Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка1/5
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.63 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5

Міністерство
культури і мистецтв України
Рівненський
державний інститут культури



Г
.М.Швецова-Водка


Типологія
книги

Навчальний
посібник
для
студентів вищих навчальних закладів
культури
і мистецтв








Київ

Книжкова
палата України
1999


Міністерство культури і мистецтв України
Рівненський державний інститут культури


Г.М.Швецова-Водка
Типологія книги
Допущено
Міністерством культури і мистецтв України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв






Київ
Книжкова палата України
1999

УДК 002 (075.3)
ББК 76.11 я73
Ш 35
Швецова-Водка Г.М. Типологія книги: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів культури і мистецтв / Рівнен. держ. ін-т культури. – К.: Кн. палата України, 1999. – 68 с. – ISBN 966-7308-39-1.
Висвітлюються питання з курсу документознавства, що стосуються тих документів, які об’єднуються поняттям “книга”.
Призначається для студентів, які навчаються за спеціальностями
“Бібліотекознавство і бібліографія”, “Документознавство та інформаційна діяльність”.
Рецензенти:
Кулешов
Сергій
Георгійович, завідувач відділу документознавства
Українського державного науково- дослідного інституту архівної справи та документознавства, доктор історичних наук;
Сенченко Микола Іванович, директор Книжкової палати
України, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри
інформатики
Київського національного університету культури і мистецтв.
Допущено Міністерством культури і мистецтв України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв
(наказ № 30 від 26.01.99 р.).
ISBN 966-7308-39-1

Г.М.Швецова-Водка, 1999


Передмова

Важливу частину документознавства складають питання, пов’язані із характеристикою книги як одного з видів документа, визначенням окремих категорій книги та їх класифікуванням. Ці питання щільно пов’язані із розглянутими раніше визначенням документа, диференціацією поняття
«документ» на різні значення, класифікацією Документа ІV і визначенням місця книги в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі. Разом з тим все, що стосується книги, є об’єктом досліджень особливої наукової дисципліни, яка має багатовікову історію: книгознавства, або бібліології.
Тому типологію книги цілком логічно можна розглядати не тільки як окрему частину документознавства, але й як безпосередню частину книгознавства. У висвітленні різноманітних питань типології книги потрібно враховувати дослідження книгознавства і практичний досвід розв’язання окремих питань типології книги в різних галузях книжкової справи.

Розділ
1. Загальні поняття типології книги

Перед тим, як розглядати конкретні питання визначення окремих видів
(типів, жанрів) книг або літератури, видань, творів друку і т.д., є потреба у висвітленні деяких загальних понять, що стосуються типології книги.
§ 1.1. Типологія книги як розділ науки

Типологія книги розглядається як розділ науки книгознавства. Існують різні підходи щодо того, як визначити об’єкт і предмет типології книги, її мету і першочергові завдання.
За першим підходом, який більш традиційний, типологія книги визначається як “знання категорій книги, їх видоутворюючих властивостей і логічного співвідношення різних категорій книги, що виділяються за ознаками призначення та форми” [1]. Об’єктом наукового пізнання тут вважається книга в цілому, а також її окремі сторони, “категорії книги”.
Предметом типології книги в такому розумінні є порівняльний аналіз різних категорій книги, їх групування і систематизування, створення наукових класифікацій.
За іншим підходом типологія книги визнається не тільки такою науковою дисципліною, що вивчає книгу з погляду її систематизування, але й як учення про книгу та книжкову справу в цілому. Тоді об’єкт типології книги розуміється як “уся різноманітність книги, книжкової справи та книгознавства” і практично збігається з об’єктом книгознавства в цілому [2].
Предметом типології книги (“бібліотипології”) в такому розумінні вважається “систематизація будь-яких книгознавчих об’єктів, процесів, понять, методів і т. д.” [3]. Тут є дещо спільне з першим підходом до
типології книги, але в цілому таке розуміння набагато ширше, ніж перше, і більше підходить до теорії книгознавства в цілому.
У даному навчальному посібнику за основу взятий перший підхід, тобто типологія книги розглядається як знання про способи, процеси і результати типологічного групування книг (літератури, творів друку, видань і т.д.).
Разом з тим враховуються і наукові дослідження другого напряму, зокрема, праці Олександра Андрійовича Гречихіна, в тій частині, що пов’язана з визначенням типологічної характеристики книги.
§ 1.2. Способи типологічного пізнання книги

У типології книги використовується низка понять, пов’язаних із різними способами типологічного пізнання книги: класифікація, систематизація, типологізація тощо.
Розглянемо особливості різних методів, що використовуються для типологічного пізнання книги.
Метод класифікації походить від логічної процедури поділу обсягу поняття, за допомогою якої виділяються види (або групи, класи) предметів, узагальнених у понятті. У такому значенні класифікацією можна вважати будь-яке розчленування множини предметів на підмножини, незалежно від природи множин і характеру ознак, що використовуються як підстава поділу.
Класифікація, як правило, являє собою певну сукупність поділів. Звичайно підставами поділу в класифікації вибирають ознаки, істотні для обраних предметів. Якщо ознака класифікування відбиває найбільш суттєві властивості об’єкта класифікації, то така класифікація зветься природною, виявляє істотні схожості і відмінності між предметами і має пізнавальне значення. Але класифікації можуть бути і штучними, що враховують неістотні ознаки.

Систематизація
як спосіб групування явищ повинна виявити
взаємозв
’язки та залежності між окремими підрозділами, показати їх місце в системі, що охоплює всі ці явища. Основою систематизації є виявлення системних властивостей і класифікація за ознаками, які свідчать про
існування системи, що охоплює всі досліджувані явища.
Типологізація
– це класифікація, побудована на застосуванні поняття
типа” як сукупності (стійкого сполучення) кількох ознак, що характеризують сутність речі або явища. Якщо підстава поділу в типологізації відбиває системні властивості, то така типологізація одночасно виконує завдання систематизації.
Отже, на наш погляд, між класифікацією, систематизацією та типологізацією як способами дослідження певних множин предметів або явищ, існують тісні взаємозв’язки. Всі вони є способами групування і розрізняються лише характером ознак, обраних як підстава поділу.
Разом з тим існують дещо інші тлумачення щодо співвідношення вказаних методів дослідження. Так, на думку О.А.Гречихіна, найбільш загальним терміном, що позначає будь-які дослідницькі процедури типології книги, має бути “систематизація”. Він вважає, що “систематизація – це діалектична єдність класифікації і типізації”. При цьому класифікація розуміється як “систематизація, побудована на поділу понять”, а типізація – як “операція об’єднання понять”. Групування, на його думку – це “окремий випадок типізації” [4].
Цей приклад показує, як складно буває досягти єдності в розумінні навіть способів типологічного дослідження. На наш погляд, найбільш загальним поняттям має бути “групування”, як будь-який поділ певної множини явищ на групи. Класифікація – це метод групування, у якому використовується операція поділу обсягу поняття. Систематизація – це метод групування, у якому досліджуються властивості окремих груп з метою встановлення відношень, зв’язків між ними і структури досліджуваної системи (множини
явищ) у цілому. Типологізація – метод групування, у якому встановлюються певні типи як такі підрозділи, що відрізняються комплексом ознак. Усі перелічені процедури можуть використовуватися в типології книги.
Термін “типізація” використовувався деякими авторами в значенні, котре нами позначається як “типологія” [5]. І.Г.Моргенштерн пропонував визначити типізацію як процес розподілу творів або видань за заздалегідь визначеними підрозділами схеми типологічної класифікації [6]. О.А.Гречихін типізацією називає один із способів систематизації, побудований на з’єднанні понять і об’єктів, протилежний до класифікації, яка побудована на поділу понять і об’єктів [7]. На наш погляд, типізацією слід називати процес практичного впорядкування літературних творів і видань з метою досягнення ними встановлених теорією і практикою зразків (типів) творів або видань [8].
§ 1.3. Основні категорії книги

У процесі пізнання людина проходить складний шлях від чуттєвих даних до абстракції, від одиничного до загального. Для абстрактного мислення характерно утворення понять і категорій, за допомогою яких пізнається сутність явищ або процесів, узагальнюються їх істотні сторони й ознаки.
Категоріями у філософії називають основні поняття, що відображають найбільш загальні і істотні властивості, сторони, відношення явищ дійсності та пізнання.
У типології книги до основних категорій належить, перш за все, саме
поняття
“книга”, що позначає головний об’єкт книгознавства в цілому.
Визначенню книги (у такому розумінні) приділяється значна увага, але загальновизнаної дефініції до цього часу не знайдено.
На наш погляд, шлях до розв’язання цієї проблеми вказує соціально- комунікаційно-інформаційний підхід до документальної комунікації взагалі і до книжкової справи зокрема. З погляду місця в системі документальної
комунікації книга – це документ опублікований, виданий або депонований, що надається в суспільне користування через книжкову торгівлю та бібліотеки [9]. “Книга” тут – абстрактна категорія, яка відображає сутність певного явища, а не його зовнішній вигляд чи матеріальну форму. Певну конкретизацію цієї категорії запропонував І.Г.Моргенштерн: “Книга – розмножений документ, призначений і підготовлений для передачі абстрактному читачу загального [спільного] знання у доступній його сприйманню знаковій формі” [10].
Визначення книги через поняття “документ” вказує на те, що книга володіє всіма суттєвими характерними рисами документа, його функціями і властивостями. Тому немає потреби у визначенні книги вказувати те, що характеризує документ взагалі.
Відмінності книги від інших документів обумовлені її місцем у соціальному комунікаційно-інформаційному процесі: книга – це документ похідний, що створюється як підсумок діяльності першого комунікаційного посередника між автором документа і споживачем інформації – книговидавничої або редакційно-видавничої справи – і потрапляє до споживача інформації завдяки діяльності другого комунікаційного посередника: системи книгорозповсюдження та книговикористання.
Разом з цією головною категорією для типології книги необхідні поняття
(чи категорії), що відображають різні сторони книги: твір, твір друку, видання, література та інші. Вони відображають одну й ту ж реальність – книгу, але в різних відношеннях, різних аспектах, і тому є ніби окремими щабелями пізнання книги як об’єктивної реальності. Це – різні категорії
книги
.
Генетично початковою серед них є, мабуть, твір – результат (продукт) діяльності в будь-якому виді духовної творчості, що має самостійне значення
і виражений в об’єктивній формі, яка дозволяє фіксувати його за допомогою певної знакової системи.

Твори, зафіксовані графічними знаками, можуть бути виражені різними “мовами”: вербальною, тобто словесною; або способом зображення
(малюнки, фото і т. п.); або способом ідеограм, що дають синтетичне уявлення про предмети, явища, думки (карти, плани, схеми, діаграми, графіки і т. п.); або через умовні знаки – сигнали, які спрощено позначають поняття, уявлення, образи (ноти, формули і т. п.).
Твори можуть існувати також у формі, незафіксованій на
матеріальному
носії, який не змінюється з перебігом часу. Це, наприклад, вірш або пісня (в усному виконанні), танок або вистава і т. п. Це – твори, що не зафіксовані в документальній формі. Сучасні засоби запису інформації дозволяють зафіксувати їх звукове або візуальне відображення у формі аудіального чи аудіовізуального документа.
Існують також твори, виражені у речовій формі (тривимірного матеріального об’єкта): твори скульптури, архітектури, декоративно- ужиткового мистецтва; вироби матеріального виробництва. Вони також можуть бути відображені засобами запису інформації у документальній формі. З іншого боку, самі документи (або книги) є творами людських рук і думки як речові вироби, спеціально призначені для передавання інформації у суспільстві.
Літературний
твір – це різновид творів, який відрізняється словесним способом вираження. Літературний твір може існувати в думці автора, у його пам’яті, але така форма існування є суб’єктивною, недоступною для сприйняття іншими людьми. Об’єктивну форму літературний твір набуває в тому випадку, коли він потрапляє у систему суспільної комунікації через усне виконання або письмове фіксування. В усному виконанні словесний твір ще не має літературної форми, бо “літера” (від латинського lit(t)era) – це графічний знак для передачі на письмі звука (фонеми) як частини слова.
Літературний твір стає таким саме у письмовій формі. Літературний
(словесний) твір може належати до будь-якого виду творчості: наукової,
художньої, публіцистичної і т. д. Літературний твір (або “твір літератури”)
– це не обов’язково “твір художньої літератури”, або “красного письменства”, “белетристики”; це просто літературний (текстовий або вербальний) документ.
Наступна категорія книги - “література” - трактується як сукупність літературних (словесних) творів, що мають не вузько-особисте, а суспільне значення [11]. Існує також інше, вузьке значення слова “література”, що дорівнюється поняттю “художня література”, але для книгознавства воно не є характерним. У книгознавстві літературою може бути названа будь-яка сукупність літературних творів, що мають спільний зміст або цільове та читацьке призначення: “природничонаукова література”, “довідкова література”, “дитяча література” і т.п.. Крім того, іноді літературою називають сукупність нелітературних творів, виражених графічними знаками. Наприклад: “нотна література”. Останній вираз можна вважати жаргонним, неточним використанням терміна “література”.
Щільно пов’язане з поняттям “літературний твір” поняття “твір
писемності
. Іноді останнє використовують як синонім першого. Але в ньому є певний відтінок, що дозволяє розуміти його ще як літературний твір, виконаний лише рукописним способом. З іншого боку, поняття “писемність” охоплює не тільки словесні (літературні) твори, але й образотворчі (малюнки, мініатюри і т.п.), і нотні, і картографічні. Тоді “писемний твір” (або “твір писемності”) – це не тільки літературний (словесний) твір у рукописній формі, але й будь-який рукописний твір, виражений графічними знаками.
Дуже поширеним у книгознавстві є поняття “твір друку”. На перший погляд, у ньому відображено тільки те, що він позначає твір, виконаний способом друку. “Друк” як спосіб виготовлення документів – це використання певного пристрою для одержання багатьох однакових відбитків з однієї форми. Але способом друку можна одержати найрізноманітніші вироби, а не тільки документи. Наприклад: тканини,
шпалери, паперові гроші і т.д. Навіть продукція поліграфічної промисловості складається з двох груп: видань і акцидентної продукції, або акциденції.
Акциденція – це поліграфічне відтворення бланків, анкет, запрошень, об’яв, афіш, конвертів і т.п. друкарських виробів. Твори друку у книгознавчому значенні цієї категорії – це ті твори, що відтворилися у виданні, або ввійшли до його складу.
Для того, щоб усунути полісемію терміна “твір друку”, пропонується будь-який виріб поліграфічного виробництва називати “поліграфічним
виробом
, їх сукупність – “поліграфічною продукцією”, а твори, що увійшли у видання – творами друку, друкованою продукцією.
Категорія “видання” – одна з основних у сучасній книжковій справі.
ДСТУ 3017-95 “Видання. Основні види. Терміни та визначення” визначає видання як “документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить
інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання” [12]. У такому визначенні не вказано точно на спосіб виробництва документа, тому виданнями можна вважати не тільки твори друку, але й платівки, магнітофонні стрічки, фотоплівки, слайди, аудіо- та відеокасети, дискети тощо при відповідному їх опрацюванні та оформленні.
Разом з тим друкування залишається головним способом виготовлення видань. Тому поняття “видання” частіше за все використовують по відношенню до друкованих (поліграфічних) видань, визначаючи його таким чином: “друкований виріб, що призначений для розповсюдження вміщеної в ньому інформації, пройшов редакційно-видавниче оброблення, поліграфічно самостійно оформлений та має вихідні відомості” [13].
Отже, друковані видання – це спосіб існування творів друку. Але ці поняття не зовсім збігаються, тому що одне видання може або дорівнюватися
одному твору друку, або може містити кілька творів друку. Крім того,
існують інші значення понять “твір друку” і “видання”, що згадувалися вище,
і кожне з них примушує по-іншому вирішувати проблему співвідношення понять “твір друку” і “видання”.
Сукупність видань називають “видавничою продукцією”, яку можна розглядати як сукупний результат діяльності видавництва або видавництв, видавничої справи в цілому.
Типологія книги повинна розробити класифікації різних категорій книги: творів літератури, творів друку, видань та ін. Жодна з цих категорій не збігається з іншою або з головною категорією “книги” повністю і потребує окремого розгляду. На схемах 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 пропонуються варіанти розгляду співвідношень між окремими категоріями: “літературні твори” і
“твори писемності”, “література” і “твори друку”, “література” і “видання”,
“видання” і “друковані видання”. Запропоновану характеристику обсягу кожного з перелічених понять слід враховувати в типологічних дослідженнях книги. У цілому типологічна класифікація книги, на наш погляд, неможлива без попереднього розгляду кожної з перелічених категорій.

§ 1.4. Основні категорії типологічного пізнання книги

У процесі типологічного пізнання книги (або її окремих категорій) використовуються згадувані вище методи класифікації, систематизації, типологізації. При цьому створюються класифікаційні схеми, типологічні моделі та характеристики, в яких використовуються різні поняття щодо позначення типологічних категорій, які відповідають певному способу
типологічного
групування.
Видами
можна називати будь-який підрозділ класифікації, тому що між сукупністю класифікованих явищ і певним підрозділом існують родо-видові
відношення. Ці підрозділи можна також називати класами, тому що вони є результатом класифікування.
Поняття “тип” є основою для типологізації, що охарактеризована вище.
Типи відрізняються один від одного не однією ознакою, а їх певною сукупністю.
Поняття “жанр” не є точно визначеним. У типології книги його доцільно застосовувати для позначення таких видів документів (або творів), що відрізняються один від одного внутрішньою формою. Поняття “внутрішня форма” охоплює комплекс ознак, серед яких найбільш помітними є: обсяг документа, ступінь складності його структури, стиль викладу матеріалу. У свою чергу, ці ознаки залежать від певного цільового та читацького призначення твору, але виявити його не завжди просто, якщо автор не зробив відповідного позначення.
Деякі автори типологічних досліджень книги прагнуть скласти ієрархічну класифікацію, де різні поділи (на класи, види, типи тощо) мають бути підпорядковані один одному. Не заперечуючи можливість таких класифікацій, все ж таки звернемо увагу на їх штучність, бо ще ніхто не довів, який поділ має бути вищим, а який нижчим. Зокрема, категорія “типу” використовується певною частиною авторів як найвища класифікаційна категорія, якій підпорядковуються роди, види, різновиди і т.д.; інші автори вважають цю категорію рівною до таких як “рід”, “клас”, “вид”; інші типом вважають найнижчу класифікаційну категорію, що дорівнюється певному конкретному виданню у всій його різноманітності.
Класифікації категорій книги (творів літератури, видань тощо), що застосовуються в типології книги, назвемо типологічними класифікаціями, на відміну від семантичних класифікацій, тобто класифікацій за змістом, темою, галузевою приналежністю певного твору чи видання. Типологічні класифікації можуть розроблятися і використовуватися окремо від семантичних або можуть складати окремий, додатковий напрямок, що
доповнює семантичну класифікацію. Наприклад, у відомих семантичних класифікаціях – УДК, ББК та ін. – існують типологічні підрозділи
(наприклад: “довідники”, “навчальні посібники” тощо) в розділах, що виділяються за змістом, а також існують спеціальні додаткові “Таблиці типових ділень”, у яких один із напрямків пов’язаний з визначенням жанрів творів або видів чи типів видань.
§ 1.5. Принципи типології книги
Принципами називають керівні ідеї, основні правила поведінки в процесі певної діяльності. Про необхідність установлення принципів типології книги як умови її успішної розробки першим написав Ісаак Григорович
Моргенштерн [14]. На його думку, потрібно виділити чотири принципи типології книги.
Перший

соціальна

детермінованість

пропонованих

схем

класифікації
. Враховуючи соціальний і конкретно-історичний характер книги, треба встановлювати хронологічні межі типологічного дослідження.
Поняття “сучасна книга”, на думку І.Г.Моргенштерна, слід обмежити книжковим потоком у межах одного року. Вивчаючи типологічні підрозділи, слід виявляти причини соціального характеру, що вплинули на їх розвиток, суспільні потреби в певних видах, типах і формах організації інформації.
Другий принцип – логічна обгрунтованість пропонованих схем. Слід додержуватися певних правил логіки, зокрема до поділу обсягу поняття, до класифікації (єдина підстава поділу і т. д.).
Третій принцип – відповідність пропонованих схем потребам всіх
галузей
книжкової справи. Треба більше уваги приділяти розробці універсальної (загальної) типології книги, яка б враховувала типологічні характеристики книги, що цікавлять фахівців різних галузей книжкової справи: редакційно-видавничої, книготорговельної, бібліотечної,
бібліографічної та ін. Галузеві типологічні класифікації повинні враховувати певні загальні типологічні схеми, деталізувати їх або доповнювати, але не суперечити їм.
Четвертий принцип – відображення в схемах головних, суттєвих
елементів
книги. Треба визначити, що є для книги головним і суттєвим, а що – випадковим і несуттєвим, притаманним лише окремим явищам. Останні особливості необов’язково враховувати в типологічних схемах.
Запропонований перелік принципів розширив О.А.Гречихін. На його думку, серед принципів типології книги мають бути принципи
комунікативності
і діяльності [15]. Перший з них означає необхідність розгляду книги як засобу соціальної інформаційної комунікації, із врахуванням особливостей соціальної інформації і діалектичної єдності змісту та знакової форми книги. На наш погляд, цей принцип краще назвати
“соціально-комунікаційно-інформаційний підхід”. Так само і “принцип діяльності” – це “діяльнісний підхід”, який означає необхідність враховувати те, що книга є результатом суспільної діяльності і призначається для обслуговування її потреб.
Умовами успішної розробки типологією книги її проблем є додержання вказаних принципів, чітке визначення основних понять (категорій) і врахування тих суспільних потреб, на задоволення яких вона спрямована.

Висновки

Розглянувши загальні поняття типології книги, ми робимо висновок, що цей науковий напрям знаходиться в стані становлення і розвитку, багато питань є дискусійними. З метою встановлення єдності дальшого викладу матеріалу і єдності підходу пропонується прийняти певне трактування головних понять.

Типологія
книги – це наукове знання, розділ науки (книгознавства), який вивчає різні категорії книги, їх групування (систематизування), створення наукових класифікацій.
Способами

типологічного

пізнання

книги
є класифікація, систематизація, типологізація. Всі вони є способами групування і розрізняються характером ознак, обраних за підставу поділу.
В типології книги потрібно враховувати не тільки головну категорію книгознавства – поняття “книга”, але й інші категорії, що відображають різні аспекти, відношення, ступені пізнання книги як єдиної реальності: твір, література, твір друку, видання та ін.
У процесі типологічного пізнання книги та її окремих категорій використовуються такі поняття як “вид”, “тип”, “жанр”, що позначають певні відношення між підрозділами типологічних класифікаційних схем.
Умовою успішного розв’язання типологією книги її проблем є додержання визначених принципів типології книги.

Примітки

1.
Моргенштерн И.Г. Проблемы типологии современной книги // Книга:
Исслед. и материалы. – 1975. – Сб. 30. – С. 43.
2.
Гречихин А.А. Современные проблемы типологии книги. – Воронеж,
1989. – С. 52, 58, 61.
3.
Там же. – С. 61.
4.
Там же. – С. 70, 71.
5.
Див., напр.: Теплов Д.Ю. Типизация в книговедении и библиографии. –
М., 1977. – С. 4 – 9.
6.
Моргенштерн И.Г. Указ. соч. – С. 43.
7.
Гречихин А.А. Указ. соч. – С. 70.
8.
Швецова-Водка Г.Н. Типология книги // Книга: Исслед. и материалы. –
1983. – Сб. 46. – С. 43 – 44.

9.
Швецова-Водка Г.Н. Функциональная сущность и свойства книги //
Книга: Исслед. и материалы. – 1995. – Сб. 71. – С. 96.
10.
Моргенштерн И.Г. Книга как носитель общего знания // Восьмая науч. конф. по пробл. книговедения «Книга и кн. дело на рубеже тысячелетия»:
Тез. докл. / Рос. акад. наук и др. – М., 1996. – С. 24.
11.
Див., напр.: Редактирование отдельных видов литературы: Учеб. для студентов-заочников, обучающихся по спец. «Журналистика» / Под ред.
Н.М. Сикорского. – М., 1973. – С. 10.
12.
ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення. – К.,
1995. – С. 3.
13.
ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення. – К., 1995. – С. 3.
14.
Моргенштерн И.Г. Проблемы типологии современной книги… – С. 43.
15.
Гречихин А.А. Указ. соч. – С. 82 – 84.




Схема
1.1. Співвідношення понять “літературні твори” і “твори
писемності

Умовні позначення: І – літературні твори, література; ІІ – твори писемності. 1 – літературні твори, що існують у недокументальній формі; 2 – літературні твори, зафіксовані у писемній формі; 3 – нетекстові
(нелітературні) твори писемності.
Схема
1.2. Співвідношення понять “література” і “твори друку”
Умовні позначення: І – література, ІІ – твори друку. 1 – літературні твори у недрукованій формі; 2 – літературні твори, опубліковані у друкованій формі; 3 – нетекстові (нелітературні) твори друку.
1 2
3 2
І

1 2
3 2
І





Схема
1.3. Співвідношення понять “література” і “видання”

Умовні позначення: І – література, ІІ – видання. 1 – літературні твори, не опубліковані у виданнях; 2 – літературні твори, опубліковані у виданнях; 3 – нетекстові твори, опубліковані у виданнях.
Схема
1.4. Співвідношення понять “видання” і “друковані видання”

Умовні позначення: І – видання, ІІ – друковані видання; 1а – недруковані видання (аудіальні, проекційні, аудіовізуальні, електронні).
1 2
3 2
І

І
ІІ


Розділ
2. Типи та жанри літератури



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал