Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Pdf просмотр
Сторінка4/12
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Література:
1. Зимбардо Ф, Ляйппе М. Социальное влияние. – СПб:
Питер, 2001. – 448 с.

62
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
2. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка. Соціальна робота Навчальний посібник. – К, 1997.
3. Майерс Д. Социальная психология. Перев. с англ. – СПб:
Питер, 1998. – 688 с. Ольшанський Д.В. Психология масс. – СПб: Питер, 2001.
– 368 с. Пайнс Э, Маслач К. Практикум по социальной психо логии. – СПб: Из воПитер, 2000. – С. 411.

63
Робота соціального педагога з сім’єю
РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА 3
СІМ’ЄЮ
Сім’я – це різновид найдревнішої малої людської групи. І
як у кожній із них, усім ї формується певний психологічний клімат, сприятливий чи несприятливий з погляду духовного розвитку кожного із членів сім’ї. Намагаючись зрозуміти психологічний клімат сім’ї, необхідно проникнути в структуру міжособистісних зв’язків і залежностей. При цьому слід враховувати, що міжособистісні відносини двохсторонні і можуть бути позитивними, негативними, байдужими або неоднозначними. Аналізуючи конкретну ситуацію, соціальний педагог може використати той аспект роботи з сім’єю, що є актуаль ним.
Сім’я як соціальний інститут виконує різноманітні функції:
господарсько побутову, сексуально еротичну, емоційну, первинного соціального контролю, виховну, духовного і культурного спілкування.
Сім’я може бути могутнім чинником розвитку та емоційно психологічної підтримки особистості, а також джерелом психічної травми та різного роду розладів неврозів, психозів,
психо соматичних захворювань, сексуальних та соціальних відхилень.
До сімейної атмосфери людина чутлива все життя, але найбільшого впливу зазнає дитина впору фізичного та духовного становлення. Всім ї формується ставлення дитини до самої
себе. На ґрунті сімейних стосунків відбувається первинна соціалізація, засвоюються перші соціальні ролі, закладаються основні цінності життя. Батьки природним способом впливають на всіх дітей через механізм наслідування, ідентифікації та інте риоризації зразків батьківської поведінки.
Наслідування розглядається як засвоєння індивідом способів поведінки на підставі спостереження за оточуючими людьми. Це цілеспрямоване відтворення манер, вчинків і звичок на основі свідомого прагнення їх засвоїти. Натомість воно переважно зводиться до імітації зовнішніх, доступних спосте

64
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
реженню способів поведінки. Наслідування не поширюється на переконання та ціннісні орієнтації.
Ідентифікація – це емоційно зумовлений процес ототожнення себе з іншою людиною, внаслідок чого засвоюються моральні норми, цінності, установки і способи поведінки цієї
людини. Внаслідок ідентифікації відбувається прийняття індивідом цінностей та переконань оточуючих людей, включення
їх у власний внутрішній світ. Ідентифікація передбачає наявність сильного емоційного зв’язку. Цей процес відбувається мимовільно, незалежно від цілеспрямованих зусиль батьків та
інших членів сім’ї, а також без усвідомлених намагань збоку дітей.
Сімейне виховання доволі індивідуальне своєрідним показником його результативності є родинні почуття. Тому виховний потенціал сім’ї – це її здатність реалізувати функцію виховання, розвитку та соціалізації дитини. Більшість дослідників пов’язують його з психологічною атмосферою, системою міжособистісних стосунків, ставленням до інтересів і потреб дитини, рівнем психолого педагогічної і загальної культури батьків, способом життя родини, індивідуально типологічними особливостями батьків.
Ураховуючи значущість сім’ї і сімейного виховання, соціальний педагог розглядає її як важливу складову соціального становлення дитини. Він має бути підготовлений до різних видів роботи з нею сімейної діагностики, сімейного консультування, психолого педагогічної освіти батьків, корекції стосунків батьків і дітей, сімейної психотерапії.
Спеціалісти з дитячої психології переконані, що важливим показником неблагополучності міжособистісних стосунків всім ї є негативні риси характеру дітей. Доцільно зауважити, що конкретна риса характеру є виявом його. Змінити небажану рису можна, вплинувши на характер загалом. Наприклад, дитина почала обманювати. Водному випадку вона робить це,
щоб захистити себе від покарань, в іншому – просто фантазує,
тікаючи від буденності. Обманювати дитина може і для того,
щоб привернути до себе увагу зайнятих справами батьків. Обман як вигадка дозволяє дитині абстрагуватися від травмуючих внутрішньосімейних стосунків. Якщо ми змогли певним чином викорінити схильність до обмануто в першому випадку ми зро

65
Робота соціального педагога з сім’єю
били дитину більш впевненою в собі в другому – зменшили потребу в занадто великій увазі до себе збоку дорослих втре тьому – розкрили інші можливості для фантазії і творчості в четвертому – позбавили певної психологічної травми. В кожному випадку дитина не лише перестає обманювати, але стає
іншою.
Дослідження неблагополучних сімей дозволили виділити три основних форми взаємодії.
Суперництво передбачає намагання двох або більше членів сім’ї забезпечити головну роль. Ця проблема є доволі актуальною в перші два роки подружнього життя. Ефективним стає
компромісний варіант, при якому подружжя розподіляє між собою сфери впливу. Але якщо питання не розв’язується, то причиною може бути відсутність кохання одного із членів сім’ї
та розгляд суперечки як єдиного способу виявити своє невдоволення шлюбом. Проживання разом з батьками може поглиблювати ситуацію суперництва, оскільки протистояння проявлятиметься між свекрухою і невісткою, зятем і тестем. Суперництво не завжди є боротьбою за першість в організації побуту.
Його причини значно глибші, позаяк стосуються внутрішніх життєвих установок і позицій. Це доволі ускладнює ситуацію.
Удаване співробітництво як тактика сімейних стосунків не передбачає відкритих конфліктів. Але це триває до певного часу,
а точніше, до того моменту, поки хтось із членів сім’ї не змінює
своєї життєвої позиції, наприклад, вихідна пенсію, нове призначення на роботі дружини, хвороба чоловіка. Із ясовується,що мирі благополуччя, що панували всім ї, водну мить зникли. Стає зрозумілою нещирість та фальшивість попередніх сто сунків.
Ізолювання передбачає психологічне віддалення одного або кількох членів сім’ї. Частіше це стосується людей похилого віку,
до яких нема діла заклопотаним дітям. У подібній ситуації можуть перебувати чоловік і дружина, які лише формально підтримують сімейні стосунки з почуття обов’язку перед дітьми, з огляду на матеріальне становище та інше. У кожного із них за межами сім’ї
свої інтереси, коло спілкування, розваги. Взаємоізольованими можуть стати молоде подружжя і батьківська сім’я.
Діти, які проживають в таких сім’ях, обов’язково втягуються в міжособистісні конфлікти. Намагання допомогти дітям

66
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
розпочинається із з’ясування справжніх стосунків між дорослими. У проблемних сім’ях формуються певні стереотипи поведінки дітей, що з часом закріплюється в типових ролях.
Підкреслюючи цінність дитини для сім’ї, батьки формують
«кумира сім’ї». Така дитина викликає загальне схвалення, незалежно від реальної поведінки. Звертаються до неї, в основному спокійним голосом найменше прохання негайно задовольняють (якщо хтось із дорослих не виявляє такого бажання, всі
починають докоряти йому. Життя сім’ї повністю присвячене дитині. У такій атмосфері може формуватись егоїстична, капризна, вередлива людина. При удаваному співробітництві кумир сім’ї» може виконувати функцію єднання сім’ї, оскільки кожен демонструє свою прив’язаність до дитини. При суперництві це хороша арена, на якій можна продемонструвати свою надлюбов і тим самим довести зверхність над іншими.
«Мамин (бабусин, дідусів тощо) скарбу порівнянні з попередньою роллю є не загальним улюбленцем, а когось конкретного з дорослих. Найпоширенішою психологічною причиною подібних взаємин є невдоволення матері шлюбом. Всю свою нереалізовану любов вона підсвідомо намагається віддати дитині. Це проявляється в неконтрольованих проявах ніжності, жертовності. Становище дитини погіршується і нерозумінням різного ставлення до неї збоку матері і батька, бабусі і дідуся.
Роль улюбленця, що нав’язується дитині, може бути відоб раженням суперництва між членами сім’ї, або ізоляцією когось
із них. Подібна тактика стосунків не дозволяє дитині реально засвоювати прийнятні форми контактів з представниками протилежної статі, що значно ускладнює майбутнє доросле життя.
Зразкова дитина тішить всіх вихованістю, слухняністю.
Вона – гордість сім’ї. Доволі часто за спробою дорослих зробити дитину бездоганною, приховується атмосфера удаваного співробітництва. Від дитини очікують, передусім, вияву слухняності, за що і схвалюють. Внутрішні переживання, стан дитини цікавить менше. Дитина страждає від почуття провини за найменшу невдачу. А в майбутньому дорослому житті їй потрібно буде розв’язати проблему власної неповноцінності.
Особливий випадок – це роль хворобливої дитини. Дорослим не хочеться змінювати сталі взаємини, насамперед між

67
Робота соціального педагога з сім’єю
собою з приводу хвороби дитини. Їм легше поводитися з нею як з хворою, не шукати нові повноцінні форми душевного контакту. До того ж позиція опікуна передбачає батьківську владу над підростаючою дитиною.
«Жахлива дитина сприймається всім ї як суб’єкт, що створює напружені ситуації. Вона неслухняна, безвідповідальна,
часто бунтує, діє наперекір дорослим. Усі всім ї тільки те і роблять, що закликають її до порядку, використовуючи покарання. Неслухняність дитини зводять у ранг внутрішньосімейної
цінності, оскільки це дозволяє комусь із дорослих захопити першість у протистоянні з іншими, вчасно зауваживши Це ви своїм потуранням довели до цього. Найнебезпечнішою в таких випадках є ізоляція самої дитини. Це може проявлятися тоді, коли є дитина від першого шлюбу і народжується немовля, до якого прикута увага, любові ласка всіх. Ізольована дитина може перетворитись на затурканого, тобто того, кого карають за найменшу провину. Засуджувати батьків за неправильні дії можна лише тоді, коли вони чинять неправильно,
реалізуючи осмислені наміри. Описані випадки вказують на
інше. Дії дорослих неусвідомлені, почасти вони глибоко переконані, що чинять в ім’я добра і справедливості, заради майбутнього дитини і щиро розраховують на вдячність.
Допомога сім’ї, яку надає соціальний педагог, передбачає
кілька напрямків. Педагогічна допомога полягає в поглибленні
педагогічної компетентності батьків, суб’єктом скарги в такому випадку, як правило, бувають діти. Консультант разом з батьками аналізує ситуацію. При цьому увага не акцентується на помилковості дій батьків, а розглядаються універсальні з погляду педагогіки методи виховання. Наприклад, дівчинка заявляє, що перед контрольною роботою у неї завжди ще звечора починає боліти голова, шлунок вона погано спить, відмічає
тремтять руки, аж до моменту, покине побачить контрольні
завдання. Причиною підвищеної дитячої тривожності, як правило, є завищені еталонні вимоги батьків без урахування реальних можливостей. Однак у роботі з батьками доцільно акцентувати увагу на індивідуальних особливостях та їх урахуванні
у навчальній діяльності.
Соціальна допомога надається тоді, коли сімейні проблеми виникають у результаті несприятливих обставині ви

68
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
магають зовнішнього втручання. Часто це пов’язане із матеріальним достатком.
Якщо причини ускладнень пов’язані із сферою спілкування, то сім’я потребує психологічної допомоги. Вона передбачає аналіз ситуації, психодіагностику особистості та діагностику сім’ї. Практична допомога зводиться до подолання бар’єрів у спілкуванні і причин, що їх викликали. Наприклад, піклування бабусі про 7 річного онука почало набувати ознак гіперопі
ки, що викликало невдоволення матері. Під час аналізу ситуації вдалося з’ясувати справжні причини таких стосунків. Бабуся таким чином компенсувала недостатню увагу до себе збоку сина і невістки, а мати розцінювала це як зазіхання на її права.
Потреба у діагностичній допомозі виникає тоді, коли батьки недостатньо поінформовані щодо причини відхилень у поведінці
та розвитку дитини. Діагностичний висновок може бути основою для прийняття радикальних рішень щодо подальших дій.
Медична допомога необхідна втому випадку, коли причиною сімейних проблем є захворювання когось із членів сім’ї.
Завдання соціального педагога – сприяти лікуванню хворого та адаптувати здорових членів сім’ї до ситуації, що склалась.
Соціальний педагог має бути готовий до надання будь якого виду допомоги у випадку проблемних дитячо батьківських та подружніх взаємин.
Процес консультування передбачає когнітивний та емоційний аспект. Консультація – це спілкування, встановлення емоційного контакту з членами сім’ї, певна динаміка цих контактів, що створює передумови для саморозкриття на основі
емоційно раціональних чинників внутрішніх ресурсів особистості (В.В.Столін, Процес консультування можна умовно поділити на 5 фаз:
встановлення контакту, окреслення проблеми, робоча фаза,
фаза розв’язання і фаза зворотного зв’язку. На першій фазі визначається дистанція спілкування, тип взаємодії батьків з дитиною невербальні сигнали.
На цьому етапі потрібно зафіксувати характер ставлення батьків до соціального педагога ділове, грайливе, несерйозне, необхідне, споживацьке. У першій розмові досвідчений спеціаліст може з’ясувати історію розвитку дитини, виховний потенціал сім’ї, тип сімейного виховання, педагогічні установ

69
Робота соціального педагога з сім’єю
ки батьків. У свою чергу клієнт орієнтується в професійних можливостях консультанта, знайомиться з основними процедурами, які будуть застосовуватись при подальшій роботі.
Друга фаза – це визначення, окреслення, формулювання проблеми клієнта, проблеми сім’ї. Результатом роботи має стати погодженість суті проблеми. Можна запропонувати вести розмову від третьої особи, важливо тільки, щоб клієнт прийняв проблему. Враховуючи індивідуальні особливості,
складність ситуації, вибраний консультантом теоретичний підхід, бесіда може бути керована або вільна.
На третьому етапі відбувається нове розуміння проблеми,
свого роду новий погляд, відкривається новий ракурс бачення власних ускладнень.
Динаміка змін при цьому така структурування зв’язків між клієнтом і консультантом загострення ситуації в контрольованих умовах, перенесення і протидія клієнта, вихід клієнта із перенесення (трансфера), набуття автономності, незалежності,
нового бачення.
Четверта фаза – це прийняття рішення і вироблення програми дій, у результаті чого клієнт досягає ефективної поведінки в природних умовах. У процесі роботи консультант пропонує можливі варіанти поведінки, але остаточне рішення приймає клієнті воно має бути визначене як власне.
П’ята фаза – зворотній зв’язок, який дозволяє констатувати міру задоволення клієнта процесом та результатом консуль тування.
Статус сім’ї та його різновиди
Основною характеристикою сім’ї як цілісного системного утворення є її статус, тобто стан сім’ї у процесі адаптації в суспільстві.
Для соціального педагога важливими є такі структурні характеристики сім’ї:
повна, неповна стадії життєвого циклу (молода, зріла, похилого віку первинний шлюб чи повторний кількість поколінь усім ї кількість дітей (бездітна, малодітна, багатодітна).
Такі параметри розкривають потенційні можливості сім’ї

70
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
та потенційні чинники соціального ризику. Народження другої дитини, наприклад, може посилювати дитячо родинні зв’яз ки і водночас може викликати психологічну ізоляцію старшої
дитини.
Окрім структурних і функціональних проявів, для соціально педагогічної діяльності мають значення індивідуальні характеристики членів сім’ї. До них належать соціально демографічні, фізіологічні, психологічні, патологічні звички дорослих, а також характеристики дітей вік, рівень фізичного,
психічного розвитку інтереси, здібності, навчальний заклад,
який відвідує успіхи в навчанні та спілкуванні з однолітками;
відхилення в поведінці, патологічні звички.
Індивідуальні прояви членів сім’ї та її структурні і функціональні параметри поєднуються в комплексну характеристику статус сім’ї. Можна виділити кілька статусних рівнів соціально економічний, соціально психологічний, соціокультурний,
ситуативно рольовий. Вони характеризують стан сім’ї в певній стадії життєдіяльності у конкретний момент часу, тобто це своєрідний показник стану сім’ї в безперервному процесі її адаптації в суспільстві.
Матеріальний стан сім’ї передбачає рівень надходжень,
житлові умови, побут, соціально демографічні характеристики. Таким чином, соціально економічний статус сім’ї вказує
на можливість або ж неможливість задовольняти потреби в матеріальному благополуччі, користуванні різними видами послуг та забезпеченні освітніх та інших соціальних потреб.
Психологічний клімат – це достатньо стійка емоційна налаштованість, що є результатом настрою членів сім’ї, їх душевних переживань, ставлення одне до одного, до інших людей,
роботи, до навколишніх подій.
Для оцінювання соціально психологічного статусу всі взаємини групують за принципом суб’єктивного включення. При цьому виділяють подружні, дитячо батьківські та стосунки з найближчим оточенням.
Показниками психологічного клімату сім’ї є міра емоційного комфорту, рівень тривожності, міра взаємного довір’я,
повага, підтримка, допомога, співпереживання місце і спосіб проведення дозвілля, відкритість у взаєминах з найближчим оточенням.

71
Робота соціального педагога з сім’єю
Сприятливими є відносини, які побудовані на принципах рівноправності, співробітництва, поваги. Емоційна близькість переростає в задоволення кожного своїм перебуванням усім ї.Несприятливий психологічний клімат проявляється тоді,
коли водній або в кількох сферах сімейних взаємин існують утруднення і конфлікти члени сім’ї постійно відчувають підвищену тривожність, емоційний дискомфорт. Несприятливі
відносини можуть трансформуватися в кризові, що характеризується повним нерозумінням, ворожістю, проявами насильства, намаганням розірвати шлюб. Наприклад, втеча дитини із сім’ї, відмова від стосунків із родичами.
Соціокультурна адаптація визначає загальну культуру сім’ї.
Рівень культури сім’ї вважається високим, якщо сім’я здатна зберігати традиції і звичаї, має широкі інтереси, розвинуті духовні потреби. У такій сім’ї раціонально організований побуті дозвілля, перевага надається спільному проведенню вільного часу, підтримується здоровий спосіб життя.
Якщо духовні потреби сім’ї нерозвинуті, інтереси обмежені,
побут неорганізований, немає об’єднуючого джерела, перевага надається насильницьким методам регулювання поведінки,
сім’я веде аморальний спосіб життя, то її рівень культури –
низький.
Соціально рольова адаптація пов’язана із ставленням до дитини всім ї. Високий рівень культури і активності сім’ї під час вирішення проблем дитини проявляється як конструктивне ставлення. Може проявлятись акцентування уваги на проблемах дитини, або ж повне ігнорування їх, що межує із негативним ставленням. На основі аналізу статусу можна говорити про рівень соціальної адаптації сім’ї в суспільстві.
Вияв неприязні між дітьми всім їiУ роботі соціального педагога доволі часті випадки аналізу конфліктних ситуацій між дітьми всім ї. Причинами їх є суперництво, протистояння, неприйняття один одного. Це своєрідний спосіб домогтися батьківської уваги і любові.
Діти мають різний характер, темперамент, вік. Одна із них з’явилася всім ї раніше іншої і деякий час була єдиною дитиною. Поява братика чи сестрички може бути очікуваною або ж несподіваною, якщо дитину ніхто не готував до подібних змін

72
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
у родині. Доволі швидко у старшої дитини можуть з’являтись сумніви щодо сили любові збоку батьків. Так розпочинається боротьба із братом чи сестрою, яка може тривати все життя.
Батьки почасти провокують дітей до подібного суперництва.
Нерідко спонуканням в такому протистоянні є заздрість. Розрізняють кілька її видів заздрість таланту. Одна дитина більш талановита, її більше люблять. Заздрість щодо фізичної привабливості, заздрість молодшому, якого просто більше люблять.
Заздрість розуму, оскільки брат краще навчається, його також більше люблять.
Батьки можуть розпалювати це почуття, не розуміючи, що насправді відбувається.
Старша дитина спочатку виховується як одна. Вона повністю наділена батьківською любов’ю. Це почуття доволі глибоко укорінюється, із появою другої дитини проявляється ситуація, яку А.Аддер назвав вигнання з трону».
За даними Дж. Джайнот, до старшої дитини пред’являють більші вимоги і покладають більші надії. Старші діти в дорослому житті добродушніші, вміють співробітничати, неагресивні, відповідальні, налаштовані на допомогу. Майже завжди
є лідерами, оскільки в більшості сімей старша дитина є лідером для меншої.
Друга дитина всім ї сприймається батьками емоційно спокійніше. Мати має досвід догляду за дитиною, її не так лякає
дитячий плачі безсонні ночі. Вона сприймає такі явища як минущі. Тому другу дитину, як правило,
огортають щирою ласкою, ніжністю. Дитина стає улюбленцем сім’ї і може залишатися маленькою все життя. Г.Т.Хаментаускас вважає, що друга дитина більш врівноважена, позаяк ніколи не потрапляє в пастку вигнання із з трону. Тому можна вважати, що об’єктив но у неї кращі умови для розвитку.
Існує й інший погляд. На думку Р. Річардсона, незалежно від мотивації, батьки очікують від меншої дитини менших досягнень. Як правило, до неї пред’являються і менші вимоги.
Звичка бути маленьким усім ї переконує, що бути агресивним безрезультатно. Бажаного результату можна досягти маніпулятивним шляхом ображаючись або зачаровуючи інших.
Конкурентні стосунки між дітьми всім ї, як правило, прямо чи опосередковано заохочуються батьками.

73
Робота соціального педагога з сім’єю
Одним із механізмів такої підтримки є підвищена увага і
любов до однієї дитини як винагорода за відповідні дії чи досягнення. Найчастіше це буває тоді, коли дитина добре навчається або є слухняною. Суперництво між дітьми значно загострюється, якщо їх починають порівнювати. Наводимо приклад найболючіших порівнянь. Перше стосується фізичної
привабливості та особливостей фігури. Фраза Наталя у нас красуня, не те, що Оксана – може перетворити сестричок на суперниць. Одна почувається королевою, а інша – бридкою. Так з’являється недовіра дорідних людей, образа, бунтарство. При цьому різко знижується самооцінка, оскільки відчуття своєї привабливості є вагомим чинником формування. Батьки мають ретельно зважувати всі з цього приводу висловлювання. Необережні слова можуть викликати у дітей почуття ненависті.
Діти дуже чутливі до оцінювання їх розумових можливостей. Наприклад, часті репліки «Сашко знову одержав 12 балів,
бери з нього приклад, викликатимуть внутрішній протест. Для дитини це є підтвердженням того, що дорослі його постійно оцінюють і тим більше порівнюють.
Між дітьми, особливо між хлопчиками, існує суперництво щодо їх спортивних досягнень. Повільні, незграбні, знад мірною вагою хлопчики страждають і без порівняння з будь ким іншим. Кепкування всім ї особливо болісне.
Причиною конфлікту може бути виділення когось із дітей як улюбленця. Частіше ним буває молодша дитина. Їй багато вибачають, дозволяють, більше купляють речей та іграшок,
пестять її. В таких випадках лунає звичне Поступися Ганнусі,
вона ж молодша. Старша дитина намагатиметься приховано ображати молодшу.
Більшість спеціалістів вважає, що батькам не слід бути адвокатом у подібних ситуаціях. Якщо діти не ладять, причину потрібно шукати в усій системі сімейних відносин. Дітей необхідно навчити адекватно виражати почуття і позитивні, і негативні. Вони можуть не любити один одного в певний період свого життя, або ж усе життя. Багато залежатиме від характеру втручання батьків. Намагання ззовні залагодити ситуацію не призводить навіть до тимчасового успіху. Пристрасті будуть особливо загострюватися за відсутності батьків.

74
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
Соціальному педагогу в таких випадках потрібно допомогти виявити справжню причину порушення взаємин усім ї. З’я сувати, хто із батьків найбільш причетний до конфліктів між дітьми. Які особисті проблеми таким способом розв’язуються.
Наприклад, протест батька проти авторитаризму і владності матері може проявлятись в упередженому ставленні до дитини,
яка є її улюбленцем. Занадто амбіційна поведінка матері штовхатиме її до пошуку і вип’ячування неіснуючих талантів однієї
дитини і приниження іншої.
У кожному випадку неприязнь і протистояння між дітьми всім ї може бути подолана, природне ставлення рідних людей один до одного – це прийняття, визнання, любов.
Соціально педагогічна робота з покинутими дітьми
У будь якій державі завжди були, є і будуть діти, які з різних причин залишаються без батьківської опіки. І в цих випадках держава бере на себе турботу про них.
Опікунство – це форма захисту особистих і майнових прав неповнолітніх та інших категорій людей.
Наразі широко використовуються два поняття сирота і соціальна сирота. Діти сироти – це особи віком до 18 років, у яких померли батьки або єдиний батько чи мати. Соціальна сирота це дитина, яка має біологічних батьків, але вони з певних причинне займаються вихованням дитини і не турбуються про неї. У таких випадках дітьми опікується держава.
Таким чином, до категорії дітей, що залишилися без опікунства батьків, належать діти, в яких батьки померли позбавлені батьківських прав обмежені в батьківських правах;
визнані такими, що зникли безвісти недієздатні відбувають покарання у виправних колоніях звинувачуються в здійсненні
злочину і перебувають під охороною ухиляються від виховання дітей відмовляються забрати дитину із лікарні, соціальних закладів, де дитина перебувала тимчасово.
Проблема соціального сирітства єна сьогодні нагальною для багатьох країн світу. Так, американські дослідники стверджують, що в усьому світі зростає чисельність покинутих дітей,
які заповнюють лікарні, пологові будинки, спеціальні заклади. Заданими міжнародних експертів ООН, помітним є зростання кількості таких дітей у країнах Західної і Східної Європи.

75
Робота соціального педагога з сім’єю
У нашій країні можна виділити три основні причини дитячого сирітства. Перша полягає втому, що батьки (частіше мати)
добровільно відмовляється від неповнолітньої дитини. Найчастіше це відбувається при народжені дитини. З юридичного погляду відмова від дитини – правовий акт, що підтверджується спеціальним юридичним документом. Упродовж трьох місяців батьки можуть змінити своє рішення.
Друга причина пов’язана з позбавленням батьківських прав з метою захисту інтересів дитини. В основному це відбувається в неблагополучних сім’ях. Таке рішення виносить суді також оформляється спеціальний юридичний документ.
Третя причина – це смерть батьків. До цієї групи можуть бути включеній ті діти, які втратили батьків у період хаотичної
міграції або військових дій.
У кожному випадку держава передусім піклується про те,
щоб зберегти для дитини сім’ю і запобігти її передачі на виховання в державні заклади. Дитина, котра втратила батьків – це особливий трагічний світ. Потреба мати батька і матір – найсильніша природна потреба. Тому, якщо збереження для дитини сім’ї є неможливим, то перевага надається пошуку для неї
нової сім’ї.
Піклування про дітей сиріт здійснюється двома шляхами:
усиновленням або передачею на державне утримання. Дитина може бути направлена в дитячий притулок, будинок дитини, в тимчасову сім’ю, що прийняла дитину, дитячий будинок, школу інтернат.
Усиновлення може бутив опікунській сім’ї або всім ї того,
хто всиновлює. Відмінність між ними втому, що в першому випадку дитина перебуває серед людей, з якими її пов’язують родинні зв’язки; а в другому роль сім’ї виконують зовсім чужі
люди.
Опікунська сім’я, таким чином, передбачає родинні зв’яз ки. Визначають опікуна органи опіки і піклування на основі
рішення суду. Завданням опікуна є піклування про виховання
і розвиток дитини, захист її прав. Опікун здійснює контроль за збереженням і використанням наявного у неповнолітньої дитини майна, але сам немає права розпоряджатися ним.
Сім’я усиновлення є новою юридичною і фактичною сім’єю дитини.

Дитина може отримати нове прізвище і навіть ім’я. Всі

76
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
права і обов’язки з моменту усиновлення прирівнюються доправ і обов’язків рідних дітей.
Тимчасове усиновлення можливе за наявності у батьків, що всиновлюють дитину, психолого педагогічної підготовки.
Послуги оплачуються державою. Термін перебування дитини в такій сім’ї зараховуються батькам як стаж роботи. Дитина проживає в будинку тимчасових батьків від кількох місяців до кількох років.
Незважаючи нарізні типи прийомних сімей, можна визначити функції соціального педагога під час взаємодії з ними. Це,
зокрема, підбір сімейних пар, навчання батьків, патронування
їх діяльності з питань навчання і виховання дітей. При цьому соціальний педагог має узгоджувати свої дії з лікарями, психологами, дефектологами та іншими спеціалістами.
Під час підбору подружніх пар потрібно враховувати тип сім’ї: з дітьми, без дітей, неповна, самітні люди. Враховується вік людей, що прийняли рішення усиновити дитину, їх матеріальне забезпечення, а також мотиви. Виділяють цілий комплекс мотивів бажання мати дитину у випадку неможливості народження власної смерть власної дитини загибель близьких родичів бажання мати дітей в той час, як власні стали дорослими почуття милосердя до дітей, які потребують підтримки почуття самостійності релігійні мотиви тощо.
Як правило, проявляється не один, а кілька мотивів одночасно. Однак поряд з позитивними, можуть проявлятись і негативні мотиви, такі, як матеріальна вигода, можливість фізичної експлуатації дітей тощо.
Об’єктом діяльності є сім’я, дитина всім ї. Всю соціально педагогічну діяльність можна поділити на кілька етапів. Перший пов’язаний з пошуком батьків, які бажали б усиновити дитину. Вони подають заяву, в якій вказують прізвище, ім’я, по батькові, адресу проживання, домашній телефон, наявність своїх дітей, стать і вік дитини, яку хочуть усиновити, можливо,
дефекти здоров’я дитини, термін контракту з дитиною. На цьому етапі соціальний педагог виконує інформаційну функцію.

77
Робота соціального педагога з сім’єю
Разом з іншими спеціалістами розробляє анкету опитування,
бере участь у створенні банку даних.
На другому етапі претенденти заповнюють анкету, в якій формулюють особистісну самооцінку, описують історію сім’ї,
характеризують власний стиль життя, релігійну приналежність,
стан здоров’я подружжя, матеріальні умови, мотиви прийому дитини тощо. Таким чином, розпочинається попередня діагностика майбутньої опікунської сім’ї.
На третьому етапі відбувається перше відвідання сім’ї, притулку, дитячого будинку або іншого закладу, де перебуває дитина, яку мають усиновити. На цьому етапі соціальний педагог виконує посередницьку роль між дитиною і його майбутньою сім’єю. Він спостерігає за дитиною, проводить бесіди з тими,
хто її виховує.
Четвертий етап передбачає поглиблене вивчення сім’ї та найближчого оточення, тобто проводиться поглиблена діагностика. Соціальний педагог виявляє педагогічний клімат сім’ї,
наявність шкідливих звичок та інші характеристики. Потім соціальний педагог обстежує найближче оточення сусіди, колеги по роботі, друзі. Для цього може бути використана бесіда або ж анкетне опитування, запит в органи громадського правопорядку та поліклініку (для об’єктивного оцінювання стану здо ров’я батьків).
П’ятий етап – це попередній вступний курс навчання майбутніх батьків. З цією метою проводяться теоретичні заняття,
на яких батьків знайомлять з правовими основами усиновлення, психологічними особливостями дітей відповідного віку,
педагогічними чинники сімейного впливу тощо. Практичне стажування впродовж 2 3 днів передбачає знайомство з тим закладом, в якому перебуває дитина. При цьому соціальний педагог виконує навчальну функцію, оскільки він розробляє і реалізує програму такого курсу.
Шостий етап пов’язаний з передачею дитини в нову сім’ю. З
цього моменту соціальний педагог виконує функцію патронату.
Розпочинається етап адаптації дитини в нових умовах, а це передбачає проблеми як для дитини, такі для батьків та найближчого оточення. Соціальний педагог допомагає виявити причини кризових явищ, намітити програму дій з метою їх подолання
і запобігає можливій відмові батьків від прийнятої дитини.

78
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
Робота соціального педагога з сім’ями віруючих
Для організації роботи з такою сім’єю соціальному педагогу необхідно насамперед знати світоглядні основи вірування, заповіді, виховне значення освітніх програм недільної школи. При цьому важливо не образити віруючих батьків власною позицією невірування. Важливо зрозуміти стиль і характер сімейних стосунків, роль дитини, вплив на розвиток дитини відвідання недільної школи.
Мета християнського виховання – виховання серця, розуму і волі. Волю дитини можна спрямовувати, якщо спонукати віру, надію і любов. Поштовхом у вихованні є виховання слухняності, подолання надмірності, схильності до капризувань,
пустощів. Слухняність має бути вільним волевиявленням, що вибудовується на любові та через страх втратити прихильність коханої людини. Однак ні в якому разі такі вияви моральності
не мають бути примусовими.
Принципами православної педагогіки є:
принцип свободи вірування, що можливий за умови вільного вибору людини;
визнання Христа і визнання цінності людської особис тості.
Православна церква організовує літургічне життя дітей, їх релігійну освіту. В процесі християнського виховання дітям допомагають зрозуміти присутність Бога, а не дізнатися все про
Бога (Куломзина С.С. Наша церковь и наши дети. – М, Працюючи з сім’єю, соціальний педагог має усвідомлювати, що сім’я для дитини – це маленька церква. Батьки навчають дітей молитов, пояснюють таїнство святого причащання,
розповідають про вірування і суєвір’я, про значення посту вжитті людини тощо.
Соціальний педагог доповнює домашнє виховання, консультуючи батьків із різних проблем психології та педагогіки.
Можна рекомендувати такі теми для бесід з віруючими батьками Про ставлення батьків до вчинків дітей, “Особливості
підліткового віку, Болючі питання юнацького періоду, Про дитячу самобутність, Дитячі ігри тощо.
Підвищення світоглядної культури дітей та молоді, вироблення в них уміння розбиратися в складних релігійних процесах минулого і сучасності, визначення місця релігії як соціаль

79
Робота соціального педагога з сім’єю
ного явища в історії розвитку суспільства – завдання сучасного соціального виховання. Релігія у сучасному світі впливає на свідомість і поведінку широких верств населення, особливо підростаючого покоління. Невміння відрізнити одну конфесію від іншої, незнання суті їх віровчення призводить до того, що в духовне життя дитини входить релігія асоціальної скерованості
(Велике біле братство тощо.).
У системах релігійного характеру є чимало засобів і форм здійснення духовного насилля над дитячою особистістю. Характерним для релігійного виховання є те, що його вплив починає формувати свідомість дитини у віруючих сім’ях з дуже раннього віку. Система релігійного переживання і поведінки розвивається на засадах підсвідомого і позасвідомого. Дитині
подають Біблію та Євангеліє якнайвищу істину, залучають її
до системи навіювання та пригнічення. Вона стає часто непросто віруючою, а духовним рабом релігійної психології. Під впливом навіюваних релігійних дій, почуттів, уявних образів молода людина відчуває майже органічну потребу в молитві медитації, слуханні проповідей, сповіді та покаянні, дотриманні
релігійних обрядів.
Ефективність соціально педагогічної допомоги у подоланні руйнівного впливу на особистість, що здійснюють асоціальні релігійні течії, об’єднання і громади, залежить від вибору форм, методів і засобів корекційно профілактичної роботи. У нинішніх умовах становлення і розвитку методичних засад соціально педагогічної роботи з молоддю необхідно звернутися до фундаментального положення класика української психологічної науки Г.Костюка: виховання – це керування індивідуальним становленням людської особистості.
Виховувати – означає проектувати поступове становлення якостей майбутньої особистості, керувати здійсненням накреслених проектів.
Соціально педагогічне виховання молоді, що знаходиться під асоціальним релігійним впливом, має ґрунтуватися на моралі співробітництва. Тобто на зміну механізмам зовнішнього підкріплення повинні прийти механізми співпереживання,
співдії, рефлексивно вольові механізми, які насамперед звернені до самосвідомості, до розумового, творчого ставлення до суспільних нормі цінностей.

80
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
Особистість починається з емоцій і завершується ними.
Саме на цьому робить свій головний акцент психологія і психотехніка релігійного впливу на особистість, уся система релігійного виховання. Визначення та використання психологічних і психотехнічних методів протидії, корекції та профілактики в діяльності соціального педагога є основою його роботи з людьми, які зазнали асоціального релігійною впливу.
Профілактична робота соціального педагога зосереджується на інтелектуальному розвитку особистості, незалежності
мислення, самостійності оцінок, вільному вибору життєвих позицій. У процесі зацікавленого обміну думками, доказами, аргументами і фактами, за допомогою наукової освіти, мистецтва, наукового аналізу церковно релігійної культури, без тіні
примусу, навіювання і насилля слід формувати погляди молоді
на життя.
Особливого значення у роботі з сім’єю набуває завдання нейтралізації асоціального релігійного впливу. Релігійний впливу сімейному вихованні ґрунтується на довірі до дорослих, наслідуванні їм. Тому соціальний педагог має бути делікатним, тактовним, обізнаним із віковими психологічними особливостями учасників діалогу та психології сімейного спілкування. Успіх роботи залежить від майстерності педагога, вмілого поєднання індивідуальних і колективних форм.
Головним у корекційній роботі з суб’єктами із зміненим станом свідомості й тими, хто щойно почав відчувати асоціальний релігійний вплив, є створення в них нових морально ціннісних переживань, пов’язаних з істиною, добром, красою.
Суб’єкти зі зміненим станом свідомості найбільше протидіють виховному впливу, через що важливо не давати їм моральну норму в готовому вигляді. Вона має бути результатом складної
спільної діяльності соціального педагога та особистості Дитина всім ї алкоголіків
Народження дитини в такій сім’ї часто пов’язане з психічними відхиленнями. Головна відповідальність за народження здорової дитини покладається на матір, алкоголізм якої є причиною алкогольного отруєння і враження нервової системи,
мозку дитини. Часто це призводить до олігофренії.
Під час знайомства із сім’єю необхідно виявити, хто всім їсхильний до алкоголізму – батько, мати чи обидва. Ставлення

81
Робота соціального педагога з сім’єю
до дітей у батьків алкоголіків різне. Батько, як правило, заявляє, що діти йому перешкоджають ужитті. Тому він часто вдається до фізичних покарань. Хлопчику такій сім’ї доволі рано засвоює стиль взаємин, що базується на фізичному і психологічному пригніченні іншого. Це в майбутньому може бути причиною невмотивованої агресивності. Інколи батько алкоголік просто відкуповується від дітей. Але в будь якому випадку вони є свідками сімейних скандалів, чвар, з’ясування стосунків.
Вони рано звикають до того, що їх життя різко поділяється на дві смуги коли батьки тверезі і коли вони п’яні. Дитячі жахи по в’язані з очікуванням появив сім’ї п’яного батька чи матері.
Мати алкоголічка частіше буває з дітьми лагідною, але вона ніскільки не турбується про організацію побуту сім’ї. Тому діти недоглянуті, голодні, хворі, кинуті напризволяще. Вони облаштовують життя на власний розсуд. Дорослі їм нічого не забороняють, не контролюють, не переймаються їхніми проблемами.
Їм просто ніколи цим займатись. Діти виростають агресивними, їм властиве прагнення помстив житті вони прагнуть від усіх негараздів захищатися самостійно. Яскраво вираженим є
прагнення якомога раніше порвати стосунки з сім’єю. Дівчатка рано виходять заміж, часто забудь кого хлопчики шукають роботу, що пов’язана з переїздом в інше місце.
Діти страждають від того, що їхні батьки п’ють. Вони товаришують тільки з дітьми із подібних сімей, можуть вдаватись до втеч із дому.
Робота соціального педагога з сім’єю алкоголіків передбачає кілька етапів. Спочатку потрібно переконати членів сім’ї,
що їм хочуть допомогти. Це буває непросто, оскільки всі вони живуть зі сформованим недовір’ям до навколишнього світу.
Настирливість, толерантність, уміння переконувати допоможуть соціальному педагогу похитнути стереотипні уявлення, що сформувалися в такій сім’ї. Більш активно слід взаємодіяти з тими членами сім’ї, які першими виявлять зацікавленість висловленими пропозиціями співпраці. Це може бути мати, котра потерпає від знущань чоловіка алкоголіка і намагається відгородити дітей від його впливу. Це може бути батько, який не може дати раду алкогольній залежності дружини і також намагається уберегти дітей від її впливу. Це можуть бути діти, які
втомилися від батьківських скандалів і прагнуть нормального

82
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
спокійного життя. Якщо всім ї будуть ті, хто активно протидіятиме впливу соціального педагога, то варто такі дії нейтралізувати і зберегти можливість відвідувати сім’ю.
Наступним етапом у роботі з сім’єю є збір даних про дітей в поліклініці, в школі, в комісії в справах неповнолітніх. Це необхідно для того, щоб мати об’єктивні свідчення про фізичне і
психічне здоров’я дітей, хронічні захворювання інтереси і запити, місце серед однолітків, коло найтіснішого спілкування,
ідеали і прагнення, життєві перспективи, ставлення до ситуації всім ї. Життя дітей має бути наповнене різноманітним змістом, а не лише очікуванням наступного сімейного скандалу. При потребі соціальний педагог має вплинути на переорієнтацію в спілкуванні залучити до позанавчальної діяльності за
інтересами, допомогти в професійному самовизначенні. Загалом, це має бути тактика наповнення життя дитини цікавим змістом і подолання бар’єрів спілкування з однолітками та старшими, відмова від необґрунтованого зациклення на власних проблемах та переведення їх у ранг особистісних цінностей.
Якщо не вдається переконати батьків змінити своє життя,
то соціальний педагог прагне ізолювати дітей від батьків алкоголіків. При цьому йому знадобиться кваліфікована юридична консультація. Якщо батьків позбавляють батьківських прав, то соціальний педагог розв’язує питання про опікунство або передання дитини в школу інтернат чи дитячий будинок.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал