Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка6/12
Дата конвертації30.11.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема 1. Процес навчання

1.1. Дидактика як наука, її основні категорії
Передавання знань, умінь, навичок, способів пізнавальної діяльності підростаючим поколінням почалося ще на зорі розвитку суспільства. Відокремлення цих функцій у суспільний інститут відбулося лише з переходом до цивілізації. Відтоді освіта і навчання покликані не тільки озброювати молоде покоління необхідними для праці знаннями, а й формувати світогляд, духовний світ особистості.
Питання ефективної організації навчання вивчає дидактика.
Дидактика (гр. didaktikos – повчальний) – галузь педагогічної науки, яка розробляє теорію освіти, навчання, а також виховання у процесі навчання. Термін «дидактика» увійшов до педагогічної літератури на початку XVII ст. До широкого вжитку його увів Я.А. Коменський. У книзі «Велика дидактика» він розробив зміст освіти, дидактичні принципи, методи навчання, уперше обґрунтував класно-урочну форму навчання. Весь процес навчання, на його думку, повинен спиратися на чуттєвий досвід. Також він наголошував на необхідності дотримання у процесі навчання таких вимог, як легкість, ґрунтовність, лаконічність.
Французькі просвітники XVII ст. Ж.-Ж. Руссо, К. Гельвецій,
Д. Дідро, А. Гольбах та ін. виступали за поєднання навчання з ремісничою працею, за активізацію навчального процесу, опору на досвід і спостереження учнів, критикували зубріння та орієнтування на суто книжні знання.
Ці прогресивні ідеї отримали подальший розвиток у діяльності швейцарського педагога Й.-Г. Песталоцці. Він намагався практично поєднати навчання з продуктивною працею дітей на фабриці.
Песталоцці вимагав будувати процес навчання на основі чуттєвого сприймання, що сприяє створенню в учнів виразних образів і чітких понять. На його думку, тільки знання, що підкріплюються уміннями та навичками, дають змогу застосовувати їх на практиці. Глибокі знання можливі також за умови, якщо вони здобуті в певній послідовності, систематизовані.
Значний внесок у розвиток дидактики зробив німецький педагог
Й. Гербарт. Особливого значення він надавав проблемі виховуючого навчання, у процесі якого розвиваються емпіричний, естетичний, спеціальний та релігійний інтереси. Надаючи перевагу розвитку мислення учнів, головне місце у навчанні він відводив давнім мовам і математиці.
В історію дидактики вписано й ім'я німецького педагога
А.Дістервега. Він виступав палким прихильником реальної освіти.
Навчання, на його думку, є активним процесом, який розвиває

107 пізнавальні здібності учнів і сприяє формуванню в них самостійності та
ініціативи. Педагог вважав, що глибоке опанування учнями знань вимагає постійного спонукання їх розуму до пізнання, самодіяльності у навчанні, а найкращим є той метод, який активізує навчання. Вчитель у процесі навчання допомагає учням знайти істину і таким чином озброює їх методами дослідження явищ.
Істотний внесок у розвиток теорії і практики навчання зробив
К.Ушинський. Він обстоював думку, що кожен народ має право на школу з рідною мовою навчання, створив цілісну дидактичну систему, визначив основні шляхи і засоби розвиваючого навчання.
К. Ушинський був прихильником класно-урочної системи навчання, врахування вікових і психологічних особливостей дітей у навчально- виховному процесі. Створена ним у 60–70-х роках XIX ст. дидактична система не втратила своєї актуальності і сьогодні.
Предметом дидактики на всіх етапах її розвитку був зміст освіти підростаючого покоління і організація процесу, що забезпечує оволодіння цим змістом, а саме:
- визначення мети і завдань навчання;
- окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства;
- виявлення закономірностей процесу навчання на основі його аналізу, спеціальної пошуково-експериментальної роботи;
- обґрунтування принципів і правил навчання на основі його закономірностей;
- вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання;
- забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання.
Як частина педагогіки, дидактика базується на закономірностях і принципах цілісного педагогічного процесу, тому її можна розглядати як теорію, яка визначає загальні закономірності освіти і виховання. Але як загальна теорія навчання дидактика самостійно досліджує ті проблеми освіти й виховання, які наявні лише у процесі навчання.
Через це вона є самостійною педагогічною дисципліною.
Основними категоріями дидактики є «навчання», «освіта»,
«викладання» (діяльність педагога в процесі навчання), «учіння»
(процес пізнавальної діяльності учнів), «принципи навчання», «форми навчання», «методи навчання» і «засоби навчання».
Дидактика має тісні зв'язки з багатьма науками. Передусім вона ґрунтується на педагогічній психології, яка досліджує розвиток особистості у процесі навчання, психологічні основи навчання і виховання учнів, розкриває психологічні особливості розвитку процесів відчуття і сприймання, пам'яті, мислення, волі, емоцій, шляхи формування інтересів і мотивів, нахилів, здібностей і потреб як якостей особистості. Всі ці питання безпосередньо стосуються навчального процесу.

108
Як вихідний матеріал для визначення гіпотез, методики їх перевірки і теоретичного обґрунтування отриманих результатів, дидактика використовує також дані анатомії й фізіології, зокрема фізіології вищої нервової діяльності людини.
Шкільна гігієна допомагає дидактиці підібрати методи і засоби правильної організації педагогічної праці вчителя і навчальної діяльності школярів, запобігання перевантаженню учнів.
Важливі та різнобічні зв'язки має дидактика з теорією
виховання. Вона використовує загальні закономірності, принципи і методи виховання для оволодіння у процесі навчання основами наук, техніки і мистецтва.
Оскільки дидактика вивчає закономірності спілкування між учнями і вчителями, вона пов'язана із соціологією.
З кібернетики дидактика використовує знання про теорію управління педагогічними процесами, передусім управління процесом навчання.
Дидактика тісно пов'язана з методиками викладання окремих
предметів. Методики є спеціальними дисциплінами педагогіки. Вони вивчають проблеми навчальних предметів (наприклад, методики викладання математики, фізики, хімії тощо). Водночас методики використовують здобутки дидактики як основу для вирішення конкрет- них проблем.
На кожному етапі свого розвитку дидактика вирішує проблему вдосконалення змісту освіти і методики навчання відповідно до потреб суспільства.
У період розбудови української національної школи крім удосконалення змісту навчання, модернізації його форм і методів важливо оптимізувати процес навчання, тобто організувати його на таких засадах, які дали б змогу досягти найкращих результатів за най- менших затрат часу і зусиль. Усе це має відбуватися водночас з
інтенсифікацією процесу навчання. Йдеться про таку організацію навчального процесу, за якої підвищуються працездатність учнів і педагогів, продуктивність їх праці, зростає пізнавальна самостійність,
ініціатива і творча активність. Сучасна школа не може базуватися на примусі, який має наслідком формування безініціативної особистості.
Актуальним нині є також використання міжпредметних і внутріпредметних зв'язків, що дає змогу заощаджувати навчальний час
і ефективніше формувати науковий світогляд, спираючись на філософську ідею єдності предметів і явищ.
Завдання сучасної дидактики полягає в забезпеченні ефективного навчання, духовного збагачення дитини, розвитку її активності, таланту, творчого потенціалу, здібностей до самостійного надбання нових знань, а також у створенні умов для самореалізації.

109
Цьому, за твердженням В. Лозової, сприяють такі методологічні підходи до навчального процесу:
- гуманізація. Передбачає духовно-особистісну спрямованість кожного навчального предмета, формування стосунків між учнями, учителями й учнями на основі поваги, довіри, чуйності, уваги, співчуття, віри в позитивність дій людини;
- аксіологічний підхід. Забезпечує вивчення явищ з метою виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини, розв'язувати завдання гуманізації суспільства, в якому людина є найвищою цінністю;
- особистісний підхід. Вимагає визнання особистості як продукту соціального розвитку, носія культури, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу, що передбачає опору на природний процес саморозвитку здібностей, самовизначення, самореалізацію, самоутвердження, створення для цього відповідних умов;
- діяльнісний підхід. Спрямований на організацію діяльності суб'єкта, яка б забезпечувала його активність у пізнанні, праці, спілкуванні, саморозвитку;
- ресурсний підхід. Зосереджений на питаннях організації навчання, орієнтованого на виявлення і розвиток потенційних можливостей кожного учня;
- системний підхід. Розглядає навчання як цілеспрямовану творчу діяльність його суб'єктів, у якій мета, завдання, зміст, форми і методи навчання та інші його компоненти взаємопов'язані;
- синергетичний підхід. Полягає в тому, що самореалізація і саморозвиток особистості здійснюються на основі постійної взаємодії
із зовнішнім середовищем, який зумовлює становлення її нових якостей тощо;
- компетентнісний підхід. Передбачає аксіологічні, мотиваційні, рефлексивні, когнітивні, операційно-технологічні та інші результати навчання, що відображають розширення не лише знань, умінь і навичок, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення.
Дотримання цих методологічних підходів потрібне як в організації навчально-виховного процесу, так і у вивченні й аналізі чужого та власного досвіду навчально-виховної роботи, організації дослідження актуальних дидактичних проблем, створенні ефективних технологій навчання і виховання.
1.2. Сутність і структура процесу навчання
Процес навчання за своєю сутністю є рухом учня шляхом пізнання: від незнання до знання, від неповного до повнішого, ширшого і точнішого знання. У процесі навчання формуються пізнавальні, практичні вміння і навички, відбувається розвиток і виховання учнів (студентів). Процес навчання є формою пізнання

110 об'єктивної дійсності, оволодіння досвідом людства, взаємодією викладача й учня (студента).
Поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання: викладач, форми, методи і засоби навчання, які він використовує; учень, який працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома; забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Навчальний процес є активною взаємодією між учителем і учнем, яка складається із двох взаємопов'язаних процесів – викладання й учіння.
Викладання – діяльність викладача у процесі навчання, під час якої він ставить перед учнями (студентами) пізнавальні завдання, повідомляє нові знання, організовує спостереження, лабораторні і практичні заняття, керує їх самостійною роботою, перевіряє якість знань, умінь і навичок. Результативність його залежить як від умінь і старань педагога, так і від старань учня, студента щодо засвоєння знань, тобто від ефективності учіння.
Учіння
– цілеспрямований процес засвоєння учнями
(студентами) знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні учіння є оволодінням суспільним досвідом з метою його використання в житті. Вчитель може навчати безпосередньо або опосередковано (через систему завдань).
Структурно процес навчання включає такі компоненти:
- цільовий (формування мети вивчення матеріалу на уроці, навчального предмета та освітньої мети навчального закладу);
- стимулюючо-мотиваційний (спонукання учнів (студентів) до активної пізнавальної діяльності, формування в них відповідної мотивації);
- змістовий (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного заняття);
- операційно-дієвий (підбір прийомів, методів, форм і засобів навчання);
- контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням знань, сформованістю умінь та навичок);
- оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня чи студента, причин неуспішності і їх усунення).
Реалізація кожного компонента і їх сукупності передбачає свідому, цілеспрямовану взаємодію викладача і учня (студента).
Основними функціями процесу навчання є освітня, розвивальна
і виховна. Освітня функція передбачає засвоєння учнями (студентами) системи наукових знань, формування вмінь і навичок.
Знання – узагальнений досвід людства про дійсність у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей,
ідей, теорій.

111
Сформульовані вони у поняттях, судженнях, умовиводах, теоремах, концепціях, теоріях.
Розвивальна функція виявляється у розвитку мислення учнів
(студентів), формуванні волі, емоційно-почуттєвої сфери, навчальних
інтересів, мотивів і здібностей.
Виховна функція спрямована на формування наукового світогляду учнів (студентів) шляхом засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості.
Освітня, розвивальна та виховна функції реалізуються через такі чинники:
- використання змісту навчального матеріалу так, що викладач основний матеріал навчальної дисципліни доповнити цікавою додатковою інформацією;
- добір форм, методів і прийомів навчання, який здійснюється з таким розрахунком, щоб заохотити учнів (студентів) до самостійного здобування знань;
- забезпечення порядку і дисципліни на уроці, бо повноцінне навчання можливе лише за умови високої дисципліни;
- використання оцінювання відповідей через їх аналіз і мотивація оцінок, які виставляє викладач;
- особа викладача, його поведінка, ставлення до учнів (студентів), бо коли викладач ерудований, тактовний, доброзичливий, то він позитивно впливає на їх навчальні результати і поведінку.
Зазначені чинники тісно пов'язані між собою, що вимагає чіткого визначення їх значення для реалізації освітньої, розвивальної і виховної мети.
Методологічною основою процесу навчання є теорія пізнання, яка охоплює природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання. Пізнання – процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей.
Спільним для процесів навчання і наукового пізнання є їх спрямованість на пізнання об'єктивної реальності та здійснення цього пізнання за схемою: живе спостереження об'єкта навчання чи пізнання
→осмислення істотних властивостей, особливостей, зв'язків цього об'єкта → застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка знань, здобутих у процесі пізнання, на практиці. Тому навчання можна вважати специфічною формою пізнання об'єктивної дійсності, набуття суспільного досвіду.
Процеси навчання і пізнання мають і певні відмінності:
- пізнання стосується самого об'єкта пізнання, а в навчанні можливим є використання його наочного або словесного

112 зображення;
- у пізнанні відкривають об'єктивно нове, невідоме, а у навчанні учень (студент) «відкриває» для себе якусь істину;
- у навчанні швидше пізнають те, на що наука витратила роки;
- навчання передбачає і формування вмінь та навичок, а пізнання – тільки розкриття істини;
- практика у навчанні допомагає краще зрозуміти
і засвоїти матеріал, а не служить критерієм істини, як для пізнання.
Рушійними силами навчального процесу є його суперечності між:
- вимогами суспільства до процесу навчання, що повсякчас зростають, і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення;
- досягнутим учнями (студентами) рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями та навичками, необхідними для виконання поставлених перед ними нових завдань;
- фронтальним викладом матеріалу та індивідуальним характером його засвоєння;
- розумінням матеріалу викладачем (учителем) і учнями (сту- дентами);
- теоретичною формою знань й уміннями застосовувати їх на практиці тощо.
Викладач (учитель) повинен уміти виявляти у процесі навчання суперечності і використовувати їх для активізації пізнавальної діяльності учнів (студентів).
Центральною фігурою в навчальному процесі є учитель
(викладач). Він передусім виступає як організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і продуктивніше вчитися (дисципліна, необхідна для ефективного засвоєння знань, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями мети і завдань). Контролюючи навчання, учитель має бути готовим допомогати, коли в учнів (студентів) виникають труднощі. Водночас учитель та вихователь дбає про розумовий, моральний, духовний і фі- зичний розвиток учнів.
Для повноцінного процесу викладання вчителю (викладачу) потрібно усвідомити загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Він повинен глибоко, на сучасному науковому рівні знати предмет. Здійснення міжпредметних зв'язків потребує від нього і певних знань із суміжних наук. Міцні знання з методики, психології та педагогіки є підґрунтям розвитку педагогічної майстерності вчителя.
Для успішного викладання вчителю слід добре знати особливості учнів, яких він навчає.

113
Діяльність учителя в процесі викладання складається з планування (тематичного й поурочного) своєї діяльності, навчальної роботи, організації діяльності, стимулювання активності учнів, поточного контролю матеріалу навчальних дисциплін, доповнення його цікавою додатковою інформацією.
Успішне поурочне і перспективне планування вимагає:

визначення системи категорій і понять, які є вихідними у процесі оволодіння матеріалом програми;

осмислення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків дисципліни;

відбору такого навчального матеріалу, який найбільшою мірою сприяє формуванню в учнів наукового світогляду, творчої активності і пізнавальної самостійності;

виділення в змісті матеріалу такої інформації, яка обов'язково б викликала в учнів інтерес, підвищувала зацікавленість і увагу, сприяла вихованню вольових зусиль;

знання рівня підготовленості учнів до оволодіння програмою курсу;

продумування системи наочних посібників і додаткової
інформації для кожного уроку, практичних і лабораторних робіт відповідно до вимог навчальної програми;

врахування того, який матеріал є найважчим у процесі його засвоєння, наявності з окремих тем програми резервних годин за рахунок ущільнення більш доступної для учнів (студентів)
інформації;

обов'язкове визначення обсягу знань, умінь, навичок, якими повинні оволодіти відповідно слабкий, середній і сильний учні.
Тому, яким би досвідченим не був учитель (викладач), кожен урок (заняття), до якого він готується, по-своєму є першим у його діяльності.
Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості особистості до навчально-пізнавальної діяльності. Така підготовленість означає, що учень (студент) усвідомлює мету навчання,
є фізіологічно і психологічно готовим до нього; бажає вчитися і виявляє активність у процесі навчання; вміє зосередитися на навчальній діяльності та має належний рівень розвитку.
Педагог повинен не тільки використовувати позитивне ставлення учнів (студентів) до навчання, а й постійно підсилювати його. При цьому слід пам'ятати, що наукові факти викликають інтерес в учнів (студентів), коли вони бачать їх практичну значущість. Правильно організована навчальна діяльність сама є джерелом емоцій, бажання долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні матеріалом. Висока оцінка ролі наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційний фон навчальної діяльності. Колективний характер навчальної діяльності створює

114 сприятливу атмосферу і прагнення посісти відповідне місце серед однолітків. Позитивне ставлення до навчання народжується також із почуття власної гідності. Спонукають до пізнання й успіхи у навчанні та справедлива оцінка здобутків.
Процес засвоєння знань охоплює такі ланки: сприймання → осмислення і розуміння → узагальнення → закріплення → застосування на практиці.
Сприймання – це відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у певний момент на органи чуття людини. Для того, щоб цей процес був ефективним, стимулюють психологічну готовність учнів
(студентів) до навчання (створюють мотиваційний фон), формують активно-позитивне ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності, спираються на попередні знання й досвід, зосереджують увагу на об'єкті пізнання.
Осмислення і розуміння навчального матеріалу є процесом розумової діяльності, який спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формулювання теоретичних понять,
ідей, законів. Воно досягається шляхом аналізу, синтезу, порівняння,
індукції, дедукції тощо.
Узагальнення – це логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак явищ дійсності. Узагальнюючи навчальний матеріал, вчитель (викладач) повинен звернути увагу на суттєві ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти методів і прийомів, які найповніше розкривають в них
істотне.
Закріплення знань, умінь і навичок – це спеціальна робота педагога щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями (студентами) навчального матеріалу. Для його закріплення важливе значення має первинне, поточне і узагальнююче повторення.
Повторення повинно бути цілеспрямованим, вмотивованим, правильно розподіленим у часі, розрахованим не на механічне запам'ятовування.
Застосування на практиці знань, умінь і навичок – це перехід у навчальній діяльності від абстрактного до конкретного, що досягається різноманітними вправами, самостійною роботою на лабораторних і практичних заняттях, різновидовим повторенням.
Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально- пізнавальної діяльності. Адже мотив навчання є внутрішньою причиною, яка спонукає учня вчитися, позначається на якості здобутих ним знань.
Мотиви навчально-пізнавальної діяльності можуть бути пізнавальними і соціальними.
Пізнавальні мотиви закладені в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба в пізнанні, прагнення вдосконалити свої інтелектуальні здібності. Пізнавальний інтерес може

115 бути зумовлений змістом навчального матеріалу, активними формами і методами навчання, мотивуванням оцінки успішності учня тощо.
Соціальні мотиви навчальної діяльності пов'язані з тими відносинами, у які вступає молода особистість як громадянин суспільства.
Це комунікативні, утилітарні мотиви та мотиви, пов'язані з потребою самовиховання.
1.3. Закономірності і принципи навчання
Різнобічна навчальна діяльність, у процесі якої відбувається оволодіння знаннями, вміннями і навичками, розвивається особистість учня (студента), здійснюється відповідно до певних закономірностей і принципів, притаманних навчальному процесу. Специфіка дидактичних закономірностей полягає в тому, що вони відображають стійку залежність між усіма елементами навчання – діяльністю вчителя (викладача), діяльністю учня (студента) і об'єктом засвоєння, тобто, змістом навчання.
Закономірність навчання – об'єктивний, стійкий і істотний зв'язок у навчальному процесі, що зумовлює його ефективність. Закономірності процесу навчання умовно поділяють на об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивні закономірності породжені суттю процесу навчання. До них належать:
- виховний і розвивальний характер навчання: у процесі навчання на основі засвоєння системи наукових знань формується науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні та фізичні якості учнів
(студентів), виробляється їх ставлення до навчання. Водночас здійснюється і розвиток особистості – пізнавальних процесів, уваги, мовлення, емоційно-вольової сфери та ін.;
- зумовленість навчання суспільними потребами: кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості людини, що забезпечується навчанням;
- залежність ефективності навчального процесу від його умов – навчально-матеріальної бази, наявності висококваліфікованих педагогічних кадрів, зацікавленості громадськості у навчально- виховному процесі;
- залежність процесу навчання від вікових і реальних навчальних можливостей учнів (студентів) – рівня розвитку інтелектуальної, емоційно-вольової сфери, вміння вчитися, працездатності, ставлення до навчання та ін.;
- навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію вчителя
(викладача), учня (студента) і об'єкта, що вивчається: вчитель
(викладач) повинен спрямовувати пізнавальну діяльність учня
(студента), контролювати її навіть тоді, коли той опановує предмет самостійно;
- навчальний процес ефективний лише за умови активності учнів
(студентів); результативність його залежить від різноманітності,
інтенсивності видів навчальної діяльності.

116
Навчання здійснюється на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидактичних принципів. Зумовлені закономірностями і завданнями виховання й освіти, принципи навчання визначають його спрямованість, зміст, організаційні форми і методи. Принцип навчання
(дидактики) ‒ висхідні положення, висхідні ідеї, вимоги, що визначають зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи.
Сучасна дидактика, трактуючи навчання як процес передавання, засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності, відповідно розглядає і систему його принципів, яку утворюють принцип науковості, принцип доступності, принцип зв'язку навчання з життям, принцип свідомості й активності, принцип наочності та ін.
Принцип науковості. Цей принцип передбачає вивчення учнями системи наукових тверджень і використання у навчанні методів, близьких до тих, які застосовуються у певній науці. Вимагає розкривати причинно- наслідкові зв'язки явищ, подій, процесів, проникати в їх сутність, демонструвати могутність людської думки, ознайомлювати з методами науки, розкривати історію її розвитку, боротьбу тенденцій, взаємозв'язок наук.
Принцип систематичності і послідовності. Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка відбувається відповідно до вікових закономірностей розвитку особистості. Передбачає системність роботи вчителя, врахування пройденого матеріалу при вивченні нового, розкриття нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів (студентів) на вузлових питаннях, продумування системи уроків, показ внутріпредметних і міжпредметних зв'язків. Не менш важливою є системність у роботі учнів (студентів) (систематичне відвідування занять, послідовність виконання домашніх завдань, постійне повторення навчального матеріалу тощо).
Принцип доступності. Означає, що навчання успішне й ефективне за умови, коли його зміст, форми і методи відповідають віковим особливостям учнів (студентів), їх розумовим можливостям. Реалізація цього принципу передбачає дотримання правил «від простого – до складного», «від відомого – до невідомого», «від близького – до далекого».
Принцип зв'язку навчання з життям. В основі поєднання навчання з життям – об'єктивні зв'язки, що встановилися між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Реалізовують цей принцип, спираючись на життєвий досвід учнів, застосовуючи набуті знання у прак- тичній діяльності, розкриваючи практичну значущість знань. Неабияке значення мають і звернення в процесі навчання до краєзнавчого матеріалу та безпосередня участь школярів (студентів) у громадському житті.
Принцип свідомості й активності. Випливає з мети і завдань національної школи і тих особливостей, які передбачає осмислений і творчий підхід до опанування знань. Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності. Свідомому засвоєнню знань також сприяє

117 роз'яснення мети і завдань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для власних перспектив. Не меншу вагу мають позитивна мотивація до навчання; раціональні прийоми праці на уроці; критичний підхід учителя (викладача) до змісту навчального матеріалу, належний контроль і самоконтроль у навчанні.
Активізують пізнавальну діяльність позитивні емоції, викликані
інтересом до навчального матеріалу, навчальною діяльністю; розуміння практичної значущості знань, їх зв'язку з життям; єдність між розумінням навчального матеріалу і його викладом в усній чи письмовій формі.
Допомагають в цьому доброзичливі стосунки вчителя і учня, уміння вчителя враховувати психічний стан учнів і стадії їх психічного розвитку.
Результативним є й використання сучасних технічних засобів навчання.
Принцип наочності. Вимагає структурувати процес навчання на основі живого сприймання учнями (студентами) предметів і явищ об'єктивної дійсності. Адже чуттєве сприймання навчального матеріалу, що становить основу наочності, сприяє формуванню чітких, точних образів уяви, активізує розумову діяльність, є дієвим засобом усвідомлення матеріалу. Я.А. Коменський назвав його „золотим правилом‖ дидактики.
На його думку „все, наскільки можливо, уявити почуттям, а саме: видиме – зором, чутне – слухом, нюхове – нюхом, смакове – смаком, дотичне – дотиком, а якщо щось може бути одночасно сприйняте декількома відчуттями, то повинно одночасно подаватись на декілька відчуттів‖
3
Залежно від характеру відображення навчальних об'єктів наочність є:
- натуральна – рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін.;
- зображувальна – навчальні картини, малюнки, репродукції художніх полотен, макети, муляжі;
- схематична – географічні й історичні карти, схеми, діаграми, графіки, рисунки, таблиці тощо.
Використовуючи наочність, важливо не перевантажувати нею процес навчання: це знижує самостійність й активність особистості в осмисленні навчального матеріалу. Слід також чітко формулювати мету використання наочних засобів у структурі уроку та пам'ятати, що показ заздалегідь будь-яких наочних засобів дезорганізовує увагу. При цьому наочний об'єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викликати побічних асоціацій. Дотримуючись цього принципу, необхідно також зважати на вік школярів.
Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Знання, уміння та навички можуть бути міцними за умови, що вони утворюють систему, яка постійно оновлюється, уточнюється і закріплюється. Тому реалізація цього принципу передбачає:
3
Коменський Я.А. Избранные педагогические сочинения: В 2 т. – Т.1 /
Я.А. Коменський. – М.: Педагогика, 1982. – С.346

118
- повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами;
- запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з вивченим;
- активізацію учнів під час повторення;
- нове групування матеріалу з метою його систематизації;
- виділення при повторенні головних ідей;
- використання під час повторення різноманітних методів, форм і підходів;
- самостійне творче застосування знань;
- постійне повернення до раніше засвоєних знань для пошуку в них нового, переосмислення їх тощо.
Принцип індивідуального підходу. Цей принцип дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі (студентові) рухатись своїм шляхом. Реалізуючи його, враховують рівень розумового розвитку кожної дитини, її знання і вміння, пізнавальну та практичну самостійність, інтереси, наполегливість, працездатність. Учителю
(викладачу) треба не тільки добре знати особливості навчально- пізнавальної діяльності своїх учнів (студентів), а й уміти надати їм допомогу, організувати індивідуальну роботу з тими, хто її потребує.
Принцип емоційності. Ґрунтується на тому, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів (студентів) виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть сприяти або заважати успішному засвоєнню знань. Сприяють активізації процесу пізнавальної діяльності жвавий, образний виклад навчального матеріалу; оптимістична довершеність і логічність подання інформації, використання цікавих прикладів; застосування наочності і комп'ютерної техніки; почуття виконаного обов'язку; мова, ставлення вчителя (викладача) до учнів (студентів), його зовнішній вигляд та ін.
Принципи навчання, відображаючи істотні аспекти цього процесу навчання, є основою для формулювання правил навчання, які конкретизують принципи, підпорядковуються їм і сприяють їх реалізації.
Наприклад, принцип доступності, як уже вказувалось вище, доповнюється правилами: «від простого ‒ до складного», «від відомого ‒ до невідомого»,
«від близького ‒ до далекого».
Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлюють один одного.
Жоден із них не може бути використаний без урахування інших. Тому в процесі навчання необхідно керуватися усіма принципами.
Врахування у процесі навчання акономірностей, дотримання принципів і правил уможливлює визначення його оптимального змісту, добору і застосовування ефективних організаційних форм і методів реалізації, що забезпечує успішне засвоєння знань та здійснює необхідний виховний вплив.


119
Таблиця 1.
Структура процесу навчання та відображення в ній
характеру навчально-пізнавальної діяльності


































Запитання. Завдання.
Розкрийте сутність поняття „дидактика‖.
Обґрунтуйте необхідність зв'язку дидактики з іншими науками.
Розкрийте завдання дидактики на сучасному етапі розвитку української національної школи.
У чому полягає сутність процесу навчання? Поясніть зміст його компонентів.

120
Чому процес навчання має двобічний характер?
Схарактеризуйте основні етапи оволодіння навчальним матеріалом.
Яку роль відіграють мотиви навчання? Який мотив є найважли- вішим для успішного оволодіння знаннями?
Охарактеризуйте основні закономірності навчання.
Продемонструйте зв'язки, що існують між принципами навчання.
Проаналізуйте кілька навчальних занять одного з ваших викла- дачів і визначте, якою мірою він дотримується принципів навчання, які правила навчання він використовує. Які принципи і правила навчання дали б йому змогу оптимізувати навчальний процес?
Згадайте, яким чином ваші шкільні вчителі реалізовували на уро- ках принцип емоційності.
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
1. Що називається дидактикою?
а) Дидактика - це окрема наука про закономірності розвитку особистості. б) Дидактика - це наука про закономірності формування особистості дитини. в) Дидактикою називається розділ педагогіки про освіту й виховання підростаючого покоління. г) Дидактика — галузь педагогіки, що розробляє теорію навчання й освіти.
ґ) Дидактика вивчає процес виховуючого навчання.
2. Загальна дидактика своїми дослідженнями охоплює:
а) Усі предмети й рівні навчання. б) Всі предмети і тільки один певний рівень навчання, наприклад, молодші класи початкової школи. в) Один предмет, зміст якого розкривається на всіх рівнях навчання.
3. З перерахованих альтернатив виберіть ту, яка не є основною
категорією дидактики:
а) Виховання. б) Освіта. в) Уміння. г) Навички.
ґ) Навчання.
4. Перевага «...свободи над дисципліною, повсякденних запитів над
віддалиними цілями виховання, індивідуального досвіду над
громадським, психологічної організації навчання над логікою,
ініціативи учня над ініціативою учителя» характерна для:
а) Сучасної дидактики. б) Дидактики Дьюї. в) Дидактики Гербарта. г) Дидактики К. Д. Ушинського.

121
ґ) Дидактики Я. А. Коменського.
5. Хто вперше теоретично обгрунтував класно-урочну систему
навчання?
а) К.Д. Ушинський. б) Я.А. Коменський. в) Й.Г. Песталоцці. г) Г. Сковорода.
ґ) Ж.-Ж. Руссо.
6. Назвіть протиріччя навчального процесу змістової сфери:
а) Між попереднім рівнем знань учнів і новими знаннями й між знаннями й вміннями їх використовувати. б) Між потрібним і досягнутим рівнем ставлення до навчання. в) Між більш складним пізнавальним завданням і наявністю попередніх, але недостатніх для його розв‘язання способів. г) Між домаганням особистості й можливостями їх задоволення.
ґ) Між викладанням й учінням, яке потребує самостійності й активності учнів.
7. Яка з перерахованих ознак характеризує випадковий акт
навчання?
а) Планомірність. б) Систематичність. в) Організованість. г) Спрямованість на результат.
ґ) Спонтанність.
8. Яке з протиріч навчального процесу є внутрішнім?
а) Між теоретичними знаннями й умінням застосувати їх на практиці. б) Між фронтальним способом викладу навчального матеріалу й
індивідуальною формою його засвоєння. в) Між домаганнями особистості й можливостями їх задоволення. г) Між побутовою уявою учнів і науковими знаннями.
ґ) Між прагненням до стабільності знань і постійним оновленням їх.
9. У наведеному нижче переліку оберіть те, що характеризує
результат процесу навчання. а) Соціальна зрілість. б) Самокритичність. в) Професійна орієнтація. г) Самооцінка.
ґ) Світорозуміння.
10. Результатом сприймання є формування:
а) Умінь. б) Уявлень. в) Навичок. г) Понять.
ґ) Розуміння.

122
11. Два взаємопов'язаних принципи навчання і виховання —
природовідповідності і культоровідповідності — сформулював і
розкрив:
а) Я. А. Коменський. б) Й. Г. Песталоцці. в) А. Дістервег. г) І.Ф. Гербарт.
ґ) Ф. Фребель.
12. На досягнення єдності частини і цілого, елемента й структури
при оволодінні змістом навчального матеріалу націлює принцип:
а) Систематичності. б) Наочності. в) Міцності. г) Науковості.
ґ) Доступності.
13. Організацію педагогічного процесу на підґрунті новітніх
досягнень психології, педагогіки, методики викладання передбачає
принцип:
а) Систематичності. б) Свідомості й активності. в) Послідовності. г) Науковості.
ґ) Наочності.
14. Взаємозв’язок між сприйняттям і осмисленням, з одного боку, і
запам’ятовуванням, з іншого, регулює принцип:
а) Науковості. б) Наочності. в) Міцності. г) Наочності.
ґ) Свідомості й активності.
15. Використання на уроках життєвого досвіду учнів вимагає
принцип:
а) Науковості. б) Наочності. в) Зв‘язку навчання з життям. г) Наочності.
ґ) Свідомості й активності.
Література:
1.
Бондар В.І. Дидактика / В.І. Бондар – К.: Либідь: 2007. – С. 5-17 2.
Загальна педагогіка: лекції: Навчально-методичний посібник /
Е.І. Федорчук; В.В. Федорчук. – Кам‘янець-Подільський:
Видавець П.П. Звалейко, 2007. – С.80-103

123 3.
Малафіїк І.В. Дилактика / І.В. Малафіїк. – К., 2005. – С. 5-29, 40-
90 4.
Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 5-е видання, доповнене і перероблене / Н.Є. Мойсеюк. – К., 2007. – С. 156-173,
213-254 5.
Омельяненко С.В. Педагогіка: тестові завдання: Навчальний посібник / С.В. Омельяненко. – К.: Знання,2008. – С.67-113 6.
Пальчевський С.С. Педагогіка: Навч.посіб. / С.С. Пальчевский. –
К.: Каравела, 2007. – С.214-249 7.
Педагогіка:
Хрестоматія
/
Уклад.
А.І.
Кузьмінський,
В.А. Омельяненко. – К.: Знання-Прес, 2003. – С.185-236 8.
Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок / І.П. Підласий. –
К.: Рад.шк., 1989. – С.96-110 9.
Фіцула М.М. Педагогіка: Навч.посіб. Вид. 2-ге, випр., доп. – К.:
Академвидав, 2007. – С.78-129 10.
Чайка В.М. Основи дидактики: навч. посіб. / В.М. Чайка. – К.:
Академвидав, 2011. – С. 5-18, 35-57 11.
Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник / В.В. Ягупов. – К.:
Либідь, 2002. – С. 196-247, 281-316



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал