Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Pdf просмотр
Сторінка1/12
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
ІМ
. М.КОЦЮБИНСЬКОГО
В.Є. СОРОЧИНСЬКА
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ
СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА
Навчальний посібник
Рекомендовано Міністерством освіти
і науки України як навчальний посібник
для студентів вищих навчальних закладів
Київ
2005

УДК 37.016(057)
Рекомендовано Міністерством освіти
ББК 74.00
і науки України як навчальний посібник
С65
для студентів вищих навчальних закладів
(Лист МОНУ №14/18.2–2713 від 20.12.2004)
Рецензенти:
Столяренко О.В. – канд. пед. наук, доцент ВДПУ;
Холковська І.Л. – канд. пед. наук, доцент ВДПУ.
Сорочинська В.Є.
С65
Організація роботи соціального педагога: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2005. – 198 с.
ISBN 966-8251-39-3
У виданні розглянуто основні напрями роботи соціального педагога. Навчальний посібник рекомендований для студентів денної та заочної форм навчання за спеціальністю Соціальний педагог”.
УДК 37.016(057)
ББК 74.00
С65
ISBN 966-8251-39-3
© Â.ª. Ñîðî÷èíñüêà, 2004
© Êîíäîð, 2004

З МІСТ bbОснови професійної діяльності соціального педагога.................4
Моральний розвиток дитини і подальша життєва адаптація.......11
Соціальна адаптація молодів сучасних умовах.........................23
Засоби масової комунікації та їх вплив на соціалізацію
молоді...................................................................................49
Робота соціального педагога з сім’єю.......................................63
Соціально педагогічна робота в закладах інтернатного типу.....84
Роль соціального педагога в попередженні педагогічної
конфліктності.......................................................................95
Психологічне консультування в системі роботи соціального
педагога...............................................................................109
Поняття норми і відхилення від норми в соціальній
педагогіці.............................................................................142
Організація виховної взаємодії соціального педагога з
важковиховуваними підлітками.............................................170
Планування соціально педагогічної роботи............................203

4
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА
Становлення і розвиток соціальної педагогіки на ґрунті
вітчизняного та зарубіжного досвіду передбачає надання компетентної допомоги різним категоріям населення, гуманізацію взаємин в соціокультурному середовищі, сприяння соціальному становленню особистості нарізних вікових етапах.
Оскільки соціальна педагогіка виділилась з педагогіки, то за своєю суттю вона досліджує ті ж процеси, що і педагогіка,
але в певному специфічному аспекті.
Поняття соціальний (від лат. socialis – спільний, громадський) характеризує все, що пов’язане із спільністю людей,
різними формами їх спілкування і взаємодії. Тому в соціальній педагогіці виділяються ті аспекти і явища, які пов’язані із входженням дитини в соціум, набуттям нею певного соціального досвіду, процесом її соціалізації [7, Соціалізація особистості невід’ємна від соціального середовища, зокрема, таких його сфер, як політична, соціальна,
духовна, що формують певні очікування щодо моделей поведінки. Ці очікування перетворюються відповідними соціальними інститутами (школа, мережа позашкільних закладів, дитячі
та молодіжні організації, армія тощо) у цілі, завдання, зміст соціального виховання. Чим більш різноманітною є наповнюваність складових соціального середовища, тим повноцінніши ми стають умови життєдіяльності особистості та інтесивнішим процес соціального становлення.
Соціалізація – це історично зумовлений процес розвитку особистості, засвоєння нею цінностей, норм, установок, зразків поведінки, що притаманні даному суспільству. Його результатом є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у своїй діяльності і спілкуванні. Соціалізація відбувається а) у процесі стихійної взаємодії людини із суспільством б) у процесі впливу держави на певні категорії людей в) у процесі
цілеспрямованого створення умов для розвитку людини гу процесі саморозвитку, самовиховання людини.
Будь яке суспільство прагне сформувати людину згідно з деякими універсальними моральними, інтелектуальними і
навіть фізичними ідеалами.

5
Основи професійної діяльності соціального педагога
Велику роль відіграють ті люди, в безпосередньому контакті
з якими відбувається соціалізація молоді. їх називають агентами соціалізації. Стосовно дітей та підлітків ними є батьки, брати і сестри, однолітки, сусіди, вчителі. В юності такими є чоловік чи дружина, колеги по роботі тощо. Агенти соціалізації
розрізняються залежно від того, наскільки вони значущі для людини, як вибудовується взаємодія з ними З огляду нате, що соціальне виховання є лише складовою процесу соціалізації, то соціальна педагогіка вивчає його через систему соціальних чинників сім’я, навчальні заклади, засоби масової інформації, формальні і неформальні групи однолітків,
релігійні конфесії тощо. Соціально педагогічна діяльність дозволяє своєчасно діагностувати, виявляти і виважено впливати на відносини в соціумі, чим забезпечується педагогічно доцільна організація взаємодії індивіда із середовищем. Соціальний педагог працює зі всіма групами населення дітьми, підлітками, молоддю, дорослими. Таким чином, соціальна педагогіка
це наука про соціальне становлення і розвиток особистості з урахуванням педагогічних можливостей різних соціальних
інститутів.
Об’єктом соціальної педагогіки є процес розвитку людини в соціумі на основі всієї сукупності соціальної взаємодії. Предметом соціальної педагогіки є соціальне виховання, його мета,
сутність, зміст, принципи, методи і форми реалізації [9; 29].
Соціальне виховання – це процес набуття соціального досвіду з метою формування соціально визнаних ціннісних орієнтацій.
Соціальна робота – професійна, цілеспрямована діяльність у суспільстві через уповноважені державні та недержавні соціальні
інститути, яка спрямована на створення соціальних умов для повноцінної життєдіяльності та розвитку різних категорійна селення (захист конституційних прав, свобод, інтересів, задоволення культурних та духовних потреб).
Соціальний працівник – це професіонально підготовлений спеціаліст, який працює в державних (недержавних) соціальних інститутах і сприяє створенню соціальних умов для повноцінної життєдіяльності різних категорій населення, котрі потребують захисту і підтримки.
Соціальний педагог – це спеціаліст, котрий здійснює соціально педагогічну діяльність, об’єктом якої є діти, молодь, що по

6
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
требують підтримки і допомоги у процесі соціалізації як основної
умови самореалізації, самокорекції, самоствердження [1, Метою діяльності соціального педагога є створення умов для психологічного комфорту та безпечного існування дитини, що досягається реалізацією основних функцій професійної діяльності.
Соціальне середовище як сукупність соціальних умов виховання безпосередньо впливає на механізми його регулювання. Зміни у виховному процесі обов’язково зумовлюються змінами у структурі та функціонуванні соціального середовища. Тому соціальна адаптація є однією із складових процесу соціалізації особистості, позаяк цей процес є безперервним, а змінив соціальній дійсності відбуваються постійно, то індивід потребує щоразу нових способів пристосування. Тому дослідження компонентів, чинників та умов соціальної адаптації є
однією із функцій соціального педагога.
Діагностична функція соціально педагогічної діяльності
покликана виявляти окремі соціальні аномалії в певному мікро соціумі, конкретизувати проблему клієнта та виявляти індивідуальні та специфічні особливості клієнта чи певної групи, дозволяє адекватно розв’язувати соціально педагогічні завдання.
Прогностична функція в соціально педагогічній діяльності
полягає в передбаченні результатів зусиль соціального педагога щодо різних аспектів його професійної діяльності.
Профілактична функція має наметі виявлення, запобігання, обмеження асоціальних явищ, причин соціальної дезадаптації серед різних соціальних груп та окремих осіб, забезпечення умов для формування соціально позитивної спрямованості
особистості.
Соціально пропедевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю ставлення до себе, інших та навколишнього середовища.
Корекційно реабілітаційна функція полягає в роботі з метою зміни та вдосконалення особистих якостей клієнта,
особливостей життєдіяльності та створенні умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі в суспільному житті.
Організаторська функція характеризує соціально педагогі

7
Основи професійної діяльності соціального педагога
чну діяльність з позиції соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі видів професійної діяльності та координаційної роботи з різними соціальними інститутами і представниками споріднених професій [6, 47 Ефективність професійної діяльності соціального педагога зумовлюється реалізацією всіх її функцій.
У сучасних умовах активно досліджується проблема особистості характеристики соціального педагога. При цьому визначаються індивідуально психологічні прояви та спеціальні
здібності. До останніх включають спостережливість, здатність швидко орієнтуватися в ситуації, Інтуїцію, емпатію, рефлексію і самоконтроль.
Крім перерахованих, мають значення в професійній діяльності комунікабельність, орієнтація на взаємодію з іншими людьми, доброта, допитливість, зацікавленість у роботі з людьми, наполегливість у відстоюванні власного погляду, оптимізм,
старанність, нервово психологічна стійкість.
Аналіз зарубіжного досвіду у визначенні професійно значущих якостей соціального педагога, зокрема у Великобританії,
показує, щодо них належить високий рівень інтелектуального розвитку, хороша саморегуляція та самодисципліна, наполегливість, здатність допомагати іншим у складних ситуаціях, моральна витривалість, здоровий глузд, уміння логічно мислити,
чуйність. Американський психолог Дж.Холанд в праці Само спрямовуючий пошук описав 6 типів взаємодії людей (реалістичний, дослідницький, артистичний, соціальний, підприємливий, конвенційний. Соціальний тип передбачає гуманізм,
відповідальність, моральність, кооперативність, налаштованість на інших, розуміння інших, тактовність, оптимізм, життєрадісність, дружелюбність.
Важливою характеристикою соціального педагога є Я образ, який має включати позитивне ставлення до себе, адекватну самооцінку, прийняття себе, налаштованість на позитивні очікування в діях інших. Особливістю Я образу соціального педагога є висока адаптованість, що передбачає відкритість у спілкуванні, здатність прийняти іншу людину, незначний вимір внушання.
Досить складно на основі проведеного переліку якостей виділити фундаментальні. Крім того, ці якості мають діагнос

8
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
туватися на етапі вибору професії. І все таки, особливості діяльності соціального педагога потребують формулювання інтегральних особистісних проявів.
До них можна віднести:
• гуманістичні якості (доброта, альтруїзм, почуття власної
гідності тощо);
• психологічні характеристики (високий рівень емоційної
стабільності, вольові якості тощо);
• психоаналітичні якості (самоконтроль, самооцінка);
• психолого педагогічні якості (комунікабельність, красномовство, візуальність (зовнішня привабливість, почуття власної гідності (почуття безпечності, як прийняття відповідальності за власне життя, почуття незалежності закріплення власної позиції в певній групі, почуття мети – визначення смислу життя почуття компетентності впевненість у власному професіоналізмі).
Рання діагностика цих якостей у майбутніх спеціалістів – важлива складова частина їх професійного становлення [5, 17 Професійне спілкування соціального педагога передбачає
вміння подати себе, тобто самопрезентувати. Основними мотивами самопрезентації є прагнення до розвитку взаємовідносин з людьми, самоутвердження, необхідність професійної
діяльності. На стиль самопрезентації впливають когнітивні
фактори (образ Я, цінності, ідеали, особистісні якості своєрідне поєднання прийомів самопрезентації і соціально психологічної адаптації [ 47 Аналізуючи досвід практичної соціально педагогічної
діяльності, можна виділити такі професійні вміння соціального педагога:
аналітичні, що передбачають теоретичний аналіз соціальних процесів, які негативно позначаються настановленні та розвитку дитини моделювання подальшої спільної
діяльності з метою запобігання утруднень соціально педагогічного характеру на основі виокремлення проблеми;
прогностичні, що передбачають варіанти вирішення проблем через включення дитини до спеціально організованої
діяльності з урахуванням сутності утруднення. Прогностичні
вміння передбачають здатність обґрунтовувати мету діяльності, формулювати завдання, відбирати зміст, методи та фор

9
Основи професійної діяльності соціального педагога
ми впливу, моделювати очікувані результати враховувати можливі відхилення від визначеної мети, окреслювати етапи роботи, регламентувати часі планувати спільні дії проективні, що передбачають визначення конкретного змісту діяльності на основі врахування мети і завдань, а також специфіки мотиваційної сфери дитини врахування особистісних можливостей соціального педагога, рівня професійної
компетентності та матеріальних умов створення програми розвитку для окремої дитини рефлексивні, що передбачають самоаналіз власної діяльності на кожному етапі, осмислення як позитивних результатів,
так і причин утруднень комунікативні, що відображають культуру міжособистісного спілкування і передбачають уміння встановлювати контакт, виділяти головне і другорядне в інформаційному потоці, вміння слухати і чути, створювати і розвивати позитивні
стосунки, сприймати та адекватно інтерпретувати вербальну і
невербальну поведінку дитини, проявляти толерантність і зла гідливість [5; 9 10] Враховуючи профіль професійної діяльності, соціальний педагог може працювати в загальноосвітніх школах, оздоровчих центрах, дитячих будинках, соціальних службах для молодів центрах реабілітації та медико психологічної консультативної допомоги, місцях відпочинку молоді, « телефонах довіри»,
тощо.
Компетентність соціального педагога передбачає органічну єдність особистісних характеристик, діяльності і спілкування, що дозволяє на високому рівні розв’язувати професійні зав дання.
Завдання для самостійної роботи:
Оцініть міру вираженості комунікативних умінь на основі
експрес діагностики 0 балів – якість несформована балів якість розвинута максимально Уміння при викладенні думок виділяти головне, суттєве,
значуще;
– Здатність несподівано і вдало привернути до себе увагу Уміння вислухати, не перебиваючи співрозмовника Уміння показати себе в спілкуванні, демонструвати
і підкреслювати свої позитивні сторони;

10
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
– Уміння робити компліменти Уміння з повагою ставитися до співрозмовника, навіть якщо він є молодшим Здатність перехопити ініціативу в розмові, змінити емоційний стан співрозмовника Здатність визнавати право партнера не погоджуватися з висловленою думкою.
Література:
1. Звєрєва І.Д. Дефініції соціальної роботи та соціальної
педагогіки Практична психологія та соціальна робота –
№ 4.– С. 12 16.
2. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., ХлебікХ.Р. Соціальна педагогіка К, 1997.
3. Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику.– М. Нагавкина Л.С. и др. Социальный педагог введение в должность: Сб.материалов. Пб : КАРО, 2000 –272 с. Овчарова Р.Г. Справочная книга социального педагога. М ТЦ Сфера, 2001..– 248 с. Социальная педагогика: Курс лекций /Под общ. ред.
МАТалагузовой. – М.:Гуманит. изд. центр ВЛАДос, 2000 .–
416 с. Соціальна педагогіка Навч. посібник за ред. А.Й.Капсь кої. – К, 2000. 264 с. Технології соціально педагогічної роботи Навч. посібник За заг. ред. проф. А.Й.Капської.– ЛС., 2000 –372 с. Шептенко П.А.,Вороніна ГА. Методика и технология работы социального педагога учебн. пособ. для студ. высш. пед.
учеб. заведений / Под ред. В.А. Сластенина. – М Издательс кий центр «Академия», 2001. 208с.

11
Моральний розвиток дитини і подальша життєва адаптація
МОРАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ І
ПОДАЛЬША ЖИТТЄВА АДАПТАЦІЯ
Моральний розвиток зазвичай розглядається в контексті
загальних вікових змін, тому виникає певне ускладнення при встановленні наступності психічних утворень, які визначають будову моральної свідомості та моральної поведінки. Водночас потреба цілісної системи морального виховання вимагає
глибокого розуміння етапів морального становлення особистості. Аналіз праць зарубіжних та вітчизняних дослідників дозволяє проникнути в сутність самого поняття та обґрунтувати психолого педагогічні умови цього процесу в різні вікові періоди. Важливість завдання зумовлена швидкоплинними соціальними змінами, що відбиваються в здатності успішно чи не зовсім успішно адаптуватися до нових умов.
Психологічний зміст моралі полягає втому, що поведінка людини розглядається з погляду її наслідків для інших людей.
Такими наслідками можуть бути корисність або шкідливість для окремих осіб або суспільства загалом. Напрямок морального poзвиткy людини значною мірою визначається в ранньому дошкільному віці. Тому передумови морального розвитку дитини в різні вікові періоди становлять значний теоретичний і практичний інтерес.
Основою морального розвитку немовляти (від народження до 18 місяців, 12; 7,90] є первинна прив’язаність. Це зв’язок,
який формується між дитиною та іншою людиною внаслідок тривалих взаємин. Цей перший зв’язок немовляти з дорослими характеризується сильною взаємозалежністю та життєво важливими емоційними стосунками [7, 301]. Немовля користується своєрідною моделлю поведінки дорослих, на основі
чого може прогнозувати дії матері та відповідно реагувати на них. Наприклад, виробляється взаємне стереотипне реагування на крик, плач, агукання. Пізніші стосунки людини з оточую чими розвиваються саме на основі первинної прив’язаності.
Емоційні параметри прив’язаності матері до дитини починають формуватися ще задовго до її народження. Бажана вагітність, очікувана дитина – приємні хвилюючі переживан

12
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
ня, що почасти супроводжуються розмовами з малюком і особливим передчуттям. Зовсім по іншому прогнозується зв’язок з небажаною дитиною. Дослідження свідчать, що в США кожного року народжується близько семисот тисяч небажаних дітей [2, 65]. Чимало із цих дітей не мають тісних контактів з батьками, а часто ворогують з ними.
Одна мати так описує своє емоційне ставлення до дитини.
«Це дитина, яку важко зрозуміти. Я намагалася це зробити. З
самого початку наші контакти були суцільним непорозумінням
і розчаруванням. Мине планували мати дітей. Ця вагітність була випадковою, і вона зруйнувала всі наші плани. Я мріяла про професійну кар’єру. Чоловік схвалював мої успіхи. Ми обоє
були такі щасливі, покине народилася дитина. Поява сина на світ шокувала мене. Він був такий великий і негарний, великий і безформний шматок Нінащо не реагував. Фактично він відкинув мене з моменту свого народження. Він був надзвичайно впертий і весь час плакав, коли я брала його на руки!...».
На думку Е.Еріксона [7, 89; 5, 12, 38], на першій сходинці
психосоціального розвитку формується довіра дитини до інших людей. Важливою умовою цієї довіри у немовляти є висока надійність прив’язаності. Довіра немовляти до інших людей безпосередньо пов’язана з пізнішою моральною поведінкою:
відкритістю, щирістю, доброзичливістю, або ж підозрілістю.
Недовіра ускладнює співпрацю в майбутньому і підвищує
ймовірність агресії. Дослідженнями встановлено існування трьох типів немовлят [7, 314]
– надійно прив’язані;
– ненадійно прив’язані з поведінкою уникнення або індиферентні ненадійно прив’язані з амбівалентною поведінкою або афективні.
Надійно прив’язана дитина – це те, якою б вона могла бути
«від природи, якби не зазнавала інших впливів. Насамперед така дитина ніжна, імпульсивна, чутлива, безконтрольна, допитлива. Немовля інстинктивно відгукується на дотик до тіла матері і на приємне відчуття наповненості шлунка. Якщо немовля дає задоволення матері, вони обмінюються посмішками. Вони близькі, це так зворушує і тішить обох, їм подобається. Діти насолоджуються приємними відчуттями, коли плес

13
Моральний розвиток дитини і подальша життєва адаптація
кають долонями поводі, гріються на сонечку, тримають палець у роті, жадібно смокчуть молоко з пляшечки. У дітей немає
внутрішнього цензора, котрий може сказати ні. Речі, які
дитина сприймає органами чуттів, утворюють розумові образи неконтрольованого уявного світу. В подальшому житті ці
дословесні фантазії можуть перетворюватися в мрії, часто символічні за змістом. У майбутньому дорослому житті це люди,
котрі довіряють собі та іншим, легко контактують, доброзичливі, привітні, чуйні і лагідні. Всі ці прояви природній викликають особливу симпатію оточуючих, що дозволяє швидко адаптуватися в новому середовищі.
Людина, яка зберегла такі дитячі риси, як ніжність, безпосередність, чутливість, допитливість, одержує задоволення від життя, і поряд з нею буває приємно і комфортно іншим.
Діти другої та третьої групи завдають дорослим неприємності через те, що часто вередують, нерегулярно сплять і їдять,
побоюються нових людей і ситуацій. До 7 років частина із них потрапляє в категорію важких дітей. Найбільш стійкими симптомами є загальмованість (тугодумство, що стає перешкодою шкільному навчанню) та лякливість. Такі діти підозріло сприймають появу будь якої нової людини, уникають контактів з однолітками, у незнайомій ситуації починають потихеньку плакати і нишком оглядатися навкруги, навіть нову іграшку беруть не одразу.
Таким проявам не слід дивуватись, адже за природою діти боязкі. Дитина інстинктивно боїться впасти і бути покинутою.
При цьому життєво важливим є питання що станеться, якщо ніхто не буде захищати мене, турбуватися про мене Діти другої і третьої групи досить швидко стають занадто зосередженими на собі, оскільки не відчувають потрібної дози прихильності збоку дорослих. Така дитина не сприймає із віком не поділяє почуттів інших людей, що проявляється найчастіше в егоїзмі та агресивності.
Можна спостерігати, як дитина намагається задовольнити свої бажання негайно, незважаючи на інших. Крім того, власні
бажання децентралізуються, тобто стають основними і не співвідносяться з реальним існуванням інших. Наприклад, дитина весело відриває лапки павуку і жорстоко б’є друга іграшкою по голові. Коли наміри дитинине справджуються, вона

14
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
стає недисциплінованою. Неслухняна дитина може промовляти
«ні» різними способами. Окремі із них проявляють свою неслухняність спалахами гніву. Прототипи подібної поведінки зберігаються і в дорослому житті, що надзвичайно ускладнює процес адаптації в нових умовах. Розглянемо конкретний приклад коли
Катя в ранньому дитинстві не могла одягнути те, що бажала, то падала на підлогу, смикала ногами і голосно репетувала. Мати в такому випадку одразу задовольняла бажання доньки. Після закінчення школи Катя влаштувалася секретарем у службу зайнятості. Коли вона не одержувала необхідних даних про вільні
місця, то починала кричати Мені потрібні ці дані негайно, при цьому тупотіла ногами і, вибігаючи з кабінету, голосно грюкала дверима. Як наслідок – часта зміна місця роботи. По суті, адаптація до нових умов була нерозв’язаною проблемою молодої жінки.
Таким чином, у віці немовляти формується базова довіра дитини до інших людей у процесі подолання конфлікту довіра проти недовіри».
Встановлено прямий причинно наслідковий зв’язок уни каючої поведінки у віці немовляти та дорослому віці. Амбівалентна поведінка може спричинити тенденцію ворожості до оточуючих у старшому віці. Це проявляється в життєвих принципах вони всі проти мене, їм не можна довіряти, чоловіки становлять постійну загрозу для жінок, усі жінки підступні, їм не можна довіряти, їх краще уникати. В аспекті
моральної поведінки можна припустити схильність до підвищеної агресивності в амбівалентних немовлят та труднощі з засвоєнням соціально схвальних норм поведінки. У таких дітей постійно виникають проблеми з сприйняттям визнаних правилі вимог спільної діяльності. Вони переконані в зазіханнях на їх права і свободи. Формується життєве кредо весь світ проти мене це тому, що я унікальна і неповторна особистість;
коли небудь я обов’язково доведу, що це саме так. Життя сповнене глибокими стражданнями через невизнання.
З 18 до 36 місяців у дитини настає період розвитку емоційної уяви [3, 302]. Діти вдаються до символічного зображення,
ігрової імітації та створення внутрішніх образів людей і предметів. У дитини в цей період виникає почуття я, дитина усвідомлює себе як суб’єкта дій [1, 71], вона відчуває абмівалетну потребу в автономії та залежності. Головною суперечністю цьо

15
Моральний розвиток дитини і подальша життєва адаптація
го періоду, за Е.Еріксоном, є автономія проти сорому та сумнівів [7, 352 356], розв’язуючи яку дитина прагне відчути свою здатність у певних межах керувати власною поведінкою, У 18 21 місяці діти засвоюють норми, які зазвичай пов’я зані з охайністю, стримуванням агресії, слухняністю. Під час порушення природності тривання процесу адаптації до оточу ючого світу у дитини спостерігається неспокій, аз часом підвищена тривожність [5, 67]. Тривога визначається як емоційний стан, що виникає в ситуаціях невизначеності, проявляється в очікуванні несприятливого розвитку подій. Виділяють дві групи ознак тривоги.
Перша – внутрішні, соматичні ознаки, що виникають під впливом хвилювань. Друга – зовнішня поведінка у відповідь на тривожну ситуацію. У дітей це проявляється в «смиканні»,
потиранні очей, покушуванні нігтів, намаганні залізти на руки до дорослого, втраті апетиту, неможливості заснути тощо. У
частини дітей формується агресивний тип реагування на тpивoжнy ситуацію. Вони при цьому недовіряють іншим і вбачають в них причину своїх неприємностей.
З розвитком емоційної уяви і появою почуття Я у дитини з’являються соціальні емоції – спочатку співпереживання і сором язливість, а потім сором, гордість і провина [3, 302]. Наприкінці другого року життя діти засмучуються, якщо їм не вдається виконати вимог дорослого. Вже в два роки вони починають оцінювати в стосунках та поведінці, що погано, а що добре і, якщо явища суперечать їх уявленням про норму, зазвичай засмучуються [5, 332]. Діти привчаються цінувати те, що цінують їх батьки. Раннє почуття совісті переживається як внутрішній діалог забороні дозволеності. Форми його вияву бувають різними ті, що дозволяють, викликають сум’яття, виховують або суворо моралізують (на зразок ой, як погано»).
Хоча дитина і чує внутрішній голос совісті, але не завжди дотримується його. Проаналізуємо ситуацію. Оля (2,5 роки) залишилася в кімнаті, поки мати поралася на кухні. В кріслі лежали в’язальні спиці і клубок ниток. Дівчинка відчула нестримне бажання вив’язати дещо, поки матері немає. Водночас виникло й інше бажання добре себе поводити і бути зразковою дівчинкою. Мама б не схвалила її намірів в’язати. Конфлікт,

16
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
що виник, відбивав суперечність переживань Я хочу і Ні, ти неповинна. У цей момент несподівано майнула думка щодо вирішення проблеми. Коли мама зайшла в кімнату, вона побачила доньку, яка весело розмотувала клубок ниток і сварила себе за таку дію Ніні, не смій цього робити Не смій, так не можна!».
Доволі часто батьки і вихователі дошкільних установ спостерігають аналогічні прояви поведінки дітей до 3 років. Малюк вдається до певних дій під натиском сильного бажання одержати задоволення, при цьому засуджує себе порухом пальчика, або словами Ну ну!».
Глибинними внутрішніми механізмами таких дій є намагання слідувати образу хорошої дитини, особливо, коли це підсилюється позицією батьків Я буду любити лише хорошу дитину В дорослому житті це призводить до того, що людина постійно доводитиме іншим, що вона непросто хороша, а бездоганна, не дозволяючи собі при цьому помилитись, ризикувати, бути смішною, сором’язливою, або нахабною. Будь яка помилка буде розцінюватись як трагедія і катастрофа, що посилюватиме внутрішній страх, тривожність і невпевненість.
Американський дослідник Джозеф Вольп помітив, що більшість людей нездатна виражати адекватно почуття, емоції
та переживання в міжособових стосунках внаслідок підвищеної тривоги. Вольп робить висновок проте, що впевнене вираження людьми своїх думок і почуттів в конкретній соціальній ситуації може сприяти подоланню страху. Впевнена поведінка підвищує можливість вибору і контролю над власним життям.
Невпевнена в собі людина стримує почуття внаслідок тривоги,
почуття провини та сором’язливості. Оскільки є стандарт хорошої дитини, то є обов’язково авторитет як образ дечого ідеального і ліричного. Такі люди живуть, наздоганяючи марево,
щоразу вжитті з’являється хтось кращий, успішніший, талановитіший, кого потрібно наздоганяти. Сенсом життя стає намагання втягнути в гру за власними правилами бодай ще когось одного, щоб не почуватися самотнім у цьому гонінні за привидом.
Отже, в 2 роки розвиток симпатії та співпраці потрапляє в зону початкового розвитку дитини [1, 334]. Виникнення співпереживання безпосередньо пов’язане з розвитком емоційної
уяви. В умовах спостереження за виразною зовнішньою реак

17
Моральний розвиток дитини і подальша життєва адаптація
цією іншої людини, дитина, завдяки емоційній уяві, уподібнюється до неї і в її емоційній пам’яті активізуються подібні
переживання. Так може бути зафіксована радість оточуючих з приводу вперше промовленої дитиною фрази, складених на місце без нагадування іграшок, одягненої самостійно сорочки тощо. І, навпаки, невдоволення грубістю дитини стосовно бабусі, обурення щодо зламаної іграшки, невдоволення безпідставним вередуванням.
Сором’язливість є першим станом формування сорому як реакції дитинина зовнішній осуду вигляді зневаги або висміювання, що полягає в усвідомленні та переживанні свого
Я або його частини як причини неуспіху [5, 334]. Сором важливий для соціальної регуляції поведінки людини, оскільки робить її чутливою до почуттів і оцінок оточуючих. На думку представників психоаналізу, сором спричинюється конфліктом між
«Я реальним і Я ідеальним [5, 84]. Сором може переживатись і без свідків через очікування та уявне моделювання зовнішнього осуду і покарання [1, 35]. Різні автори визначають по різному віковий період, в якому виникає сором, однак, в будь якому випадку не пізніше трьох років.
Слід пам’ятати, що сором може дезорганізувати діяльяність,
спричиняючи втрату самоконтролю. Розв’язання внутрішніх конфліктів, що пов’язані з переживанням сорому, мають тісний зв’язок з моральною поведінкою. У віці 2 3 років відбувається
інтеріоризація сорому. Я ідеальне в цьому віці заміняється вимогами батьків. Якщо дитина здатна успішно виконувати вимоги батьків, сором інтеріоризується нормально, якщо ні – це спричиняє надмірний сором. К. Хорні вважає, що причинами невротичних розладів у майбутньому якраз є надмірний сором,
пережитий в 2 х – 3 х річному віці. Особливо недоречними є
висміювання дітей. Джеймс М. пише Батьки вдаються до
ілюзій, коли вважають, що дітям подобаються висміювання.
Вони витримують їх, щоб задовольнити потребу батьків звільнитися від ворожості. Діти сприймають глузування чи іншу форму неприязні як заміщення щирого схвалення. Вони надають перевагу глузуванню перед повним ігноруванням [2, На думку Е.Еріксона, у віці 2 3 років виникають порушення, пов’язані знав язливими станами та паранояльні страхи прихованого переслідування через надмірне почуття сумнівів

18
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
[7, 355]. В аспекті моральної поведінки це призводить до регід ності. У таких людей у зрілому віці розвивається неадекватна
Я концепція, відчуженість, неадекватність механізмів психологічного захисту, виникає схильність до уникнення, ворожої
агресії, патологічної залежності. Внутрішній стан дитини характеризується напруженістю внаслідок протидії батьківському втручанню. Це особливо посилюється, коли батьки дозволяють радіти лише після виконання їх жорстких вимог. У дорослому житті такі люди постійно шукають схвалення віл
інших, стають залежними від них, запобігливими у висловлюваннях і реакціях, на їх вустах часто можна спостерігати поставлену посмішку.
Постійний пошук батьківського схвалення настільки поглинає увагу людини, що вона реальні стосунки з оточуючими не може побудувати за принципом тут і тепер. Вона постійно озирається в минуле і переживає по новому конфлікти дитинства. Ось фрагмент розповіді молодої жінки Хоча я уже доросла, в мене своя сім”я, однак, моя мама для мене головна людина вжитті. Я завжди вивіряю свої кроки з її можливими оцінками. Вона незримо поряд зі мною. Я відчуваю, як вона мене застерігає, а найчастіше – засуджує. Мені при цьому стає
соромно, страшно і боляче. Я ніби оповита тенетами, але нелюбові, а зневаги засвою безпорадність. Жити так надзвичайно важко».
Провина – реакція власного засудження дитиною внаслідок порушення норми незалежного від впливу оточення [3,
372]. Провина переживається часто в тих же ситуаціях, що і сором, тому їх важко розрізняти порівняно з провиною, сором менш диференційована, менш придатна для вербалізації реакція. У провині когнітивний елемент значно виразніший. На думку Е.Еріксона, у західній культурі провина в процесі розвитку поглинає сором. Отже, можна припустити, що моральний сором є початковим етапом у формуванні провини. На думку Коула М, провина розвивається на основі тривоги відокремлення в немовлячому віці [3, 382]. Період прояву провини визначається по різному – від 2,5 до 4,5 років [3, 382; 7, Таким чином, у віці від 18 місяців до третього року життя у дитини виникають такі елементи моральної регуляції емпатія у формі співпереживання та породжена нею про

19
Моральний розвиток дитини і подальша життєва адаптація
соціальна установка на допомогу іншій людині установка сором’язливості як реакція уникнення в ситуації
можливого оцінювання, що є передумовою сорому установка провини, яка має особливе значення, оскільки в подальшому на її основі формується базове смислове утворення моральної саморегуляції – совість.
Надмірні застереження щодо поведінки дитини, які викликають почуття сорому та сумнівів стосовно своїх дій, можуть призводити до гальмування навичок соціальної дії, які організовані на взаєминах з іншими людьми. У таких випадках починає розвиватися підвищена комфортність та залежність, що стає причиною порушення моральних норм, якщо до цього спонукає значуща особа або група, до якої включена людина.
Так, у підлітковому віці діти стають співучасниками кримінальних злочинів.
Для морального розвитку дитини вік 4 5 років є визначальним. Е.Еріксон так характеризує цей період «Фрагменти
інстинкту ... тепер виявляються розділеними на дитячий набір,
який назавжди зберігає потенціал росту, та батьківський набір,
який підтримує і посилює самоконтроль, самокерування. дитина, що зараз так хоче ретельно керувати собою, може поступово розвивати почуття моральної відповідальності [7,
359 Таким чином, з погляду психодинамічного підходу в 4 років сформовано внутрішній механізм моральної саморегуляції та починається повноцінний моральний розвиток. В цей період виділяють такі механізми психосоціального розвитку:
соціалізація через подолання тривоги контроль дитиною власної агресивності та ворожості соціально прийнятними методами, подолання конфлікту між ініціативністю та почуттям провини, Одним із найважливіших шляхів подолання тривоги є ідентифікація процес засвоєння дитиною ставлень, установок і
поглядів батьків. Якщо ідентифікація триває нормально, то у дитинине виникає безпідставних тривог, сумнівів, страхів.
Крім ідентифікації, дитина може реагувати на тривогу іншими способами – через механізм захисту уникнення, проекцію,
витіснення, регресію тощо [3, 413 414]. Механізми захисту продуктивні, якщо дитина використовує їх як відповідь на непо

20
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
сильні для неї вимоги дорослих. Ці ж механізми починають відігравати негативну роль, якщо підміняють ідентифікацію.
Дитина в 4 5 років засвоює поняття добре і «погано»,
«правильно» і неправильно. У цей період діти прагнуть проявити власну ініціативу, вони апробують все нові форми взаємодії з оточуючим світом. Якщо батьки, вихователі негативно оцінюють ініціативу дитини, то розвиток почуття власної здатності досягти успіху блокується, і провина засвоюється як ставлення до себе [3, 418 419]. Націй основі може розвиватися покірність та підвищена тривожність. У подальшому це проявляється в схильності до глибоких регресій та стійкого переживання образи [7, 360]. Описані порушення в аспекті морального розвитку спричиняють високу залежність дитини від інших людей, вона часто стає жертвою зовнішнього спонукання до асоціальних дій.
Водночас за певних обставин (частіше – приклад батьків)
може розвиватися надмірна ініціатива, істеричне заперечення або ж надкомпенсаторне демонстрування себе [7, 360; 6, 188 190]. Іноді така тенденція можлива у формі ретельного контролю над іншими.
Отже, стиль поведінки батьків та вихователів може викликати у дітей різні регідні прояви уникнення, залежність та домінування. На основі ставлення дорослих дитина створює
відносно сталий образ ідеального Яна який орієнтується в своїй поведінці. Краще пізнають оточуючий світі легше в ньому адаптуються ті діти, котрі достатньо розуміють себе. Дорослі або ж сприяють такому природному бажанню, або ж блокують його через різного роду стереотипи власного життя.
Особливе значення в моральному розвитку має розуміння дітьми моральних норм. Ж.Піаже виявив, що діти 4 5 років оцінюють дії та вчинки за їх наслідками, наміри та мотиви вони до уваги не беруть. Піаже назвав цю стадію розвитку терміном «об’єктивна відповідальність, яка засвідчує наявність нео б’єктивних обмежень збоку дорослих [5, Дослідження американського психолога Л. Колберга були спрямовані на виявлення розвитку у дітей моральних суджень.
На його думку, у віці 4 5 років діти переходять на стадію індивідуалізму. Націй стадії діти, передаючи зміст оповідань, приписують героям прагнення одержати нагороду, схвалення,

21
Моральний розвиток дитини і подальша життєва адаптація
підтримку, а можливі негативні наслідки ігнорують. Тобто,
прагнення дитини відповідати Я ідеальному виступає напер ший план [4, У межах теорії соціального навчання досліджували навчання просоціальній поведінці та навчання агресії. Просоціальна поведінка зумовлена наміром бути корисним для інших, не очікуючи винагороди (співчуття, допомоги, підтримки, порятунку, захисту) [3, 421]. Просоціальна поведінка формується завдяки таким механізмам спостереження за просоціальною поведінкою інших, виконання просоціальної ролі та індукція.
Виконання ролі – поведінка з метою поставити себе на місце
іншої людини, щоб побачити світ її очима. Індукція – виховний прийом, який полягає втому, що дорослі повідомляють дітям свої міркування про значення їх поведінки для інших. У
виховній роботі вихователів дошкільних установ важливо дотримуватися пропорційності у використанні названих ме ханізмів.
На особливу увагу заслуговує прояв дитячої агресивності.
Агресія – поведінка, спричинена наміром завдати біль, встановити панування над іншим. Вважається, що одним із джерел агресії є фрустрація – блокування наявної мети. Також встановлено, що агресія може бути результатом наслідування аналогічної поведінки дорослих.
Щоб не допускати або ж пом’якшувати агресивні реакції,
батькам та вихователям необхідно правильно орієнтуватись у станах та емоційних переживаннях своїх дітей. З перших місяців життя у дітей є почуття, які завдають їм значного емоційного болю. Доцільно пам’ятати проте, що діти неповинні переживати, наприклад, тривогу, і якщо таке почуття виникає, батьки мають навчитися долати його, оберігаючи спокій дітей. Надзвичайної шкоди моральному розвитку завдає перенесення на дитину власного роздратування, обурення, гніву, а тим паче агресії.
Таким чином, у віці 4 5 років утворюється система моральної саморегуляції. Вона включає такі головні компоненти розв’язується внутрішній конфлікт ініціатива проти провини, внаслідок чого у випадку успішного його подолання розвивається соціально схвальна поведінка, у випадку неконструктивного розв’язання формуються ме

22
В.Є.Сорочинська. Організація роботи соціального педагога
ханізми з тенденцією до уникнення, залежності або домінування формуються стійкі форми просоціальної поведінки, яка базується на емпатії та набуває сталості завдяки закріпленню в ідеальному Я образі формуються сталі форми агресивної поведінки та механізми контролю агресії розуміння дитиною моральних норм перебування на стадії об’єктивної відповідальності та індивідуалізму формується механізм засвоєння ставлень та установок (а згодом і цінностей) соціального середовища, в основі
якого лежить динамічна взаємодія між індентифікацією та захистами, що зумовлена батьківськими стилями поведінки. Ефективність цього механізму визначатиме, як добре людина в подальшому засвоюватиме моральні норми та адаптуватиметься в нових соціальних умовах.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал