Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка5/7
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.8 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7
Тема 6. Психологічні основи білінгвізму
План
1.
Білінгвізм як продукт використання двох мовних систем.
2.
Соціально-психологічні особливості двомовності
3.
Характер номінування та асоціацій при білінгвізмі
Мета вивчення теми: формування у студентів уявлення про особливості мовної картини білінгва, психологічні передумови білінгвізму, соціо-психологічні типи білінгвів. Провідна ідея полягає

66 в тому, що білінгвізм та полілінгвізм як специфічне використання суб’єктом кількох мовних систем є неминучою культурною вимогою сучасності. Основною проблемою виступає усвідомлення того, що мовна картина світу білінгва є значно більш структурованим утворенням свідомості, ніж мовна картина світу монолінгва.
Основні поняття теми: репродуктивний, продуктивний, рецептивний білінгвізм; чистий та змішаний білінгвізм; норма; узус; номінація; локальні асоціації.
1.

Білінгвізм як продукт використання двох мовних
систем.
Якщо мовна система рідної мови використовується мовцем у всіх ситуаціях спілкування і якщо ним ніколи не використовується
інша мовна система, така людина може бути названою монолінгвом
(буквально: одномовною). Проте, якщо у певних ситуаціях спілкування вживається й інша мовна система (вторинна), то в цьому випадку носій двох систем спілкування (тобто людина, здатна вживати для спілкування дві мовні системи) називається білінгвом
(буквально: двомовною) [11; 15; 41].
Сам термін «білінгвізм» запозичений із французької мови
(bilinguisme). У 40-х роках ХХ ст. у вітчизняній науці використовувався термін, що походить з англійської мови, –
«білінгвалізм» (bilingualism), однак він не зміг закріпитися.
Поняття білінгвізму, як воно трактується сьогодні, припускає обов'язкове використання саме двох мовних систем вираження. Тому до білінгвізму не належить, наприклад, ситуація спілкування, в якій беруть участь ті, хто говорять на двох близьких діалектах, якщо системи діалектів припускають спілкування без модифікації своєї мовної системи кожним із тих, хто говорить або одним з них. Однак можна говорити про білінгвізм, якщо певна територіальна мовна спільнота використовує у спілкування локальний діалект і національну мову. Диглосія – це білінгвізм стосовно двох близькоспоріднених мов.
Білінгвізм можна вивчати стосовно особистості мовця
(особистісний аспект). У цьому випадку підлягають розгляду такі проблеми: a)
відносний статус мовних механізмів, властивих білінгву:

досконалість мовця в кожній з мов;

спосіб використання мови;

67

спосіб вивчення другої мови і вік учнів;

вживаність мов для цілей комунікації;

роль кожної з мов для соціального просування;

літературно-культурна цінність кожної з них;

виявлення домінантної мови; б) особистісні характеристики білінгва:

здібність до вивчення вторинної мови;

здатність до переключення з однієї мови на
іншу;

емоційне ставлення до мов;
Білінгвізм може вивчатися також у застосуванні до колективу мовців (соціолінгвістичний аспект).
Зупинимося тільки на чотирьох критеріях класифікації білінгвізму.
Згідно з першим критерієм – критерієм «числа дій» – білінгвізм оцінюється кількістю мовленнєвих дій, виконуваних на основі даного уміння. Дійсно, обов'язковими компонентами ситуації безпосереднього спілкування є, як відомо, говоріння і слухання. Але білінгв не обов’язково мусить вміти і те, й інше.
Білінгвізм називається
рецептивним
(буквально: сприймаючим), якщо дане уміння дозволяє білінгву розуміти мовні тексти, що належать вторинній мовній системі, і не більше того.
Таке вміння виробляється, наприклад, у результаті вивчення мертвих або традиційних (наприклад, літургійних) мов, у результаті якого при читанні (або, можливо, при слуховому сприйнятті) досягається розуміння тексту, але породження мовних творів не спостерігається.
Досвід показує, що, наприклад, при дешифруванні забутих алфавітних систем дослідник часто не знає, якою є акустико- артикуляційна цінність графеми, проте, читає текст. Звідси випливає, що рецептивний білінгвізм не припускає здатності породження вислову.
Білінгвізм репродуктивний (буквально: відтворювальний) – це вміння, що дозволяє білінгву відтворювати (тобто цитувати) прочитане і почуте. Репродуктивне володіння мовою типове для мертвих літургійних мов, як на це вказувалося і вище. Дійсно, репродуктивний білінгвізм спостерігається у католиків (латина), православних
(давньогрецька, давньогрузинська, церковнослов'янська), мусульман (класична, арабська, послідовників
іудаїзму (давньоєврейська).
Репродуктивний білінгвізм нерідко виробляється під час самостійного вивчення нерідної мови як засіб одержання інформації.
При цьому нерідко складається таке уміння, що не забезпечує

68 адекватного npoмовляння прочитаного, особливо, якщо орфографія не дає свідоцтв про дійсну вимову. Наприклад, на прохання дослідника Є. М. Верещагіна інженер, що читає англійською, дав таку кириличну транскрипцію тексту, що нижче наводиться,: «Ті дефенсе міністрі агрід тат ті роял сосьеті куд зенд ан експедітіон тере анд севен скиентістс хав ретурнед лівінг фоур море то контінуе ресеарч» («The Defence Ministry agreed that the Royal Society could send an expedition there and seven scientists have returned leaving four more to continue research»).
І рецептивний, і репродуктивний білінгвізм забезпечують тільки сприймання іншомовного вислову, а це означає, що білінгв, уміння якого характеризується в наведених термінах, здатний приписати іншомовному тексту визначений зміст, іноді – помилково.
Згідно з визначенням, білінгвізмом не є уміння, що забезпечує сприйняття тільки зовнішньої сторони іноземної мови.
Таким умінням володіли, наприклад, середньовічні переписувачі книг, якщо їм доводилося копіювати тексти невідомими мовами
(переписувачі Західної Європи при копіюванні грецьких книг).
Таким умінням володіють також сучасні набірники текстів, якщо зіштовхуються у своїй практиці з необхідністю набрати іншомовну виноску.
Є ще один тип білінгвізму, виокремлюваний на основі застосування критерію «числа дій». Білінгвізм називається
продуктивним (буквально: виробляючим), якщо дане уміння дозволяє білінгву не тільки розуміти (тобто сприймати і розуміти), не лише відтворювати мовні тексти, що належать вторинній мовній системі, але і породжувати їх. Основною умовою, при дотриманні якої можна говорити про продуктивний білінгвізм, є те, що білінгв мусить творчо будувати своє мовлення у вторинній мовній системі.
Крім того, щоб кваліфікувати уміння мовця як продуктивний білінгвізм, потрібно установити усвідомленість його мовлення. Якщо слухач і мовець не досягають порозуміння, то притаманне білінгву уміння не може бути названо продуктивним білінгвізмом. Наприклад, спостережений Є. М. Верещагіним акт комунікації, що не відбувся між студентом-сирійцем і московським перехожим. Студент сказав: «Товариш! Будь ласка! Ви! Сирія!
Москва! Холодно! Будь ласка! Де? Спасибі!» Незважаючи на рясну жестикуляцію, перехожий нічого не зрозумів. Виявилося, що студент розшукував магазин, де б він міг купити зимовий одяг [11].
Отже, продуктивним білінгвізмом називається уміння людини будувати цільні осмислені вислови, що належать вторинній

69 мовній системі. У цьому визначенні нічого не говориться про правильність породжуваного мовлення, тобто відповідності мовних творів як лінгвістичному явищу мовної системи, так і соціолінгвістичним явищам норми, узусу. Творча й осмислена фраза не завжди буває правильною. Неправильний вислів також може забезпечити стовідсоткову передачу інформації. Наприклад, фраза
«тань ми пальшой крушка пада, мой шиипко пит кочьт», записана А.
П. Дульзоном від чулимського татарина, або записана від німецького студента фраза «молода людина ніколи буде стати гарний актор» виявляються зрозумілими членам слов’яномовної спільноти.
Наступний критерій психологічної класифікації білінгвізму
– це критерій «співвіднесеність двох мовних механізмів між собою».
Якщо той, хто вивчає вторинну мову у певній мовній ситуації
(наприклад, на роботі) уживає тільки цю мову, а в іншій ситуації
(наприклад, удома) – тільки первинну мову, то мовні механізми, що складаються в результаті такої практики, ніяк не пов'язані один з одним. Даний тип білінгвізму називається чистим.
Чистий білінгвізм спостерігається в тих випадках, коли в родині використовується одна мова, а мовою навчання є інша.
Психологічні спостереження стосовно іноземних студентів, що навчаються українською мовою, показують, що українська мова стає засобом абстрагованого мислення, у той час як рідна, у цей період більш тісно пов'язана з образами першої сигнальної систем, залишається основною і першою стадією індивідуального досвіду людини.
Чистому білінгвізму протиставляється білінгвізм змішаний, який виникає у тому випадку, якщо вивчаючий вторинну мовну систему з комунікативними цілями в одній і тій же ситуації використовує дві мови (наприклад, і вдома, і на роботі мовець може вживати то першу, то другу мову). При змішаному білінгвізмі між двома мовними механізмами, що дотичні до породження різномовних дискурсів, виникає зв'язок. Змішаний білінгвізм спостерігається, наприклад, тоді, коли різномовні народи проживають на спільній території (Швейцарія, Закарпаття, Лужиця і т.п.). Білінгвам у цьому випадку доводиться в одній і тій же ситуації спілкування застосовувати обидві мови [там само].
Третім критерієм психологічної класифікації білінгвізму є
«спосіб зв'язку мовлення кожною з мов з мисленням». Дана класифікація запропонована і розвинута в концепції Б.В. Бєляєва.
Тут передбачається, що первинна мова завжди буває зв'язаною з мисленням безпосередньо, тобто, якщо використовувати

70 термінологію Б. В. Бєляєва, вона «передає думку» і є «дійсністю думки». Вторинна мова, вторинні мовні уміння також можуть бути зв'язані з мисленням безпосередньо. У цьому випадку можна говорити про несвідомо-інтуїтивне, практичне володіння вторинною мовою, а властиві білінгву мовні уміння можна назвати
безпосереднім білінгвізмом.
Однак в інших випадках білінгв кодує і декодує думки, що виражаються рідною мовою, тобто відноситься до вторинної мови як до кодової системи для позначення виразних можливостей первинної мови. У цьому випадку можна говорити про
«дискурсивно-логічні мовленнєві вміння», що відносяться до вторинної мови, а відповідний психічний механізм білінгва називається опосередкованим білінгвізмом.
Нарешті, при характеристиці типів білінгвізму в психологічному плані може бути виділений критерій «домінантний
мовленнєвий механізм», що стосується до однієї з мов. Наприклад, якщо в характеристиці індивіда сказано, що йому притаманний україно-французький білінгвізм, це значить, що механізм породження мовлення українською мовою є домінантним.
Домінантним називається білінгвізм, за якого одна мовна система обслуговує більшість ситуацій спілкування. У випадку відсутності такого домінування говорять про збалансований білінгвізм.
Таким чином, білінгвізм у психологічному плані може характеризуватися наявністю цілого ряду психологічних критеріїв, з яких тут розглянуто чотири. За кількістю можливих дій виділяються три типи білінгвізму: рецептивний, репродуктивний і продуктивний.
За співвіднесеністю мовних механізмів виділяють два типи білінгвізму: змішаний і чистий. За способом зв'язку мовлення кожною мовою з мисленням виділяють безпосередній та опосередкований білінгвізм. У ряді випадків виявляється домінантний мовленнєвий механізм.

2.

Соціально-психологічні особливості двомовності.
Зупинимося на двох критеріях виділення типів білінгвізму в соціально-психологічному плані.
Перший критерій – «співвіднесеність білінгвізму з певною
соціальною групою». З цієї точки зору білінгвізм може бути
індивідуальним, тобто співвіднесеним з одним або з декількома членами мовної спільноти, не пов’язаними між собою. Якщо ж деяка кількість членів певної мовної спільноти здатна вживати в

71 спілкуванні не тільки первинну мовну систему, але і вторинну, то властиве їм уміння із соціологічної точки зору називається груповим
білінгвізмом.
Груповий білінгвізм звичайно буває пов'язаний з культурним впливом певної соціальної групи однієї мовної спільноти на відповідну соціальну групу іншої мовної спільноти.
Наприклад, вплив французького дворянства на відповідний російський клас у першій половині XIX в. призвів до російсько- французького або навіть до франко-російського білінгвізму дворянства (порівн. також роль латині у середньовіччя як мови вчених і юристів, роль англійської і французької мов для місцевої
інтелігенції в країнах, що були колоніями Великобританії і Франції, роль німецької як мови науки в Чехословаччині та Угорщині і т.д).
Груповий білінгвізм особливо характерний для сучасного суспільства. Дійсно, іноземні мови викладаються в загальноосвітніх школах і у вищих навчальних закладах, у багатонаціональних державах у школах та університетах викладаються державні або мови міжнаціонального спілкування, у будь-якому сучасному суспільстві є соціальні групи, для яких білінгвізм – це атрибут професійної підготовки: перекладачі, мандрівники, дипломати, вчені, сезонні працівники, спортсмени міжнародного класу і т.п. У зв'язку з ростом туризму білінгвізм охоплює найширші прошарки мовної спільноти. Крім того, груповий білінгвізм дотичний до безперервного культурного обміну між країнами, які особливо посилились останнім часом. Ідеологічний вплив однієї країни на
іншу також призводить до групового білінгвізму.
Нарешті, білінгвізм може бути масовим, якщо дане уміння співвіднесене з усією мовною спільнотою. Масовий білінгвізм спостерігається, наприклад, серед деяких етнічних груп, що розселилися на території, переважно зайнятої іншомовним народом.
Цигани, що розселилися в європейській частині Росії, Угорщини,
Румунії, Греції, Франції, Іспанії, Англії, як правило, володіють, крім циганської мови, мовою основного населення відповідної країни.
Лужицькі серби, що проживають у Німеччині, поряд з рідною мовою говорять і німецькою.
Окремий випадок масового білінгвізму являє собою білінгвізм, властивий іммігрантам – членам мовної спільноти, що посідають територію переважного розселення і тому
є монолінгвістичною. Якщо іммігранти утворюють компактне поселення (у застарілій термінології – «мовний острів»), то зазвичай

72 властива їм мова починає розвиватися самостійно, окремо від мовного розвитку, що спостерігається в країні виселення.
У рамках однієї мовної спільноти можуть співіснувати і двомовна, й одномовна культури (порівн., наприклад, згадувану двомовну культуру російського дворянства середини ХІХ століття й одномовну культуру російських селян того ж періоду).
Важливо дати ще одну класифікацію, встановлювану за допомогою критерію «спосіб засвоєння уміння». Білінгвізм, що виникає без цілеспрямованого впливу на становлення даного вміння, може бути названий природнім. Природній білінгвізм зазвичай виникає в тих випадках, коли дитину занурюють у різномовне середовище. Вторинній мові дитина в цьому випадку вчиться точно таким способом, яким вона вчиться первинній мові.
Стимул навчання – потреба в комунікації. Природний білінгвізм був звичним явищем, наприклад, за Радянського Союзу в місцях спільного проживання росіян і представників інших етносів.
Відповідно, штучним називається білінгвізм, що виникає за умови активного і свідомого впливу на становлення даного вміння
(наприклад, з боку вчителя). Штучний білінгвізм виникає в тих випадках, коли навчання вторинній мові проходить у школі або на спеціальних заняттях. У цьому випадку навчання проводиться із залученням раціональних (апеляція до логіки) і мнемотехнічних прийомів, тобто відмінно від навчання в природніх умовах. Крім того, вторинна мова в шкільній системі навчання не є засобом комунікації, а служить самоціллю, тому стимулом навчання, як правило, служать інші мотиви. Штучний білінгвізм складається, наприклад, на уроках іноземної мови у вітчизняній загальноосвітній школі.

3. Характер номінування та асоціацій при білінгвізмі.
Розглянемо проблематику зв'язку рідної і вивченої мови білінгвів із властивою їм культурою. У динамічному аспекті особливо цікавими є процеси і результати «зміни мови» (language shift), пов'язані, як вважається, з деетнізацією та акультурацією.
Під акультурацією розуміють наближення суми культурних елементів, властивих одній етнічної спільноті (тобто її культури), до культури іншої етнічної спільноти. Акультурація – це окремий випадок розвитку культури (culture change). Можна говорити про акультурацію в мові, писемності, одязі, звичках, світовідчутті, музиці і т.д. (Прикладом акультурації в музиці є негритянські

73 спіричуелз). Якщо акультурація стосується одного-єдиного аспекту, то вона і називається одноаспектною; акультурація, що впливає на два аспекти і більше, називається, відповідно, багатоаспектною.
Наприклад, прийняття ісламу деякими північними тюркомовними народами не призвело до змін у формі зимового одягу цих народів, отже, якщо в релігійному аспекті вони піддалися акультурації, в одному з аспектів матеріальної культури не спостерігалося ніяких модифікацій.
Виявилося, що країнознавчі знання, що є в інформантів, аж ніяк не є науковими, вони позбавлені двох основних властивостей наукового знання. По-перше, ці країнознавчі знання не є систематичними, тобто вони не підпорядковані один одному в рамках певної спільноти. Крім того, інформанти, як правило, виявляються нездатними провести ієрархію своїх знань й упорядкувати їх на підставі якихось критеріїв.
По-друге, країнознавчі знання не є строгими, а інформант, як правило, може лише приблизно і з великими допусками вказати, наприклад, період, у який правив Петро І. Крім того, в описах змісту понять мовці часто виділяються не суттєві, а другорядні критерії.
Була встановлена така закономірність: інформанти пам'ятають країнознавчі факти не за принципом їхньої істотності (наприклад, для історичного процесу або ролі культури в нашій країні), а за принципом яскравості враження. Наприклад, про Петра І було сказано, що він носив чоботи сорок п'ятого розміру, був високого зросту, голив бороди боярам, «відкрив вікно в Європу», був одружений на Катерині II і т.п.
Локальні асоціації, як правило, – це розрізнені й одиничні відомості про певний предмет або явище, притаманні носіям певної мови. Метою навчання лінгвокраїнознавчим знанням саме і є утворення локальних асоціацій, але навчати тільки локальних асоціацій також не є правильним. По-перше, сучасний розвиток сукупності локальних асоціацій, властивих середньому носію мови, характеризується зближенням з науковим знанням, а не віддаленням від нього. По-друге, викладання наукових відомостей не виключає того, що в результаті навчання засвоюються все ж таки локальні асоціації. Як ми знаємо, шкільне викладання цілком наукове, але експерименти показують, що із часом від суми шкільних знань залишаються тільки локальні асоціації.
Наведемо три групи прикладів (цитація мовою оригіналу за
Верещагін Е.М. Психологическая и методическая характеристика двуязычия).

74 1. (Усна розповідь студента-німця): Практиканты
подзучивали под Тоней и спраживали то же замое, а потом они
начали говорить по-французски, чтобы удивить она по внешности.

(Усна розповідь студента-англійця): Фермеры отправились
в Уошингтон для демонстрашия и для борьба за сошиализм.
(Фраза, записана від чулимського татарина):
Тай ма палшой
крушка пада, мой шыыпка пить кочьт.
2. (Усна розповідь студента-німця): Я покупил себе слишком
большую шляпу, и теперь мне жалко за потраченные деньги. А я
думал, что все меня будут завидовать.
(Усна розповідь студента-німця): Она уже была привыкла
получать плату двадцать шиллингов менее и работала без
жаловаться. Девочке было очень трудно, ведь дедушка и бабушка
не в жизни.
(Усна розповідь студента-німця): Когда я вставаю утром,
то меня мучает мысль, что я сильно отстался от группы, и мне не
охотно думается про мою отчаянную положению.
(Діалог росіянина і гольда – представника однієї из не- великих народностей Далекого Сходу)

Ты кто будешь, китаец или кореец?

Моя гольд.

Ты, должно быть, охотник?

Да, моя постоянно охота ходи, другой работы нету,
рыба лови понимай тоже нету, только один охота понимай.

А где ты живешь?

Моя дома нету. Моя постоянно сопка живи. Огонь
клади, палатка делай – спи. Постоянно охота ходи, как дома живи?
3.
(Усна розповідь студента-німця): Он поставил ей во-
просы, что она хочет стать, и следил её развитие. Ему казалось,
что она никогда будет хорошим актером, и поэтому он все чаще
напоминал ей об этом. У неё никакого артистического таланта.
Никто не мог ей помочь, даже не знаменитый артист Щепкин. Но
нельзя не помнить, что она начала учить актёрское дело, когда она
была четыре года. Я бы предпочитал сказать ей об этом прямо.
(Твір студентки-німкені): Москва — это есть столица
России, которая лежит на Москве-реке. В Москве есть много
церкви, памятники, дворцы и другое. Я охотно люблю Москву, она
наводит на меня веселые мысли.
(Монолог німецького офіцера, який добре володіє російською мовою) Ничего, ничего. Очень хорошо. Я всегда имел

75
желание, чтобы самолично смотреть Москву, также остальная
Россия. О, эти замёрзлые реки, этот удушливый жар песчатых
степей, где так недавно много харчевников разводило огонь своих
костров. Здесь лето даёт нам драматичны, томительны
ландшафт загорающих лесов. Пожалуйста, не бойся. Я есть
Вальтер Киттель. Я тоже имею две сестры: Урсула и Лотта. Они
такие миловидные, как ты. Я часто вижу во сне, как они ходят по
саду, певая, украшенные цветами. Тихо, устало...
Якщо звернутися до лінгвістичного аналізу, то в першій групі прикладів вторинна для мовця мовна система (російська) порушена на всіх мовних рівнях, окрім лексемного. Дійсно, спостерігаються фонематичні порушення («подзучивали» замість
«жартували», «сошіализм» замість «соціалізм» і т.д.), порушення в морфології («тань ма» замість «дай мені») і в синтаксисі («мой пит кочьт» замість «я хочу пити»).
У другій групі прикладів вторинна мовна система порушена вибірково, тобто не на всіх рівнях, а тільки на деяких. Дійсно, на фонематичному рівні порушень не спостерігається, а на рівнях граматичних морфем і синтаксем вони можуть бути визначені
(«покупил» замість «купив»; «працювала без скаржитися» замість
«працювала без скарг»).
Звернімося до третьої групи прикладів. Чи порушена мовна система в цьому випадку? Російська мовна система припускає сполучення лексем типу «я охоче люблю Москву» чи «я є Вальтер
Кіттель». Тут не порушено ні фонематичний, ні морфемний, ні синтаксемний рівні. Тим не менш, монолінгв подібні приклади оцінить як неправильні. Причина такої оцінки в тому, що хоча мовна система й дозволяє породжувати подібні конструкції, вони фактично ніколи не породжуються. Тому доводиться говорити, що в розглянутих прикладах порушена не мовна система, а мовна норма.
Норма – це регулятор фактичної сполучуваності мовних одиниць, що існують у мовній системі. Норма є також регулятором фактичної вимови фонеми (не тільки з боку її диференціальних ознак, але і з боку фізіологічно-моторних).
Якщо розмежувати поняття системи і норми простим критерієм, то треба визначати так: система мови порушена в тому випадку, якщо так сказати не можна (наприклад, не можна сказати
«покупил»). Норма ж виявляється порушеною тоді, коли так сказати можна, але ніколи не говориться. Наприклад, «я є Вальтер Кіттель» у принципі сказати можна, але так ніколи не говориться. Отже, мовна система при субординативному (домінантному) білінгвізмі може

76 бути порушена частково або повністю, те ж стосується мовної норми.
Однак мова виявляється неправильною навіть тоді, коли збережені і мовна система, і норма. Розглянемо ще кілька прикладів.
(Питання, задане студентом-іноземцем у трамваї): «Чи не
передасте ви плату, належну за проїзд?»
(Мовний продукт студента-німця, що проголошує тост): «На
цьому я закінчую. Це усе, що я хотів виразити».
(Питання, задане студентом-іноземцем викладачеві у студентській їдальні): «Місце вільне? Ви вже нажерлися?».

У наведених прикладах не порушені ані мовна система, ані норма, оскільки у певних ситуаціях так цілком можна сказати. Однак усі вони справляють враження неправильних. У дужках не випадково вказується, за яких обставин мало місце висловлювання, а помилка полягає в тому, що білінгв неправильно обирає із числа відомих йому синонімічних виразних можливостей ту, котра була б доречна саме в даній ситуації. Наприклад, під час вечірки недоречною є конструкція літературної мови із застосуванням лексеми «виразити». Тут потрібна конструкція розмовного мовлення.
Зв'язок форми мовленнєвого вислову і ситуації, називається
узусом. Таким чином, форма вислову виявляється прив'язаною до ситуації спілкування, так що відносно синонімічні засоби вираження розподіляються стосовно конкретних умов мови по-різному. Цей зв'язок між формою вислову і мовною ситуацією особливо чітко виявляється у виборі стилю.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал