Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка10/12
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
1. Афект неадекватності, тобто розбіжність оцінок оточення та самооцінки. Рефлексія в цей час спрямована на самовиправдання та пошук компесаторних напрямів діяльності, що дозволяють підкріпити високу самооцінку. Водночас ведеться інтенсивний пошук середовища, яке позитивно оцінюватиме діяльність індивіда.
2. Когнітивний дисонанс як наслідок недостатнього виправдання вибору (Л.Фестингер). Намагаючись виправдати негативний вчинок, людина або змінює своє ставлення до об’єктів, з якими пов’язаний вчинок, або знецінює значення вчинку для себе та інших. Поступово переконання починають суперечити реальності, зберігаючи високе мотиваційне значення для суб’єкта, і його поведінка набуває все більшої спрямованості.
3. Егалітація – морально психологічна аморальна поведінка, яка складається з асоціальних чи кримінальних дій.
При цьому індивід цілковито схвалює свої вчинки (2, 191).
Передумови формування девіантної поведінки криються в характері сімейних стосунків. З поміж чинників соціалізації
одним з найголовніших і відомих є сім’я, вплив якої дитина відчуває раніше за інші, коли вона ще майже некритично

163
Поняття норми і відхилення від норми в соціальній педагогіці
сприймає зовнішні впливи. Практично немає жодного соціального чи психологічного аспекту поведінки людини, який не мав би коренів в умовах родинного життя в сучасному чи минулому. Не вміючи знайти альтернативи негативному оцінюванні у разі виникнення ускладнень дитини в поведінці дітей у процесі оволодіння соціальними нормами, батьки починають зловживати цим методом. Більше того, негативна оцінка нерідко поширюється на особистість вихованця згалом, зумовлюючи таким чином фрустрацію одразу двох життєво важливих соціальних потреб потреби в позитивному оцінюванні оточуючих та потреби в самоповазі. На тлі негативних емоційних переживань, що виникають внаслідок невдалих спроб оволодіти соціальними нормами, індивід починає розглядати подібну ситуацію утруднення як ситуацію неможливості.
Ситуація фрустрації завжди пов’язана з емоційною напруженістю. Поведінка фрустрованої людини втрачає цільову орієнтацію, що особливо гостро проявляється в провідному виді
діяльності.
Девіантні підлітки частіше обирають шлях, при якому знижують реальні претензії в сфері навчальної діяльності. І водночас знаходять різні способи, за допомогою яких можна обходити вимоги контролю навчального закладу. Такий шлях не є
перспективним, і він лише поглиблює загальну тенденцію де задаптованості неповнолітніх. Тому в період входження в нові
умови вони переживають критичні моменти, під час яких ускладнюються взаємини з оточуючими, загострюються внутрішні
суперечності, становище часто оцінюється як безнадійне. Перед такими підлітками постають проблеми, які неможливо роз в’язати власними психологічними зусиллями. Допомогти в такий момент може психологічне консультування, психотерапевтична бесіда, або ж активне соціально психологічне навчання,
яке в останній час все ширше використовується в системі виховної роботи.
Головними напрямами психокорекційної взаємодії з девіантними неповнолітніми, на нашу думку, можуть бути) подолання деструктивної тривожності на особистісному рівні) розпізнавання психотравмуючих ситуацій та вироблення навичок адекватного реагування;

164
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
3) розширення уявлень про конструктивні форми поведінки) орієнтація на партнерське спілкування з оточуючими дорослими та однокурсниками.
При всій різноманітності рекомендованих форм роботи з девіантними неповнолітніми успішно може бути використана психотерапевтична бесіда. Проведення бесіди є складним багатоаспектним комунікативним процесом. Успіх його визначається багатьма чинниками, зокрема, необхідними установками та спеціальними навичками ведення бесіди. Крім того, доцільно враховувати вікові особливості, такі, як обмеженість прийомів аналізу та синтезу інформації, підвищену стомлюваність, що супроводжується зниженням уваги, труднощі у вербалізації переживань, особливості мотивації, частоту перепаду емоційних реакцій тощо. Чималу роль відіграє
комунікабельність, спрямованість на іншого, тактовність психолога. Дубравіна В.І. (1995) вважає, що провідною якістю, яка гарантує успішне проведення бесіди, є емпатія як здатність співпереживати і співчувати іншій людині, вміння побачити світ очима іншої людини і зберегти при цьому професійну об
’єктивність. Психологу часто доводиться уявляти, конструювати ситуацію, аналогічної якій у власному досвіді не було.
Й.Шванцара у зв’язку з цим зауважує, що необхідна особиста зацікавленість ужитись у почуття дитини (15). Крім того,
Дж.Мерфі (1988) наголошує, що власні очікування та установки неповинні впливати на сприймання інформації. Інтерпретація даних здійснюється для самого себе, а не для клієнта.
Особливої уваги потребує робота з гострими емоційними проблемами девіантних неповнолітніх. До розв’язання подібних проблем потрібно підходити поступово через нагромадження додаткової інформації. Наприклад, дівчинка підліток зі сльозами на очах промовляє Мені так боляче згадувати мою останню розмову з подругою. Ми з нею, виявляється, зовсім різні
люди…”. Соціальний педагог після паузи ставить запитання:
“Як довго ви дружите?”.
Оля: Уже майже 2 роки.
Соціальний педагог Ви навчались водній школі?
Оля: Такі водному класі, і сиділи за одною партою.
Соціальний педагог Як часто ви зустрічалися?

165
Поняття норми і відхилення від норми в соціальній педагогіці
Оля: Бували періоди, що ми бачилися щоденно і по кілька разів.
Соцільний педагог Телефонні розмови могли замінити зустріч?
Оля: Ніщо ви Нам потрібно було бачити одна одну. Це набагато цікавіше!
Соціальний педагог А як розпочалась остання розмова з подругою?
До цього моменту дівчинка змогла опанувати свій стан. Її
голос уже лунав рівно, жести стали більш урівноваженими, погляд сконцентрований. Це дозволило перейти до аналізу болісної проблеми, яка викликала таке хвилювання на початку зустрічі.
У психологічній практиці консультування дітей з девіантними формами поведінки можуть використовуватися різні
види бесід діагностичне інтерв’ю, стандартизована, неди рективна бесіда. У роботі з ними перевага надається більш вільним формам бесіди, які дозволяють знизити рівень невпевненості, активно впливати на вербальні ускладнення.
Крім того, гнучкість вільної бесіди дозволяє надати допомогу через переформулювання запитань. Це досить суттєво,
оскільки ускладнення часто виникають через неадекватне розуміння змісту окремих понять. Наприклад, запитання
“Чи хотів бити щось змінити в своєму стилі життя може бути перефразоване таким чином Чи все тебе влаштовує в твоєму житті, Від чого із попереднього життєвого досвіду хотілось би відмовитися?”.
Під час проведення бесіди у структуру питання нерідко включають опис певних ситуацій. Наприклад Дві подруги у вихідні дні любили гуляти вечірнім містом. Навкруги багато нових облич, а це можливість нових знайомств. Цього разу їх увагу привернули двоє юнаків, можливо, теж друзів, що стояли біля кіоска і весело про щось розмовляли. Психолог пропонує описати продовження ситуації.
Різні за мірою відкритості питання стосовно ситуацій описів узгоджуються з передбачуваною метою. В наведеному прикладі
з’ясовується ставлення дівчат до процедури знайомства на вулиці. Слід наголосити, що дівчата з девіантними формами поведінки не комплексують з приводу прояву ініціативи у проце

166
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
дурі знайомства з хлопцями. Але серйозних намірів при цьому вони не переслідують.
Особливий інтересу контексті розгляду проблеми становлять проективні питання. Їх зміст прихований для досліджуваних. При цьому психолог пропонує розповісти не про власні
переживання, а проінтерпретувати почуття і передбачити дії
уявного учасника стресогенної ситуації. Наприклад, учениця,
про яку в групі склалося враження як про невстигаючу, сьогодні вперше виконала з великим захопленням домашнє завдання з конструювання одягу. Сама не помітила, як захопилася справою, думки переганяли одна одну. Так на папері з’яви лася нова модель літнього плаття, що викликала неабияку гордість у авторки. Початку заняття очікувала як ніколи, з якимось внутрішнім незрозумілим трепетом. При перевірці домашнього завдання майстер виробничого навчання мимохідь глянула убік створеного шедевру і стиха промовила Ти коли небудь зробиш хоча б щось із того, що я пропоную, якісно?”.
Що зробить учениця Що вона подумає Що вона при цьому буде переживати?
Застосування проективних питань ґрунтується на передбаченні, що у відповіді досліджувані будуть ідентифікувати себе
із персонажем, виражаючи власні переживання і мотиви вчинків. У більшості випадків таке передбачення відповідає
дійсності і вірогідність проектних питань досить висока. Водночас бувають випадки, коли у відповіді поєднуються фантазії
та реальність. Для учнів з девіантними формами поведінки це добрий варіант виразити нагромаджені негативні емоції, зняти напругу і тривогу.
Під час бесіди доцільно фіксувати поведінкові акти та емоційні реакції клієнта. Такі прийоми роботи сприймаються учнями досить зацікавлено, оскільки це є добра пожива для рефлексивної схильності. Трапляються випадки, коли подібне розмежування дозволяє відкрити грані власних життєвих установок, змістити акценти вставленні до інших та самого себе.
Прояви девіантної поведінки серед неповнолітніх мають викликати особливу занепокоєність педагогічних працівників,
позаяк вони засвідчують значні проблеми особистого характеру, що негативно впливають на перебіг адаптаційних процесів у нових соціальних умовах.

167
Поняття норми і відхилення від норми в соціальній педагогіці
Тому соціально педагогічна профілактика відхилень у поведінці дітей і підлітків передбачає науково обґрунтовані і своєчасно застосовані дії, що спрямовані на запобігання можливих фізичних, психологічних чи соціокультурних відхилень в окремих індивідів груп ризику, створенням умов для реалізації
принципу соціальної справедливості.
Психолого педагогічна профілактика – це система запобіжних заходів, спрямованих на лікування зовнішніх причин,
чинників і умов, що є причиною відхилення в поведінці дітей,
Успішною вона може бути лише в загальному контексті гуманізації навчально виховного процесу.
Соціальний захист дитинства – це спеціальні заходи, що гарантують дотримання прав неповнолітніх, передбачених за конодавством.
Профілактика передбачає запобігання тих проблем, яких ще реально не існує, але які можуть з часом проявлятися. Наприклад, багато батьків і вчителів намагаються розвивати активність дитини, надаючи їм право вибору, заохочують ініціативу і самостійність. Тим самим вони запобігають появі соціального
інфантилізму і пасивності.
Інші профілактичні заходи застосовуються безпосередньо перед виникненням проблеми. Наприклад, новий учень у класі
може почуватися незручно, і тому класний керівник впливає і
на учня і на клас загалом, щоб сприяти успішній адаптації дитини в нових умовах.
Можуть застосовуватися такі профілактичні заходи і
коли проблема вже виникла. При

цьому мають наметі запобігти виникненню інших проблем. Наприклад, занадта сором’язливість потребує профілактичного впливу, позаяк у майбутньому може проявитись як комплекс неповноцін ності.
Перші два етапи можна віднести до загальної профілактики, а третій – до спеціальної. Спеціальна профілактика – це система заходів, орієнтованих на розв’язання окреслених завдань профілактика девіантної поведінки, профілактика шкільної тривоги, дезадаптованності. Окремо можна виділити ранню профілактику. Це викликано такими причинами:
дитинство відіграє особливу роль у подальшому формуванні особистості;

168
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
у дитинстві закладаються моральні та етичні еталони;
нервова система дитини надзвичайно пластична і здатна до сприйняття зміну цей період дитина надто чутлива до зовнішнього впливу і здатна до наслідування;
батьки і вчителі користуються великим авторитетом.
Соціально педагогічна профілактика – це система заходів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку дітей і підлітків, що сприяє
вияву різних форм активності. Цей вид профілактики спрямований на зміну різноманітних внутрішніх і зовнішніх чинників та умов соціального виховання, а також на перебудову їх взаємодії (Використовуючи цей вид профілактики, соціальний педагог може спрямовувати свою діяльність на виховний мікросо ціум дитини (батьків, педагогів, однолітків, змінюючи характер їх взаємодії та вплив на дитину. Він може впливати на формування уявлень про оточуючих людей, на переживання з приводу стосунків з ними та змінювати їх. Нарешті, він може сприяти і зміні установок дитини щодо соціуму.
Таким чином, профілактична робота є важливою складовою частиною соціального педагога з метою запобігання відхилення від норми в життєдіяльності дитини.
Література:
1. Взаимодействие школьного психолога с подростками и старшеклассниками. Руководство практического психолога /
Психологические программы развития личности в подростко вом и старшем школьном возрасте /Под ред. И.В.Дубравиной. М, 1995.
2. Життєві кризи особистості Наук. методичний збірник /
Ред. рада В.М.Доній (голова. – К, 1998.
3. Захаров Д.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. М, 1986.
4. Злобіна О, Хаджирадєва С. Діти з особливими потребами в суспільстві соціопсихолінгвістичний аспект //Зб. Пріоритетні напрями роботи дошкільної ланки освітив 2003
н.р. (методичний аспект. – Запоріжжя, 2002.
5. Клейберг Ю.А. Социальные нормы и отклонения. – М, 1997.

169
Поняття норми і відхилення від норми в соціальній педагогіці
6. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбін С.Р. Соціальна педагогіка Соціальна робота Навчальний посібник. – К, 1997.
7. Коррекционная педагогика: Учебное пособие. – М, 1998.
8. Максимова НЮ. Воспитательная работа с социально дезадаптированными школьниками. – К, 1997.
9. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога М, 2001.
10. Прихожан А.М. Развитие уверенности в себе и способ ности к самопознанию у детей 10 12 лет (программа курса за нятий) /Развивающие и коррекционные программы для рабо ты с младшими школьниками и подростками /Под ред. И.В. Дуб равиной. – Москва–Тула, 1993.
11. Снегирева Т.В. Подростковый телефон доверия как форма работы практического психолога //Рабочая книга школьного психолога. – М, 1991.
12. Социальная дезадаптация: нарушение поведения у де тей и подростков. – М, 1996.
13. Социальная педагогика: Курс лекций /Под общей ред.
М.А.Галагузовой. – М, 2000.
14. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник За ред.
А.Й.Капської. – К, 2000. – 264 с. Шванцара Й. Фактор личного контакта психологичес кой диагностики //Й.Шванцара и коллектив. Диагностика пси хического развития. – Прага, 1978.
16. Шрайнер К. Как снять стресс. – М, 1984.

170
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
ОРГАНІЗАЦІЯ ВИХОВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ВАЖКО
ВИХОВУВАНИМИ ПІДЛІТКАМИ
Важковиховуваність виявляється в опорі дитини педагогічним впливам дорослого. Важковиховуваність неповнолітніх
є наслідком недостатнього засвоєння позитивного соціального довіду. Водночас, відзначаючи важковиховуваність учнями ще не маємо права робити висновок щодо наявності відхилень у його моральному розвитку, оскільки його опір педагогічним впливам може породжуватись іншими чинниками самим вихователем або характером взаємодії вихователя і об’єкта виховання. Ще менше підстав ми маємо для того, щоб напевно робити висновки стосовно відхилень у розвитку особистості або розвитку психіки важковиховуваного учня. Більше того, наші
дослідження свідчать, що не всі діти, які не піддаються педагогічному впливу та порушують норми поведінки (тобто за всіма ознаками соціально дезадаптовані), є важковиховуваними. І,
нарешті, ступінь важковиховуваності учня не завжди визначається частотою негативних проявів, їх демонстративністю та яскравістю.
Розглянемо дію механізмів психологічного захисту напри кладі виникнення важковиховуваності підлітка. Всім дітям притаманне прагнення до досягнення позитивної оцінки оточую чих. Незадоволення цієї життєво важливої потреби викликає в дитини негативні емоційні переживання, штовхає на пошук виходу з травмуючої ситуації. При правильному педагогічному керівництві із цієї ситуації можливі два виходи або допомогти дитині підняти рівень досягнень (тобто підвищити успішність діяльності, або запропонувати іншу модель задоволення рівня домагань (знайти іншу сферу самоствердження, інший вид діяльності тощо. За відсутності педагогічного керівництва,
тобто при стихійному виході зі становища, що склалося, можливе викривлення уявлень дитини про реальний стан справ. У
цьому виявляється дія захисних механізмів особистості. Наприклад, учень, який добре встигає у молодших класах (із се

171
Організація виховної взаємодії соціального педагога з важковиховуваними підлітками
редніми здібностями, перейшовши до 5 6 го класу, починає
гірше вчитися. Це відбувається лише через те, що в підлітка до цього часу несформовані навички розумової праці. Учень підвищує свою старанність, але це не дає вагомих результатів.
Джерелом негативних емоційних переживань дитини виступає
в даному разі складна ситуація, коли дитина розуміє, що вона цілком здатна добре вчитися, прагне цього, але досягти бажаного через незрозумілі для неї причинне може. Тому нарікання збоку вчителів на несумлінне ставлення сприймається ним як несправедливе. Це є поштовхом до того, що підліток узагалі
починає пояснювати всі свої невдачі прискіпливим, необ’єк тивним ставленням до нього вчителів.
Думка про несправедливість оточуючих викликає в дитини почуття образи, дає їй підстави вважати себе несправедливо скривдженою, виявляти агресивність щодо тих, хто низько оціює її діяльність. Так, причиною негативної поведінки учня може бути незадоволення його прагнення утвердити себе в бажаній позиції. Зухвала поведінка підлітка є виявом протесту проти не влаштовуючої його оцінки збоку оточуючих.
Упертість, негативізм, протиставлення себе вчителям спричинюються неможливістю здобуття становища гарного учня, до якого внутрішньо прагне школяр.
Чим важливішими єті соціальні потреби, які дитині не вдається задовольнити, і чим більше в ранньому віці дитина зазнає такого травмуючого впливу, тим небезпечнішим він є
для подальшого розвитку особистості. Сутність несприятливого впливу родинних стосунків на формування особистості дитини також полягає в незадоволенні її життєво важливих соціальних потреб.
У ранньому віці дитина сприймає ставлення до неї дорослого як оцінку своєї поведінки, оцінку себе загалом. Дитина не може ще зрозуміти, що погане або байдуже ставлення до неї
дорослого може бути викликане різноманітними причинами,
вона сприймає таке ставлення як оцінку своєї особистості.
Стійка неможливість задоволення потреби дитини в позитивній оцінці збоку дорослого породжує тяжкий емоційний стан незадоволеності, відчуття емоційного неблагополуччя.
За відсутності педагогічної допомоги зняття негативних переживань відбувається за рахунок викривлених уявлень ди

172
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
тини про свою поведінку. Дитина є непроникною для будь яких негативних оцінок дорослого. Це є одним із засобів уникнення хворобливих сумнівів щодо самооцінювання.
Як зазначає В.Сухомлинський, дитина, яка пережила в ранньому дитинстві образу, несправедливість, стає хворобливо сприйнятливою до найменших проявів несправедливості, байдужості. Кожне зіткнення з образою, кривдою знов і знов ятрить дитяче серце, і дитина бачить зло навіть там, де його немає.
Інакше кажучи, незадоволеність значущих для людини потреб призводить до викривленого сприйняття ставлення до неї ото чуючих. Тоді дитина дедалі більше замикається в собі, протиставляючи існуючому та уявному злу те, що вона здатна протиставити неслухняність, упертість, різкість та брутальність,
свавілля, бажання робити все наперекір вимогам дорослих, щоб нагадати про себе, заявити людям про своє право на увагу.
На спроби педагога встановити контакт такий підліток відповідає недовірою, оскільки часто він внутрішньо переконаний у ворожості до нього збоку оточуючих, утому, що слова вчителя облудні, що той прагне його обдурити, ввести в оману,
начебто приспати його пильність. Тому нерідко буває так, що навіть досвідчений, чуйний педагог не завжди може швидко ввійти в контакт зі своїм учнем, завоювати його прихильність.
На піклування, доброту та ласку підліток відповідає недовірою або й брутальною, зухвалою поведінкою.
Викривлене уявлення підлітка про ставлення оточуючих до нього, закріплюючись, стає своєрідною позицією дитини, що визначає весь її подальший розвиток. Реагуючи таким чином,
дитина знаходить виправдання своїй невдоволеності, вбачаючи причину своїх невдач не в особистих недоліках, а в несправедливості, недоброзичливості оточуючих людей,
несприятливих обставинах, випадкових подіях тощо. Це призводить до невідповідності між усвідомленням підлітком своїх ставлень до себе, до інших, до власної діяльності та реальним змістом і проявом цих ставлень.
Таким чином, проявляється зворотний бік психологічного захисту стан емоційного благополуччя, психологічного комфорту забезпечується за рахунок викривлення сприйняття дійсності, ціною самоомани. Захисні механізми, викривляючи реальність із метою невідкладного забезпечення бла

173
Організація виховної взаємодії соціального педагога з важковиховуваними підлітками
гополуччя, діють без урахування тривалої перспективи. Цілі
психологічного захисту досягаються ціною дезінтеграції поведінки, виникнення особистісних новоутворень, що спотворюють нормальний перебіг процесу соціалізації і перешкоджають успішній адаптації у змінних соціальних умовах. (3,
133 Категорія важковиховуваних підлітків є неоднорідною. У
загальній групі неповнолітніх із соціально дезадаптованою поведінкою необхідно відокремити групи дітей, що є справді важковиховуваними, та дітей, негативні прояви яких викликані
двома іншими елементами виховного процесу самим вихователем і характером взаємодії вихователя й виховуваного.
Розглянемо діагностичні ознаки та причини виникнення вказаних чотирьох типів важковиховуваності.
1. Педагогічна занедбаність, що виникає як наслідок виховання за типом гіпопротекції. Розпізнавання цього типу важ ковиховуваності можна розпочати вже з зовнішнього вигляду дітей недоглянуті, неохайні, часто в стоптаному (ато й урваному) взутті, вони відразу справляють враження дітей, яким батьки приділяють мало уваги. Особливо яскраво помітні
зовнішні прояви у дітей молодшого шкільного віку. Як правило, це діти з неблагополучних чи неповних сімей, де головним чинником виховання є негативний життєвий досвід.
Дещо інакше виявляється педагогічна занедбаність дітей у випадку виховання через потураючу гіперпротекцію. Ці діти ззовні справляють враження цілком благополучних, навіть дещо зманіжених, хоча неохайність, недбалість в одязі, імпульсивність поведінки видають їх належність саме до цього типу важковиховуваності.
Під час бесіди контакт із такими дітьми можна встановити без використання спеціальних заходів, досить лише дотримуватися загальних психологічних принципів ведення бесіди.
Враховуючи те, що діти цього типу важковиховуваності імпульсивні, що в них недостатньо сформована саморегуляція, немає
навичок самоаналізу, слід також заздалегідь продумати засоби ненав’язливого спрямування бесіди в потрібному напрямі. Під час бесіди з ними слід користуватися картою схемою ведення розмови, яку соціальний педагог складає для кожного конкретного випадку.

174
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
Якщо з дитиною такого типу важковиховуваності встановлено хороший контакт, то інформація, одержана від неї, як правило, відповідає дійсності, дитина сама охоче розповідає про свої проблеми. Тому використання проективних методів у роботі з такими дітьми не обов’язкове, за винятком з’ясування
інформації, що стосується афектогенних зон.
Під час виконання тестових завдань важливим мотивуючим чинником для дітей цього типу є похвала. Тому навіть принизь ких результатах, при невдачі у вирішенні поставлених завдань дитину доцільно похвалити, підбадьорити або дати їй більш легке завдання, щоб створити умови для виникнення стану емоційного благополуччя як результату переживання ситуації
успіху.
Соціальна дезадаптація таких дітей починається з неуспіху в навчанні. Оскільки всім ї їм приділяли мало уваги (у випадку, якщо виховання йшло за типом гіпопротекції), готовність до школи не була сформована. Вміння долати труднощі, довільна саморегуляція, навички спілкування, моральні
норми та установки, властиві їхнім благополучним ровесникам, також відсутні або нерозвинуті, викривлені. Тому вже перші невдачі, викликаючи негативні емоційні переживання,
каналізуються в агресію, фіксуються як образа, несправедливість. Погані оцінки, які ставить учителька такій дитині,
ведуть до порушення стосунків з нею, до викривлення характеру взаємодії вихователя та виховуваного. До підліткового віку такий тип взаємодії, генералізуючись, поширюється на всіх учителів, на школу загалом. Постійні неуспіхи у навчанні
в подальшому формують у педагогічно занедбаної дитини уни каючу мотивацію, невпевненість у собі, низький рівень самоповаги. У спілкуванні з однокласниками така дитина найчастіше також не знаходить задоволення. Засвоївши негативні
стереотипи стосунків у батьківській сім’ї (відсутність емпатії,
довіри, взаємоповаги, емоційної підтримки, почуття захищеності тощо, учень неусвідомлено переносить їх на спілкування з ровесниками, що призводить до нерозуміння збоку дітей,
вони бояться й цураються його або перетворюють в об’єкт нехтування та глузування.
Особистісні особливості підлітків, що належать до педагогічно занедбаних, вирізняються саме несформованістю, не

175
Організація виховної взаємодії соціального педагога з важковиховуваними підлітками
зрілістю, що пояснюється відсутністю правильного педагогічного керівництва, належної організації життєвого простору,
нестачею уваги, любові й підтримки збоку значущих дорослих,
насамперед батьків. Однак значних викривлень у формуванні
особистості, які б стали функціональними в таких учнів, не помічається. Їхня негативна поведінка поки що суто реактивна вони здатні усвідомлювати власні проблеми й почасти самі
намагаються змінити себе, підсвідомо знаходячи зовнішні стимули та форми організації своєї поведінки. Опірність педагогічним впливам, зумовлена граничними порушеннями, а точніше, відхиленнями в психічній діяльності.
Це, передусім, діти, яким властиві відхилення в емоційних та вольових процесах, аномалії встановленні характеру (акцентуації характеру, що при повній збереженості інтелекту зумовлює великі труднощів спілкуванні, навчанні та трудовій діяльності. Зазвичай поведінка цих дітей не позв’язана з психопатичною симптоматикою, і вони поступають на медичне обстеження в зв’язку з незрозумілою для педагогів неуспішністю й поганою поведінкою. Більшість таких учнів тривалий час не привертає до себе уваги ні психіатрів, ні психологів, становлячи невизначений, вкрай недиференційований прошарок
«важких» учнів. Про них частіше пишуть у газетах, аніж у наукових дослідженнях, частіше згадують тоді, коли багато що в розвитку дитини вже важко виправити.
Тут слід підкреслити, що йдеться не про психопатологію, а про тих цілком здорових підлітків, у яких яскраво виражені риси певного характерологічного типу. При цьому природні реакції
підліткового віку – реакція емансипації, реакція угрупування,
реакція захоплення, реакції, зумовлені сексуальним потягом,
можуть набувати патологічного характеру різного ступеня вираженості. Ці відхилення почасти бувають тимчасовими, зумовленими органічними змінами підліткового віку, або ситуацією,
яка зачіпає найуразливіші місця такого типу акцентуації. Методи психологічного дослідження (а тим більше впливу) для таких дітей необхідно підбирати особливо обережно, відповідно до типу їх акцентуації, оскільки тут для соціального педагога
існує небезпека викликати реакцію декомпенсації характеру яку процесі дослідження, такі в соціальній адаптації загалом. Хоча більшість типів акцентуацій характеру найяскравіше проявля

176
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
ються в підлітковому віці, деякі типи акцентуацій (збуджуваний, гіпертимний, істероідний тощо) проявляються набагато раніше, вже в 5 7 років.
Група

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал