Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка1/12
Дата конвертації30.11.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

1
Кам‘янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка


В.А. Гурський, В.В. Присакар


ПЕДАГОГІКА

У ДВОХ КНИГАХ. КНИГА 1
ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ
ТЕОРІЯ ОСВІТИ І НАВЧАННЯ


Навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів

Кам‘янець-Подільський
«Медобори-2006»
2014

2
УДК 37.013 (075.8)
ББК 74.00я73
Г 95
Рецензенти:
Атаманчук П.С. доктор педагогічних наук, професор, академік АНВШ;
Миронова С.П.
доктор педагогічних наук, професор;
Ляска О.П.
кандидат психологічних наук, доцент.

Літературний редактор: кандидат філологічних наук, доцент,
докторант Національного педагогічного університету
ім. М.П. Драгоманова Козак Р.В.

Рекомендовано до друку вченою радою Кам’янець-Подільського
національного університету імені Івана Огієнка.
Протокол №12 від 27 грудня 2012 року.
Гурський В.А., Присакар В.В.
Г 95 Педагогіка. Загальні основи педагогіки теорія освіти і
навчання. У двох книгах. Книга 1: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Видання 2-е, доопрацьоване і доповнене.
– Кам‘янець-Подільський: Медобори-2006, 2014. – 218 с.



У посібнику висвітлено загальні засади педагогіки, питання теорії освіти і навчання. Подано матеріл з історії освіти, розвитку світової та вітчизняної педагогічної думки. Видання містить запитання і завдання для бесід і творчих дискусій, педагогічні задачі та тестові завдання для перевірки знань.
Для студентів та викладачів вищої школи, аспірантів, вчителів, всіх хто цікавиться проблемами освіти, навчання й виховання.




УДК 37.013 (075.8)
ББК 74.00я73

© Гурський В.А.
© Присакар В.В.

3

ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА…………………………………………………………. 5
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ………………... 7
Тема 1. Педагогіка як наука………………………………………… 7 1.1. Предмет, завдання та основні категорії педагогіки……… 7 1.2. Джерела педагогіки у її становленні та розвитку………… 11 1.3. Зв'язок педагогіки з іншими науками …………………….. 15 1.4. Методи науково-педагогічних досліджень……………….. 17
Тема 2. Становлeння і розвиток світової і вітчизняної педагогічної думки з найдавніших часів до XIX століття…………...
27 2.1. Освіта і виховання в античному світі……………………... 27 2.2. Розвиток педагогічних знань у середні віки та епоху
Відродження……………………………………………………………
28 2.3. Школа і освіта Київської Русі……………………………… 29 2.4. Культура й освіта періоду українського Відродження
(XVI - середина XVIII століття)……………………………………….
33 2.5. Розвиток освіти і педагогічної думки у країнах Західної
Європи XVII - XIX століттях…………………………………………
39 2.6. Розвиток вітчизняної школи та педагогічної думки впродовж другої половини ХVІІІ-ХІХ століть……………………….
44
Тема 3. Світова та вітчизняна школа і педагогіка XX - початку
XXI століття……………………………………………………………
56 3.1. Загальні тенденції розвитку світової педагогіки на початку ХХ століття……………………………………………………
56 3.2. Українська школа і педагогіка початку XX століття…….. 57 3.3. Національна школа і педагогіка в Українській Народній
Республіці (1917-1920)………………………………………………..
60 3.4. Школа і педагогіка у Радянській Україні (20-80роки)…… 64 3.5. Освіта в Україні на сучасному етапі духовного і національного відродження……………………………………………
70 3.6. Сучасні тенденції освіти і педагогічної науки у розвинутих країнах……………………………………………………..
71
Тема 4. Проблема розвитку і формування особистості…………... 77 4.1. Поняття про розвиток і формування особистості………… 77 4.2. Роль спадковості, середовища і діяльності у розвитку особистості……………………………………………………………
78 4.3. Виховання, навчання і розвиток особистості…………….. 81 4.4. Основні теорії розвитку і формування особистості……… 85 4.5. Акселерація та ретардація…………………………………. 88
Тема 5. Цілісний педагогічний процес…………………………….. 92 5.1. Сутність педагогічного процесу, його цілі і завдання…… 92 5.2. Структура педагогічного процесу та його рушійні сили..
95 5.3. Основні компоненти педагогічного процесу……………
97 5.4. Закономірності педагогічного процесу…………………… 98

4 5.5.Принципи педагогічного процесу………………………….. 99 5.6. Організація педагогічного процесу………………………... 102
РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРІЯ ОСВІТИ І НАВЧАННЯ…………………… 106
Тема 1. Процес навчання…………………………………………… 106 1.1. Дидактика як наука, її основні категорії………………… 106 1.2. Сутність і структура процесу навчання…………………… 109 1.3. Закономірності і принципи навчання……………………... 115
Тема 2. Зміст освіти в освітніх закладах України………………… 123 2.1. Поняття змісту освіти як висхідної ланки процесу навчання…………………………………………………………………
123 2.2. Освітні та освітньо - кваліфікаційні рівні у системі освіти
України………………………………………………………………….
125 2.3. Основні документи, що визначають зміст освіти………… 126 2.4. Шляхи удосконалення змісту освіти в Україні…………... 132
Тема 3. Методи, форми і засоби навчання………………………… 135 3.1. Поняття про методи навчання, їх функції та структуру…. 135 3.2. Класифікація та характеристика методів навчання………. 136 3.3. Форма організації навчання………………………………... 151 3.4. Класноурочна система навчання…………………………... 153 3.5. Неурочні форми організації навчання…………………….. 157 3.6. Засоби навчання…………………………………………….. 164
Тема 4. Система контролю у процесі навчання………………….. 174 4.1. Поняття про контроль у навчальному процесі, його компоненти і функції…………………………………………………...
174 4.2. Види, форми і методи контролю………………………….. 175 4.3. Вимоги до контролю за рівнем засвоєння змісту освіти… 176 4.4. Критерії і система оцінювання навчальних досягнень школярів (студентів)……………………………………………………
178
Тема 5. Технології навчання у сучасній школі……………………. 185 5.1. Традиційні технології навчання…………………………… 185 5.2. Сучасні технології навчання………………………………..
ТЕРМІНОЛОІГЧНИЙ СЛОВНИК…………………………………
192
201



5

Педагогіка - не наука,
а мистецтво - найпошириніше,
найскладніше,найвище й
найпотрібніше з усіх мистецтв

К. Ушинський

ПЕРЕДМОВА

У розробці сучасних теоретичних і практичних проблем, на розв‘язання яких орієнтують основні закони України щодо розвитку освіти у ХХІ столітті, одне з провідних місць належить циклу педагогічних дисциплін, зокрема курсу „Педагогіка‖, що має вирішальне значення у професійній підготовці майбутніх спеціалістів.
Педагогічна наука є надзвичайно складною, оскільки вивчає найскладніше досягнення у світі – людську особистість. Шлях до досконалості людини так само складний, як і сама людина. Педагогічна наука є згустком досвіду проходження цього шляху тисячами і тисячами поколінь. Вона є неосяжною, адже кожен народ має свої багатовікові педагогічні традиції, тому проблеми навчання і виховання залишаються гострими і актуальними. Лише осмислення всієї багатозначності педагогічного процесу, знання його закономірностей сприятимуть реалізації основної мети освіти України у ХХІ столітті – всебічному розвитку людської особистості. Ця особлива цінність є найважливішою умовою входження людини у гуманітарний контекст світової цивілізації, власного соціального успіху, реалізації можливостей і творчих здібностей на благо суспільного розвитку країни.
В умовах становлення України як правової держави, формування в ній демократичної системи освіти педагогіка має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості.
Пропонований посібник покликаний допомогти студентам засвоїти теоретичні основи сучасної педагогічної науки, розвинути професійне мислення, оволодіти практичними уміннями і навичками, необхідними для ефективної роботи в умовах демократизації усіх сфер суспільного життя. Навчання за ним будується відповідно до перевіреної класичної схеми викладу матеріалу з наступним закріпленням і контролем якості засвоєння знань. Кожна тема включає теоретичну інформацію, завдання для самоконтролю, проблеми і практичні завдання, контрольний тест, список літератури для самоосвіти. Така структура викладу матеріалу тем допоможе студентам краще засвоїти головні ідеї і логіку матеріалу, що вивчається, сприятиме формуванню причинно-наслідкового мислення.

6
Перша частина посібника передбачає надання допомоги студентам в оволодінні загальними основами педагогіки та основними питаннями теорії освіти і навчання. У ньому розглядаються такі основні розділи, як загальні основи педагогіки, теорія освіти і навчання, наводяться контрольні тести й завдання для самостійної роботи та самоконтролю студентів, спрямовані на забезпечення міцності засвоєння здобутих знань, правильності розуміння головних
ідей, що уможливлює об‘єктивну перевірку своїх знань з підготовки до майбутньої професійної діяльності. Поряд з цим приділяється значна увага опорним схемам та опорним сигналам, які допоможуть більш
ґрунтовно засвоїти навчальний матеріал. З метою зручності засвоєння студентами сутності основних педагогічних понять у кінці подано педагогічний словник, структурований в алфавітному порядку.
Основні відомості курсу викладені в інформаційних компонентах тем. Компактність інформації досягається через структурування знань, виділення головних ідей. Інформаційний компонент містить відомості, факти, приклади, екскурси в історію тих чи інших проблем, яскраві вислови, які доповнюють, пояснюють, оживлюють, олюднюють деякі важливі для розуміння положення. Призначення проблемного компонента кожної теми передбачає стимулювання думки студента, вибір проблеми для роздумів, діалогу із собою, порівняння аналізованої ситуації з реаліями власного життя, сприяння саморозвитку і самовдосконаленню.
Кожному студенту, відповідно до поставленої мети вивчення курсу педагогіки, необхідно пам‘ятати, що повноцінне засвоєння педагогічної теорії без сумлінного багаторазового опрацювання усіх запропонованих частин ‒ неможливе тому треба зробити науково- пізнавальну діяльність максимально продуктивною.
Написання посібника стало можливим завдяки використанню наукових та навчально-методичних праць багатьох фахівців, і зокрема,
А.С. Борисюк,
Н.П. Волкової,
О.А. Дубасенюк,
І.В. Зайченка,
М.В.Левківського, Л.А. Медвідь, Н.Є.Мойсенюк, С.С. Пальчевського,
Е.І. Федорчук, М. М. Фіцули, та ін. Перелік основних використаних джерел подано у матеріалах тексту посібника.
У системі організації і проведення навчальної роботи упродовж багатьох років складалися свої традиції, вимоги, критерії оцінки та визнання. Вони різноманітні та надто об‘ємні, тому для їх використання потрібні довідники, словники, посібники, методичні вказівки. Цією ідеєю і керувалися автори при укладанні посібника.
Автори висловлюють щиру подяку рецензентам за цінні зауваження і побажання, врахування яких сприяло удосконаленню посібника та підготовки його до другого видання.

7

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ
Тема 1. Педагогіка як наука
1.1. Предмет, завдання та основні категорії педагогіки
Виховання і навчання підростаючого покоління, підготовка його до дорослого життя завжди були одним із найважливіших завдань спільноти. Досвід формування особистості молодої людини передавався з покоління в покоління, збагачувався новими здобутками, систематизувався. З часом із усієї сукупності знань про особливості та шляхи успішного виховання і навчання виокремилася наука педагогіка.
Термін "педагогіка" походить від грецьких слів "пайдос" (діти) і
''аго" (веду) і в буквальному перекладі тлумачеться як дітоведення.
Педагогами у Давній Греції називали рабів, які супроводжували до школи дитину свого володаря. Викладав у школі нерідко також раб.
Чому? За часів розквіту Римської імперії Греція була перетворена на римську колонію. Тому багато давньогрецьких філософів, музикантів, вчених потрапляли у полон і їх було вивезено до Риму. Ці раби супроводжували дітей заможних римлян до школи, прислуговували їм, навчали, і їх уперше почали називати педагогами. Так виникла назва професії і започаткувався термін "педагогіка". Згодом, у Давньому
Римі, цю роботу доручали найосвіченішим державним чиновникам, які багато мандрували, знали іноземні мови, культуру і звичаї різних народів. Зокрема, Марк Фабій Квінтіліан відкрив у Римі власну риторичну школу, де навчав ораторському мистецтву. Ця школа незабаром стала державною, а Квінтіліану було призначено платню з
імператорської скарбниці.
В епоху середньовіччя педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці. У міських школах та університетах могли викладати і люди, які не мали духовного сану.
«Майстрами» називали педагогів у Давньоруській державі.
Спеціальних навчальних закладів для підготовки вчителів не існувало.
Ними були і дяки, і піддячі, і священики, і мандрівні дидаскали –
«школярі-книжники».
Не зважаючи на інтенсивний розвиток виховної теорії, педагогіка до середини XVII століття залишалася частиною філософської науки.
Саме тоді у 1623 році англійський філософ і природодослідник Френсіс
Бекон видав трактат "Про гідність та збільшення наук", у якому він намагався перекласифікувати наявні на той час науки, і, як окрему галузь наукових знань виділив педагогіку під назвою "керівництво читанням". Проте становлення педагогіки як окремої самостійної науки пов'язують з ім'ям видатного чеського педагога Яна Амоса

8
Коменського (1592-1670). Його головна праця "Велика дидактика"
(1632) була однією з перших фундаментальних науково-педагогічних творів і започаткувала відокремлення педагогіки від філософії та оформлення в наукову систему. Провідні її положення не втратили свого значення і сьогодні. Запропоновані Я.А. Коменським принципи, форми, методи навчання стали основою розвитку педагогічної теорії.
Подальший розвитку педагогічних знань, який триває і досі, характеризується розвитком усіх галузей педагогіки, високим рівнем її узагальнення та класифікації поняттєвого апарату. Сучасне тлумачення поняття „педагогіка‖ має кілька аспектів. Перш за все, педагогіка як галузь гуманітарного знання входить до складу загальної культури людства у вигляді педагогічної культури людини. Найпоширенішим є тлумачення педагогіки як науки про виховання чи навіть галузі людинознавства. Педагогіка пізнає і поліпшує способи взаємодії людей у цілісній єдності природного, суспільного та індивідуального, будує
(розробляє) свої рекомендації на грунті філософських та інших знань.
Треба зазначити, що на сучасному етапі розвитку педагогічних знань
історична назва науки вступає у протиріччя із сучасним розумінням сутності педагогічних процесів. Тому у світовому педагогічному лексиконі все частіше використовуються нові терміни, а саме:
"андрагогіка" ("андрос" – чоловік, "аго" – вести); "антропогогіка"
("антропос" – людина, "аго" – вести), а у США взагалі загальновизнаною є назва "філософія освіти".
Будь-яка галузь людського знання виділяється в особливу науку лише тоді, коли більш-менш чітко сформульований предмет її дослідження. Що ж вивчає сучасна педагогічна наука? Найкоротше, найзагальніше і разом з тим відносно точне визначення сучасної педагогіки можна сформулювати як "наука про виховання людини".
Водночас, педагогіка є комплексною наукою, яка об'єднує, синтезує дані природничих і суспільних наук, що стосуються процесів виховання, навчання і розвитку особистості. Отже, педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.
Науковий інтерес педагогіки зосереджений на дослідженні сутності закономірностей навчання і виховання людини у процесі її підготовки до самостійного життя і праці. Педагогіка, як і всяка інша наука, має предмет і об‘єкт вивчення, завдання тощо. Об’єктом
дослідження у педагогіці є педагогічний процес, умови його організації та здійснення, формування особистості та колективу у взаємозв‘язках і взаємовідносинах у цьому процесі. Поняття "предмет"
і "об‘єкт" дослідження не є тотожними. Найчастіше "об‘єкт" – поняття більш широке, більш загальне. У предметі об‘єкт вивчення конкретизується, тому предметом педагогіки є навчально-виховна

9 діяльність, що здійснюється в закладах освіти уповноваженими суспільством людьми. У процесі суспільного розвитку випливають основні теоретичні та практичні проблеми, які педагогічна наука покликана розв'язувати, і які називають завданнями наукового дослідження.
Як і кожна наука, педагогіка має свій понятійний апарат, тобто систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До основних категорій педагогіки належать «виховання», «освіта» й «навчання».
Педагогіка може розглядатися як аналог поняття «виховання», тобто, як практична діяльність людини щодо передачі досвіду старших поколінь молодшим. Виховання – цілеспрямований та планомірно організований процес формування особистості. У педагогіці поняття
«виховання» вживають у широкому соціальному, в широкому педагогічному, вузькому педагогічному та в гранично вузькому педагогічному значеннях.
Виховання в широкому соціальному значенні – це процес передачі соціально-історичного досвіду попередніх поколінь наступним з метою підготовки їх до життя. Воно охоплює весь процес формування особистості, що відбувається під впливом навколишнього середовища, життєвих обставин, умов суспільного ладу. Стверджуючи, що «виховує життя», мають на увазі саме це значення поняття
«виховання». Оскільки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, особистість може не тільки формуватися під впливом середовища, а й деформуватися під впливом антисоціальних явищ чи, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі стійкість за несприятливих зовнішніх обставин.
Виховання в широкому педагогічному значенні полягає у формуванні особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.
Виховання у вузькому педагогічному значенні – цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).
Виховання у гранично вузькому значенні розглядається як організований процес взаємодії вихователя і вихованця, спрямований на формування певних якостей особистості, на управління її розвитком.
У педагогічній науці є, крім виховання, ще дві додаткові категорії того ж ряду: самовиховання і перевиховання.
Самовиховання – цілеспрямована, самостійна діяльність людини (а для дітей – керована дорослим) над удосконаленням своєї особистості.

10
Перевиховання – цілеспрямована діяльність, пов'язана з усуненням недоліків у формуванні особистості педагогічно занедбаних дітей.
Поняття „освіта‖ також багатозначне. Його можна розглядати як елемент виховання (в процесі виховання людина засвоює знання, у неї формується світогляд, розвиваються пізнавальні можливості, формуються уміння і навички, тобто людина здобуває освіту).
Останнім часом у державних документах: Закон України „Про освіту",
Державна національна програма „Освіта" ("Україна XXI століття"),
Національна доктрина розвитку освіти України ХХІ століття розглядають освіту як засіб „нарощування інтелектуального, духовного потенціалу народу, виховання патріота і громадянина..." Але разом з тим освіта – це певний результат процесу здобуття знань, умінь, навичок, розвитку особистості. Тому освіту слід розглядати як процес і результат оволодіння системою знань, умінь і навичок, формування на
їх основі світогляду, моральних та інших якостей особистості, забезпечення відповідного рівня її розвитку.
Самоосвіта – один із способів отримання освіти, самостійне здобуття людиною знань, умінь і навичок, підвищення рівня свого розвитку.
Головним засобом освіти є навчання. Навчання – це спільна, взаємопов'язана діяльність учителя і учнів, у процесі якої реалізуються освітні потреби учнів, також відбувається взаємовплив учасників цього процесу, результатом якого є розвиток особистості школяра. Тому
навчання – цілісний процес взаємодії вчителя і учнів, через який здійснюється освіта, виховання, розвиток особистості.
У живому педагогічному процесі всі педагогічні категорії взаємопов‘язані та взаємозумовлені. Як у широкому соціальному, так і в широкому педагогічному значенні виховання охоплює навчання та освіту. Освіта і навчання, в свою чергу, сприяють вихованню. У процесі навчання здійснюються і освіта, і виховання. Освіта передбачає різні форми навчання. І всі у комплексі забезпечують розвиток особистості.
На всіх етапах розвитку головним завданням педагогіки була організація навчально-виховного процесу відповідно до потреб
історичної доби, національних особливостей народу. Це налаштовувало теоретиків і практиків педагогічної справи на розроблення оптимальних форм і методів, відповідного методичного оснащення цього процесу.
На сучасному етапі головними завданнями педагогіки є: вдосконалення змісту освіти; вироблення принципово нових засобів навчання і навчального обладнання; модернізація існуючих форм та методів навчання і виховання; оптимізація політехнічної підготовки

11 учнів; демократизація і гуманізація діяльності середньої та вищої шкіл.
Здебільшого ці завдання пов'язані з новими загальноцивілізаційними процесами, найхарактернішим серед яких є глобалізація, динамічний розвиток комунікативних засобів і технологій (інформатизація).
1.2. Джерела пегогіки у її становленні та розвитку
Наукові узагальнення (закономірності, закони, теорії) робляться на основі конкретних фактів, дослідження явищ і процесів. Педагогіка має як теоретичні, так і практичні джерела. До них відносять: а) народну педагогіку; б) твори вчених-філософів; в)педагогічну спадщину минулого; г) результати сучасних педагогічних досліджень; д) передовий педагогічний досвід; є) державні документи з питань освіти і виховання; є) дані суміжних з педагогікою наук.
Педагогіка виникла з насущних потреб життя суспільства як необхідність передачі молодшим поколінням досвіду, традицій
(мисливці вчили полювати, майстри – виготовляти знаряддя).
Покоління за поколінням вносили щось своє у духовну культуру народу, нагромаджували знання про способи передачі цієї культури.
Так виникла народна педагогіка. Термін „народна педагогіка‖ уперше вжив педагог, культурний діяч Олександр Духнович (1803-1965) у підручнику „Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельських‖. Сьогодні народною педагогікою ми називаємо сукупність емпіричних знань і досвіду народу, виражених в домінуючих поглядах на мету і завдання навчання і виховання підростаючих поколінь. Вона знаходить свій вияв у народних виховних традиціях, у фольклорі з педагогічним змістом і спрямуванням у звичаях, побуті, святах, обрядах, якими супроводжуються найважливіші події в житті дітей і молоді, в іграх та іграшках, а також у досвіді родинного виховання, народній символіці, образотворчому, музичному та хореографічному мистецтві [Див.: Стельмахович М.Г. Використання народної педагогіки в професійній підготовці майбутнього вчителя // Початкова школа. –
1990. – №10 – С.49]. Вона має свій конкретний вияв у етнопедагогіці, пов'язаній з конкретною етнічною приналежністю педагогічних традицій (наприклад, українській педагогіці). Основна сфера застосування народної педагогіки – родинне та громадське виховання, форма викладу – усна, стиль – художній (афоризми, крилаті слова і вирази, притчі й заповіді, казки, приказки і прислів'я, які легко і міцно запам'ятовуються). Основні компоненти української етнопедагогіки: родинознавство (фамілогія), батьківське виховання, материнська школа, народна дидактика, педагогічна деонтологія. Народна педагогіка – вічне і невичерпне джерело педагогічної науки. Наука завжди використовувала кращі надбання народної педагогіки.

12
Тривалий час педагогіка як наука розвивалась у складі філософії.
Філософські системи Стародавнього Китаю, Індії, Греції, Риму, створені такими видатними мислителями, як Конфуцій, Сократ,
Платон, Арістотель, Демокріт, Марк Квінтіліан, містили ідеї і положення, пов'язані з питаннями виховання людини, формування її особистості, визначення її місця у суспільстві.
У період середньовіччя значним був вплив церкви на виховання.
Багато педагогічних ідей розвивались в рамках богослов'я - теології. В цей період виник томізм, що розвинувся в один з напрямів сучасної філософської думки багатьох країн Заходу – неотомізм (від імені відомого теолога Фоми Аквінського).
В епоху Відродження нові педагогічні ідеї знаходять своє відображення в творчості філософів-гуманістів: „Школа радості"
Вітторіно да Фельтре (Італія), „Гаргантюа і Пантагрюель" Франсуа
Рабле і „Досліди" Мішеля Монтеня (Франція), „Похвала глупоті"
Еразма Роттердамського (Голландія) та ін. До початку ХVII століття педагогіка продовжувала залишатися частиною філософії.
Відокремлення її від філософії й оформлення в наукову систему пов‘язане з діяльністю видатного чеського педагога Я.А. Коменського
(1592-1670), зокрема з виходом у світ фундаментальної праці „Велика дидактика‖ (1632), яка започаткувала науку про процес навчання.
Не зважаючи на це, філософія залишила свій відбиток і в подальшому розвитку педагогіки. Це має місце і в нинішньому розвитку педагогіки. Філософія стала методологічною основою педагогіки, тобто педагогічні дослідження та теоретична інтерпретація
їх результатів завжди спираються на сукупність вихідних філософських
ідей: ідеалістичних чи матеріалістичних. Філософські теорії лежать в основі численних педагогічних концепцій та виховних систем. Основні з них: неопрагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм, неотомізм, марксизм-ленінізм.
Неопрагматична педагогіка розуміє виховання як процес соціалізації особистості, а її представники А.Маслоу, А. Комбс,
Е. Келлі, К.Роджерс, та ін. розглядають сутність виховання у самоствердженні особистості.
Джерела розвитку особистості знаходяться у ній самій, вони аж ніяк не створені суспільством.
Суспільство повинно лише сприяти або не заважати розвитку гуманності особистості. Освіта, на думку представників цього філософського напряму, зводиться до процесу „самовиявлення‖ здібностей і нахилів, закладених у дитині самою природою.
Незважаючи на критику багатьох положень, неопрагматизм залишається провідним напрямом педагогіки США.
Неопозитивізм – філософсько-педагогічний напрям, який прагне осмислити комплекс явищ, викликаних науково-технічною

13 революцією. Сучасний педагогічний неопозитивізм називають "новим гуманізмом". Його послідовники П.Херс, Дж.Вільсон, Р.С. Пітерс
М.Уорнок та ін. виступають за деідеологізацію системи виховання, за повну її гуманізацію, оскільки саме вона є головним засобом утвердження справедливості як вищого принципу відносин між людьми. Основну увагу у вихованні необхідно приділяти розвитку
інтелекту, формуванню раціонального мислення у людини з метою самопрограмування свого розвитку.
Екзистенціалізм (від лат. existencia - існування) визнає особистість найвищою цінністю, що відзначається унікальністю і, неповторністю. Виховання, на думку Дж.Кнеллера, У.Барейя,
О.Ф.Больнова , М. Марселя та ін., мало чим допомагає особистості: людина є носієм своєї моральності. Теорії виховання немає: життя, природа, інтуїція – ті сили, що допоможуть визначити шляхи самореалізації особистості. Учитель повинен перш за все знати, що у кожної людини своє суб‘єктивне бачення світу, і вона творить світ таким, яким хоче його бачити.
Неотомізм – релігійне філософське вчення, що отримало свою назву від імені середньовічного богослова Хоми Аквінського (1125-
1274). Неотомісти Ж.Марітен, У.Каннінгем, М. Казотті, Р.Лівінгстон та
інші визнають існування об'єктивної реальності, але ставлять її в залежність від волі Бога. Людину розглядають як єдність матерії і духу.
Душа людини – орган "надіснування", наука є безсилою у визначенні цілей виховання, тому виховання має будуватися на пріоритеті духовного начала.
Неотомісти виступають за виховання загальнолюдських доброчинностей: доброти, людяності, готовності до самопожертви і т.п. Педагогіка неотомізму пропонує ідею головної ролі церкви в організації шкільної справи, а система навчання і виховання повинна бути спрямована на християнське вдосконалення людини на землі, на підготовку до "вічного" життя.
Сучасна вітчизняна педагогіка у своїй основі опирається на загальні положення діалектики, а саме: 1) зумовленість навчання і виховання потребами розвитку суспільства; 2) наявність джерела розвитку людини як особистості, визнання виховання як невід‘ємного чинника цього розвитку; 3) вивчення педагогічних явищ і процесів у постійному русі і розвитку, розкриття зв'язків між ними, внутрішніх суперечностей тощо; 4) єдність теорії і практики, оскільки практика – джерело пізнання і критерій істинності знань.
У своєму розвитку українська педагогіка вбирає і кращі ідеї світової педагогіки ідеалістичного спрямування: 1) опора виховання на загальнолюдські моральні цінності; 2) визнання унікальності, неповторності особистості; 3) необхідність створення умов для вільного розвитку особистості; 4) гуманізація системи виховання.

14
Сучасна педагогіка розвивається в результаті діяльності значного числа вчених-педагогів, які працюють у науково-дослідних інститутах та вищих навчальних закладах. Вища наукова установа в галузі педагогічних і психологічних наук – Національна Академія педагогічних наук України, створена у 1992 році. Вона здійснює науковий супровід галузі і забезпечує її перспективний розвиток.
Найбільш відомими педагогічними діячами сучасності є такі провідні вчені: І.Д. Бех, М.Б. Євтух, І.А. Зязюн, О.В. Киричук, В.Г. Кремень,
В.М. Мадзігон, Н.Г. Ничкало, О.Я. Савченко, О.В. Сухомлинська,
М.Д. Ярмаченко та інші.
Важливим джерелом педагогіки є передовий педагогічний досвід.
Особливо яскраво це проявилося в середині 80-х років XX століття, коли на педагогічному горизонті з'явилась ціла плеяда творчо працюючих вчителів, яких назвали вчителями-новаторами. Вони висунули низку педагогічних ідей, втілення яких дозволяло вчителям перейти на якісно новий рівень відносин з учнями – відносин співробітництва.
Назвали цю систему
ідей педагогікою співробітництва. Вона містила такі ідеї, як навчання без примусу, постановка складних цілей, пошук опори, надання вільного вибору, випередження, викладання великими блоками, різноманітність форм роботи, формування інтелектуального фону класу, залучення учнів до самоаналізу. А основним було ставлення до учня як до особистості,
індивідуальності, віра в його можливості і здібності.
За останні десятиліття педагогами досягнуто суттєвих успіхів у розробці нових технологій навчання, виховання, самоосвіти та самовиховання. Управління навчальним процесом поліпшується завдяки впровадженню інформаційних технологій, нових наукових розробок. Деякі школи набули статусу авторських, стали експериментальними майданчиками, увійшли до складу науково- виробничих комплексів, є важливими базами для розвитку педагогіки.
Основним державним документом, в якому висвітлюється політика України в галузі освіти, є Закон України "Про освіту", нова редакція якого затверджена Верховною Радою України 23 березня 1996 року. Він упрограмує всебічний гармонійний розвиток особистості як мету освіти, визначає право громадян на освіту та соціальний захист учнів. У законі сформульовано основні принципи освіти, визначено повноваження органів управління освітою, поставлено питання про необхідність державних стандартів освіти, охарактеризовано систему освіти та висвітлено низку інших важливих положень.
II з'їзд працівників освіти України, що відбувся у жовтні 2001 року, розглянув, обговорив і схвалив Національну доктрину розвитку освіти України у XXI столітті, яка визначає завдання прискореного розвитку освіти на першу чверть XXI століття, як от: підвищення

15 якості освіти шляхом впровадження новітніх інформаційних технологій, поліпшення громадянського та патріотичного виховання, модернізація управління системою освіти та інші.

1.3. Зв'язок педагогіки з іншими науками та її структура
Велике значення для розвитку педагогіки мають її зв'язки з іншими науками: філософією, психологією, фізіологією людини, генетикою, етнографією, математикою та ін. Зміцнюючи і удосконалюючи ці зв'язки, педагогіка запозичує й інтерпретує відповідно до предмета свого дослідження ідеї інших наук, які допомагають глибше проникати в суть виховання і розробляти його теоретичні основи.
Зв'язок педагогіки з філософією є найбільш тривалим і продуктивним. Філософські ідеї продукували педагогічні концепції і теорії, визначали перспективу педагогічного пошуку і слугували її методологічною основою.
Методологічна функція філософії щодо педагогіки сьогодні є загальновизнаною. Це зумовлено самою суттю філософського знання. За своєю природою воно є світоглядним і таким, що відповідає завданням осмислення місця людини в світі, яке тривалий час вирішує людство. Від системи філософських поглядів (екзистенціальних, прагматичних, неопо- зитивістських, матеріалістичних та інших), яких дотримуються дослідники педагогіки, залежить напрям педагогічного пошуку, визначення суті, цілей
і технологій освітнього процесу.
На основі знань з анатомії та фізіології про будову і життєдіяльність людського організму як єдиного цілого, про морфологічні і функціональні закономірності й особливості вікового розвитку нервової, кістково- м'язової, ендокринної, серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, деяких органів тіла, тканин і клітин, педагогіка розробляє умови раціональної організації педагогічного процесу, правильного режиму навчання, виховання, освіти, зміст і методи фізичного, трудового виховання та ін. Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність озброює педагогіку розумінням фізіологічних механізмів засвоєння знань, формування умінь, павичок, звичок, допомагає науково обґрунтувати умови і способи навчально-виховної діяльності.
На основі знань з генетики про залежність спадковості дитини від її генотипу, досить складну природу генетичної мутації, функціонально- спрямовану дію генів і хромосом, високу пластичність дитячого організму педагогіка критично переоцінює чимало сталих положень про закономірності людського розвитку, намагається обґрунтувати оптимальні умови для всебічного розвитку кожної дитини, формування її особистості.
Особливе значення для педагогіки має її зв'язок з психологією.
Спираючись на знання закономірностей і механізмів психічного розвитку людини, її особистісного формування, психологічних зв'язків і залежностей, характерних для педагогічного процесу, педагогіка

16 обґрунтовує ефективні шляхи і способи, які призводять до бажаних змін у внутрішньому світі й поведінці людини. Кожний розділ педагогіки знаходить опору у відповідному розділі психології: дидактика, наприклад, опирається на теорію пізнавальних процесів і розумового розвитку; теорія виховання базується на психології особистості, теорія управління навчальним закладом – на психології управління. Інтеграція наук призвела до виникнення суміжних галузей – педагогічної психології і психопедагогіки.
Для всебічного наукового обґрунтування педагогічного процесу педагогіка використовує здобутки історії і літератури, географії й антропології, медицини та екології, економіки й археології, кібернетики, математики та інших наук.
Пройшовши довгий шлях розвитку, педагогіка перетворилася сьогодні в розгалужену систему педагогічних наук.
Загальна педагогіка – базова наукова дисципліна, яка вивчає основні закономірності процесу спрямованого особистісного розвитку, розробляє загальні основи педагогічного процесу у навчальних закладах усіх типів.
Вона складається з чотирьох розділів: загальні засади педагогіки, теорія навчання (дидактика), теорія виховання, теорія управління навчальним закладом.
Щодо поділу педагогічних наук за галузями, то їх нараховується близько двадцяти. Це самостійні науки, що мають свій предмет, методи дослідження, понятійно-категорійний апарат. Вони спираються певною мірою на структуру та принципи загальної педагогіки і є «дочірними» науками. Такою є:

вікова педагогіка – дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих, що вивчає вікові аспекти навчання і виховання, які визначають специфіку навчально-виховної роботи з певними віковими групами. Вікова педагогіка охоплює всю систему загальної середньої освіти: різні типи загальноосвітніх шкіл, професійно-технічні училища, середні спеціальні навчальні заклади, вечірні (змінні, заочні) школи;

корекційна педагогіка - спеціальна наука, що досліджує навчання і виховання дітей з певними вадами: сурдопедагогіка (навчання і виховання глухонімих, глухих та туговухих дітей), тифлопедагогіка (навчання і виховання сліпих та слабкозорих дітей), олігофренопедагогіка (навчання і виховання розумово відсталих дітей), логопедія (навчання і виховання дітей з порушенням мовлення), виправно-трудова педагогіка
(перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців);

окремі методики - предметні дидактики, які досліджують специфіку застосування загальних закономірностей навчання до викладання окремих навчальних предметів у закладах освіти всіх типів;

історія педагогіки і освіти - наука, що вивчає розвиток педагогічних
ідей і освітньої практики видатними вітчизняними і зарубіжними педагогами в різні історичні епохи;

17

галузева педагогіка (вищої школи, військова, медична, інженерна, спортивна, виробнича і под.) - вивчає галузеві аспекти освіти, які визначають специфіку навчально-виховного процесу в тих чи інших умовах, розкриває його закономірності;

порівняльна педагогіка - наука про порівняння систем народної освіти в різних країнах (порівняно з вітчизняною);

соціальна педагогіка - наука, яка вивчає вплив на педагогічний процес конкретних соціальних інститутів: сім'ї, школи, підліткового чи молодіжного об'єднання, закладів культури, спорту тощо; розглядає особистість як фокус системи соціально-педагогічного впливу, як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин.
1.4. Методи науково-педагогічних досліджень
Жодна наука не може розвиватися без постійного дослідження свого предмета. Педагогіка як наука може розвиватися лише за умови поповненн новими фактами, здобутими у процесі наукових досліджень.
Науково-педагогічне
дослідження
– це систематичне цілеспрямоване вивчення педагогічних процесів і явищ за допомогою засобів і методів педагогічної науки, що завершується формулюванням знання про досліджувані об‘єкти. Метою педагогічного дослідження є відкриття об‘єктивних закономірностей навчання і виховання та застосування їх у навчально-виховній практиці. Дослідження можуть бути фундаментальними (що мають на меті наукове обґрунтування суті педагогічних явищ) та прикладними (вирішують питання, безпосередньо пов‘язані з практикою).
До педагогічного дослідження ставляться певні вимоги: актуальності, цілісного вивчення педагогічного процесу чи явища в його розвитку, об'єктивності, комплексного використання методів, наукової новизни, теоретичної і практичної значущості, вірогідності та ефективності результатів. При здійсненні педагогічного дослідження слід мати на увазі такі особливості педагогічних процесів, як неоднозначність їх протікання
(залежність від багатьох факторів, кожен з яких по-своєму впливає на результати) та неповторність (неможливість повністю повторити умови).
Педагогічні дослідження повинні проводитись без найменшої шкоди для досліджуваних. Експерименти, що не відповідають моральним чи етичним нормам, заборонені.
Процес дослідження складається із таких етапів: 1) обгрунтування актуальності проблеми дослідження; 2) визначення об‘єкта і предмета дослідження; 3) постановка мети і завдань дослідження; 4) вивчення встановлених наукою фактів, положень і висновків з даної проблеми
(аналізу літературних джерел); 5) формування гіпотези (передбачення того, як протікатиме досліджуваний процес); 6) вибору методів, прийомів та засобів, з допомогою яких будуть розв'язані завдання дослідження, перевірена наукова гіпотеза, отримані достовірні результати; 7) проведення

18 дослідження, нагромадження нових фактів, практична їх перевірка;
8) теоретичної обробки здобутих даних, формулювання висновків, доведення або спростування гіпотези; визнання надійності ( валідності) результатів дослідження; 9) апробації результатів, висновків та узагальнень; 10) оформлення результатів дослідження, впровадження їх у практику.
Для дослідження вибирають оптимальний комплекс методів. Метод
педагогічного дослідження – це шлях, спосіб вивчення педагогічних процесів і явищ, розв'язання науково-педагогічних проблем. Педагогіка використовує загальний методологічний підхід до дослідження, який визначає його суть і мету, а також теоретичні та емпіричні методи.
До теоретичних методів належать аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновок.
Аналіз і синтез є взаємопов'язаними і взаємозумовленими логічними методами наукового пізнання, що виникли на основі практичної діяльності людей. Якщо аналіз полягає у розчленуванні цілого на складові елементи (частини), то синтез – в об‘єднанні частин у ціле.
Узагальнення – логічний процес переходу від одиничного до загального, від менш загального до більш загального знання. Воно є продуктом розумової діяльності, формою відображення загальних ознак і якостей дійсності.
Порівняння – розумова операція, за допомогою якої встановлюють схожість і відмінність між конкретними педагогічними явищами.
Висновок – здобуте логічним шляхом із вихідних даних судження, яке містить нову чи додаткову інформацію.
До емпіричних методів, які використовуються у процесі науково- педагогічних досліджень, належать:
Педагогічне
спостереження
– спеціально організоване, цілеспрямоване сприймання досліджуваного об‘єкта.
Наукове спостереження відрізняється від побутового наявністю плану, об‘єкта спостереження, визначенням мети і завдань, розробленням схеми спостереження, передбаченням певного результату.
Педагогічне спостереження має бути тривалим, систематичним, масовим і об‘єктивним.
Результати спостереження обов‘язково фіксуються в спеціальному щоденнику або за допомогою технічних засобів. Спостереження застосовується переважно на початковому етапі дослідження і в поєднанні з іншими методами, оскільки його використання не забезпечує повної об'єктивної інформації.
Особливістю методу бесіди є пізнання педагогічних явищ через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Щоби бесіда була результативною, необхідно мати її план, основні й додаткові запитання, створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну думками.
Слід враховувати
індивідуальні особливості співрозмовника та виявляти педагогічний такт. Бесіду протоколюють,

19 результати її порівнюють із інформацією про особистість, отриманою за допомогою інших методів.
Різновидом бесіди є інтерв'ю. На відміну від бесіди, яку проводять у природних, невимушених умовах, під час інтерв'ю дослідник ставить у певній послідовності заздалегідь сформульовані запитання й фіксує відповіді на них. Використовуючи інтерв'ю, слід враховувати особливості різних типів респондентів («несміливий», «боязкий», «балакучий»,
«жартівник», «суперечник», «самовпевнений» та ін.). Результати інтерв'ю значною мірою залежать від того, наскільки продуманими і точними є запитання.
Метод анкетування полягає у письмовому (іноді усному) опитуванні значної кількості учнів, студентів за певною схемою – анкетою або питальником. Анкетування дає змогу отримати інформацію про типовість певного педагогічного явища.
До анкети потрібно включати однозначні запитання, які найточніше характеризують явище, що вивчається, і дають надійну інформацію.
Запитання можуть бути прямими («чи подобається вам професія вчителя?») і опосередкованими («чи погоджуєтеся ви з думкою про те, що професія вчителя найкраща?»). Вони не повинні підказувати відповіді чи схиляти респондента до певного погляду.
Анкети бувають закриті (з обмеженою кількістю варіантів відповідей, підібраних дослідником) і відкриті (дають змогу респонденту висловити власну думку). Перед анкетуванням потрібно перевірити ступінь розуміння запитань на невеликій аудиторії, вносячи за необхідності відповідні корективи.
Метод вивчення документації базується на тому, що особові справи учнів, студентів, журнали, контрольні роботи, зошити з окремих дисциплін дають дослідникові об'єктивні дані, які характеризують їх
індивідуальні особливості, ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, сформованості вмінь та навичок. Документація (загальношкільний план роботи, плани роботи предметних комісій, класних керівників, протоколи засідань педагогічної ради та ін.) дає змогу сформувати уявлення про стан навчально-виховної роботи загалом і окремих її ділянок зокрема. Метод вивчення документації, як і інші методи науково-педагогічного дослідження, можна використовувати у навчальному закладі будь-якого типу, враховуючи при цьому специфічні умови його навчально-виховної діяльності та особливості контингенту вихованців.
Метод педагогічного експерименту на практиці реалізується як науковий дослід організації педагогічного процесу в точно фіксованих умовах і забезпечує найдостовірніші результати у педагогічних дослідженнях.
Залежно від мети, яку передбачає експеримент, розрізняють:
1) експеримент-констатацію, під час якого вивчають наявні педагогічні

20 явища; 2) експеримент-перевірку, коли перевіряють гіпотезу, висунуту в процесі вивчення передового і масового досвіду освітніх закладів;
3) творчий (формуючий) експеримент, у процесі якого фіксують нові педагогічні явища, створюють новий зміст, нові організаційні форми і методи навчання й виховання.
У будь-якому експерименті істотним є те, що він вносить до навчально-виховного процесу нові елементи з метою його вдосконалення.
Окрім того, для всіх педагогічних експериментальних досліджень характерним є те, що результати зіставляють зі звичайною, повсякденною педагогічною роботою. Тому в експерименті одна група є експериментальною – в ній апробують педагогічні новації, інші – контрольними. Порівняння рівня знань і вихованості в експериментальній і контрольних групах дає змогу зробити висновки про ефективність педагогічних новацій.
В основі метод рейтингу – оцінювання компетентними експертами окремих аспектів діяльності. При підборі експертів ураховують компетентність (знання сутності проблеми), креативність (здатність творчо виконувати завдання), позитивне ставлення до експертизи, відсутність схильності до конформізму (наявність власної думки і здатність обстоювати її), наукову об'єктивність, аналітичність і конструктивність мислення, самокритичність.
Під час аналізу отриманої інформації можна застосовувати метод
рейтингових оцінок, коли виявлені фактори розміщуються за зростанням або спаданням ступеня їх вияву.
Метод психолого-педагогічного тестування полягає у визначенні рівня знань, умінь або загального інтелектуального розвитку учня за допомогою засобів тестування: карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань. Екзаменаційні білети також можна складати у формі тестів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків виконаних тестів.
Метод соціометрії передбачає вивчення структури і стилю взаємин у колективі (метод запозичено із соціології). Наприклад, учневі, студентові пропонують відповісти на запитання типу «З ким би ти хотів... (сидіти за однією партою, працювати поруч у майстерні, грати в одній команді та
ін.)?». На кожне запитання він водночас може дати кілька варіантів відповіді. За їх кількістю та характером визначають місце, роль і статус кожного члена колективу, наявність у ньому угруповань, їх лідерів.
Отримані дані дають змогу моделювати внутріколективні стосунки: рівень згуртованості колективу, способи його впливу на кожного індивіда та ін.
Метод аналізу результатів діяльності учня (студента) включає аналіз результатів різних видів діяльності (успішності, виконання громадських доручень, участі в конкурсах та ін.), що допомагає скласти уявлення про особистість учня (студента) за реальними справами. На

21 підставі вивчення, наприклад, виробів учня в майстерні можна зробити висновок про його акуратність, старанність у роботі. Виготовлені в технічних гуртках моделі свідчать про інтереси і нахили. Відповіді на заняттях характеризують пам'ять, мислення, уяву, погляди, переконання.
Метод узагальнення незалежних характеристик полягає в узагальненні відомостей про учнів (студентів), отриманих із різних джерел: від учителів, батьків, ровесників та ін. При зіставленні незалежних характеристик деякі риси можуть не збігатися через необ'єктивність того, хто характеризує, поспішність, помилковість висновків. У такому разі з'ясовують причини розбіжностей, аналізують чинники, що зумовили їх.
Розбіжності можливі й тоді, коли характеристики складали кілька разів через певні проміжки часу, протягом яких поведінка індивіда змінювалася.
Різновидом цього методу є метод «педагогічного консиліуму». Він передбачає колективне обговорення результатів вивчення вихованості школярів (студентів), яке здійснюється за певною програмою і єдиними критеріями, колективну оцінку певних якостей особистості, виявлення причин недостатньої сформованості певних рис особистості, колективне розроблення засобів подолання виявлених недоліків.
Математичні методи. Сутність їх полягає в описі педагогічних явищ за допомогою кількісних характеристик, а також у використанні кібернетичних моделей для визначення оптимальних умов управління процесом навчання і виховання. Застосування цих методів для ві- дображення педагогічних явищ можливе за умов їх типовості, вимірюваності та масового характеру. До математичних методів належать методи реєстрування, ранжування, шкалювання і моделювання.
Метод реєстрування – виявлення певної якості в явищах певного класу та її обрахування за наявністю або відсутністю (наприклад, кількості скоєних учнем негативних вчинків).
Метод ранжування – розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця елемента у певній множині. Прикладом є складання списку учнів (студентів) залежно від рівня їх успішності та ін.
Метод шкалювання – надання цифрових показників (балів) досліджуваним характеристикам.
Метод моделювання полягає у створенні й дослідженні уявної чи матеріально реалізованої системи, яка адекватно відтворює предмет дослідження і здатна замінити його настільки, що вивчення моделі дозволяє здобути інформацію про цей предмет. У педагогіці моделювання застосовується переважно у дидактичних дослідженнях для розв‘язання завдань діагностики, планування та управління навчально-виховним процесом.
Процес і результати науково-педагогічного дослідження фіксують різними способами. Для цього використовують певні типи документації:

22 анкети; плани спостереження, здійснення педагогічних експериментів, втілення результатів дослідження у практику; магнітофонні записи; фотокартки; кінострічки; протоколи обговорення уроків, виховних заходів та ін.; конспекти опрацьованої літератури, архівних матеріалів; описи досвіду роботи навчальних та виховних закладів; статистичні дані; математичні обчислення. Організація науково-педагогічних досліджень має велике значення як для педагогічної теорії, так і для педагогічної практики.
Таблиця 1



































23
Таблиця 2
Зв’язок педагогіки з іншими науками


















Умовні позначки: використання у педагогіці ідей, теоретичних положень і висновків інших наук; використання методів дослідження, які застосовують в інших науках.
Таблиця 3





















24
Запитання. Завдання:
Що означає термін "педагогіка"? Яке його походження?
Що є об'єктом і предметом педагогічного дослідження?
Дайте визначення поняття "виховання" у широкому соціальному розумінні.
Дайте визначення поняття "виховання" у широкому педагогічному смислі.
Дайте визначення поняття "виховання" у вузькому значенні.
Розкрийте значення понять «навчання» і «освіта».
Назвіть основні джерела педагогіки. В чому суть народної педагогіки?
В надрах якої науки розвивалась педагогічна думка до XVII століття?
Назвіть основні філософські течії, які лежать в основі педагогічних систем.
Де і ким вперше згадується педагогіка як окрема наука?
Кого вважаємо "батьком" педагогіки? Чому?
З якими науками найтісніше пов'язана педагогіка?
Які науки складають систему педагогічних наук?
Назвіть основні етапи науково-педагогічного дослідження.
Що називаємо методом педагогічного дослідження?
Охарактеризуйте метод педагогічного експерименту.
Які математичні та статистичні методи використовуються у педагогічних дослідженнях?
Педагогічна задача 1.
Молодий хірург опинився у групі вчителів, які вели розмову про свою професію.
Я не закінчував педагогічного вузу, – сказав він, – але зміг би викладати в школі будь-який предмет.
Я теж міг би працювати хірургом, – заперечив йому один із вчителів, – але тільки до першої операції.
Скільки людей, які мають непедагогічну освіту, успішно працюють у школі, – продовжував хірург. – Важливо показати людині, як складати конспект уроку, засвоїти низку нескладних положень, а головне – добре знати свій предмет, бути старанним, – і все буде добре без педагогіки. Знайдіть аргументи, щоб довести молодому хірургу
помилковість його суджень. Яка роль педагогіки в професійному
становленні вчителя?
Педагогічна задача 2.
Один із журналістів, піднімаючи на сторінках газети питання естетичного виховання молоді, зауважив, що добра половина молоді, яка має музичну освіту, не любить музики. На його думку, музична

25 освіта не завжди прищеплює любов до музики. Причину цього він бачить у тому, що в практиці змішались два поняття: "освіта" і
"виховання".
Як ви вважаєте, чи правий автор, розрізняючи поняття "освіта"
і "виховання"? У чому специфіка кожного з них?
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
Вам пропонується ряд визначень педагогічних понять і варіанти відповідей, одна з яких правильна. Виберіть правильну, на Вашу думку, відповідь і вкажіть її номер.
1. Цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учнів, у ході якого відбувається засвоєння знань, умінь і навичок: а) виховання; б) освіта; в) розвиток; г) навчання.
2. Ряд внутрішньо пов'язаних, послідовних і прогресивних змін, що характеризують рух людини від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльності: а) виховання; б) освіта; в) розвиток; г) навчання.
3. Процес цілеспрямованого формування особистості: а) виховання; б) освіта; в) розвиток; г) навчання.
4. Процес і результат засвоєння людиною знань, умінь і навичок та пов 'язаних з ними практичних і пізнавальних способів діяльності: а) виховання; б) освіта; в) розвиток; г) навчання.
5. Цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учнів, у ході якого здійснюється освіта людини: а) виховання; б) освіта; в) розвиток; г) навчання.
6. Які з перерахованих далі ознак мають відношення до запропонованих понять (можна вказати декілька, якщо вважаєте за потрібне) ?
1. "ВИХОВАННЯ" а) кількісні та якісні зміни; б) процес; в) формування особистості; г)засвоєння знань, умінь і навичок; д) вплив.
2."НАВЧАННЯ" а) засвоєння знань, умінь і навичок; б) формування особистості; в) вплив; г) взаємовплив; д) кількісні та якісні зміни.
3. "РОЗВИТОК" а) процес; б) формування особистості; в) вплив; г) кількісні та якісні зміни; д) засвоєння знань, умінь і навичок.
4. "ОСВІТА" а) формування особистості; б) процес; в) взаємовплив; г) засвоєння знань, умінь і навичок; д)кількісні та якісні зміни.


26
Література:
1.
Введение в научное исследование по педагогике / Под редак.
В.И.Журавлева. – М.: Педагогика, 1988. – С.17-33.
2.
Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.П. Волкова. – К.: Видавничий центр
„Академія‖, 2001. – С.9 - 34.
3.
Даниленко
М.В.,
Даниленко
Л.І.
Педагогічні задачі
/
М.В. Даниленко, Л.І. Даниленко. – К.: Вища школа, 1993. – С.7-8.
4.
Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття") // Освіта. – 1993. – Грудень.
5.
Загальна педагогіка: лекції: Навчально-методичний посібник /
Е.І. Федорчук; В.В. Федорчук. – Кам‘янець-Подільський: 2007. –
С.26-46 6.
Закон України "Про освіту" // Право України. – 1996. – №7. –
С.68-84.
7.
Закон України „ Про загальну середню освіту / Освіта України. –
1999. – № 25.
8.
Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. / А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. –
К.: Знання, 2006. – С.9-13.
9.
Національна доктрина розвитку освіти// Освіта України. – 2002. –
24 квітня – 1 травня.
10.
Педагогіка: Навчальний посібник / В.М.Галузяк, М.І.Сметанський,
В.І.Шахов. – Вінниця: Видавництво РВВ ВАТ Віноблдрукарня,
2001.– С.6-14.
11.
Практикум з педагогіки: Навчальний посібник: Видання 3-тє, перероблене і доповнене / За заг. ред. О.А.Дубасенюк – К., 2004. –
С. 3-47.
12.
Педагогіка:
Хрестоматія
/
Уклад.
А.І.
Кузьмінський,
В.Л. Омеляненко. – К.: Знання-Прес, 2003. – 87-107 13.
Соловей М.І., Спіцин Є.С., Кудіна В.В. Професійно-педагогічна підготовка майбутнього вчителя в кредитно-модульній системі організації навчання: Навчальний посібник. – К., КНЛУ 2008. –
С. 11-27.
14.
Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання // Вибр. твори в
2-х т. – Т.1. / К.Д.Ушинський. – К.: Рад.шк., 1983, – С.205-218.
15.
Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. Вид. 2-ге, випр.., доп. /
М.М. Фіцула. – К.:Академвидав 2007. – С.9 - 39.
16.
Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. для студентів вищих педагогічних закладів освіти / В.В. Ягупов. – К.: Либідь, 2002. –
С.9-43.


27


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал