання у професійно-технічних училищах і вищих навчальних закладах різних типів і профілів.
2.2. Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні у системі
освіти України
Система освіти в Україні передбачає здобуття її громадянами певних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів.
Освітній рівень означає задоволення потреб особистості у здобутті загальної середньої та вищої освіти шляхом навчання у закладах освіти різних типів. Законом України «Про освіту» встановлено такі освітні рівні: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно- технічна освіта, базова вища освіта і повна вища освіта.
Освітньо-кваліфікаційний рівень передбачає здобуття певного рівня освіти і кваліфікації. Встановлено такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
Кваліфікований робітник – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на базі загальної середньої освіти здобув кваліфікаційний розряд, що визначає ступінь його кваліфікації відповідно до тарифно-кваліфікаційного довідника.
Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти має поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійно орієнтовані уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці і здатний вирішувати типові професійні завдання, передбачені для відповідних посад.
Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра здобув поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування для виконання проблемних професійних завдань у певній галузі.
Законом України «Про освіту» визначено наукові ступені кандидата наук та доктора наук.

126
Кандидат наук – перший науковий ступінь, що присвоюють особам із вищою освітою, які склали кандидатські іспити і захистили кандидатську дисертацію. Ступінь кандидата наук присвоюють спеціалізовані вчені ради вищих навчальних закладів або науково- дослідних установ.
Доктор наук – науковий ступінь, який присвоюють особам, що захистили докторську дисертацію й мали до того, як правило, вчений ступінь кандидата наук (в Україні) або магістра.
Законом України «Про освіту» передбачено наукові звання старшого наукового співробітника, доцента і професора.
Старший науковий співробітник – вчене звання і штатна посада в науково-дослідних установах. Це звання присвоюється докторам і кандидатам наук, які мають друковані праці або винаходи
і обіймають відповідні посади.
Доцент – вчене звання для викладачів вищих навчальних закладів, яке присвоюється особам, що мають, як правило, науковий ступінь кандидата наук, друковані наукові праці або винаходи, є обраними на посаду.
Професор – вчене звання, яке присвоюється найбільш кваліфікованим викладачам вищих навчальних закладів і науковим співробітникам науково-дослідних установ. Його можуть мати особи, які мають учений ступінь доктора наук, в окремих випадках – висококваліфіковані спеціалісти, які не здобули вченого ступеня, але мають заслуги в галузі науки, техніки, багато років працюють на педагогічній ниві, а також є авторами друкованих праць і навчально- методичних посібників.
В Україні встановлено також академічне звання – академік, яке мають дійсні члени Національної академії наук України і низки галузевих академій. Академіків обирають Загальні збори певної академії з числа вчених, які мають видатні наукові праці. Існують також звання «почесний академік» і «академік іншої країни».
Загалом ступеневу освіту в Україні побудовано з метою забезпечення народного господарства, культури і науки необхідною кількістю фахівців різного рівня підготовки.
2.3. Основні документи, що визначають зміст освіти
Зміст освіти визначають такі нормативні документи як навчальний план, навчальна програма, підручник і навчальний посібник.
Навчальний план є головним для навчального закладу документом, який визначає зміст і структуру навчального процесу.
Навчальний план – документ про перелік навчальних предметів, які вивчають у певному закладі освіти, їх розподіл, тижневу і річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет, про

127 структуру навчального року.
Навчальний план повинен забезпечувати:
- спрямованість на всебічний розвиток особистості;
- орієнтацію на досягнення вітчизняної і зарубіжної науки, здобутки національної культури і національні традиції;
- урахування рівня розвитку учнів,
їхніх навчальних можливостей, потреб та інтересів.
Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів визначає структуру та зміст середньої освіти через інваріантну і варіативну складові, які встановлюють погодинне та змістове співвідношення між освітніми галузями. Він регулює також гранично допустиме навчальне навантаження учнів і загальну кількість навчальних годин. Інваріантна складова змісту загальної середньої освіти формується на державному рівні, вона єдина для всіх закладів загальної середньої освіти, визначається через освітні галузі базового навчального плану. Варіативну складову формує загальноосвітній навчальний заклад з урахуванням особливостей реґіону та
індивідуальних освітніх запитів учнів.
На основі Базового навчального плану Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України затверджує типові навчальні плани для загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності. У навчальних планах усіх типів закладів освіти, в яких враховано вітчизняний, зарубіжний досвід і результати наукових експериментів в Україні, нині виділено два компоненти: державний і шкільний.
Державний компонент забезпечує необхідний для кожного учня обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Він охоплює мовно-літературну освіту (рідна, державна й іноземна мови та літератури), математику, основи інформатики, суспільні предмети (історія, правознавство), географію, природничі дисципліни (фізика, хімія, біологія), естетичні предмети, трудове навчання, фізичну культуру і допризовну підготовку юнаків.
Шкільний компонент охоплює вибірково-обов'язкові предмети,
індивідуальні та групові заняття, курси за вибором, профільне навчання, факультативи. Він повинен враховувати реґіональні особливості й умови, в яких працює школа, зокрема, мову національностей у місцях їх компактного проживання відповідно до
Закону України «Про освіту».
Навчальний план профільного навчання (10–11 класи) складається із трьох частин: циклу профільних предметів; загального циклу предметів; курсів за вибором. Група профільних предметів має
інваріантну і варіативну складові. До інваріантної частини належать українська мова, історія України, іноземна мова, інформатика і комп'ютерна техніка. Варіативна частина охоплює предмети, які є

128 основою профілю. Наприклад, історико-філологічний профіль: українська мова, українська література, історія України, всесвітня
історія, зарубіжна література; історико-правознавчий: історія
України, всесвітня історія, правознавство; фізико-математичний: фізика, алгебра, геометрія.
Загальний цикл предметів викладається учням оптимально
інтегрованим, на рівні ознайомлення та розуміння. Його завдання полягає у забезпеченні достатнього загальноосвітнього
і загальнокультурного рівня випускників середніх навчальних закладів. Додаткові години за вибором учнів можуть бути використані на поглиблення вивчення профільних предметів або опанування наближених до них спецкурсів.
На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображаються особливості організації навчально-виховного процесу.
Зміст освіти у вищих навчальних закладах визначається освітньо-професійною програмою підготовки майбутніх фахівців, структурно-логічною схемою
їх підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освіти та вищого навчального закладу і відображається у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах.
Освітньо-професійна програма підготовки – це перелік нормативних і вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, форм підсумкового контролю.
Структурно-логічна схема підготовки – наукове і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми підготовки.
Зміст освіти вищого навчального закладу складається із нормативної частини та вибіркових навчальних дисциплін.
Нормативна частина змісту освіти є гарантованим мінімумом для відповідного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня. Вона визначається державним стандартом освіти і є обов'язковим компонентом реалізації освітньої (освітньо-професійної) програми.
Нормативні навчальні дисципліни визначає державний стандарт освіти (освітньо-професійна програма підготовки).
Дотримання їх назв є обов'язковим для вищих навчальних закладів, а обсяг не може бути меншим від обсягу, встановленого державними стандартами освіти.
Вибіркові навчальні дисципліни вводяться до навчального плану вищим навчальним закладом для більш повного задоволення освітніх і кваліфікаційних запитів особи та потреб суспільства,

129 ефективного використання можливостей закладу освіти, врахування реґіональних потреб тощо. Вони можуть бути як обов'язковими для всіх студентів, так і обраними студентами індивідуально. Вибіркові навчальні дисципліни запроваджуються, як правило, у формі спеціальних навчальних курсів для поглиблення загальноосвітньої, фундаментальної і фахової (теоретичної і практичної) підготовки.
Державний стандарт освіти охоплює структуру, зміст, обсяг навчального навантаження, рівень підготовки учнів, студентів.
Визначає обов'язковий мінімум змісту навчальних програм, максимальний обсяг навчального навантаження учнів і студентів, вимоги до рівня підготовки випускників і є основою нормативних документів (навчальних планів, програм тощо). Державний стандарт освіти
‒ сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо- кваліфікаційного рівнів. Він розробляється для кожного освітнього
(освітньо-кваліфікаційного) рівня та напряму підготовки (спеціальності) і затверджується Кабінетом Міністрів України. Підлягає перегляду та перезатвердженню не рідше, як один раз на десять років. Складовими державного стандарту освіти є освітня характеристика (основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень), освітньо- кваліфікаційна характеристика (основні вимоги до професійних якостей, знань і вмінь фахівця, необхідних для успішного виконання професійних функцій), нормативна частина змісту освіти і тести.
Зміст навчального предмета, передбаченого навчальним планом, визначається його навчальною програмою. Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, уміння і навички, яких необхідно набути, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Кожна навчальна програма починається з пояснювальної записки, у якій викладено мету і завдання певного курсу, особливості його структури і методичні вказівки. Після неї подається власне програма, в якій вказано теми і кількість годин, відведених на їх вивчення у кожному класі. Коротко охарактеризовано також зміст теми.
Система викладу змісту навчального матеріалу в навчальній програмі з предмета може бути: а) лінійною – розміщення матеріалу від простого до складного відповідно до принципів послідовності, систематичності й доступності; б) спіральною – неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми; в) концентричною – повторне вивчення певних розділів, тем для глибшого проникнення в сутність явищ і процесів; г) змішаною – комбінування різних систем викладу змісту навчального матеріалу.
Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень, генералізувати навчальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій,

130 не містити надто ускладненого та другорядного матеріалу, забезпечувати міжпредметні та внутріпредметні зв'язки, реалізувати ідею взаємозв'язку науки, практики і виробництва, формувати вміння і навички учнів
(студентів) із кожного навчального предмета, а також втілювати виховний потенціал.
Відповідно до навчальних програм створюють підручники і навчальні посібники. Підручник – книга, яка містить основи наукових знань із певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.
У навчальному процесі підручник виконує такі функції: а) освітню, що полягає у забезпеченні засвоєння учнями
(студентами) певного обсягу систематизованих знань, формуванні у них пізнавальних умінь та навичок; б) розвивальну, що сприяє розвитку перцептивних, емпіричних, розумових, мовленнєвих та інших здібностей учнів (студентів); в) виховну, що забезпечує формування світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості школяра (студента); г) управлінську, що полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях;
ґ) дослідницьку, що спонукає учня (студента) до самостійного ви- рішення проблем, навчає методів наукового пошуку.
Підручник повинен відповідати сучасному рівню науки, забезпечувати потреби національного виховання, зв'язок теорії з практикою. Він має бути написаним простою і доступною мовою, чітко формулювати визначення, правила, закони, ідеї, містити ілюстрації, схеми, малюнки, виділяти шрифтом важливий матеріал. Не менш суттєвим є і його художнє оформлення.
Навчальний матеріал підручника складається з емпіричного, теоретичного і практичного компонентів.
Емпіричний (грец. empeiria – досвід) компонент містить в абстрактній формі інформацію про чуттєвий досвід. Емпіричні знання відображають поверхові зв'язки і відношення між предметами, явищами.
Цей компонент навчального матеріалу підручника застосовується тоді, коли учні (студенти) вчаться упорядковувати спостережувані факти і яви- ща, класифікувати їх, використовувати ці класифікації. Емпірично утворені абстракції (відображення окремих сторін предметів) є тим обов'язковим
«матеріалом», на основі якого здійснюється перехід від чуттєво- конкретного до конкретного (сутності).
До теоретичного компоненту належить інформація про відношення речей. Цей компонент подає наукові поняття, які відтворюють
ідеалізований предмет і систему його зв'язків, що відображають у своїй
єдності спільність, сутність руху матеріального об'єкта. Він є сферою

131 об'єктивно взаємозв'язаних явищ, які утворюють цілісну систему. Без неї і поза нею ці явища можуть бути предметами лише емпіричного компонента.
Практичний компонент виступає важливим засобом розвитку творчих здібностей школярів (студентів), формування рис характеру, поглядів і переконань, інтересу до знань, підготовки учнів до життя.
Практичний компонент включає інформацію щодо організації засвоєння навчального матеріалу (запитання, пізнавальні завдання, проблемні ситуації, зразки розв'язання завдань, таблиці, пояснення до тексту та
ілюстративного матеріалу), інформацію про способи діяльності або творчості (опис творчої діяльності, проблемно-пошукові завдання теоретичного і прикладного характеру, правила, рекомендації, послідовність малюнків, які ілюструють окремі прийоми трудової діяльності тощо). Навчальний матеріал підручника важливо розглядати у
єдності всіх його компонентів, оскільки вони, доповнюючи один одного, сприяють ефективному засвоєнню знань.
Працюючи з підручником, викладач повинен доповнювати його матеріал додатковою інформацією, використовувати під час занять місцевий, краєзнавчий матеріал.
Педагог мусить маневрувати методичними прийомами під час викладу матеріалу підручника з огляду на те, що для одних учнів (студентів) він може бути надто складним, для
інших – легкозрозумілим, занадто простим.
Удосконаленню навчального процесу сприяють інформаційні технології, зокрема електронні підручники, створення і використання яких
є актуальним для сучасної школи. Однак відсутність єдиних стандартів методики підготовки таких електронних засобів навчання, їх програмного забезпечення ускладнює цю роботу. Укладання сучасних електронних підручників має ґрунтуватися на таких принципах:
- відображення інформації з використанням різних даних: тексту, графіки, аудіо, відео, анімації (мультиплікації);
- забезпечення можливостей пошуку і вибору довідкової інформації;
- об'єктивність і різнобічність системи контролю знань;
- можливість інтерактивного зв'язку учня з учителем за допомогою
«інтернет» технологій.
Основною проблемою використання електронних підручників є складність читання великих текстів. Для вирішення цієї проблеми підручники містять текстовий і звуковий режими навчання. Текстовий режим можна вважати вдосконаленим аналогом книги, а звуковий – аналогом добре проілюстрованої лекції або навчального відеофільму.
Обидва вони є різними способами відображення навчального матеріалу.
У текстовому режимі матеріал ілюструється схемами, графіками, діаграмами, картами, фотографіями, анімацією та відео. У звуковому режимі відтворюється дикторський текст, який супроводжується озвученими слайд-шоу (послідовна зміна ілюстрацій). Відображений матеріал покликаний концентрувати увагу користувача на найважливіших

132 думках автора. Поєднання візуальної й аудіоінформації значно поліпшує ефективність навчання. Узгодженість режимів навчання дає змогу оперативно переходити від одного до іншого без втрати контексту.
Навчальний посібник – книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості. До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін. Цей допоміжний дидактичний матеріал сприяє зміцненню пізнавальних і практичних умінь, прищеплює навички самостійної роботи.
Важливе значення для ефективної організації навчального процесу мають призначені для вчителів (викладачів) посібники закритого і відкритого типу. Головними завданнями посібника закритого типу є допомога педагогові у використанні на занятті усіх можливостей підручника для учнів (студентів). Такий посібник є додатком до підручника, він дає чіткі настанови щодо проведення заняття.
Посібник відкритого типу пропонує вчителеві (викладачеві) додат- кову (наукову та педагогічну) інформацію, містить загальні пропозиції щодо організації процесу навчання, не обмежуючи педагога надто детальними інструкціями та настановами. Методичні вказівки такого посібника численні та різноманітні, і вчитель має можливість вибору.
Завданням посібника відкритого типу є стимулювання педагогічної творчості навчателя.
Незалежно від типу посібник повинен містити важливу інформацію, відсутню у підручнику для учнів (студентів), а також додаткову інформацію, з якою вчитель (викладач), можливо, не ознайомлений або малоознайомлений і яка може збагатити навчальний процес (документи, архівні матеріали тощо), педагогічну інформацію (методичні рекомендації).
2.4. Шляхи удосконалення змісту освіти в Україні
Як система освіти в цілому, так і її зміст зокрема постійно вдоскона- люються. Національна доктрина розвитку освіти в Україні передбачає такі пріоритетні напрями її реформування:
- особистісна орієнтація освіти;
- прищеплення національних і загальнолюдських цінностей;
- постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;
- створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;
- розвиток системи безперервної освіти та навчання упродовж життя;
- пропаганда здорового способу життя;
- розширення україномовного освітнього простору;
- забезпечення освітніх потреб національних меншин; забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

133
- розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;
- органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;
- впровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;
- створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;
- створення ринку освітніх послуг та його науково-методичне забезпечення;
-
інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.


















134
Запитання. Завдання.
Що ви розумієте під змістом освіти?
Розкрийте наукові засади формування змісту освіти в Україні.
Охарактеризуйте основні документи, які визначають зміст освіти в навчальних закладах України.
Яка відмінність у фаховій підготовці бакалавра і магістра?
Які реґіональні особливості можуть бути відображені у шкільному компоненті навчального плану?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
1. Основні дві теорії шкільної освіти (теорії матеріальної і
формальної освіти) виникли:
а) На початку XVIII ст. б) В середині XVIII ст. в) На при кінці XVIII - початку XIX ст. г) В середині XIX ст.
ґ) У XVII ст.

2. Основоположником теорії формальної освіти є:
а) Я. А. Коменський. б) Г. Спенсер. в) И.Ф. Гербарт. г) А. Дістервег.
ґ) Ж.-Ж. Руссо.

3. Переважно гуманітарний, «класичний» напрямок освіти
відстоювали представники теорії:
а) Матеріальної освіти. б) Дидактичного формалізму. в) Дидактичного прагматизму. г) Структуралізму.
ґ) Парадигмальної освіти.
4. Основу так званого реального напрямку в шкільній освіті
складає теорія
а) Матеріальної освіти. б) Дидактичного формалізму. в) Дидактичного прагматизму. г) Структуралізму.
ґ) Парадигмальна.


135
Література:
1.
Загальна педагогіка: лекції: Навчально-методичний посібник /
Е.І. Федорчук; В.В. Федорчук. – Кам‘янець-Подільський:
Видавець П.П. Звалейко, 2007. – С.67-79.
2.
Закон України „Про освіту‖ / Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / Упоряд. О.О. Любар; за ред.
В.Г. Кременя. – К.: Т-во „Знання‖, КОО, 2003. – С.615-641.
3.
Кузьмінський А.І., Омельяненко В.А. Педагогіка: Підручник /
А.І. Кузьмінський , В.А. Омельяненко. – К.: Знання-Прес, 2003. –
С.64-80.
4.
Національна доктрина розвитку освіти України ХХІ століття
Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / Упоряд.
О.О. Любар; за ред. В.Г. Кременя. – К.: Т-во „Знання‖, КОО,
2003. – С.644-652.
5.
Пальчевський С.С. Педагогіка: Навч.посіб. / С.С. Пальчевский. –
К.: Каравела, 2007. – С.250-268.
6.
Педагогіка:
Хрестоматія
/
Уклад.
А.І.
Кузьмінський,
В.А. Омельяненко. – К.: Знання-Прес, 2003. – С.264-270.
7.
Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальнйи посібник. Вид 2-ге, випр., доп. / М.М. Фіцула. – К.: Академвидав, 2007. – С.98-117.
8.
Чайка В.М. Основи дидактики: навч. посіб. / В.М. Чайка. – К.:
Академвидав, 2011. – С. 74-92.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал