Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Pdf просмотр
Сторінка7/20
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20
§ 3. Український мовленнєвий етикет

Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних правил, законів. Правила соціальної поведінки людини, які виробилися протягом усієї культурної еволюції людства і враховують його соціально-історичний досвід, становлять зміст поняття етикет.
Етикет (франц. étiquette, від флам. steeken – встромляти) – вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють різні види етикету Повсякденний.
2.
Оказіональний. Святковий. Етикет має багаторівневу будову

вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо

паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація

кінетичний рівень (жести, міміка, пози

проксемічний рівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо. Своєрідним стрижнем етикетує словесний рівень. Він найповніше репрезентує етнічну самобутність. Кожна мова виробила свою систему спеціальних висловів ввічливості – мовленнєвий етикет.
Мовленнєвий етикет – це національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формулі виразів, що рекомендуються під час привітання, знайомства, звертання, висловлення використання в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема подяки, прощання тощо. Засвоєння правил мовленнєвого етикету виступає не тільки показником зовнішньої культури людини, алей має безпосередній влив на формування її особистості, на виховання високої моралі, духовності. Знання національного мовленнєвого етикету, вміння користуватися ним робить спілкування приємним і бажаним. Для ділової людини користуватися правилами мовного етикету відповідно до ситуації є конче необхідно. Мовний етикет українців постає із живої мовної практики українського народу. Він вироблявся впродовж тисячоліть і відбиває культурні традиції українського народу, відповідає його духовним засадам. Без сумніву, в основі національних традицій спілкування лежать загальнолюдські морально-етичні цінності – доброзичливість, повага, привітність,
ґречність. Це засвідчує Я. Головацький у статті Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів „Його народу вітання, прощання, просьби, перепроси, понука,
благословення дихають одним духом доброти, сердечні, ніжні, богобійні, а заодно чесні та
гідні чоловіка‖.
За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних виразів Звертання. Вітання. Знайомство. Запрошення. Прохання. Вибачення. Згода. Незгода. Скарга.
70
Білоус М.П. Мовленнєвий етикет українського народу // Мова і духовність нації Тези доп. регіон. наук. конф.
– Львів, 1989. – . 99.

10.
Втішання. Комплімент. Несхвалення. Побажання. Вдячність. Прощання. Відбором етикетних мовних формулу кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норму процесі комунікації. В європейському культурному ареалі виділяють п’ять видів тональностей спілкування Висока. Нейтральна. Звичайна. Фамільярна. Вульгарна.
Висока тональністю спілкування характерна для зустрічей на найвищому рівні – сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збори, засідання, презентації, ювілейні заходи, прес-конференції, брифінги тощо нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками звичайна тональність реалізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо фамільярна – всім ї, дружньому товаристві вульгарна – в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови. Ділове спілкування пов’язане з вибором етикетних мовних формул двох видів тональностей спілкування – високої та нейтральної. Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули в конкретній ситуації спілкування адресат (вік, стать, соціальний статус особисті якості співрозмовників комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування характер взаємин між співрозмовниками та ін. В офіційному спілкування особливе значення мають ті види мовленнєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.
Звертання – найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає втому, щоб назвати співрозмовника з метою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією. Система етикетних звертань української мови зазнала в своєму історичному розвитку найбільше змін, що пояснюється особливою залежністю від соціальної організації суспільства. Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове,
добродію (добродійко, добродії, друзі, товариство, колеги, громадо громадянине
(громадянко,
громадяни),
товаришу,
які супроводжують етикетні означення
вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний дорогий, напр.: високоповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, дорогі друзі
високоповажна святочна громадо шановні колеги.
Вибір звертання значною мірою залежить від тональності спілкування. Офіційна величальна функція закріпилася сьогодні за звертанням пане (пані, панове). В офіційному, здебільшого усному, спілкуванні послуговуються цим звертанням у поєднанні з прізвищем або назвою особи за фахом чи родом діяльності, напр.: пане Ткачук, пане професоре, пане
ректоре.
Це шанобливо-ввічливе звертання поширилось в українській мові під впливом польської, в якій воно має нейтральне значення. Як офіційне звертання до високопоставлених привілейованих верств суспільства Словник староукраїнської мови
ХІV–ХV ст.‖ фіксує з ХІV ст. Пізніше воно узвичаїлося як ввічлива форма звертання до людей незалежно від їх соціального становища в інтелігентному, а потім селянському середовищі. Вживалося самостійно або в поєднанні з іменем, напр.: Пані Пані Інно. До речі, в Галичині було поширене звертання пане-добродію, пане-товаришу. У свідомості попередніх поколінь слова пан мало негативну конотацію, пов’язувалось з гнобителями народних мас. Насправді слово Пан у грецькій міфології означає „покровитель усієї природи господар. Тому вживання в народних українських піснях, колядках звертання
пане-господарю є для багатьох природним і глибоко поважним. Прикро, якщо хтось зауважує на таке звертання У нас панів нема. Так це ж погано, що таки вдалося за сотні років неволі вичавити з нас ГОСПОДАРЯ, ПАНА свого життя, свого слова і діла Варто реанімувати і повернути в український мовленнєвий етикет цю формулу звертання до високоповажних осіб під час зустрічей на найвищому рівні. Звертання добродію (добродійко, добродії) вважають давньою почесною назвою осіб, що роблять добро. Як етикетне звертання фіксує Історичний словник української мови Є.
Тимченка з ХVІІ ст. Поширене було здебільшого на сході України. Вживалось у сполученні з етикетними означеннями вельмишановний, вельмиповажний таз прізвищем, ім’ям, іменем по батькові, наприклад вельмишановний добродію Олексію Петровичу. У традиційному значенні варто вживати це звертання й сьогодні в різних сферах суспільного життя, зокрема діловій. Звертання товаришу з’явилося в українській мові наприкінці ХІХ–поч. ХХ ст. і використовувалося в інтелігентському середовищі в значеннях „1. Людина, зв’язана з ким- небудь дружбою. 2. Людина, ідейно зв’язана з іншими людьми. У радянський час це слово витіснило всі інші звертання, ідеологізувалося і функціонувало для називання людини- товариша по партії. Дискусія проте, щоб замінити звертання товаришу (лейтенанте,
полковнику) на традиційне для українського війська звертання пане ще тільки починається. Більш поширеним є звертання Товариство!
Звертання громадянине (громадянко, громадяни) обмежується правовою, юридичною сферою і підкреслює рівність усіх членів суспільства перед законом як осіб, що користуються громадянськими правами і мають певні обов’язки. Однією з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед виказуємо кредит довіри, є слово друзі (шановні, дорогі. У зв’язку з останніми подіями, пов’язаними з виборами Президента та Помаранчевою революцією в Україні, це звертання набуло особливого звучання через часте використання його Президентом Віктором Ющенком. У розмові з колегами, звертаючись до керівників установи, організації узвичаєною є форма звертання на ім’я та по батькові, напр.: Вікторе Андрійовичу, Іване Степановичу,
Юліє Володимирівно. В Київській Русі ім’я по батькові виконувало функцію прізвища, наприклад, Анна Ярославна. І тільки тоді, коли узвичаїлося прізвисько, будова найменувань стала двокомпонентною, наприклад, Ярослав (Володимирович) Мудрий. Отже, легко відмовлятися від власне українських звертань на ім’я та по батькові, очевидно, не варто. Варто, однак, наголосити на тому, що не по-українськи звучить звертання Олександрівно!
Миколайовичу! Така традиція звертання здавна відома російській мові й не варто без потреби її переймати Існує усталена система звертань до осіб духовного сану Згідно з церковною традицією існує три ступені священства. Вони співвіднесені з певними засобами титулування священиків, дотримання яких обов’язкове у звертанні та рекомендуванні духовної особи.
У християнстві найвищий чину церкві – єпископ, або архієрей (у католиків
кардинал). Це спільна назва для єпископа, архієпископа, митрополита. Єпископів прадавніх столиць (Єрусалим, Константинополь, Рим, Київ) називали патріархами. До патріархів і Папи
Ваша святосте!
До архієпископа
Ваша превелебносте!
До кардинала (найвищий духовний сану католиків після Папи
Ваша превелебносте!
Ваша ясновельможносте!
До єпископа (у Західній Україні
Владико!
Нижчі чини духовного сану – священик, пресвітер (те саме, що священику православних і католиків До священиків
Панотче!
Отче!
Найнижчий священицький чин – архідиякон (старший диякон при єпископові, диякон (помічник священика чи архієрея при Службі Божій У звертанні до осіб духовного сану
Всечесні отці
Всечесне духовенство! Заслуговує на увагу і вибір звертання до великої кількості слухачів на різноманітних зібраннях зборах, нарадах, засіданнях, конференціях, симпозіумах тощо. Форму звертання звичайно визначає вид зібрання. Кожне звертання враховує своєрідність аудиторії, прагнення і можливість доповідача наблизитись до слухачів, напр.: Вельмишановний пане ректоре!
Вельмишановний пане голово! Шановні колеги Дорогі друзі! Найуживанішою на офіційних зібраннях є форма звертання Вельмишановні пані та панове!
Вітання виконує важливу функцію в комунікативному акті – з нього починається спілкування, а часто ним же і обмежується як етикетним ритуалом. Цим пояснюється спеціалізований характері певний автоматизм вітальних висловів. Перше враження про людину складається від того, наскільки щиро і привітно вона вітається. У вмінні вибрати доречну форму вітання виявляється загальна і мовна культура людини. Вибір залежить від того, в якому оточенні перебуває людина, відвіку співрозмовника чи співрозмовників, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається тощо
71
Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний і поліфункціональний, напр.: Доброго ранку Добрий день Добрий вечір Здрастуйте! Привіт Дай, Боже Існує цілий ряд сакральних вітань, напр.: Христос воскрес Христос рождається! Формул вітання в українській діловій мові порівняно небагато, але завжди можна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної ситуації, щоб висловити пошану до особи, напр.:
Добрий день найпоширеніше вітання, яке фіксують пам’ятки з ХVІ ст. Прикметник
добрий вживається як синонім до слів приємний, сприятливий, а значення цілого виразу побажання хорошого дня, удачі протягом дня. Використовується у високій та нейтральній тональностях. Вітання Доброго дня (Добридень) обмежується фамільярною тональністю. Залежно від часу дня для привітання з колегами по роботі використовують також вітання
Доброго ранку Добрий вечір
71
Коваль А.П. Слово про слово. – К, 1986. – С. 47–48.

Прощання – це слова і вирази, які говорять, коли розлучаються. Ритуал прощання може супроводжуватися певними рухами – уклін голови, рукостискання, помах рукою, обійми. Мовленнєва частина прощання простіша, ніж вітання. Переважно це співвідносні формули, що мають інколи антонімічний характер, напр.: До побачення Прощай Будь
здоров!, або функціонують як самостійні вислови чи як репліки-відповіді на власне прощальні слова, напр.: На все добре Бувайте здорові Щасливо
Вибір етикетних виразів прощання залежить від часу, на який розлучаються особи, тональності спілкування. Діловий, або службовий, мовленнєвий етикет допускає формули прощання, які лімітовані високою нейтральністю і є закритими для варіантності, наприклад
До побачення – вираз стилістично нейтральний, найбільш вживаний у високій тональності. За походженням його вважають калькою з російської До свидания!. Разом із виразами На все добре До нових зустрічей обслуговує ситуацію розлуки в межах нейтральної тональності.
Прощайте! – це прощальний вислів, пов’язаний з ритуалом просити пробачення перед розлукою за можливі провини.
Подяка означає висловити вдячність, бути вдячним за щось. У висловах подяки виразніше виявляється функція ввічливості, тому їх використання належить до обов’язкових етикетних настанов. Не раз вислови подяки вживають як знак ввічливої згоди або відмови на будь-яку пропозицію. Вибір репліки-відповіді на подяку залежить від того, за що дякують. Наприклад, за їстівне кажуть На здоров’я!; за річ, одяг – Носи на здоров’я! і т. ін. Універсальна, найбільш поширена відповідь на подяку це Прошу! Будь ласка
Вибираючи формули подяки, треба враховувати значущість послуги, ситуацію. За незначну послугу можна сказати Дякую! Спасибі Вважають, що слово Дякую! запозичене в українську мову з німецької через посередництво польської, а вислів Спасибі! вважають східнослов’янським явищем, яке виникло після прийняття християнства. Первинно це двослівна мовна формула вдячності *Съпаси богъ з вихідним значенням побажання спасіння богом того, кому дякували. Цікаво, що в західнослов’янському аналогічному побажанні закладена ідея Хай Бог заплатить тому, кому дякували (порівняймо в польській мові Bóg
zapłać)
72
.
Посилюють вдячність слова щиро, сердечно, уклінно, дуже, глибоко, вельми, напр.:
Дуже вдячний за Вашу турботу Щиро Вам дякую
В офіційних ситуаціях слова подяки часто вживаються зі словами дозвольте,
прийміть, складаю (складаємо, напр.: Дозвольте висловити вам подяку Прийміть мою
найщирішу вдячність Складаю щиру подяку
Етикетні вирази подяки обмежено вживають у науковому мовленні в ситуаціях усного спілкування – після закінчення наукової доповіді чи лекції, практичного чи семінарського заняття, при захисті курсових, магістерських робіт чи дисертацій. Висловлюють вдячність за активну співпрацю, допомогу, корисні поради, напр.: Дякую заувагу Дякую за запитання
Дякую рецензентові за слушні зауваження Дякую керівникові за допомогу та цінні поради !
Рідко вирази подяки вживають у наукових статтях, монографіях, напр.: Автор складає
щиру подяку професорові СІ. Дорошенку за цінні зауваження й поради, висловлені під час
обговорення матеріалів цієї статті.
Вибачення означає усвідомлення своєї провину і намагання її спокутувати за допомогою спеціальних висловів. Воно завжди супроводжується проханням вибачити, тобто виявити поблажливість, простити провину.
72
Коломиец В.Т., Линник Т.Г., Лукинова ТБ. и др. Историческая типология славянских языков. Фонетика, словообразование, лексика и фразеология / Под ред. АС. Мельничука. – К, 1986. – С. 256–257.
У ситуації невеликої провини використовують у високій тональності конструкцію
Прошу вибачення, пробачення (вибачити, пробачити) за. . Підкреслено ввічливим висловом є Вибачте ласкаво за. . У нейтральній тональності вживають вислови
Вибачте! – нейтральний вислів, який, вважають дослідники, запозичений з польської мови, де він означав роздивлятися, побачити, розпізнати. Вислів Вибачаюсь! за формою не відповідає змістові вибачення – дія скерована на самого мовця. Дієслово вибачатися позначає дію, яка не може бути спрямована на предмет, є неперехідним і функціонує в українській мові в значенні просити вибачення, усвідомлюючи свою провину безвідносно до об’єкта дії, відповідно може вживатися в контексті „Не живу, а вибачаюся‖.
Пробачте! – поширилось під впливом слова польської мови przebaczyc „недобачити, пропустити, однак розвинуло нове лексичне значення, вживають в українській мові як вибачення, вияв перепрошення з ХVІІ ст.
Прохання – спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з метою чогось домогтися від адресата. Мовні засоби прохання можуть використовувати як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласкаві Будь ласка Ласкаво прошу формулами позитивних реплік- відповідей на прохання, напр.: Прошу! Будь ласка
Стрижневим є слово ласка, вживаючи його, ми виявляємо привітність, доброзичливість. Серед форм висловлення прохання в ситуаціях ділового спілкування використовують формули
Будь ласка – функціонує в українській мові з ХVІ ст. для вираження прохання, запрошення, вибачення. В ситуації чемного звертання до незнайомих старших за віком осіб вживають вислови Будьте (такі) ласкаві Якщо Ваша ласка З Вашої ласки в межах високої, нейтральної та фамільярної тональностей.
Прошу! – форма, яка, вживаючись з різною інтонацією, може обслуговувати кілька етикетних ситуацій 1) Прошу! – прохання 2) Прошу! – дозвіл 3) Прошу? – спонукання до повторення сказаного при недочуванні. На думку Ю. Шевельова, другий і третій варіанти ілюструють галицький внесок у збагачення лексики української мови та етикетних мовних засобів. Поширеними у діловій сфері є ситуації, які передбачають оцінку діяльності людини, висловлених думок тощо. Їх мовне забезпечення пов’язане з умінням вибрати та застосувати узвичаєні стандартні формули для вираження компліменту чи згоди.
Комплімент (франц. compliment – вітання) – слова, які містять невелике перебільшення позитивних якостей людини (розумово-вольових, морально-етичних), а також стосуються зовнішнього вигляду тощо. Особливість компліменту як елемента мовленнєвого етикету – викликати симпатію співрозмовника, піднести йому настрій, зробити приємність. Він допомагає людям спілкуватися, жити разом, працювати. Коли людину підтримати, похвалити, підкреслити щось хороше в ній, – зазначає дослідниця А. Коваль, – вона почуває себе впевненіше, намагається дорівнювати уявленню, яке про неї склалося. Особливо це потрібно молодій людині, яка не завжди буває впевненою в собі, потребує підтвердження своїх позитивних рисі починань‖
73
Вибір компліменту залежить від статі (здебільшого компліменти говорять жінкам, соціального становища адресата, характеру взаємин чи ступеня близькості (неввічливо, наприклад, казати компліменти малознайомим чи незнайомим людям, від ситуації спілкування і попереднього змісту розмови.
73
Коваль А.П. Ділове спілкування. – К, 1992. – С. 86.
Словесна люб’язність є одним із психологічних прийомів досягнення прихильності підлеглих, з одного боку, та керівника, з іншого. Наприклад, керівник може адресувати комплімент співробітникові під час роботи, напр.: Мені приємно разом з вами працювати! Ви
чудовий фахівець Ви прекрасний майстер Вдалий комплімент завжди спонукає до зворотної люб’язності, напр.: Я щасливий працювати під Вашим керівництвом
Відповідями на комплімент можуть бути вирази
Дякую!
Дякую, але Ви перебільшуєте
Я радий (рада) це чути.
Мені приємно це чути.
Своєрідним виявом наукового компліменту є стереотипні конструкції, які використовують у текстах рецензій для підкреслення актуальності конкретної праці, напр.: ...
є першою спробою ґрунтовного дослідження нова довгоочікувана оригінальна праця. Комплімент повинен констатувати, стверджувати наявність характеристики, а не містити рекомендації щодо її покращення. Краще сказати людині добрі слова з авансом, ніж моралізувати. Вміння радіти чужим успіхам – це мірило шляхетності, доброго тону.
Згода – це позитивна відповідь на прохання, наказ, погодження з думкою, твердженням співрозмовника. Виражають переважно фразами Так!; Звичайно Безперечно Добре Будь ласка
Погоджуюсь!
Репліка адресата на прохання щось зробити, яка має відтінок небажання, відмови чи сумніву, містить слова доведеться (погодитись очевидно (це саме так правдоподібно (що
так воно і є не можна заперечувати, але. та ін. У системі наукового етикету єдність поглядів, наприклад, рецензента (опонента) й автора, виявляється через оцінку конкретних положень рецензованої праці, напр.: Ми цілком
погоджуємося з думкою автора Як справедливо зазначає автор тощо. У разі незгоди етикет наукового спілкування передбачає виклад інформації у пом’якшеній формі. Доречно використовувати форми умовного способу дієслів, напр.:
доцільно було б хотілося бабо вставні слова типу мабуть, напевне, можливо, очевидно, на
мою думку. Такі конструкції, звичайно, не використовують, якщо йдеться про принципові розбіжності з положеннями, які висуває автор. Однак і в цьому випадку науковий такт вимагає висловлювати незгоду без зайвої категоричності. Хоча треба дбати, щоб надмірна
„дозованість‖ наукової критики не перетворювала її на стильову барву, що підмінює виважене, об’єктивне й вичерпне осмислення наукового доробку
74
Досконале спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспільстві та на етапах досягнення професійної кар’єри, тоді як неправильність його є причиною багатьох конфліктів між людьми. Подолати перепони на шляху до взаєморозуміння та визнання допомагає ретельне дотримання правил лінгвоетикету.
74
Богдан С.К. Мовний етикет українців традиції і сучасність. – К, 1998. – С. 436.

РОЗДІЛ 3

ЛЕКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

§ 1. Загальна характеристика лексики сучасної української літературної мови

Лексика (від грец. lexikos – словесний, словниковий це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання (професійної, офіційно-ділової, наукової, виробничо-технічної тощо.
Слово – це граматично оформлений звук чи звуковий комплекс, за яким у процесі суспільної мовної практики закріпилося певне значення. Основна функція слова в мові – називна. Що таке назва Відмітна ознака, що впадає в око і яку ми робимо представником предмета. Чуттєве сприймання дає предмет, розум – назву цього предмета, – стверджував Л. Фейєрбах. Ознака, за якою предмет одержав свою назву, може й не розкривати його справжньої природи. Наприклад, слово атом запозичене з грецької мови і буквально означає неподільний, хоч наука довела, що атом ділиться на дрібніші частини. Значення слова співвідносне з поняттям як категорією мислення, що виникає внаслідок відображення та узагальнення у свідомості людини істотних ознак і властивостей предмета, являє собою сукупність людських знань про предмет. Слово матеріалізує поняття і тим самим робить його доступним і для інших людей. Однак слово не тільки матеріалізує поняття, ай формує його. Таким чином, воно – не умовне звукове позначення предмета, а мовний знак, що виникає внаслідок пізнання людиною ознак, властивостей предмета. Здатність слова називати поняття дає можливість у процесі спілкування користуватися порівняно невеликим запасом слів. Усвідомлення нерозривного зв’язку слова і поняття – запорука успішного глибокого оволодіння мовою свого фаху, вміння точно висловлювати думки, добираючи для цього відповідні лексеми. Поняттєвість як основна ознака наукового, професійного мовлення закріплюється і виражається у словах-термінах. У процесі розвитку мови можуть виникати нові значення слова, тобто його семантичний обсяг змінюється – розширюється чи звужується. Але в кожний конкретний період семантична структура слова є величиною постійною, інакше неможливим було б мовне спілкування. Здатність слова вживатися в кількох значеннях називається
багатозначністю. Багатозначність вважають могутнім джерелом і засобом збагачення словникового складу мови. Нові значення слова виникають на основі перенесення найменування з одних предметів, ознак, дій, станів на інші на основі подібності чи суміжності. Внаслідок цього створюється можливість одним словом позначати два і більше поняття. Так, іменники механізм, приплив шляхом метафоризації набували нового значення сукупність заходів, надходження чого-небудь суцільною масою, з яким вживаються в текстах професійного мовлення без будь-якого відтінку образності чи емоційності, напр.:
Кабінетові Міністрів України та Національному банку України розробити та запровадити
механізм, який сприяв би припливу коштів населення до Ощадного та інших банків України. В усній формі ділової мови слова в переносному значенні використовують ширше, пор.: На
біржах встановлюється так звана цінова стеля. Інколи ціна руйнує цю стелю. Для ділового мовлення багатозначність – явище небажане, оскільки провокує неточність, двозначність трактувань. В офіційно-діловому та науковому стилях мови слова використовують, як правило, водному термінологічному значенні, яке не обов’язково є первинним. Наприклад, слово каса має п’ять значень, серед яких значення назва кредитної установи, організації, з яким воно функціонує у банківській справі (ощадна каса, депозитна
каса, прибуткова каса), словник української мови подає третім.
Точно визначити кількість слів, які сьогодні вживають в українській мові, практично неможливо. Відомо, щонайповніше засвідчує словникове багатство Великий тлумачний словник сучасної української мови, який містить близько 170 тис. слів і словосполучень.
Одинадцятитомний Словник української мови подає тлумачення більше, ніж 135 тис. слів. Щодо термінологічних словників, то вони об’єднують 3–5 тис. слів, енциклопедичні загальні чи спеціальні, галузеві) містять 2–3 тис. словникових статей. Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався протягом тривалого історичного часу. Лексика сучасної української літературної мови неоднорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику.
Корінна лексика – це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов’янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90% від загальної кількості слів. Розрізняють різні пласти корінної лексики. Ядро її становлять слова, успадковані від
індоєвропейського лексичного фонду (індоєвропеїзми). Це слова, якій сьогодні вживають в усіх або в більшості індоєвропейських мові дійшли до нашого часу найчастіше у вигляді коренів, напр.: мати, брат, сестра, око, дім.
Спільнослов’янська лексика – це слова, які виникли в період спільнослов’янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов невідомі. Слів, які успадкувала українська мова від праслов’янської і які вживають тепер, приблизно 2 тисячі, напр.: чоловік,
свідок; губа, палець, серце пшениця, ожина, пиво душа, пам’ять, відвага, правда, кривда
вікно, борона боліти, читати, молотити, киснути розумний, короткий, кислий, жовтий. Вони належать до активного складу сучасної української мови, становлять найважливішу і найдавнішу частину лексики.
Спільносхіднослов’янська лексика – це слова, які виникли в період виділення східнослов’янських діалектів зі спільнослов’янської мовної єдності. Крім східнослов’янських, іншим слов’янським мовам невідомі, напр.: батько, дядько, племінник
тулуб, щока собака, кішка, жайворонок, снігур гречка, смородина, молочай, хвощ, клюква;
мельник, пивовар зовсім, тепер, спасибі. Варто зауважити, що спільносхіднослов’янські слова неоднаково збереглися у східнослов’янських мовах. Наприклад, слово митник відоме сьогодні лише в українській та білоруській мовах, але не вживається в російській.
Власне українська лексика – це слова, які виникли на українському мовному ґрунті в період формування і розвитку української мови і виражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, наприклад назви страві напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика, напр.: вареник, галушка, борщ, горілка,
паляниця, млинець, юшка, узвар штани, спідниця, черевик, чобіт, кожух, сорочка, хустка,
стрічка; соняшник, суниця, шовковиця гай, хурделиця мрія, надія, поступ, а також назви із суспільно-політичної, адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр.:
власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядовець, підприємство,
промисловість, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта. Крім корінних слів у лексичному складі української мови певне місце займають
запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового складу. Цікавим є процес засвоєння слів з інших мов. Відбувається він, як правило, внаслідок культурних, економічних, політичних контактів з іншими народами. Безперечно, запозичені з інших мов слова відповідним чином пристосовуються до фонетичних, граматичних законів української мови, тобто відбувається їх фонетичне, графічне, лексичне, граматичне освоєння (адаптація. Тому не завжди легко встановити різницю між корінним та запозиченим словом, особливо давніми запозиченнями чи запозиченнями з інших слов’янських мов, напр.: влада, власний,
ганьба, гасло, праця, чекати (з чеської, місто, хвороба, кишеня (з польської, посланник,

чиновник (з російської, бадьорий, дьоготь (з білоруської, левада, огірок, м’ята (з грецької,
бульба, коляда (з латинської, козак, шаровари, табун, отара, гарбуз (з тюркських мов. Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, словотвірні, морфологічні ознаки. Наприклад, для запозичень із грецької мови характерні голосні [а], [е] на початку слова афера, ера, епос; звукосполучення пс, кс у середині слова лексика,
псевдонім; суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а): олімпіада, панахида, піраміда та ін. Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки. Калька – це слово або вираз, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, які в оригіналі. Наприклад, українське слово прамова постало з німецького Ursprache, а слова відмінник,
співробітник виникли під впливом російських отличник, сотрудник. Розрізняють кальки лексичні, семантичні, фразеологічні. Калькування є одним із шляхів збагачення словникового складу мови. Однак у багатьох випадках калькування стає причиною порушень мовної норми на лексичному рівні. Наприклад, поширене в українській мові неправильне вживання слів роздивляти, губити у словосполученнях роздивляти закон в першому читанні, губити впевненість замість слів
розглядати, втрачати виникло в результаті калькування російських виразів рассматривать
закон в первом чтении, терять уверенность. Невиправданим є використання таких кальок з російської мови, як добрий чоловік, рахувати своїм обов’язком, дана проблема, біля тисячі
сторінок, не дивлячись нінащо, директор знаходиться у відпустці. Треба прагнути до використання українських слів і конструкцій, зокрема у цьому випадку добра людина,
вважати своїм обов’язком, ця проблема, близько тисячі сторінок, незважаючи нінащо,
директор перебуває у відпустці.
Питання про використання слів іншомовного походження в українській діловій мові є складним і вирішується неоднозначно. Вживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, але надмірне, неправильне їх застосування однозначно оцінюють негативно. Звичайно, безоглядний мовний пуризм, який веде до збіднення лексичного складу, обмеження виражальних засобів мови, не завжди бажаний. Цікаві щодо цього міркування академіка А. Кримського „... не варто сперечатися проте, звідки взяли слово, а
намагання усунути такі іншомовні слова, які вже міцно ввійшли до української літературної
мови, є просто зайвим, бо тут нашої філологічної заборони ніхто не послухає‖. Добір, вживання слів іншомовного походження часто диктують обставини, умови та стиль спілкування. Недоречно вжиті слова, не лише змов віддалених, алей близькоспоріднених, засмічують літературне мовлення. Однаково неприємно чути вирази
прийняти міри‖ чиє пропозиція припинити дебати, бо нас лімітує час
‖. Різниця полягає втому, що перше із них є суржиковим, а інше пересичене „заморянами‖. Які саме слова іншомовного походження є необхідними в мові Насамперед ті, які не можна точно перекласти рідною мовою. Здебільшого це загальноприйняті науково-технічні терміни. Серед запозичених слів-термінів виділяють пласт інтернаціоналізмів –
міжнародних слів, які вживають з тим самим значенням не менше, ніжу трьох неспоріднених мовах, і мають греко-латинську основу. Терміни-інтернаціоналізми залишаються єдиними назвами, як правило, тоді, коли були запозичені разом із поняттям, напр.: конус, перпендикуляр, бланк, штраф, аванс Питання національної чи інтернаціональної основи термінології завжди було дискусійним. Механічне запозичення термінів без врахування особливостей мови-реципієнта призводить до збіднення, ослаблення виражального потенціалу мови, забуваються її власні засоби, які найповніше відповідають внутрішній природі мови. Свої не гірші, за заморян‖, – стверджує С. Караванський. „Страшидлом‖ називає він слова паблік рілейшенс, а також скорочення від нього піар. Англійській ідіомі public relations автор протиставляє український відповідник зв’язки з громадськістю, а скорочення піар пропонує передавати абревіатурою

О.Г.Д. (обробка громадської думки, оскільки вважає, що саме на агітаційно- пропагандистській частині поняття наголошують американці. Знання буквального значення слів іншомовного походження допомагає пояснити зміст інших „страшидл‖. Утворені за словотвірними моделями української мови, деякі похідні співвідносяться з власними твірними. Наприклад, слово накапати донести на когось, вживання якого обмежується розмовним стилем через його несхвальне забарвлення, запозичене з німецької мови kappen,
caporen і буквально означає зраджувати, виказувати, доносити, і немає формально- семантичного зв’язку з дієсловом капати; так само дієслово лобіювати „впливати на членів парламенту при прийнятті законів пов’язане не з українським словом лоб, а з англійським
lobby „кулуари, коридор‖.
У новий час кількість запозичень з інших мов збільшується. Про це свідчить словник- довідник Д. Мазурик Нове в українській лексиці. Укладений за матеріалами української преси і частково зарубіжних періодичних україномовних видань 1991–2001 рр., словник відображає динаміку процесів, що відбуваються в сучасній українській мові, зокрема щодо запозичень. Уперше засвідчені серед неологізмів-запозичень слова акредитувати,
антиглобаліст, антидемпінг, ваучер, веб-сайт та ін. При використанні запозиченої лексики варто керуватися такими правилами Не вживати слів, які мають українські відповідники (не в термінологічному значенні, напр.:
аргумент – підстава, мотив, обґрунтування, доказ
авторитет – повага, пошана, вага
економія – ощадливість, заощадження
компенсація – відшкодування, оплата, покриття
експеримент – дослід, спроба
пріоритет – перевага, першість. переважне право
реальний – дійсний, справжній, можливий для виконання
ідентичний – тотожний, рівнозначний, однаковий
інцидент – випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія, оказія
лаконічний – стислий, короткий, небагатослівний
симптом – ознака, риса, прояв, знак
стимул – поштовх, причина, рушійна сила, заохочення.
2.
Іншомовні слова повинні бути зрозумілими для тих, хто їх слухає або читає, напр.:
апелювати – звертатися
домінувати – переважати
координувати – погоджувати
лімітувати – обмежувати. Вживати слова точно, відповідно до значення. Тоді не доведеться іронічно- жартівливо уточнювати „Це не ринок, це – базар‖. Зауважимо, що обидва із використаних слів – запозичені. Чи можна замінити слово сервіс українським
обслуговування? Ні, оскільки значення його ширше. Перше пов’язане з діяльністю підприємств та організацій щодо побутового обслуговування на певній території, а друге називає дії, пов’язані із задоволенням чиїх-небудь потреб, запитів. Не вживати водному контексті і запозичене слово, і український відповідник – зупинити вибірна одному із них, наприклад
патент – авторське свідоцтво
санкція – непорушна постанова
75
Мазурик Д. Нове в українській лексиці Словник-довідник. – Львів, 2002.
Використання сучасної української літературної мовив різноманітних сферах суспільного життя зумовлює функціонально-стильове розрізнення її лексичного складу і виділення двох груп слів
1. Загальновживана лексика, стилістично нейтральна (міжстильова), яка вільно вживається в усіх стилях мови. У зв’язку з підвищенням загального рівня культури, освіти, наукових і технічних знань народу, активною участю його у політичному і суспільному житті та суспільному виробництві, корінних зміну побуті загальновживана лексика поповнюється словами, які впродовж десятиліть складали спеціальну лексику з обмеженою сферою вживання, напр.: радіо, лекція, конференція, ракета, електрика, премія, газ, актив,
газета;
2. Лексика обмеженого вживання, співвіднесена з функціональними стилями мови, яку поділяють на

розмовну лексику, тобто слова (вирази, поширені в розмовному варіанті усного літературного мовлення. Наприклад, сьогодні в теле- та радіопросторі можна почути дискусії стосовно приватизації металургійних гігантів України і намагання з’ясувати – це
злочин чи елегантна бізнесоперація? Понятійний підтекст, закладений у цих назвах, цілком зрозумілий, а вибір однієї із них певним чином залежить від наміру мовця, ситуації мовлення. З погляду стилістичного забарвлення розмовна лексика неоднорідна. Вона включає слова, які не мають додаткового семантичного чи стилістичного навантаження і сприймаються як звичайні в словниковій системі української мови, напр.: ватман
(ватманський папір); слова з додатковим стилістичним навантаженням – іронічним, жартівливим, фамільярним відтінком, напр.: професор „центральний процесор комп’ютера‖,
проїхати „не почути або не зрозуміти сказаного. Існують також слова, які сприймають як знижені, згрубілі або й вульгарні. Вони перебувають на периферії літературної мови і переходять у розряд позалітературних. Їх вживання навіть в усному мовленні ділових людей
– факт неприпустимий. Зауважимо, що велика кілька такого типу слівце прямі запозичення з російської мови, напр.: облом, бомж, чмо, бидло, козел, прокол.

книжну лексику, тобто слова, що вирізняються на тлі стилістично нейтральної та розмовної лексики літературної мови вузькою сферою вживання і вносять у спілкування відтінок офіційності, урочистості, науковості. Порівняймо книжні слова усвідомлювати,
вирушати зі стилістично нейтральними розуміти, піти чи розмовним кумекати, вшитися.
До книжної лексики належать слова виробничо-професійної, наукової, суспільно- політичної, офіційно-ділової сфера також особливі поетичні слова (розмай, вітровіння,
приваба, надхмар’я). Книжну лексику активно використовують у функціональних стилях, що мають писемну форму вияву, – науковому, офіційно-діловому, публіцистичному, художньому. Вона властива, звичайно, і тим стильовим різновидам усного літературного мовлення, що тематично і структурно зближуються зі стилями писемного мовлення, наприклад, наукова стаття, лекція, доповідь, повідомлення, виступи на зборах, ділових нарадах, конференціях, з’їздах тощо. Мова професійного спілкування. зокрема фахівців з економіки, фінансової справи, передбачає широке використання виробничо-професійної та науково-термінологічної лексики.
Виробничо-професійна лексика – це слова чи словосполучення, які пов’язані з певною сферою виробництва (назви процесів виробництва, знарядь праці) та професії. Спеціальні слова та вирази, притаманні мові певної професійної групи, називають
професіоналізмами. Виділяють науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно- жаргонні професіоналізми
77
. Звичайно вони виступають як неофіційні, розмовні, атому Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики української мови. – С. 15.
77
Зубков М.Г. Українська мова Універсальний довідник. – С. 306.
часто емоційно забарвлені синоніми-еквіваленти до усталеної професійної номенклатури чи слів-термінів і виходять за межі літературної мови. Наприклад, умові працівників банківсько-фінансової сфери можна почути професіоналізми зняти касу, підбити
(прикинути) баланс; користувачі персональних комп’ютерів материнську плату називають
мама, а клавіатуру клава; у друкарів та журналістів помилка – це ляп. Лише деякі із них часом входять у нормативне вживання, напр.: двірник пристрій для очищення вітрового скла, ліхтарик, боковик підзаголовок, винесений за поля тексту. На думку деяких дослідників, „професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвинутої термінології
78
. Більш виваженою, однак, видається думка проте, що професіоналізми вживаються у певному професійному середовищі з метою детальнішого членування дійсності в сфері спеціальних інтересів‖
79
Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони сприяють кращому взаєморозумінню. Професійна лексика тісно пов’язана зі спеціальною термінологією окремих галузей науки, техніки, освіти. Вони мають велику кількість спільних елементів, але між ними є й істотні відмінності. При детальній диференційованості назв окремих предметів, їх частин та видових понять у професійній лексиці немає назв для широких категорій однакових чи подібних реалій, а кожна назва за своїм походженням і структурою звичайно ізольовані від інших, виникають стихійно на власній мовній основі, не мають чіткого наукового визначення. У термінології слова, що означають близькі поняття, становлять утворення від однакових коренів, галузеві терміни переважно творяться свідомо, часто з використанням іншомовних слів та словотворчих засобів.
Професіоналізми здебільшого застосовують в усному неофіційному мовленні, у писемній мові вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклети, інструкції, поради. Взагалі в офіційно-діловому та науковому стилях професіоналізми використовують з певним застереженням. Чим вищою буде мовна культура і більш організованим колектив, тим рідше з’являтимуться професіоналізми, особливо в діловому мовленні.
Науково-термінологічна лексика – один з основних лексичних компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий, офіційно-діловий, публіцистичний. Усі слова, які належать до термінологічної лексики, об’єднуються в мові загальною назвою термін. Термінологічна лексика є важливою категорією лексики кожної мови. Становлення української спеціальної термінології відбувалося у досить складних умовах, викликаних різними обмеженнями суспільного функціонування української мови. Штучне гальмування її в різні періоди історичного розвитку позначилося на формуванні термінологічного словника. Однак, незважаючи на несприятливі попередні умови та завдяки активізації термінологічної роботи сьогодні, українська термінологічна лексика повно відбиває рівень сучасних наукових знань, технічного і суспільно-культурного прогресу. При НАН України працює Комітет наукової термінології, який апробує суспільно-комунікативну вартість наукових термінів. Розв’язання термінологічних проблем має не тільки лінгвістичне, ай державне значення, оскільки наявність термінології є однією з обов’язкових умов розвитку науки, техніки, освіти. Термінологія становить окрему підсистему в складі лексичної системи, для неї характерний двосторонній зв’язок з лексичною системою, оскільки одночасно вона є й донором, і реципієнтом – збагачуючи певною мірою лексику, вона сама перебуває під впливом тих процесів, що відбуваються у лексиці загальнонаціональної мови. Кількість
78
Потелло Н.Я. Теорія і практика ділового мовлення Навч. посіб. – К, 1999. – С. 38.
79
Українська мова Енциклопедія. – С. 500.
80
Жданова Н. Активні процеси в сфері української економічної термінології // Лінгвістичні студії Зб. наук. праць. – Вип. II. – Донецьк, 2003. – С. 462.
термінів з розвитком суспільства збільшується, оскільки вони перші фіксують соціально- економічні, державно-політичні, науково-технічні та культурні досягнення усієї людської цивілізації. Важливо також, наголошують мовознавці, сформувати національну терміносистему у найсучасніших галузях, а саме, у галузях комп’ютерної техніки, штучного інтелекту, автоматизованого забезпечення, інформаційної служби, розширити присутність української мовив Інтернеті, тобто створити українську термінологічну базу сучасного постіндустріального суспільства
81
У лексичному складі української літературної мови виділяють слова, які виражають не тільки поняття, ай містять у собі відтінок емоційної забарвленості, образності (емоційно- експресивна лексика) або позбавлені цих властивостей (емоційно нейтральна лексика.
Емоційно-експресивна лексика – це слова, які у своєму значенні містять компонент оцінки, виражають почуття, позитивне чи негативне сприймання дійсності. Вона характеризує ставлення мовця до того, про що він говорить, до ситуації спілкування, виступає безпосереднім виразником людських емоцій. Експресивна лексика з погляду реального значення і його співвідношення з емоційним забарвленням неоднорідна. Виділяють слова, що виражають емоційну оцінку позитивних або негативних рис людей, предметів, явищ, дій чи станів своїм лексичним значенням, напр.: красень, потвора, радість, журба, веселий, сумний, тішитися, гніватися,
радо, слізно. Емоційність деяких слів цієї групи визначається контекстом водному вони стилістично та емоційно нейтральні, а в іншому – емоційно забарвлені, напр.: пити воду та
пити кров, солдати полку та солдати свободи. Це властиво тим словам, які здатні вживатися в переносному значенні і відповідно набувати оцінного значення. Варто звернути увагу на слова і вирази, які вживають для емоційної негативної характеристики осіб чи явищ, вираження різко осудливого ставлення до них, напр.: тихоня, мудрагель, паскуда, жерти,
пащекувати, ляпати, влипнути. Грубі, лайливі слова або звороти називають
вульгаризмами. Вони не відповідають нормам літературної мови і є абсолютно неприйнятними в мовленні ділових людей. Вживання їх погано характеризує мовця, створює конфлікт ситуації. Емоційне забарвлення слів може досягатися засобами словотвору, передусім суфіксами пестливості, здрібнілості чи навпаки згрубілості, напр.: матінка, сестричка,
тепленький, спатоньки або тюряга, старезний, довжелезний. Експресивна лексика відрізняється своєю стилістичною функцією, передбачаючи існування додаткових стилістичних відтінків та психологічних оцінок у конкретному слововживанні. Вживається в усіх емоційно-експресивних та окремих функціональних стилях мови (розмовному, художньому, публіцистичному.
81
Масенко Л. Мова і суспільство Постколоніальний вимір. – С. 88.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал