Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка12/12
Дата конвертації30.11.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Технологія формування творчої особистості. Творчою особистістю є індивід, який має високий рівень знань, потяг до нового, ориґінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне. Такій особистості притаманні творчі здібності, що є умовою творчої діяльності.
Технологія формування творчої особистості вимагає дотримання вчителем таких принципів:
- принципу розвитку, який передбачає врахування вікових та
індивідуальних особливостей учнів;
- принципу самодіяльності, за якого учні відчувають себе співучасниками навчального процесу;
- принципу самоорганізації, який передбачає самостійну зосередженість учня на розв‘язанні навчального завдання.
Під час реалізації цієї технології важливо регламентувати діяльність учня, впроваджувати в процес навчання елементи творчості
(комбінування, аналогізування, універсалізацію, випадкові видозміни).
Інтерес учнів до творчої діяльності можна викликати через підбір творчих завдань, використання ігрових моментів тощо. Для виконання навчального чи навчально-творчого завдання необхідно проаналізувати суть завдання, з'ясувати, які дані потрібні для його розв'язання, спланувати алгоритм цього процесу, реалізувати запланований шлях розв'язання, перевірити отриманий результат.
Використання технології формування творчої особистості дає змогу кожному учневі працювати самостійно, опановувати узагальнені прийоми розумової діяльності, розвивати свої творчі здібності.

196
Організувати цю технологію може тільки вчитель, який постійно перебуває у творчому пошуку, впроваджує нові методики навчання, розробляє нестандартні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів.
Технологія навчання як дослідження. Використання у навчальній діяльності дослідницьких прийомів та методів сприяє глибокому засвоєнню учнями знань, суб'єктивному відкриттю для себе нових знань на основі вже наявних, формуванню умінь та навичок,
інтересу до пізнавальної, творчої діяльності. У процесі дослідження учні здійснюють самостійний пошук, на основі якого встановлюють зв'язки між предметами, явищами, процесами об'єктивної дійсності, роблять висновки, пізнають закономірності.
Суть технології навчання як дослідження полягає в забезпеченні освітньої підготовки, виховання учнів, цілеспрямованого формування їхніх особистісних якостей в умовах здійснення систематичних навчальних досліджень. Метою є набуття учнями досвіду дослідницької роботи, розвиток їхніх інтелектуальних здібностей, творчого потенціалу, формування активної, компетентної, творчої особистості.
Застосування дослідницької технології навчання вимагає врахування пізнавальних інтересів, інтелектуальних здібностей, рівня знань, умінь і навичок учнів, якостей особистості. Для її реалізації потрібно чітко визначити зміст навчальних досліджень, завдання, які чекають свого розв‘язання, і характер дослідницької діяльності учнів.
Щоб застосовувати технологію навчання як дослідження, вчитель повинен добре знати навчальний предмет, його потенційні можливості щодо застосування дослідницьких методів, адаптувати методи науки до рівня навчально-дослідницької діяльності учнів.
Модульно-рейтингова_система_навчання'>Модульно-рейтингова
система
навчання.
Модульно- рейтингове навчання полягає у послідовному засвоєнні навчального матеріалу певними цілісними, логічно впорядкованими
і обґрунтованими частинами (модулями), результати якого є підставою для визначення місця (рейтингу) учня (студента) серед однокласників
(одногрупників).
Модуль – логічно завершена частина теоретичних знань і практи- чних умінь з певної навчальної дисципліни.
Рейтинг – позиція учня (студента) в класі (групі) за результатами навчання з певного предмета, яка визначається рейтинговим по- казником, тобто величиною, що є відсотковим відношенням суми отриманих оцінок з усіх модулів до суми максимально можливих.
У межах навчальної дисципліни кожний модуль змістовно пов'язаний з попереднім і наступним. Тому, матеріал кожного модуля можна ділити на дрібніші структурні частини – навчальні елементи.

197
Для кожного модуля і в його межах вказують конкретну мету вивчення та дають відповідні методичні рекомендації. Модулі найчастіше збігаються з розділами навчальної програми чи підручника.
Організаційно кожен модуль є відносно самостійною й автономною частиною навчального процесу, що розпочинається з оглядово- настановчого заняття.
Залежно від навчального предмета кожен модуль передбачає певний обсяг знань, умінь і навичок, якими повинен оволодіти учень
(студент), перелік теоретичних і практичних завдань, які він має виконати.
Учень чи студент сам обирає доступний йому варіант запропонованих завдань відповідно до своїх можливостей. Він повинен також знати вимоги до змісту кожного навчального елемента на конкретному рівні. Виконуючи завдання найвищого рівня, учень
(студент) опрацьовує додаткову літературу, пише творчу роботу, реферат, резюме-роздум, виготовляє прилади тощо.
Зміст модуля за домовленістю з учителем можна здати достроково, і час, що вивільнився, використати для своїх навчальних
інтересів.
Кожен модуль передбачає кілька видів контролю: тестування,
семінар, навчальну практику, колоквіум, реферат тощо. Результати кожного виду контролю виражаються певною кількістю балів – залежно від значущості навчального матеріалу, який він охоплює, і особливостей виду контролю.
Модульно-рейтингова оцінка складається із суми показників успішності (оцінок) за види контролю, що передбачені цим модулем. Після закінчення певного модуля виводять у балах рейтинг кожного учня чи студента. У школі їх переводять у 12-бальну систему оцінювання знань, умінь і навичок учнів.
Модульно-рейтингова система спонукає здобувати знання самостійно, послуговуючись методичними порадами педагога.
Водночас модульно-рейтингове навчання вимагає значних затрат часу на розроблення його технології, перевірку виконанних завдань модуля і рівня знань, умінь та навичок.
Нові інформаційні технології (HIT) навчання. Останнім часом у навчальних закладах набули поширення технології навчально- виховного процесу, які ґрунтуються на використанні новітніх електронних засобів, насамперед ЕОМ. Мета нових інформаційних технологій полягає у підготовці учнів до повноцінної діяльності в умовах інформаційного суспільства.
Основними завданнями НІТ навчання є: інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу, підвищення його ефективності та якості; побудова відкритої системи освіти, яка забезпечує кожній

198 дитині можливість самоосвіти; системна інтеграція галузей знань; розвиток творчого потенціалу учня, його здібностей до комунікативної діяльності; формування інформаційної культури учнів; розвиток експериментально-дослідницької діяльності та культури навчальної діяльності; реалізація соціального замовлення, обумовленого
інформатизацією сучасного суспільства (підготовка фахівців у галузі
інформатики та обчислювальної техніки, користувачів засобів нових
інформаційних технологій).
Для розв‘язання цих завдань необхідно забезпечити навчальні заклади обчислювальною технікою, локальними і глобальними навчальними комп'ютерними мережами, електронним демонстраційним обладнанням, комп'ютерними навчальними лабораторіями тощо. Реалізація НІТ потребує програмно-методичного
(навчальні, контролюючі, імітаційно-моделювальні, інструментальні, службові програми, програмно-методичні комплекси) та навчально- методичного (навчальні та методичні посібники, нормативно-технічна документація, організаційно-інструктивні матеріали тощо) забезпечення. Серед засобів HIT навчання особлива роль належить комп'ютеру.
Комп'ютер як засіб навчання. Чільне місце серед сучасних засобів нових інформаційних технологій навчання належить комп'ютеру (ЕОМ). Перелік професій, пов'язаних із використанням комп'ютера, дедалі ширшає. Тому вміти працювати з ним повинен кожний.
Використання ЕОМ у педагогічному процесі забезпечує:
- унаочнення основних понять і об'єктів навчальної дисципліни, основних закономірностей, зв'язків теоретичних тверджень із практикою і т. д.;
- моделювання й унаочнення фізичних процесів, що відбуваються у технічних пристроях, які досліджують;
- автоматизація навчання;
- автоматизація проектування;
- розв'язування задач, оброблення результатів вимірювань і експериментальних досліджень;
- контроль за успішностю.
Ефективне використання комп'ютера в навчально-виховному процесі залежить від програмного забезпечення. Програми, що використовують у закладах освіти, поділяються на:
навчальні – спрямовують навчання залежно від наявного рівня знань й індивідуальних здібностей учнів (студентів), а також сприяють засвоєнню нової інформації;
діагностичні (тестові) – призначені для діагностування, перевірки й оцінювання знань, умінь, навичок і здібностей;

199
тренувальні – розраховані на повторення і закріплення пройденого матеріалу;
імітаційні – подають певний аспект реальності за допомогою обмеженої кількості параметрів для вивчення його основних структурних чи функціональних характеристик;
моделюючі – відображають основні елементи і типи функцій, моделюють певну реальність;
типу «мікросвіт» – подібні до імітаційних і моделюючих, однак не відображають реальності, а забезпечують створення віртуального навчального середовища;
бази даних – сховища інформації з різних галузей знань, у яких за допомогою запитів на пошук знаходять необхідні відомості;
інструментальні програми засобів – забезпечують виконання конкретних операцій, наприклад, обробка текстів, складання таблиць, редагування графічної інформації.
Робота з ЕОМ сприяє підвищенню інтересу й загальної мотивації до навчання; індивідуалізації навчання; активізації учіння завдяки найширшому використанню привабливих і швидкозмінних форм подання інформації; доступності для учнів «банків інформації»; створенню ситуацій змагання учнів із машиною та із собою; розширенню тестового матеріалу; об'єктивності контролю.
Важливо також враховувати і негативні моменти у використанні
ЕОМ. Так, робота з ЕОМ швидко стомлює, може погано впливати на зір, навіть спричиняти розлад нервової системи. До того ж, комп'ютеризоване навчання недостатньо розвиває логічне, образне мислення, істотно обмежує можливості усного мовлення. Більше того, в діалозі з комп'ютером формується переважно формальна логіка мислення на шкоду почуттям і творчим розумовим операціям.
Дослідження засвідчили, що в умовах автоматизованого навчання формуються егоїстичні нахили людини, загострюється індивідуалізм.
Жодна освітня технологія не може розглядатися як універсальна.
Організація навчального процесу в сучасних умовах вимагає поєднання різних технологій, творчого підходу до використання кожної з них, а також створення нових навчальних технологій.
Запитання. Завдання.
Порівняйте пояснювально-ілюстративну і проблемну технології навчання. Що між ними спільного і відмінного?
У яких формах можна застосовувати проблемний виклад навчального матеріалу?
У чому полягає відмінність лінійної і розгалуженої системи про- грамування навчального матеріалу?
Доведіть ефективність модульно-рейтингової системи навчання.

200
Розробіть фрагмент програмованого посібника на одну з тем предмета вашої спеціальності.
Розв‘язання яких дидактичних проблем, завдань уможливлює диференційоване навчання?
Проаналізуйте кілька навчальних занять, проведених вашими викладачами, і визначте в них елементи, які можна віднести до певної технології навчання.
У чому полягає суть особистісно орієнтованої технології навчання?
Охарактеризуйте переваги і недоліки групової технології навчання.
Розкрийте суть розвивальної технології навчання.
Як розв‘язують проблему розвитку творчих здібностей у навча- льному процесі?
Охарактеризуйте цінність технології навчання як дослідження.
Розкрийте суть нових інформаційних технологій навчаня.
Література:
1.
Алексюк А. М. Педагогіка вищої школи: Курс лекцій: модульне навчання: Навчальний посібник / А.М. Алексюк. – К.: УСДО,1999. –
С. 118-153.
2.
Бондар В. І. Дидактика / В.І. Бондар. – К.: Либідь, 2007. – С.174-211 3.
Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: навчальний посібник / І.М.Дичківська. – К.: Академвидав, 2004.– С.17-78.
4.
Загальна педагогіка: лекції: Навчально-методичний посібник /
Е.І. Федорчук, В.В. Федорчук. – Кам‘янець-Подільський: Видавець
ПП. Звалейко, 2007. – С.133-140.
5.
Кудрявцев В. П. Проблемное обучение: истоки, сущность, перспективы / В.П. Кудрявцев. – М.: Знание, 1991. – С. 21-58.
6.
Освітні технології: Навчально-методичний посібник/ За ред.
О. М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2002. – С.7-45.
7.
Сучасні освітні технології. Начвально-методичний посібник /
Автор-укладач Федорчук Е.І. – Кам‘янець-Подільський: Абетка,
2006. – С.12-75.



201
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
АБРЕВІАТУРА (від лат. abbrevio – скорочую) – скорочення слова чи словосполучення, вживане в усному та писемному мовленні; складається з початкових літер чи кількох літер скорочених слів (напр., НСЖУ –
Національна спілка журналістів України, НАПН – Національна академія наук, лік без – ліквідація безграмотності тощо).
АВТОРЕФЕРАТ – короткий виклад наукової праці самим автором, напр., автореферат дисертації.
АВТОРИТЕТ БАТЬКІВ – визнаний вплив батьків на переконання й поведінку дітей, який грунтується на глибокій повазі й любові до батьків, довірі до високої значущості їхніх особистих якостей і життєвого досвіду, до
їхніх слів і вчинків.
АДАПТАЦІЯ (лат. adapto‒ пристосовую) – пристосування людини до умов життя, що склалися, до ситуації та обставин.
АКАДЕМІК – академічне звання дійсного члена Національної академії наук та галузевих академій України, найвище наукове звання, що надається особам, вибраним до академії наук.
АКАДЕМІЯ НАУК – провідний науковий центр (установа) у сфері певної діяльності (напр., Національна академія наук України, Академія наук вищої школи, Академія аграрних наук тощо).
АКМЕОЛОГІЯ – наука, що виникла на межі природничих, суспільних та гуманітарних дисциплін, яка вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на вершині її зрілості, особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку.
АКСЕЛЕРАЦІЯ (лат. ассеleratio‒ прискорення) − 1) в біології розвитку ‒ прискорення темпів індивідуального розвитку організму на певній стадії; 2) в антропології ‒ прискорення темпів індивідуального росту й розвитку дітей і підлітків порівняно з попередніми поколіннями.
АКТ (лат. actus ‒ рух, дія) – одинична психічна дія, складова поведінки і діяльності людини, а також окремі прості дії, операції, вчинки тощо.
АКТИВ (від лат. activus – діяльний, дійовий) – група вихованців, членів конкретного колективу, які усвідомлюють вимоги керівника колективу, допомагають йому в організації життєдіяльності вихованців, виявляють певну ініціативу.
АКТИВНІСТЬ (у навчанні) – характеристика особливостей пізнавальної діяльності особистості, що полягає в усвідомленому використанні нею
інтенсивних методів, засобів, форм оволодіння знаннями, вироблення вмінь і навичок.
АКТУАЛЬНИЙ – важливий, значущий на певний час, назрілий, злободенний ( нап., у психології розрізняють актуальні потреби, мотиви, знання тощо).
АМБІВАЛЕНТНІСТЬ (лат. аmbо ‒ обидва і valentia ‒ сила) – суперечливість, двоїсть думок, почуттів та поведінки людини, яка виявляється в тому, що в неї одночасно присутні протилежні думки, переживання або

202 спонукання до дії. Амбівалентними називаються, наприклад, такі почуття однієї людини до іншої, які містять у собі прояви любові та ненависті.
АМБІЦІЯ (лат. ambitio - честолюбність, пиха) – риса особистості, яка проявляється у спілкуванні людей як пихатість, чванство, самореклама.
Причиною конфліктів у колективі, що спричинює ігнорування та ізоляцію особистості. Амбіції з'являється через прорахунки у формуванні Я-концепції особистості.
АНАЛІЗ І СИНТЕЗ – діалектично суперечливі процеси мисленнєвого або практичного розчленування на складові частини ‒ аналіз і возз'єднання цілого з частин – синтез.
АНАЛОГІЯ (грец. – від analogia – відповідність, схожість) – вид умовиводу, в якому на основі схожості двох об'єктів чи явищ за одними ознаками роблять висновок про їх схожість і за іншими. Умовивід формулюють як припущення чи гіпотезу і перевіряють, в результаті чого припущення або підтверджують і приймають як установлений факт, або заперечують і відкидають.
АНАМНЕЗ (грец. anamnesis – спомин, пригадування) – сукупність відомостей, одержаних при педагогічному, психологічному, медичному обстеженні хворого ( клієнта) шляхом його опитування (суб'єктивний) або бесід з його рідними чи близькими (об'єктивний) про умови життя, навчання, попередні проблеми, захворювання тощо.
АНДРОГОГІКА (від гр. androa – доросла людина і agogge – управління) – галузь педагогіки, що займається проблемами освіти, навчання та виховання дорослих
АНКЕТУВАННЯ – один із засобів опитування за певною схемою ‒ анкетою або опитувальним листом. Анкетування полягає в застосуванні опитувальника для отримання відповідей на заздалегідь складену систему питань. За характером відповідей анкети поділяють на: відкриті, закриті, напіввідкриті, полярні.
АРТИКУЛЯЦІЙНА ПАМ'ЯТЬ – система пам'яті, в якій зберігаються слухові, можливо візуальні сигнали в тій формі, що відображає їх артикуляційні властивості.
АРХЕТИП (грец. archetypes ‒ первообраз, найдавніший зразок) – спосіб поєднання образів, символів, знаків за допомогою форм, які передаються з покоління в покоління. Архитипи мають двоїстий характер, вони систематизують і конструюють розуміння світу, побуту людей у соціальному середовищі і проявляються у міфах, легендах, казках і сновидіннях.
АСИСТЕНТ (від лат. assistens – той, що стоїть поруч) – 1) помічник спеціаліста, особа, що допомагає професору при читанні лекцій, виконанні лабораторних і практичних занять у вищій школі; помічник екзаменатора; помічник лікаря; 2) перше вчене звання і посада викладача у вищому навчальному закладі.
АСПІРАНТ (від лат. aspirans – той, хто до чогось прагне) – той, хто навчається в аспірантурі.
АСПІРАНТУРА – у деяких країнах основна форма підготовки науково- педагогічних і наукових кадрів для вищих навчальних закладів і науково- дослідних інститутів.

203
БАЗА ДАНИХ – сукупність взаємопов‘язаних даних, організованих відповідно до загальних єдиних правил описування, зберігання та маніпулювання.
БАКАЛАВР (від лат. baccalaureus – старший студент, клерк) –
1) найнижчий учений ступінь у старовинних західноєвропейських університетах (існує також у деяких сучасних країнах, напр., у Великій
Британії); 2) у Франції та деяких інших країнах – той, хто склав іспити за курс середньої школи, одержав диплом про середню освіту.
БАЛ (від франц. balle – м‘яч, куля) – 1) цифрова оцінка успішності та поведінки учнів, студентів та ін.; 2) цифрова оцінка результатів у спортивних змаганнях; 3) одиниця виміру сили, інтенсивності або якості якого-небудь явища нап. землетрусу тощо.
БАТАРЕЯ ТЕСТІВ – упорядкований набір тестів, їх сукупність для вивчення стану засвоєння знань, певного педагогічного чи психологічного явища або процесу.
БЕСІДА – метод навчання, при якому педагог, спираючись на наявні в учнів знання й досвід, користуючись запитаннями, підводить учнів до розуміння й засвоєння нових знань, до повторення й перевірки знання навчального матеріалу.
БІБЛІОГРАФІЧНІ ДАНІ ( ВІДОМОСТІ ) – конкретні відомості про документ (його автора, назву, місце та рік видання, кількість сторінок, зміст та ін.), що використовуються при складанні бібліографічного опису документа та в інших формах бібліографічної характеристики.
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОПИС – множина записаних за певними правилами бібліографічних даних, що ідентифікують документ.
БІБЛІОТЕКА (грец. biblion – книга і theke – сховище) – установа, що здійснює комплектування, збирання, збереження і суспільне використання творів друку, а також інших носіїв інформації (рукописів, рідкісних речей, мікрофільмів тощо). Функціонування забезпечується спеціалізованими підрозділами
і фахівцями, матеріально-технічними засобами
і міжбібліотечними зв‘язками. Класифікація ЮНЕСКО (1970) розрізняє бібліотеки національні, вищих навчальних закладів, універсальні, спеціальні, шкільні, масові (публічні).
БРАТСТВА – національно-релігійні об'єднання міщан, що створювали свої школи.
БРОШУРА (від франц. brochure, від brocher – зшивати) – друкований твір обсягом не менше 5 і не більше 48 сторінок.
БУДИНОК ДИТИНИ – установа в системі Міністерства охорони здоров'я, яка здійснює громадське виховання дітей у віці до трьох років.
ВЕЧІРНЯ ОСВІТА – одна з форм підготовки спеціалістів вищої і середньої кваліфікації, кваліфікованих робітників, а також навчання молоді й дорослих у середніх загальноосвітніх школах без відриву від трудової діяльності. З 1958 року існує один тип ‒ вечірні (змінні) загальноосвітні середні школи.
ВЗАЄМОДІЯ – прямий чи опосередкований вплив суб'єктів один на одного, який характеризується виникненням зв'язків і їх взаємозумовленістю.

204
Це один із факторів, згуртування групи і утворення стійкої, відповідної рівню її розвитку, структури. Дослідженнями встановлено існування таких видів взаємодії, як співдружність, конкуренція, конфлікт.
ВИБІРКА – це виділена із генеральної сукупності об'єктів певна репрезентативна група.
ВИДАННЯ – твір друку, що має самостійне поліграфічне оформлення, встановлені вихідні дані і призначений для поширення вміщеної в ньому
інформації. У випадку відсутності даних про автора чи вихідної інформації видання кваліфікується як анонімне або безвихідне. За редакцією тексту видання може бути 2-е, 3-є і т.д., а також доопрацьоване, доповнене, виправлене.
ВИЗНАЧЕННЯ – логічний закон, що дозволяє відрізняти, знаходити, конструювати певний об‘єкт або формулювати нове значення певного знакового вираження або уточнювати значення уже існуюче, зафіксоване в мові.
ВИКЛАДАННЯ – діяльність педагога в процесі навчання.
ВИДИ ОСВІТИ – загальна, політехнічна, професійна.
ВИДИ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ – біологічний (фізичний), психічний, соціальний.
ВИДИ СПІЛКУВАННЯ – вербальне, мануальне (від лат. manualis– ручний), технічне, матеріальне, біоенергетичне.
ВИКЛАД ПРОБЛЕМНИЙ – створення вчителем проблемної ситуації, допомога учням у виділенні та "прийнятті" проблемного завдання, використання словесних методів для активізації розумової діяльності учнів, спрямованої на задоволення пізнавальних інтересів.
ВИМОГА – метод педагогічного впливу на свідомість вихованця з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. Види вимог: вимога-прохання, вимога-довіра, вимога-схвалення, вимога-порада, вимога-натяк, умовна вимога, вимога в ігровому оформленні, вимога-осуд, вимога-недовіра, вимога-погроза.
ВИХОВАННЯ – процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників (факторів).
ВИХОВУЮЧЕ НАВЧАННЯ – організація процесу навчання, при якій забезпечується органічний взаємозв'язок між набуттям учнями знань, умінь і навичок, засвоєнням досвіду творчої діяльності й формування емоційно- ціннісного ставлення до світу, один до одного, до навчального матеріалу.
ВИЩА ОСВІТА – рівень освіти, що одержується у вищій школі і підтверджується офіційно визнаними документами
(дипломами, сертифікатами тощо). Специфіка вищої освіти полягає в безпосередній взаємодії освіти й наукової діяльності, у вивченні навчальних дисциплін на рівні, максимально наближеному до актуальних досягнень науки і практики, у підвищених вимогах до соціально-громадянської і ділової підготовки випускників навчальних закладів.
ВІДБІР ПСИХОЛОГІЧНИЙ – прийняття рішення про придатність особистості до певного виду діяльності на основі результатів психологічних і психофізіологічних досліджень.

205
ВІДКРИТТЯ – здобуття принципово нового знання винятково важливого для науки і практики.
ВІКОВА ПЕРІОДИЗАЦІЯ – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові періоди.
ВЧЕНЕ ЗВАННЯ – звання, що присвоюється науковцям залежно від виконуваної ними науково-дослідної або науково-педагогічної роботи (у вищих навчальних закладах – асистент, доцент, професор; у науково- дослідних установах – молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник; академічні звання – член-кореспондент, академік).
ВЧЕНИЙ – фізична особа, яка має повну вищу освіту та проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження і отримує наукові та (або) науково-технічні результати.
ГЕНЕЗА (генезис) (від грец. genesis – походження) – походження, становлення і розвиток явища, обєкта, що привів до певного стану, виду.
ГЕРМЕНЕВТИКА (від грец. hermeneutike – мистецтво тлумачення) – напрям наукової діяльності, пов‘язаний з тлумаченням текстів, здебільшого давніх; у філософії та соціальних науках – вчення про „розуміння‖ як методологічну основу гуманітарних наук, на відміну від „пояснення‖ у природничих науках. У постмодернізмі розглядається як мистецтво текстуального дискурсу.
ГЕНІАЛЬНІСТЬ – найвищий ступінь обдарованості, прояву творчих сил людини. Відмінність геніальності від таланту ‒ в ступені обдарованості і, головне, в суспільній значущості творчості: геній створює нову епоху у своїй галузі.
ГІГІЄНА НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ – система науково обґрунтованих правил організації навчально-виховного процесу з урахуванням необхідних санітарно - гігієнічних вимог.
ГІПОТЕЗА – припущення, що підлягають перевірці та описують взаємозв'язок, який, можливо, існує між факторами (подіями).
ГУМАНІЗМ (від лат. humanus – людський, людяний) – прогресивний напрям духовної культури, що звеличує людину як найбільшу цінність у світі, утверджує право людини на земне щастя, захист прав на свободу, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.
ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (лат. deviatio – відхилення) – поведінка з відхиленням прийнятих у суспільстві правових або моральних норм.
ДЕДУКЦІЯ (від лат. deduction – відводжу, виводжу) – метод пізнання, заснований на висновках від загального до часткового (особливого).
ДЕМОНСТРАЦІЯ – метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх натуральному вигляді, динаміці.
ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ ОСВІТИ – сукупність єдиних норм і вимог до рівня освітньої підготовки у певних навчально-виховних закладах.
ДЕФІНІЦІЯ (від лат. definitio – визначення) – коротке логічно вмотивоване визначення, яке розкриває суттєві відмінності або ознаки того чи іншого поняття.
ДИДАКТИКА – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти й навчання.

206
ДИДАКТИЧНА БЕСІДА – метод навчання, який передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на цій основі залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення вже набутих.
ДИСКУСІЯ (від лат. discussio – розгляд, дослідження) – метод навчання, спрямований на інтенсифікацію та ефективність навчального процесу за рахунок активної діяльності учнів (студентів) у пошуках наукової істини.
ДИСПУТ – прийом (щодо методу переконування) формування переконань і свідомої поведінки шляхом суперечки, дискусії у процесі вербального спілкування з членами первинного колективу чи іншої групи.
ДИСЕРТАЦІЯ (від лат. dissertatio–дослідження) – наукова робота, виконана з метою її публічного захисту для здобуття наукового ступеня.
ДИСЦИПЛІНА (від лат. disciplina – учення, виховання, розпорядок) – певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов'язкове засвоєння й виконання особистістю встановлених правил.
ДИФЕРЕНЦІЙОВАНЕ НАВЧАННЯ (лат. differentia ‒ різниця) – розподіл навчальних планів і програм у старших класах середньої школи.
Диференційоване навчання може будуватися як за науково-теоретичними профілями (гуманітарний, фізико-математичний, хімічний, біолого- агрономічний), так і за науково-технічними. Комплектування школи за напрямами чи профілями здійснюється згідно з вираженими учнями нахилами й інтересами.
ДІЯЛЬНІСТЬ – це внутрішня психологічна і зовнішня фізична активність, спрямована на об'єкт чи суб'єкт.
ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНА – процес цілеспрямованої та організованої праці педагогів із метою досягнення цілей виховання, навчання та розвитку особистості.
ДОГМАТИЗМ (від гр. dogma – учення, яке приймається за незаперечну
істину) – спосіб засвоєння й застосування знань, при якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, правило, що застосовується без урахування конкретних умов життя.
ДОКТОР НАУК – науковий ступінь; присуджується особам, які успішно захистили докторську дисертацію.
ДОКТОРАНТ (від лат. doctorans) – фахівець, прикріплений до наукової установи для підготовки докторської дисертації.
ДОМАШНЯ НАВЧАЛЬНА РОБОТА – форма організації навчання, яка передбачає самостійне виконання учнями (студентами) навчальних завдань у позааудиторний час (безпосередньо вдома, в групах подовженого дня тощо).
ДОПОМІЖНА ШКОЛА – спеціальний навчально-виховний заклад для розумово відсталих дітей. Основний її контингент – діти-олігофрени в ступені дебільності.
ДОЦЕНТ (від лат. docens – той, який навчає) – вчене звання викладача вищого навчального закладу.
ЕКЗАМЕН ( ІСПИТ ) ( лат. examen‒ зважування, випробування) – одна з форм перевірки знань, умінь і навичок.

207
ЕКСТЕРНАТ (від лат. externus – зовнішній, сторонній) – форма навчання, що ґрунтується на самостійному оволодінні навчальними дисциплінами відповідно до професійної освітньої програми за обраною спеціальністю.
ЕКСПЕРЕМЕНТ (від лат. experimentun – проба, досвід) – метод знання об‘єктивної дійсності завдяки науково організованому досліду, ініціювання процесів, явищ.
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (грец. ecyclopedia – коло знань) – науково-довідкове видання, яке об‘єднує в алфавітному або систематичному порядку найістотнішу інформацію з усіх (універсальна енциклопедія) або окремих
(галузева) галузей знань.
ЕЛІТАРНИЙ (від фр. elite – краще, відбірне; лат. eligo – вибираю) – навчальний заклад, який відрізняється своїм впливом, привілейованим станом і престижем, високим рівнем освіти.
ЕРУДИЦІЯ (лат. егudіtіо‒ освіченість, ученість) – глибокі знання в певній галузі науки чи в багатьох галузях, широка обізнаність, начитаність.
Набувається ерудиція шляхом наполегливої і клопіткої праці, систематичного навчання, наукового пошуку, власних роздумів над проблемою.
ЕСТЕТИКА – наука про загальні закономірності художнього освоєння діяльності людиною, про суть і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва у розвитку суспільства.
ЕТИКА – філософська наука, що вивчає мораль, з'ясовує її місце в системі суспільних відносин, досліджує моральні категорії, за допомогою яких виражаються моральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки тощо.
ЗАВДАННЯ НАУКОВЕ (задача наукова) – дослідницьке завдання, що вирішується шляхом встановлення невідомих раніше закономірностей, особливостей чи явищ.
ЗАГАЛЬНА ОСВІТА – сукупність знань основ наук про природу, суспільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від її професії. Загальна освіта буває початковою, основною (неповною середньою) і середньою.
ЗАДАТКИ – генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особливості мозку та нервової системи, які є індивідуально-природною передумовою процесу розвитку й формування особистості.
ЗАКЛАДИ ВИХОВНІ – навчально-виховні установи, які забезпечують освіту й виховання підростаючого покоління.
ЗАКЛАДИ ПОЗАШКІЛЬНІ – дитячі виховні установи, діяльність яких спрямована на забезпечення потреб людини у задоволенні інтересів та схильностей, здобуття школярами додаткових знань, умінь і навичок, розвиток інтелектуальних потенцій, сприяння майбутньому професійному вибору особистості. До цієї групи закладів належать палаци і будинки дитячої та юнацької творчості, станції юних техніків, натуралістів, спортивні, художні, музичні школи, дитячі бібліотеки, театри, кінотеатри, дитячі залізниці тощо.

208
ЗАКОНОМІРНОСТІ НАВЧАННЯ ‒ об'єктивні, стійкі й суттєві зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.
ЗАОХОЧЕННЯ – метод виховання, що передбачає педагогічний вплив на особистість і виражає позитивну оцінку вихователем поведінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей та стимулювання до активної діяльності.
ЗАСОБИ НАВЧАННЯ – предмети шкільного обладнання, які застосовують у процесі навчально-виховної роботи (книги, зошити, таблиці, лабораторне обладнання, письмове приладдя тощо).
ЗДІБНОСТІ – властивість особистості, що виявляється у відповідності психофізіологічних та психічних особливостей людини вимогам, які ставляться перед нею одним або декількома видами діяльності, що дає їй можливість швидко та якісно оволодіти ними.
ЗМІСТ ОСВІТИ – чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими особистість оволодіває у певному навчальному закладі.
ЗНАННЯ – ідеальне вираження в знаковій формі об'єктивних властивостей і зв'язків світу природного і людського; результат відображення навколишньої дійсності.
ІЛЮСТРАЦІЯ (від лат. illustratio – освітлюю, пояснюю) – метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх символічному зображенні (світлини, малюнки, схеми тощо).
ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ – організація навчально-виховного процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує
індивідуальні відмінності учнів (студентів), рівень розвитку їхніх здібностей до навчання.
ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – властивість, яка відрізняє одну людину
(особистість) від іншої, зумовлює специфічний стиль її діяльності й поведінки, надає їй своєрідної неповторності.
ІНДУКЦІЯ (від лат. inductio – виведення) – метод дослідження, навчання, пов'язаний із рухом думки від одиничного до загального.
ІНСТРУКТАЖ (від лат. instructio – настанова) – метод навчання, який передбачає розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання техніки безпеки напередодні залучення до процесу виконання навчальних операцій.
ІНТЕНСИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ (від фр. intensification
(intensio) – напруження) – активізація розумових можливостей особистості для досягнення бажаних результатів.
ІНСАЙТ – здогад, осяяння, раптове та неочікуване знаходження людиною розв'язку певної проблеми без чіткого усвідомлення того, яким чином дане рішення було знайдене.
ІСТИНА – знання, що відповідає своєму предмету, збігається з ним; правдиве відображення об‘єктивної дійсності у свідомості людини; відтворення його таким, яким воно існує поза і незалежно від свідомості людини.
КАНДИДАТ НАУК – перший науковий ступінь в Україні та деяких
інших країнах, що присуджується особам із вищою освітою, які склали кандидатські іспити і захистили кандидатську дисертацію.

209
КАТАЛОГ (грец. katalogos – список) – систематичний перелік книг, картин, музейних експонатів та інших предметів, складений для полегшення
їх розшуку. В бібліотечній практиці складається з метою інформування про фонди даної бібліотеки і сприяння їх використанню. Розрізняють каталоги: алфавітний, генеральний
(центральний), службовий, спеціальний, предметний, систематичний, читацький.
КАТЕГОРІЯ ДИДАКТИКИ (від гр. kategoria – ствердження, основна й загальна ознака) – загальні поняття, що відображують найбільш суттєві властивості та відношення предметів, явищ об'єктивного світу; розряд, група предметів, явищ, які об'єднані спільністю певних ознак.
КАФЕДРА (від гр. kathedra – сидіння, стілець) – 1) місце для викладача, промовця; 2) у вищих навчальних закладах – основний навчально-науковий підрозділ, що здійснює навчальну, методичну і науково-дослідну роботу з однієї або кількох споріднених дисциплін.
КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ – класифікація, що передбачає групування методів навчання залежно від джерел інформації, логіки мислення, рівня самостійності в процесі пізнання.
КЛАСНИЙ КЕРІВНИК – педагог, який здійснює безпосереднє керівництво первинним учнівським колективом.
КОЛЕКТИВ – соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у досягненні означеної мети та мають органи самоврядування.
КОЛОКВІУМ (від лат. colloquium – співбесіда) – 1) наукові збори, під час яких проводиться обговорення доповідей на визначену тематику;
2) метод перевірки знань студентів, який відбувається у формі бесіди викладача зі студентами.
КОМПОНЕНТ
НАВЧАЛЬНОГО
ПЛАНУ (шкільний)
– перелік навчальних дисциплін, які можуть бути включені до робочого навчального плану за рішенням ради школи (гімназії, ліцею тощо).
КОНСИЛІУМ ПЕДАГОГІЧНИЙ (від лат. consilium – нарада, засідання) – нарада учителів-вихователів та психологів для з'ясування причин різних систематичних відхилень у поведінці вихованця й визначення науково- обґрунтованих заходів його перевиховання.
КОНСПЕКТ (від лат. conspectus – огляд) – коротке письмове викладення змісту книги, статті, усного виступу.
КОНСУЛЬТАЦІЯ (від лат. consultatio – звертання за порадою) –
1) порада, пояснення, настанова спеціаліста; 2) форма навчання, коли викладач проводить бесіду з учнями чи студентами, щоб розширити і поглибити їхні знання; 3) нарада фахівців з якого-небудь питання;
4) установа, що організує надання порад спеціалістами із певних питань
(напр., консультація юридична, психологічна і т.п.).
КОНТЕКСТ (від лат. contextus – тісний зв‘язок, з‘єднання) – уривок тексту, що має закінчену думку, необхідний для визначення сенсу певного слова або фрази, які входять до його складу.
КОНФЕРЕНЦІЯ (від лат. cоnferentia, confero – збираю в одне місце) – збори, нарада представників наукових, державних, освітніх та інших організацій, партій, держав тощо.

210
КОНЦЕНТРИЗМ У НАВЧАННІ – принцип побудови шкільних програм
і підручників, який характеризується тим, що частина навчального матеріалу повторно, але з різною глибиною вивчається на кількох ступенях навчання.
КОНЦЕПЦІЯ (від лат. conception – розуміння, система) – певний спосіб розуміння, трактування певного предмета, явища, процесу, основний погляд на предмет, керівна ідея для систематичного висвітлення.
КОРЕКЦІЯ (від лат correction – виправлення, поліпшення) – виправлення, поліпшення чогось, напр., тексту.
КРИТЕРІЙ (від грец. kriterion – ознака) – ознака істинності, на підставі якої дається оцінка, пізнання, керування, оптимізація і т.д.
КУРАТОР (від лат. curator, від curare – піклуватися, турбуватися) –
1) попечитель, опікун; 2) особа, якій доручено загальний нагляд за якоюсь роботою; 3) людина, яка здійснює нагляд за навчально-виховним процесом у студентській групі.
ЛАБОРАТОРНЕ ЗАНЯТТЯ – форма навчального заняття, за якою студент під керівництвом викладача особисто проводить природні або
імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.
ЛЕКЦІЯ – основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, призначена для засвоєння теоретичного матеріалу.
ЛОГІКА (від грец. logike – слово, поняття, розум, роздумування) –
1) наука про закони та форми мислення; 2) хід міркувань, побудова висновків; 3) внутрішня закономірність, зумовленість, (напр., логіка розвитку подій).
ЛОГІКА НАВЧАНЬНОГО ПРОЦЕСУ – оптимально ефективний шлях руху пізнавальної діяльності людини від початкового рівня знань, умінь, навичок і розвитку до потрібного рівня знань, умінь, навичок і розвитку.
Вона охоплює низку компонентів: усвідомлення і розуміння навчальних завдань; самостійну діяльність, спрямовану на оволодіння знаннями; визначення законів і правил; формування умінь і навичок; застосування знань на практиці; аналіз та оцінювання навчальної діяльності учнів.
ЛОГОПЕДІЯ (від гр. logos – слово і paideia – виховання, навчання) – наука, яка вивчає порушення мовлення і займається корекцією мовленнєвих дефектів.
ЛЮДИНА – біологічна істота типу homo sapiens (людина мисляча), яка характеризується фізіолого-біологічними ознаками: прямою ходою, розвиненими черепною коробкою, передніми кінцівками та ін.
МАЙСТЕРНІСТЬ – високопрофесійний рівень виконання діяльності, який передбачає наявність у виконавця значних професійних знань, добре сформованих навичок і вмінь та значного професійного досвіду.
МЕТОД (грец. methodos - шлях дослідження або пізнання, теорія вчення) – сукупність відносно однорідних прийомів, операцій практичного або теоретичного засвоєння дійсності, спрямованих на вирішення конкретного завдання.

211
МАГІСТР (від лат. magister – начальник, учитель) – академічний ступінь, що присвоюється у вищих навчальних закладах.
МАГІСТРАТУРА (від лат. magistratus – сановник, начальник) – керівний орган у вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку магістрів.
МАЙСТЕРНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНА – досконале творче виконання учителем-вихователем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня
інтелектуального й морально-духовного розвитку.
МЕТОДИ ВИХОВАННЯ (від гр. methodos – спосіб, шлях) – способи впливу вихователя на свідомість, волю і поведінку вихованця з метою формування в нього стійких переконань і певних норм поведінки.
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ – способи, прийоми та процедури емпіричного і теоретичного пізнання явищ та процесів психолого - педагогічної дійсності.
МЕТОДИ НАВЧАННЯ – упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань.
МЕТОДОЛОГІЯ – наукове знання про шляхи, способи, методи наукового пізнання, дослідження.
Методологічною платформою дослідження суті явищ і процесів педагогічної дійсності є теорія пізнання
(гносеологія), яка досліджує вихідні умови й основи будь-якого пізнання, які уможливлювали б гарантію його об'єктивності.
МОНОГРАФІЯ – наукове видання, присвячене дослідженню однієї теми чи проблеми, виконане одним (одноосібна монографія) чи кількома авторами
(колективна монографія). Як правило, подається оригінальна концепція розуміння об‘єкта, узагальнюється значний теоретичний і прикладний матеріал. Обсяг – не менше 100 сторінок.
МОТИВИ НАВЧАННЯ (від фр. motif, від лат. moveo – рухаю) – внутрішні психічні сили (рушії), які стимулюють пізнавальну діяльність людини. Види мотивів: соціальні, спонукальні, пізнавальні, професійно- ціннісні, меркантильні.
НАВЧАЛЬНА IIРОГРАМА – документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, перелік практичних умінь і навичок, якими необхідно оволодіти, зміст розділів і тем із визначеною кількістю годин на їх вивчення.
НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН – документ, який визначає перелік навчальних предметів, що вивчаються в конкретному навчальному закладі, послідовність
їх вивчення та кількість годин, що відводяться на вивчення кожного з них по роках навчання і, у зв'язку із цим, структуру навчального року.
НАВЧАННЯ – цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння і навички.
НАВЧАННЯ МОДУЛЬНЕ (від лат. modulus – міра) – організація навчального процесу, яка скерована на засвоєння цілісного блоку адаптованої інформації та забезпечує оптимальні умови соціально- особистісного зростання учасників педагогічного процесу.
НАВЧАННЯ ПРОБЛЕМНЕ – навчання, яке відрізняється тим, що

212 учитель створює певну пізнавальну ситуацію, допомагає учням виділити проблемне завдання, зрозуміти її і "прийняти"; організовує учнів на самостійне оволодіння новим обсягом знань, необхідним для вирішення завдань; пропонує широкий спектр використання набутих знань на практиці.
НАВЧАННЯ ДИСТАНЦІЙНЕ – сучасна освітня технологія з використанням засобів передачі навчально-методичної інформації на відстані (телефони, телебачення, комп'ютери, супутниковий зв'язок тощо).
НАУКА – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об‘єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.
НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.
НАУКОВА НОВИЗНА – наукові результати, що оцінюються за такими критеріями, як: вперше отримано, удосконалено, здобуло подальший розвиток.
НАУКОВА ПРОБЛЕМА – конкретне питання, що виникає, коли наявних знань недостатньо для вирішення конкретного завдання, і спосіб, за допомогою якого можна здобути відомі знання.
НАУКОВА РОБОТА – дослідження з метою одержання наукового результату.
ОЛІГОФРЕНОПЕДАГОГІКА (від гр. oligos – малий і phren – розум і педагогіка) – галузь педагогічної науки, яка займається вихованням і навчанням розумово відсталих людей.
ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ (від лат. optimus – найкращий, найзручніший) – процес створення найбільш сприятливих умов (добір методів, засобів навчання, забезпечення санітарно-гігієнічних умов, емоційних чинників тощо) для отримання бажаних результатів без додаткових витрат часу і фізичних зусиль.
ОСВІТА – процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь, навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та
інших якостей особистості, розвиток їх творчих сил і здібностей.
ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА – сукупність основних вимог до професійних якостей, знань та умінь фахівця, необхідних для успішного виконання ним професійних функцій.
ОРТОДОКС (від гр. orthodoxos – правовірний) – людина, яка неухильно дотримується певного вчення, доктрини, системи поглядів.
ОСОБИСТІСТЬ – людина, що досягла такого рівня розвитку, який дозволяє вважати її носієм свідомості і самосвідомості, здатним на самостійну перетворювальну діяльність.
ПЕДАГОГІКА (від гр. paides – діти; ago – веду) – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають проблеми виховання, навчання, освіти і розвитку особистості.
ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ – розкриває закономірності навчально- виховного процесу у вищих закладах освіти, специфічні проблеми здобуття вищої освіти.

213
ПЕДАГОГІЧНЕ ТЕСТУВАННЯ – цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, що проводиться в умовах строгого контролю. У навчально-виховній практиці використовують тести успішності,
інтелектуального розвитку, діагностики рівня засвоєння знань, умінь, ступеня сформованості певних якостей тощо.
ПЕДОЛОГІЯ (від гр. pais – дитина і logos – вчення) – наука про дитину, особливості її анатомо-фізіологічного, психічного та соціального розвитку.
ПЕРЕВИХОВАННЯ – виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості учня, які сформувалися під впливом несприятливих умов.
ПЛАГІАТ(лат. plagio - викрадаю) – зумисне привласнення авторства на чужий твір (літератури, живопису, науки тощо) в цілому або його частини.
Особа, що постраждала від плагіату, має право на цивільно-правовий захист авторства, зокрема на відшкодування збитків, публікації в пресі про допущене порушення.
ПЛАН НАВЧАЛЬНИЙ – нормативний документ, у якому визначено для кожного типу навчально-виховних закладів перелік навчальних предметів, порядок їх вивчення за роками, кількість годин на тиждень, відведених для їх вивчення, графік навчального процесу.
ІІОЗАКЛАСНА РОБОТА – різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів вихованців; її організовує в позаурочний час педагогічний колектив освітньої установи.
ПОЗАШКІЛЬНА РОБОТА – освітня виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.
ПОРІВНЯЛЬНА ПЕДАГОГІКА – наука про порівняння систем народної освіти в різних країнах.
ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ – окремі операції, розумові чи практичні дії вчителя або учнів, які розкривають чи доповнюють спосіб засвоєння матеріалу, що виражає даний метод. Наприклад: прийом активізації розумової діяльності при усному викладанні знань (порівняння, зіставлення); метод бесіди включає такі прийоми: активізація уваги та мислення, ілюстрація тощо.
ПРИНЦИПИ ОСВІТИ (від лат. ргіnсірium – основа, начало) – вихідні положення, покладені в основу діяльності всієї системи освіти та її структурних підрозділів.
ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ – основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи.
ПРОФЕСІОГРАМА – системний опис соціальних, психологічних та
інших вимог до носія певної професії та виходячи із цих вимог, визначення необхідних для даного виду діяльності якостей особистості, які складають основу професійної придатності.
РАДА ПЕДАГОГІЧНА – об'єднання педагогів навчально-виховного закладу з метою розгляду питань організації та вдосконалення навчально- виховного процесу.
РЕЗЮМЕ (від франц. resume) – короткий виклад основного змісту доповіді, дискусії тощо.

214
РЕФЕРАТ (від лат. refeire – доповідати, повідомляти) – коротке викладення змісту прочитаної книги, наукової роботи, повідомлення за результатами дослідженої наукової проблеми.
РІВНІ ОСВІТИ – поступовість отримання загальноосвітньої та професійної підготовки через проходження певних етапів: початкова освіта, базова загальна освіта, повна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта.
РОЗВИВАЮЧЕ НАВЧАННЯ – спрямованість принципів, методів і прийомів навчання на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей особистості: сприймання, мислення, пам'яті, уяви тощо.
РОЗВИТОК – процес становлення і формування особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване навчання і виховання відіграє провідну роль.
РОЗПОВІДЬ – словесний (вербальний) метод навчання; жвава, образна форма усного монологічного викладу навчального матеріалу з питань, які містять, здебільшого, фактичні відомості.
РУШІЙНА
СИЛА
НАВЧАЛЬНОГО
ПРОЦЕСУ
– результат суперечностей між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, а з другого – наявним рівнем знань, умінь і навичок.
САМОКОНТРОЛЬ – усвідомлювана регуляція людиною своєї поведінки та діяльності для забезпечення відповідності їхніх результатів поставленим цілям, вимогам, правилам тощо. Мета самоконтролю полягає в запобіганні помилковим діям чи операціям та їх виправленні.
САМООСВІТА – індивідуальна самостійна активність людини, спрямована на засвоєння знань, навичок і вмінь з метою задоволення потреби в пізнанні і особистісному зростанні.
СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ – форма навчального заняття, яке викладач організовує за наперед визначеною темою, на яку студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).
СИМПОЗІУМ (від лат. symposium, грец. symposion) – 1) нарада з певного питання; 2) у стародавніх греків і римлян – бенкет з музикою, розвагами, бесідою.
СИСТЕМА ОСВІТИ – сукупність навчальних і навчально-виховних закладів, які відповідно до діючих законів забезпечують загальну й вищу освіту, здобуття спеціальності, підготовку або перепідготовку кадрів.
СПЕЦІАЛЬНІ ШКОЛИ для аномальних дітей – навчально-виховні заклади системи Міністерства освіти і науки, молоді та спорту для дітей із вадами психофізіологічного розвитку. Спеціальні школи профільовані залежно від дефекту учнів.
СПЕЦІАЛЬНІСТЬ – необхідна для суспільства обмежена галузь застосування фізичних і духовних сил людини, що дає їй можливість отримати необхідні засоби для життя; комплекс набутих людиною знань і практичних навичок для заняття певним видом діяльності.
СТАТИСТИКА (від лат. status – держава) – галузь суспільних наук, де подаються загальні питання виміру й аналізу масових кількісних відношень і взаємозв‘язків.

215
СУРДОПЕДАГОГІКА (від лат. surdus – глухий і педагогіка) – галузь педагогіки (зокрема дефектології), що займається проблемами розвитку, навчання та виховання дітей з вадами слуху.
ТАКТ ПЕДАГОГІЧНИЙ (від лат. tactus – дотик, відчуття) – почуття міри, відчуття конкретного стану вихованця, що підказує вихователю найделікатніший спосіб поведінки у спілкуванні з учнями в різних сферах діяльності; вміння обирати найбільш доцільний підхід до особистості в системі виховних взаємин з нею.
ТАЛАНТ (від гр. talanton – вагомість, міра) – сукупність здібностей, які дають змогу отримувати продукт діяльності, що відрізняється новизною, високою досконалістю і суспільною значущістю.
ТЕМА (від грец. thema – основа, положення) – предмет судження, зображення, дослідження, обговорення (напр., тема дисертації, лекції і т.д.), наукове завдання, що належить до конкретної галузі наукового дослідження.
ТЕОРІЯ (від грец. theoria – розгляд, міркування, вчення) – система достовірних знань про дійсність, що описує, пояснює, передбачає явища конкретної предметної галузі.
ТЕРМІН (від лат. terminus – межа, кордон) – слово або словосполучення, що має точно позначити поняття і його зв‘язки з іншими поняттями в межах певної сфери.
ТЕСТ (англ. test– випробування, перевірка) – стандартизований, обмежений у часі метод психологічного дослідження, що використовується для встановлення кількісних (і якісних) індивідуально-психологічних відмінностей.
ТИП НАВЧАННЯ – спосіб і особливості організації мисленнєвої діяльності людини. В історії шкільництва виділились такі типи навчання: догматичний, пояснювально-ілюстративний, проблемний та ін.
ТИП НАВЧАННЯ ДОГМАТИЧНИЙ – характеризується такими особливостями: учитель повідомляє учням певний обсяг знань у готовому вигляді без пояснення; учні заучують їх без усвідомлення та розуміння і майже дослівно відтворюють завчене.
ТИП НАВЧАННЯ ПОЯНЮВАЛЬНО-ІЛЮСТРАТИВНИЙ – полягає в тому, що вчитель повідомляє учням певний обсяг знань, пояснює сутність явищ, процесів, законів, правил, використовуючи при цьому ілюстративний матеріал; учні мають свідомо засвоїти пропоновану частку знань і відтворити на рівні глибокого розуміння; уміти застосувати знання на практиці.
ТИФЛОПЕДАГОГІКА (від гр. typhlos – сліпий і педагогіка) – галузь педагогіки (зокрема дефектології) про особливості виховання й навчання дітей з вадами зору.
ТОЛЕРАНТНІСТЬ (від лат. tolerans – терплячий) – терпимість, поблажливість.
УМІННЯ – здатність людини свідомо виконувати певну дію на основі знань, готовність застосувати знання у практичній діяльності на засадах свідомості.
УПОРЯДКУВАННЯ – авторська праця, що полягає в доборі, систематизації, обробці матеріалів для включення в збірник. Якщо збірник

216 включає твори, що охороняються авторським правом, упорядник здобуває право на нього за умови дотримання прав авторів цих творів.
УРОК – форма організації навчання, за якою вчитель проводить заняття у класній кімнаті з постійним складом учнів, що мають приблизно однаковий вік, рівень фізичного і розумового розвитку, за усталеним розкладом і регламентом.
УСПАДКУВАННЯ БІОЛОГІЧНЕ – процес отримання наступними поколіннями від біологічних батьків через генно-хромосомну структуру певних задатків.
УСПАДКУВАННЯ СОЦІАЛЬНЕ – процес засвоєння дитиною соціально-психологічного досвіду батьків та оточення (мови, звичок, особливостей поведінки, морально-етичних якостей тощо).
УЧИТЕЛЬ – фахівець, який має спеціальну підготовку і здійснює навчання та виховання підростаючого покоління.
ФОРМУВАННЯ (від лат. formo – утворюю) – становлення людини як особистості, яке відбувається в результаті розвитку та виховання і має певні ознаки завершеності.
ФУНКЦІЯ (від лат. functio – виконання, звершення) – спосіб діяння речі або елемента системи, спрямований на досягнення певного ефекту. Функція сім'ї спрямована на вирішення біологічних (репродуктивних), соціальних та економічних завдань у системі продовження роду.
ФУНКЦІЇ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА – забезпечувати умови для всебічного гармонійного розвитку школярів, координувати діяльність усіх вихователів щодо здійснення національного виховання, вивчати
індивідуальні особливості учнів класу, організовувати первинний дитячий колектив, турбуватися про зміцнення та збереження здоров'я школярів, формувати навички старанності та дисциплінованості школярів, організовувати позакласну виховну роботу, проводити роботу з батьками, домагатись єдності вимог до вихованців, вести документацію класу.
ФУНКЦІЇ НАВЧАННЯ – функції, які передбачають виконання освітньої, виховної та розвивальної дій.
ФУНКЦІЇ ПЕДАГОГІКИ – чітко окреслені напрями й види діяльності, пов'язані із завданнями всебічного гармонійного розвитку особистості.
ФУРКАЦІЯ (від лат. furcatus – роздільний) – побудова навчальних планів у старших класах загальноосвітніх навчально-виховних закладів за певними профілями – гуманітарним, фізико-математичним, природничим та ін. – з наданням переваги тій чи іншій групі навчальних дисциплін.
ХРЕСТОМАТІЯ (від грец. chrestos – корисний і вивчаю) – навчальна книга, укладена із систематично підібраних матеріалів (художніх, публіцистичних, наукових та ін.) творів або їх уривків. Різновидом їх є читанки для шкіл.
ЦИТАТА (від нім. zitat, від лат. cito – наводжу, проголошую) – буквально відтворені фрагменти чужої промови, вислову чи статті для підтвердження власного погляду, полеміки з цитованим автором.
ЧЛЕН-КОРЕСПОНДЕНТ – академічне звання в Україні та деяких інших країнах, що надається ученому, обраному до складу Академії наук, який не користується всіма правами дійсного члена АН.

217
ШИФР (від франц. chiffre – цифра) – у бібліотечній справі – умовне позначення місця книги на бібліотечних полицях, у документальних матеріалах, у книгосховищі.
ШКОЛА (від лат. schola, грец. schole – дозвілля, учена бесіда) –
1) навчально-виховний загальноосвітній заклад; 2) напрям у науці, мистецтві, літературі, суспільно-політичній думці, що ґрунтується на спільних поглядах, принципах тощо; 3) перен. – набуття певного досвіду і сам набутий досвід.
ШКОЛОЗНАВСТВО – галузь педагогіки, яка займається дослідженням завдань, змісту і методів управління шкільною справою, системою управління та організації діяльності загальноосвітніх навчально-виховних закладів.
ШРИФТ (від нім. schrift – писати) – 1) написання, накреслення літер;
2) полігр. – комплект літер, розділових, математичних та інших знаків, які використовують при набиранні тексті для друку.


















218



В.А. Гурський
В.В. Присакар

ПЕДАГОГІКА

У ДВОХ КНИГАХ. КНИГА 1

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ТЕОРІЯ
ОСВІТИ І НАВЧАННЯ

Навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів









Підписано до друку 11.01.2014 р. Формат 60х84/16
Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman. Друк офсетний
Ум.друк. арк. 12,3. Обл. вид. арк. 12,7 Тираж 300. Зам. 33



Підготовлено до друку та надруковано
у видавництві ПП «Медобори»
32343, Хмельницька обл.,Кам'янець-Подільський р-н, с. Довжок, пров. Радянський, 6а. Тел./факс: (03849) 2-20-79
Свідоцтво суб‘єкта видавничої справи ДК №3025 від 09.11.2007 р.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал